Вступ.

1. Суть і сучасні риси міжнародної трудової міграції.

2. Основні світові ринки і експортери робочої сили.

3.Вплив та наслідки міжнародної трудової міграції.

4. Міжнародне регулювання міграційних процесів.

5. Трудова міграція з України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Нині Україна на європейському ринку праці переважно виступає як держава-експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання числа іноземних громадян, які працюють в Україні. Як стверджують окремі науковці, чисельність останніх приблизно в 10 разів менша, ніж українців, які працюють за кордоном.

Тимчасова форма міжнародної трудової міграції значно масштабніше від постійної і в основному обслуговує вторинний ринок праці, у більшості випадків нелегальний. Економічна функція нелегального ринку праці зводиться переважно до обслуговування потреб величезної маси малих і середніх підприємств у промислово розвинутих країнах Західної та Північної Європи, у тому числі ЄС. На відміну від великих підприємств, малі й середні неспроможні застосовувати в широких масштабах дорогі працезбережувальні технології. Ці підприємства не можуть також за потреби переводити свої капітали у країни з дешевою робочою силою, як це часто роблять гігантські ТНК. Держава, як правило, мовчазно сприяє використанню праці нелегалів.

Засоби й методи реалізації міграційної політики західних країн Європи змінюються залежно від ситуації на ринку праці. Так, в умовах дефіциту трудових ресурсів у західноєвропейських країнах уряди цих держав уживали заходів до заохочення імміграції, в тому числі й нелегальної. Коли ж інтереси монополій почали вимагати зниження рівня імміграції, держава поставила перешкоди новому припливові іноземної робочої сили.

1. Суть і сучасні риси міжнародної трудової міграції

Сучасні МЕВ нерозривно пов'язані з такими поняттями, як міграція, імміграція, еміграція, рееміграція населення. Під цими поняттями розуміють:

• міграція (від лат. migratio — переселення, переміщення) — переміщення через кордон;

• імміграція (від лат. immigrare — вселяюся) — це в'їзд в країну на постійне або довготривале проживання громадян іншої країни;

• еміграція (від лат. emigrare — виселення) — переселення громадян в іншу країну на постійне або довготривале тимчасове проживання;

• рееміграція — це виїзд іммігрантів з країни імміграції або повернення емігрантів на батьківщину.

Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудової, сімейної, туристичної тощо. Провідна роль у МЕВ належить трудовій міграції, так званій міжнародній міграції робочої сили.

Міжнародна міграція робочої сили посилюється в умовах формування економічних зв'язків у світовому господарстві. Під цим поняттям розуміють переміщення найманих працівників через кордони в пошуках роботи. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Економічною основою його є відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, взаємозв'язаність країн та нерівномірність їх соціально-економічного розвитку.

В результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн — експортерів і країн — імпортерів робочої сили.

Ринок робочої сили виконує такі функції [5, с. 66]:

а) здійснює остаточне визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції);

б) регулює попит і пропозицію робочої сили;

в) зводить продавців робочої сили з її покупцями;

г) забезпечує конкуренцію між найманими працівниками, спонукаючи їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;

д) забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищувати якість умов праці та рівень часткової оплати праці;

є) сприяє зростанню збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями, досягненню елективної зайнятості;

є) прискорює міграційні процеси в національному та інтернаціональному масштабах, вирівнює умови відтворення робочої сили;

ж) сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального захисту робочої сили.

Сучасний світовий ринок праці, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англосаксонська і китайська [6, с. 74]. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.

Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації.

Англосаксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потребу зміни кількості робочих місць.

Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі.

Ці моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринках робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів.

Маючи давню історію, міжнародна трудова міграція на сучасному етапі набула певних особливостей, найсуттєвішими з яких є:

• зростання масштабів міграції;

• збільшення питомої ваги мігрантів у загальній кількості праце

здатного населення країн;

• розширення еміграції з країн Східної Європи та країн, що утворилися на території екс-СРСР;

• формування нових центрів залучення робочої сили;

• зростання нелегальної імміграції;

• посилення "відпливу інтелекту";

• ротаційний характер міграції.

