Презентація на тему «Україна в XVI ст»
412
Слайд #1
Україна в XVI ст.
Підготував
Ярошко Іван
Підготував
Ярошко Іван
Слайд #2
Хронологія подій
1489 р. Перша писемна згадка про українських козаків
1569 р. Прийняття Люблінської унії
1591 - 1593 рр. Козацьке повстання під проводом К. Косинського
1529 р. Прийняття Першого Литовського статуту
1572 р. Створення полку українських реєстрових козаків
1594 – 1596 рр. Козацьке повстання під проводом С. Наливайка
близько 1550 р. Будівництво замку на острові Мала Хортиця
1578 р. Відкриття в Острозі слов'янсько–греко–латинської школи
1596 р. Укладення Берестейської церковної унії
1556 -1561 рр. Створення Пересопницького Євангелія
Близько 1575 р. Виникнення Запорізької січі
1557 р. Затвердження
« Устави на волоки »
1581 р. Видання Острозької Біблії
1564 – 1578 рр. Будівництво вежі Корнякта у Львові
1585 р. Створення Львівської братської школи
1566 р. Прийняття Другого Литовського статуту
1588 р. Прийняття Третього Литовського статуту
1489 р. Перша писемна згадка про українських козаків
1569 р. Прийняття Люблінської унії
1591 - 1593 рр. Козацьке повстання під проводом К. Косинського
1529 р. Прийняття Першого Литовського статуту
1572 р. Створення полку українських реєстрових козаків
1594 – 1596 рр. Козацьке повстання під проводом С. Наливайка
близько 1550 р. Будівництво замку на острові Мала Хортиця
1578 р. Відкриття в Острозі слов'янсько–греко–латинської школи
1596 р. Укладення Берестейської церковної унії
1556 -1561 рр. Створення Пересопницького Євангелія
Близько 1575 р. Виникнення Запорізької січі
1557 р. Затвердження
« Устави на волоки »
1581 р. Видання Острозької Біблії
1564 – 1578 рр. Будівництво вежі Корнякта у Львові
1585 р. Створення Львівської братської школи
1566 р. Прийняття Другого Литовського статуту
1588 р. Прийняття Третього Литовського статуту
Слайд #3
Структура українського суспільства
На початку XVII ст. структура українського суспільства вигладила так:
Привілейований стан
Напівпривілейований
стан
Непривілейований
стан
Шляхта
Духівництво
Міщани
Селяни
Князі
Церковні ієрархи
Патриціат
«Похожі» («вільні»)
Пани
Парафіяльні
священники
Бюргерство
«Непохожі»
(«кріпосні»)
Зем'яни
Плебс
Бояри
На початку XVII ст. структура українського суспільства вигладила так:
Привілейований стан
Напівпривілейований
стан
Непривілейований
стан
Шляхта
Духівництво
Міщани
Селяни
Князі
Церковні ієрархи
Патриціат
«Похожі» («вільні»)
Пани
Парафіяльні
священники
Бюргерство
«Непохожі»
(«кріпосні»)
Зем'яни
Плебс
Бояри
Слайд #4
Структура українського суспільства
Шляхта — привілейований панівний стан у Польщі, Литві, на українських та білоруських землях, які в XIV—XVIII ст. належали Великому князівству Литовському чи Речі Посполитій. До середньої і дрібної шляхти належали зем'яни й бояри.
Духівництво - привілейований стан, , що становило майже десяту частину всього населення. Духівництво не підлягало світському суду, у разі потреби його справи розглядалися у спеціальному суді єпископа.
Міщанство – напівпривілейований стан, що мало привілеї на міське самоврядування, окремий становий суд, заняття ремеслами й торгівлею.
Селянство – непривілейований стан. За своїм правовим становищем воно поділялося на «непохожих» і «похожих»
Шляхта — привілейований панівний стан у Польщі, Литві, на українських та білоруських землях, які в XIV—XVIII ст. належали Великому князівству Литовському чи Речі Посполитій. До середньої і дрібної шляхти належали зем'яни й бояри.
