Класична і неокласична теорії функціонування ринку праці

Вступ.

1. Теоретичні основи аналізу ринку праці.

2. Класична теорія ринку праці.

3. Неокласична оцінка ринку.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Ринок праці посідає головне місце серед ринків виробничих ресурсів. На цьому ринку домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою робочу силу, а підприємці як роботодавці задовольняють свій попит на робочу силу. Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці визначаються заробітна плата, рівень зайнятості і безробіття, а в кінцевому підсумку – обсяг виробництва товарів і послуг.

У макроекономічній теорії механізм функціонування ринку праці пояснюється по-різному. При цьому найрельєфніше з цього питання кокурують між собою дві теорії: неокласична та кейнсіанська.

У неокласиків все просто: скорочення зарбітної плати знижує ціни, що автоматично розширює попит і зайнятість. Тому вони стверджували, що головними засобами від безробіття є зниження заробітної плати.

Кейнс розглядає проблему інакше. Він згоджується, що ефект зростання зайнятості внаслідок зниження заробітної плати міг би виникнути, якби це зниження не змінювало обсягу сукупного попиту, виміряного в одиницях заробітної плати. Зниження заробітної плати може дати позитивний ефект тільки тоді, коли воно в змозі розширити сукупний попит. Кейнс віддавав перевагу збереженню досягнутого рівня заробітної плати.

1. Теоретичні основи аналізу ринку праці

У західних економічних теоріях розрізняють такі основні концепції аналізу сучасного ринку, які розкривають його структуру, функціонування й особливо безробіття на макро- і мікрорівнях.

Перша концепція — неокласична. Її дотримуються неокласики (А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Пері, Р. Холл та ін.) і прихильники концепції економіки пропозиції (Д. Гідлер, А. Лафер та ін.). Згідно з цією концепцією, ринок праці діє на основі цінової рівноваги, тобто регулятором ринку є ціна робочої сили (заробітна плата), що регулює попит та пропозицію робочої сили. Якщо попит перевищує пропозицію, працівники пропонують свої послуги за дедалі вищими ставками заробітної плати, і роботодавці вимушені платити заробітну плату вищу від ринкової. У такий спосіб установлюється рівновага. І навпаки, коли пропозиція перевищує попит, виникає безробіття. У цьому разі роботодавці наймають працівників за дедалі нижчими ставками заробітної плати. На ринку знову настає рівновага.

Теорія рівноваги виключає безробіття, а наявність останнього пояснюється його добровільним характером, а також прагненням працівників до максимально вигідної роботи.

У концепції кейнсіанців (Дж. М. Кейнс та ін.) ринок праці характеризується постійною рівновагою. Основним регулятором ринку праці є держава, яка впливає на сукупний попит як на товари і послуги, так і на працю. Ціна не є регулятором ринку праці.

Кейнсіанці пояснюють безробіття зниженням сукупного попиту на відміну від неокласиків, які пов’язують це явище з надмірним подорожчанням робочої сили.

Монетаризм (М. Фрідман, Ф. Махлуп, Л. Роббінс та ін.) ґрунтується на необхідності «природного» рівня безробіття, жорсткої структури цін на робочу силу. Представники цієї концепції вважають, що досягнення ринкової стабільності і рівноваги можливе в умовах вільної конкуренції на ринку з гнучкими цінами і заробітною платою, без втручання держави і профспілок. Урівноваженню ринку, на їхню думку, може сприяти використання механізму грошово-кредитної політики (облікова ставка центрального банку, розміри обов’язкових резервів комерційних банків на рахунках національного центрального банку).

Інституціоналістська концепція характер ринку праці пояснює особливостями динаміки окремих галузей та професійно-демографічних груп. Увага концентрується не на макроекономічному аналізі ринку праці, а на аналізі професійних та галузевих розбіжностей у структурі робочої сили, рівнів заробітної плати.

