Презентація на тему «Версальський договір»
408
Слайд #1
Версальський договір
Учениці 10-А класу
КЗО ДСЗШ №147
ім.В.Чорновола
Іващенко Ірини
Учениці 10-А класу
КЗО ДСЗШ №147
ім.В.Чорновола
Іващенко Ірини
Слайд #2
Версальский мирний договір
Версальський мирний договір — підписаний у Версалі 28 червня 1919 року державами-переможницями у Першій світовій війні (США, Британією, Францією, Італією, Японією, Бельгією тощо) з одного боку, і переможеною Німеччиною — з іншого. З іншими центральними державами, які воювали на стороні Німеччини у Першій світовій війні були підписані окремі договори. Хоча перемир`я, підписане 11 листопада 1918 року, фактично закінчило бойові дії, знадобилося шість місяців переговорів на Паризькій мирній конференції щодо укладання мирного договору. Договір був зареєстрований у секретаріаті Ліги Націй 21 жовтня 1919 року, і надрукований в Treaty Series.
Версальський мирний договір — підписаний у Версалі 28 червня 1919 року державами-переможницями у Першій світовій війні (США, Британією, Францією, Італією, Японією, Бельгією тощо) з одного боку, і переможеною Німеччиною — з іншого. З іншими центральними державами, які воювали на стороні Німеччини у Першій світовій війні були підписані окремі договори. Хоча перемир`я, підписане 11 листопада 1918 року, фактично закінчило бойові дії, знадобилося шість місяців переговорів на Паризькій мирній конференції щодо укладання мирного договору. Договір був зареєстрований у секретаріаті Ліги Націй 21 жовтня 1919 року, і надрукований в Treaty Series.
Слайд #3
Переговори
Переговори між союзними державами почалися 18 січня в Salle de l'Horloge Міністерства закордонних справ Франції , на набережній д'Орсе в Парижі. Спочатку в переговорах брали участь 70 делегатів з 27 країн.Німеччина, Австрія та Угорщина, які зазнали поразки, були виключені з переговорів. Росія також була виключена, тому що вона уклала окремий договір з Німеччиною в 1918 році, згідно з яким Німеччина отримала велику частину території Росії і ресурсів. Як пізніше зазначали учасники переговорів у Версалі, умови цього договору були вкрай суворими. Ще раніше окремий договір був також укладений між Українською Народною Республікою та Центральними державами.
До березня 1919 року, найважливішу роль у веденні переговорів відносно складних і важких умов миру відігравали регулярні зустрічі «Ради десяти», в яку увійшли глави урядів і міністри закордонних справ п'яти основних переможців (Сполучене Королівство, Франція, США, Італія та Японія). Це незвичайне утворення виявилося занадто громіздким і формальним для ефективного прийняття рішень, Японія і, більшу частину переговорів — міністри закордонних справ — покинули головні зустрічі, отже залишилася тільки «Велика четвірка». Після того, як територіальні претензії прем`єр-міністра Італії Вітторіо Орладно стосовно Фіуме були відхилені, він покинув переговори і повернувся тільки на підписання договору у червні.
Остаточні умови були визначені лідерами «великої трійки» країн: прем'єр-міністром Великобританії Девідом Ллойд Джорджем, прем'єр-міністр Франції Жоржем Клемансо, і американським президентом Вудро Вільсоном .Навіть цій невеликій групі було важко визначитися із загальною позицією, тому що їхні цілі суперечили одна одній. Результаті було названо «невдалим компромісом».
Переговори між союзними державами почалися 18 січня в Salle de l'Horloge Міністерства закордонних справ Франції , на набережній д'Орсе в Парижі. Спочатку в переговорах брали участь 70 делегатів з 27 країн.Німеччина, Австрія та Угорщина, які зазнали поразки, були виключені з переговорів. Росія також була виключена, тому що вона уклала окремий договір з Німеччиною в 1918 році, згідно з яким Німеччина отримала велику частину території Росії і ресурсів. Як пізніше зазначали учасники переговорів у Версалі, умови цього договору були вкрай суворими. Ще раніше окремий договір був також укладений між Українською Народною Республікою та Центральними державами.
