Презентація на тему «Художня культура Київської Русі» (варіант 1)

Художня культура Київської Русі

Культура Київської Русі постала на ґрунті матеріальних і духовних здобутків народів, що заселяли нашу землю. Часті міграції населення, сприяли жвавому культурному обміну між народами. Але водночас вони призводили й до значної руйнації окремих культурних утворень, які інколи й зовсім зникали внаслідок асиміляції або знищення.

Архітектурні пам'ятки Київської Русі
У X ст. в Київській Русі існували багаті традиції дерев'яного зодчества, які пізніше позначилися на кам'яній архітектурі, зокрема храмових споруд. І хоча спочатку вплив візантійського мистецтва був дуже відчутний, згодом у давньоруській архітектурі проявився власний стиль.
Тож можна зробити висновок, що майстри Київської Русі не копіювали традиції Візантії, а створювали на їх основі свою оригінальну
художню мову.

Найпопулярніші зразки архітектури Київської Русі:
Десятинна церква;
Софія Київська;
Золоті Ворота;
Спасо-Преображенський собор;
Михайлівській Золотоверхий собор.
Церква була хрестовокупольним шестистовпним кам'яним храмом. На початку XI ст. постраждала від великої пожежі. Згодом її відбудували та оточили з трьох боків галереями. Десятинну церкву оздоблювали мозаїки, фрески, різьблені мармурові та шиферні плити. Ікони, хрести та церковний посуд було привезено з Корсуня. Окрім головного престолу, церква мала ще два приділи — святих Володимира та Миколая.
Софія Київська - християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітектури і монументального живопису 11 — 18 століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії. Знаходиться на території Софійського монастиря i є складовою Національнoгo заповідника «Софія Київська».
Про будівництво їх, водночас із Софійським собором, згадується в літописі під 1037 роком. Але із записів мандрівників 16–17 століть та малюнків А. ван Вестерфельда (1651) відомо, що вже тоді Золоті ворота були напівзруйнованими. Наприкінці 17 століття перед воротами, у зв'язку з реконструкцією фортифікаційних споруд міста, збудовано земляні бастіони, а вже у середині 18 століття руїни колись головного виїзду в місто було засипано землею.
Закладений до 1036-ого pоку сином Володимира Великого Чернігівським князем Мстиславом Володимировичем. У 1036 (за іншим списком літопису — 1034) році був збудований на висоту «вершника, що стоїть на коні з піднятою рукою». Собор стояв у центрі палацових будов княжого «стольного града».У плані являє собою прямокутник, поділений двома рядами опорних стовпів на три нави, завершені трьома півкруглими апсидами, з 5 банями.
Хрестово-купольний шестистовпний храм з трьома нефами та одним позолоченим куполом. На початку 20 століття храм — 7-купольний. Михайлівський Золотоверхий собор було збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем'яковому розчині технікою «мішаної кладки» з використанням голосників у пазухах склепінь. Стіни собору прикрашали мозаїки і фрески. Був одним з найбільших монастирів Стародавнього Києва.

Монументально-декоративний живопис на прикладі Софії Київської
Збереглися і крізь віки до нас дійшли 260 кв. метрів мозаїк та 3 тисячі кв. метрів фресок. Навряд чи десь в Європі можна знайти стільки фресок та мозаїк 11 сторіччя, що зберіглися в одній церкві. Біля кожної мозаїчної композиції є написи грецькою мовою, що пояснюють сюжет. Імена мозаїстів невідомі. Однак художні особливості окремих зображень і способи укладання смальти дають можливість визначити склад бригади майстрів у кількості восьми чоловік (не рахуючи підмайстрів).

