Підготовка фахівців для системи документно-інформаційних комунікацій

Категорія (предмет): Документознавство, діловодство

Arial

-A A A+

Вступ

Актуальність дослідження. Створення національної освітньої системи – необхідний чинник інтелектуального й духовного розвитку суспільства. Разом з тим реформування освіти в Україні відбиває і характерні риси, зміст і спрямованість перетворень, що мають загальноцивілізаційне значення. Під впливом новітніх інформаційних і освітніх технологій помітно зростають обсяги знань, руйнується усталена до недавнього часу структура виробництва і баланс попиту на професії, а отже, і зайнятості населення. Створюються можливості для задоволення потреби в кадрах для нових видів діяльності, а також підвищення рівня освітньої підготовки, розширення і оновлення номенклатури фахових кваліфікацій, діапазону вузівських спеціальностей і навчальних дисциплін для підготовки кадрів.

Ці процеси вимагають модернізації підходів до освіти, особливо вищої, оскільки інформаційне суспільство будується на засадах суттєвого ускладнення та інтелектуалізації діяльності в усіх сферах. Гнучкість вищої освіти є основною передумовою її реформування і означає здатність відповідних закладів не лише реагувати на нові вимоги часу, але й передбачати їх, формулювати завдання з урахуванням позитивного міжнародного досвіду і європейських стандартів.

Документознавство – одна з перспективних професій, що забезпечує діяльність систем документно-інформаційних комунікацій в усіх галузях і функціонування сфери управління ними.

На цей час створені курси, підручники, навчально-методичне забезпечення, відбулися перші випуски документознавців. В галузі документознавства та фахової освіти нині працюють І.Іванова, С.Кулешов, Н.Кушнаренко, І.Нілова, А.Сидоренко, В.Скнар, В.Терно, Г.Швецова-Водка. Захищені докторські дисертації з історії та теорії документознавства (С.Кулешов та Г.Швецова-Водка). Видано перший підручник з документознавства (Н.М.Кушнаренко).

Мета дослідження полягає у теоретико-методологічному обґрунтуванні педагогічних умов, адекватних специфіці професії документознавця (компетенція, завдання, функції), для впровадження наукових рекомендацій у навчально-виховний процес у сфері підготовки кадрів в Україні.

Досягнення цієї мети вимагає розв’язання таких завдань:

проаналізувати особливості професійної діяльності документознавців;
дослідити к зміст і структуру навчально-виховного процесу в галузі підготовки кадрів документознавців;
розглянути навчальні технології сучасного фахівця документно-інформаційної сфери.

Об’єкт дослідження – підготовка кадрів з документознавства та інформаційної діяльності в сучасній Україні.

Предмет дослідження – педагогічні умови (навчально-виховний процес) підготовки сучасних документознавців.

Методи дослідження. У дослідженні використано системно-науковий, науково-дидактичний метод; контент-аналіз; зіставлення і узагальнення даних, отриманих у процесі вивчення філософської, соціологічної, педагогічної, психологічної, культурологічної літератури та наукових видань з допоміжних і суміжних галузей науки.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи підготовки фахівців з інформаційного забезпечення

1.1. Концептуальні засади підготовки фахівців для професійної діяльності

До середини 1990-х років для вищої школи України характерна відсутність практики підготовки фахівців із документознавства та інформаційної діяльності. Провідними навчальними установами, які відзначилися місіонерством щодо започаткування нової спеціальності, стали інститути культури, традиційними напрямами підготовки яких були бібліотечні, книгознавчі спеціальності. Цілком закономірно, що пошук каналу «входження» нової навчальної спеціальності відбувався при сприянні науково-педагогічних кадрів суміжних напрямів. Тому на перших порах інститутські кафедри бібліотекознавства, бібліографознавства та книгознавства перетворилися в осередки розвитку «Документознавства та інформаційної діяльності».

Підготовка фахівців з інформаційного забезпечення потребує інтегрованого підходу до визначення особливостей діяльності, необхідних особистісних рис, ціннісних установок, визначення необхідних професійних вимог.