До березня 1919 року, найважливішу роль у веденні переговорів відносно складних і важких умов миру відігравали регулярні зустрічі «Ради десяти», в яку увійшли глави урядів і міністри закордонних справ п'яти основних переможців (Сполучене Королівство, Франція, США, Італія та Японія). Це незвичайне утворення виявилося занадто громіздким і формальним для ефективного прийняття рішень, Японія і, більшу частину переговорів — міністри закордонних справ — покинули головні зустрічі, отже залишилася тільки «Велика четвірка». Після того, як територіальні претензії прем`єр-міністра Італії Вітторіо Орладно стосовно Фіуме були відхилені, він покинув переговори і повернувся тільки на підписання договору у червні.
Остаточні умови були визначені лідерами «великої трійки» країн: прем'єр-міністром Великобританії Девідом Ллойд Джорджем, прем'єр-міністр Франції Жоржем Клемансо, і американським президентом Вудро Вільсоном .Навіть цій невеликій групі було важко визначитися із загальною позицією, тому що їхні цілі суперечили одна одній. Результаті було названо «невдалим компромісом».
Слайд #4
Позиція Великобританії
Спустошення у Великобританії під час війни було порівняно невеликі, тому прем'єр-міністр Девід Ллойд Джордж підтримував репарації меншою мірою ніж французи. Великобританія починала дивитися на відновлену Німеччини як на важливого торговельного партнера і турбувався про вплив відшкодування також на британську економіку. Ллойд Джордж був також стурбований пропозицію Вудро Вільсона за «самовизначення», і, як французи, хотів зберегти імперіальний статус своєї країни. Як і французи, Ллойд-Джордж підтримував таємні договори і військово-морської блокади. Ллойд Джорджу вдалося збільшити загальну величину репарацій і частку Великобританії вимагаючи компенсації за величезну кількість вдів, сиріт та чоловіків, які стали інвалідами війни і були не в змозі працювати.
Спустошення у Великобританії під час війни було порівняно невеликі, тому прем'єр-міністр Девід Ллойд Джордж підтримував репарації меншою мірою ніж французи. Великобританія починала дивитися на відновлену Німеччини як на важливого торговельного партнера і турбувався про вплив відшкодування також на британську економіку. Ллойд Джордж був також стурбований пропозицію Вудро Вільсона за «самовизначення», і, як французи, хотів зберегти імперіальний статус своєї країни. Як і французи, Ллойд-Джордж підтримував таємні договори і військово-морської блокади. Ллойд Джорджу вдалося збільшити загальну величину репарацій і частку Великобританії вимагаючи компенсації за величезну кількість вдів, сиріт та чоловіків, які стали інвалідами війни і були не в змозі працювати.
Слайд #5
Позиція США
В Сполучених Штатах панував сильний антиінтервенціоністський настрій, після вступу США у війну в квітні 1917 року, багато американців прагнули звільнитися від європейських справ якомога швидше. США зайняли більш примирливу позицію стосовно питання німецьких репарацій. До кінця війни президент Вудро Вільсон, разом з іншими американськими чиновниками, включаючи Едварда Гауса висунула Чотирнадцять пунктів, які він представив у своєму виступі на Паризькій мирній конференції. США також висловили бажання продовжувати торгівлю з Німеччиною, тому також не хотіли ставитися до неї занадто строго в економічних плані.
В Сполучених Штатах панував сильний антиінтервенціоністський настрій, після вступу США у війну в квітні 1917 року, багато американців прагнули звільнитися від європейських справ якомога швидше. США зайняли більш примирливу позицію стосовно питання німецьких репарацій. До кінця війни президент Вудро Вільсон, разом з іншими американськими чиновниками, включаючи Едварда Гауса висунула Чотирнадцять пунктів, які він представив у своєму виступі на Паризькій мирній конференції. США також висловили бажання продовжувати торгівлю з Німеччиною, тому також не хотіли ставитися до неї занадто строго в економічних плані.
Слайд #6
Позиція Франції
Французька делегація в Парижі на чолі з прем'єром Жоржем Клемансо була сповнена рішучості щодо відновлення французької гегемонії на європейському континенті. З 1870 до 1914 року Німеччина здіснила великий економічний і демографічний ривок, перевершивши Францію за впливами на континенті. Таким чином, Клемансо використовув конференцію як засіб відновлення позицій Франції як великої держави в Європі.
