Теорії державного регулювання економіки

До історії теорій.

Теорії меркантилізму.

Економічний лібералізм.

Держава в неокласичній системі.

Основні принципи діяльності держави в ринковій економіці.

Підтримка і захист конкуренції.

Регулювання грошового обігу, антиінфляційна політика.

Економічна теорія пропозиції та податкова політика держави.

1. До історії теорій

1.1. Теорії меркантилізму

Проблеми, пов'язані з місцем, роллю, функціями держави в економіці, були предметом роздумів учених із самого початку виникнення економічної науки.

В ХV-XVII ст., у період первісного нагромадження капіталу, представники школи меркантилізму обґрунтовували необхідність активної державної економічної політики. За великим рахунком комплекс заходів, що пропонувався ними і здійснювався європейськими державами, сприяв становленню ринкової капіталістичної системи.

Характерне для меркантилістів ототожнення багатства з грошима привело їх до висновку, що і держава стає багатшою, коли більше грошей (природно, повноцінних — золота і срібла) вона має. Нагромадження ж грошового багатства може бути досягнуте за допомогою державної влади. Теорія раннього (чи грошового) меркантилізму (у числі її прихильників були англієць У. Стаффорд, італієць Г. Скаруффі) пропонувала державам здійснити систему заходів, спрямованих на утримання грошей у країні. Серед цих заходів — заборона вивозу грошей за кордон, уведення державної монополії на торгівлю валютою; створення "складових місць" для торгівлі іноземними товарами (усі виручені від продажу кошти іноземці були зобов'язані витратити на купівлю виробів місцевого виробництва).

З другої половини XVI ст. розвивається і досягає розквіту в XVII в. так званий пізній (чи мануфактурний) меркантилізм (Т. Мен — Англія, А. Серра — Італія, А. Монкретьєн — Франція й ін.).

Це був час "пожинання плодів" великих географічних відкриттів, завершення формування абсолютистських монархій, зростання економічної сили торгової буржуазії. Сфера державної економічної політики переміщається в область торгівлі, найважливішою задачею стає створення системи активного торгового балансу.

Держава, як стверджували прихильники пізнього меркантилізму, тим багатша, чим більша різниця між вартістю вивезених із країни і завезених у неї товарів. Пропонувалися два способи домогтися цієї різниці. По-перше, за рахунок вивезення виробів своєї країни, причому дозволялося тільки вивезення готових виробів (від їхнього продажу отримується більше грошей, ніж від вивезення сировини), заборонялося ввезення предметів розкоші. По-друге, така різниця могла бути забезпечена за рахунок посередницької торгівлі, для чого дозволялося вивезення грошей за кордон. При цьому висувався принцип: купувати дешевше в одній країні, продавати дорожче — в іншій. Для формування активного торгового балансу і захоплення зовнішніх ринків уряд повинен був регулювати ввезення шляхом обкладання митом іноземних товарів і заохочувати вивезення, видаючи, зокрема, премії організаторам підприємств, продукція яких користувалася великим попитом на зовнішніх ринках. З цією метою, а також для того, щоб звільнити країну від необхідності імпортувати промислові вироби, пропонувалося заохочувати розвиток промисловості, особливо мануфактурної.

Ідеї меркантилізму стали теоретичною базою державної політики, яка одержала назву протекціонізму, спрямованої на заохочення вітчизняної економіки, її захист від іноземних конкурентів, на розширення зовнішніх ринків. Не було держави з XVII ст. і до наших днів, яка у певних умовах не застосовувала б протекціоністську економічну політику. Найважливішим засобом її є мита. В цілому ж форми і методи здійснення протекціонізму, звичайно, змінювалися.

1.2. Економічний лібералізм

Із завершенням етапу первісного нагромадження капіталу теорії меркантилізму втрачають колишню популярність. Новий час вимагає нових ідей, торговий і особливо зростаючий промисловий капітал жадають звільнення від державної опіки. У працях економістів усі частіше зустрічається різка критика позицій меркантилізму.

