Політична напруга напередодні революції 1905-1907 рр.
Категорія (предмет): Історія УкраїниВступ
1. Політична напруга напередодні революції
2. Політична спрямованість революційно-демократичних партій у російській революції 1905-1907 рр.
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
На початку ХХ сторіччя Російська імперія являла собою абсолютну монархію, в якій вся повнота влади належала імператору Миколаю II.
1901-1903 рр. ознаменували собою перехід до поєднання економічних і політичних засобів боротьби робітничого класу.
В 1905 році Росія являла собою вузол протиріч. Поразка Росії в російсько-японській війні (26 січня 1904г. — серпень 1905г.) оголило її техніко-економічну відсталість у порівнянні з передовими країнами. В умовах протиборства, що стояло між угрупуваннями імперіалістичних держав таке відставання було багате самими серйозними наслідками. Зовнішня небезпека, класова боротьба штовхали Росію на шлях рішучих перемін. Але влада виявилася не готова до них.
Таким чином, ведуче протиріччя — між потребами розвитку країни і неможливістю забезпечити його в умовах самодержавної Росії — ставало все більш непримиренним.
Складність перетворень в Росії полягала в тому, щоб в боротьбі зі старим не знищити паростки нового, прогресивного. В переломні моменти все суспільство приходило у рух, і різноманітним класам і суспільним шарам необхідно було враховувати інтереси інших, вважатися із ними, бо вихор перемін втягував в політичну боротьбу все суспільство, ті або інші сили могли добитися успіху тільки в союзі з іншими соціальними шарами. Пошук союзників був предметом постійної турботи політичних партій Росії.
1. Політична напруга напередодні революції
1901 рік минув в масових політичних демонстраціях, причому робітничі виступали з представниками демократичної інтелігенції. Демонстрації в Москві, Петербурзі, Харкові, Києві минали під гаслами політичних свобод.
У політичній області було наявним протиріччя між владою й цивільним суспільством, що формується. Росія залишалася єдиної з головних капіталістичних держав, у якій не було ні парламенту, ні легальних політичних партій, ні правових (порівнянних з рівнем розвитку інших держав) воль громадян. Створення умов для правової держави було однієї з найважливіших завдань, від якої багато в чому залежав дозвіл інших протиріч у Росії.
Одним з основних питань будь-якої революції є питання про владу. Стосовно нього різні суспільно-політичні чинності Росії об'єдналися в три табори.
Перший табірстановили прихильники самодержавства. Вони або взагалі не визнавали змін, або погоджувалися на існування законорадчого органа при самодержці. Це насамперед реакційні поміщики, вищі чини державних органів, армії, поліції, частина буржуазії, безпосередньо пов'язана із царатом, багато земських діячів.
Другий табір складався із представників ліберальної буржуазії й ліберальної інтелігенції, передового дворянства, службовців, дрібної буржуазії міста, частини селян. Вони виступали за збереження монархії, але конституційної, парламентської, при якій законодавча влада перебуває в руках всенародно вибраного парламенту. Для досягнення своєї мети вони пропонували мирні, демократичні методи боротьби.
У третій табір— революційно-демократичний — входили пролетаріат, частина селянства, найбідніші верстви дрібної буржуазії й т.д. Їхні інтереси виражали соціал-демократи, есери, анархісти й інші політичні чинності. Однак незважаючи на загальні цілі — демократична республіка (в анархістів — анархія), вони різнилися по коштам боротьби за них: від мирних до збройних (збройне повстання, терористичні акти, бунт і т.д.), від легальних до нелегальних. Не було також єдності по питанню про те, який буде нова влада — диктатурою або демократією, де межі диктатури і як вона сполучається з демократією. Однак загальні цілі зламування самодержавних порядків об'єктивно дозволяли об'єднати зусилля революційно-демократичного табору, що виражалося в координації дій політичних плинів не тільки третього табору, але також з радикально настроєними представниками другого табору.