У марксистській теорії наголошується, що ринок праці хоча і функціонує відповідно до загальних ринкових закономірностей, проте він має особливості. Передусім це виявляється у тому, що товар «робоча сила» в процесі праці створює вартість, а вартість усіх інших ресурсів лише переноситься на нову вартість працею. Окрім того, робоча сила як товар впливає на співвідношення попиту і пропозиції та на свою ринкову ціну.

Відомо кілька моделей ринку праці, які пов’язані з особливостями політики зайнятості, що проводиться в окремих країнах. Національна модель ринку праці складається з тієї чи іншої системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників, системи заповнення вакантних робочих місць і способів регулювання трудових відносин з участю профспілок.

Відповідно до комбінації цих складових розрізняють японську модель ринку праці, модель США, шведську модель та ін.

Для японської моделі характерна система трудових відносин, яка ґрунтується на принципі «довічного найму», за якої гарантується зайнятість працівника на підприємстві аж до досягнення ним віку 55—60 років. Розміри заробітної плати працівників і соціальних винагород прямо залежать від кількості відпрацьованих років. При цьому протягом усієї трудової діяльності працівники періодично підвищують кваліфікацію у відповідних внутрішньофірмових службах, і переміщення їх відбувається строго за планом. Така політика сприяє вихованню у працівників фірми творчого ставлення до виконання своїх обов’язків, підвищенню їх відповідальності за якість роботи. У разі необхідності скорочення виробництва підприємці здебільшого вирішують ці проблеми не звільненням персоналу, а переведенням частини працівників за їхньої згоди на інші підприємства або скороченням тривалості робочого часу на даному підприємстві.

Для ринку праці США характерна децентралізація законодавства про зайнятість і допомогу безробітним, тобто вона розробляється й ухвалюється кожним штатом окремо. У разі необхідності скорочення обсягу праці або виробництва тривалість робочого часу одного працівника не змінюється, а частина працівників може бути звільнена. Про звільнення працівників повідомляють не заздалегідь, а перед самим звільненням. Колективними договорами охоплена лише чверть усіх працівників. Внутрішньофірмової підготовки персоналу майже немає, за винятком підготовки специфічних спеціальностей. Пересування працівників відбувається здебільшого через переведення працівника на іншу роботу. Така політика фірм веде до високої географічної і професійної мобільності працівників, а також до вищого рівня безробіття, ніж в Японії та Швеції.

Кожній державі притаманні свої особливості формування ринку праці зумовлені ресурсними, географічними, економічними, політичними та іншими причинами.

В Україні тривалий час існувала монополія державної власності, жорстка регламентація розмірів заробітної плати, наявність інституту прописки, що призвело до деформації ринку праці.

Сьогодні формування ринку праці в Україні здійснюється в умовах кризового стану економіки, неефективної її структури, надзвичайно розвиненої важкої промисловості й слабкої сфери народного споживання, залежності економіки від кооперованих зв’язків з державами СНД, насамперед від поставок енергоносіїв з Росії.

Загалом сучасному ринку праці в Україні притаманні такі ознаки:

· перевищення пропозиції робочої сили над попитом;

· низька ціна робочої сили, її невідповідність реальній вартості;

· зниження зайнятості у сфері суспільного виробництва, зростання чисельності незайнятого населення;

· низька частка офіційно зареєстрованих безробітних за великих масштабів зростання прихованого безробіття;

· наявність значних масштабів нерегламентованої зайнятості;

· зростання молодіжного безробіття;

· регіональні диспропорції між наявністю і потребою в робочій силі;

· низька професійна й особливо територіальна мобільність трудових ресурсів;

· відсутність або недостатня опрацьованість правових норм та організаційно-економічних механізмів, що регулюють трудові відносини, тощо;

· еміграція висококваліфікованої робочої сили.

