Прояв економічних криз в Україні

Вступ.

1. Феномен кризи української економіки

2. Детермінанти економічної кризи

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Економічний розвиток в Україні характеризується тим, що процес падіння вже давно перейшов той кордон, до якого можна говорити про наявність кризових явищ. Ще в 1993 році нинішній президент Л.Кучма, займаючи тоді посаду прем'єр-міністра, оцінював стан в економіці як крах. Після того єдине, що змінилося, це темпи падіння, що пов'язано з мінімізацією поля для розповсюдження руйнівних сил. З 1994 року ВВП України зменшився на 39%. Обсяг іноземних інвестицій в 1996 році складав всього $21 США (для порівняння: в Угорщині він дорівнював $1198, в Чехії — $586, в Естонії — $573). Зовнішній борг зріс від 400 млн. доларів до майже 10 млрд. і в розрахунку на кожну людини досяг майже 170 дол. США. В 1996 році на його обслуговування було потрібно $1.27 млрд., в 1997р. — майже $2.5 млрд. У випадку збільшення зовнішнього боргу такими ж темпами, як в попередні роки, він може досягнути в 2000 році $30 млрд. Рівень життя рядового громадянина України поступається рівню життя населення Древнього Риму і Вавілону, Індії і Греції, Хеттії і Фінікії.

В Україні відсутня економічна криза в класичному розумінні, тобто така, що в економічній науці трактується як циклічна, пов'язана із перевиробництвом. Щодо української ситуації, можна говорити про наявність спеціальної форми кризи, зумовленої катаклізмами (землетрусами, повенями і т.д.). В Україні робиться свідома ставка на руйнування економічної структури як складника єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР заради досягнення політичної незалежності від східних сусідів, передусім від Росії. Однак ця стратегія поки що не принесла адекватної компенсації в формі повноцінного структурного включення в світову економіку і входження в Європейський Союз. Отже, економічна криза в Україні є специфічною формою спеціальної кризи, яка є наслідком свого роду самопожертви.

1. Феномен кризи української економіки

Особливістю економічної кризи в Україні є також те, що офіційна економіка не є єдиним визначальним чинником трасформації. Паралельно до неї функціонує і набирає силу тіньова економіка, що складає 50-60% офіційної і за оцінками Світового банку є найсильнішою серед інших постсоціалістичних країн. В тіньовій економіці обертається майже 47% загальнодержавної грошової маси, не враховується банківсько-фінансовий оборот (10). Ця величезна сума готівки майже не включається в інвестування розвитку національного товаровиробника. Взагалі інтереси тіньовиків перебувають за межами відтворення в сфері товаровиробника, обмежуючись здебільшого сферою спекулятивного товарообороту.

В Україні сформувалися і активно розвиваються практично всі види неофіційної економічної діяльності (7, с.400). Наведені вище оцінки стосуються тільки тієї її частини, яка зв'язана із створенням нової вартості, що не враховується офіційною статистикою. Отже, сюди не входить, наприклад, створення вартості в домашніх господарствах (так звані “послуги домогосподарок”, виробництво сільськогосподарських продуктів для власного споживання) і корупції. З іншого боку, сюди належить частина виглядів злочинної діяльності, яку можна розглядати яка створення вартості (наприклад, підробка і копіювання товарів з фірменними знаками, нелегальне копіювання програмних продуктів, відео- і аудіозаписів, нелегальне виробництво зброї).

Економічна криза в Україні не має класичного циклічного характеру, а є здебільшого результатом руйнування економічної структури колишнього СРСР. Формування нової структури власності знаходиться на етапі первісного накопичування капіталу. Стабілізація економіки припускає подолання платіжної кризи, підсилення функції, що стимулює податки, і включення тіньового бізнесу в офіційну економіку.

Із набуттям масового характеру тіньової економіки в країні сформувалися особливий соціально-економічний клімат і специфічна суспільна думка, що врешті-решт з'явився могутній соціальний прошарок ділових людей, здатних започаткувати економічне зростання. Достатньо тільки легалізувати тіньову економіку, продати її носіям за безцінь залишок ще не розпроданої державної власності, включаючи землю, надра, підприємства, інфраструктуру.