2. Політична спрямованість революційно-демократичних партій у російській революції 1905-1907 рр.
В умовах революції, що розгорнулася, перед російською соціал-демократією встало питання про стратегію й тактика партії, її єдності.
На той час у РСДРП складалося понад 8 тис. чоловік. Об'єднаного союзу не вийшло. Більшовики провели з'їзд у квітні 1905 року. Меншовики в цей час зібрали конференцію, на якій були присутні представники 7 партійних організацій.
Більшовики поставили перед собою завдання зімкнення всіх лівих сил за принципом "Нарізно йти, разом бити" для того, щоб підготувати маси до збройного повстання. Вони вважали, що союзником пролетаріату в буржуазно-демократичній революції може бути тільки селянство, оскільки аграрне питання — головне питання буржуазно-демократичної революції. У чинність цього з'їзд висунув гасло конфіскації поміщицьких, казенних, церковних, монастирських і питомих земель, негайної організації селянських комітетів для проведення революційно-демократичних перетворень в інтересах селянства.
Здійснювати програму-мінімум на цьому етапі повинна була революційно-демократична диктатура пролетаріату й селянства. Ленін уважав, що "здійснення перетворень, негайно й неодмінно потрібних для пролетаріату й селянства, викличе розпачливий опір і поміщиків, і великих буржуа, і царату. Без диктатури зломити цей опір, відбити контрреволюційні спроби неможливо".
Політичним органом цієї влади повинне було стати Тимчасовий революційний уряд, покликаний скликати Установчі збори й здійснити реформи. При цьому особливо підкреслювалося, що пролетаріат повинен виконати роль вождя революційних мас, тобто роль гегемона. Для цього він повинен був повести за собою селянство, нейтралізувати ліберальну буржуазію. З'їзд переглянув точку зору на можливість співробітництва з есерами. У резолюції рекомендувалися спільні дії з есерами при збереженні ідейної й організаційної самостійності РСДРП.
Меншовики на своїй конференції виходили з інших позицій. Із самого початку революції вони вважали, що партія повинна тільки впливати на маси, а не здійснювати практичне керівництво їхніми діями. Останнє вони вважали утопією: партія перебувала на нелегальному становищі, а рамки підпілля не дозволяли їй очолити демократичний рух, тому що на політичній арені Росії діяв не один робітничий клас, спроба здійснити керівництво всіма революційними чинностями, на думку меншовиків, неминуче натрапила б на інтереси інших політичних партій Росії. Це було чревате розколом єдиного демократичного фронту перед особою царату. Меншовики вказували, що в умовах революції одна нелегальна робота веде до відриву від мас.
Меншовики вважали, що ліберальна буржуазія повинна взяти владу у свої руки, а маси будуть "давити знизу" на Тимчасовий уряд з метою поглиблення демократії. При цьому, оцінюючи можливості пролетаріату, вони виходили з недостатнього рівня його свідомості й організованості. Меншовики не вважали селянство союзником пролетаріату й пропонували координацію дій пролетаріату з ліберальною буржуазією.
Селянський рух накладав істотний відбиток на весь хід революції. Розмах селянських виступів восени 1905 року змусив пануючи підписати 3 листопада маніфест про зменшення наполовину викупних платежів із селян з 1 січня 1906 року й про припинення їхньої виплати з 1 січня 1907 року.
12 жовтня 1905 року в розпал Всеросійського Жовтневого політичного страйку відкрився установчий з'їзд конституційно-демократичної партії (кадети), першої легальної політичної партії Росії. До складу її Центрального Комітету ввійшло 11 великих поміщиків і 44 представника інтелігенції (В.И.Вернадцкий, А.А.Кизеветтер, В.А.Маклаков, П.Н.Мілюков, П.Б.Струве, И.И.Петрункевич і ін.). Кістяк партії склали члени "Союзу звільнення". Їхнім політичним ідеалом був конституційний устрій на основі загального виборчого права. По цьому ж принципі вони підбирали собі союзників.
