Виклик Заходу на рубежі тисячоліть

Вступ.

1. Особливості економічного розвитку регіону.

2. Західна Європа у системі світових зовнішньоекономічних зв'язків.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

В умовах глобалізації, яка перетворює світову економіку на систему з самовідтворюваною невизначеністю, успішний розвиток підприємства залежить від здатності оперативно та точно реагувати на зміни глобального зовнішнього середовища. Це передбачає уміння підтримувати й направляти процес самоорганізації завдяки створенню налагодженої системи зворотних зв’язків, ефективному управлінню ризиками і кризами та заходам з підвищення рівня диверсифікації та універсалізації процесів економічної діяльності підприємств.

У розвинутих країнах Західної Європі та Північної Америки під впливом загострення глобальної конкуренції фінансова стратегія стає основною підсистемою корпоративної конкурентної стратегії. Перетворення мети конкурентної стратегії на багатомірний цільовий вектор обумовлює одночасний розвиток декількох систем зростання вартості корпорації, найважливішими з яких є: 1) система формування “індивідуальності” на основі довгострокових конкурентних переваг, що вимагає інвестицій в інновації, у формування й захист циклів зростання, у створення та підтримку брендів, реорганізацію; 2) система забезпечення гнучкості, що охоплює фінансування просування корпорації на нові ринки, інвестування в гнучке виробництво, аутсорсінг, формування гнучкої структури капіталу, використання відкритої моделі стратегічного фінансового планування; 3) система безпеки, складовими якої є інвестиції в розвиток ризик-менеджменту та розповсюдження його принципів і методів на всі сфери діяльності та рівні управління корпорацією.

1. Особливості економічного розвитку регіону

Західноєвропейський регіон, який зазвичай виділяють в окремий суб'єкт світової економіки, об'єднує 25 промислово розвинених країн, кожна з яких має власний соціально-економічний та науково-технічний потенціал. Сьогоднішня частка Західної Європи у світовому сукупному ВВП становить 28 %. У ній проживає 7 % населення світу.

Усі країни Західної Європи належать до групи індустріальних розвинених країн з переважно однотипною економікою. Вони характеризуються досить високим рівнем розвитку, посідаючи за ВВП на душу населення 2-44 місця серед країн світу. За рівнем економічного розвитку, за характером структури економіки та її масштабами західноєвропейські країни діляться на кілька груп. В основному економічну потужність регіону забезпечують чотири найрозвиненіші країни — ФРН, Франція, Великобританія та Італія, що входять у "велику сімку" і зосереджують 50 % населення та 70 % ВВП Західної Європи. Саме ці держави значною мірою зумовлюють загальні тенденції економічного та соціально-політичного розвитку усього регіону.

Інші держави належать до групи малих промислово розвинених країн. Особливе місце цих країн у регіоні та світі визначається високим рівнем спеціалізації на виробництві технічно складної, високоякісної продукції.

Малі країни суттєво відрізняються між собою за ВВП. Умовно до першої групи належать Бельгія, Іспанія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія. Вони поступаються великим державам регіону за ВВП у 4-5 разів і на їхню частку припадає 20,1 % його ВВП. У другу групу входять Австрія, Данія, Греція, Норвегія, Фінляндія. їхнє значення у західноєвропейському господарстві відносно невелике — близько 8,1 % ВВП. Третя група країн об'єднує Португалію, Ірландію, Ісландію, Кіпр, Люксембург і Мальту. Частка цих країн становить близько 2 % регіонального ВВП, але в окремих видах виробництва їхня роль є досить значною. Окрему групу західноєвропейських країн утворюють так звані карликові держави — Монако, Сан-Марино, Андорра, Ліхтенштейн, Ватикан.

Усі ці країни дещо відрізняються одна від одної за рівнем економічного розвитку. Наприклад, в Ірландії, Іспанії, Греції, Португалії національний дохід на душу населення не перевищує 60 % від середнього показника для усіх країн ЄС (у Португалії — навіть 50 %). Відчутними є й відмінності у структурі господарства. В Італії, Греції, Португалії та Іспанії досить високою є питома вага сільського господарства. У "карликових" державах домінує сфера послуг.

Протекціоністський характер Європейського співтовариства, захищаючи деякі галузі промисловості (чорну металургію, хімію, текстильну промисловість) від зовнішньої конкуренції, сприяв старінню структури господарства. Це зумовило поглиблення структурної кризи згаданих галузей.