Всебічне обґрунтування нових поглядів економічного лібералізму дали творці класичної школи політичної економії А. Сміт (1723-1790) і Д. Рікардо (1772-1823).

В основі вчення Сміта, викладеного в книзі "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776 р.), лежало уявлення про економічні закони, які діють подібно законам природи і визначають розвиток суспільства. Йому була близька ідея "природної гармонії" (рівноваги), що встановлюється в економіці стихійно при відсутності зовнішнього (державного) втручання і є оптимальним режимом функціонування ринкової економічної системи. Сміт називав таке природне функціонування економіки принципом "невидимої руки", а роль держави обмежував функцією "нічного сторожа" — підтримки порядку, охорони і захисту приватної власності і конкуренції. "Свобода підприємництва", "свобода торгівлі" — ці принципи замінили і в теорії, і в політиці ідеї державного протекціонізму.

Д. Рікардо був також прихильником всілякого обмеження втручання держави в економіку. Як і Сміт, він вважав, що в економіці діють об'єктивні і стихійні, але пізнавані закони. Механізм їхньої дії при відсутності зовнішнього (державного) втручання підтримує економічну систему в рівновазі. У той же час Рікардо звертав особливу увагу на необхідність вироблення державної економічної політики, яка сприяла б росту продуктивних сил суспільства. У цьому він убачав важливу роль економічної науки (політичної економії), здатної досліджувати економічні закони і розробляти для держави необхідну економічну політику.

Сміт і Рікардо вважаються творцями теорії і політики фрітредерства (від англ. free trade — свобода торгівлі). Вони представляли цю політику як ідеальну, завжди вигідну всім країнам і народам. Однак найбільш повне втілення вона знайшла у Великобританії середини XIX ст.

У книзі "Початки політичної економії і оподаткування" (1817 р.) Рікардо довів, що високі мита на ввезені через кордон продукти харчування (так називані "хлібні мита") і сировину, що практикувалися у Великобританії ще з часів меркантилізму, роблять їх значно дорожчими. Він висунув і обґрунтував принцип порівняльних витрат, створивши переконливе теоретичне обґрунтування вигод, які отримуються в результаті міжнародної спеціалізації виробництва. Висунуті Рікардо і його численними прихильниками пропозиції кілька десятиліть служили у Великобританії предметом найгостріших дискусій. Лише після смерті великого англійського економіста вони стали принципом економічної політики держави того часу, яка скасувала всі протекціоністські обмеження на ввезеня зерна, сировини і промислових товарів. Політика фрітредерства (свободи торгівлі і невтручання держави в приватнопідприємницьку діяльність) принесла Англії величезні успіхи, сприяла перетворенню її в "майстерню світу".

У перші десятиліття XX ст. проблеми державного регулювання економіки привернули особливу увагу економістів Росії. У 20-і роки дискутувалися питання, зв'язані з розробкою довгострокових планів розвитку народного господарства. Одним з центральних стало питання про врахування державою об'єктивних закономірностей і тенденцій стихійного розвитку економіки.

Велика група вчених, очолювана М.Д. Кондратьєвим (1892-1938), розвивала висловлену раніше М.І.Туган-Барановським (1865-1919) ідею про те, що будь-який суб'єктивний вплив на економіку повинен погоджуватися з закономірностями ринкової системи. Останні у свою чергу підлягають вивченню, і чим краще вони досліджені, тим ефективніші суб'єктивні рішення. М.Д.Кондратьєв наполягав на необхідності прискорення розвитку економічної науки з метою глибокого дослідження, насамперед динамічних закономірностей розвитку господарства і прогнозування його тенденцій і перспектив. Він вважав, що внутрішні закони розвитку ринку пізнавані, і механізм саморегулювання, закладений у ринкових відносинах, можна і потрібно використовувати й у механізмі державного управління народним господарством.

