Презентація на тему «Бароко в різних видах мистецтва»

Бароко в різних видах мистецтва
Самчук Марина
Учениця 11-Б класу
Житомирської міської гімназії №3

ДЕЩО З ІСТОРІЇ

ІСТОРІЯ
Бароко виникло і набуло великого розвитку в Італії, замінивши прості і ясні форми мистецтва Раннього і Високого Відродження. Пов'язане з дворянською культурою часів розквіту абсолютизму, бароко було покликане прославляти знать і церкву. Але в ньому відбилися і прогресивні ідеї, зумовлені тогочасною боротьбою за національну єдність в різних країнах Європи. Поряд з цим бароко відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилися в синтезі мистецтв, у створенні грандіозних міських і паркових ансамблів тощо.
 

Бароко (іт. barocco — вибагливий, химерний) — стиль у європейському мистецтві у ХVI-XVIII ст.
Батьківщиною бароко була Італія , де у визначних мистецьких центрах (Римі, Мантуї, найменше у Венеції і Флоренції) виробили перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живопису. За висновками науковців - бароко кризовий стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Але це не відкидало бажання насолод дарунками життя, мистецтва і природи, широкого використання насилля, работоргівлі, винищення незвичних культур чи ідейних течій як в самій Європі, так і за її межами.
Якщо Відродження мало незначне поширення в країнах за межами Італії, то з доби бароко почалася справжня навала західноєвропейської цивілізації на відомий світ і включення в орбіту своїх хижацьких інтересів віддалених країн і континентів (доба Великих географічних відкриттів, хижацька колонізація Америки, Південної Азії тощо).
Арх. Карло Мадерно, церква св.Сусанни у Римі, один з перших зразків римського бароко, 1603 рік.

Засновником бароко в Італіі вважають Мікеланджело Буонаротті (1475-1564).
Саме він підсилив архітектуру велетенським ордером, широко використовував карнизи, подвоєння пілястр та колон, тісніву архітектурних елементів та надлюдський розмір. Скульптурні та архітектурні твори генія й досі справляють враження скорботи, напруги, нервовості, хоча зберігають чітку побудову, симетрію і потойбічну,майже неможливу красу.

Характерні ознаки бароко
Характерна пишнота, парадність, яскравість кольо-рів, контрастність, екстра-вагантність орнаменту, аси-метрія конструкцій. В архітектурі панують сильні контрасти об'ємів, пере-більшена пластика фасадів, світлотіньові та кольорові ефекти. Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту і ефектів пластикою, парад-ністю. У музиці — поява опери.
Статуя янгола з терновим вінцем
Л. Берніні у Сант Андреа делле Фратте.
Михайлівський Золотоверхий собор у Києві (1113) — типовий приклад стилю українського бароко.

Стиль домінував у європейському мистецтві в XVII столітті.У деяких країнах бароковий стиль захопив кінець XVI і половину XVIII століття.
Представниками цього стилю є :
П. П. Рубенс, А. ван Дейк (Фландрія);
в живопису Кортона, Караваджо;
в архітектурі Л. Берніні (Італія), В. Растреллі (Росія);
в літературі П. Кальдерон (Іспанія), А. д'Обіньє (Франція),
М. В. Ломоносов (Росія), І.Величковський ( Україна)
У музиці період бароко тривав з 1600 до 1750.
Представниками музичного бароко є Монтеверді, А. Вівальді, Й. С. Бах,
Г. Ф. Гендель.

Регіональні особливості бароко
Люблін, Польща, вівтар
Коллегіата в місті Катанія, Сіцилія
Куба,Гавана, кафедральний собор.

Бароко у живопису
Стиль бароко у живопису характеризується динамізмом композицій і пишністю форм, аристократичністю та незаурядністю сюжетів. Яскравий приклад — творчість Рубенса и Караваджо.
Караваджо
Закликання апостола Матвія.