Однією з найскладніших проблем економічного розвитку Західної Європи стало масове безробіття — близько 18 млн. чоловік за даними на кінець 90-х років. Більш ніж 80 % безробітних зосереджено у країнах ЄС. Лише в одній Німеччині у 1998 р. нараховувалося більше ніж 5 млн. непрацюючих. Це — майже 10 % всієї робочої сили, а у східних землях країни — 30 %. Середній показник рівня безробіття у Західній Європі становить приблизно 10 % робочої сили у порівнянні з 5 % у США і 2,5 % — у Японії. Найбільші проблеми у галузі зайнятості мають південні країни регіону (Іспанія — 21 % безробітних, Португалія — 12 %) [5, c. 165-166].

Основна причина, що зумовлює наявність дефіциту попиту на ринках праці західноєвропейських країн у сучасних умовах, — це мінімальний прогрес процесу лібералізації цих ринків. Значні внески, які компанії повинні сплачувати за кожного робітника у фонди соціального забезпечення, високий рівень мінімальної заробітної плати та законодавчі обмеження тривалості робочого дня позбавляють роботодавців стимулу створювати нові робочі місця. Досі лише деякі європейські країни — Голландія, Франція, Іспанія — наважилися поєднати реформи ринку праці з обмеженнями росту заробітної плати. Це привело до того, що компанії стали наймати більше молодих і менше кваліфікованих працівників, розширяти часткову зайнятість, чого раніше не могли собі дозволити. Але, якщо мати на увазі демографічні особливості (перш за все старіння населення при низькій народжуваності), кількість працездатного населення в Європі буде скорочуватися. І доки західноєвропейські уряди не реформують ринки праці у своїх країнах, нестача робочих місць буде й далі гальмувати економічне зростання.

У Західній Європі значним є потенціал науково-технічних досліджень. Провідні країни витрачають на це більше ніж 2 % ВВП. Але важливо те, що витрати Західної Європи — це сума витрат окремих країн. Їхній загальний ефект знижується дублюванням досліджень. Є ще й інші причини невідповідності сукупного науково-технічного потенціалу Західної Європи рівню її виробництва.

Країни — члени ЄС витрачають на цивільні дослідження на 16 % менше, ніж американці, але удвічі більше за Японію. Однак витрати західноєвропейських країн значною мірою орієнтовані на фундаментальні дослідження. Західноєвропейські країни відстають у таких провідних напрямках, як виробництво інтегральних схем та напівпровідників, виготовлення мікропроцесорів, суперЕОМ, біоматеріалів. Це й не дивно, тому що до останнього часу вони асигнували на дослідження у галузі мікроелектроніки майже стільки ж, скільки у США витрачає одна компанія IBM.

На інших напрямках західноєвропейські компанії лідирують (будівництво АЕС, низка фармацевтичних препаратів, техніка зв'язку, окремі галузі транспортного машинобудування тощо). Але ці види техніки та продуктів дуже мало впливають на технологічну структуру виробництва. Тому вужчий ринок наукової продукції у Західній Європі порівняно з США меншою мірою формується за рахунок внутрішнього виробництва [2, c. 179-180].

За минулі 10-15 років Західна Європа певною мірою відставала від основних конкурентів у прогресивності галузевої структури національних економік. На вироби, що користуються високим попитом, припадає 25 % продукції обробної промисловості ЄС. У США цей показник дорівнює приблизно 30 %, в Японії — 40 %. У західноєвропейській економіці значна роль відводиться модернізації виробництва, що функціонує рентабельно, а не його значному оновленню на базі нової техніки.

Саме певне відставання Західної Європи у напрямі розвитку нової економіки, тобто тієї її частини, що виробляється у новітніх технологічних галузях, спричиняє уповільнення темпів зростання продуктивності праці у країнах регіону. Так, ріст продуктивності праці у країнах "зони євро" у 1999 році дорівнював лише 0,6 % — найнижчий показник за останні 25 років. За період з 1973 по 1995 pp. зростання продуктивності, наприклад, у Німеччині або Франції, складало більше, як півтора проценти на рік, тоді як у США ці темпи були у чотири рази нижчі. У 1995 р. вони зрівнялися, а потім Європа значно відстала. Однією з причин експерти називають зниження темпів технічного прогресу.

Загалом економічні зрушення західноєвропейських держав відобразилися у скороченні питомої ваги галузей матеріального виробництва і збільшенні частки послуг у ВВП. Саме цей сектор сьогодні значною мірою зумовлює зростання національного виробництва й динаміку інвестицій. На сферу послуг припадає 1/3 економічно активного населення. Це збільшує значення західноєвропейських країн як фінансового центру світу, центру надання послуг.

Найміцніші позиції великі західноєвропейські компанії займають у традиційних галузях, значно відстаючи у новітніх наукових передовсім від північноамериканських корпорацій. Галузева спеціалізація найбільших об'єднань Західної Європи менш рухома, ніж у американських компаній. Це, своєю чергою, гальмує структурну перебудову економік західноєвропейського регіону.