Французька делегація в Парижі на чолі з прем'єром Жоржем Клемансо була сповнена рішучості щодо відновлення французької гегемонії на європейському континенті. З 1870 до 1914 року Німеччина здіснила великий економічний і демографічний ривок, перевершивши Францію за впливами на континенті. Таким чином, Клемансо використовув конференцію як засіб відновлення позицій Франції як великої держави в Європі.
Слайд #7
Умови договору
Умови договору склали на Паризькій мирній конференції 1919—1920 рр. Договір набув чинності 10 січня 1920 , після ратифікації його Німеччиною і чотирма головними союзними державами — Великобританією, Францією, Італією і Японією. Із держав підписавших Версальський мирний договір США, Хіджаз і Еквадор відмовилися його ратифікувати. Сенат США відмовився від ратифікації через небажання США зв'язувати себе участю в Лізі Націй (де переважав вплив Великобританії і Франції), статут якої був складовою частиною Версальського договору. Замість цього договору США уклали з Німеччиною в серпні 1921 особливий договір, майже ідентичний Версальському, але не містив статей про Лігу Націй.
Умови договору склали на Паризькій мирній конференції 1919—1920 рр. Договір набув чинності 10 січня 1920 , після ратифікації його Німеччиною і чотирма головними союзними державами — Великобританією, Францією, Італією і Японією. Із держав підписавших Версальський мирний договір США, Хіджаз і Еквадор відмовилися його ратифікувати. Сенат США відмовився від ратифікації через небажання США зв'язувати себе участю в Лізі Націй (де переважав вплив Великобританії і Франції), статут якої був складовою частиною Версальського договору. Замість цього договору США уклали з Німеччиною в серпні 1921 особливий договір, майже ідентичний Версальському, але не містив статей про Лігу Націй.
Слайд #8
Територіальні зміни у Європі
Межі Німеччини зразка 1919 року була окреслені майже 50 до того, при офіційному створення країни в 1871 році. Території і міста в цьому регіоні протягом століть неодноразово переходили ві однієї держави до іншої, у тому числі, в різний час, частиною з них володіли Австро-Угорська імперія, Королівство Швеція, Польща і Річ Посполита. Проте, Німеччина претендувала на ці землі і міста, які вона розглядала як історично "німецькі" століттями до створення Німеччини як держави в 1871 році. Інші країни оспорювали претензії Німеччини на цій території. У мирному договорі, Німеччина погодилися повернути спірні землі і міста в різним країнам.
Німеччина була змушена поступитися контролем над своїми колоніями, а також втратити ряд європейських територій. Західна Пруссія була передана Польщі, надавши їй тим самим доступ до Балтійського моря через«польський коридор», який Пруссія анексувала при поділах Польщі. Це перетворило Східну Пруссію в ексклав, відділений від основної території Німеччини.
Ельзас і більша частина Лотарингії (у кордонах 1870 р.), раніше німецькомовні території, що входили у склад Франції, анексовані королем Людовика XIV, який розглядав Рейн, як "природній кордон" Франції. Приблизно після 200 років французького правління, в 1871 році, Ельзас і німецькомовна частина Лотарингії були передані Німеччині відповідно до Франкфуртсього договору. У 1919 році обидва регіонів знову були передені Франції.
Більша частина провінції прусської провінції Позен (нині Познань) і Західної Пруссії, яка Пруссія анексувала під час поділів Польщі (1772-1795) без плебісциту відійшли до Польщі (площа 53 800 км ², 4224000 жителів (1931)). Більша частина провінції Позен вже потрапили під польський контроль під час Великопольського повстання 1918-1919 років.
Округи Мальмеді й Ейпен Німеччина передавала Бельгії. Населенню дали можливість висловити "протест" проти перенесення, алеу відповідному реєстрі зібралось небагато підписів. Залізниця Vennbahn також передавалася Бельгії.
