Протокольна служба в практиці реалізації зовнішніх відносин держави

Вступ.

1. Особливості та основні завдання протокольної служби в практиці реалізації зовнішніх відносин держави.

2. Міжнародний досвід організації протокольних служб.

3. Структура та функції протокольних підрозділів органів державної влади в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Суспільно-політичні та соціально-економічні зміни в сучасному глобалізованому світі, динамічний розвиток науки, техніки і засобів комунікації, міжнародної торгівлі — основні чинники, які посилюють взаємозалежність країн, зумовлюють необхідність їхньої співпраці та спільних дій на світовій арені. За цих умов постає необхідність збільшення кількості міждержавних контактів шляхом проведення взаємних візитів.

Візити державних діячів є найвищою формою міжнародного спілкування, ці зустрічі свідчать про якісний стан політичних, економічних, гуманітарних відносин держав-учасниць. Візити на вищому рівні, в яких беруть участь глави держав, урядів, міністри закордонних справ, є однією з форм двосторонніх і багатосторонніх відносин. У ході візитів узгоджуються і вирішуються широкомасштабні зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні ініціативи, розробляються конкретні шляхи подальшого розвитку відносин та поступального руху.

Протокольна практика проведення візитів державних діячів у кожній країні має свої особливості. Залежно від форм державного правління, національних та культурних традицій, протокольні заходи можуть бути більш або менш пишними та урочистими, ускладненими чи простими, демократичними. Однак, церемоніал прийому іноземних гостей і делегацій на вищому рівні скрізь узгоджується з нормами міжнародної ввічливості, виявляється у наданні почестей державному прапору, виконанні гімну, наданні військових почестей, ескортуванні та низці інших загальновизнаних протокольних процедур.

1. Особливості та основні завдання протокольної служби в практиці реалізації зовнішніх відносин держави

Протокольна діяльність дипломатичного представництва базується на основоположних засадах Віденської конвенції про дипломатичні відносини 1961 року і деталізується в "Положенні про дипломатичне представництво України за кордоном", затвердженому Розпорядженням Президента України 22 жовтня 1992 року.

Для практичного виконання протокольних функцій у посольстві виділяється один-два співробітники, які відповідають за дотримання протоколу. Умовою кваліфікованої роботи відповідних співробітників є широкі знання ними протокольних норм і практики своєї країни і країни перебування.

Одним з відповідальних обов'язків протокольної служби дипломатичного представництва є уважне стеження за тим, щоб не порушувались права дипломатів у країні перебування, а всьому персоналу надавались привілеї та імунітети в повному обсязі.

Особливої уваги потребують питання, пов'язані з особистою недоторканністю дипломатів та приміщень представництв, порушеннями порядку користування главами дипломатичних представництв залами для почесних гостей в аеропортах та на вокзалах, правил реєстрації співробітників посольств та членів їхніх сімей, режиму пересування по країні, митних пільг тощо. Звичайно, щоб оперативно і належним чином реагувати на порушення, співробітники протокольної служби повинні добре знати нормативну базу щодо дипломатичних привілеїв та імунітетів у країні перебування. Вони повинні також бути добре поінформованими щодо положення в цій сфері у своїй країні, щоб аргументовано реагувати у випадку посилання іншої сторони на "взаємність".

Дипломатичні співробітники беруть участь у представницьких заходах, організованих владою країни перебування: церемоніях з нагоди національних свят, дипломатичних прийомах, траурних церемоніях тощо. Характер та форми реагування повинні відповідати протокольній практиці країни перебування, враховувати важливість події і стан міждержавних відносин. Протокол посольства, інформуючи посла про запрошення, яке надійшло на його адресу, збирає інформацію про характер заходу та його програму, його учасників, часу, якого потребує участь посла у цьому заході, відповідність місця, відведеного послу, його протокольному старшинству тощо. Не кожне запрошення вимагає позитивної відповіді, тим більше якщо воно надійшло в період передвиборчих баталій або релігійних суперечок.

