Презентація на тему «Історія написання «Наталка Полтавка» Котляревського»

Історія написання «Наталка Полтавка» І. Котляревського
Презентацію підготувала
Учениця 9-Б класу
НВК №1
м. К.-каширського
Качур Діана

Написана п'єса І. Котляревським до 1819 року, точної дати її створення не залишилось.
Ставши директором полтавського театру, І. Котляревський був невдоволений репертуаром. Тому, на відміну від «високої» класицистичної трагедії, яка за допомогою абстрактно-логічного узагальнення показувала подвиги й страждання великих людей, та комедії, де об'єктом смішного виступав народ, у п'єсах І. Котляревського представники простого народу виходять на сцену як герої, гідні поваги й наслідування.

Джерело для написання «Наталка Полтавка» - життя українського суспільства (дівчат раніше часто віддавали заміж силоміць), лірично-побутові, обрядові, купальські пісні, балади («Ой оддала мене мати за нелюба заміж», «Брала дівка льон…», «Розлилися води на чотири броди», «Чорна хмаронька наступає», «Лимерівна»).

Популярність п*єси «Наталка Полтавка»
П'єсі судилося тривале сценічне життя. Ще за часів Котляревського вона мала нечуваний театральний успіх у Полтаві, Харкові, Києві, Москві, Петербурзі, у багатьох інших містах Російської імперії, про що писала тодішня преса. Вона увійшла до репертуару більшості театрів, скрізь сприймалася «з гучним схваленням, а ім'я творця повторювалося з любов'ю не тільки в усій Україні, а й у багатьох містах Росії».
Першою роль Наталки виконувала артистка Полтавського театру Катерина Нальотова. Майстерною грою відзначалися актори М. Щепкін, корифеї українського театру: М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий, М. Садовський, П. Саксаганський. Образ Наталки відтворила неперевершена М. Заньковецька, пізніше М. Садовська-Барілотті, О. Петрусенко.

М. Старицький
М. Щепкін
М. Кропивницький

П. Саксаганський
М. Садовський
І. Карпенко-Карий

М. Заньковецька
М. Садовська-Барілотті
О. Петрусенко

„...Радість ,і горе, і сльозиНаталки були горем,сльозами і радістю всієї зали”І.Карпенко-Карий
««Наталка Полтавка» - праматір українського народного театру».
І.Карпенко-Карий

«Драйсіг грав виборного так гарно, так натурально, що найкорінніші полтавці визнали б його за свого родича».
І.Карпенко-Карий
1839 рік - журнал «Отечественньїе записки» відзначав:
«"Наталку Полтавку" грали в полтавському театрі не раз, не десять, не сто разів — і театр завжди був повний, захоплення було запальне, оплескам не було кінця».

«Мені доводилось виступати на Кавказі, в Сибіру, на Далекому Сході — і всюди успіх... Пам'ятаю, як в Єнісейську вистава обернулась у велике урочисте свято».
артист України Л. Сабінін

Роль пісні в творі
Знаменита п'єса І. Котляревського «Наталка Полтавка» з'явилась у той період розвитку українського театру, коли його визначали як реалістично-побутовий з фольклорно-етнографічним забарвленням. У тогочасних п'єсах були щедро представлені українські етнографічні елементи, звучало багато пісень, включалися танці, фрагменти різноманітних народних обрядів.
Проте роль пісні в п'єсі «Наталка Полтавка» значно ширша. Вона полягає насамперед у характеротворенні. Наприклад, пісні Наталки («Віють вітри, віють буйні», «Видно шляхи полтавськії...», «Ой мати, мати!..», «Чого ж вода каламутна...», «Ой я дівчина Полтавка...») увиразнюють її образ, розкриваючи щоразу якусь нову рису її натури. Уже із самих пісень можна зрозуміти, що Наталка — дівчина шляхетної вдачі, роботяща й розумна, яка щиро кохає свого Петра і тужить за ним.
Важливою є роль пісні також у характеристиці Петра. Пісня «Сонце низенько...», з якою він вперше з'являється на сцені, розповідає про його вірну любов до Наталки, їхнє щасливе минуле. У наступних піснях («У сусіда хата біла...», «Та йшов козак з Дону») парубок нарікає на долю, що принесла йому стільки страждань. Смуток, який звучить у цих рядках, викликаний тим, що Петро боїться втратити Наталку: юнак дізнався, що її збираються видавати заміж за іншого. Пісні Петра також яскраво демонструють м'якість його вдачі: він воліє нарікати на лиху долю, аніж боротися за своє щастя.
Зовсім іншим постає з пісень образ парубка Миколи. Хоч і до нього доля не була дуже прихильною, і його, як Петра, скривдила сирітством, проте завзята козацька вдача велить йому швидше сміятися зі своїх негараздів, аніж плакати над ними. У піснях Микола виявляє міцність духу, життєрадісність, почуття гумору («Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві...», «Вітер віє горою...», «Ворскло річка...»).
Характеризують пісні і сільську «владу» — виборного та возного. Наприклад, возний, що женихається до Наталки, а згодом сватає її, від самого початку постає як такий собі підпанок. Цей псевдовчений має на селі славу освіченого, напевно, через те що пересипає свою мову канцеляризмами. У першій же пісні («От юних літ не знал я любові...») він досить кумедно освідчується Наталці в коханні:
 
Безмірно, ах! люблю тя, дівицю,
Как жадний волк младую ягницю.
Твой предвіщаєть зрак
Мні жизнь дражайшу,
Для чувств сладчайшу,
Как з медом мак.
 
Важливою для сприймання образу возного є інша його пісня, «Всякому городу нрав і права...» (переробка відомого вірша Сковороди), у якій він виявляє свій світогляд чиновника-здирника:
 
Всякий, хто вище, то нижчого гне, —
Дужий безсильного давить і жме,
Бідний багатого певний слуга,
Корчиться, гнеться пред ним як дуга.
Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,
Хто не лукавить, то ззаду сидить;
Всякого рот дере ложка суха —
Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?
 
Зовсім інший характер мають пісні виборного. Перша пісня, з якою він з'являється на сцені («Дід рудий, баба руда...»), не пов'язана ані з сюжетом, ані з якимись внутрішніми переживаннями чи міркуваннями виборного. Він сам якнайкраще каже про це: «се не пісня, а нісенітниця; я співаю іноді, що в голову лізе». Проте ця пісня виявляє простоту його натури та почуття гумору. Близька до неї й інша пісня виборного — «Ой під вишнею...»,, проте в ній є особливий погляд на шлюб. Виборний, хоч і належить до «верхівки», але своєї приналежності до простого люду не зрікається і багато в чому сповідує його погляди.
Пісня у творі не тільки характеризує героїв, але й підкреслює їхні настрої, виділяє важливі моменти в розвитку дії. Наприклад, після розмови Наталки, просватаної возним, і Петра, який щойно повернувся з мандрів, звучить їхній дует, який в емоційній формі відтворює зміст попередньої розмови («Підеш, Петре, до тієї, яку тепер любиш...»). Або в яві третій першої дії возний та виборний співають дуетом («Ой доля людськая— доля єсть сліпая...»). Безпосередньо цей дует не пов'язаний із сюжетом, але за настроєм він є своєрідним продовженням їхньої попередньої розмови і вдало підводить під нею риску.
І. Котляревський використав у своїй п'єсі 19 пісень, які додають колоритності та самобутності цьому творові. Пісенний скарб «Наталки Полтавки» є не тільки окрасою твору, а й відіграє важливу роль у характеристиці героїв та розвитку дії.

КІНЕЦЬ