На початок 90-х років у світі нараховувалося понад 25 млн працівників-мігрантів, що становило близько 1 % усіх трудових ресурсів. Причому зростання кількості іммігрантів триває, незважаючи на заходи багатьох країн з обмеження міграції.

Розширення міграції спричинило появу в країнах імміграції двох ринків праці — для робітників — громадян даної країни та для іноземних робітників. Другий з цих ринків формується значною мірою за рахунок нелегальної міграції. Проте, незважаючи на всі зусилля, заборонити нелегальну міграцію повністю не вдалося жодній з країн. Нелегальні іммігранти використовуються на низькооплачуваних роботах та на роботах зі шкідливими умовами праці без соціального захисту, що суперечить національним законодавствам та міжнародним конвенціям. В більшості розвинутих країнах Заходу вже склалося коло професій, які характерні лише для мігрантів (вантажники, робітники на конвеєрах, прибиральниці тощо). Для місцевого населення ці спеціальності непрестижні навіть в умовах високого безробіття.

Основними постачальниками робочої сили на світовий ринок є слаборозвинені в економічному відношенні країни. Відсутність роботи, зубожіння змушують населення цих країн мігрувати у пошуках роботи в розвиненіші країни. Причинами міграції також можуть бути національні, релігійні, воєнні, політичні та інші чинники. Однією з найважливіших особливостей сучасного стану міжнародної міграції є "відплив інтелекту", тобто безповоротна або довготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Основними причинами цього процесу в більшості країн є:

• постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста;

• те, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації;

• бажання покращити своє матеріальне становище;

• більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід;

• національна та релігійна нетерпимість;

• зростання безробіття в країні, навіть серед висококваліфікованих спеціалістів.

Нестабільна економічна ситуація в країні, а також вигідні умови найму висококваліфікованих спеціалістів за кордоном сприяють збільшенню масштабів еміграції[4, c. 244-246].

2. Основні світові ринки і експортери робочої сили

Міжнародна міграція робочої сили набуває глобального характеру. У світі утворилися постійні ринки робочої сили.

Перший ринок традиційно належить США та Канаді, трудові ресурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів. США і надалі залишаються країною, яка притягує емігрантів. Але в міграційних потоках, які скеровані в США і Канаду, знизилась частка мігрантів з Європи і зросла їх кількість із Латинської Америки та Азії (китайці, японці, індонезійці, філіппінці). Серед емігрантів, які виїжджають в США, значна частка вчених та висококваліфікованих спеціалістів. Так, серед членів Національної академії наук 23 %, а серед лауреатів Нобелівської премії в США 33 % — емігранти.

Другий ринок — країни Західної та Північної Європи. Велику роль у використанні іноземної робочої сили зіграло створення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили. Основу міграційного потоку у високорозвинуті країни — Німеччину, Англію, Францію, Австрію, Нідерланди складають емігранти з Туреччини, Португалії, Польщі, Іспанії, Греції, Угорщини, Чехії, Словаччини, колишньої Югославії. Збільшується в країнах Західної Європи частка емігрантів з України, Росії, Білорусі, а також з Індії, Пакистану, Афганістану, В'єтнаму та інших країн, що розвиваються. Характерним для Західної Європи є також переїзд робітників з однієї високорозвинутої країни в іншу.

Третій ринок — район нафтовидобувних країн Близького Сходу. Основними країнами регіону, що приймають, є Об'єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн, Саудівська Аравія. Питома вага іноземних робітників в цих країнах становить понад 50 %, в Катарі — 85 %, ОАЕ — 90 %. Переважну частину мігрантів забезпечують Єгипет, Ірак, Сирія, Йорданія, Палестина.

Четвертий ринок — Латинська Америка. Інтенсивними є міграційні потоки між латиноамериканськими країнами. Значна частина робочої сили переміщається з Колумбії, Парагваю, Чилі, Сальвадору в Аргентину, Бразилію, Венесуелу.