Протокольна служба зобов'язана з масиву щоденної інформації про події в країні виділяти ті, які потребують протокольного реагування на рівні посла, міністра закордонних справ або глави держави: ювілейні дати у відносинах між державами; обіймання посади новим главою держави, главою уряду, міністром закордонних справ; стихійні лиха з людськими жертвами тощо. У посольствах протокольна служба повинна вести відповідний календар дат і подій у країні перебування.

Значну протокольну роботу дипломатичне представництво здійснює у зв'язку з від'їздом попереднього посла і прибуттям та процедурою акредитації нового посла в країні перебування, в організації візитів ввічливості нового посла після вручення вірчих грамот.

Протокольна служба посольства бере участь у підготовці та проведенні прийомів, організації культурних заходів тощо. Протокольна служба посольства забезпечує у протокольному плані деталі прийому послом гостей у посольстві (резиденції): зустріч (проводи) візитерів, розсадку, пригощення, підготовку сувенірів (у випадку необхідності).

Активною формою контактів з громадськістю країни перебування є поїздки посла та інших дипломатів по країні. Під час поїздок наносяться візити представникам офіційних і громадських організацій.

Важливе місце в роботі посольства займає підготовка й участь у прийомі офіційних делегацій своєї країни. Посол, дипломати посольства, особливо протокольна служба, активно розробляють програму перебування делегації. Це робиться в тісному контакті з представниками протоколу країни перебування. Готується довідковий матеріал по країні, містам, об'єктам, які будуть включені у програму. Протокол посольства надає максимально можливу допомогу підготовчій групі, яка прибуває для підготовки візиту. При проведенні візитів посольство бере участь в організації і проведенні таких заходів: церемонії зустрічі й проводів високого гостя; забезпечення розвантаження майна і доставка його до місця проживання; складання списків розміщення всіх прибулих із зазначенням номерів кімнат і телефонів; призначення співробітників посольства для чергування в резиденції глави делегації та її членів на місці розташування; замовлення вінків і стрічок до них для покладання до пам'ятних місць; складання списків учасників від своєї сторони в протокольних заходах (прийомах, відвіданні об'єктів показу), які організуються приймаючою стороною, видача перепусток, запрошень; забезпечення перекладачами членів делегації; підготовка текстів записів у Книзі почесних відвідувачів, у яких гість розписується при відвіданні об'єктів; підготовка пропозицій щодо складу осіб, які супроводжують гостя, при поїздці по країні тощо.

Відповідальними є обов'язки посольства, пов'язані з траурними подіями в своїй країні. Коли одержано повідомлення про таку подію, посольство приспускає прапор і відкриває Книгу співчуття. Одночасно посольство направляє ноти МЗС країни перебування та дипломатичному корпусу з інформацією про траурну подію та визначеними днем і годиною відкриття Книги співчуття.

У посольстві виділяється окреме приміщення для прийому осіб, які приходять висловити співчуття. Це приміщення, а також кімнати, через які проходять відвідувачі, декоруються чорною тканиною. У кінці приміщення ставиться стіл для Книги співчуття. Над столом вивішується портрет покійного в траурній рамі. Посол, інші дипломатичні працівники посольства почергово стоять у почесній варті. Співробітники посольства, які беруть участь у траурній церемонії, надягають чорні костюми, чорні краватки, білі сорочки. На ліву руку може одягатись траурна стрічка (червона, з чорною окантовкою). У залі, де відбувається церемонія, може тихо звучати траурна музика.

Біля входу в посольство відвідувачів зустрічає і проводжає в будинок один із співробітників. Представник посольства вводить відвідувачів до траурної зали, де вони стають в одну-дві шеренги перед портретом покійного і хвилиною мовчання виявляють повагу до його пам'яті. Потім відвідувачі роблять легкий уклін, у порядку старшинства підходять до столу й розписуються в Книзі співчуття. Відвідувачі можуть не лише розписуватися в Книзі співчуття, а й робити докладніші записи.

