Фінансовий менеджмент
Категорія (предмет): Менеджмент організації1. Фінансовий менеджмент та його зміст.
а) фінансовий менеджмент як система управління фінансами підприємства
б) цілі, методи і функції фінансового менеджменту.
в) складові частини фінансового менеджменту.
г) нормативна-правова і законодавча база фінансового менеджменту
2. Оподаткування підприємств.
а) система оподаткування підприємств, її функції та призначення.
б) види податків, що сплачують підприємства.
в) механізм і напрямки впливу оподаткування на фінансово-господарську діяльність.
3. Показники стану обігових коштів.
а) баланс обігових коштів.
б) нестача власних обігових коштів, її визначення.
в) причини виникнення нестачі і джерела поповнення.
Список використаної літератури.
1. Фінансовий менеджмент та його зміст
а) фінансовий менеджмент як система управління фінансами підприємства
Фінансовий менеджмент можна представити у виді системи раціонального й ефективного використання капіталу, механізму управління рухом фінансових ресурсів.
Фінансовий менеджмент, спрямований на збільшення фінансових ресурсів, інвестицій і нарощування об'єму капіталу. Його можна представити такою схемою:
Ця схема дає загальне уявлення про фінансовий менеджмент як про механізм керування фінансовими ресурсами. Ціль фінансового менеджменту відповідає найголовнішій цілі компанії — одержанню прибутку. Фінансовий менеджмент, керуючи рухом капіталу, може направити його на збільшення виробничих потужностей; керуючи фінансовими ресурсами, можна використовувати їх для зниження собівартості продукції й збільшення капіталу.
Задача фінансового менеджменту полягає в керуванні рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин, які виникають між компаніями в процесі руху цих ресурсів. Відповідь на питання, як найуспішніше керувати цим рухом та відносинами, і складає сутність фінансового менеджменту.
Фінансовий менеджмент являє собою процес розробки цілей управління фінансами й здійснення впливу на них за допомогою методів і важелів фінансового механізму.
Об'єкт керування у фінансовому менеджменті — це сукупність умов здійснення грошового обігу, кругообігу, вартості, руху фінансових ресурсів і фінансових відносин між господарськими суб'єктами і їхніми підрозділами в процесі господарювання.
Суб'єкт керування — це група людей (фінансова дирекція як апарат керування, фінансовий менеджер як керівник), яка за допомогою різних форм управлінського впливу здійснює цілеспрямоване функціонування об'єкта.
Будь-який об'єкт керування, будь-який процес являють собою систему. Система — це сукупність взаємодіючих елементів, які складають цілісне утворення.
Елемент системи — це така підсистема, яка в умовах даного дослідження є нероздільною і не підлягає подальшому розчленовуванню на складові. Виходить, елемент завжди є структурною частиною будь-якої системи. Наприклад, фінансова система в цілому містить у собі наступні елементи: грошові, основні й оборотні фонди, фонди обертання, статутний капітал. Властивості елементів фінансової системи дозволяють вивести загальне правило фінансового менеджменту: завжди необхідно прагнути до стійкості фінансової системи в цілому, а не тих чи інших її елементів, підсистем.
Фінанси кожного підприємства охоплюють грошові відносини:
• з іншими організаціями (оплата поставок сировини, товарів, інших матеріальних цінностей, реалізація продукції, при одержанні фінансових і комерційних кредитів, при вкладенні капіталу і тощо);
• із засновниками (при розподілі прибутку);
• з трудовим колективом (при оплаті праці, при розподілі доходів і прибутку, при сплаті дивідендів по акціях, відсотків по облігаціях і тощо.);
• з державними органами управління (при сплаті податків, обов'язковому продажеві частини експортного виторгу і тощо).
б) цілі, методи і функції фінансового менеджменту
Необхідно визначити головну мету фінансового менеджменту. Це забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному та перспективному періоді [8, с.11-14], раціональне використання ресурсів для створення ринкової вартості, здатної покрити всі витрати, пов’язані з використанням ресурсів, і забезпечити прийнятний рівень доходів на умовах, адекватних ризику вкладників капіталу [7, с.9] . Ця мета отримує конкретний вираз в забезпеченні максимізації ринкової вартості підприємства, що реалізує кінцеві фінансові інтереси його власників. Характеризуючи загальноприйнятну в ринковій економіці вищевказану головну мету фінансового менеджменту, слід відмітити, що вона вступає в протиріччя з розповсюдженою у нас думкою, що головною метою фінансової діяльності підприємства є максимізація прибутку. Річ у тім, що максимізація ринкової вартості підприємства далеко не завжди автоматично досягається при максимізації його прибутку. Так, отриманий високий у сумі і по рівню прибуток може бути повністю використаний на цілі поточної потреби, в результаті чого підприємство лишиться основного джерела формування власних фінансових ресурсів для свого наступного розвитку (а нерозвинене підприємство втрачає в перспективі досягнуту конкурентну позицію на ринку, скорочує потенціал формування власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, що в кінцевому рахунку призводить до зниження його ринкової вартості). Крім того, високий рівень прибутку підприємства може бути досягнутий при високому рівні фінансового ризику і загрозу банкротства в наступному періоді, що також може обумовити зниження його ринкової вартості. Тому в ринкових умовах максимізація прибутку може виступати як одна з важливих задач фінансового менеджменту, але не як головна його мета.