Дійсно, в тіньовій економіці сконцентрований своєрідний прошарок населення України, який здатний швидко присвоїти і накопичити грошовий капітал, однак зовсім не за рахунок його вкладення в ефективний господарський оборот — виробництво, масовий випуск товарів, насичення ними внутрішнього ринку і завоювання зовнішнього ринку. Якраз навпаки, так званим “новим українцям” вигідніше тримати вітчизняний ринок в дефіциті. І чим останній більший, тим більша їх нажива і гірший стан рядових споживачів. А це далеко до справжнього підприємництва, побудованого на міцній економічній основі, конкурентоспроможних технологіях, чіткому налагодженні виробництва і збуту товарів, яке орієнтується на закони попиту і пропозиції.

“Нові українці” вкладають гроші здебільшого в поточний оборот (хабарі, скупки, перевезення і перепродаж дефіцитних товарів, обходячи неможливі в наших умовах труднощі із здійсненням інвестицій, придбанням дефіцитних і дорогих технічних засобів, сировини, матеріалів, енергоресурсів).

В нинішніх своїх формах і розмірах тіньова економіка стала джерелом деградації економіки і падіння суспільної моралі. Власники тіньового капіталу ухиляються від сплати податків і платежів, власне незаконно, зменшуючи надходження засобів в державний і місцеві бюджети.

Незважючи на величезний розмах, який придбала тіньова економіка, в країні не розроблено правового механізму, який міг би надійно захистити економічні інтереси держави. Мало того, криміногенні елементи мають, як правило, підтримку в державних структурах і нехтують навіть діючим недосконалим законодавством, безкарно розгортаючи національне багатство. В результаті держава перетворилася в економічні хворий організм, не здатний вирішувати проблеми якісного і структурного поновлення національної економіки, стабільних і високих темпів соціально-економічного розвитку і зростання.

Ситуація в даний час складається з двох альтернатив. Одна з них передбачає, що органи державної влади повинні зуміти направити сукупний капітал країни, її ресурсний потенціал на розширене відтворення, кардинально технологічне і організаційне управлінське поновлення національного товаровиробництва на базі ресурсо- і енергозбереження, нових наукових відкриттів. Протилежна альтернатива полягає в тому, що Україні загрожує остаточний економічний занепад, втрата її самостійного існування, включення в сировинний придаток економічно розвинених країн з усіма негативними наслідками для нинішнього і майбутнього українського народу.

Найбільшою помилкою, що відрізняє реформування української економіки від інших постсоціалістичних країн є здійснення економічних перетворень без зв'язку з соціальними. В результаті соціальні проблеми вирішуються за остаточним принципом, який часто полягає в тому, що на соціальний розвиток взагалі не залишається засобів. Це призвело до того, що Україна стала країною найбільшої бідності в Європі.

2. Детермінанти економічної кризи

Розглядаючи виникнення та динаміку розвитку будь-якого економічного явища у суспільній формації, необхідно з'ясувати детермінанти, які зумовлюють існування об'єкта дослідження і ступінь їхнього впливу. Саме такий підхід слід застосувати при вивченні феномена економічної кризи в Україні.

Річ у тім, що під час трансформаційних процесів переходу від адміністративно-командної системи до цивілізованих ринкових відносин виникли кризові економічні явища, які тривають уже понад десятиліття. Змінюються при цьому фази, тенденції і форми економічної кризи. Науковці та й державні діячі, як відомо, вважають це нормальним явищем перехідного періоду. Проте були серйозні намагання усіх урядів України якщо не подолати, то принаймні зменшити кількісні й якісні характеристики економічної кризи. їхні старання, на жаль, виявилися безрезультатними. Це й було однією з головних причин швидкої зміни урядів України. Річ у тім, що всі урядові програми були спрямовані на подолання наслідків економічної кризи, тоді як детермінанти її виникнення і поглиблення лишалися у тіні й досі слабко висвітлені.

Детермінанти економічної кризи в Україні виникли ще на початку 90-х років минулого століття. За десятиліття вони не змінили своєї сутності, хіба що реструктуризувалися, модернізуватися та адаптувалися до ринкових умов.

Аналіз засвідчує, що економічна криза в Україні стала наслідком невиконання цілої низки законів суспільного розвитку. Так, в адміністративно-командній системі колишнього Союзу упродовж десятиліть була створена багатогалузева промисловість — шляхом формування великих речово-спеціалізованих підприємств із повним виробничим циклом. Такий напрям спеціалізації був пов'язаний із концентрацією виробництва, що сприяло міжгалузевому перерозподілу номенклатури виробів, скороченню числа підприємств, які виготовляли однопрофільну продукцію. Це здійснювалося відповідно до економічного закону спеціалізації та кооперування виробництва. Тому передбачалося раціональне