Своєрідними центрами притоку іммігрантів за останні роки стали Ізраїль, Південно-Африканська Республіка, Південно-Східна Азія (Сінгапур, Гонконг, Японія), Австралія та Нова Зеландія[9, c. 234-236].

3.Вплив та наслідки міжнародної трудової міграції

Вплив міграційних процесів на країни імміграції та еміграції є багатоаспектним.

Наслідки для країн імміграції

1. Країни імміграції мають суттєві вигоди від підготовки спеціалістів іншими країнами. Так, за сучасними оцінками, чиста вигода для країни, що приймає, від залучення одного "середнього" вченого-гуманітарія становить 230 тис. дол. США, вченого у галузі суспільних наук — 235 тис. дол., інженера — 253 тис. дол., лікаря — 646 тис. дол.

2. Фірми країн імміграції мають економію як за рахунок нижчої оплати праці іммігрантів, так і за рахунок того, що праця іноземних робітників дає змогу знизити загальний рівень заробітної плати.

3. Робітники-емігранти сприяють омолодженню структури трудових ресурсів країн імміграції.

4. Грошові перекази емігрантів на батьківщину сприяють розширенню реалізації товарів країн імміграції за кордоном.

Разом з тим наплив робітників з-за кордону ускладнює проблему зайнятості в країні, негативно впливає на економічне становище місцевих працівників. Поряд з економічними, виникають соціальні, культурні, правові та інші проблеми.

Наслідки для країн еміграції

Для країн еміграції повернення досвідчених кваліфікованих робітників після роботи за кордоном сприяє розвитку національної економіки. Для деяких з цих країн грошові перекази емігрантів є основним джерелом валютних надходжень, яке перевищує надходження валюти від експорту товарів.

Водночас еміграція завдає шкоди країнам, оскільки національна економіка втрачає наймобільнішу і, як правило, найкращу частину трудових ресурсів. Це веде до старіння структури трудових ресурсів.

Серйозною є проблема реадаптації робітників, які повертаються після роботи за кордоном і відвикли від місцевих умов праці та життя.

Особливо негативні наслідки для країн еміграції має відплив висококваліфікованих спеціалістів та вчених. Тому уряди цих країн намагаються проводити політику гальмування такого процесу[2, c. 58-59].

Економічні ефекти міграції

Міждержавні переміщення робочої сили можуть мати різні економічні наслідки та призводити до виникнення досить складних проблем у країнах — експортерах та країнах — імпортерах робочої сили.

Для аналізу економічних наслідків міжнародної міграції робочої сили скористаємося простою економічною схемою імміграції, зображеною на рис. 1, та зробимо такі припущення:

1. головною та єдиною причиною міжнародної міграції є різний рівень середньої реальної заробітної плати у різних країнах;
2. у світі є дві країни: країна 1 з низькими доходами та трудовими ресурсами у розмірі ОС, яка є експортером робочої сили; країна 2 з високими доходами та трудовими ресурсами у розмірі О'С, яка є імпортером робочої сили;
3. прямі Dxта D2показують попит на робочу силу відповідно у країні 1 та країні 2;
4. якщо міжнародної трудової міграції не існує, то обидві країни використовують весь наявний у них запас трудових ресурсів всередині країн та забезпечують середній рівень реальної зарплати у розмірі відповідно Р та F;
5. міжнародна міграція не веде ні до яких витрат;

6) у жодній з країн закони не перешкоджають міжнароднійміграції.

Оскільки середня реальна заробітна плата у двох країнах різна і обмеження на вільне міжнародне переміщення робочої сили в них відсутні, робітники з країни 1 будуть емігрувати в країну 2 доти, доки заробітна плата в обох країнах не встановиться на однаковому рівні Рт. Кількість робітників-емігрантів із країни 1 в країну 2 у такому випадку буде дорівнювати FC(CF').