Мозаїка
Особливу цінність становлять мозаїки ХІ ст., які прикрашають головні частини храму — центральну баню і головний вівтар. Тут зображені основні персонажі християнського віровчення. Вони розташовані в строгому порядку згідно з «небесною ієрархією».
Зображення Оранти- розміщеної в центральному апсиді — фігури Святої Діви Марії, руки якої підняті в молитві. Мозаїка має 6 метрів в вишину. Унікальність зображення полягає в тому, що воно виконане на внутрішній поверхні куполу Собору, і з різних точок Оранта виглядає зображеною у різних позах — стоячи, схилившись у молитві чи на колінах.
У зеніті центральної бані зображений Христос Пантократор (Вседержитель), який царює над усім простором.
Навколо Христа-Вседержителя — чотири архангели, з яких лише один — мозаїчний, а інших в кінці XIX ст. домалював олією М. О. Врубель.
У простінках між вікнами барабана зображені дванадцять апостолів, з них мозаїчною збереглася лише верхня частина постаті Павла.
З чотирьох зображень євангелістів на парусах, що підтримують баню, цілком залишилась постать Марка на південно-західному парусі.
На північній і південній підпружних арках розташовано п'ятнадцять мозаїчних медальйонів із зображенням мучеників. На стовпах передвівтарної арки — мозаїчна сцена «Благовіщення»

Частина фресок, що збереглися в Софійському соборі, датується ХІ століттям — вони були виконані під час будівництва собору. В XIX столітті, під час реконструкції собору, на стіни були нанесені нові малюнки, які, як правило, повторювали контури старих зображень. В ХХ столітті, під час чергової реставрації вченими було виявлено, що велика частина фресок ХІ століття збереглася під шаром тиньку та олійних фарб, і, де це було можливо, старі фрески були відкриті.
На трьох стінах центрального нефу, було написано сімейний портрет засновника собору князя Ярослава Мудрого. У центрі композиції містилося зображення Христа з постатями княгині Ольги та князя Володимира. З обох боків до цієї групи підходили Ярослав, його дружина княгиня Ірина, їхні сини й дочки.
«Зішестя Святого Духа» XIX ст., олія, Кирилівська церква. Фрески північної вежі розповідають про урочистий в'їзд Ольги до Константинополя. Від цієї композиції вціліли лише фрагменти окремих сцен, де зображено імператрицю з почтом та імператора Романа (сина Костянтина Багрянородного) на білому коні.
Звертає на себе увагу розпис, що зберігся в колишній хрещальні собору, зокрема фрескова композиція XI століття «Сорок севастійських мучеників». Хрещальнею приміщення стало на рубежі XI–XII сторіч, коли в арку галереї було вбудовано апсиду. Фрески апсиди — «Хрещення» і постаті святителів — відбивають стилістичні особливості монументального мистецтва того часу.
Фрески

Іконописання Київської Русі
Іконописні зображення створювались за певними суворими правилами. Умовність письма мала чітко розмежовувати божественний світ від земного і підкреслювати в лиці Христа, Богоматері та святих їх неземну сутність. Для цього фігури зображались пласкими й нерухомими, застосовувалась оборотна перспектива, виключалися будь-які часові прояви. Умовний золотий фон ікон символізував божественне світло, фігури не мали тіней.

Першим твором іконопису другої половини XI ст. вважається ікона Дмитра Солунського. Вона написана на замовлення великого київського князя Ізяслава Ярославича., коли він відстоював своє право на великокнязівський стіл. Саме тому святий на іконі зображений з напівоголеним мечем, символом вручення влади.

Ікони XI—XII ст., виконані київськими майстрами майже не збереглися, але літописи неодноразово свідчать, що ці творіння вивозили в різні міста Київської Русі, де вони слугували канонічним зразком для інших ли канонічним зразком для інших іконописців.

Книжкова мініатюра Київської Русі
Розповсюдження писемності і поява книг зумовили виникненню в Київській Русі такого виду живопису, як книжкова мініатюра. Перші твори оригінальної давньоруської писемності, що дійшли до нас, були створені в епоху правління князя ярослава Мудрого та його синів Ізяслава та Святослава.

Рукописні книги в Київській Русі часто виготовлялись на замовлення, були передбачені для подарунка, вкладу в скарбницю церкви і представляли собою визначні зразки книжкового оформлення. Так, наприклад, оформлення «Остромирового Євангелія» свідчить, що ця книга не була призначена для буденного користування.

Дякую за увагу!!!