Духівництво - привілейований стан, , що становило майже десяту частину всього населення. Духівництво не підлягало світському суду, у разі потреби його справи розглядалися у спеціальному суді єпископа.
Міщанство – напівпривілейований стан, що мало привілеї на міське самоврядування, окремий становий суд, заняття ремеслами й торгівлею.
Селянство – непривілейований стан. За своїм правовим становищем воно поділялося на «непохожих» і «похожих»
Слайд #5
Люблінська унія
На початку XVI ст. Велике князівство Литовське постало перед загрозою. Наслідком цього стало підписання Люблінської унії між Литвою і Польщею. У січні-серпні 1569 р. у Любліні був скликаний сейм, на який винесено проект повного приєднання литовських земель до Польщі. Сейм затягнувся на кілька місяців, бо були противники унії. Але врешті унія була укладена. За нею Литва зберігала право на власний герб, печатку, законодавство, міністрів, військо, фінанси й адміністрацію; спільними ставали король, сейм і сенат, зовнішня політика, право землеволодіння. Отже, за Люблінським трактатом Польща і Литва утворили нову державу – Річ Посполиту.
Люблінська унія була підписана без участі литовських послів. Внаслідок її підписання Польщі вдалося захопити від Литви Волинь, Підляшшя і Київщину, а за Литвою залишились Берестейська земля і Пінський повіт.
Негативним наслідком Люблінської унії стало повне панування Речі Посполитої на українських землях, яке тривало до кінця XVIII ст., утвердження необмеженої влади польських магнатів, посилення соціального, національного і релігійного гніту українського населення, втрата можливостей творити самостійну державу.
Разом з тим, в сучасній історіографії висловлюється думка і про позитивні наслідки Люблінської унії: об'єднання всіх українських земель заходу і сходу, українське суспільство було повернуте до більш цивілізованого Заходу (до Європи), вона на певний час рятувала українські землі від Москви і Туреччини. Врешті, Люблінська унія привела до посилення протесту українського народу проти гнобителів, до національно-визвольної боротьби в кінці XVI-XVII ст.
На початку XVI ст. Велике князівство Литовське постало перед загрозою. Наслідком цього стало підписання Люблінської унії між Литвою і Польщею. У січні-серпні 1569 р. у Любліні був скликаний сейм, на який винесено проект повного приєднання литовських земель до Польщі. Сейм затягнувся на кілька місяців, бо були противники унії. Але врешті унія була укладена. За нею Литва зберігала право на власний герб, печатку, законодавство, міністрів, військо, фінанси й адміністрацію; спільними ставали король, сейм і сенат, зовнішня політика, право землеволодіння. Отже, за Люблінським трактатом Польща і Литва утворили нову державу – Річ Посполиту.
Люблінська унія була підписана без участі литовських послів. Внаслідок її підписання Польщі вдалося захопити від Литви Волинь, Підляшшя і Київщину, а за Литвою залишились Берестейська земля і Пінський повіт.
Негативним наслідком Люблінської унії стало повне панування Речі Посполитої на українських землях, яке тривало до кінця XVIII ст., утвердження необмеженої влади польських магнатів, посилення соціального, національного і релігійного гніту українського населення, втрата можливостей творити самостійну державу.
Разом з тим, в сучасній історіографії висловлюється думка і про позитивні наслідки Люблінської унії: об'єднання всіх українських земель заходу і сходу, українське суспільство було повернуте до більш цивілізованого Заходу (до Європи), вона на певний час рятувала українські землі від Москви і Туреччини. Врешті, Люблінська унія привела до посилення протесту українського народу проти гнобителів, до національно-визвольної боротьби в кінці XVI-XVII ст.
