Презентація на тему «Меркурій» (варіант 18)

Меркурій
Повшедна Ірина
Уницька Ганна

Загальні відомості
Діаметр
4878 км.
Маса
3,28*1023 кг.
Щільність
5500 кгм3
Період обертання
58,7 доби.
Середня відстань від Сонця
0,39 а.е.
Період обертання
88 діб.
Ексценрисітет орбіти
0,21.
Нахил орбіти
7 градусів.

Меркурій – найближча до Сонця планета і найменша з „великих” планет; її діаметр становить близько 0,4 діаметра Землі, маса приблизно в 20 раз менша від земної маси, густина приблизно 5 г/см3. Зоряна доба, тобто період обертання навколо осі відносно зір, становить 58,65 нашої доби. Середня відстань Меркурія від Сонця становить 57,9 млн. км, а зоряне обертання навколо Сонця він робить за 88 днів.

Через те, що найбільша елонгація від Сонця ніколи не перевищує 280, планета майже завжди залишається схованою у променях ранкової або вечірньої заграви і бачити її в наших широтах вдається рідко. Тому про її природу знають дуже мало. Неозброєному оку Меркурій здається зорею першої величини, інколи навіть яскравішою; в максимальному блиску він майже дорівнює найяскравішій зорі неба – Сиріусу.
В телескоп Меркурій виявляє фази подібно до Місяця. Фази ці залежать від його положення відносно Сонця. Поблизу верхнього сполучення, далеко за Сонцем, він має вигляд майже повного маленького кружальця. Біля найбільшої елонгації він схожий на Місяць у першій або останній чверті, а поблизу нижнього сполучення (між Сонцем і Землею) набуває форми порівняно великого, але вузького серпа.

Спостерігати Меркурій дуже важко. Поляризація дослідження дає можливість вважати, що за своєю природою, як і за розміром, Меркурій схожий на Місяць. Очевидно, він не має атмосфери. Час обертання Меркурія навколо осі точно ще не визначено, але найімовірніше, що він дорівнює часові обертання навколо Сонця, тобто 88 дням. Це значить, що планета звернена до Сонця однією стороною, як Місяць до Землі. Тому одна півкуля Меркурія дуже нагріта сонячними променями (до температури 4000 С, як показують безпосередні виміри), на ній вічний день, а на другій – вічна ніч і холод.

Через те, що ця планета рухається по орбітах, розташованих усередині земної орбіти, вона іноді проходить між Сонцем і Землею. В цей час планету можна помітити на сонячному диску у вигляді маленького чорного кружальця. Проходження Меркурія трапляються в середньому 13 раз за століття; вони бувають тільки в травні і листопаді; останнє проходження спостерігалося 14 листопада 1953 року.

У Меркурія супутників не знайдено. Поверхня Меркурія настільки вкрита кратерами, що на фотографіях її важко відрізнити від поверхні Місяця. Подібні вони також за відбивною здатністю і теплопровідністю поверхневого шару. Помітною відмінністю є мала кількість западин, подібних до місячних „ морів”. Найбільша з них – море спеки – має діаметр близько 1300 км.

У деяких районах Меркурія можна спостерігати вражаюче явище: через деякий час після сходу, піднявшись на невелику висоту над обрієм, Сонце, наче „забувши” щось важливе за обрієм, поспішає назад, заходить там, де зійшло і знову сходить. Така картина відбувається і на заході: Сонце заходить, потім знову сходить на небосхил, піднімається на невелику висоту і знову заходить. Через відсутність атмосфери і близькість до Сонця фізичні умови на поверхні Меркурія дуже суворі. В полудень на екваторі максимальна температура досягає 700 К, вночі знижується до 100 К і нижче.