Межі Німеччини зразка 1919 року була окреслені майже 50 до того, при офіційному створення країни в 1871 році. Території і міста в цьому регіоні протягом століть неодноразово переходили ві однієї держави до іншої, у тому числі, в різний час, частиною з них володіли Австро-Угорська імперія, Королівство Швеція, Польща і Річ Посполита. Проте, Німеччина претендувала на ці землі і міста, які вона розглядала як історично "німецькі" століттями до створення Німеччини як держави в 1871 році. Інші країни оспорювали претензії Німеччини на цій території. У мирному договорі, Німеччина погодилися повернути спірні землі і міста в різним країнам.
Німеччина була змушена поступитися контролем над своїми колоніями, а також втратити ряд європейських територій. Західна Пруссія була передана Польщі, надавши їй тим самим доступ до Балтійського моря через«польський коридор», який Пруссія анексувала при поділах Польщі. Це перетворило Східну Пруссію в ексклав, відділений від основної території Німеччини.
Ельзас і більша частина Лотарингії (у кордонах 1870 р.), раніше німецькомовні території, що входили у склад Франції, анексовані королем Людовика XIV, який розглядав Рейн, як "природній кордон" Франції. Приблизно після 200 років французького правління, в 1871 році, Ельзас і німецькомовна частина Лотарингії були передані Німеччині відповідно до Франкфуртсього договору. У 1919 році обидва регіонів знову були передені Франції.
Більша частина провінції прусської провінції Позен (нині Познань) і Західної Пруссії, яка Пруссія анексувала під час поділів Польщі (1772-1795) без плебісциту відійшли до Польщі (площа 53 800 км ², 4224000 жителів (1931)). Більша частина провінції Позен вже потрапили під польський контроль під час Великопольського повстання 1918-1919 років.
Округи Мальмеді й Ейпен Німеччина передавала Бельгії. Населенню дали можливість висловити "протест" проти перенесення, алеу відповідному реєстрі зібралось небагато підписів. Залізниця Vennbahn також передавалася Бельгії.
Слайд #9
Територіальні зміни у Європі
Данциг (Гданськ) оголосили вільним містом.
Мемель (Клайпеда) переданий у ведення держав-переможниць (у лютому 1923 р. окупований Литвою).
Глучинський регіон Верхньої Сілезії був без плебісциту переданий Чехословаччині (площа 316 або 333 км², 49 000 жителів).
Район Сольдау (нині Дзялдово) у Східній Пруссії, важливий залізничний вузол на маршруті Варшава-Гданськ, був переданий до Польщі без плебісциту (площа 492 км²).
Питання про державну приналежність Шлезвігу, південної частини Західної Пруссії і Верхньої Сілезї мало бути вирішене плебісцитом (північна частина Шлезвігу перейшла 1920 року до Данії, частина Верхньої Сілезії в 1922 р. — до Польщі; інші спірні території залишилися в Німеччини). Історично польські землі в басейні Одера — Нижня Сілезія та більша частина Верхньої Сілезії — залишилися в Німеччини.
Саар перейшов на 15 років під управління Ліги Націй, а потім його доля мала вирішитися шляхом плебісциту. Протягом цього часу видобуте вугілля направлялось у Францію. Регіон називався нім. Saargebiet і був сформований з південної частини німецької Рейнської провінції і західної частини баварського Пфальца згідно зі "Статутом Саару" Версальського договору (статті 45-50).
Німеччина взяла зобов'язання дотримуватися незалежності Австрійської Республіки, визнавала незалежність Чехословаччини й Польщі.
Було створено Рейнську демілітаризовану зону — Німеччині заборонили тримати будь-які війська на всій своїй території на захід від Рейна й на 20 кілометрів на схід.
Данциг (Гданськ) оголосили вільним містом.
Мемель (Клайпеда) переданий у ведення держав-переможниць (у лютому 1923 р. окупований Литвою).
Глучинський регіон Верхньої Сілезії був без плебісциту переданий Чехословаччині (площа 316 або 333 км², 49 000 жителів).
Район Сольдау (нині Дзялдово) у Східній Пруссії, важливий залізничний вузол на маршруті Варшава-Гданськ, був переданий до Польщі без плебісциту (площа 492 км²).