Слайд #6
Берестейська унія
Берестейська (Брестська) церковна унія 1596 р. - об'єднання православної церкви України та Білорусі з католицькою церквою в 1596 р. при підлеглості православної церкви Папі Римському, визнанні основних католицьких догматів і збереженні православної обрядності. її було проголошено на церковному соборі в Бресті. В результаті Берестейської церковної унії утворилася Українська греко-католицька церква (уніатська церква ).
В об'єднанні православної й католицької церков були зацікавлені польський король — для остаточного ополячення українців і білорусів, Папа Римський — для збільшення своїх володінь і доходів, православні ієрархи — для зрівняння в правах з католицькими. У 1596 р. в Бересті була проголошена церковна унія — об'єднання православної церкви з католицькою, унаслідок чого утворилася нова — уніатська церква (греко-католицька). Діяльність православної церкви в Речі Посполитій було заборонено, закривалися православні храми та парафіяльні школи, що діяли при них, православні монастирі та церкви передавалися католикам або уніатам (греко-католикам), ченці та священики зазнавали переслідувань з боку польської шляхти. Фактично відбулося не рівноправне об'єднання церков, а підкорення православ'я католицизму. Проти церковної унії виступили народні маси, частина знаті на чолі з князем Василем Костянтином Острозьким (1527—1608 pp.), братства (громадські організації міщан, створені для захисту православної пастви). Це змусило Польщу в 1632 р. знову дозволити легальне існування православної церкви.Отже, релігійна ситуація в Україні наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. була складною і драматичною. Як у Західній Європі в XVI ст. від католицизму відокремився протестантизм, так в Україні й Білорусії від православної церкви відокремилася греко-католицька.
Берестейська (Брестська) церковна унія 1596 р. - об'єднання православної церкви України та Білорусі з католицькою церквою в 1596 р. при підлеглості православної церкви Папі Римському, визнанні основних католицьких догматів і збереженні православної обрядності. її було проголошено на церковному соборі в Бресті. В результаті Берестейської церковної унії утворилася Українська греко-католицька церква (уніатська церква ).
В об'єднанні православної й католицької церков були зацікавлені польський король — для остаточного ополячення українців і білорусів, Папа Римський — для збільшення своїх володінь і доходів, православні ієрархи — для зрівняння в правах з католицькими. У 1596 р. в Бересті була проголошена церковна унія — об'єднання православної церкви з католицькою, унаслідок чого утворилася нова — уніатська церква (греко-католицька). Діяльність православної церкви в Речі Посполитій було заборонено, закривалися православні храми та парафіяльні школи, що діяли при них, православні монастирі та церкви передавалися католикам або уніатам (греко-католикам), ченці та священики зазнавали переслідувань з боку польської шляхти. Фактично відбулося не рівноправне об'єднання церков, а підкорення православ'я католицизму. Проти церковної унії виступили народні маси, частина знаті на чолі з князем Василем Костянтином Острозьким (1527—1608 pp.), братства (громадські організації міщан, створені для захисту православної пастви). Це змусило Польщу в 1632 р. знову дозволити легальне існування православної церкви.Отже, релігійна ситуація в Україні наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. була складною і драматичною. Як у Західній Європі в XVI ст. від католицизму відокремився протестантизм, так в Україні й Білорусії від православної церкви відокремилася греко-католицька.
Слайд #7
Козацтво
Одну з найвідоміших сторінок в історії України вписало козацтво. До середини XVI ст. козаками ("козак" слово тюркського походження) в Україні називали людей, які займалися уходними промислами (мисливством, рибальством) на південному порубіжжі та воювали з татарами. На письмі слово "козак" вперше згадано в "Таємній історії монголів" за 1240 р. як назва людини самітної, не пов'язаної ні з домівкою, ні з сім'єю. У словнику половецької мови за 1803 р. це слово трактувалося як "страж", "конвоїр". У збірці коротких житій святих від 1308 р. розповідалося про вбивство козаками якогось Альмачі. Отже, це слово багатозначне. Така вже доля слів і понять. Як і люди, вони з'являються на світі, живуть і відмирають. З'явившись в пратюркській мові, слово "козак" поступово набуло в українській значення незалежної, вільної, мужньої й хороброї людини, захисника України й оборонця православної віри.