На ринку майбутнього попит на масові види продукції з невисокою собівартістю буде меншим. У сучасних умовах зростає значення компаній, що орієнтуються на широку виробничу програму з частою зміною виробництва моделей та ефективного пристосування до мінливих умов ринку. На зміну "економіці масштабів" приходить "економіка можливостей". Набуває сили децентралізація управління виробництвом, зростає внутрішньофірмовий розподіл праці. Все більше дроблення ринків у міру поглиблення спеціалізації споживчого попиту, розвиток сфери послуг сприяють зростанню малого підприємництва, на частку якого припадає до 30-45 % ВВП. Збільшення малого підприємництва підвищує гнучкість господарських структур.

Отже, Західна Європа сьогодні переживає перебудову економіки і державного макроекономічного регулювання. Першочерговими завданнями для західноєвропейських держав є реорганізація промисловості на основі енерго- і матеріалоощадних технологій, опанування новітніми досягненнями науки і техніки. Уряди країн особливу увагу приділяють цілеспрямованому "згортанню" і перебудові "структурно хворих" галузей, розвитку нових і новітніх галузей. Розвиваються програми модернізації окремих галузей. Зокрема, у рамках ЄС були розроблені програми з часткового згортання та реорганізації традиційних і ряду нових виробництв — сталеварного, синтетичних волокон, текстильного, нафтохімічного, суднобудування. Одним з напрямів структурної політики держав Західної Європи стало залучення прямих інвестицій закордонних компаній [4, c. 202-204].

2. Західна Європа у системі світових зовнішньоекономічних зв'язків

Розвиток західноєвропейських країн мав значний вплив на структуру та стан зовнішньоекономічних зв'язків світу ще з 70-х років, коли європейський "Спільний ринок" перетворився у потужний торговельний блок сучасного світу. Експорт країн об'єднання більш ніж втричі перевищує американський (41,8 % світового експорту в 1990 p.). І на сьогодні високий ступінь відкритості світовому господарству та інтернаціоналізація господарського життя є важливою характерною рисою економік країн Західної Європи.

Зрушення в економіках країн Західної Європи впливали на масштаби та характер їхньої участі у системі міжнародного поділу праці.

Західна Європа випереджує інші індустріально розвинені країни за показниками зовнішньоторговельного обороту на душу населення. У зовнішній торгівлі західноєвропейських країн велику роль відіграють іноземні ТНК. На закордонні, переважно американські компанії припадає в окремих галузях до 30 % експорту готових виробів.

Західна Європа є провідним експортером продукції машинобудування, хімічної промисловості. На цей регіон припадає більше ніж половина світового експорту цих груп товарів (без взаємної торгівлі — 20-23 %).

Західна Європа має пасивне сальдо у торгівлі патентами та ліцензіями. Певною мірою західноєвропейський регіон залежить від США у науково-технічному обміні. Компанії Західної Європи закуповують у США більше ніж половину зарубіжних науково-технічних нововведень.

Західна Європа посідає друге місце у світі (після США) з експорту сільськогосподарської продукції (13 % обсягу світового експорту).

Серед статей імпорту цього регіону важливе значення мають мінеральна сировина та напівфабрикати, ряд сільськогосподарських товарів тощо.

Загалом спеціалізація та кооперація у промисловості Західної Європи розвиваються найінтенсивніше між країнами, де науково-технічний прогрес досягає найвищого розвитку. 3/4 торговельного обороту західноєвропейських держав припадає на розвинені капіталістичні країни.

Найбільш конкурентоспроможним у Західній Європі є експортне виробництво ФРН. На країну припадає приблизно 14 % експорту промислово розвинених країн і 25 % експорту регіону. Другою у розвитку зовнішньої торгівлі західноєвропейського регіону є Франція. Вона, зокрема, утримує провідні позиції за обсягом сільськогосподарського експорту (поступаючись лише США) та вивезення зброї [3, c. 421-422].

Частка малих країн у загальному експорті Західної Європи значно перевищує їхню питому вагу у промисловому виробництві.

Закономірним є те, що західноєвропейські країни підтримують активні зовнішньоекономічні зв'язки з державами Центральної та Східної Європи. Частка останніх у зовнішній торгівлі ЄС становить 2-3 %, що вище від аналогічних показників у США та Японії. Хоча у середині 90-х років спостерігалося певне загальмування зазначених зв'язків, що пояснюється низькою платоспроможністю країн Центральної та Східної Європи, слабкою конкурентоспроможністю їхніх товарів на західних ринках. Але, очевидно, у міру поліпшення економічного становища центрально- та східноєвропейських країн, поступового наближення їх до західноєвропейських економічних і політичних структур різноманітні зовнішньоекономічні зв'язки Центральної, Східної та Західної Європи повинні пожвавитися вже на якісно новій основі.