Еміграція робочої сили із країни 1 буде мати такі наслідки для її економіки:

1) середній рівень реальної заробітної плати зросте з Р до Рт;

2) обсяг національного продукту (сума граничного продукту,створеного робочою силою у грошовому виразі) зменшиться з ОАВСдoOADF;

1. загальний фонд заробітної плати (ставки заробітної плати, помножені на кількість працівників) зміниться з ОРВС до OPnDF;
2. дохід бізнесу (підприємців), який дорівнює різниці обсягу національного продукту та загального фонду заробітної плати, зменшиться з РАВ до Р AD.

Імміграція робочої сили у країну 2 буде мати такі наслідки для її економіки:

1. середній рівень реальної заробітної плати впаде з Р' до Рт;
2. обсяг національного продукту збільшиться з О'А'В'С до O'A'D'F';
3. загальний фонд заробітної плати зміниться з О'Р'В'С до О'Р D'F';
4. дохід бізнесу (підприємців) збільшиться з Р'А'В' до PmA'D'.

З погляду усього світу (обох країн) міжнародна міграція робочої сили з країни 1 до країни 2 приведе до зростання реального обсягу національного продукту у всьому світі з (ОАВС + О'А'В'С) до (OADF+ O'A'D'F'), тому що приріст національного продукту C'B'D'F' у країні 2 перевищує втрати національного продукту FDBCу країні 1. Отже, можна зробити висновок: усунення законодавчих бар'єрів для міжнародного руху робочої сили збільшує економічну ефективність у всьому світі. Увесь світ виграє завдяки тому, що люди можуть вільно переїхати до тієї країни, де вони зможуть зробити вагоміший внесок у світове виробництво. Міжнародна міграція дає змогу виробляти більший обсяг національного продукту з тим самим обсягом ресурсів[5, c. 361-363].

Під час розгляду економічних аспектів міграції робочої сили для спрощення аналізу були зроблені деякі припущення, відкинуті деталі, які можуть вплинути на остаточні висновки. Розглянемо вплив цих додаткових чинників.

1. Витрати міграції. Міжнародна міграція спричиняє витрати, пов'язані з переїздом та перевезенням особистого майна, альтернативні витрати, викликані втратою доходу під час переїзду та влаштування у країні, що приймає, витрати, пов'язані з адаптацією до нової культури, мови, клімату тощо. Якщо ці витрати перевищують вигоди, які принесе висока заробітна плата у країні, що приймає, то потенційний емігрант відмовляється від еміграції. Для схеми (рис. 1) наявність витрат міграції означає, що експорт робочої сили з країни 1 до країни 2 не досягне рівня FC (= CF'), за якого заробітні плати у них зрівняються. Зарплата у країні 2 залишиться вищою, ніж у країні 1. І більше того, вигода від еміграції для усього світу буде менша.

2. Грошові перекази. Країна — експортер робочої сили зазвичай отримує своєрідну плату за такий експорт у вигляді переказів назад на батьківщину частини доходів емігрантів своїм сім'ям. Це призводить до перерозподілу чистої вигоди від еміграції між країною — експортером і країною — імпортером робочої сили. Грошові перекази емігрантів, що працюють у країні 2, призведуть до того, що приріст обсягу національного продукту в країні 2 та втрати в обсязі національного продукту в країні 1 будуть меншими, ніж це зображено на рис. 1.

3. Зворотні потоки. Повертаючись на батьківщину, емігранти привозять з собою значні матеріальні цінності та солідну робочу кваліфікацію та/або управлінський досвід, який вони потім використовують у своїй країні. Отже, зворотні потоки, тобто повернення емігрантів додому із заробітків за кордоном, з часом змінюють співвідношення вигод та втрат у країні 1 та країні 2. Проте дуже часто емігранти, набути досвід та кваліфікацію, залишаються у країні, що приймає. До того ж здебільшого країну залишають найкваліфікованіші працівники, тобто відбувається "відплив умів", що призводить до зниження технологічного потенціалу країн — експортерів робочої сили, падіння їх загального наукового та культурного рівня.