З'ясовано, що Меркурій має дуже розріджену газову оболонку, яка в основному складається з гелію, а також водню (він представлений у набагато меншій кількості), незначної кількості аргону, неону, ксенону. Концентрація частинок така, як у земній атмосфері на висоті 700 км. Ця газова оболонка не є власною атмосферою планети - силою свого тяжіння. Меркурій захоплює частинки сонячного вітру, які в середньому через 200 діб покидають планету, а на їхнє місце надходять нові.

Через значну близькість до Сонця спостерігати подробиці на поверхні Меркурія з Землі було неможливо. І лише у 1974-1975 рр. АМС „Маринер-10”(США) передала на Землю близько 10000 знімків Меркурія. На них добре видно, що поверхня Меркурія суцільно покрита кратерами, чим він дуже схожий на Місяць. От тільки кратери розташовані густіше і вони плоскіші, ніж на Місяці: мають меншу глибину і меншу висоту кільцевих валів, що їх оточують.

Несподівано було виявлено магнітне поле на планеті Меркурій, напруженість якого становить близько 1% напруженості магнітного поля біля поверхні Землі. Наявність магнітного поля дозволяє припускати, що Меркурій має досить велике металеве ядро, розміри якого можуть досягати 2/3 діаметра планети. Вважається, що в ядрі зосереджено до 80% усієї маси Меркурія, і цим визначається його найбільша середня густина серед усіх планет Сонячної системи.

Існує легенда, начебто Микола Коперник за усе своє життя жодного разу не бачив Меркурій, що постійно ховається в променях сонця. Дійсно, безсмертній праці Коперника «Про обертання небесних сфер» не приводиться жодного спостереження цієї планети, виконаного самим вченим. У своїх розрахунках руху Меркурія Коперник використовує спостереження Птолемея, його сучасника Теона. Однак, говорячи про труднощі вивчення Меркурія на широті Кракова, Коперник зауважує: “…усе-таки можна піймати і його, якщо тільки робити це з трохи більшою хитрістю.” Звідси можна зробити висновок, що Коперник усе-таки ”ловив” Меркурій, але велів використовувати більш точні дані.

Меркурій був відомий з давніх часів. Греки дали цій планеті два імена: Аполлоном вони називали її як ранкову зірку і Гермесом - вечірню. Грецькі астрономи знали, однак, що ці два імені носить одне небесне тіло. Меркурій багато в чому схожий на Місяць: на його поверхні багато кратерів і вона дуже стара; планета не має тектонічної плити. З іншого боку, Меркурій набагато щільніший, ніж Місяць (5.43 кг/м3 проти 3.34 кг/м3). Меркурій - друге по щільності велике тіло Сонячної системи після Землі. Фактично таку щільність Землі забезпечує гравітаційний тиск, і якби не він, то Меркурій був би більш щільним, чим Земля. Це вказує на те, що щільне залізне ядро Меркурія більше, ніж у Землі, і, можливо, складає велику частину планети. Тому в Меркурія відносно тонка кремнієва мантія і кора. Отже, усередині Меркурій, в більшості, складається з залізного ядра, радіус якого складає від 1800 до 1900 км. Товщина кремнієвої зовнішньої оболонки (аналогічно мантії і корі Землі) складає усього від 500 до 600 км. Принаймні частина ядра, можливо, розплавлена.

На поверхні Меркурія зустрічаються величезні прірви, деякі до сотень кілометрів довжиною і до трьох кілометрів глибиною. Оцінено, що площа поверхні Меркурія скоротилася приблизно на 0.1%, що складає зменшення радіуса планети приблизно на 1 км.
На Меркурії є також і області з відносно гладкими поверхнями. Деякі можуть бути результатом древньої вулканічної дії, а інші - результатом відкладень речовини, викинутого при утворенні кратерів у результаті зіткнень. Одна з найбільших особливостей на поверхні Меркурія - басейн Caloris; його діаметр - приблизно 1300 км. Він схожий на великі басейни (місячного моря) на Місяці. Подібно місячним басейнам, його поява, можливо, була викликана дуже великим зіткненням у ранній хронології Сонячної системи.