2. Класична теорія ринку праці

Інвестиції в освіту і кваліфікацію (у людський капітал) — це аналоги інвестицій у машини й устаткування. Відповідно до маргінальної концепції індивід "інвестує в кваліфікацію" доти, поки не знижується норма прибутку на ці вкладення. З неокласичної концепції випливає, що ціна робочої сили гнучко реагує на потреби ринку, збільшуючись чи зменшуючись у залежності від попиту та пропозиції, а безробіття неможливе, якщо на ринку існує рівновага. Заперечення класичною теорією можливості недостатнього рівня витрат частково ґрунтується на законі Сея (Пропозиція породжує свій власний попит, тому що сам процес виробництва створює доход, у точності рівний вартості вироблених товарів), що, однак, не враховує заощадження, тобто вилучення засобів з потоку доходів, і, у результаті, непродані товари, скорочення виробництва, безробіття і падіння доходів. Цей закон був би справедливий за умови короткострокової затримки засобів у домашніх господарств і не заважав би інвестиціям підприємців — тоді б він не привів до скорочення обсягу реального виробництва за умови, що ціни на продукцію (конкуренція між виробниками) знижувалися пропорційно зниженню доходів (скорочення заробітної плати як зниження оплати ресурсу, щоб виробникам було вигідно робити продукцію при новому рівні цін). При збереженні ставок заробітної плати це моментально приведе до появи надлишків робочої сили, тобто викликає безробіття. Тому економісти-класики прийшли до висновку, що вимушене безробіття неможливе: будь-який бажаючий працювати по визначеній ринковій ставці, у тому числі досить низькій, може легко знайти роботу. Еластичність співвідношення цін і заробітної плати здатні підтримувати повну зайнятість. Оскільки серйозно говорити про зміну заробітної плати в точній відповідності з коливаннями попиту та пропозиції, тим більше про відсутність безробіття, не приходиться, прихильники цієї концепції посилаються на деякі недосконалості ринку, що і приводять до невідповідності їхньої теорії з життям. До них відносять вплив профспілок, установлення державою мінімальних ставок заробітної плати, відсутність інформації і т.п. Висувається теза про нібито добровільний характер безробіття. Однак з цієї позиції важко пояснити її коливання в залежності від фази економічного циклу. Висувається і теза про "пошук" робочого місця як явища, що викликає нестабільність ринку через розбірливість і прагнення до максимальної вигоди найманих робітників. Однак і в цьому випадку неясно, чому таких працівників буває то 4-5%, а то всі 15%? Але головне питання, на яке не можуть відповісти прихильники неокласичного підходу, — чому всі наймані робітники у випадку перевищення їхньої пропозиції над попитом не пропонують свою робочу силу по більш низькій ціні?

Розбіжними виявились також підходи Кейнса та неокласики до проблеми безробіття. Класично-неокласична теорія зайнятості була простою і зрозумілою. Стан ринку праці визначався співвідношенням попиту і пропозиції на працю, а рівень зайнятості та обсяг використання трудових ресурсів — точкою, в якій корисність граничного продукту праці врівноважувала важкість праці при граничній зайнятості. Вважалось, що чим нижча заробітна плата, тим вищий рівень зайнятості.

Безробіття в докейнсіанській теорії розглядалось переважно як соціальна, а не як економічна, тим більше не макроекономічна проблема. Неокласична ортодоксія розрізняла лише два види безробіття — фрикційне і добровільне. Вважалось, що тим самим повністю вичерпувалося розкриття теоретичної сутності цього явища. Під фрикційним безробіттям розумілось тимчасове невикористання трудових ресурсів, яке обов'язково існує у нестатичній економіці. Добровільним безробіттям вважалось таке, що безпосередньо і цілком залежало від власного, індивідуального вибору робітників. І Згідно з неокласичною доктриною, у разі втрати роботи працюючі за наймом І завжди мали можливість погодитись на іншу, що нижче оплачується, а тому І їх перебування безробітними інтерпретувалось як акт добровільного характеру. Але вже в 20-х pp. XX ст. ця схема не спрацьовувала.

Дж.М. Кейнс докорінно змінив акценти в інтерпретації таких категорій, як безробіття та зайнятість. Поряд з добровільним та фрикційним Кейнс довів існування вимушеного безробіття, тобто такого, що обумовлене циклічним спадом економіки. Сама назва цього терміна, введеного вченим у науковий вжиток, містить не тільки ознаки формального протистояння неокласичному підходу, але й акцентування уваги на тому, що циклічне безробіття не залежить від індивідуального вибору працюючих, оскільки є гострою суспільною макроекономічною проблемою.