Сучасний етап розвитку інформаційної інфраструктури в Україні характеризується формуванням і реалізацією державної інформаційної політики, активним створенням нормативно-правової бази сфери інформатизації та інформаційної діяльності. Прийнято Закони України “Про інформацію”, “Про Національну програму інформатизації“, „Про електронний документ та електронний документообіг”, „Про електронний цифровий підпис”, програму „Електронна Україна”, ряд інших нормативних актів Кабінету Міністрів України та Указів Президента України.

Одним з основних нормативно-правових документів, які регламентують підготовку фахівців для сфери державного управління, є державна цільова Комплексна програма підготовки державних службовців, яка передбачає підготовку державних службовців, які відзначатимуться здатністю запроваджувати цінності демократичної, правової, соціальної держави та громадянського суспільства, неухильно відстоювати права і свободи людини і громадянина, матимуть професійні уміння і навички, що ґрунтуються на сучасних спеціальних знаннях, аналітичних здібностях та майстерності застосування засобів і методів управлінської науки; вирізнятимуться стратегічним мисленням та особистісними якостями, необхідними для прийняття та успішної реалізації управлінських рішень [15, c. 19].

Серед концептуальних засад підготовки фахівців для професійної діяльності в державному управлінні, окрім професійного навчання із здобуттям вищої освіти в освітній галузі «Державне управління» та підвищення кваліфікації в цій галузі, визначено такий напрям як функціональна спеціалізація підготовки фахівців інших освітніх галузей за спеціальностями, професійно спрямованими на державне управління.

У зв’язку з цим важливо відмітити, що сучасні парадигми соціально-інформаційної взаємодії презентують якісно нові підходи до посилення ролі інформаційних ресурсів у державному управлінні.

Як наслідок, відбувається професіоналізація інформаційного забезпечення сфери державного управління, що викликає суперечність між вимогами, які висуваються сферою державного управління до фахівців з інформаційного забезпечення та існуючою практикою їх підготовки. Необхідність подолання виявленої суперечності зумовлює актуальність визначення теоретико-методологічних основ професійної підготовки фахівців з інформаційного забезпечення державного управління. У зв’язку з цим постає першочергове завдання – оцінити стан розробленості виявленої проблеми, окреслити коло напрямів наукових досліджень, які є суттєво значущими для вирішення зазначеної проблеми.

Одним із спеціально визначених напрямів підготовки фахівців з інформаційного забезпечення для сфери державного управління є підготовка фахівців інформаційного профілю з функціональною спеціалізацією „документознавець, менеджер органів державної влади і управління”, здійснювана за спеціальністю „Документознавство та інформаційна діяльність”. Даний напрям характеризується унікальним поєднанням специфіки предметного поля інформаційної діяльності і специфіки сфери державного управління у їх природному динамічному взаємозв’язку і взаємовпливі. Відповідно, формується специфіка соціальної місії фахівців з інформаційної діяльності в органах державної влади, яка зумовлена глобальним характером інформатизації як основної тенденції сучасного розвитку та демократизації і полягає у забезпеченні в умовах інформатизації сталого, демократичного розвитку суспільства і держави [18, c. 47].

Завдання фахівців з інформаційної діяльності у сфері державного управління – забезпечувати стійкий зв’язок держави і суспільства, держави та громадян, у своїй діяльності практично реалізовувати демократичні принципи; розширювати умови для становлення громадянського суспільства, мотивувати розвиток його самоврядних дій засобами професійної управлінської роботи.

В умовах значної соціальної динаміки та швидких соціальних та інформаційно-технологічних змін постає проблема професіоналізму фахівців з інформаційного забезпечення державного управління як державних службовців. Одержуючи відповідну фахову освіту (спрямовану, перш за все, на документознавчий, інформаційний аспекти навчання), працюючи за фахом в органах державної влади і управління, випускники займають посади державних службовців, що вимагає від них необхідних якостей, ціннісних установок та відповідної професіоналізації у цій сфері діяльності. Принципово нові вимоги до держслужбовців сучасного покоління безпосередньо пов’язані із зміною функцій і змістом діяльності держави [10, c. 47].