На Меркурії є характерні форми рельєфу – ескарпи. Ескарпи – це круті обриви висотою від сотень метрів до 1–2 км, і довжиною 20–500 км. Вважається, що вони утворилися через стиск планети.

Швидкість обертання Меркурія вища, ніж в інших планет. Відбувається це для того, щоб планета залишалася на стабільній орбіті. Через швидкість свого обертання і найкоротшу з усіх великих планет орбіту, у Меркурія найкоротший рік: із середньою швидкістю 48 км/с він робить повний оборот навколо Сонця за 88 днів земної доби. За цей час планета робить всього півтора обороти навколо своєї осі. З цієї причини зоряна доба триває дуже довго – 59-та земної доби. Сонячна доба Меркурія, що триває від одного сходу Сонця до іншого, дорівнює 176 земних діб.

Орбіта Меркурія дуже витягнута: перигелій дорівнює 46 мільйонам км від Сонця, а афелій - 70 мільйонів км. Перигелій орбіти прецесує навколо Сонця з дуже малою швидкістю. У 19 столітті астрономи провели дуже ретельні спостереження параметрів орбіти Меркурія, але не могли адекватно пояснювати їх за допомогою механіки Ньютона. Невеликі розходження, що спостерігалися, були недозволеною проблемою протягом багатьох десятиліть. Думали навіть, що інша планета (іноді називана Вулканом) могла б існувати на орбіті, близької до Меркурія. Але насправді відповідь була знайдена за допомогою Загальної Теорії Відносності Ейнштейна, і коректне пророкування руху Меркурія було важливим фактором у раннім прийнятті цієї теорії.

Меркурій - яскраве світило, але побачити його на небі не так просто. Справа в тім, що, знаходячись поблизу Сонця, Меркурій завжди можна побачити недалеко від сонячного диска, відходячи від нього то вліво (до сходу), то вправо (до заходу) тільки на невелику відстань, що не перевершує 28°. Тому його можна побачити тільки в ті дні року, коли він відходить від Сонця на найбільшу відстань. У Меркурія є слабке магнітне поле, його потужність складає приблизно 1% від потужності магнітного поля Землі.

Меркурій набагато ближчий до Сонця, ніж Земля. Тому Сонце на ньому світить і гріє в 7 разів сильніше, ніж у нас. На денній стороні Меркурія страшно пекуче, там вічне пекло. Виміри показують, що температура там піднімається до 400° вище нуля. Зате на нічній стороні повинний бути завжди сильний мороз, що, імовірно, доходить до 200° і навіть до 250° нижче нуля. Якщо розглядати Меркурій у сильний телескоп, то замість зірочки він буде виглядати, як маленький Місяць, маючи обрису або вузького серпика, або півкола. Це відбувається по тій же причині, що і зміна фаз Місяця. Меркурій - темна куля, власного світла він не дає і сіяє на небі за рахунок відображення сонячних променів. На тій половині Меркурія, що повернена до Сонця, - день, а на іншій - ніч. Ми бачимо тільки освітлену частину планети.

Діаметр Меркурія в 2,5 рази менше діаметра Землі й у 1,5 рази більше діаметра Місяця. Багато чого про Меркурій довідалися в 1974 р. після польоту АМС “Маринер-10”. Тоді люди вперше побачили поверхню Меркурія. Вона виявилася дуже схожою на місячну, практично не відрізнялась від неї.
У Меркурія є екзотична гелієва атмосфера. Її тиск у 500 млрд. раз менший тиску земної атмосфери. Атмосфера Меркурія подібна поточній ріці тим, що вона постійно тікає від планети, і постійно поповнюється сонячним вітром.

Отже, Меркурій - це царство пустель. Одна його половина - гаряча кам'яна пустеля, інша половина - крижана пустеля, що, можливо, покрита замерзлими газами.

Дякуємо за увагу!