Після запису у Книзі співчуття відвідувачі підходять до посла, усно висловлюють йому співчуття, прощаються і в супроводі співробітника залишають посольство.

2. Міжнародний досвід організації протокольних служб

Практика організації служб державного протоколу різних країн характеризується більшою або меншою централізацією, наявністю або відсутністю головного координуючого органу. Наявність такого органу дозволяє проводити єдину державну політику щодо протокольного забезпечення міжнародних контактів посадових осіб різних гілок влади.

Наприклад, у Франції — це протокольний департамент МЗС Французької Республіки, який одночасно обслуговує президента країни. Директор протокольного департаменту супроводжує главу держави в усіх поїздках за кордон. Послугами протокольної служби зовнішньополітичного відомства користуються всі міністерства і навіть приватні особи, коли їм доводиться приймати іноземних високопосадових осіб. У підпорядкуванні директора протокольного департаменту перебуває ряд відділів, у тому числі відділ церемоніалів.

Структура протокольної служби Італії затверджена декретом № 18 президента республіки від 5 січня 1967 р. "Організація адміністрації з іноземних справ". Згідно з декретом встановлено посаду шефа протоколу республіки, в обов'язки якого входить протокольне забезпечення міжнародної діяльності вищих посадових осіб держави, зокрема, проведення офіційних церемоній за участю глав іноземних держав і візитів президента Італії за кордон. Шефу протоколу надані широкі повноваження Щодо встановлення й підтримки контактів із главами держав та урядів, зацікавлених відомств інших країн.

У наш час, однак, у тому числі в більшості монархічних країн, набагато більше поширення отримала модель організації протокольних служб, заснована на розосередженні функцій протокольного забезпечення серед різних структур, створених на всіх рівнях влади — у канцеляріях монархів, апаратах парламентів і президентів, кабінетах міністрів, а в федеративних державах — і в суб'єктах федерацій. Такий підхід відповідає принципу розділу функцій і компетенції гілок влади, дозволяє в повсякденній роботі враховувати специфіку задач, поставлених перед ними. Обидва підходи до організаційної побудови служб дипломатичного протоколу мають свої позитивні якості. Вибір на користь одного з них визначається формою державного правління, національними традиціями, особливостями протокольної ієрархії тощо.

Наприклад, у ФРН діють протокольні служби федерального президента, канцлера, бундестага, МЗС та інших федеральних міністерств, а також протокольні служби в державних канцеляріях земель. Нормативні документи оговорюють порядок їх взаємодії при забезпеченні протокольних заходів на вищому рівні. Протокольний відділ МЗС ФРН складається з двох рефератів. Один з них виконує функції організації й підготовки прийому офіційних іноземних гостей (глав держав і урядів, міністрів закордонних справ), а також організації і підготовки візитів президента, канцлера, міністра закордонних справ ФРН за кордон. До компетенції реферату входять також деякі питання, пов'язані з перебуванням у столиці ФРН членів дипломатичного корпусу (організація зустрічей і проводів глав дипломатичних представництв, вручення вірчих грамот, надання допомоги в проведенні протокольних заходів іноземними представництвами).

Завданням другого реферату — бюро іноземних місій — є забезпечення виконання правил, які регулюють режим перебування іноземних дипломатів та адміністративно-технічного персоналу посольств у ФРН, а також оформлення документів, акредитація, питання привілеїв та імунітетів, консульські й митні питання, врегулювання конфліктних ситуацій між іноземними представництвами й громадянами ФРН, організація для дипломатичного корпусу заходів, зустрічей, поїздок по країні.

До завдань протокольного реферату бундестагу ФРН входять питання прийому й перебування в країні закордонних парламентських делегацій, а також організаційне забезпечення поїздок німецьких парламентських делегацій за кордон. Подібні функції щодо зовнішніх зв'язків зі спеціальних сфер співробітництва виконують протокольні реферати відповідних федеральних міністерств. Протокольна служба державних канцелярій земель бере участь у підготовці програм перебування високих іноземних гостей, їхніх поїздок по країні, організаційного забезпечення обмінів з іноземними державами на рівні земельного уряду, в організації візитів глав іноземних місій.