1.2. Формування змісту підготовки спеціаліста з інформаційного забезпечення управління

Нові напрями підготовки фахівців з інформаційної діяльності, що виникають внаслідок суспільних потреб, потребують теоретичного обґрунтування й побудови відповідних моделей підготовки, визначення змісту професійної освіти фахівця, формування знань, умінь і навичок інформаційної діяльності.

Формування змісту підготовки спеціаліста з інформаційного забезпечення управління доцільне в межах спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність”, яка спрямована на підготовку фахівців для здійснення широкого спектру видів інформаційно-комунікаційної діяльності.

Зміст діяльності фахівця з організації інформаційного забезпечення системи управління невиробничою сферою знаходиться в межах комплексів функціональної спеціалізації: документно-інформаційні ресурси — інформаційні технології – управління інформаційною діяльністю – комунікації. Зміст професійної підготовки фахівця з інформаційного забезпечення формується відповідно до зазначених комплексів функціональної спеціалізації і включає теоретико-методологічний, технологічний управлінський рівні підготовки з пріоритетним завданням формування професійної культури фахівця в галузі інформаційної діяльності. Кожен рівень підготовки включає об’єктно-орієнтований, суб’єктно-орієнтований та продукто-орієнтований рівні рефлексії професійної діяльності [7, c. 17].

Педагогічною основою відповідності моделі фахівця з інформаційного забезпечення управління невиробничою сферою міжнародній практиці і досвіду підготовки фахівців з інформаційної діяльності у зарубіжних країнах є інваріантність змісту освіти і вимог до системи знань, умінь і навичок, необхідних фахівцю в таких сферах спеціалізації, як інформаційні ресурси і послуги; комп’ютерні системи і мережі; менеджмент.

Основні напрями реалізації педагогічних умов підготовки фахівців інформаційного забезпечення управління невиробничою сферою враховують полікомпонентність та поліструктурність майбутньої професійної діяльності фахівця, її інформаційно-аналітичну та інформаційно-технологічну складові, передбачають інтелектуально-інформаційну підтримку організації освітнього інформаційного простору, широке застосування проблемних професійно-орієнтованих форм навчання, використання інформаційних ресурсів бібліотек та інформаційних ресурсів дистанційного навчання.

Диференціація спеціалізації фахівців з організації інформаційної діяльності здійснюється у відповідності з багатоаспектністю соціально-комунікативної діяльності в галузі застосування комп’ютерно-інформаційних систем і зумовлюється розвитком інформаційних потреб різних категорій користувачів.

Відзначимо суттєву модернізацію навчальних планів підготовки фахівців із документознавства та інформаційної діяльності, датованих 2004 роком. Віднині у нормативних документах чітко оприсутнюється два потужних дисциплінарних блоків — документознавчий (разом із суміжними та спорідненими дисциплінами) та інформаційний. До першого слід зарахувати курси з документознавства, управлінського документознавства, документно-інформаційних комунікацій, діловодства, лінгвістичних основ документознавства (у т.ч. стилістика та редагування), фінансово-планового документознавства тощо, а другого — інформаційно-аналітичної діяльності, інформатики та комп’ютерної техніки, інтернет-технологій і ресурсів, комп’ютерних мереж і телекомунікацій, систем управління базами даних, електронного документообігу, системного аналізу інформаційних процесів, організації діяльності інформаційних установ, маркетингу інформаційних продуктів і послуг, інформаційного менеджменту, теорії і практики референтської діяльності, захисту інформації і т.д., які належали до варіативної й інваріантної частин плану. За такого стану, сукупність дисциплін безпосередньо, а отже, природно вказує на зміст, закладений у назві спеціальності. І навіть непомітний, на перший погляд, сполучник та підкреслює установку засновників у ставленні до документознавства й інформаційної діяльності, пріоритетність у якому належить першій його складовій [12, c. 78-79].