У світовій економічній літературі нашого століття представлений досить різноманітний спектр думок щодо місця, ролі, цілей і можливостей державного втручання в ринкову економічну систему. При цьому погляди вчених істотно мінялися в залежності від конкретних умов розвитку світового господарства — чи був це період процвітання, затяжної кризи, чи важкої, галопуючої інфляції, миру чи війни. По великому рахунку, можна відзначити, як маятник повертався двічі: у 30-60-і роки — убік активізації ролі держави, з 70-х років — у бік зростання регулюючого впливу ринку і його механізмів.

При цьому процеси, що відбувалися в ринковій капіталістичній системі, світовому господарстві, сприяли істотному зростанню ролі економічної теорії в пізнанні закономірностей і тенденцій розвитку економіки і розробці науково обґрунтованої економічної політики держави.

В оцінці сутності і ролі ринкового механізму, цілей, можливостей, меж, форм державного регулювання економіки значно розійшлися думки прихильників трьох провідних напрямків економічної науки XX ст.: неокласичного, кейнсіанского й інституціонального. Теорії, розроблені економістами цих напрямків у різний час і в різних країнах, застосовувалися в практиці державного регулювання економіки, розділяючи і успіхи, і невдачі економічної політики держави.

2. Держава в неокласичній системі

Неокласичний напрямок висунув у XX ст. чимало видатних учених. Серед них — засновник напрямку англійський економіст A. Маршалл, американці Е. Чемберлин, Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен (два останніх — лауреати Нобелівської премії).

Концепції державного регулювання економіки завжди визначаються методологією напрямку і трактуванням сутності і ролі ринкового координуючого механізму. Менш за все засновників і сучасних представників неокласичного напрямку цікавлять питання соціального розвитку, історичний аспект аналізу. Свою задачу вони бачать у тім, щоб досліджувати, як "економічна людина", фірма, господарство будуть діяти при незмінних соціальних і довгочасно стійких умовах. Головним мотивом дії людини вони вважають власний (іноді підкреслюється навіть — егоїстичний) інтерес. Економіка розглядається як рівноважна і відносно гармонічна система, у якій компетентний егоїзм усіх її членів за посередництвом вільної конкуренції веде до найбільшого добробуту всього суспільства (принцип "невидимої руки"). У такому випадку усяке втручання держави в дії ринкових сил наносить їм величезний збиток, утрудняючи досягнення індивідуумом, а отже, і всім суспільством свого оптимуму (відзначимо, що мова йде лише про умови вільної конкуренції).

Отже, ринок — система вільних цін, прибутків і збитків — це той бог, до якого звернені погляди економістів-неокласиків. "Рушієм" ринкової системи виступає капіталіст-підприємець, від успішної, прибуткової діяльності якого залежить процвітання всіх інших груп населення, та й самої держави. Неокласики — прихильники і популяризатори традиційних цінностей капіталістичної економіки, з яких першість вони віддають свободі, приватній ініціативі і приватному підприємництву, яке забезпечує всій системі динамізм і ефективність.

2.1. Основні принципи діяльностідержави в ринковій економіці

Пряме державне втручання в економіку, звичайно, трактується неокласиками як руйнування здатності ринкової системи до саморегулювання. Можливий ступінь відступу від цього твердого принципу розуміється різними представниками розглянутого напрямку по-різному. Це залежить від багатьох обставин, насамперед від наукових поглядів ученого, але у великій мірі він визначається і конкретними економічними обставинами у світовому господарстві й у країні, де живе і працює економіст. Тому в різний час і в різних умовах видні економісти неокласичного напрямку пропонували і конкретні заходи державного регулювання ринкової економіки.

Принципово ж у даний час усі вони погодилися на таких напрямках державної діяльності:роль держави повинна полягати в охороні закону і порядку; у захисті прав власності; підтримці конкуренції; забезпеченні здорового, неінфляційного грошового обігу; здійсненні податкової політики, яка стимулює підприємництво.

