Викладання менеджменту

1. Педагогічне спілкування.

2. Методика і техніка викладання лекцій з менеджменту.

3. Складіть анкету для визначення особистісних якостей викладача менеджменту і адаптуйте її на практиці.

Список використаної літератури.

1. Педагогічне спілкування

Досягнення високих рівнів сформованості знань та професійних умінь у студентів значною мірою обумовлюється використанням сучасних методів навчання. Тому з метою оволодіння майбутніми менеджерами культурою професійного спілкування нами була розроблена спеціальна тренінгова програма, що впроваджена в навчальний процес у Київському національному економічному університеті. Як свідчать результати аналізу наукових досліджень (І.І. Комарова, Т.В. Іванова, С.О. Рябушко, Р.М. Фатихова, В.А. Лівенцова), з метою формування культури професійного спілкування використовувалися такі активні методи навчання: моделювання та аналіз конкретних ситуацій спілкування, психотехнічні вправи, структуровані та спонтанні групові дискусії, ділові та рольові гри, тренінги.

Педагогічне спілкування — система соціально-психологічної взаємодії між учителем та учнем, спрямована на створення оптимальних соціально-психологічних умов для обопільної діяльності.

Для цього педагогові потрібно уміти: оперативно і правильно орієнтуватися в постійно змінюваних умовах спілкування, знаходити відповідні комунікативні засоби, які відповідали б його індивідуальності, обставинам спілкування та індивідуальним особливостям учня, постійно відчувати і підтримувати зворотний зв'язок у спілкуванні. Педагогічне спілкування як професійно-етичний феномен вимагає від учителя спеціальної підготовки не лише щодо технології взаємодії, а й морального досвіду, педагогічної мудрості в організації взаємин з учнями, батьками, колегами у різних сферах навчально-виховного процесу. За своїм змістом і сферою функціонування воно може бути професійним і непрофесійним. Професійне педагогічне спілкування є комунікативною взаємодією педагога з учнями, батьками, колегами, спрямованою на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності, стосунків. Воно забезпечує передання через учителя учням людської культури, допомагає у засвоєнні знань, сприяє формуванню ціннісних орієнтацій під час обміну думками. На противагу йому непрофесійне педагогічне спілкування породжує страх, невпевненість, спричинює зниження працездатності, порушення динаміки мовлення, небажання думати і діяти самостійно, відчуженість, стійке негативне ставлення до вчителя, навчання. Почуття пригніченості від вивчення певного предмета (а нерідко від спілкування з учителем) у деяких учнів триває впродовж багатьох років.

Професійне педагогічне спілкування передбачає високу його культуру, яка засвідчує вміння педагога реалізовувати свої можливості у спілкуванні з іншими людьми, здатність сприймати, розуміти, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень у процесі навчання і виховання.

Педагогічне спілкування є явищем поліфункціональним, яке забезпечує обмін інформацією, співпереживання, пізнання особистості, самоутвердження, продуктивну організацію взаємодії. Обмін інформацією і ставленням співбесідників один до одного характеризує комунікативний аспект спілкування, пізнання особистості й самоутвердження — перцептивний, а організація взаємодії — інтерактивний.

Так, у дисертаційному дослідженні І.І. Комарової описане поетапне формування культури педагогічного спілкування. Розроблена дослідницею програма передбачала проведення лекційних та семінарських занять із питань діагностики стильових особливостей педагогічного спілкування; індивідуально-консультаційну роботу; моделювання та аналіз конкретних ситуацій педагогічного спілкування; психолого-педагогічні задачі; структуровані та спонтанні групові дискусії, спрямовані на обговорення та корекцію ціннісних орієнтацій і способів педагогічного спілкування; сюжетно-рольові ігри; психотехнічні вправи; читання та обговорення наукової літератури та літератури з проблем педагогічного спілкування [1: 12].

Т. Іванова вважає за доцільне використовувати наступні технології:

– навчання в діяльності (безпосереднє включення студентів у процес реальної професійної діяльності);

– научіння (освоєння предметної інформації);

– ігри (особливий вид антропотехніки, що передбачає оволодіння різними компонентами професійної майстерності в ситуації, яка містить елементи умовності) та тренінги [2].

