Презентація на тему «Микола Кіндратович Вороний»

Слайд #1

Микола Кіндратович Вороний
Виконала учениця 10-А класу
Загоруй Вікторія

Слайд #2

Моя девіза йти за віком і бути цілим чоловіком!
З вірша-присвяти “Іванові Франкові”

Слайд #3

Микола Кіндратович Вороний
(1871-1938)
ПОЕТ,
ПЕРЕКЛАДАЧ,
КРИТИК,
ІСТОРИК ЛІТЕРАТУРИ, ПУБЛІЦИСТ,
АКТОР,
РЕЖИСЕР,
РЕДАКТОР,
ДОСЛІДНИК НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕАТРУ,
ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ

Слайд #4

Народився 24 листопада 1871 року на Катеринославщині (нині Дніпропетровщина) в сім'ї ремісника.
Дитинство ж поета пройшло на Слобожанщині, куди сім'я переїхала через півроку після його народження.

Слайд #5

Народився в сім'ї ремісника. Батько — К. П. Вороний походив з кріпаків, мати — О. Д. Колачинська — з роду освітнього діяча 17-18 століття, ректора Київської академії П. Колачинського.

Слайд #6

Навчався в Харківському та Ростовському реальному училищі,
у гімназії в Ростові-на-Дону

Слайд #7

З драгомановцем С. Єрастовим організував у Ростові-на-Дону «Українську громаду». У Харкові перебував під впливом таємного «Братства тарасівців». Мав намір виїхати до Болгарії та вступити до Софійського університету, куди вабила його постать улюбленця революційної молоді М. Драгоманова. Але в день його приїзду до Львова надійшла телеграма, що
М. Драгоманов помер.

Слайд #8

Але був виключенний за зв'язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури.
У той час захопився творчістю Т. Шевченка, театром
М. Кропивницького, політичною літературою.
Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії.

Слайд #9

Продовжував навчання у Віденському і Львівському університетах (філософський факультет). У Львові зблизився з І. Франком, який справив великий вплив на формування його світогляду, літературно-естетичних поглядів.

Слайд #10

Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, режисером українського театру товариства "Руська бесіда", в редакції журналу "Життє і слово", де вів рубрику "Вісті з Росії". Допомагав І. Франкові у виданні газети "Громадський голос" і "Радикал", деякий час був неофіційним редактором журналу "Зоря".

Слайд #11

З 1897 — актор труп М. Кропивницького,
П. Саксаганського, О. Васильєва та інших, 1901 залишив сцену і служив в установах Єкатеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова. В 1910 році оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі.

Слайд #12

Перші поетичні твори написав ще навчаючись у Харківському реальному училищі. Видав збірки віршів «Ліричні поезії» (1911), «В сяйві мрій» (1913), виступав з театрознавчими статтями. Друкуватися Вороний почав у 1893 (вірш "Не журись, дівчино").

Слайд #13

Восени 1917 року став директором і режисером «Національного театру», який відкрив своєю постановкою «Пригвожденних» В. Винниченка. «Були перспективи вступити до уряду, я поздержався, захоплений театральним хаосом, — пише він в автобіографії. — Далі: голод, морози, пайки і ускладнення моєї хвороби неврастенії кишок».

Слайд #14

Жовтневої революції Вороний не сприйняв і в 1920р. емігрував за кордон.
Жив у Варшаві, де зблизився з польськими письменниками
Ю. Тувімом і
Л. Стаффом, невдовзі переїхав до Львова.

Слайд #15

Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи. Після повернення в Україну (1926) вів педагогічну і театрознавчу діяльність.

Слайд #16

Видав театрознавчі книги «Режисер», «Драматична примадонна», мистецтвознавчу — «Пензлем і пером».

Слайд #17

Повернувся в Радянську Україну 1926 року. Працював викладачем на кафедрі художнього читання Харківського музично-драматичного інституту. Переїхав до Києва, працював у ВУФКУ, в Укртеатрокіновидаві, писав статті, кіносценарії, перекладав лібрето.

Слайд #18

Перу М. Вороного належить низка перекладів зі світової поезії, зокрема «Інтернаціоналу», «Марсельєзи», «Варшав'янки», творів Дайте, Словацького, Пушкіна, Гумильова, Верлена, Метерлінка та ін.

Слайд #19

У цей період Вороний не вів ніякої політичної, а тим більше антидержавної діяльності, був уже людиною похилого віку. Однак і його не оминула хвиля репресій.

Слайд #20

1934 року було розпочато попереднє слідство у справі М. К. Вороного, якому інкримінувалася «контрреволюційна діяльність». Письменник під час допиту рішуче заперечував висунуті проти нього обвинувачення. З нього взяли підписку про невиїзд. Цього разу поет уникнув ув'язнення.

Слайд #21

Вороного,як і багатьох тодішніх українських діячів-патріотів, чекала доля «ворога народу». 1934 р. Він був засуджений на три роки таборів, але через хворобу покарання замінили засланням до Казахстану.