Питання про державну приналежність Шлезвігу, південної частини Західної Пруссії і Верхньої Сілезї мало бути вирішене плебісцитом (північна частина Шлезвігу перейшла 1920 року до Данії, частина Верхньої Сілезії в 1922 р. — до Польщі; інші спірні території залишилися в Німеччини). Історично польські землі в басейні Одера — Нижня Сілезія та більша частина Верхньої Сілезії — залишилися в Німеччини.
Саар перейшов на 15 років під управління Ліги Націй, а потім його доля мала вирішитися шляхом плебісциту. Протягом цього часу видобуте вугілля направлялось у Францію. Регіон називався нім. Saargebiet і був сформований з південної частини німецької Рейнської провінції і західної частини баварського Пфальца згідно зі "Статутом Саару" Версальського договору (статті 45-50).
Німеччина взяла зобов'язання дотримуватися незалежності Австрійської Республіки, визнавала незалежність Чехословаччини й Польщі.
Було створено Рейнську демілітаризовану зону — Німеччині заборонили тримати будь-які війська на всій своїй території на захід від Рейна й на 20 кілометрів на схід.
Слайд #10
Переділ німецьких колоній
Колонії Німеччини (Камерун, Того, Танганьїка Південно-Західна Африка, Ціндао, Нова Гвінея, Соломонові острови тощо) перейшли під опіку держав-переможниць (Британії, Франції, Японії, Південної Африки).
Переділ німецьких колоній був здійснений таким чином. В Африці Танганьїка стала підмандатною територією Великобританії, район Руанда-Урунді — підмандатною територією Бельгії, «Трикутник Кіонг» (Південно-Східна Африка) був переданий Португалії (названі території раніше складали Німецьку Східну Африку), Великобританія і Франція розділили Того й Камерун; ПАС отримав мандат на Південно-Західну Африку. У Тихому океані як підмандатні території до Японії відійшли острови, що належали Німеччині північніше екватора, до Австралійського Союзу — Німецька Нова Гвінея, до Нової Зеландії— острови Західне Самоа.
Німеччина за Версальським мирним договором відмовлялася від всіх концесій і привілеїв в Китаї, від прав консульської юрисдикції і від всякої власності в Сіамі, від усіх договорів і угод з Ліберією, визнавала протекторат Франції над Марокко та Великобританії над Єгиптом. Права Німеччини щодо Цзяочжоу і всієї Шаньдунської провінції Китаю відходили до Японії (внаслідок цього Версальський договір не був підписаний Китаєм). А також Ліга Націй хоті забрати собі і поділити частиру Радянскої Росії.
Колонії Німеччини (Камерун, Того, Танганьїка Південно-Західна Африка, Ціндао, Нова Гвінея, Соломонові острови тощо) перейшли під опіку держав-переможниць (Британії, Франції, Японії, Південної Африки).
Переділ німецьких колоній був здійснений таким чином. В Африці Танганьїка стала підмандатною територією Великобританії, район Руанда-Урунді — підмандатною територією Бельгії, «Трикутник Кіонг» (Південно-Східна Африка) був переданий Португалії (названі території раніше складали Німецьку Східну Африку), Великобританія і Франція розділили Того й Камерун; ПАС отримав мандат на Південно-Західну Африку. У Тихому океані як підмандатні території до Японії відійшли острови, що належали Німеччині північніше екватора, до Австралійського Союзу — Німецька Нова Гвінея, до Нової Зеландії— острови Західне Самоа.
Німеччина за Версальським мирним договором відмовлялася від всіх концесій і привілеїв в Китаї, від прав консульської юрисдикції і від всякої власності в Сіамі, від усіх договорів і угод з Ліберією, визнавала протекторат Франції над Марокко та Великобританії над Єгиптом. Права Німеччини щодо Цзяочжоу і всієї Шаньдунської провінції Китаю відходили до Японії (внаслідок цього Версальський договір не був підписаний Китаєм). А також Ліга Націй хоті забрати собі і поділити частиру Радянскої Росії.