Барокова мода
Мода епохи бароко співпадає у Франції з періодом правління Людовіка XIV у другій половині XVII століття. Це час абсолютизму. При дворі панував суворий етикет ,складний церемоніал. Костюм був підпорядкований етикету. Франція була законодавицею моди в Європі, тому в інших країнах швидко перейняли французьку моду.
Ніколя де Ларжийєр.
Портрет Людовіка XIV з родиною
Антоніс ван Дейк
Портрет Джеймса Стюарта, 1637

МУЗИКА ЕПОХИ БАРОКО
Барокові інструменти: харді-гарді, віола, лютня,
барокова скрипка та барокова гітара

Музика раннього бароко (1600—1654)
Умовною точкою переходу між епохами бароко і ренесансу можна вважати створення італійським композитором Клаудіо Монтеверді (1567—1643) його речитативного стилю та послідовний розвиток італійської опери. Початок оперних спектаклів у Римі та Венеції означав визнання і розповсюдження нового жанру по країні.
Портрет Клаудіо Монтеверді
Бернардо Строцці, 1640
У розповсюдження
нових прийомів великий внесок вніс німецький композитор Генріх Шюц (1585—1672)

Музика зрілого бароко (1654—1707)
Видатний представник придворних композиторів двору Людовіка XIV Джованні Баттиста Люллі
Композитор і віолініст Арканджело Кореллі (1653—1713) відомий своєю роботою над розвитком жанру кончерто гроссо.
В Англії зріле бароко відзначено яскравим генієм Генрі Пьорселла (1659—1695).

Музика пізнього бароко (1707—1760)
Антоніо Вівальді-
італійський композитор
(1678—1741)
Визнання Вівальді принесли не концертні виступи або зв'язки при дворі, а публікації його робіт, які включили тріо-сонати, скрипальні сонати й
концерти.
Найзнаменитішим придворним композитором став Георг Фрідріх Гендель (1685—1759)
Йоганн Себастьян Бах за своє життя створив більше ніж 1000 творів різноманітних жанрів, крім опери.

Бароко в Російській імперії

В Росії розвиток бароко був пов'язаний із зростанням і зміцненням дворянської держави. Цілком справедливо його поділяють на ранішнє (1713-1741) та розвинене (1741-1760-ті роки). Яскравими зразками ранішнього бароко Росії були Меншиковський палац у Кронштадті (сильно перебудований,майже зник як барокова пам'ятка),Петропавлівський собор у фортеці (збереже-ний), Меншиковський палац на Васильївському острові (реставрований,філія музею Ермітаж),Петергоф та Меншиковський палац у передмісті Оранієнбаум,деякі споруди Олександро-Невського монастиря(потім одно-йменної лаври),Костянтинівський палац у Стрельні (реставрований).

Петергоф
Великий каскад
Грот в садибі Кусково
Гравюра XVIII ст.
Катеринентальський палац (Кадріорг)
у місті Таллін

Бароко в українському мистецтві

На західні землі України бароко прийшло рано,в перші роки XVII століття. Католицька громада Львова вже у 1644 році мала дивний зразок італійського бароко - Стрітенський костел босих кармелітів (збережений). Архітектор Джованні Баттиста Джизлєнні майже точно скопіював храм Карло Мадерно у Римі, побудований там у 1603 році. Зберігся й Петропавлівський костел, і монастир у Луцьку,побудований архітектором з Венеції Джакомо Бріано у 1606-1610 роках. Не вщухає захоплення й від костелу св. Трійці в містечку Олика, побудований Радзивіллами, де працювали Б. Моллі та Я. Ма-ліверна ще в 1635-1640 роках (збіднілий,пошарпаний, але збе-режений). А будуть ще церковні барокові велетні в Барі, Городенці, Бучачі , Микулинцях, Золочеві, Вінниці, Ізяславі, Кременці,Почаєві.
Шедеври бароко донині стоять у Львові, Бердичеві, Кам'янці-Подільському, Наварії, Угневі, Підкамені, Богородчанах.