В процесі реалізації своєї головної мети фінансовий менеджмент направлений на вирішення наступних основних задач:
1) Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно з задачами розвитку підприємства в майбутньому періоді. Ця задача реалізується шляхом визначення загальної потреби в фінансових ресурсах підприємства на наступний період, максимізації обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, визначення доцільності формування власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел, управління залученням позикових фінансових ресурсів, оптимізації структури джерел формування ресурсного фінансового потенціалу.
2) Забезпечення найбільш ефективного використання сформованого обсягу фінансових ресурсів у розрізі основних напрямків діяльності підприємства. Оптимізація розподілу сформованого обсягу фінансових ресурсів передбачає встановлення необхідної пропорційності в їх використанні з метою виробничого і соціального розвитку підприємства, виплати необхідного рівня доходів на інвестований капітал власникам підприємства і т ін. В процесі виробничого споживання сформованих фінансових ресурсів в розрізі основних напрямків діяльності підприємства повинні бути враховані стратегічна мета його розвитку та можливий рівень віддачі вкладених коштів.
3) Оптимізація грошового обігу. Ця задача вирішується шляхом ефективного управління грошовими потоками підприємства в процесі кругообігу його грошових коштів, забезпеченням синхронізації обсягів надходження і витрат грошових коштів по окремими періодам, підтримкою необхідної ліквідності його оборотних активів. Одним із результатів такої оптимізації є мінімізація середнього залишку вільних грошових активів, яка забезпечує зменшення втрат від їх неефективного використання та інфляції.
4) Забезпечення максимізації прибутку підприємства з найменшим рівнем фінансового ризику. Максимізація прибутку досягається за рахунок ефективного управління активами підприємства, залученням в господарський оборот залучених фінансових коштів, вибором найбільш ефективних напрямків операційної та фінансової діяльності. При цьому, з метою досягнення економічного розвитку підприємство повинно максимізувати не балансовий, а чистий прибуток, який залишається в його розпорядженні, що потребує здійснення ефективної податкової, амортизаційної і дивідендної політики. Вирішуючи цю задачу, необхідно мати на увазі, що максимізація рівня прибутку підприємства досягається, як правило, при суттєвому зростанні рівня фінансових ризиків, тому що між цими двома показниками існує прямий зв’язок. Тому максимізація прибутку повинна забезпечуватись в межах допустимого фінансового ризику, конкретний рівень якого встановлюється власниками або менеджерами підприємства з урахуванням їх фінансового менталітету (відношення до ступеню допустимого ризику при здійсненні господарської діяльності).
5) Забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику при очікуваному рівні прибутку. Якщо рівень прибутку підприємства заданий або спланований зарані, важливим завданням є зниження рівня фінансового ризику, який забезпечує отримання цього прибутку. Така мінімізація може бути забезпечена шляхом диверсифікації видів операційної і фінансової діяльності, а також портфеля фінансових інвестицій; профілактикою мінімізацією окремих фінансових ризиків, ефективними формами їх внутрішнього і зовнішнього страхування.
6) Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку (4, с.35-39). Така рівновага характеризується високим рівнем фінансової стійкості і платоспроможності підприємства на всіх етапах його розвитку і забезпечується формуванням оптимальної структури капіталу і активів, ефективними пропорціями в обсягах формування фінансових ресурсів за рахунок різних джерел, достатнім рівнем самофінансування інвестиційних потреб.
Всі розглянуті задачі фінансового менеджменту тісно взаємопов’язані між собою, хоча окремі з них і носять різнонаправлений характер (наприклад, забезпечення максимізації суми прибутку при мінімізації рівня фінансового ризику; забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів і постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку і т. ін.). Тому в процесі фінансового менеджменту окремі задачі повинні бути оптимізовані між собою для найбільш ефективної реалізації його головної мети.
Фінансовий стан підприємства є основою його добробуту, тому головним на меті фінансовий менеджмент має знаходження розумного компромісу між завданнями, що ставить перед собою підприємство, і фінансовими можливостями реалізації цих завдань для:
— підвищення обсягів продажів і прибутку;
— підтримування стійкої прибутковості підприємства;
— збільшення доходів власників (акціонерів);
— підвищення курсової вартості акцій підприємства та ін. [7, с.7-8].
Ці завдання вирішують за допомогою раціонального управління потоками фінансових ресурсів між підприємством та джерелами його фінансування (як внутрішніми, так і зовнішніми), отриманими:
• у наслідку фінансово-господарської діяльності;
• на фінансовому ринку внаслідок продажу акцій, облігацій, отримання кредитів;
• повернення суб’єктам фінансового ринку процентів і дивідендів як плати за капітал;
• сплати податкових платежів;
• інвестування і реінвестування у розвиток підприємства.
Слід підкреслити, що сутність тієї чи іншої категорії відображається в її функціях. Потрібно розглядати їх прояв в роботі фінансового менеджера.
В фінансовій літературі склалися дві основні позиції по цьому питанню.
1. Фінанси виконують дві функції – розподільчу та контрольну.
2. Фінанси виконують три функції: створення доходів (накопичення капіталу); здійснення витрат – розподільча; контроль ефективності.