За кейнсіанською теорією ринку праці зростання зайнятості здійснюється зменшенням заробітної плати. За Кейнсом у ринковій економіці відсутні механізми, які гарантують повну зайнятість населення. Це твердження дало Кейнсу можливість заявити, що відомий закон класичної і неокласичної економічної теорії – закон Ж.Б.Сея („пропозиція автоматично породжує споживчий попит”), є невірним. За Кейнсом, рівень обсягу виробництва визначає рівень зайнятості населення. У свою ж чергу, стан виробництва визначається рівнем ефективного попиту або ж рівнем закупівель товарів і послуг. Як вважав Кейнс, для держави більш доцільно забезпечити хоча б відносне працевлаштування і скромно його оплачувати, ніж мати суспільство ледарів і нероб, яким не платити або платити умовно.

У кейнсіанській теорії виникнення безробіття пояснюється не надмірною зарплатою, а дефіцитом сукупного попиту.

Заробітна плата неспроможна в короткостроковому періоді врівноважувати ринок праці і забезпечувати досягнення повної зайнятості. Це означає, що економіка може перебувати в стані неповної зайнятості до тих пір, поки не зросте сукупний попит, оскільки лише він здатний збільшити попит на працю до її пропозиції.

Поряд з добровільним та фрикційним, Кейнс довів існування вимушеного безробіття, тобто такого, що обумовлене циклічним спадом в економіці. Циклічне безробіття не залежить від індивідуального вибору працюючих, оскільки є гострою суспільною проблемою.

Саме за рахунок виштовхування частини робітників у лави безробітних в ринковій системі відновлюється макроекономічна рівновага. Тобто загальна рівновага, за Кейнсом, можлива і при неповній зайнятості. Повну зайнятість він трактував як такий стан в економіці, коли існує лише добровільне і фрикційне безробіття, але відсутнє вимушене або циклічне.

Насамкінець, Кейнс робить висновок про те, що на основі теоретичних установок економістів-класиків знайти вихід з економічної кризи неможливо, і це під силу лише державі, у руках якої завжди є набір механізмів та інструментів для здійснення великих соціально-економічних програм.

Для досягнення рівноваги на ринку праці, потрібно, щоб держава систематично втручалася в економіку. Держава повинна підвищувати сукупний попит, збільшуючи державні витрати або зменшуючи податки.

Спочатку Швеція, потім Німеччина i США, яких привабила конструктивність ідей, пішли шляхом, запропонованим Кейнсом. Слід зазначити, що в роки Великої Депресії Швеція не була серед держав, які найбільше постраждали. Незважаючи на зростання безробіття у Швеції, тут відбувалося швидке відновлення економіки.

Дещо іншим шляхом йшла адаптація i реалізація ідей Кейнса в Німеччині 1930-х років, економіка якої також досягла найнижчого рівня, коли обсяги промислового виробництва були більш ніж на 40% нижче рівня 1929 р., а кількість безробітних становила понад 6 млн. чол. До 1938 р. обсяги промислового виробництва вже на 25% перевищили рівень 1929 р., а безробіття було фактично ліквідовано.

Виходячи з настанов Кейнса, з 1 травня 1933 р. у Німеччині було оголошено про початок реалізації 4-річного плану усунення безробіття. Для цього була розроблена Програма громадських робіт Рейнхарда, що фінансувалася з внутршніх резервів. 3 метою боротьби з безробіттям був реалізований ряд надзвичайних заходів, включаючи активну кампанію, спрямовану проти працевлаштування жінок. За 2 роки безробіття скоротилося на 3 млн. чоловік при одночасному збільшенні на 30% обсягу промислового виробництва.