Розуміння важливості прикладної реалізації випускниками спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» спонукала до всеохопних варіацій-уточнень профілізації змісту вищої освіти. Офіційно затвердженими Міністерством освіти і науки України спеціалізаціями у межах досліджуваного напряму підготовки є документознавство, інформаційне забезпечення органів управління, міжнародні інформаційні системи і мережі, технологія автоматизованого оброблення документальної інформації, документально інформаційне забезпечення архівів, інформаційні системи підтримання державних органів влади. Проте, як справедливо відмічає І.І. Морозюк, навчальні заклади додатково пропонують профілізуючу конкретизацію, «заземлену» на документуванні й аналізі економічної, фінансової, банківської, міжнародної, управлінської інформації, організації PR та рекламної діяльності тощо. Це викликано бажанням розв’язати надактуальні для навчальної спеціальності проблеми: коло професійної діяльності фахівців, професійний дискурс як напрям існування і розвитку професійного простору, ринок праці документознавців.

Отже, нові вимоги до професійної підготовки в умовах інформатизації суспільства викликають необхідність розробки концепції підготовки спеціаліста з організації інформаційного забезпечення системи управління, розробки адаптивної моделі спеціаліста, освітньо-кваліфікаційної характеристики та освітньо-професійної програми його підготовки [19, c. 19].

Розділ 2. Дидактичні вимоги та педагогічні технології до підготовки спеціаліста з інформаційного забезпечення управління

2.1. Підходи до формування моделі діяльності спеціаліста

Основні вихідні положення в структурі підготовки спеціаліста: 1) необхідність підготовки спеціалістів зумовлена сучасним станом і тенденціями інформатизації суспільства, широким впровадженням інформаційних систем в організаціях; 2) можливість підготовки спеціалістів з інформаційного забезпечення управління забезпечується інформатизацією освіти як комплексом соціально-педагогічних перетворень, пов’язаних з насиченням освітніх систем інформаційною продукцією, засобами і технологією з метою раціоналізації інтелектуальної діяльності учасників навчально-виховного процесу.

Основні педагогічні умови реалізації дидактичних принципів професійного навчання у підготовці інформаційних спеціалістів:

Врахування універсальності соціальної функції інформації, інформаційної діяльності та інформаційних систем і адекватність застосування функціонального підходу теорії управління до створення умов ефективної переробки інформаційних ресурсів з використанням автоматизованих інформаційних систем. Відповідність змісту навчання сучасному рівню і основним напрямам розвитку науки і техніки, організація навчального матеріалу у цілісну систему взаємопов‘язаних знань і зв‘язок із майбутньою практичною діяльністю дозволяє оволодіти системою знань про наукові основи інформатизації суспільства, принципи функціонування сучасної техніки і основи інформаційних технологій, сформувати загальнопрофесійні політехнічні і спеціальні знання, реалізувати політехнічний принцип професійного навчання [21, c. 108].

Фундаментальний характер інформатики, розвиток її змістових ліній (інформація та інформаційні процеси, засоби інформатизації, інформаційні технології та соціальна інформатика) передбачає таку побудову змісту освіти, яка забезпечує спеціалісту освоєння нових спеціальностей і нових технологій, підвищення кваліфікації в умовах швидкозмінюваних поколінь техніки і впровадження нових технологій, що дозволяє реалізувати принцип професійної мобільності.

Дотримання міждисциплінарних зв‘язків між основними складовими, які визначають зміст професійної діяльності у сфері інформаційного забезпечення управління: рух інформаційних потоків, застосування автоматизованих інформаційних систем для їх переробки і функціональний підхід теорії управління до впровадження інформаційних систем і переробки інформації, відповідність гуманістичним моделям управління, що потребує організації навчального матеріалу у цілісну систему взаємопов‘язаних знань. Застосування форм організації навчального процесу, при яких один вид діяльності виступає способом розв‘язання предметних завдань іншого дозволяє реалізувати принцип моделювання професійної діяльності у навчальному процесі.