У США організаційні функції протокольного забезпечення візитів на найвищому рівні виконують протокольний відділ держдепартаменту та апарат Білого дому. Ступінь участі кожного з цих підрозділів у підготовці та проведенні візитів змінюється в кожному конкретному випадку. В апараті Білого дому питання підготовки й проведення візитів на найвищому рівні вирішують керівник апарату Білого дому та його заступник, глава канцелярії дружини президента, а також передова група Білого дому. До Функцій цього постійного підрозділу, крім підготовки й забезпечення візитів іноземних державних діячів, входить підготовка й забезпечення поїздок президента по країні. Протокольний відділ держдепартаменту очолює шеф протоколу, який бере безпосередню участь у протокольних заходах під час державних, офіційних і робочих візитів до США найвищих іноземних посадових осіб.

У монархічних державах протокольна служба виступає, як правило, у двох іпостасях: одна очолюється гофмаршалом (маршалом двору), друга функціонує у складі відомства закордонних справ. В Англії, крім служби Букінгемського палацу, яку очолює лорд Чемберлен, у складі Форін Офісу є протокольний відділ, що займається справами дипкорпусу, і так званий відділ конференцій, який відповідає за організацію державних візитів.

В Японії у підготовці всіх заходів, на яких повинен бути присутній імператор, провідну роль відіграє управління імператорського двору. Підготовку і проведення державних візитів на найвищому рівні здійснюють протокольний, а також відповідний територіальний відділи МЗС Японії, що дозволяє найбільш повно врахувати протокольну практику та інші особливості, які стосуються країни гостя. Через територіальний відділ здійснюється узгодження з посольством країни гостя питань, пов'язаних з візитом. Протокольний і територіальний відділи співпрацюють з різними відомствами для забезпечення охорони, транспорту, проживання, узгодження окремих пунктів програми візиту.

У Радянському Союзі існувала модель протокольної служби з яскраво вираженою централізацією протокольних функцій у рамках протокольного відділу МЗС СРСР. Протокольний відділ МЗС виступав в якості єдиного державного протоколу. До його функцій входило: координація діяльності міністерств і відомств щодо виконання ними основних положень протокольної практики в СРСР; проведення заходів у зв'язку з візитами в СРСР закордонних державних діячів і делегацій на вищому рівні і забезпечення контролю за їхнім виконанням. Така модель відповідала пануючій тоді ідеології централізації всього суспільно-політичного життя держави, у тому числі міжнародних контактів. Водночас протокольний відділ МЗС не був самостійним у забезпеченні міжнародних зв'язків: практично всі нормативні документи з протокольних питань до 90-х pp. затверджувались постановами вищих партійних інстанцій і мали закритий характер. Принципові рішення з питань протокольного забезпечення візитів на високому та найвищому рівнях також приймались в апараті ЦК КПРС. Відповідна практика, однак, дозволяла забезпечити дотримання єдиної державної політики в питаннях протоколу міжнародних контактів.

Пострадянські країни обрали концепцію побудови національних протокольних служб, засновану на розосередженні функцій державного протоколу між відповідними структурами різних гілок влади. Початок процесу децентралізації служби протоколу було покладено ще в березні 1990 p., коли у зв'язку з обранням М.Горбачова президентом СРСР був сформований протокольний відділ при управлінні справами президента. Шляхом створення окремих структур державного протоколу на різних рівнях влади пішли Україна, Росія, Вірменія, Білорусь, Казахстан.

Згідно з указом президента РФ єдину протокольну практику в Росії забезпечує департамент державного протоколу МЗС РФ. Департамент складається з трьох підрозділів: відділу з перебування дипломатичного корпусу, відділу візитів і делегацій; відділу інформаційної роботи з дипломатичним корпусом, реєстрації і урядових телеграм.