3 відповідною специфікою відбувалася реалізація ідей Кейнса в США. Взимку 1932-1933 pp., коли президента Г. Гувера (1874-1964) зміним Ф.Д. Рузвельт (1882-1945), економічне становище країни було катастрофічним. Національний доход у тому poцi складав менше половини доходу 1929 р. Майже 13 млн. американців — близько однієї чверті всього працездатного населения країни — були в постійному пошуку роботи. Термінові заходи, які розпочав вживати Ф.Д. Рузвельт у свої пeрші 100 днів президентства, були практично вci у рамках рекомендацій Кейса.

Ідеї та положення теорії Кейнса, його внесок у створененя міжнародних механізмів і інструментів регулювання зайнятості стали домінуючими в структурі ринкової економічної думки аж до кінця 1960-х років. Багато що з його спадщини є актуальним і досі та відчутно допомагає, особливо економікам країн, що перебувають на етапі трансформації.

3. Неокласична оцінка ринку

По визначенню ринок — це інститут чи механізм, що зводить разом покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг. Подібним чином випускники різних університетів і висококваліфікованих фахівців підписують контракти зі своїми роботодавцями, щоб одержувати заробітну плату за свої навички й уміння, а роботодавці, у свою чергу, розглядають запропоновані кандидатури як один з економічних ресурсів, здатний у гармонічному сполученні з іншими приносити стійкий прибуток. Останнім часом серед вітчизняних економістів (багато в чому під впливом західних учених) одержала поширення точка зору, що все економічно активне населення (зайняті плюс безробітні) є учасником ринку праці, пов'язуючи це твердження з поняттями фрикційного і структурного безробіття. На їхню думку, фрикційне безробіття вважається неминучим і навіть бажаним, тому що працівники, які шукають роботу чи чекають одержання роботи в найближчому майбутньому, переходять з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на більш високооплачувану і більш продуктивну. Це означає більш високі доходи для робітників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а, отже, і більший реальний обсяг національного продукту.

З часом у структурі споживчого попиту відбуваються важливі зміни (які підігріваються постійно можливостями науково-технічного прогресу і їх реалізацією з метою одержання прибутку виробниками), що, у свою чергу, змінює структуру загального попиту на робочу силу. Виникає структурне безробіття, що змушує робітників проходити серйозну перепідготовку, для того щоб домогтися створюваного заново місця. Один з найважливіших принципів ринкової економіки — конкуренція викликає перевагу одних фахівців над іншими, що породжує основну з проблем нашого століття — безробіття, тому що знамените "рівність можливостей" на практиці далеко не завжди реально.

Існує також думка, що робочі місця на ринку праці не обертаються, тому що вони є об'єктами іншого ринку — ринку робочих місць. Його суб'єктами виступають лише фірми, оскільки оборот робочих місць здійснюється між ними. Наймані робітники в цьому обороті не беруть участь через відсутність впливу на оплату їхньої праці. Якщо не враховувати впливу профспілок, то кожен окремий працівник виявляється безпомічним пішаком у руках сучасних гігантських концернів, що нав'язують свої умови гри. З іншого боку, фахівці, що вступили на ринок праці, змушені вважатися з одночасною присутністю на ньому конкурентів. Таким чином, розбіжність контрагентів (продавець робочої сили і роботодавець як покупець на ринку праці), розходження об'єктів звертання (робоча сила і робочі місця) дають підстави вітчизняним ученим, що займається економікою праці, вважати ринки праці і робочих місць автономними. Сумарно вони формують пропозицію праці і попит на працю, співвідношення яких визначає загальну кон'юнктуру.

Неокласична оцінка ринку праці виділяє чотири основних підходи до аналізу його функціонування. В основі першої концепції лежать постулати класичної політекономії. Її дотримуються в основному неокласики (П.Самуельсон, М.Фелдстайн, Р. Хол), а в 80-х рр. її підтримували також прихильники концепції економіки пропозиції (Д.Гілдер, А.Лаффер і ін.).

Прихильники цієї концепції вважають, що ринок праці, як і всі інші ринки, діє на основі цінової рівноваги, тобто основним ринковим регулятором служить ціна — у даному випадку робочої сили (заробітна плата). Саме за допомогою заробітної плати, на їхню думку, регулюється попит та пропозиція робочої сили, підтримується їхня рівновага.