Костел Святого Йосипа
та монастир отців
Лазаритів, місто Ізяслав,
Хмельницька об.
Собор святого Юра у Львові
Головний вхід у храм
Костел
святих Ігнатія Лойоли
і Станіслава Костки
у Кременці

В українському живописі стиль бароко позначився насиченістю композицій, колористичною вишуканістю й декоративністю. Персонажі на іконах і портретах зображуються в дорогому одязі, типаж і аксесуари українізуються («Св. Параскева П'ятниця», 1701, майстра Пилипенка з с. Високого, розписи Рутковича в церкві Скваряви та Кондзелевича в Богородчанах).
У портреті помітне прагнення до імпозантності пози, небуденного оточення (портрет воєначальника Григорія Гамалії в Київському музеї українського мистецтва). Риси піднесеності і декоративності яскраво виявилися у скульптурі ратуші в Бучачі, рельєфах дзвіниці Софійського собору в Києві. Риси бароко виступають також у розписах Троїцького собору Густинського монастиря (кінець XVII ст.) та пізніше Троїцької церкви Києво-Печерської лаври, виконаних під керівництвом А. Галика. Тут композиції сповнені динаміки й руху, а персонажі подані в природних позах, в золототканому і багато орнаментованому одязі.
 

Іоан Максимович
Церква Святої
Параскеви П'ятниці
Ратуша
в місті Бучач

Бароко яскраво відбилося в різьбі дерев'яних іконостасів середини XVIII ст., які являли собою величні декоративні композиції, що ніби золототканими завісами закривали вівтар (іконостас Покровської церкви в селі Великі Сорочинці Полтавської обл., 1732, та ін.), а також у ювелірних виробах (келихи, блюда, оправи Євангелія тощо) і в книжковій графіці, гравюрах.

Пересопницьке Євангеліє
Оклад ікони

БАРОКО В ЛІТЕРАТУРІ

Що таке літературне бароко?
Саме поняття літературного бароко ввійшло в науку лише недавно, після першої світової війни. Поняття «бароко» прикладали раніше лише до сфери пластичних мистецтв (архітектури, скульптури, малярства). Пізніше помітили, що й стиль інших мистецтв (музика, література) має спільні риси із стилем мистецтв пластичних. Та й досі наука не закінчила дослідження барокової літератури. Найменше зроблено в слов'ян; лише польська та чеська барокова література порівняно добре досліджена.

Письменники та поети в епоху бароко сприймали реальний світ як ілюзію та сон. Реалістичні описи часто поєднувалися з їх алегоричним зображенням. Широко використовувалися в цю добу символи, метафори, театральні прийоми, графічні зображення (рядки віршів утворюють малюнок), насиченість риторичними фігурами, антитезами, паралелізмами, градаціями, оксюморонами. Існує бурлескно-сатиричне відношення до дійсності.
Для літератури бароко характерне прагнення до різноманіття, підсумовування знань про світ, всеохоплюваність, енциклопедизм, який іноді обертається хаотичністю та колекціонуванням сміховин, намаганням дослідити буття в його контрастах (дух та плоть, морок та світло, тимчасове та вічне).
Етика бароко тяжіє до символіки ночі, теми тліну і марноти, життя-сну (Ф. де Кеведо-і-Вільєгас, П. Кальдерон). Відома п'єса Кальдерона так і зветься: "Життя є сон".
Дон Педро Кальдерон де ла Барка Енао де ла Барреда-і-Ріаньо

Утворилися жанри
галантно-героїчний роман (Ж. де Скюдері, М. де Скюдері);
реально-побутовий та сатиричний роман (Фюретьєр, Ш.Сорель, П. Скаррон).
Бароко як стиль дав декілька різновидів течій
маринізм;
гонгоризм (культеранізм);
консептизм (Італія, Іспанія);
метафізична школа та евфуїзм (Англія).

Філософія та естетика бароко
Розквіт європейського літературного бароко припадає на XVII століття, яке поєднує дві великі епохи — Ренесанс і Просвітництво. Бароко, що приходить на зміну Ренесансові, тривалий час розглядалося як зворотний бік останнього, як «реакційне» мистецтво.
Правильніше вбачати в бароковому напрямі синтез, мистецтва двох епох — Відродження та Середньовіччя (Готики). Дійсно, бароко звертається до змісту й форм готичного мистецтва. Але воно аж ніяк не відмовляється від ренесансних культурних здобутків. У бароко можна спостерігати елементи двох великих стилів.
Проте бароко не тільки синтезувало мистецтво готики й ренесансу. Воно має також цілу низку оригінальних стилістичних і поетичних рис. Барокова література рухлива й динамічна, їй притаманні трагічна напруженість і трагічне світосприйняття. І хоча художня концепція бароко так само гуманістично спрямована, як і ренесансова, в ній, на відміну від світлого, оптимістичного, життєрадісного мистецтва Відродження, посилюються настрої песимізму, скепсису, розчарування.