Програма формування культури педагогічного спілкування в дослідженні Р.М. Фатихової включає три послідовні взаємодоповнюючі та взаємообумовлені етапи. Так, основними технологіями, що застосовувалися на першому етапі, були наступні: діагностика, консультування, методи активного соціально-психологічного навчання. На другому етапі формування цієї культури використовувалися діагностика, виконання індивідуальних завдань, консультування. Виконання завдань третього з визначених Р.М. Фатиховою етапів у оволодінні досліджуваною культурою забезпечувалось технологіями діагностики й тренінгами спілкування [3: 129].

Експериментальна методика формування і вдосконалення культури професійного спілкування майбутніх менеджерів у дослідженні В.А. Лівенцової включає комплекс організаційних форм і методів комунікативної підготовки (лекційні та семінарські заняття, практичні заняття з питань діагностики стильових особливостей професійного спілкування, індивідуально-консультаційна робота, моделювання та аналіз конкретних ситуацій професійного спілкування, структуровані та спонтанні групові дискусії, сюжетно-рольові та ділові ігри, психотехнічні вправи, читання та обговорення наукової та науково-популярної літератури з проблем професійного спілкування).

Таким чином, формування культури мовленнєвого спілкування у процесі підготовки у вищій школі можливе шляхом конструктивного спрямування фахової підготовки на активізацію особистісного та професійного самовдосконалення у контексті майбутньої професійної діяльності. Саме тому найбільш важливою постає проблема не тільки забезпечення майбутніх психологів знаннями закономірностей і механізмів культури мовленнєвого спілкування, відповідними уміннями та навичками, але й розвитку у них спрямованості на підвищення культури мовленнєвого спілкування у майбутній професійній діяльності.

2. Методика і техніка викладання лекцій з менеджменту

Підготовка лекцій — багатоаспектний, тривалий і складний процес. Відповідь досвідчених викладачів вищої школи на запитання молодих колег "Як довго ви готувалися до лекції? — "Усе життя". Це зумовлено, по-перше, дією поширеної істини: "Чим більше вчишся, тим глибше усвідомлюєш, що знаєш мало". По-друге, високою науково-педагогічною відповідальністю за ефективність навчального процесу і авторитет викладача вищої школи. Тому не випадково у системі вищої освіти традиційно визначено посадові рівні науково-педагогічних працівників: асистент, викладач, старший викладач, доцент, професор. Такі ступеневі рівні просування за професійною ієрархією передбачають неперервне загальнокультурне, кваліфікаційне і професійне зростання працівника. У ВНЗ третього і четвертого рівнів акредитації лекції доручають вести, як правило, професорам, доцентам, старшим викладачам.

В освітніх закладах вищого рівня традиційно дотримуються принципу професійної спеціалізації: один викладач веде 2—З споріднені дисципліни, а найкраще — коли одну. Це дає змогу глибоко знати свій предмет, постійно стежити за новою науковою інформацією, систематизувати її.

Молодий викладач, готуючись до викладацької роботи, має цілеспрямовано і системно накопичувати матеріал для підготовки лекцій. З цією метою необхідно опрацьовувати наукові джерела, фіксувати результати, дотримуючись карткової системи за тематичним принципом відповідно до тем навчального курсу, з якого необхідно готувати тексти лекцій. Для цього можна рекомендувати картки з паперу розміром 210 х 150 мм (А8). У правому верхньому куті записують тему, проблему, якої стосується виписка. Назви тем, проблем мають відповідати, проблематиці лекційного курсу. В кінці виписки вказуються бібліографічні джерела. Наприклад:

Мета виховання

"Кожна людина вже в роки дитинства й особливо в отроцтві й ранній юності повинна осягнути щастя повноти свого духовного життя, радості праці й творчості".

Сухомлинсъкий В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори: В 5 т. —К.: Рад. шк., 1976. —ТА.— С 73.

У сучасних умовах з цією метою доцільно також використовувати комп´ютерну техніку. Таким чином, упродовж кількох років можна накопичити досить об´ємний банк інформації з конкретної дисципліни, який стане надійним підґрунтям у лекційній роботі.

У процесі підготовки до академічної лекції слід дотримуватися такої послідовності.

1. Ознайомлення з навчальним планом спеціальності з метою визначення місця навчальної дисципліни у системі всіх дисциплін, спрямованих на підготовку фахівців певного профілю. Наприклад, приступаючи до опрацювання базового курсу педагогіки, необхідно з´ясувати, в якому семестрі студенти вивчають навчальні дисципліни, з якими пов´язана педагогіка (вікова фізіологія, валеологія, філософія, логіка, психологія, фахові методики).