Програма кадетів містила наступні основні вимоги:
— рівність всіх перед законом, скасування станів, воля совісті, політичні волі, недоторканість особи, воля пересування й виїзду за кордон, вільний розвиток місцевих мов на ряді з росіянином;
— Установчі збори; розвиток системи місцевого самоврядування, збереження державної єдності;
— скасування страти;
— відчуження частини поміщицького (насамперед здаваного в оренду селянам на кабальних умовах), усього державного земельного фонду й надання його малоземельним і безземельним селянам;
— воля робочих союзів, право на страйки, 8-годинний робочий день, охорона праці жінок і дітей, страхування робітників;
— воля викладання, зменшення плати за навчання, загальне безкоштовне обов'язкове початкове навчання й т.д.
— державний устрій, що визначається основним законом.
Кадети хоча й визнавали необхідність конституційної монархії, монархістами не були. Вони ставилися до неї як до неминучості, беручи до уваги, за словами одного з видних кадетів Ф.Ф.Кокошкіна, "звички населення втілювати подання про державу неодмінно в живому символі", "монархія була для нас… питанням не принципу, а політичної доцільності".
Кадети називали себе ще “партією народної волі”. У розпал Всеросійського Жовтневого політичного страйку вони нерідко діяли разом з лівими партіями. Так, катеринбурзькі кадети допомагали місцевим соціал-демократам грошима, укривали від поліції, давали свої паспорти, надавали явки, разом виступали на мітингах.
Однак це об'єднання не було міцним. Вищим принципом своєї партії вони вважали демократію, не ту демократію, що відстоює пріоритет класу або мас, а демократію як гарантію прав особистості, індивіда. Вони вважали, що класова демократія, а тим більше диктатура класу веде до обмеження прав і воль інших верств; між ними неминуче буде суперництво, у суспільстві підсилиться напруженість, що приведе до ще більшого згортання прав і свобод особи, до конфліктів, до політичної нестабільності.
У бурхливі жовтневі дні 1905 року кадети нерідко були схильні до самих радикальних мір, у тому числі навіть до підтримки збройного повстання.
Незабаром після опублікування царського маніфесту оформилася партія “Союз 17 жовтня” (октябристи), у яку ввійшли А.И.Гучков, Д.Н.Шипів і інших великих промисловців, торговці, поміщики. Октябристи повністю підтримували царський маніфест.
Програма октябристів містила наступні вимоги:
— збереження єдності й неподільності Російської держави у вигляді конституційної монархії;
— загальне виборче право;
— цивільні права, недоторканість особи й власності;
— передача державних і питомих земель у державний фонд для продажу безземельним і малоземельним селянам;
— розвиток місцевого самоврядування; воля робочих союзів і страйків;
— безстановий, незалежний від адміністрації суд;
— підйом продуктивних чинностей, розвиток системи кредиту, поширення технічних знань, розвиток залізниць;
На чолі партії став Олександр Іванович Гучков.
Цікаво, що російська буржуазія не вважала партії октябристів і кадетів “своїми” партіями й зволіла в 1906 році створити власну Торгово-промислову партію. Октябристи дуже незабаром перетворилися на 3/4 у поміщицьку партію. Кадетів буржуазія вважала партією інтелігентів, далеких від реального життя, безплідно й небезпечно заграють із масами. Кадети були буржуазною партією тільки в тому розумінні, що їхньої вимоги були спрямовані на вдосконалювання буржуазного ладу в країні.
У жовтні 1905 року виникає організація “Союз російського народу”.
“Союз російського народу” мав більше 900 відділень. На чолі його стояли А.И.Дубровин, В.М.Пуришкевич та ін. Чорносотенна газета “Російський прапор” нерідко публікувала повідомлення такого характеру: “… у славу грабіжницького кадетського, соціал-демократичного, соціал-революційного й анархістського руху, називаного на єврейському жаргоні “визвольним.