4. Безробіття. Частою причиною міграції є не відмінності у рівнях заробітної плати у різних країнах, а хронічне безробіття або неповна зайнятість. Внаслідок цього країна 1 виграє від еміграції безробітних, тому що вони не беруть ніякої участі у створенні національного продукту країни 1 та живуть на трансфертні платежі за рахунок тих, що працюють. Добробут громадян країни 1 збільшиться на суму цих трансфертних платежів, якщо безробітні емігрують до країни 2. І навпаки, якщо робітники-емігранти не зможуть знайти роботу в країні 2 та будуть отримувати засоби до існування за рахунок тих, що працюють у країні 2, то середні реальні доходи робітників країни 2 зменшаться.

5. Фіскальні аспекти. Вплив іммігрантів на податкові надходження та державні втрати країни, що приймає, залежить від характеристик самих іммігрантів. Якщо іммігранти молоді, кваліфіковані, освічені, володіють мовою країни, що приймає, то вони знайдуть собі відповідну роботу і будуть платити великі податки.

Якщо іммігранти некваліфіковані, не знають мови, то їм буде потрібна державна або доброчинна допомога протягом декількох років, щоб вивчити мову та асимілюватись.

Проблема імміграції ускладнюється цілою низкою позаекономічних чинників. Масову міграцію завжди супроводжують зростання соціальної напруги у суспільстві, злочинності, конфлікти на расовому, національному чи релігійному ґрунті та інші негативні явища[10, c. 179-182].

4. Міжнародне регулювання міграційних процесів

Вже протягом XIX ст. деякі країни ввели заборони на в'їзд іноземних робітників. З кінця XIX ст. окремі країни почали укладати двосторонні конвенції з регулювання в'їзду та виїзду працівників, згодом такі угоди укладались і між багатьма країнами.

Так, питання соціального забезпечення щодо громадян Італії та Франції були вирішені угодою, підписаною цими країнами ще в 1904 р. Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія та Ісландія в 1955 р. уклали угоду про рівноправність громадян цих держав в усіх питаннях найму на роботу та соціального забезпечення. Одним з основних моментів Римського договору про утворення ЄС став принцип "вільного переміщення осіб".

Шенгенською угодою, укладеною в березні 1995 р. Бельгією, Німеччиною, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Португалією і Францією, до яких приєднались Італія, Греція, Австрія, з 1 липня 1995 р. повністю ліквідована система контролю на внутрішніх кордонах цих країн.

За сучасних масштабів міграції робочої сили двосторонні угоди стали малоефективними, і тому основну роль почали відігравати багатосторонні угоди і нормативні акти Міжнародної організації праці (МОП) та інших міжнародних організацій, хоча жодна з міжнародних організацій не має мандата на безпосереднє регулювання міграції робочої сили.

МОП — це спеціалізована організація ООН для вироблення конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства. Створена в 1919 р. при Лізі Націй. Місцезнаходження — Женева. Нараховує понад 170 держав-членів.

МОП розробляє міжнародні стандарти з питань праці, які є рекомендаційними для національних урядів у питаннях, що стосуються проблем зайнятості, рівня оплати праці, системи соціального страхування, захисту інтересів мігрантів тощо. Такі стандарти впроваджуються країнами-членами самостійно, про що вони щорічно звітуються в МОП. У разі недотримання міжнародних стандартів з праці країною — членом МОП, це питання, після засідання створеної з цього питання тристоронньої комісії, може бути винесено Міжнародною організацією праці на розгляд Міжнародного Суду.

МОП ухвалила низку важливих документів з елементами правового регулювання міжнародних переміщень робочої сили: проти дискримінації робітників-переселенців, про регламентацію використання праці мігрантів, їх соціальні та економічні права.

Незважаючи на значні зусилля міжнародних організацій, сучасну міграційну ситуацію в світі визначають передовсім основні імпортери робочої сили. Це США і Канада, країни — члени ЄС, Австралія, деякі країни Близького Сходу, Ізраїль та Південно-Африканська Республіка. У цих країнах безпосереднє здійснення імміграційної політики покладено на спеціальні організації — національні служби імміграції при Міністерстві праці або Міністерстві внутрішніх справ[8, c. 371-376].