2.Вивчення програми з конкретної дисципліни для ознайомлення з логікою побудови навчального курсу, змістом лекційних, практичних, лабораторних занять.

3.Ознайомлення з підручниками і навчальними посібниками з предмета, з´ясування, в якому обсязі у них розкрито зміст навчального матеріалу стосовно вимог програми. Добір додаткової наукової літератури, в якій міститься найновіша інформація з проблем навчальної дисципліни.

4.Виокремлення дидактичного матеріалу стосовно вимог конкретної теми з урахуванням інтелектуальних можливостей студентів.

5.Ознайомлення з новими (не відомими студентам) науковими поняттями, термінами, їхньою етимологією.

6.Добір і систематизація методів, засобів, прийомів, прикладів, які будуть використані у лекції.

7.Підготовка текстового варіанта лекції. Вона потребує особливої уваги і ретельності. Ні в якому разі у тексті лекції не слід дублювати базовий підручник чи навчальний посібник. Такий підхід лише дискредитує викладача, психологічно знижує у студентів інтерес до дисципліни. За обсягом текст лекції, яка розрахована на дві академічні години, має бути 20—24 сторінки. Структура лекції містить такі аспекти: означення теми і питань, які будуть розглядатися в лекції; список рекомендованої літератури, перелік нових наукових понять (дефініцій), які вводяться у цій темі; виклад змісту навчального матеріалу; загальні висновки.

8.Опрацювання відредагованого дидактичного матеріалу лекції. Для початківця корисним є аудіо-, а ще краще відеозапис, який дає змогу внести корективи щодо змісту, темпу, ритму.

9. Перенесення змісту лекції на каталожні картки у формі коротких тез, опорних сигналів і под. Це дає змогу в аудиторії звільнити себе від залежності від тексту, відійти від прямого читання, а реалізувати лекцію шляхом розмірковувань, творчих пошуків істини спільно зі слухачами.

10. Створення допоміжного, резервного дидактичного матеріалу до лекції (приклади, опорні сигнали, факти для підтримання позитивного емоційного настрою студентів та ін.).

Текст лекції не повинен бути стабільним і використовуватися впродовж багатьох років. Кожного разу, повертаючись до опрацювання академічного курсу, необхідно переглядати її зміст, приклади, аргументацію окремих наукових положень, враховувати нові досягнення науки, появу додаткових джерел інформації, професійну спрямованість студентів та ін. Викладач вищої школи весь час має перебувати у творчому науково-методичному пошуку. Адже студенти цінують його не лише (і не скільки) як інформатора, їх захоплює передусім творче дійство педагога на лекції.

Коли йдеться про лекцію у вищому навчальному закладі, то мається на увазі академічна лекція, яка відповідає навчальному завданню конкретної дисципліни і спрямована на реалізацію відповідної програми. Це ставить певні вимоги до змісту, структури, технології і методики підготовки та читання лекції.

Вимоги до академічної лекції: сучасний науковий рівень і насичена інформативність, переконлива аргументація, доступна і зрозуміла мова, емоційність, чітка структура і логіка, наявність яскравих прикладів, наукових доказів, обґрунтувань, фактів.

Структура академічної лекції: план — основні питання лекції; вступна частина — зв´язок з минулою лекцією, введення в тему; виклад основних положень з акцентованими висновками за кожним окремо; підбиття підсумків — загальний висновок.

Академічна лекція будується на принципах системності, інформативності, наочності, зрозумілості (доступності). Кожна лекція є логічно завершеною ланкою єдиної замкненої системи — курсу лекцій. У її тексті мають бути чітко пов´язані між собою структурно-логічні дидактичні блоки. Проектується графічний текст, планується, де, коли, скільки і які схеми, рисунки, графіки, формули подаються як підтвердження вербальної інформації. Принцип наочності реалізується засобами візуалізації (ТЗН, роздатковий матеріал, схеми, планшети тощо). Лекція має читатися зрозумілою для студентів мовою, незнайомі слова і терміни роз´яснюються, не варто перенасичувати лекцію "наукоподібними" термінами і модними іноземними словами. Текст (лат. texturn — зіткане) лекції має бути логічним, простим і зрозумілим.