Отже, підготовка фахівців з інформаційного забезпечення, здійснювана для специфічної галузі потребує інтегрованого підходу до визначення особливостей діяльності, необхідних особистісних рис, ціннісних установок, визначення необхідних професійних вимог. Аналіз комплексу зазначених особистісно-професійних вимог до фахівців є необхідною умовою побудови і ефективної реалізації навчально-виховного процесу їх підготовки.

Сучасний етап розвитку сфери інформаційної діяльності системно пов’язаний як із процесами інформатизації суспільства, так і з загальними процесами демократизації та відкритості діяльності державного управління. Побудова інформаційного суспільства потребує прозорого, відкритого державного управління, створення єдиного інформаційного простору і забезпечення вільного доступу всіх громадян до інформації [16, c. 104].

2.2. Необхідні рівні підготовки спеціаліста

Теоретико-методологічний рівень підготовки спеціаліста з інформаційного забезпечення управління ґрунтується на фундаментальних засадах інформатики як однієї з галузей наукового знання, що формує системно-інформаційний підхід до аналізу оточуючого світу, вивчає інформаційні процеси, методи і засоби одержання, перетворення, передачі, зберігання і використання інформації. Базовими дисциплінами, які забезпечують теоретико-методологічний рівень підготовки спеціалістів з інформаційного забезпечення управління, є “Соціальна інформатика”, “Інформаційна культура”, “Інформаційні ресурси і послуги”, “Системний аналіз”.

Технологічний рівень підготовки характеризується знаннями, уміннями і навичками в галузі існуючої і перспективної технології переробки інформації та підготовкою студента до впровадження нових технологічних процесів переробки інформації. Базовими технологічними дисциплінами в навчальному плані мають бути такі узагальнені дисципліни: ”Комп’ютерні технології”, “Організація баз даних”, “Комп’ютерні мережі”, “Комп’ютерні видавничі системи” та ін.

Управлінський рівень підготовки спеціаліста з організації інформаційного забезпечення управління повинен забезпечити оволодіння основами управлінської діяльності, надати навички системного аналізу інформаційно-управлінських проблем, уміння знаходити ефективні рішення в галузі інформаційного консультування, інформаційного бізнесу, надання інформаційних послуг. Базовими дисциплінами управлінської підготовки є “Менеджмент”, “Психологія управління”, “Економіка інформаційної діяльності”, “Організація діяльності інформаційних служб”. Зазначені дисципліни є системоутворюючими у підсистемі забезпечення управлінського рівня підготовки.

Управлінський рівень підготовки спеціалістів з інформаційного забезпечення, як організаторів інформаційної діяльності, взято за основу створення курсу “Менеджмент інформаційних систем”. Курс відображає специфіку завдань діяльності в галузі управління інформаційною системою як соціотехнічною системою, інтегрує принципи управління використанням інформаційної системи організації. За результатами розробки курсу і його апробації підготовлено навчальний посібник “Менеджмент інформаційних офісних систем” (надано гриф Міністерства освіти і науки України), який забезпечує оволодіння студентами основних компонентів змісту освіти в цій галузі [11, c. 127-128].

2.3. Організаційно-педагогічні умови вдосконалення підготовки спеціалістів з інформаційного забезпечення системи управління