Слайд #11
Обмеження на збройні сили
За договором збройні сили Німеччини повинні були бути обмежені 100-тис. сухопутної армії; обов'язкова військова служба скасовувалася, основна частина збереженого військово-морського флоту підлягала передачі переможцям, були також накладено жорсткі обмеження на будівництво нових бойових кораблів. Німеччині заборонялося мати багато сучасних видів озброєння — бойову авіацію, бронетехніку (за винятком невеликої кількості застарілих машин — броньованих автомобілів для потреб поліції)
За договором збройні сили Німеччини повинні були бути обмежені 100-тис. сухопутної армії; обов'язкова військова служба скасовувалася, основна частина збереженого військово-морського флоту підлягала передачі переможцям, були також накладено жорсткі обмеження на будівництво нових бойових кораблів. Німеччині заборонялося мати багато сучасних видів озброєння — бойову авіацію, бронетехніку (за винятком невеликої кількості застарілих машин — броньованих автомобілів для потреб поліції)
Слайд #12
Створення міжнародних організацій
Частиною I договору був Пакт про Лігу Націй (англ. Covenant of the League of Nations), який передбачав створення Ліги Націй, організація, метою якої був арбітраж у міжнародних суперечках щоб уникнути таким чином майбутніх воєн. Частина XIII постулювала створенняМіжнародної організації праці, щоб сприяти "регулюванню робочого часу, включаючи встановлення максимального робочого дня і тижня, регулювання трудових ресурсів, запобігання безробіттю, забезпечення адекватного прожиткового мінімуму, захист робітників від хвороб і травм, що випливають з його зайнятості, захист дітей, підлітків і жінок, забезпечення на старість і випадки каліцтва, захист інтересів робітників, що працюють в інших (ніж їх власна) країнах, визнання принципу свободи об'єднання, організація професійно-технічної освіти та інші заходи". Окрім цього, відповідно до частини XII, повинні були бути створені міжнародної комісії з питань адміністртивного контролю за Ельбою, Одрою, Німаном і Дунаєм.
Частиною I договору був Пакт про Лігу Націй (англ. Covenant of the League of Nations), який передбачав створення Ліги Націй, організація, метою якої був арбітраж у міжнародних суперечках щоб уникнути таким чином майбутніх воєн. Частина XIII постулювала створенняМіжнародної організації праці, щоб сприяти "регулюванню робочого часу, включаючи встановлення максимального робочого дня і тижня, регулювання трудових ресурсів, запобігання безробіттю, забезпечення адекватного прожиткового мінімуму, захист робітників від хвороб і травм, що випливають з його зайнятості, захист дітей, підлітків і жінок, забезпечення на старість і випадки каліцтва, захист інтересів робітників, що працюють в інших (ніж їх власна) країнах, визнання принципу свободи об'єднання, організація професійно-технічної освіти та інші заходи". Окрім цього, відповідно до частини XII, повинні були бути створені міжнародної комісії з питань адміністртивного контролю за Ельбою, Одрою, Німаном і Дунаєм.
Слайд #13
Наслідки
Умови Версальського мирного договору традиційно вважаються виключно принизливими і жорстокими по відношенню до Німеччини. Вважається, що саме це призвело до крайньої соціальної нестабільності всередині країни (після початку світової економічної кризи в 1929 році), виникнення ультраправих сил і приходу до влади нацистів (в 1933 році).
Проте жорсткі обмеження, накладені на Німеччину, належним чином не контролювалися європейськими державами або ж порушення їх навмисно спускалися Німеччини з рук, у тому числі: Ремілітаризація Рейнської області, аншлюс Австрії, відторгнення Судетської області Чехословаччини і подальша окупація Чехії і Моравії.
Умови Версальського мирного договору традиційно вважаються виключно принизливими і жорстокими по відношенню до Німеччини. Вважається, що саме це призвело до крайньої соціальної нестабільності всередині країни (після початку світової економічної кризи в 1929 році), виникнення ультраправих сил і приходу до влади нацистів (в 1933 році).
Проте жорсткі обмеження, накладені на Німеччину, належним чином не контролювалися європейськими державами або ж порушення їх навмисно спускалися Німеччини з рук, у тому числі: Ремілітаризація Рейнської області, аншлюс Австрії, відторгнення Судетської області Чехословаччини і подальша окупація Чехії і Моравії.