Академічні лекції є кількох видів. Вступна лекція є початковим етапом опрацювання нової дисципліни навчального плану. Завдання такої лекції полягає в тому, щоб розкрити структуру курсу, особливості його вивчення, місце нової навчальної дисципліни у системі професійної підготовки студентів, її актуальність і важливість у їх майбутній професійній діяльності. Та головне у підході до лекції цього виду — зацікавити студентів змістом навчальної дисципліни, сформувати у них інтерес до неї. Читання вступної лекції вимагає від викладача значного емоційного піднесення, натхнення, образності. Важливо захопити студентів не лише змістом навчального матеріалу, а й викликати інтерес до себе як до викладача, особистості.

Основне місце у науково-педагогічній діяльності викладача ВНЗ займають тематичні лекції з курсу конкретної навчальної дисципліни. Це, так би мовити, щоденна, "буденна" робота викладача і студентів. Вона вимагає цілеспрямованості, систематичності та послідовності, логічної узгодженості між окремими темами.

Опрацювання навчального курсу завершується підсумковою (заключною) лекцією. її проводять переважно після завершення вивчення групи дисциплін спорідненого циклу (наприклад, лінгвістичних чи літературознавчих, педагогічних та под.), напередодні складання державних екзаменів, виходу на практику та ін. Головне завдання такої лекції полягає в тому, щоб дати можливість студентам усвідомити науковий, методологічний стрижень розвитку системи наук, взаємозв´язок між ними, окреслити перспективи подальшого становлення науки того чи того напряму. Проведення таких лекцій доручають найбільш досвідченим, ерудованим викладачам.

Процес навчання — багатогранна і багатофакторна діяльність педагога і студентів, він спрямований на реалізацію низки функцій. А оскільки лекція займає особливо важливе місце у навчально-виховній роботі, то вона містить у собі можливості здійснення освітньої, розвивальної, виховної, організуючої функцій.

Освітня функція лекції забезпечує можливості для оволодіння змістом навчального матеріалу на рівні історичного досвіду і ознайомлення з новими досягненнями науки, усвідомлення перспективи подальшого розвитку наукових пошуків у відповідних галузях, а також розкриття можливостей використання конкретних знань у професійній діяльності. Одночасно лекція допомагає студентам зорієнтуватися у великому масиві інформації: ознайомитися з літературою, тенденціями наукових пошуків учених, науковими школами, привести наукову інформацію в упорядковану систему.

Розвивальна функція лекції зумовлена необхідністю забезпечення оптимальних умов для інтелектуального розвитку особистості шляхом включення її в активну розумову діяльність. Розвиток і навчання — взаємопов´язані процеси. Розумовий розвиток — передумова успішності навчання, але й навчання у свою чергу сприяє розвитку. У процесі отримання інформації значна її кількість "випадає" з пам´яті. І це — закономірний процес. Важливо, що людина матиме в залишку. Суттєво, аби це був певний поступ в інтелектуальному розвитку. Тому на лекції треба вдаватися до таких прийомів, які б спонукали кожного студента до активного мислення у всіх його проявах.

Виховна функція лекції дає змогу формувати у майбутніх фахівців певні морально-духовні якості безпосередньо через зміст навчального матеріалу і організацію їх на конкретну пізнавальну діяльність. Зміст навчального матеріалу має сприяти формуванню у студентів наукового світогляду, соціальної зрілості, громадянської відповідальності, естетичних почуттів і естетичної культури, працелюбності. По суті, на кожному занятті (передусім лекції) мають бути створені оптимальні умови для розв´язання мікрозавдань морального, розумового, трудового, естетичного і фізичного виховання.

Організуюча функція лекції особливо важлива з погляду мобілізації студентів на навчальну діяльність. Це той стрижень, навколо якого групуються всі інші види навчальної діяльності; вістря, яке визначає координати щоденної навчальної праці. На лекції студент має отримувати психолого-педагогічне спрямування для організації усіх ланок своєї діяльності.

На кожній лекції педагог має дбати про створення оптимальних умов для реалізації зазначених функцій. Наприклад, вивчаючи z курсі педагогіки тему "Розвиток і формування особистості", безпосередньо в лекції з погляду освітньої функції необхідно ознайомити студентів з науковими поняттями "людина", "особистість", "індивідуальність", "розвиток", "спадковість", "види розвитку"; розкрити сутність різних поглядів на питання про місце і роль біологічних і соціальних чинників, що впливають на розвиток; показати новітні наукові тенденції у розв´язанні складних проблем фізичного, психічного і соціального розвитку, їх значущість для вирішення виховних завдань.