На новій теоретичній основі відбувається відродження докейнсіанських методів боротьби з безробіттям — Дж. Мід закликає відновити гнучке реагування цін (передусім грошових ставок зарплати) на зміни в умовах попиту і пропозиції. Практичні рекомендації стосуються реформування існуючої структури і механізму функціонування ринку праці задля надання йому більшої гнучкості та мобільності. Вчений, як і монетаристи, вважає профспілки монопольними утвореннями на ринку праці, що диктують ціни на робочу силу, а тому припускає можливість обмеження прав профспілок.

Висновки

Класична політична економія як перша наукова школа в історії економічної думки прийшла на зміну меркантилізму в період стрімкого проникнення мануфактурного капіталу в сферу виробництва найбільш розвинутих європейських країн. Завершення епохи первісного нагромадження капіталу, буржуазні революції та прихід буржуазії до влади, бурхливий розвиток підприємництва та ринкова лібералізація економічної політики сприяли подальшому розвитку капіталізму та переміщенню інтересів підприємців зі сфери обігу в сферу виробництва.

Теоретико-методологічні підходи до дослідження економічних процесів та явищ і категоріальний апарат, започатковані в цей період, заклали підвалини світової економічної науки. Саме тому школа, яка стала фундатором нової традиції економічної думки, отримала назву «класичної».

Термін «неокласична теорія» першим запровадив у науковий вжиток видатний американський економіст Т. Веблен, який звернув увагу на те, що представники нового напряму економічної думки не вийшли за межі утилітаризму та гедоністської психології класичної школи, успадкувавши її основні ідеї. Однією з таких ідей стала ідея само регульованої та рівноважної ринкової економіки, яка узгоджує наміри окремих суб'єктів. Крім цього, представники як класичної, так і неокласичної шкіл прагнули дотримуватися принципу «чистого знання», «чистої» теорії без суб'єктивізму, психологізму, ідеологічних нашарувань, а також дотримувалися принципу економічного лібералізму.

Представники класичної та неокласичної шкіл мали різні точки зору на принцип визначення ціни. Класична школа у визначенні ціни вбачала витратний принцип, який пов'язує її величину з затратами праці (витратами виробництва), тоді як у неокласиків ціну визначала взаємодія попиту і пропозиції.

Список використаної літератури

1. Бодюк А. Інвестиції та ринок праці / Державна податкова адміністрація України; Академія держ. податкової служби України / П.В. Мельник (заг.ред.). — Ірпінь : Академія ДПС України, 2002. — 144с.

2. Васильченко В. Ринок праці: теоретичні основи і державна практика: Посіб. для працівників держ. служби зайнятості. — К., 2000. — 318с.

3. Васильченко В. Ринок праці: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана — 2.вид., перероб. і доп. — К. : КНЕУ, 2006. — 228с.

4. Глаголєва О. Б. Ринок праці: Аналітико-стат. інформація / Український ін-т науково- технічної і економічної інформації — К. : УкрІНТЕІ, 2002. — 35с.

5. Гриньова В. Ринок праці: теоретико-методологичні засади та напрямки розвитку / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ВД "ІНЖЕК", 2007. — 168c.

6. Історія економічних учень : Навчальний посібник / Базилевич В.Д., Гражевська Н.І., Гайдай Т.В., Леоненко П. М., Нестеренко А. П. — К.: Знання, 2004.- 1300 c.

7. Калініна С. Ринок праці і зайнятість: теоретико-методологічний аспект / Донецький національний ун-т. — Донецьк : ДНУ, 2005. — 227с.

8. Лібанова Е. Ринок праці в економічній системі: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. екон. спец.. — Житомир : ЖІТІ, 2002. — 261c.

9. Петюх В. Ринок праці: Навч.- метод. посіб. / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2000. — 126с.

10. Титар О. Ринок праці: Конспект лекцій / Харківський держ. економічний ун-т. — Х. : ХДЕУ, 2004. — 100с.

11. Чикуркова А. Ринок праці: Навч. посіб.. — Кам'янець-Подільський : Абетка, 2002. — 92с.