У забезпеченні якості підготовки фахівців, які б відповідали сучасним вимогам практики, рівню розвитку наукових знань та перспективам суспільного розвитку, особливого значення набуває розробка нового змісту освіти документознавців, його нормативноправові регулятиви (система визнання кваліфікацій, правила прийому до ВНЗ, оцінка якості підготовки фахівців на різних ступенях безперервної освіти). При цьому актуалізується проблема «самопізнання» системи документознавчої освіти: у методичних пошуках щодо розв’язання проблем і завдань, пов’язаних із вивченням окремих навчальних предметів, у історико-педагогічних дослідженнях, пов’язаних із вивченням ґенези та основних етапів розвитку професії документознавця в контексті соціально-економічного та інформаційно-технологічного розвитку суспільства, у соціально-педагогічних, розглядаючи освіту як частину соціальної сфери, виділяючи способи реалізації соціального замовлення освіті, вплив власне документознавчої освіти на соціальний розвиток і суспільний прогрес; дослідження психолого-педагогічні, присвячені вивченню способів діагностики, індивідуального підходу, особистісного розвитку студентів-документознавців. Закономірності підготовки документознавців, принципи, методи і засоби їхньої підготовки є специфічними, отже — доцільними є розробка теоретичних основ підготовки, перепідготовки документознавців та підвищення їхньої кваліфікації у нерозривному зв’язку з процесами їхньої професійної діяльності та захист дисертаційних робіт у межах наукової спеціальності «Документознавство. Архівознавство», де поміж можливих напрямів досліджень зазначена документознавча професіологія, стан та розвиток документознавчої освіти.

Розвиток досліджень документознавчої освіти дає змогу розв’язати основну суперечність, яка полягає в тому, що в освітній практиці напрацьовано значний арсенал педагогічних ідей, однак теоретичне осмислення педагогічного досвіду відбувається надзвичайно повільно. Очевидно, що розвиток спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» потребує розробки теоретичних основ педагогіки професійної освіти документознавців, виявлення суперечностей, тенденцій, закономірностей та принципів становлення та розвитку цієї, фактично єдиної в Україні, спеціальності з підготовки інформаційних фахівців широкого профілю.[6, c. 56-57]

Сьогодні педагогічна наука визначає одним із загальнопедагогічних принципів розвитку системи безперервної професійної освіти її диверсифікацію за інституціональними формами вищої освіти, її рівнями та змістом. У освіті термін диверсифікація, запозичений зі сфери економіки, означає різноманітність, різнобічний розвиток, розширення видів послуг, що надаються, освоєння нових видів діяльності.

Підготовка фахівців зазначеного профілю потребує особливого підходу до вивчення студентами дисциплін комп’ютерного (інформаційно-технологічного) циклу внаслідок того, що діяльність спеціалістів спрямована на надання інформаційних послуг і створення інформаційних продуктів із застосуванням широкого спектру комп‘ютерних технологій для створення, обробки, пошуку, розповсюдження і зберігання різних видів інформації – текстової, графічної, мультимедійної.

Перед гуманітарною освітою поставлене завдання сприяти формуванню наукового світогляду майбутнього фахівця, його національної свідомості, громадянської гідності. Навчальний процес, тісно пов’язаний з вихованням, є його істотною складовою. У певному розумінні ці поняття за своїм змістом збігаються, надзвичайно ускладнюючи взаємозв’язок цілеспрямованих і стихійних впливів як об’єктивних і суб’єктивних чинників становлення фахівця.

Педагогічний аспект підготовки документознавця полягає в тому, щоб визначити оптимальні методи і прийоми виховання [2, c. 61].

Однією з найважливіших умов поліпшення якості сучасної освіти є її інформатизація. Це передбачає якнайповніше використання доступної інформації, а саме:

підвищення ефективності навчального процесу на основі його індивідуалізації та інтенсифікації;
розробка методів і технологій навчання з орієнтацією на розвиваючу, випереджаючу і персоніфіковану освіту;
досягнення необхідного рівня професіоналізму в оволодінні засобами інформатики та обчислювальної техніки;
інтеграція різних видів діяльності (навчальної, навчально-дослідницької, методичної, наукової, організаційної) у межах певної освітньої технології;
підготовка майбутніх фахівців до роботи в умовах інформаційного суспільства;
підвищення професійної компетентності і конкурентоздатності майбутніх фахівців.

Підготовка документознавців має виходити з потреб активізації процесу інформатизації суспільства і необхідності формування інформаційної культури користувачів.

У підготовці документознавців важлива роль належить використанню новітніх інформаційних технологій, що дозволяють створити комп’ютерну методологію навчання, орієнтовану на застосування в навчальному процесі; комп’ютерне моделювання навчально-пізнавальної діяльності; інформування, програмування навчальної діяльності. На практиці засвідчило свою ефективність використання в навчальному процесі таких методів, як асоціативний метод, метод тестування, ігровий метод активного навчання, метод проектів, метод ситуаційного моделювання.