Зміст навчального матеріалу означеної теми має великі можливості для інтелектуального розвитку студентів. Включення в лекцію низки проблемних ситуацій, виокремлення завдань сприятиме активізації мислення студентів, а отже, і розвитку їхнього інтелекту. Наприклад: попередня інформація про випадок, коли чотирирічна дитина успішно виконує складні п´єси на органі; низка запитань: "Чи передаються спадкові здібності, риси характеру?", "Чи є об´єктивною народна мудрість "Яблуко від яблуні далеко не котиться?", "У чому відмінність понять: біологічне успадкування, соціальне успадкування?", "У чому сутність генетичної культури людини?" та багато інших. Усе це має спонукати студентів до роздумів, пошуків відповідей, а отже, і сприяє реалізації вимог розвивальної функції.

Широка палітра для реалізації вимог виховної функції міститься у темі про розвиток і формування особистості. По-перше, пізнання наукової інформації про розвиток людини сприяє піднесенню генетичної культури майбутніх батьків, формуванню у них соціальної відповідальності за народження і створення оптимальних умов для виховання своїх дітей. По-друге, зміст навчального матеріалу, педагогічно грамотна організація діяльності студентів на лекції сприяє розв´язанню завдань формування всебічно розвиненої особистості з погляду вимог розумового виховання (оволодіння знаннями, розвиток інтелекту, формування наукового світогляду), фізичного (дотримання санітарно-гігієнічних вимог на лекції), морального (формування соціальної зрілості, моральної відповідальності за продовження роду та ін.), естетичного (естетика інтер´єру аудиторії, зовнішності викладача і студентів, естетика спілкування), трудового (доцільна організація розумової праці студентів).

Під час лекції викладач конкретними педагогічними діями має організувати студентів на поглиблене опрацювання теми: дібрати приклади народної педагогіки про відповідальність батьків за виховання дітей; ознайомити з науковою літературою з проблеми; систематизувати матеріал з вікової фізіології та дитячої психології про особливості фізичного і психічного розвитку дітей різних вікових груп і врахування їх у навчально-виховному процесі та ін.

Таким чином, моделювання організаційно-змістової структури лекції з погляду необхідності реалізації вимог основних функцій навчання є важливим чинником підвищення її ефективності.

Необхідно виділити низку загальнодидактичних вимог до лекції у вищій школі. По-перше, зміст лекції має відповідати робочій навчальній програмі, відображати найновіші досягнення науки, висвітлювати перспективи подальшого розвитку наукових пошуків. По-друге, у лекції мають реалізовуватись вимоги загальнодидактичних принципів навчання: науковості, систематичності і послідовності, свідомості, активності й самостійності, наочності, зв´язку змісту навчального матеріалу з професійною діяльністю, доступності, емоційності. По-третє, має бути забезпечена логічно доцільна структура лекції відповідно до змісту навчального матеріалу. По-четверте, лекція має сприяти активізації мисленнєвої діяльності студентів з метою їх інтелектуального розвитку. По-п´яте, у лекції доцільно виокремлювати певні компоненти змісту для самостійного опрацювання студентами з належним методичним забезпеченням.

Щодо методичних вимог до лекції, то її треба викласти так, щоб студенти зрозуміли, зацікавилися її змістом, осмислено законспектували і при цьому не перевтомилися. Важливою умовою цього є ораторська і педагогічна майстерність лектора, його мовленнєва культура. Треба вміло користуватися текстом лекції, не допускаючи неперервного монотонного читання і не відриваючись далеко від теми, захопившись окремими подробицями і деталями. Необхідно створювати оптимальні умови для конспектування. Це особливо важливо на молодших курсах. Значущі моменти, дидактичні одиниці доцільно виділяти інтонацією, зміною темпу, повторенням. Корисними під час лекції будуть рекомендації викладача типу: "Цю тезу підкресліть особливо", "Виділіть це поняття певним позначенням", "Це можна не записувати, послухайте, а рука відпочине". Зберігаючи оптимальний темп викладу, лектор має бути впевненим, що студенти встигають конспектувати, розуміють і осмислюють почуте, не перенапружуючи свої зусилля до стресового стану.