Людина, згідно з провідною бароковою ідеєю, це піщинка у Всесвіті. Життя її — скороминуще, в ньому панують випадок і фатум. Найпоширенішими темами літератури бароко стають «Memento mori!» (пам'ятай про смерть!) і «Vanitas» (суєта). Людина приречена на життєву суєту і страждання, а також на смерть, що є спасінням від скорбот життя.
Людина бароко, на відміну від цільних натур літератури ренесансу, є роздвоєною. Людина бароко — це, за образом англійського поета Дж. Донна, черв, який плазує у бруді та крові. І разом зі скороминучим життям приреченої людини мають загинути всі явища природи, взагалі все, що живе.
Часто-густо дійсність для письменників барокового напряму втрачає свою реальність. Вона стає примарною та ілюзорною. Взагалі протиставлення реальності і ілюзії — один з найхарактерніших елементів антитетичного барокового світосприйняття.

Не треба, одначе, забувати, що барокове мистецтво та барокова поезія зокрема призначені не для іншого часу, а саме для «людей бароко».
Чужий для нас стиль барокової поезії, яким і ми можемо захоплюватися як витонченим консеквентним та розкішним, був для «людини бароко» справді зворушливим, захоплював її, промовляв до її естетичного почуття, а через це й до її розуму та серця. Любов до натуралізму, до зображення природи також і в її «низьких» елементах, до конкретного, за яким бароко завжди бачило духовне, божественне, ідеальне, привів барокове мистецтво та поезію і до уваги до занедбаної доти народної поезії, до фольклору.
У поезії бароко маємо перший підхід до «народності». І бароко знайшло живий інтерес та симпатію серед народу: не дивно, що надзвичайно сильні впливи бароко залишилися в усій народній поезії та народному мистецтві Європи й досі.

Духовний зміст окремих історичних епох здебільшого характеризує не лише одна якась духовна течія, а кілька напрямів, що групуються коло двох полярно протилежних пунктів духовного всесвіту.
Так і в епоху бароко: одним з полюсів була природа, другим — Бог. Епоха бароко, з одного боку, — епоха великого розквіту природознавства та математики (бо основа пізнання природи для людини бароко — міра, число та вага), а з іншого боку — епоха розквіту богослов'я, епоха спроб богословського синтезу, епоха великої релігійної війни («тридцятилітньої»), епоха великих містиків.
Людина бароко або втікає до усамітнення з своїм Богом, або, навпаки, кидається в вир політичної боротьби (а політика бароко — політика широких всесвітніх планів та жадань), перепливає океани, шукаючи нових колоній, береться до планів поліпшити стан усього людства чи то політичною, чи то церковною, науковою, мовною (проекти штучних мов) чи якоюсь іншою реформою.

Літературне бароко на Україні

Літературне бароко на Україні є явищем XVII — XVIII століть
Бароко в сфері пластичних мистецтв іноді називали «козацьким бароко». Без достатньої підстави: бо козаки зовсім не були єдиною культурно-продуктивною групою на Україні тих часів. Ще менше підстав називати літературне бароко «козацьким»: українські письменники тих часів були здебільшого не козаками, а ченцями. Та й споживачі літератури навряд чи були головне козаками.
Але українське бароко — не таке універсальне явище, як бароко Заходу. В ньому ми маємо значну перевагу елементів духовних над світськими. Ще більшу знайдемо, мабуть, лише в чехів. Світських елементів не бракує цілком: маємо й світську лірику, і новелу, і — хоч і лише випадкові — світські елементи в драмі», нарешті — маємо світську хроніку, лист, науковий трактат. Але «духовний» елемент переважає в змісті. Зовсім бракує типового для бароко природознавчого трактату: спочатку бракувало місця (високої школи), що плекала б цей ґатунок літератури, а пізніше (в XVIII ст.) українці-природознавці знайшли для себе ґрунт лише в чужій (російській) науковій літературі.
 