Багато прихильників неокласичного напрямку підкреслюють, що в будь-якій своїй діяльності держава не повинна порушувати закони ринкової економіки. Зокрема, перерозподіл доходу і багатства повинний відбуватися в дуже розумних межах, тому що "зрівнялівка" вбиває підприємницьку ініціативу, а значить, і підприємця як "рушія" усієї ринкової системи. Також дуже скептично, на їхню думку, треба відноситися до різних пропозицій по санації близьких до банкрутства підприємств, які на ділі лише заважають оздоровленню економіки. Немає в їхніх концепціях і особливих пропозицій по подоланню циклічності, яка властива ринковій економіці. Нестійкість, вважають неокласики, — це плата за ефективність.

2.2. Підтримка і захист конкуренції

Істотний внесок у розвиток неокласичної теорії, головним чином у дослідження взаємодії ринку і держави в економіці, внесли праці 30-х років німецького економіста В. Ойкена, які створили своєрідний варіант неокласичної теорії, що отримав назву неолібералізму.

Найбільш ефективне використання переваг ринкового господарства відзначав він, — це "повна конкуренція". Однак при всіх достоїнствах "ринкової економіки вона має й істотні недоліки: вільна конкуренція при стихійному розвитку породжує монополію й олігополію. З цієї причини культивування і захист конкуренції, підкреслює Ойкен, є головним завданням економічної політики держави. При цьому німецький учений різко заперечував проти спроб своїх багатьох колег визначити можливі масштаби державного втручання в економіку. Більше чи менше державності — при такому підході, на його погляд, зникає сама проблема. Мова йде не про кількісну, а про якісну проблему.

Як нетерпимо в епоху промисловості, сучасної техніки, великих міст і скупчення людських мас пускати на самоплив формування економічного порядку, настільки і сама держава не здатна керувати економічним процесом. Це значить, що державу не можна підпускати до планування і регулювання економічного процесу, але держава необхідна для формування елементів економічного порядку, серед яких особливе значення має встановлення правових рамок.

У другій половині століття неокласичні погляди особливо активно розвивали вчені Чикагського університету США. Тут створилася своєрідна школа економістів — прихильників ліберальної економіки і ліберальних методів державної економічної політики. Звертаючись до особливо значимої для прихильників цього напрямку проблеми захисту конкуренції, чикагські професора запропонували своєрідні концепції конкуренції і монополії, обґрунтовуючи ідею про наявність "ефекту конкуренції" на будь-якому за структурою ринку (чистої і монополістичної конкуренції, олігополії й ін.). З цієї причини, з їхнього погляду, державне втручання повинно здійснюватися тільки тоді, коли можна чітко визначити негативну, тобто антиконкурентну діяльність економічного агента на ринку.

2.3. Регулювання грошового обігу, антиінфляційна політика

Чикагський професор М. Фрідмен, спираючись на свою теорію грошей, запропонував програму подолання інфляції. Його теорія ввійшла в історію економічної науки за назвою "монетаризм".

В основі концепції Фрідмена лежить так звана кількісна теорія грошей, популярна в економістів-неокласиків ще з початку століття. Відповідно до неї грошова маса, що знаходиться в обігу, безпосередньо впливає на рівень цін. Це означає, що гроші виконують функцію керування попитом, а через неї — і господарськими процесами, зокрема вони значно впливають на обсяг виробництва і зайнятість.

М. Фрідмен безкомпромісно відстоював ідею про виняткове значення стійкості грошей для нормального функціонування економіки. Відхилення від цього правила означає розпад усіх механізмів, за допомогою яких частини ринкової економіки утворюють єдине ціле, переконував він. Ста6ильний ріст запасу грошей, наполягав Фрідмен, забезпечує — з певним лагом — стабільне зростання виробництва. Звідси "грошове правило": Центральний банк зобов'язаний підтримувати стійкість приросту грошового запасу незалежно від циклічного руху господарськоїкон'юнктури.