Який би не був досвідчений викладач, він повинен завчасно підготувати повний текст лекції, постійно удосконалювати, поліпшувати її, доповнювати, додавати новий матеріал, проектувати хід, подумки тренуватися. Підготовка і читання лекцій, якщо підходити до цього серйозно і відповідально, — складна, тяжка і затратна в часі робота. К.Д. Ушинський писав, що мистецтво класної розповіді зустрічається у викладачеві не часто, — не тому, що це рідкісний дарунок природи, а тому, що й обдарованій людині треба багато попрацювати, щоб виробити у собі здатність якісної педагогічної розповіді.

Шкідливими і небезпечними є поради окремих, як правило слабких, лекторів молодим типу: "Будь переконаним у тому, що ти в аудиторії найрозумніший, що студенти все сприймуть, що б ти не говорив". Треба кожного разу ретельно готуватися до лекції, продумувати її сценарій стосовно конкретної аудиторії, бути вимогливим до себе, самокритичним.

Однією з важливих вимог лекції є її емоційність. Але не варто перенасичувати лекцію емоціями. Раціональний і емоційний компоненти мають бути збалансованими. Ніяка емоційність, вишукані прийоми педагогічної техніки не замінять і не закриють змістової пустоти, наукової неспроможності, непідготовленості викладача.

Необхідно враховувати особливості студентської аудиторії. Одну й ту саму лекцію треба подавати по-різному залежно від профілю ВНЗ, факультету, курсу, форми навчання. Особливо уважно треба підходити до читання лекцій першокурсникам, враховувати їх недостатню адаптованість. Певна специфіка властива і викладу лекцій студентам заочної форми навчання.

Лекція не повинна мати характеру дослівного, текстового, письмового стилю. Жива, імпровізована усна мова набагато легше сприймається і засвоюється студентами ніж письмова, книжна. Вона має бути літературно правильною, виразною, ясною, простою, образною, доступною. Стиль — лаконічний, конкретизований, предметний. Не треба "лити воду" і тратити дорогоцінний час на елементарні речі. Доцільно дотримуватися принципу: "Немає часу, щоб витрачати час даремно".

При читанні лекції не повинно бути другорядних елементів, дрібниць. Найважливіший компонент лекції — її зміст. Але досить важливими є манера викладу, інтонація, жести, міміка, то нальність, гучність голосу. Говорити слід достатньо гучно, щоб чули, і достатньо тихо, щоб слухали; ясно, просто, виразно, дохідливо, не монотонно, але й не "хвилеподібно".

Не рекомендується заучувати зміст лекції напам´ять, а також читати всуціль, не відриваючись від тексту. Найкраще сприймається студентами імпровізаційний виклад матеріалу з періодичним умілим користуванням планом-конспектом лекції.

Ні в якому разі не можна в ході лекції зверхньо, зарозуміло повчати, "читати мораль" студентам, демонструвати свої переваги в знаннях, ерудиції. Водночас не варто й підлаштовуватися під аудиторію, штучно домагатися її визнання, лестити.

Педагогічна парадигма співробітництва вимагає ставлення до студентів як до партнерів, рівних співрозмовників. Треба уміти вести себе розкуто, невимушено, але й не чванливо, не розв´язно. Лектор має бути доброзичливим, атракційним, емпатичним.

Необхідно пам´ятати, що студенти не тільки слухають зміст лекції, а й уважно спостерігають і оцінюють самого лектора. Треба бути належно і охайно одягненим, дотримуватися природних, невимушених поз, поводити себе щиро, доброзичливо, впевнено.

Корисним для молодого викладача є відвідування його занять досвідченим, високої кваліфікації, колегою з наступним об´єктивним аналізом досягнень і недоліків. При самооцінці лекторських якостей доцільно взяти до уваги думку А. Монро щодо типів лекторів, не здатних задовольнити потреби аудиторії: псевдоартистичного стилю краснобай, який більше переймається демонстрацією самого себе, ніж досягненням мети лекції; "пророк" (оракул), який видає себе за всезнаючого і турбується більше про аплодисменти, ніж про розуміння матеріалу аудиторією; відсторонений (лектор сам по собі, аудиторія сама по собі); винуватий оратор, якому соромно за свою лекцію і за себе; патяка, який тисне на аудиторію порожнім словесним потоком.

3. Складіть анкету для визначення особистісних якостей викладача менеджменту і адаптуйте її на практиці

Студентам пропонувалося оцінити певні професійні та особистісні якості викладачів за 9-бальною шкалою, де 9-8 балів означали, що дана якість проявляється практично завжди; 7-6 балів – якість проявляється часто; 5-4 балів — якість проявляється приблизно у

Соціологічні аспекти забезпечення якісних показників навчання студентів половині випадків; 3-1 — якість проявляється рідко; 0 – студент не може оцінити.