Коли починається українське бароко?
На Україні першим письменником, у якого знаходяться риси барокового стилю, можна вважати Івана Вишенського: його довгі періоди, нагромадження паралелізмів, сміливі антитези, стиль промовця чи ліпше пророка, майже неймовірне нагромадження формальних прикрас (що у цього геніального письменника ніколи не закривають, не усувають з поля уваги змісту) могли б дозволити нам прилучити його твори до літератури бароко, коли б джерела його стилістики не були зовсім інші: це святе Письмо та отці церкви, найбільше, мабуть Златоуст. Щоправда, Вишенський, мабуть, знав уже бароковий стиль (з польської полемічної літератури) та де в чому міг його й наслідувати. Але ідеологія його теж зовсім не барокова: це не програма сполучення цінних елементів ренесансу зі старою традицією, а програма повного повороту до чистої традиції. Але цікавий приклад «бароковості» Вишенського перед бароко характеризує спорідненість бароко з українським духовним стилем; так само характерний є й бароковий характер деяких сторінок пишного «пізньовізантійського» стилю Галицько-Волинського літопису.

Справжній початок бароко — це Мелетій Смотрицький, це проповіді та почасти вірші Кирила Транквіліона Ставровецького, а повна перемога бароко — утворення київської школи. Найбільшими культурно-політичними успіхами, які відіграли велику роль в історії українського барокового письменства, були: відновлення православної ієрархії 1620 р. та заснування київської школи 1615 р. і її реформи, проведені Могилою (1644 р.) та Мазепою (1694 р.).
Мелетій Смотрицький
Кирил Транквіліон Ставровецький
Іван Вишенський

Бароко в Україні поширюється в усіх жанрах тодішньої літератури. В поезії українського бароко виникає силабічний вірш, поряд з яким існує також вірш народний. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня. Різноманітні жанрові форми існують і всередині поезії світської: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо.
Чи не найбільш оригінальними творами українського бароко були так звані «віршові іграшки» — твори експериментальні, формотворчі, певною мірою «авангардистські». Поширені були такі форми, як акростих і мезостих (у першому початкові літери кожного рядка утворювали ім'я автора, у другому — потрібні слова складалися з літер, що знаходилися посередині вірша), кабалістичні вірші (числове значення слов'янської абетки давало можливість підрахувати рік написання твору), фігурні вірші (друкувались у формі хреста, яйця, чарки тощо). І. Величковський створює «раки літеральні» — вірші, рядки яких можна читати однаково як справа наліво, так і зліва направо («Анна пита мя я мати панна…»), алфавітний вірш, слова якого починаються з літер алфавіту («Аз благ всѣх глубина, // Дѣва єдина…»), вірш-Протей, що створювався за допомогою механічної перестановки слів з місця на місце:
Яко ниву рясно плоди украшают,
Тако діву красно роди ублажают.
Ниву рясно плоди украшают яко,
Діву красно ублажают тако.
Рясно плоди украшают ниву,
Красно роди ублажают тако діву...

Розвивається й українська барокова проза
Повісті й оповідання як релігійного характеру (Д. Туптало, П. Могила), так і світського («Римська історія»). Поширюється в Україні демонологічна повість і авантюрне оповідання. Набув розквіту й український бароковий театр. Народжується принесена із Заходу шкільна драма, у творах якої використані мотиви та образи як християнства, так і античності. Поширюються великодні й різдвяні драми, п'єси типу європейських міраклю та мораліте. У XVIII столітті з'являються й чисто світські драматичні твори на сюжети з української та всесвітньої історії («Володимир» Ф. Прокоповича, «Фотій» Г. Щербацького, «Благоутробіє Марка Аврелія» М. Козачинського). З комедійних жанрів драми в українському бароко існували інтермедії («Продав кота в мішку», «Найліпший сон»).

Преосвященний Лазар (Баранович) (1616 — †3(13 вересня) 1693) — український церковний, політичний та літературний діяч другої половини 17 століття, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський
Лазар Баранович мав значний вплив як на церковне, так і на суспільно-політичне життя Гетьманщини. Думка архієпископа враховувалась при виборі гетьманів, призначенні воєвод, наданні всіх духовних посад на Лівобережній Україні. Автора кількох богословських трактатів, книг поезій, проповідей шанувала й творча громадськість. Занепокоєний зневажанням православ'я в Польщі, Лазар Баранович, як і багато українських церковних діячів, бачив порятунок для збереження віри в протекції Москви над Києвом, який через агресивні наміри сусідніх держав, старшинську боротьбу за лідерство мав недостатньо сил для самостійного існування.