До основних задач департаменту державного протоколу належать:

• контроль за дотриманням Віденських конвенцій про дипломатичні й консульські представництва іноземних держав на території Росії;

• здійснення контролю за дотриманням іноземними дипломатами законів і правил РФ;

• розробка пропозицій і здійснення заходів протокольного та організаційного характеру при візитах за кордон президента РФ, голови уряду, міністра закордонних справ, а також візитів державних і урядових делегацій, глав держав, глав урядів іноземних країн, міністрів закордонних справ у Росію;

• контроль за складанням і направленням телеграм від імені глави держави у зв'язку з національними святами та іншими пам'ятними датами іноземних країн;

• надання необхідної допомоги в протокольній роботі дипломатичним представництвам Росії за кордоном;

• підтримка ділових контактів з іноземними дипломатичними представництвами в Росії з питань, які знаходяться в компетенції департамента;

• вивчення та узагальнення міжнародної протокольної практики.

Комплекс протокольних заходів щодо президента Росії та його дружини здійснює управління протоколу президента РФ. До його функцій також належить сприяння в організації візитів лідерів іноземних держав, проведення конференцій та інших офіційних заходів на найвищому рівні.

3. Структура та функції протокольних підрозділів органів державної влади в Україні

З метою забезпечення дотримання загальноприйнятих міжнародних норм, правил, традицій організації офіційних заходів, удосконалення й оптимізації порядку проведення в Україні заходів протокольного і церемоніального характеру, 22 серпня 2002 р. Указом Президента України затверджено Положення "Про Державний Протокол і Церемоніал України" Базуючись на загальновизнаних нормах дипломатичного протоколу цей нормативний документ визначив основні засади і правила державного Протоколу і Церемоніалу України, а також засади забезпечення їх дотримання. У Положенні визначено, що "Державний Протокол та Церемоніал України — це сукупність вимог щодо забезпечення єдиного порядку проведення в Україні офіційних заходів за участю Президента України Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, Міністра закордонних справ України, інших вищих посадових осіб України з урахуванням загальноприйнятих міжнародних норм, правил і традицій, а також національних традицій України".

Основним завданням Державного Протоколу та Церемоніалу України є забезпечення засобами і нормами дипломатичного протоколу зовнішньополітичних заходів України, застосування єдиної протокольної практики при зустрічі і проводах іноземних офіційних делегацій, здійснення візитів українського керівництва до іноземних держав, проведення внутрішніх заходів за участю дипломатичного корпусу та представницької роботи з ним.

Дотримання Державного Протоколу та Церемоніалу України забезпечують структурні підрозділи з питань протоколу Секретаріату Президента України, Верховної Ради України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних справ України та інших органів виконавчої влади нашої держави.

Згідно з Положенням "Про Державний Протокол і Церемоніал України" координує заходи щодо забезпечення дотримання Державного Протоколу Управління Державного протоколу та Церемоніалу Президента України (від 8 лютого 2005 р. Служба Державного протоколу та Церемоніалу Секретаріату Президента України). На цей структурний підрозділ Секретаріату Президента покладається також завдання узгодження та запровадження міжнародної протокольної практики щодо вдосконалення організації та проведення протокольних заходів.

Протокольна служба Секретаріату Президента України здійснює протокольне забезпечення заходів за участю Президента України та його дружини міждержавного і внутрішньоукраїнського характеру. До його функцій належить підготовка і проведення закордонних візитів Президента України, а також сприяння в організації візитів в Україну лідерів іноземних держав, проведення конференцій та інших офіційних заходів на найвищому рівні. Служба Державного протоколу та Церемоніалу Секретаріату Президента України сприяє проведенню й інших протокольних заходів та церемоніалів за участю Президента: інавгурації Президента України; зустрічі Президента України з главами дипломатичних представництв іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні; покладання вінків та квітів до могили Невідомого солдата в місті Києві; покладання квітів до пам'ятника князеві Володимиру, пам'ятника Т. Шевченку в місті Києві, пам'ятника М.Грушевському; вручення державних нагород та президентських відзнак; військові паради; вручення вірчих та відкличних грамот Президенту України тощо.