За результатами статистичної обробки результатів анкетування передбачалося:

— визначення узагальненої бальної оцінки окремих позицій анкети всіма студентами груп даної спеціальності для окремих дисциплін (викладачів);

— визначення на основі узагальнених бальних оцінок студентів різних груп (спеціальностей) ранжованого переліку викладачів академії, тобто їх рейтингів, для використання в системі оцінювання індивідуальних досягнень у навчально-методичній, науковій та організаційній діяльності упродовж навчального року.

Свій погляд на організацію навчального процесу з дисциплін, що викладалися в групах спеціальностей першого-четвертого курсів денної форми навчання, висловили біля 2,5 тисяч студентів. Статистична обробка даних була організована таким чином, що до загальної комп’ютерної бази даних заносилися відповіді на питання анкети, зроблені кожним респондентом щодо кожної передбаченої навчальним планом даної спеціальності дисципліни та відповідного викладача. Така технологія, передусім, гарантувала збереження всіх вихідних даних анкет та можливість, при необхідності, технічно простої організації їхньої перевірки. Методикою проведення досліджень передбачалося уведення кількісних обмежень при проведенні персоніфікованого аналізу результатів анкетування, так, дані про викладачів враховувалися при кількості анкет не менше 9-ти.

Первинні результати анкетування представлені у вигляді розподілів балів за окремими показниками анкети для окремих груп спеціальностей. На рис. 1 представлені, такі дані для однієї з груп першого курсу: різними кривими позначені сукупності балів з окремих дисциплін за показниками «Об’єктивність…”, «Відповідальність…», «Методична забезпеченість…»та середньозважені бали; за останнім показником здійснено ранжування діаграми.

Доцільним є, на наш погляд, і трансформування інформації, отриманої за наслідками анкетування: так, для керівника підрозділу (кафедри, факультету) достатньо знати існуючі тенденції, йому не обов’язково володіти усіма персоніфікованими даними; викладача доцільно ознайомити з позитивними напрямками його роботи і обговорити питання, пов’язані з

Соціологічні аспекти забезпечення якісних показників навчання студентів проблемами, які виникли, по можливості, не в прямій формі. У перспективі планується співставити отримані оцінки студентів з результатами самоаналізу та оцінки колег. Для студентів дане анкетування дозволяє не просто оцінити якості викладача, але і відчути себе учасниками освітнього процесу.

Отже, деякі автори, аналізуючи вимоги до викладача, кажуть, щ повинна бути готовність до виконання цієї діяльності, розвинутись певні якості, уміння. Наприклад, автор розкриває значення готовності, поділяючи її на теоретичну та практичну.

Теоретична готовність складається з наступних умінь:

— складати робочі учбові програми по предмету на базовому і профільному рівні;

— визначати найбільш раціональні види діяльності учнів по оволодінню учбовим матеріалом і передбачати складнощі в його освоєнні учнями;

— визначати найбільш ефективні методи і прийоми ведення лекції чи практичного заняття;

— розробляти діагностичний інструментарій;

— діагностувати і аналізувати труднощі, визначати причини і шляхи їх подолання;

— проектувати на основі результатів діагностики особистості учнів освітній процес, направлений на максимальну індивідуалізацію навчання, розвиток дослідницької діяльності учнів, посилення творчого, самостійного початку в діяльності учнів;

— будувати логіку викладання предмету, витікаючу з потреб і можливостей учнів конкретного профілю навчання;

— систематично поповнювати свої знання шляхом самоосвіти;

— систематично розширювати свої знання шляхом вивчення досвіду колег;

— здобувати нові знання з реального педагогічного процесу.

Практична готовність припускає наявність умінь:

— вивчати особистість учнів і студентський колектив з метою виявлення рівня їх розвитку і умов, що впливають на результати навчання і виховання.

— аналізувати і практично оцінювати учбовий матеріал, навчальні і методичні посібники, програми курсів, засоби навчання і творчо їх використовувати.