ТВОРЧІСТЬ ЛАЗАРА БАРАНОВИЧА
Лазар Баранович — автор кількох книг[2]. Зокрема, опублікував збірки проповідей:
* «Меч духовний» (1666, 1668),
* «Труби словес проповідних» (1674, 1679).
У 1671 році надрукував збірку на тисячу поезій польською мовою «Лютня Аполлонова» (пол. «Lutnia Appollinowa»). У них автор прославляє Бога, апостолів, пророків, янголів, святих. Кілька віршів написано на морально-дидактичні теми, інші — про сонце, місяць, про різні місяці року, про жнива і про погоду, про мороз і вітер, про музику і спів тощо. Більшої виразності автор досягає у патріотичних віршах, де йдеться про боротьбу з турками і татарами.
Твори написані за правилами шкільної польської поетики — це здебільшого одинадцятискладові вірші з цезурою посередині, обсягом від двох рядків до кількох сторінок, із парним римуванням, алітераціями тощо. Були тут і так звані фігуральні вірші з означенням хреста, але без ніякого змісту.

Дуже цікавою проблемою барокової української літератури є мова.
Вона так само залишається принципово слов'янською, як і в попередній період. Але, на жаль, вона, увібравши в себе велику кількість елементів народної мови, не підлягла ніяким певним нормам. Тому ми зустрічаємо великі ухили то до української народної мови, то до польської, то — лише в 18 ст. і то рідко — до російської, іноді натомість збільшується стихія церковна. Мова варіює залежно від ґатунку твору або навіть його окремої частини: в певних сценах драм мова наближається до народної; це наближення помітимо і в жартівливих піснях; наближення до польської мови характерне для творів з шляхетських кіл (напр., «гербовні вірші»). Деякі чужі українській мові форми зробилися конвенційними, бо українські форми здавалися не досить логічними: так, дуже часті форми дієслів минулого часу на польський зразок: «писалем, писалесь» і т. д., мабуть, поширилися, бо здавалося, коли затратилися старі форми («писалъ есмь, писалъ еси» і т. д.), нелогічним та не досить зрозумілим уживання тієї самої форми «писав» для всіх трьох осіб. Подібних прикладів є кілька. Але від церковнослов'янської мови московського типу українська мова відходила все далі, так що все частішими стають «переклади» з однієї мови на другу та переробки українських творів при їх друку в Москві (що зіпсувало для нас чимало творів нашої барокової літератури, що їх лише в Москві друковано). Певне наближення до російської мови відбувається в 18-му ст., але це є наближення... російської мови до української: кількість українців серед перекладачів (вже в 17 ст.) в урядах, на духовних посадах, а пізніше в університетах була така значна, що українські елементи значною кількістю прийшли до російської канцелярської, судової, шкільної мови, нарешті — до наукової термінології. Може, був певний елемент національної самоохорони в тому, що Котляревський цілком відмовився від старої (барокової) української мовної традиції, до якої так наблизилася російська мова, та почав утворення нової літературної мови на цілком новій основі: на основі народної мови. Це був кінець української барокової літератури, що вже віджила свій час, і початок нової української літератури.
 

ВІРШОВАНА ПОЕЗІЯ
Віршовану поезію староукраїнську забули, мабуть, через «перестарілість» мови, а ще більше — віршової форми. Почалося віршування на Україні, як ми бачили (IV. Е), безпосередньо перед початком барокового періоду. Під впливом польського вірша український прибрав у часи бароко «силабічну» віршову форму — ритм вірша утворювався певною кількістю складів у рядку, рядок кінчався римою, як і в поляків «жіночою», тобто з наголосом на передостанньому складі, лише винятково допускалися рими «чоловічі», з наголосом на останньому складі, та «дактилічні», з наголосом на третьому від кінця складі.
Ось приклад силабічних віршів на барокову тему смерті — вірші на погреб (похорон) Сагайдачного:
«Кождий, хто ся уродив, мусить і умерети,
Жаден ся чоловік смерти не можеть оперети.
Немаш на ню лікарства, немаш і оборони;
З самих царей здираєть світниї їх корони,
Не боїться жовнірства, вкруг царя стоячого
З оружієм і стрільбою, єго вартуючого... 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Жиєш так, якобись нігди не мів умерети,
Хочеш всі багатства на землі пожерети,
В чім слави порожней на том світі шукаєш,
А же маєш вмерети, на то не пам'ятаєш».
 