Деякі автори вважають (2, с.9-14) більш обґрунтованою другу позицію, так як вона трактує розподільчу функцію більш широко.
Таким чином, перша функція проявляється в роботі фінансового менеджера через своєчасну та повну концентрацію фінансових ресурсів у фондах грошових коштів.
Іще однією проявою першої функції є стимулювання зростання фінансових ресурсів, в тому числі грошових накопичень.
Друга функція – здійснення витрат, чи розподільча – проявляється в масштабі підприємства через розподіл і перерозподіл усіх грошових надходжень, в першу чергу, виручки від реалізації продукції чи послуг. Ця розподільча діяльність потребує від фінансового менеджера перманентних інвестиційних рішень; він повинен залучати всі тимчасово вільні ресурси та направляти їх, авансувати в пріоритетні чи найбільш ефективні вкладення.
Третя функція фінансів – контрольна – тісно пов’язана з попередніми та має прояву через:
1) аналіз фінансових показників;
2) заходи фінансового впливу – головні рішення фінансового менеджера.
Слід відрізняти функції фінансів і функції фінансового менеджменту.
Фінансовий менеджмент реалізує свою головну мету та основні задачі шляхом здійснення певних функцій. Ці функції діляться на дві основні групи, які визначаються комплексним змістом фінансового менеджменту:
1) функції фінансового менеджменту як керуючої системи;
2) функції фінансового менеджменту як спеціальної галузі управління підприємством.
Функції і методи фінансового менеджменту можна поділити на два блоки:
І. Управління зовнішніми фінансами.
ІІ. Внутрішньовиробничий облік і контроль [7, с.8-9].
Управління зовнішніми фінансами складається з управління оборотними активами (рухом грошових коштів, розрахунками з клієнтами, управління матеріально-виробничими запасами та ін.) та залучення коротко- та довготермінових зовнішніх джерел фінансування.
Внутрішньовиробничий облік і контроль передбачає:
— складання і аналіз фінансової звітності підприємства;
— оцінку поточного стану підприємства та перспективне планування;
— збирання й оброблення даних бухгалтерського обліку для управління фінансами;
— складання кошторису витрат, сплата податків тощо.
Рішення із фінансових питань приймають у процесі інвестування в активи підприємства та при виборі джерел фінансування інвестиційних проектів. Інвестиційні рішення (довготермінові та короткотермінові) приймають для:
• раціоналізації структури активів, визначення необхідності їх зміни та ліквідації;
• розроблення й оцінки інвестиційних проектів;
• визначення потреби у фінансових ресурсах;
• управління “портфелем” цінних паперів.
Вибір джерел фінансування інвестиційних проектів здійснюють за допомогою:
— вироблення і реалізації політики раціонального поєднання власних і позичених коштів для забезпечення ефективного функціонування підприємства;
— вироблення і реалізація політики залучення капіталу на найвигідніших умовах;
— дивідендної політики;
— оцінки операцій злиття і поглинання підприємств.
Отже, успішна діяльність будь-якого підприємства, його життєздатність протягом тривалого періоду часу залежить від неперервної послідовності управлінських рішень, що їх приймають менеджери як індивідуально, так і колективно.
До кола конкретних питань, які мають вирішуватись у фінансовому менеджменті, відносяться:
1) Розробка фінансової стратегії підприємства.
2) Створення організаційних структур, які забезпечують прийняття та реалізацію управлінських рішень по всім аспектам фінансової діяльності підприємства.
3) Формування ефективних інформаційних систем, які забезпечують обґрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень.
4) Здійснення аналізу різних аспектів фінансової діяльності підприємства.
5) Здійснення планування фінансової діяльності підприємства по основним її напрямкам.
6) Розробка дієвої системи стимулювання реалізації прийнятих управлінських рішень в галузі фінансової діяльності.
7) Здійснення ефективного контролю за реалізацією прийнятих управлінських рішень.
Фінансовий менеджмент включає:
1) Управління активами:
А) Управління оборотними активами;
Б) Управління необоротними активами.
2) Управління капіталом:
А) Формування фінансової структури капіталу;
Б) Управління формуванням власних фінансових ресурсів;
В) Управління залученням позикових фінансових ресурсів.
3) Управління інвестиціями.
4) Управління грошовими потоками.
5) Управління фінансовими ризиками та упередження банкрутства (4, с.44-49).
Як і кожна управлінська система, фінансовий менеджмент передбачає наявність певного об’єкта управління. Таким об’єктом управління є фінанси підприємств і його фінансова діяльність. Особливості формування капіталу та фінансових ресурсів, форми та методи розподілу цих фінансових ресурсів, об’єми та інтенсивність грошових потоків і інші умови фінансової діяльності суттєво розрізняються по окремих підприємствах. Тому з позицій особливостей здійснення фінансового менеджменту виникає необхідність класифікації підприємств як об’єктів фінансового менеджменту за окремими класифікаційними ознаками:
1. За формами власності.
2. За організаційно-правовими формами діяльності.
3. За галузевими ознаками.
4. За розміром власного капіталу.
5. За монопольним становищем на ринку.
6. За стадією життєвого циклу. (4, с.39-43).
Використання методів та прийомів фінансового менеджменту дає змогу зберегти міцні ринкові позиції будь-якому виробникові. Базуючись на зіставленні певних фінансових результатів, розраховуючи відповідні фінансові показники, підприємство здатне оцінити ефективність свого господарювання, визначити своє місце серед підприємств галузі, планувати діяльність на майбутнє.