Соціальний склад чорносотенців був неоднорідний — від робітників до аристократів, але значна частина складалася із представників дрібної буржуазії.
Чорносотенні, шовіністичні організації приймали не менш активну участь у придушенні революції, чим армія й поліція. Відомі були їхнього зв'язку з охранкою, і субсидіювалися вони зі скарбниці. Гасла чорносотенців мали далеко не тільки антисемітську спрямованість. Нарівні з євреями вони ненавиділи соціал-демократів, есерів, буржуазних націоналістів, лібералів. Чорносотенці робили вбивства видних суспільних діячів, депутатів Думи, тричі замірялися на Вітте. Деякі з них жагуче мріяли позбавити Росію від “найбільшого мотлоху в образі Державної Думи й лівої печатки”.
Таким чином, після 17 жовтня царат відкрито переходить у настання. Його табір підсилюється за рахунок правої ліберальної буржуазії й поміщиків, що виступили за наведення “порядку” у країні.
Висновки
Причини революції корінилися в економічному й соціально політичному ладі Росії. Нерозв'язаність аграрно-селянського питання, збереження поміщицького землеволодіння й селянського малоземелля, високий ступінь експлуатації трудящих всіх націй, повне політичне безправ'я й відсутність демократичних воль, поліцейсько-чиновницька сваволя й соціальний протест, що нагромадився, — все це не могло не породити революційний вибух. Каталізатором, що прискорив розвиток революції, стало погіршення матеріального становища трудящих через кризу 1900-1903 р. і російсько-японської війни 1904-1905р.
Завдання революції — скинення самодержавства й установлення демократичної республіки; ліквідація станової нерівноправності; введення волі слова, зборів, партій і об'єднань; знищення поміщицького землеволодіння й наділення селян землею; скорочення тривалості робочого дня до 8 годин, визнання права робітників на страйки й створення професійних союзів; установлення рівності народів Росії.
У здійсненні цих завдань були зацікавлені широкі верстви населення. У революції брали участь: більша частина середньої й дрібної буржуазії, інтелігенція, робітники, селяни, солдати, матроси, службовці. Тому вона була загальнонародної, по цілям і складу учасників мала буржуазно-демократичний характер.
Одним з головних підсумків революції 1905-1907р. те, що з'явилося помітне зрушення у свідомості народу. На зміну патріархальної Росії йшла Росія революційна.
Революція за своїм характером була буржуазно-демократичною. Вона завдала удару по самодержавству. Уперше царату довелося упокоритися з існуванням у країні таких елементів буржуазної демократії, як Дума й багатопартійність. Російське суспільство домоглося визнання основних прав особистості (однак не в повному обсязі й без гарантій їхнього дотримання ). Народ одержав досвід боротьби за волю й демократію.
Царату довелося трохи стримати русифікаторську політику, національні окраїни одержали представництво в Думі.
Однак протиріччя, що викликали революцію 1905-1907 р., були тільки зм'якшені, їхнього повного дозволу не відбулося.
Список використаної літератури
- Булдаков В.П. Имперство и российская революционность // Отечественная история. -1997. -№ 2. — С. 20-47
- История России с древнейших времен до наших дней. Учебник. МГУ, исторический факультет, А.С.Орлов, В.А.Георгиев, Н.Г.Георгиева, Т.А.Сивохина. – М. «Проспект», 1999.
- Машкін О. " Кривава неділя" 9 січня 1905 року: як це насправді було// Історія в школі. -2005. -№ 1. — С. 9-16
- Новейшая история Отечества. XX век . Учебник для вузов. Под ред. А.Ф.Киселева, Э.М.Щагина. – М.. Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1998.
- Отечественная история XX век. Учебное пособие. Под ред. Проф. А.В.Ушакова. – М. «Агар», 1996.
- Тютюткин С. Первая революция в России: взгляд через столетие// Отечественная история. -2004. -№ 6. — С. 126-141