 

Рядки в силабічному вірші не завжди мусять бути однакової довжини; українські поети бароко утворюють з рядків різної довжини найрізноманітніші строфи.
«Смотри, чоловіче, і ужасайся,
Каждой години смерти сподівайся,
Ходить бо тайно, наглядаєть,
І діл твоїх розсмотряєть,
Как би ти жив.  
Не зрить на прозьбу ані на дари.
Як тя, чоловіче, візьмуть на мари, 
Минуть мисли і розкоші,
Масть носити многиє гроші,
Що єси збирав.»
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Українські поети вживають близько 150 різних строф.

Поруч із силабічними віршами зустрінемо іноді більш народний вірш, подібний до вірша «дум», з рядками нерівної довжини. Переважно такі вірші вживав Кирило Транквіліон Ставровецький; зустрічаємо їх іноді й пізніше, ще св. Дмитро Туптало писав таким розміром вірші «для власного вжитку». Ось приклад обробки теми смерті у Ставровецького: 
Де мої нині замки коштовне мурованиї 
і палаци мої світне і щічне мальованиї, 
а шкатули, злотом нафасованиї, 
візники під злотом цуґованиї? 
Де мої пресвітлиї златотканниї шати, 
рисі, соболе слічниї, кармазини і дорогиї шкарлати? 
Вчора в дому моїм било гойне весілля, музиків іграння,
а співаків веселоє співання,
і на трубах мідних викрикання, 
скокі, танці, веселоє плясання; 
вина наливай,
випивай, проливай!
Столи мої коштовними сладкими покарми покритиї, 
гості мої і приятелі персони знаменитиї.
А нині мене все доброє і веселоє минуло, 
слава і багатство навіки уплинуло…
 

Вірші друкувалися порівняно рідко: їх переписували аматори, побожні чи світські. Іноді утворювалися великі рукописні збірки. Український вірш поширився не лише до крайніх меж української землі, але пробився й до польського та до російського читача. Було надруковано лише невеликі збірки, присвячені якимсь особам або подіям (напр., на погреб Сагайдачного); вже в кінці 17-го століття дехто не з ліпших поетів видрукував великі збірки віршів; в 18-му столітті постав духовний співаник «Богогласник» — цікава друкована збірка української уніатської духовної лірики.

Духовна пісня — найчисленніший ґатунок української віршованої поезії бароко.
Вона різноманітна: зустрічаємо тут і пісні різдвяні та великодні, і численні пісні про Пресвяту Діву, і пісні про окремі свята, про окремі ікони та чудеса, пісні до окремих святих і т. д. Поруч з такими молитовними та гімнічними піснями зустрічаємо й суб'єктивну релігійну лірику: пісні «покаянні», пісні про смерть та страшний суд.
Стиль духовної пісні дуже варіює: від гімну чи оди до бароково-ґротескної, напівпародійної пісні з бажанням найбільшої ориґінальності виразу або наближенням до народної пісні. От зразки різних стилів пісень різдвяних:
 
 
«Вифлієме граде, гойне веселися,
Цару слави миле свому оклонися!
Вітай, Цару, нарожденій
і в яслех положеній.
******************************
Півці, гучно, вдячне пісні зачинайте, 
Височайшим гласом Пана привітайте!
Вітай, Цару... і т. д. 
Ораз все створіння до Творця спішися,
Єдиному Пану слушне поклонися!
Вітай, Цару... і т. д.»
 