У системі української дипломатичної служби питаннями протокольної практики займається структурний підрозділ Міністерства закордонних справ України — Управління державного протоколу.

Основні завдання та функції Управління державного протоколу визначені в Положенні про Управління державного протоколу МЗС України від 23 березня 2001 р. Управління державного протоколу складається з двох відділів: відділу офіційних делегацій і відділу по роботі з дипломатичним корпусом.

До функцій відділу офіційних делегацій належить:

• сприяння протокольному і церемоніальному забезпеченню візитів Президента, Прем'єр-міністра та Голови Верховної Ради, Міністра закордонних справ Украіни до зарубіжних краін; а також глав держав, урядів, парламентів, зовнішньо-політичних відомств іноземних держав до України;

• організація відряджень за кордон передових груп для погодження програм візитів державних діячів та їх наступного протокольного забезпечення;

• підтримання контактів із зовнішньополітичними відомствами зарубіжних країн, посольствами іноземних держав в Україні, міністерствами, відомствами та іншими органами державної влади з питань, пов'язаних з підготовкою та проведенням візитів іноземних делегацій в Україну та українських делегацій за кордон;

• координація участі міністерств, відомств та інших центральних органів виконавчої влади України в забезпеченні програм візитів;

• проведення заходів, пов'язаних із забезпеченням охороною, транспортом, готелями, залами офіційних делегацій в аеропортах та на залізничних станціях, обміну сувенірами.

До функцій відділу по роботі з дипломатичним корпусом належить:

• сприяння іноземним дипломатичним установам у здійсненні дипломатичних контактів із МЗС України та центральними і місцевими органами виконавчої влади;

• нагляд за дотриманням акредитованими при МЗС України іноземними громадянами з одного боку та правоохоронними органами України з іншого, положень Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. і Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р., двосторонніх угод і законодавства України щодо імунітетів та режиму перебування вищезгаданої категорії осіб в Україні;

• здійснення комплексу заходів, пов'язаних із реєстрацією та акредитацією членів дипломатичного корпусу, зміною глав дипломатичнах місій і військових аташе;

організація протокольних заходів, пов'язаних із прибуттям ново-призначених послів в Україну; організація церемоній вручення вірчих та відкличних грамот Президенту України послами іноземних держав;

організація протокольних заходів, пов'язаних із врученням консульських патентів почесним консулам України в іноземних державах, екзекватур генеральним і почесним консулам іноземних держав в Україні; • контроль за наданням дипломатичних привілеїв та імунітетів дипломатичним працівникам іноземних держав і представництв міжнародних організацій в Україні, нагляд за дотриманням положень законодавства України щодо режиму перебування іноземних дипломатів в Україні.

До функцій Управління державного протоколу МЗС України також належить сприяння в організації і проведенні офіційних і протокольних заходів за участю вищих посадових осіб України і глав дипломатичних місій; розробка інструктивно-нормативних документів та рекомендацій, що визначають порядок роботи Управління з дипломатичним корпусом, прийомом урядових делегацій; розробка та опис церемоній і протокольних заходів. Управління державного протоколу МЗС України періодично видає оновлений довідник про іноземні дипломатичні представництва, регулярно вносить зміни і доповнення до списків їх персоналу та оновлює інші дані. Для глав дипломатичних представництв іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні в установленому порядку оформлюються перепустки на чергові сесії Верховної Ради України.

Управління Державного протоколу очолює керівник управління, який є членом колегії МЗС України.

Визнаючи і додержуючись основних загальновизнаних норм міжнародної протокольної практики, український державний протокол не робить різниці між представниками малих та великих держав, не припускає ніякої дискримінації за національною чи іншою ознакою. Він є вільним від зайвої помпезності, водночас йому притаманні політична доцільність, демократичність, діловитість, прагнення до новаторства, гнучкість, повага до традицій іншої сторони.