Урядам Фрідмен запропонував наступну програму подолання інфляції:

1) відмова від циклічного регулювання кількості грошей у обігу. Найсуворіший контроль з боку центрального уряду за грошовою масою, який не допускає її росту більш ніж на 3-5% за рік;

2) установлення (з метою призупинення росту інфляції) високого банківського відсотка;

3) припинення росту заробітної плати (оскільки це ціноутворюючий фактор), навіть її падіння, для чого варто зберегти безробіття на досить високому рівні.

Пропозиції монетаристів були високо оцінені урядами багатьох країн у період найгострішої світової кризи 70-х років, що супроводжувалася некерованою, галопуючою інфляцією.

Першими використовували пропозиції монетаристів уряди США і Великобританії. Це стосувалося насамперед найсуворішого контролю з боку центрального уряду за грошовою масою. Строге дотримання кількості грошей у обігу повинно було, на думку уряду англійських консерваторів, забезпечити ясність в оцінці розвитку інфляційних процесів, стабілізувати поведінку суб'єктів економічних відносин і гальмувати збільшення як заробітної плати, так і цін.

Уряди США і Великобританії прагнули також, слідуючи монетаристській концепції, знизити темпи росту грошової маси шляхом установлення високого банківського відсотка. У результаті вдалося сповільнити цей темп. Однак процентні ставки, що досягли на початку 80-х років дуже високих розмірів, викликали, наприклад у США, невдоволення фермерів, дрібних і середніх капіталістів. Цей захід не став популярним і тому, що перешкоджав зростанню ділової активності. В той же час здійснення політики доходів, насамперед обмеження росту заробітної плати (як ціноутворюючий фактор заробітна плата впливає на витрати виробництва, і відбувається, відповідно до неокласичної теорії, "інфляція витрат"), начебто приносило позитивні результати. Гіперінфляція 70-х — початку 80-х років була подавлена. А "грошове правило" М. Фрідмена — не допускати приросту грошової маси більш ніж на 3-5% у рік — лягло в основу політики міжнародних валютно-фінансових організацій нашого часу. Кредо для грошовоїполітики урядів кінця XX століття монетаризм визначив як стабільність, стабільність і ще раз стабільність.

2.4. Економічна теоріяпропозиції і податкова політика держави

У 70-80-х роках ще одна неокласична теорія знайшла застосування в практиці державного регулювання економіки. Її творцями були американські економісти А. Лаффер і Дж. Гільдер.

Вивчаючи можливі залежності між різними сторонами державної економічної політики (фіскальні, грошові заходи, регулювання зайнятості, заробітної плати й ін.), вони прагнули відшукати шляхи виходу зі стагнації виробництва, характерної для найтяжкої економічної кризи 70-х років.

У вивченні ринку і діяльності на ньому господарських агентів неокласики особливого значення надають аналізу пропозиції (вважаючи, що попит породжується пропозицією), а значить, ефективності використання факторів виробництва, серед яких особливо виділяється підприємництво. Саме до цього фактора, його величезним потенційним можливостям забезпечення зростання виробництва і звернули свої погляди американські вчені.

Найважливішим засобом стимулювання підприємництва неокласична теорія вважає податкову політику держави. Саме її і було запропоновано істотно змінити, знизивши ставки податків, причому в більшій мірі для найбільш багатих прошарків населення. Передбачалося, що з розширенням виробництва, виходом всієї економіки зі стагнації бюджет поповниться значними надходженнями навіть при менших ставках податків.

Створений "економікою пропозиції" проект податкової реформи був найбільш чітко перетворений у життя в перше чотириліття президентства Р. Рейгана. Вища ставка прибуткового податку була знижена з 70 до 50%, у результаті чого ставки податку стали значно менш прогресивними. В наступні роки президентства Рейгана ставка була знижена до 38% . Крім того, було зменшене оподатковування дарунків, нерухомості, нагромаджень і інвестицій. Значні податкові пільги були надані корпораціям, для чого довелося переглянути терміни амортизації і здійснити ряд інших заходів.