Слайд #22

Несподівано над ним зглянулися й замінили трирічне заслання в Казахстан висилкою на той же термін — із забороною проживати в Україні, Білорусії, Московській та Ленінградській областях. Отже,
М. Вороний змушений був жити у Воронежі, пізніше у Бежиці.

Слайд #23

7 червня 1938р. — розстріляний (хоча в деяких джерелах можна знайти інші дати і причини смерті Миколи Вороного, наприклад, «Помер М. Вороний у 1942 році в окупованій гітлерівськими загарбниками Воронезькій області» або «Помер М. К. Вороний 1940 року, місце і причина смерті невідомі».

Слайд #24

Вивчення архівів КДБ (комітет державної безпеки) дозволило документально точно визначити, що поет проходив по груповій справі з традиційним для того часу формулюванням «за участь у контрреволюційній військово-повстанській організації» і 29 квітня 1938 року .особлива трійка при НКВС (народний комітет внутрішніх справ) Одеської області розглянула «справу тринадцятьох» і всім винесла вирок — «розстріляти».

Слайд #25

1989 року М. Вороного, за клопотанням Спілки письменників України, було реабілітовано. Після реабілітації М. Вороного вийшли такі його книги: «Вибрані поезії», «Твори», «Театр і драма».

Слайд #26

Літературна творчість

Слайд #27

Дух новаторства, непокори, підхоплення нових художніх віянь, наближення української літератури до сприйняття й визнання її Європою - це все Микола Вороний. Поетичне світобачення, тонке розуміння прекрасного, заглиблення в загальнолюдські проблеми і звеличення вічних життєвих цінностей - ось ті чинники, що зробили митця славетним, принесли йому любов розумного інтелігентного читача.

Слайд #28

Поет шукає нові теми і шляхи їх реалізації, підіймає в поетичних творах важливі морально-етичні та соціальні проблеми. Своїм художнім словом закликає кожного підносити духовність, не бути байдужими, "млявими та недужими" у вирішенні актуальних проблем. Митець переконаний у тому, що мотиви лірики, пов'язані з духовністю, "тягар життя скидають і душу раєм надихають", бо така творчість відчувається серцем.

Слайд #29

1899 року поет написав свій найвідоміший твір — поему «Євшан-зілля» про необхідність повернення людині історичної пам'яті, усвідомлення своєї національної приналежності. У 1901 р. в «Літературно-науковому вістнику» опублікував відкритий лист програмного характеру, де закликав письменників до участі в альманасі, «який змістом і формою міг би хоч трохи наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур».

Слайд #30

1899 року поет написав свій найвідоміший твір — поему «Євшан-зілля» про необхідність повернення людині історичної пам'яті, усвідомлення своєї національної приналежності. У 1901 р. в «Літературно-науковому вістнику» опублікував відкритий лист програмного характеру, де закликав письменників до участі в альманасі, «який змістом і формою міг би хоч трохи наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур».

Слайд #31

У виданому ним альманасі «З-над хмар і долин» (Одеса, 1903) поряд з модерними поезіями були представлені твори поетів, що гостро виступали проти декадансу, «чистого мистецтва» та інших течій у літературі і мистецтві, —
І. Франка, П. Грабовського, Лесі Українки,
М. Старицького,
В. Самійленка та інших.

Слайд #32

Перша збірка Вороного «Ліричні поезії» вийшла 1911 р. у Києві. Вірші її були сповнені музикальності, свіжості образів.
У наступній збірці «В сяйві мрій» (1913 р.) Вороний іде шляхом певної естетизації, самозамилування ліричного героя. Поезія Вороного дедалі глибшає змістом, порушує загальносвітові теми, філософські питання («Мандрівні елегії»).

Слайд #33

Він одним з перших вводить у лірику тему міста, переймає ряд традиційних мотивів європейської поезії, де протиставляється поетична одухотвореність і буденність, утверджує нестримне прагнення людини до краси, світла, осягнення космосу («Ікар», «Сонячні хвилини»), розкриває трагізм духовної самотності (цикл «Осокорі»).

Слайд #34

Орієнтована передусім на читача, вихованого на найкращих зразках світової літератури, поезія Вороного була, за висловом О. І. Білецького, «явище високої художньої цінності».

Слайд #35

Творчість поета знаменує розрив з народницькою традицією, їй притаманна різноманітність метричних форм і строфічних побудов. Тяжіння до модернізму не перешкоджало Вороному писати твори, пройняті щирою любов'ю до народу, шаною до його найкращих синів («Краю мій рідний», «Горами, горами», «Привид», вірші, присвячені Т. Шевченкові, І. Франкові, М. Лисенкові).

Слайд #36

Вороний — автор ряду літературознавчих статей, театральних рецензій. У спадщині Вороного значне місце посідають переклади й переспіви з інших літератур.

Слайд #37

Поетичні збірки
Ліричні поезії (1911)
В сяйві мрій (1913)
Євшан-зілля (1917)
За Україну! (1921)