Застосування комп’ютерної методології навчання сприяє інтеграції всіх видів навчальної роботи в підготовці документознавців до професійної діяльності в умовах інформаційного суспільства. Інформаційні технології у навчальному процесі істотно змінюють роль і місце викладача та студента в системі “викладач – інформаційні технології навчання – студент” [1, c. 150-151].

Висновки

Отже, документознавча освіта, як система, сьогодні характеризується низкою суперечностей, які потребують свого розв’язання. На часі обґрунтування концептуальних підходів та стратегічних напрямів формування змісту спеціальності та визначення умов її розвитку на основі дидактичного прогнозування відповідно до системноструктурних змін у сфері майбутньої професійної діяльності випускників спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність».

Будучи за своєю природою складним, багатофакторним та безперервно змінюваним, педагогічний процес є глибоко динамічним. Тому важливою вимогою є необхідність урахування безперервних змін розвитку досліджуваних елементів документознавчої освіти (суспільних вимог, змісту, форм, засобів діагностування) і педагогічної системи підготовки документознавців у цілому.

Різноманітність впливів різних чинників на психолого-педагогічні процеси підготовки фахівців потребує виділення основних із них, які визначають результати процесу підготовки фахівців. Поміж цих чинників — і інформаційно-технологічні, які визначають зміни у змісті освіти майбутнього фахівця, і сфера особистісного спілкування, і засоби професійної соціалізації майбутнього фахівця протягом навчання у ВНЗ.

Не можна оминути увагою і тезу про те, що знання — це основа, плацдарм, проміжний, а не кінцевий результат навчання. Освіта має ґрунтуватися на людиноцентризмі, охоплювати не лише розвиток інтелекту, а формувати особистість, здатну до реалізації своїх можливостей, соціально активну, мобільну, адаптивну, здатну виробляти та змінювати власну життєву та професійну стратегії. Останніми роками, коли завдання розвитку особистості стали пріоритетними, будь-яке продуктивне дослідження в галузі освіти (соціально-педагогічне, історико-педагогічне тощо) має розкривати і досліджувати єдність зовнішніх та внутрішніх чинників освіти, нових педагогічних умов та педагогічних способів формування мотивації, установок, ціннісних орієнтацій. Особливо важливим це є для спеціальностей, що знаходяться у стадії становлення, відносно яких ще не відбулося системної теоретичної рефлексії — такою, безперечно, є спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність».

Сучасний стан теорії та практики розвитку документознавчої освіти характеризується необхідністю системного теоретичного осмислення більш як 15річного практичного досвіду підготовки документознавців та нагальною потребою у професіологічних дослідженнях документознавчої освіти в різних контекстах та предметних площинах.

Перехід від рівня вивчення явищ до рівня пізнання сутності потребує розкриття суперечностей, які існують у розвитку документознавчої освіти, висвітлення взаємозв’язків та взаємопереходів кількісних та якісних змін.

Необхідність інформаційного забезпечення розвитку в Україні державотворчих процесів, розвиток національної інформаційної інфраструктури ставить перед системою вищої освіти завдання диверсифікації змісту, напрямів та освітніх рівнів підготовки сучасних фахівців з інформаційного забезпечення.