Відповідно до сучасних міжнародних норм шліфується, редагується і Державний Протокол України, особливо та його частина, що стосується візитів в Україну офіційних іноземних делегацій, а також візитів нашого керівництва за кордон. При цьому завданням, як Служби Державного протоколу та Церемоніалу Секретаріату Президента України, так і Управління Державного протоколу МЗС України, які працюють в тісній координації, є надання кожному візиту, кожній зовнішньополітичній акції динамічного, ділового характеру.

Виходячи з цього, вітчизняна служба Державного Протоколу намагається зробити так, щоб кожна зарубіжна поїздка української делегації, кожний візит до України іноземних гостей мали свою родзинку. З цією метою ведеться постійний пошук нових форм, вноситься різноманітність у програми візитів. Служба Державного Протоколу докладає максимум зусиль для того, щоб загальна атмосфера візиту сприяла підвищенню інтересу до України, поглибленню міждержавних зв'язків, зміцненню позитивного іміджу України на міжнародній арені.

Не менш активною сферою дії Державного Протоколу та Церемоніалу України є дотримання загальновизнаних норм і правил дипломатичного протоколу в стосунках з дипломатичним корпусом іноземних держав, акредитованих в Україні. Це повсякденна кропітка робота, яка включає в себе сукупність елементів і методів класичного дипломатичного протоколу.

Висновки

Українська протокольна практика постійно розвивається і удосконалюється, забезпечуючи високу політичну активність главі держави, уряду, КМ, МЗС та іншим органам влади, не говорячи вже про високу активність органів місцевого самоврядування. Водночас, Україні бракує цілісної системи Державного протоколу і створення чіткого механізму координації дій між різними службами протоколу державної та виконавчої влади різних рівнів. Необхідно забезпечити виконання основних положень протокольної практики і контроль за їх дотриманням. Не викликає сумніву необхідність фахової та професійної підготовки та атестації протоколістів. Цього року вперше в Україні відкрився Міжнародний центр протоколу та етикету. Цей центр створює можливість системно-фахової підготовки працівників протокольних служб і всіх тих, хто хоче бути успішним в кар’єрі та бізнесі. Серйозний досвід в цьому напрямку також має Дипломатична академія при МЗС України та Інституті міжнародних відносин.

Протокольна практика підготовки та проведення візитів у нашій країні повністю відповідає загальноприйнятим міжнародним нормам. При суворому дотриманні принципу суверенності будь-якої держави, що в протокольному плані виявляється в таких нормах, як почесті державному прапору, виконанні державного гімну і військової почесті (наявності почесної варти, прохід її перед високим гостем), у протокольній практиці нашої країни відсутня будь-яка різниця у процедурі прийняття високих гостей — представників великих та малих держав. Протокольна служба посольства надає допомогу і в організації візитів делегацій іншого рівня, допомагаючи їм у дотриманні вимог протоколу країни перебування. Чим активніші взаємні контакти, тим більше буває делегацій, і всі вони потребують допомоги та сприяння спеціалістів-протоколістів дипустанови, бо від досвіду і вміння застосувати дипломатичний протокол часто залежать результати візитів.

Список використаної літератури

1. Биркович Т. Правове регулювання дипломатичної служби в Україні: автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національний аграрний ун-т. — К., 2007. — 20с. — 20с.

2. Гуменюк Б. Дипломатична служба: правове регулювання: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Либідь, 2007. — 224с.

3. Гуменюк Б. Основи дипломатичної та консульської служби: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Либідь, 2004. — 248с.

4. Гуменюк Б. Сучасна дипломатична служба: Навч. посібник для студ. гуманіт. спец. вищих навч. закл. — К. : Либідь, 2001. — 254с.

5. Репецький В. Дипломатичне і консульське право: Підручник / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Факультет міжнародних відносин. — 2-е вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2006. — 372с.

6. Руденко Г. Україна дипломатична. — К. : Генеральна дирекція по обслуг. інозем. представництв, 2003. — 302с.

7. Щерба О. Адаптація української дипломатичної служби до вимог сучасності в світлі досвіду країн Заходу: Дис… канд. політ. наук: 23.00.04 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка — К., 2001. — 213 арк.