Однією з важливих особливостей зовнішньоекономічних зв'язків Західної Європи є їхня дефіцитність. Величезний дисбаланс існує у торгівлі з Японією та Сполученими Штатами — відповідно 44,6 та 28,4 % усього зовнішньоторговельного дефіциту. Стан платіжних балансів окремих країн регіону характеризується значною специфікою, що відображає відмінності в економічних потенціалах держав, у використанні ними досягнень НТП, у валютно-політичних заходах. Ця специфіка визначається й станом національних валют західноєвропейських країн. Найміцніші позиції на валютних ринках займає німецька марка. Вочевидь, у майбутньому валютний ринок значною мірою залежатиме від ефективності функціонування у межах ЄС єдиної валюти — євро. І взагалі на подальше економічне становище країн Західної Європи у системі світового господарства суттєво впливатиме успішне втілення у життя рішень Маастрихтських угод, а також розширення ЄС за рахунок майбутнього членства у ньому країн Центральної Європи.

Після появи у 1999 р. так званої "зони євро", що об'єднує 11 країн, єдина європейська валюта вже змогла затвердитися як друга з резервних валют світу — після долара, випередивши японську ієну. У 1998 р. міжнародні корпорації випустили облігацій, номінованих в євро більше, ніж номінованих у доларах. Але разом з тим за час існування вартість єдиної європейської валюти знизилася на 22% незважаючи на стабільне відродження економік західноєвропейських країн. Перша з причин, якими експерти пояснюють стале зниження курсу євро — те, що темпи зростання економіки США перевищують західноєвропейські. Це зумовлює відплив капіталовкладень за межі Європи, зокрема у США. Тільки за один 1999 р. 150 млрд. дол. США прямих і портфельних інвестицій вклали країни єврозони в економіку Сполучених Штатів. Друга причина слабкості євро, на думку аналітиків, це невіра фінансових ринків у наявність реального бажання та політичної волі в урядів європейських країн провести довгоочікувані, назрілі структурні реформи: дерегуляцію, податкові реформи та лібералізацію ринків праці. Поки реформи не стануть очевидними, курс європейської валюти, як вважають експерти, навряд чи почне стабільно зростати.

Важливу роль у майбутньому зміцненні економічного становища країн Західної Європи у системі світового господарства відіграватимуть також успішне подальше втілення у життя рішень Маастрихтських угод і заплановане розширення ЄС за рахунок країн Центральної та Східної Європи [1, c. 205-206].

Висновки

На порозі XXI століття стався величезний глобальний вибух — крах тоталітарних політичних, економічних і соціальних систем, внаслідок якого кардинально змінилась глобальна ситуація і загальна політична картина світу. Розпад СРСР і світової системи соціалізму, ліквідація Варшавського пакту, реінтеграція Німеччини, інтенсивна інтеграція Західної Європи, створення великої кількості нових незалежних держав в Європі та Євразії, зміни політичних і соціальних систем у нових незалежних країнах, посилення процесів глобальної інтеграції — все це матиме величезні історичні наслідки. Під впливом цих процесів на порозі XXI століття світ зіткнувся з низкою нових глобальних проблем, до вирішення яких він не був і ще не є підготовленим. Серед цих нових проблем найважливіше місце посідають проблеми виживання, трансформації і розвитку.

Список використаної літератури

1. Задоя А. Міжнародні стратегії економічного розвитку: навчальний посібник / А.О. Задоя (ред.). — К. : Знання, 2007. — 332c.

2. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник/ Олександр Кириченко,. — 3-тє вид. перероб. і доп.. — К.: Знання-Прес, 2002. — 382 с.

3. Лук'яненко Д. Г., Білорус О. Г., Губський Б. В., Євдокименко В. К., Ковальчук Т. Т. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації / Київський національний економічний ун-т / Д.Г. Лук'яненко (ред.). — К. : КНЕУ, 2001. — 538с.

4. Міжнародні стратегії економічного розвитку: Навчальний посібник/ За ред. Ю. Г. Козака, Ю. І. Єханурова, В. В. Ковалевського; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 351 с.

5. Стратегія соціально-економічного розвитку індустріально розвинутих країн світу: проблеми і перспективи України: Науково-інформаційний збірник/ Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України; ред. : В. П. Горбулін. — К.: ДП "НВЦ "Євроатлантикінформ", 2006. — 361 с.

6. Шевчук В. Макроекономічні проблеми сталого розвитку: учбовий посібник/ Василь Шевчук,; Ін-т законодавства Верховної Ради України, Центр досліджень сталого розвитку. — К.: "Гео-принт", 2006. — 198 с.