розміщення промислового виробництва в усіх республіках, що розглядалися як єдиний народногосподарський комплекс. Підприємства розміщалися в ньому з урахуванням наближення до сировини і трудових ресурсів та районів споживання готової продукції. В умовах випуску складної продукції між тисячами підприємств склалися стійкі господарські зв'язки на основі їхнього кооперування. Після розпаду Союзу й утворення суверенних держав ці зв'язки урвалися. Тому однією з причин падіння виробництва на українських підприємствах стало руйнування господарських зв'язків з об'єктами, розташованими в інших республіках. Переорієнтувати цих зв'язків на західні фірми не вдалося, хоча й розроблено Програму євроінтеграції України. Таким чином, не було дотримано вимог закону спеціалізації та кооперування виробництва.

У зв'язку з раптовим переходом до ринкових відносин в Україні було зруйновано централізовану планову систему народного господарства, хоча умов для такого прискореного переходу до ринку не було. Намагання внести елементи вільного ринку в систему народного господарства України спричинило грубе порушення економічного закону планомірного й пропорційного розвитку народного господарства. У результаті було внесено диспропорцію у відповідність структури сукупної робочої сили — засобам виробництва, а створеного суспільного продукту — структурі розвинених громадських потреб. Наслідок такої диспропорції — щорічне зростання безробіття. Проте самоврегульованого конкурентного ринку в Україні ще не створено.

Розпад тоталітарної держави спричинив хрестовий похід проти колгоспно-радгоспної системи. Почалася приватизація майна цих колективних господарств, яка проводилася під гаслом "Прихватизуй прихватизоване". Це було, по суті, ленінським революційним закликом "Експропріація експропріаторів". Відбулися процеси пограбування колгоспного й радгоспного майна. Водночас упала трудова й виробнича дисципліна, зменшилися сівозміна та поголів'я худоби. Умов для розвитку фермерських господарств і досі ще не створено.

Руйнування кооперативної системи сільського господарства без реальної заміни її фермерською стало причиною падіння обсягів виробництва сільгосппродукції, зростання цін на продукти харчування та зубожіння широких верств населення. Замість розгорнутої мережі фермерських господарств із товарним характером виробництва відбувся зворотний перехід до натурального господарства.

Таким чином, було знехтувано економічним законом суспільного поділу праці, її спеціалізацією та кооперуванням у сільськогосподарському виробництві.

На багатьох підприємствах замість затратного механізму госпрозрахунку запроваджено ресурсозбережний, тому що ціни стати визначатися попитом та пропозицією товару. У таких умовах розмір оплати праці встановлюють на контрактній основі за домовленістю сторін.

Склалася думка, ніби припинив дію закон вартості. За умов монопольного виробництва вільні ціни перетворили ринкові відносини у спекулятивні. Так, штучно підвищуються ціни на енергоносії та товари народного споживання.

Загальна анархія виробництва в умовах спекулятивних ринкових відносин охопила й банківську систему. Запровадження грошового знака — купона не поліпшило становища: розпочалася грошова криза. З метою її подолання було здійснено багаторазові неконтрольовані емісії грошових знаків. Запанувала тенденція шаленого зростання обсягу грошової маси із зменшенням товарної. Перехід до гривневої національної грошової системи поліпшив становище, але не ліквідував інфляції й грошової кризи, бо й досі порушується економічний закон грошового обігу: маса грошей, що перебуває в обігу, повинна дорівнювати сумі цін товарів, поділеній на швидкість обігу грошових знаків.

Як відомо, найефективнішими методами боротьби з інфляцією є стабілізація грошового обігу: нуліфікація, ревалоризация та девальвація грошей.

В Україні уперше у світовій практиці був застосований новий метод подолання інфляції: затримка з виплатою заробітної плати і пенсій. У результаті зменшується кількість грошей, що перебувають в обігу у населення, і встановлюється рівновага щодо обсягу товарної маси.

Розглянемо дію економічного закону неухильного зростання продуктивності праці, яка є двигуном науково-технічного процесу у суспільстві. Продуктивність праці зростає в основному за рахунок упровадження у виробництво нової техніки і технологій. В адміністративній системі витрати на технічне переозброєння виробництва закладалися у перспективних і техпромфінпланах. На підприємствах формувалися спеціальні фонди розвитку виробництва, нової техніки і технологій.