в) складові частини фінансового менеджменту
Фінансовий менеджмент як економічний орган управління господарського суб'єкта являє собою частину апарата управління.
Будь-яка організація виробляє для себе взаємодію існуючих рівнів управління і функціональних областей у такій формі, щоб успішно досягати своїх цілей. Фінанси мають для підприємства виняткове значення, оскільки будь-якому підприємству потрібні кошти для діяльності й розвитку. Тому створенню раціональної структури управління фінансами варто приділяти велику увагу. Структура фінансових служб підприємства повинна будуватися по лінійно-функціональному принципу, тобто повинні бути чітко визначені функції кожного підрозділу й працівника. Як правило, очолює фінансову службу фінансовий директор (чи менеджер) на великих підприємствах чи головний бухгалтер на невеликих підприємствах.
Фінансовий механізм складається з п’яти взаємопов’язаних елементів: фінансових методів, фінансових важелів, правового, нормативного та інформаційного забезпечення (1, с.50-53).
1) Фінансові методи:
— планування
— прогнозування
— інвестування
— кредитування
— самофінансування
— оподаткування
— система розрахунків
— матеріальне стимулювання
— страхування
— залогові, трастові операції
— оренда, лізинг, факторинг
— фондоутворення
— взаємовідносини з різними суб’єктами та засновниками.
2) Фінансові важелі:
— прибуток — цільові економічні фонди
— доход — вклади
— амортизаційні відрахування — пайові внески
— фінансові санкції — котировка валютних курсів
— ціна — форми розрахунків
— орендна плата — види кредитів
— дивіденди
— % ставка
— дисконт
3) Правове забезпечення — закони, накази, статут юридичної особи.
4) Нормативне забезпечення — норми, інструкції, методичні вказівки
5) Інформаційне забезпечення – інформація різного виду та роду.
Організація фінансових потоків і управління ними залежать від багатьох факторів, таких як: тип бізнесу, розмір підприємства, його організаційна структура управління та ін.
В умовах ринкової економіки фінансовий менеджер стає однією з ключових фігур на підприємстві. Він відповідає за постановку проблем фінансового характеру, аналіз доцільності вибору того чи іншого способу їх рішення, а іноді за прийняття кінцевого рішення вибору найбільш прийнятного варіанту дії, здійснює оперативну фінансову діяльність, контролює грошові потоки підприємства [10, с.28-31].
г)нормативна-правова і законодавча база фінансового менеджменту
Кожне підприємство регулярно складає звіти про свою фінансово-господарську діяльність. Це необхідно для:
- цілей оподатковування;
- безперервного здійснення планування й контролю діяльності підприємства;
- виконання вимог законодавства.
Розглянемо ці питання конкретніше. Фінансові звіти є необхідними документами для визначення бази оподатковування. Саме вони перевіряються в першу чергу податковою адміністрацією, при аудиторських перевірках.
Відсутність фінансового планування й контролю часто приводить до ослаблення системи управління підприємством. Це може привести до затоварення, помилок у розрахунках цін, розкрадання запасів, безнадійним заборгованостям і тощо. Фінансові звіти показують, чи одержить підприємство прибуток, вони також подають попереджувальні сигнали, що неможливо помітити, якщо просто переглядати виписки з банківських рахунків підприємства.
У більшості випадків фінансові звіти і додаткову інформацію до них необхідно надавати потенційним інвесторам, щоб завірити їх у платоспроможності фірми. Ці матеріали можуть включати звітність за останні три роки, прогнози на період реалізації проекту. Головним чинником, що впливає на рішення про надання кредиту, є здатність підприємства повернути борг, а не наявність гарантій. І, навпаки, існують установлені законом вимоги про те, що всі підприємства, зобов'язані вести бухгалтерський і податковий облік, які необхідні для підготовки звітів.
Фінансовий менеджер, якому досить часто доводиться брати участь у процесі укладання контрактів із потенційними контрагентами, повинен чітко представляти структуру звіту, зміст його основних розділів.
По-перше, добре структурований звіт дає можливість керівництву підприємства по-новому подивитися на досягнуті результати фінансово-господарської діяльності, визначити перспективи його розвитку.
По-друге, для контрагентів фірми фінансовий звіт — це головне інформаційне джерело, що підтверджує можливість і економічну доцільність взаємодії з даним підприємством.
По-третє, звіт — це свого роду спосіб реклами діяльності фірми. У бізнесі існує правило — перш ніж підписати контракт, необхідно ознайомитися з річним звітом контрагента.
Сторони, зацікавлені в одержанні інформації, можна умовно розділити на дві категорії: зовнішні й внутрішні.
Задача фінансових звітів — надання інформації для прийняття управлінських рішень.