Новою податковою політикою поряд із рядом інших заходів, які вживалися як урядом, так і корпораціями, державі вдалося підтримати підприємницьку ініціативу. Про це свідчить той факт, що американська економіка в 80-х роках переборола стагнацію, хоча і з великими трудностями, і вступила в період економічного зростання.

Література Підручники, навчальні посібники

Історія економічних учень: Підручник / Л.Я.Корнійчук, Н.О. Татаренко, А.М. Поручник та ін.; За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко. — К.: КНЕУ, 1999.

Мочерний С.В.Політична економія: Навч. посіб. — К.: Знання-Прес, 2002. — 687 с.

Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Г.Н. Климко, В.П.Нестеренко, Л.О Каніщенко та ін.; За ред Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка. — 2-ге вид., перероб. і допов. — К.: Вища шк. — Знання, 1997.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. / За ред. Ю. В. Ніколенка. — 2-ге вид. перероб. і доп. — К.: Либідь, 1998.

Піндайк Р. С., Рубінфельд Д. Л.Мікроекономіка/ Пер. з англ. А. Олійника та Р. Скільського.- К.: Основи,1996. — 646 с.

Політична економія:Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. К.Т.Кривенка. — К.: КНЕУ, 2001.- 508 с.

Радіонова І.Макроекономіка та економічна політика.-К.: Таксон,1996.

СавченкоА.Г.,ПухтаєвичГ.О,ТітьонкоО.М.Макроекономіка.- К.: Либідь,1999.

СаксД.,ЛарренФ.Макроэкономика.Глобальный подход.- М.:Дело,1996.

Самюельсон П., Нордгауз В.Макроекономіка.— К.: Основи, 1995.

Семюелсон ПолА., Нордгауз Вільям Д. Мікроекономіка: Пер. з англ./ Наукова редакція перекладу С. Панчишина.- К.: Основи, 1998.- 676с.

Слухай С.В.Довідник базових термінів та понять з мікроеко-номіки. — Київ: Лібра, 1998. – 254 с.

Хайман Д. Н. Современная микроэкономика: анализ и приложения: Пер. с англ. В2 т.- М.: Финансы и статистика,1992. Т.1.- 384с.; Т.2.- 384с.

Юхименко П.І., Леоненко П.М.Історія економічних учень: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2000. – 514 с. ( Вища школа ХХІ ст.).

Ястремський О./.,Гриценко О. Г. Основи мікроекономіки.- К.: Знання,1998. — 674с.

Наукові праці

Блауг М.Экономическая мысль в ретроспективе. — М.: Дело ЛТД,1994.

ГелбрейтДж. К. Экономические теории и цели общества. -М.:Прогресс, 1979.

Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег // Кейнс Дж. М. Избр. произведения. — М.:Экономика, 1991.

Кондратьев Н.Д.Проблемы экономической динамики. -М.:Эко-номика, 1989.

Маркс К.Капітал. Кн. 1 // Маркс К., Енгельс Ф. — Твори. — Т. 23.

Маршалл А. Принципы экономической науки: В 3 т. : Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1993.

Робинсон Дж. В.Экономическая теория несовершенной конкуренции. — М.: Прогресс, 1986.

Смит А.Исследование о природе и причинах богатства народов. — М.: Соцэкгиз, 1992.

Такаши Негиши.История экономической теории. — М.: АО “Аспект-Прогресс”, 1995.

Туган-Барановський М.І.Політична економія. Курс популярний. К.: Наук. думка, 1994.

Хайек Ф. А.Пагубная самонадеянность: Ошибки социализма / Под ред. У. У. Бартли. — М.: Новости при участии изд-ва “Саtallaxy”, 1992.

Харрис Л.Денежная теория / Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.

Хикс Дж. Р.Стоимость и капитал. — М.: Прогресс, 1993.

Чемберлин Э. Теории монополистической конкуренции. — М.: Изд-во иностр. лит., 1959.

Шумпетер Й.А.Капіталізм, соціалізм і демократія. – К.: Основи, 1995.