У ринкових умовах потреби й розміри фондів розвитку виробництва встановлюють засновники підприємства. В Україні створенню таких фондів на підприємствах не приділяють належної уваги. Вони або зовсім не формуються, або мають незначні обсяги. Бо акціонери воліють уже отримувати дивіденди готівкою, а майбутні прибутки їх мало цікавлять. У результаті верстатний парк не оновлюється. Не впроваджується нова техніка й новітні технології. Тому продукція національних підприємств переважно неконкурентоспроможна на світових ринках.

Закон неухильного зростання продуктивності праці безпосередньо пов'язаний із дією законів переважного зростання виробництва засобів виробництва та планомірного й пропорційного розвитку народного господарства. Якщо держава стає на шлях побудови постіндустріального суспільства, то її економіка повинна підпорядковуватися дії закону розширеного відтворення. Це означає розширення виробництва як за кількісними, так і за якісними показниками.

Переважне зростання виготовлення засобів виробництва базується на машинній технології. Але при такому зростанні важливо витримати певні пропорції в розвитку усіх компонентів народногосподарського комплексу. І тут саме починає діяти закон планомірного й пропорційного розвитку народного господарства. Він передбачає узгодження та регуляцію усього економічного комплексу держави за умов підтримання пропорцій між різними видами виробництва.

Вимоги закону планомірного й пропорційного розвитку народного господарства чинні й у ринкових умовах. У наш час неокейнсіанська теорія державного регулювання ринкової економіки набула широкої популярності у передових країнах світу. На жаль, ця теорія ще не знайшла свого втілення на українських теренах. А нехтування законом планомірного й пропорційного розвитку народного господарства призвело до банкрутства промисловості виробництва засобів виробництва.

Україна поступово перетворюється у сировинний придаток передових країн світу.

Висновки

Отже, досить суттєвим є порушення закону відповідності економічних відносин характеру і структурі продуктивних сил. Як відомо, економічні відносини є базисом суспільства, що спирається на продуктивні сили. А право, мораль, ідеологія та інше — це надбудова над базисом. Але право, у свою чергу, має відповідати економічним відносинам. Визначальною у економічних відносинах є форма власності.

В Україні відбулися процеси псевдоприватизації і фактично панує державна форма власності, здебільшого формально прикрита акціонерними товариствами. Реальними розпорядниками землі й майна в Україні є чиновники апаратів управління. Отже, Україна лишається соціалістичною державою. Воднораз Верховною Радою України прийнято багато законів ринкової економіки. Тобто право — капіталістичне, а економічні відносини — соціалістичні. Таким чином, виник дисбаланс між економічними відносинами й правом, а саме ситуація розбіжності між де-юре і де-факто. І тоді роль буфера, або блоку узгодження, між правом і економічними відносинами стала відігравати тіньова економіка. Чим більше приймається нормативних актів ринкової спрямованості й сповільненіше відбуваються реальні процеси приватизації, тим швидше зростає тіньова економіка. Для усунення чинників розвитку тіньової економіки право й економічні відносини треба привести у взаємовідповідність.

Економічну кризу в Українській державі можна подолати, якщо усунути детермінанти нехтування об'єктивними економічними законами суспільного розвитку.

Список використаної літератури

1. Базілінська О. Макроекономіка : Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська,; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -442 с.

2. Базилевич В. Макроекономіка : Підручник/ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич, Лариса Баластрик,; За ред. Віктора Базелевича,. -2-ге вид., випр. -К.: Знання , 2006. -851 с.

3. Дратавер Б. Макроекономіка : Стислий конспект лекцій/ Борис Дратавер, Наталя Пасічник,; М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. -Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. -189 с.

4. Кривцов О. Макроекономіка у запитаннях та відповідях : Навч. посіб./ Олександр Кривцов, Валерій Бережний, Вікторія Онегіна,. -Харків: Факт, 2003. -199 с.

5. Макроекономіка/ Укл. В. Ю. Еш; М-во освіти і науки України, ДЛАУ. -Кіровоград, 2004. -239 с.

6. Мельникова В. І. Макроекономіка : Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельни-кова, Н. І. Клімова; М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жу-ковського, Нац. банк України. -2-е вид., доп.. -К.: Професіонал, 2004. -394 с.

7. Панчишин С. Макроекономіка : Навч. посібник для студ. вузів/ Степан Панчишин,. -2-е вид., стереотип.. -К.: Либідь, 2002. -614 с.

8. Савченко А. Макроекономіка : Підручник/ Анатолій Савчен-ко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2005. -441 с.

9. Харкянен Л. Макроекономіка : Навчальний посібник для студентів вузів/ Людмила Харкянен,. -К.: Каравела, 2006. -174 с.