5. Трудова міграція з України

Нині Україна на міжнародних ринках переважно виступає як держава — експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання кількості іноземних громадян, які працюють в Україні. Статистичні дані свідчать, що кількість останніх приблизно в 10 разів менша, ніж кількість українців, які працюють за кордоном [4, с 72]. При цьому йдеться лише про офіційну статистику, яка не враховує нелегальних мігрантів та біженців.

Серед країн, в які спрямовані потоки трудової міграції з України — Росія, Польща, Чехія, Італія, Греція, Кіпр, а останнім часом — і Німеччина, Португалія, Іспанія та інші розвинені країни Західної Європи. Потік трудової міграції у цьому напрямку обумовлений перш за все близькістю кордонів та певною лояльністю місцевих законів до працівників-емігрантів. Введення візових режимів в окремих країнах (зокрема — Росія, Чехія тощо), де переважно працювали робітники з України, сприяє розширенню географії міграції робочої сили. Все більше українців емігрує для роботи у США, Канаду, країни Близького Сходу тощо.

У нашій країні працевлаштовуються громадяни з Росії, Молдови, Китаю, В'єтнаму, Туреччини переважно у сфері торгівлі, послуг тощо, в той час як українці за кордоном — у промисловості, будівництві, сільському господарстві.

Міграція робочої сили для України на даний час має переважно негативні наслідки. Мігрують, як правило, висококваліфіковані спеціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні соціальні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-технічного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підготовлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може негативно вплинути на темпи відновлення економіки України.

Водночас грошові перекази працівниками-емігрантами іноземної валюти в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів після повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організацію бізнесу, виробництва тощо, що певною мірою сприяє формуванню ринкових відносин.

З метою зменшення еміграції робочої сили з України (особливо нелегальної) необхідне провадження системи заходів, які на думку фахівців [11, с. 272-274] повинні мати чітке внутрішнє і зовнішнє спрямування. До числа перших належать заходи макроекономічної стабілізації та оздоровлення економіки — створення робочих місць, розширення іноземного інвестування тощо. Зовнішні заходи мають забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення з-за кордону, ввезення валюти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудових прав за кордоном.

Висновки

Міжнародна міграція робочої сили як форма міжнародних економічних відносин набуває глобального характеру. Серед постійних ринків робочої сили першість належить США та Канаді, а також країнам Західної й Північної Європи. Велику роль у використанні іноземних трудових ресурсів відіграло створення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили. Основу міграційного потоку у високорозвинені країни — Німеччину, Англію, Францію та інші становлять емігранти з Туреччини, Португалії, Польщі, Іспанії, Греції, Угорщини, Чехії, Словаччини. Збільшується в країнах Західної Європи частина емігрантів з України.

За сучасних масштабів міграції трудових ресурсів двосторонні угоди стали малоефективними, і тому основну роль почали відігравати багатосторонні угоди і нормативні акти Міжнародної організації праці (МОП) й інших міжнародних організацій. У цьому відношенні важливу роль має Шенгенська угода. Як відомо, Шенгенською угодою з 1 липня 1995 року повністю ліквідована система контролю на внутрішніх кордонах країн, які її підписали (Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Німеччина, Франція, Італія, Іспанія, Португалія, Греція, Австрія, Швеція, Фінляндія, Данія, Ісландія, Норвегія). Однак нормативні акти МОП та інших міжнародних організацій не мають мандата на безпосереднє регулювання міграції робочої сили.

Різноманітність пропонованих трудових послуг і робочих місць, що особливо характерно для країн-членів ЄС, породжує сегментацію ринку праці, тобто поділ робочих місць і працівників за об'єднуючими ознаками на відносно стійкі й замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами. Різними сегментами ринку праці є первинний і вторинний ринки, ринки окремих професій, особливих категорій працівників, тіньові неформальні ринки.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ.екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.