Тематично ще різноманітніша світська віршована поезія бароко. Тут знайдемо і близьку до релігійної меланхолійну лірику, і лірику еротичну (від меланхолійної до сороміцької), і політичну.
Тематика меланхолійної лірики традиційна — це «вічні» теми лірики: туга за щастям, за молодістю, скарги на долю, — іноді індивідуальні ноти переходять у філософічну рефлексію. Найхарактерніші різні «пісні світові»:
«А хто на світі без долі вродиться,
Тому світ марне, як коло, точиться.
Літа марне плинуть, як бистриї ріки,
Часи молодії, як з дощу потіки.
Все то марне міняєть.
Ліпше би ся било нігди не родити.
Але ця меланхолія переходить і до філософічної рефлексії; «щастіє, де ти живеш?» — питається Сковорода та міркує:
«Розпростри вдаль взор твій і розумні лучи
і кінець послідній поминай.
Всіх твоїх діл в кую міть стріла улучить?»
 
 

Улюблені були в часи бароко «епіграми»
Коротенькі, найбільше 2-, або 4-рядкові віршики з гострим дотепом у змісті та грою слів, співзвуччями, повтореннями слів. Духовні вірші такого типу (прославлення святих) часто об'єднували в цикли по 12 віршів; «Вінці». Потрапляли епіграми навіть до богослужбових книг, до «Тріоді Цвітної» 1631 р. Ось приклад:
«СредЂ Учителей ставъ Ісусъ научает.
В Среду Праздников, яко Посредникъ, являетъ».
«СредЂ Учителей ставъ Ісусъ научает.
В Среду Праздников, яко Посредникъ, являетъ».
Пізніше вінці писав св. Дм. Туптало. Ось зразок його творчості:
«Зачатая без гріха, о Божія Мати,
молю, даждь мі безгрішно житіє зачати»
(повторення пнів «зачат-» та «гріх»).
Майстром світської епіграми був Іван Величковський, полтавський протопоп. Його епіграми дотепні та гострі:
«Що єсть смерть, питаєш мя. Если бим знав, уже
бив би мертвим. Як умру, прийди в той час, друже!
Чому суть мудрійшіе мужеве, ніж жони?
Бо з ребра безмозкого, не з голови они».
 

Особливо в часи бароко були улюбленими «емблематичні» вірші.
Невеликі епіграматичні вірші до малюнків, «емблем», тобто зображень речей, що мають якесь символічне значення.
Сковорода подав у своїх творах цілу теорію емблематики: «старі мудреці мали свою власну мову, вони змальовували свої думки образами, ніби словами. Ці образи були фігури небесних та земних створінь. Наприклад, сонце означало правду, кільце... — вічність..., голуб — соромливість, бусел — побожність...».
На Україні була відома емблематична література Заходу. Емблематичний ориґінальний збірник «Иоіка ієрополітика» часто передруковувався.
Писав емблематичні вірші й Прокопович. Цілий цикл їх він збирався видати в пам'ять митрополита Варлаама Ясинського. Ось приклади:
 
«Всі ріки ізначала малиє бивають,
но, тскуще путь довгий, води умножають.
Подобні і Варлаам ученія ради 
прейде страни многіє і многіє гради.
І тако, од отчества далече странствуя,
зіло себе умножи премудрости струя
 
(змальована мала бути, мабуть, річка, що збільшується, відтікаючи від джерела)
 
 

Немає історичних епох, що виробили хоча б у межах лише однієї країни або народу єдину, одностайну ідеологію. Навпаки, здебільшого життя духовної спільноти йде шляхом . Ідеологія українського бароко, залишаючися в староукраїнській християнській традиції, водночас вбирає в себе деякі елементи античної культури (через бароковий синтез християнства з античністю) та значні елементи західної культури. одночасного розвитку полярно-протилежних ідеологій.
Естетика бароко міцно прищепила на Україні переконання в цінності гарної форми: самостійне плекання формальних цінностей — головне в віршованій поезії — та внесення формальних прикрас у всі сфери літератури, навіть і ті, де головна вага лежить на змісті (проповідь, «літопис», трактат), впаде нам найбільше в очі, коли ми порівняємо українську барокову літературу з тогочасною літературою Москви. Політично-національна ідеологія безумовно закріпила в широких колах ідею національної самостійності українського народу та сприяла виробленню певного героїчно-лицарського ідеалу політичного діяча, як би цей ідеал не був далекий під суворої дійсності.
Християнська культура українського бароко витворила та закріпила певний ширший погляд на «зовнішнє» в релігійній та й національній сфері; «зовнішні» риси не здавалися вже такими важливими.