— не стільки транслювати знання, викладені в підручнику, скільки організовувати учбовий-пізнавальну діяльність учнів;

— адекватно інтерпретувати результати діагностики особистості учнів;

— вести моніторинг просування учащихся по наміченому освітньому маршруту;

— стимулювати самостійну роботу з різними джерелами інформації і базами даних, використовувати в учбовому процесі можливості інформаційних технологій для відкритої освіти;

— забезпечити практичну орієнтацію і інструментальну спрямованість освіти для формування у вчащихся, предметних, надпредметних і ключових компетентностей;

— організовувати спільну творчу діяльність, направлену на розвиток соціально значущих якостей особистості;

— формувати у студентів досвід відповідального вибору і відповідальної діяльності, досвід самоорганізації;

— вивчати достоїнства і недоліки власної особистості і діяльності і перебудовувати свою діяльність відповідно до цілей і умов її протікання.

Мотиваційна готовність виражається:

— у наявності стійкої мотивації професійного зростання;

— у розумінні необхідності оновлювати професійні знання і удосконалювати педагогічні уміння;

— в наявності бажання переносити отримані знання в нові умови педагогічної діяльності;

— у прагненні творчо вирішувати педагогічні задачі;

— у умінні адекватно оцінювати результати своєї професійної діяльності з урахуванням умов їх отримання;

— у визнанні освітнього процесу, вчащегося суб'єктом, і бажанні вибудовувати з ним взаємодію на паритетних початках.

Оскільки педагог аналізує велику кількість інформації, то повинна бути розвинена, може не ідеально, але певною мірою, зорова, слухова, моторна пам'ять.

Для того, щоб, проаналізувавши інформацію викладач міг адекватно донести її до учнів, йому потрібне не тільки репродуктивне мислення, але й багато що залежить від розвину тості творчого, образного, логічного мислення. Теоретичне і практичне мислення також виграють важливу роль, особливо теоретичне. Тому що багато викладачів вищої школи є науковцями, тому теоретичне мислення повинно бути дуже розвинутим. Це є необхідною складовою для аналізу інформації.

Для роботи також важливі і деякі особистісні характеристики та риси характеру. Стриманість, емпатія, відчуття інших, розуміння їх проблем, відчуттів, спокій у відношеннях з іншими людьми це необхідні складові для успішної праці педагогом, тому що він постійно спілкується з людьми, студентами і для взаєморозуміння та збереження власного спокою і здоров'я йому потрібно бути спокійним.

Чесність, справедливість повинні бути невід'ємними характеристиками педагога, інакше він не зможе повноцінно працювати, мати добру репутацію (а це дуже важливо), не зможе бути авторитетом для студентів.

Слід також відзначити врівноваженість, самоконтроль, психічну стійкість, якими повинен володіти педагог.

Обов'язково повинен бути розвинутий загальнокультурний рівень, ерудиція, енергійність, дисциплінованість.

Список використаної літератури

1. ГойхманО.Я., НадеинаТ.М. Основы речевой коммуникации: Учеб. для вузов / Под ред. проф. О.Я.Гойхмана. – М.: ІИНФРА-М, 1997. – 272 с.

2. Єльникова Г. В. Методика викладання економічних дисциплін. Управління трудовими ресурсами: Навч. посіб. — К.: Міленіум, 2003. — 104 с.

3. ИвановаТ.В. Культура педагогического общения и ее формирование у будущего учителя. – Уфа: Башгосуниверситет, 2000. – 164 с.

4. КомароваІ.І. Формування у майбутніх учителів культури педагогічного спілкування: Автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00.04 / Тернопільський державний педагогічний університет ім.В.Гнатюка. – Тернопіль, 2000 – 19 с.

5. ЛівенцоваВ.В. Формування культури професійного спілкування у майбутніх менеджерів невиробничої сфери: Дис. канд. пед. наук: 13.00.04. – Тернопіль, 2002. – 212с.

6. Найдьонов І. М., Ігнатюк А. І. Методика викладання фінансово-економічних дисциплін: Навч. посіб. — К.: Вид-во О. О. Купріянова, 2002. — 384 с.

7. РуденькийЕ.В. Основи психотехнологии общения менеджера: Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М; Новосибирск: НГАЕиУ, 1997. – 180 с.

8. РукасТ.П. Формування культури ділового мовлення в майбутніх менеджерів: Дис. канд. пед. наук – Київ, 1998. – 173 с.

9. СавенковаЛ.О. Професійне спілкування майбутніх викладачів як об'єкт соціально-педагогічного управління. – Київ: КНЕУ, 2005. – 208 с.

10. ФатиховаР.М. Культура педагогического общения и ее формирование у будущего учителя – Уфа: Башгоспедуниверситет, 2000. – 164 с.