Список використаної літератури

Демчина Л. Змістовне оновлення документознавчої підготовки бібліотечних фахівців // Вісн. ХДАК: збірн. наук. праць. — 2004. -Вип. 15. — С.142-151.
Демчина Л. Інтеграційні тенденції у формуванні дисциплін документально-комунікаційного циклу // Соціокультурні комунікації в інформаційному суспільстві: матеріали і тези Між нар. наук. конф., 20-21 листоп. 2003 р. / Харк. держ. акад. культури. — Харків, 2003. — С. 61-62.
Дубова С.В. Досвід підготовки інформаційних спеціалістів в зарубіжних країнах // Рідна школа. — 2001. — № 10. — С.76-77.
Дубова С.В. Забезпечення інформаційної підтримки управління: до проблеми підготовки спеціалістів // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні / Академія державного управління при Президентові України. — К.: Вид-во УАДУ, 2001. — С.220-222.
Дубова С.В. Інформаційна професія: аналіз підходів до розуміння змісту діяльності та напрямів підготовки спеціалістів // Гуманітарні науки. -2002. — № 2. — С.20-26
Дубова С.В. Підготовка фахівців з документно-інформаційного забезпечення державного управління: постановка проблеми // Вісн. Київського національного університету культури і мистецтв: зб. наук. праць. — Серія «Педагогіка». — К., 2006. — Вип. 14. — С.52-58.
Загуменна В., Сенченко М. Концепція підготовки спеціалістів зі спеціальності 7.020.102 «Бібліотекознавство і бібліографія» // Вісн. Кн. палати. — 1999. — № 4. — С.17-18.
Коваленко І. Професійна складова формування правової культури майбутніх фахівців бібліотечно-інформаційної сфери // Вісн. Кн. палати. — 2007. — № 3. — С.31-32.
Кушнаренко Н.М. Внутріпредметна і між предметна інтеграція дисциплін документознавчого циклу // Вісн. ХДАК: збірн. наук. праць. — 2003. -Вип. 13. — С.106-114.
Матвієнко О.В. Визначення професійної готовності спеціаліста в контексті реалізації прогностичної моделі підготовки // Вісник КНУКіМ.-2003.-Вип.8.-С.43-48.
Матвієнко О.В. Дидактичне прогнозування професійної підготовки менеджерів інформаційних систем // Проблеми освіти.-2003.-Вип.31.-С.125-138.
Матвієнко О.В. Дидактичні закономірності і специфічні особливості підготовки менеджерів інформаційних систем // Нові технології навчання.-2002.-№32.-С.76-85.
Матвієнко О.В. Інформаційна освіта: інноваційні аспекти.-К.: КНУКіМ, 2003.-126 с.
Матвієнко О.В. Концепція менеджменту інформаційних систем в контексті загальних проблем інформатизації суспільства // Вісник Книжкової палати.-2002.-№10.-С. 17-20.
Матвієнко О.В. Нові напрямки підготовки спеціалістів в умовах інформатизації управління // Вісник Книжкової палати. — 2000. — №7. -С.19-22.
Матвієнко О.В. Педагогічні аспекти розробки моделі підготовки менеджера інформаційної діяльності // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти:Зб.наук.праць.-Вип.20.-Рівне: РДГУ, 2002.-С.102-106.
Матвієнко О.В. Педагогічні основи підготовки менеджерів інформаційних систем.-К.:НТУ, 2001.-259 с.
Матвієнко О.В.Підготовка спеціалістів з інформаційної діяльності в галузі віртуальних комунікацій // Бібліотечна наука, освіта, професія у демократичній Україні.-2000.-№2.-С.46-54.
Морозюк І. Документознавство та інформаційна діяльність: проблеми спеціалізацій і вимоги практики // Вісн. Кн. палати. — 2003. — № 8. — С.18-20
Палеха Ю. Основні чинники впливу на вузівську підготовку документознавців // Студії з архівної справи та документознавства. — 2004. — Т. 11. — С.168-171.
Палеха Ю. Підготовка документознавців-інформаційних аналітиків -нагальна потреба інформаційного суспільства // Студії з архівної справи та документознавства. — 2007. — Т. 15. — С. 108-110
Сищенко С. Концептуальні засади книгознавчої підготовки фахівців // Вісн. ХДАК: збірн. наук. праць. — 2004. — Вип. 15. — С.95-100.
Сілкова Г. Підготовка спеціалістів аналітико-синтетичної обробки інформації // Вісн. Кн. палати. — Вінс. Кн. палати. — 1998. — № 5. — С.25-26.