До фінансової звітності суб'єктів господарювання відносять (1) баланс, (2) звіт про фінансові результати, (3) звіт про рух грошових коштів, (4) звіт про власний капітал та (5) примітки до фінансової звітності. Для потреб моделі управління прибутком суб'єкта господарювання основне значення має Звіт про фінансові результати, у якому відображаються основні параметри формування прибутку суб'єкта господарювання за звітний період, а також баланс та примітки до фінансової звітності. Слід відмітити, що фінансова звітність має двояке значення для моделі управління прибутком суб'єкта господарювання, зокрема:
по-перше, інформація фінансових звітів є основою для проведення ретроспективного аналізу фінансових результатів діяльності суб'єкта господарювання та фінансове математичного обґрунтування тенденцій та трендів, а також прогнозування та планування основних фінансових показників господарської діяльності суб’єкта господарювання;
по-друге, фінансова інформація є доступною для зовнішніх осіб і може використовуватися ними для оцінки результатів діяльності суб'єкта господарювання, що висуває проблему інформаційної прозорості діяльності суб'єкта господарювання (далеко не завжди підприємство радо йде на оприлюднення окремих фінансових даних щодо господарської діяльності), у тому числі, використання дозволених методів управління інформацією, що підлягає оприлюдненню у публічній фінансовій звітності.
Визначення проблема інформаційної прозорості господарської діяльності підприємства взагалі та моделі управління прибутком зокрема визначає форму узгодження та співставлення фінансового та управлінського обліку на підприємства, при цьому, як правило, на підприємстві провадиться як фінансових, так і управлінський облік, що є об'єктивною необхідністю та у жодному випадку не може розглядатися як порушення правових норм. Загалом, і фінансовий, і управлінський облік використовується підприємством для вирішення різних завдань та цілей, хоча і базується при цьому на єдиній інформаційній базі та спільних методах та технологіях, так, у загальному випадку, управлінський облік спрямований на інформаційні забезпечення фінансового менеджменту (у тому числі, моделі управління прибутком) достовірними, повними та оперативними фінансовими даними щодо основних параметрів фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, фінансовий — вирішує питання зведення, обробки, оптимізації та підготовки фінансової інформації щодо господарської діяльності суб'єкта господарювання для оприлюднення через публічну фінансову звітність.
Під групою загальних законодавчих актів як складової законодавчої бази управління прибутком підприємств слід розуміти сукупність кодексів та законів України, які регулюють фінансове — господарську діяльність суб'єктів підприємницької діяльності, визначаючи особливості організації фінансів підприємства відповідно до потреб моделі управління прибутком, у тому числі: (1) грошові розрахунки у готівковій та безготівковій формі; (2) регулювання виникнення, формування та визнання затрат суб'єктів господарювання; (3) регулювання виникнення, формування та визнання доходів суб'єктів господарювання; (4) валютне регулювання; (5) порядок виникнення та виконання договірних зобов'язань та інші.
2. Оподаткування підприємств
а) система оподаткування підприємств, її функції та призначення
досвіду інших країн, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань, власних національних особливостей.
Становлення системи оподаткування в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 р. Закону "Про систему оподаткування". У ньому було визначено принципи побудови і призначення системи оподаткування, дано перелік податків, зборів, названо платників та об'єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.
Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність дальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994 р. було ухвалено другий варіант Закону "Про систему оподаткування". Третій варіант цього закону Верховна Рада України ухвалила 18 лютого 1997 р.
В останньому варіанті закону дано більш повне і чітке визначення принципів побудови системи оподаткування, а також понять системи оподаткування, платників податків і зборів, об'єкта оподаткування; обов'язків, прав і відповідальності платників податків; видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних цільових фондів.
Система оподаткування — це сукупність податків і зборів, (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, установленому відповідними законами держави.
Законом "Про систему оподаткування" визначено такі важливі принципи її побудови:
— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;
— стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;
— обов'язковість;
— рівнозначність і пропорційність;
— рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;
— соціальна справедливість;
— стабільність;
— економічна обгрунтованість;
— рівномірність сплати;
— компетентність;
— єдиний підхід;
— доступність.
На жаль, не всі з перелічених принципів достатньо реалізуються за здійснення податкової політики, у законодавчих актах щодо окремих податків.
У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.
б) види податків, що сплачують підприємства
Підприємства — суб'єкти господарювання повинні сплачувати загальнодержавні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:
— прямі податки (податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість);
— непрямі податки (податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито);
— збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори; гербовий збір);
— державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.
Акцизний збір — це непрямий податок, що встановлюється на підакцизні товари та включається в їхню ціну.
Платниками податку в бюджет є суб'єкти підприємницької діяльності — виробники (за реалізації товару) або імпортери підакцизних товарів (за перетину митного кордону).
Залежно від виду підприємницької діяльності є деякі особливості щодо обчислення об'єкта оподаткування. Законодавством визначено такі об 'єкти оподаткування:
1) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів. При цьому оборотом з реалізації є продаж, обмін на інші товари, безоплатна передача. В оподаткований оборот включається реалізація (передача) товарів для власного споживання, промислової переробки, а також для своїх працівників (у тім числі і в порядку натуральної оплати праці);
2) митна вартість імпортованих товарів, у тому числі в межах бартерних (товарообмінних) операцій, отриманих без оплати їхньої вартості.
Платниками акцизного збору в бюджет є суб'єкти підприємницької діяльності (їхні філії, відділення, підрозділи):
— виробники підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з давальницької сировини;
— нерезиденти, які виробляють підакцизні товари на митній території України, безпосередньо або через їх постійні представництва;
— суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари;
— фізичні особи-резиденти або нерезиденти, які ввозять підакцизні речі на митну територію України;
— юридичні або фізичні особи, які купують підакцизні товари в податкових агентів.