Досить важливим джерелом формування козацтва були військовослужбовці. З метою оборони краю від татарських набігів при місцевій владі створювали спеціальні загони військових. Такі ж загони мали в своїх маєтках і магнати. Зацікавлені у козацьких промислах, старости південних повітів нерідко й самі брали в них участь. Соціальний гніт в Україні наприкінці XVI ст. викликав покозачення значної частини селян та міщан. Поодинці й цілими сім'ями люди втікали з панських маєтків і оселялися на південних та південно-східних окраїнах. Вони оголошували себе козаками, намагаючись повністю уникнути залежності від феодалів і через займанщину розпочати вільне гоподарювання. З часом збільшення їх кількості стало помітним для властей. У пам'ятках 1524 р. є відомості, що литовський князь погодився взяти на державну службу дві тисячі козаків і розташувати залогами проти татар. Козацьке населення зосереджувалося в основному на півдні Київщини і Східного Поділля, а з другої половини XVI ст. значна кількість козаків осідає нижче від дніпровських порогів на островах та на обох берегах Славутича. Процес їх концентрації супроводжувався зростанням тимчасових укріплених "городців" для захисту від татар і зберігання та первинної обробки продукції промислів. Таким чином, появі козацтва сприяли два основні взаємопов'язані чинники: природне прагнення людей до особистої, політичної, господарської і духовної свободи та необхідність захистити південноукраїнські землі від татар.
Одну з найвідоміших сторінок в історії України вписало козацтво. До середини XVI ст. козаками ("козак" слово тюркського походження) в Україні називали людей, які займалися уходними промислами (мисливством, рибальством) на південному порубіжжі та воювали з татарами. На письмі слово "козак" вперше згадано в "Таємній історії монголів" за 1240 р. як назва людини самітної, не пов'язаної ні з домівкою, ні з сім'єю. У словнику половецької мови за 1803 р. це слово трактувалося як "страж", "конвоїр". У збірці коротких житій святих від 1308 р. розповідалося про вбивство козаками якогось Альмачі. Отже, це слово багатозначне. Така вже доля слів і понять. Як і люди, вони з'являються на світі, живуть і відмирають. З'явившись в пратюркській мові, слово "козак" поступово набуло в українській значення незалежної, вільної, мужньої й хороброї людини, захисника України й оборонця православної віри.
Досить важливим джерелом формування козацтва були військовослужбовці. З метою оборони краю від татарських набігів при місцевій владі створювали спеціальні загони військових. Такі ж загони мали в своїх маєтках і магнати. Зацікавлені у козацьких промислах, старости південних повітів нерідко й самі брали в них участь. Соціальний гніт в Україні наприкінці XVI ст. викликав покозачення значної частини селян та міщан. Поодинці й цілими сім'ями люди втікали з панських маєтків і оселялися на південних та південно-східних окраїнах. Вони оголошували себе козаками, намагаючись повністю уникнути залежності від феодалів і через займанщину розпочати вільне гоподарювання. З часом збільшення їх кількості стало помітним для властей. У пам'ятках 1524 р. є відомості, що литовський князь погодився взяти на державну службу дві тисячі козаків і розташувати залогами проти татар. Козацьке населення зосереджувалося в основному на півдні Київщини і Східного Поділля, а з другої половини XVI ст. значна кількість козаків осідає нижче від дніпровських порогів на островах та на обох берегах Славутича. Процес їх концентрації супроводжувався зростанням тимчасових укріплених "городців" для захисту від татар і зберігання та первинної обробки продукції промислів. Таким чином, появі козацтва сприяли два основні взаємопов'язані чинники: природне прагнення людей до особистої, політичної, господарської і духовної свободи та необхідність захистити південноукраїнські землі від татар.
Слайд #8
Культура
Своєрідність української культури XVI зумовлювалася тим, що український народ був позбавлений власної державності. Українські землі перебували у складі кількох держав. Тож умови для культурного поступу українців, що перебували в тих державах, були неоднаковими. Сприятливі умови склалися у Великому князівстві Литовському. Ситуація змінилася, коли українські землі потрапили під владу Польщі. Маючи високорозвинену культуру, спрямовану на західноєвропейський католицький світ, Польське королівство домагалося підкорення українських земель задля збільшення території та збагачення. Відмінна культура українців перешкоджала загарбницьким планам корони. Тому ні про яку підтримку й заохочення культурного поступу українців за давніми традиціями не було й мови.
В Україні у XVI — на початку XVII ст., як і раніше (у XV ст.) існували «парафіяльні» школи при монастирях, церквах, у маєтках деяких феодалів. Учителями здебільшого були дяки, які навчали дітей елементарної грамоти, молитов, церковного співу. Діти феодалів часто здобували знання у школах Польщі, Німеччини, Чехії. Крім Острозької школи, функціонували братські школи у Львові (1586 р.), Перемишлі, Галичі, Вінниці, Луцьку, Києві (1615 р.). У цих школах навчалися діти міщан, козаків, нижчого духівництва, дрібної шляхти. Важливе значення мала Острозька школа, відкрита приблизно у 1576 р. зусиллями князя К. К. Острозького. Для розвитку культури важливе значення мав розвиток друкарства. Уже наприкінці XV ст. видання книг було налагоджене у Кракові. У 1491 р. Швайполіт Фіоль надрукував чотири богослужебні книги церковнослов'янською мовою: «Осьмогласник», «Часослов», «Триодъ постная», «Триодъ кольорова». Отже, навіть у часи зміни державності Україна мала досить успішний розвиток культури.
Своєрідність української культури XVI зумовлювалася тим, що український народ був позбавлений власної державності. Українські землі перебували у складі кількох держав. Тож умови для культурного поступу українців, що перебували в тих державах, були неоднаковими. Сприятливі умови склалися у Великому князівстві Литовському. Ситуація змінилася, коли українські землі потрапили під владу Польщі. Маючи високорозвинену культуру, спрямовану на західноєвропейський католицький світ, Польське королівство домагалося підкорення українських земель задля збільшення території та збагачення. Відмінна культура українців перешкоджала загарбницьким планам корони. Тому ні про яку підтримку й заохочення культурного поступу українців за давніми традиціями не було й мови.
В Україні у XVI — на початку XVII ст., як і раніше (у XV ст.) існували «парафіяльні» школи при монастирях, церквах, у маєтках деяких феодалів. Учителями здебільшого були дяки, які навчали дітей елементарної грамоти, молитов, церковного співу. Діти феодалів часто здобували знання у школах Польщі, Німеччини, Чехії. Крім Острозької школи, функціонували братські школи у Львові (1586 р.), Перемишлі, Галичі, Вінниці, Луцьку, Києві (1615 р.). У цих школах навчалися діти міщан, козаків, нижчого духівництва, дрібної шляхти. Важливе значення мала Острозька школа, відкрита приблизно у 1576 р. зусиллями князя К. К. Острозького. Для розвитку культури важливе значення мав розвиток друкарства. Уже наприкінці XV ст. видання книг було налагоджене у Кракові. У 1491 р. Швайполіт Фіоль надрукував чотири богослужебні книги церковнослов'янською мовою: «Осьмогласник», «Часослов», «Триодъ постная», «Триодъ кольорова». Отже, навіть у часи зміни державності Україна мала досить успішний розвиток культури.
Слайд #9
Дякую за увагу!!!