Податок на додану вартість (ПДВ) домінує серед непрямих податків, що надходять до бюджету. Тобто це податок, який виконує яскраво виражену фіскальну функцію. Як уже зазначалось вище, особливість ПДВ полягає в тім, що саме він справляє значний вплив на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання та на їхній фінансовий стан.
Платниками податку в бюджет є суб'єкти господарської діяльності (юридичні особи) і громадяни (фізичні особи), які здійснюють підприємницьку діяльність на території України. При цьому податок стягується, якщо обсяг оподаткованих операцій платника з продажу товарів (робіт, послуг) за останні дванадцять календарних місяців перевищував 1200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Об'єкт оподаткування. Об'єктом оподаткування є такі операції, здійснювані платниками податку, суб'єктами господарювання:
— продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України, у тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу);
— завезення (пересилання) товарів на митну територію України, виконання робіт (послуг), що здійснюється нерезидентами для використання або споживання цих робіт (послуг) на митній території України; завезення (пересилання) майна згідно з договорами оренди (лізингу), застави, іпотеки;
— вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України і виконання робіт, надання послуг для споживання за межами митної території України.
Отже, об'єктом оподаткування є операції, зв'язані з продажем товарів (робіт, послуг) усередині держави, їхнім імпортом чи експортом.
в) механізм і напрямки впливу оподаткування на фінансово-господарську діяльність
Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення й розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнє виявлення регулюючої функції основних податків. По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено. Розглянемо особливості обчислення та сплати в бюджет окремих непрямих податків та їхній вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств.
Достатньо складним є вплив непрямих податків на фінансову діяльність, фінансовий стан суб'єктів підприємництва. Останні є платниками непрямих податків, коли вони купують товари, роботи, послуги. Водночас суб'єкти підприємництва, реалізуючи товари, роботи, послуги, у складі виручки від реалізації одержують на свої рахунки певні суми непрямих податків, сплачених покупцями (споживачами), а отже вони є платниками непрямих податків до бюджету.
При цьому вплив непрямих податків на фінансову діяльність суб'єктів підприємництва залежить від багатьох обставин і чинників. Цей вплив можна розглядати у двох аспектах.
По-перше, він пов'язаний зі сплатою непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, оплати виконаних робіт і отриманих послуг. На даному етапі сплата непрямих податків здійснюється за рахунок оборотних коштів суб'єктів підприємництва, тобто має місце тимчасова іммобілізація оборотних коштів для сплати податків. У цьому разі необхідно врахувати такі чинники: умови оплати та обсяги придбання товарно-матеріальних цінностей, ставки й пільги щодо податків, джерела і терміни відшкодування сплачених непрямих податків суб'єктам підприємницької діяльності.
По-друге, цей вплив пов'язаний із надходженням непрямих податків на рахунки суб'єктів підприємства, які реалізують товари, роботи, послуги. Непрямі податки, що надходять на рахунки суб'єктів підприємництва, використовуються для відшкодування сплачених ними непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг). При цьому, певний час, до перерахування в бюджет, непрямі податки можуть залишатися в розпорядженні (обороті) підприємств. Відтак необхідно враховувати: умови реалізації та оплати, обсяги й напрямки реалізації товарів (робіт, послуг); ставки й пільги щодо непрямих податків; терміни їх сплати у бюджет.
Вплив непрямих податків на фінансову діяльність, фінансовий стан суб'єктів підприємництва залежно від сфери їхньої діяльності виявляється по-різному. Тому є певні особливості впливу непрямих податків на діяльність підприємств виробничої сфери (з урахуванням галузі), тих, які займаються торгово-посередницькою діяльністю, тих, що надають послуги (у тім числі фінансові).
Є певні особливості впливу акцизного збору на фінансово-господарську діяльність підприємств, зайнятих виробництвом і реалізацією підакцизних товарів (виробнича діяльність) або імпортом підакцизних товарів з наступною реалізацією (торговельна діяльність). Ці особливості залежать від ставок акцизного збору, методики розрахунку суми податку, терміну його сплати в бюджет, джерел сплати суб'єктом підприємництва.
Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності підприємств досягається через формування собівартості і розподіл прибутку. Зменшення суми вказаних платежів, якщо вони здійснюються за рахунок прибутку, збільшує обсяг чистого прибутку. Якщо вказані платежі відносяться на собівартість, то їх скорочення зменшує поточні витрати господарської діяльності, що в кінцевому підсумку збільшує обсяг прибутку.
3. Показники стану обігових коштів
а) баланс обігових коштів
Для організації господарчої діяльності кожне підприємство повинно мати не тільки основні виробничі фонди, але також мати в наявності оборотні фонди.
На відміну від основних виробничих фондів, оборотні фонди беруть участь тільки в одному циклі виробництва, втрачають натуральну форму і цілком переносять свою вартість на знову створений продукт.
Обігові кошти постійно беруть участь у забезпеченні процесу виробництва і реалізації продукції, одночасно знаходяться на всіх стадіях кругообігу коштів. Переходячи з грошової форми вартості в товарну, потім у виробничу, товарну і знову в грошову – обігові кошти забезпечують безперебійну роботу підприємства. Таким чином, сферу виробництва обслуговують оборотні виробничі фонди, а процес реалізації продукції – фонди обертання.
До виробничих фондів відносяться: сировина, основні і допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, МШП, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів.
Фонди обертання являють собою ту частину обігових коштів, що складається з залишків готової продукції на складі підприємства, товарів відвантажених, але не оплачених покупцями, залишків коштів підприємства на розрахунковому рахунку в банку, касі, у розрахунках і дебіторській, а також вкладені в короткострокові цінні папери.
Таким чином, обігові кошти — це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обертання для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції (мал. 3).
Сформована в даний час система організації обігових коштів побудована на таких принципах:
по-перше, надання підприємствам самостійності в розпорядженні, управлінні обіговими коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні обігових коштів;
по-друге, визначення планової потреби і розміщення обігових коштів по окремих елементах і підрозділах. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби обігових коштів, що забезпечила б безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань при ритмічній роботі (розробка довгострокових діючих норм і щорічних нормативів);
по-третє, коригування розрахованих і діючих нормативів з урахуванням вимог мінливих умов господарювання (зміна обсягу виробництва, ціни використовуваних сировини і матеріалів, паливних і енергетичних ресурсів, постачальників і споживачів, форм застосування розрахунків);
по-четверте, наявність раціональної системи фінансування обігових коштів. Це означає формування обігових коштів за рахунок власних ресурсів і позикових коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства;
по-п’яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням обігових кошті. Мається на увазі проведення аналіз ефективності кругообігу використання коштів із метою прискорення їхньої оборотності.
Таким чином, співставляючи структури змін в активі і пасиві, можна зробити висновки про те, через які джерела, в основному, відбувся притік нових коштів і в які активи ці нові кошти, в основному, вкладені. Сама по собі структура майна і навіть її динаміка не дає відповідь на питання, наскільки вигідно для інвестора вкладання грошей у дане підприємство, а лише оцінює стан активів і наявність можливостей для погашення боргів.
Специфіка формування та використання оборотних коштів зумовлена їх призначенням у суспільному відтворенні і полягає у: 1) забезпеченні безперервності і планомірності процесу виробництва та реалізації продукції; 2) мобілізації внутрішніх виробничих резервів; 3) повноті і своєчасності фінансування підприємницької діяльності.
Між обсягом оборотних коштів та ефективністю їх використання існує причинно-наслідковий зв’язок, що зумовлює необхідність дослідження різних характеристик оборотних коштів, специфіки їх утворення та функціонування.
Таким чином, категорія оборотних коштів багатогранна і тому, розглядаючи її в різних аспектах, досить часто виходять з різних теоретичних позицій – з позицій ринкової економіки і з позицій командно-адміністративної економіки. Оборотні кошти як економічна категорія існують об’єктивно. Їх природа і суть не залежать від політичної та економічної системи. Річ у тому, як їх використовують у тій чи іншій економічній системі, виходячи з економічних і соціальних завдань, що їх виконують вказані системи.
б) нестача власних обігових коштів, її визначення
Порівняння джерел утворення та методів фінансування активів у вітчизняній та зарубіжній практиці дозволило зробити висновок про те, що між категоріями “оборотні кошти” та “оборотний капітал”, “власні оборотні кошти” та “чистий робочий капітал” немає принципових відмінностей.
Залежно від джерел формування загальну суму поточних активів (оборотного капіталу) поділяють на дві частини: змінну (створену за рахунок короткострокових зобов’язань підприємства) та постійний мінімум поточних активів (запасів і витрат) (утворений за рахунок перманентного (власного і довгострокового позикового) капіталу).
Нестача власного оборотного капіталу призводить до збільшення змінної частини поточних активів, що також свідчить про посилення фінансової залежності підприємства і нестійкість його стану.
При нестачі у підприємницьких структур коштів для виробничої діяльності та розширення виробництва вони використовують кредит як джерело формування фінансових ресурсів. При наявності вільних коштів підприємство їх продає банку на певний час.
Разом з тим, існує потреба залучення коштів із зовнішніх джерел, що зумовлюється необхідністю підтримання ліквідності підприємств, яка проявляється у спроможності підприємств своєчасно погашати свої зобов'язання. Для вітчизняних підприємств така форма організації фінансування оборотних коштів є новою. Вона поставила перед підприємствами низку проблем: прогнозування, формування та визначення оптимальної потреби в оборотних коштах.
Специфіка формування та використання оборотних коштів зумовлена їх призначенням у суспільному відтворенні і полягає, по-перше, в забезпеченні безперервності і планомірності процесу виробництва та реалізації продукції, по-друге, в мобілізації внутрішніх виробничих резервів і, по-третє, в повноті і своєчасності фінансування підприємницької діяльності. Між обсягом оборотних коштів та ефективністю їх використання існує причинно-наслідковий зв’язок, що зумовлює необхідність дослідження різних характеристик оборотних коштів, специфіки їх утворення та функціонування. Для уточнення класифікації оборотних коштів, визначено основні групи факторів впливу на їх склад і структуру, а саме: постачання, виробництва, збуту і розрахунків з контрагентами.
в) причини виникнення нестачі і джерела поповнення
Інтенсивне використання оборотних коштів вимагає, в першу чергу, стимулювання безперебійної і ритмічної роботи при зниженні їх нормативів або нарощуванні обсягів випуску продукції. Досягнення таких показників можливе при комплексному стимулюванні використання оборотних коштів. Реалізація принципу матеріальної відповідальності потребує покладання матеріальної відповідальності за використання оборотних коштів на певне коло осіб та встановлення системи штрафних санкцій за їх нераціональне використання.
Організація контролю за використанням оборотних коштів повинна включати : 1) вибір показників, які характеризують стан і використання оборотних коштів; 2) здійснення систематичного спостереження за використанням оборотних коштів і фіксування параметрів їх стану, тобто облік фактичних показників використання оборотних коштів, визначення відхилень фактичних показників від запланованих і встановлення причин їх утворення; 3) розробку заходів щодо покращання використання оборотних коштів.
Джерелами фінансування оборотних активів можуть бути:
- власний капітал;
- довгостроковий позиковий капітал;
- короткостроковий позиковий капітал;
- товарний кредит;
- поточна кредиторська заборгованість.
Ефективне управління джерелами фінансування оборотних активів полягає у оптимізації складу фінансових джерел їх формування з позиції забезпечення ефективного використання власного капіталу і достатньої фінансової стійкості підприємства.
Політика фінансування оборотних активів підприємства передбачає:
· диференціацію складу оборотних активів з позиції особливостей їх формування;
· формування принципів фінансування окремих груп оборотних активів;
· визначення джерел фінансування окремих груп оборотних активів.
Диференціація складу оборотних активів передбачає виділення двох основних груп активів:
1) постійну потребу в оборотних активах, яка є незмінною частиною їх обсягу (мінімальна сума оборотних активів у даному періоді);
2) змінну або сезонну потребу у оборотних активах.
Існує три принципові підходи до фінансування оборотних активів:
· консервативний (коли за рахунок короткострокового позикового капіталу фінансується лише половина змінної частини оборотних активів);
· помірний або компромісний (коли за короткострокового позикового капіталу фінансується вся змінна частина оборотних активів);
· агресивний (коли за короткострокового позикового капіталу фінансується весь обсягоборотних активів або значна їх частина).
При визначенні джерел фінансування окремих груп фінансових активів підприємство визначається за рахунок яких джерел (власний капітал, довгостроковий позиковий капітал, короткостроковий позиковий капітал, товарний кредит і поточна кредиторська заборгованість) воно буде фінансувати кожну з цих груп оборотних активів.
Важливим напрямом удосконалення процесу формування джерел фінансування оборотних коштів є дослідження різноманітних витрат, що супроводжують виробничу діяльність підприємств. Відповідно до нині діючої системи обліку існує два варіанти формування собівартості промислової продукції. Перший є традиційним для вітчизняної економіки та передбачає розрахунок собівартості продукції шляхом групування витрат на прямі та накладні. Прямі відносяться безпосередньо до собівартості, накладні розподіляються за видами продукції відповідно до бази, обраної на підприємстві. Другий варіант широко розповсюджений на заході і передбачає розподіл затрат на змінні та постійні, відповідно до обсягів виробництва з визначенням точки окупності. Більш прийнятним методом розрахунку собівартості є останній, який дозволяє підприємствам знаходити оптимальні умови функціонування в умовах ринкової економіки.
Не менш важливим джерелом поповнення оборотних коштів повинні стати банківські кредити. Є необхідність встановлення жорстких умов контролю за цільовим використанням отриманих кредитів та недопустимість погашення існуючої кредиторської заборгованості за рахунок нових кредитів.
Список використаної літератури
1. Єрмошенко М. Фінансовий менеджмент: Курс лекцій/ Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Стороженко та ін.; Національна академія управління (К.). — К., 2004. — 505 с.
2. Антонов В. Фінансовий менеджмент: сучасні інформаційні технології: Навчальний посібник/ За заг. ред. В. М. Антонова; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 431 с.
3. Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту: Підручник / Євген Ф. Брігхем,; Пер. з англ. В.Біленький та ін.; Київ. нац. ун-т ім. Т.Г.Шевченка, Кафедра фінансів, грошового обігу та кредиту. — К.: КП "ВАЗАКО": Молодь, 1997. — 998,IV с.
4. Кузьменко Л. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ Людмила Кузьменко, Володимир Кузьмін, Валентина Шаповалова,. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. — 255 с.
5. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ С. Я. Салига, Н. В. Дацій, С. О. Корецький та ін.; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 273 с.
6. Фінансовий менеджмент: Навчально-методичний пос. для самостійного вивчення дисципліни/ Анатолій Поддєрьогін, Леонід Буряк та ін., Київський нац. економ. ун-т. — К., 2001. — 294 с.
7. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ М. М. Александрова, С. В. Бардаш, О. С. Бородкін, Т. А. Бутинець та ін.; За ред. Г. Г. Кірейцева; М-тво освіти і науки України. — 3-є вид., перероб. і доп.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 530 с.
8. Фінансовий менеджмент: Підручник/ Ред. А.М. Поддєрьогін; М-во освіти і науки України, Київ. нац. економ. ун-т. — К.: КНЕУ, 2004. — 535 с.
9. Шелудько В. Фінансовий менеджмент: Підручник/ Валентина Шелудько,. — К.: Знання , 2006. — 439 с.