Презентація на тему «Українська мова» (варіант 2)

Походження та розвиток української мови
Підготувала
Учениця 10-Б класу
Мукачівської ЗОШ 1-3 ст. №13
Хмельовська Адріана

План:
Засіб порозуміння між людьми
Українська мова своєю красою і багатством привертала увагу вчених.
Зачинатель та основоположник української мови
Сучасна українська мова.
Обов'язок кожного громадянина України.

Мова як засіб спілкування.
Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. У мові нація закодовує всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.
Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б'є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.

Українська мова своєю красою і багатством давно привертала увагу вчених.
Коли йдеться про походження української мови, переважна більшість зацікавлених сприймає цю проблему як походження сучасної української мови, тобто тієї, яку вони чують щодня по радіо й телебаченню і використовують у щоденному спілкуванні між собою, яку вивчали в школі, якою читають книжки, газети й часописи. Проте слід пам"ятати, що національна мова складається з двох самостійних гілок: спільної для всієї нації літературної мови, відшліфованої майстрами художнього слова, і мови народної, яка досить відрізняється в різних діалектних ареалах.

Про давність української мови свідчать і реліктові фольклорні твори, особливо календарно-обрядові пісні, наприклад, український мовознавець Олександр Потебня стверджував, що веснянка “А ми просо сіяли” існувала в Україні вже у І тисячолітті до н.е. Невже вона співалась якоюсь іншою мовою? А колядки про сотворення світу птахами (тобто ще з дохристиянських часів) навряд чи перекладалися з якоїсь давнішої мови на українську, адже християни не мали в тому іншої потреби.

За традиційною версією походження східнослов"янських мов, яка ще донедавна була офіційною та обов"язковою, вважалося, що після завершення праслов"янської епохи розпочався спільний східнослов"янський період, який тривав понад 500 років.У цей час нібито сформувалася й спільна для всіх східних слов"ян так звана давньоруська мова, на основі якої з XIII ст. виникають три східнослов"янські мови — українська, російська та білоруська — як мови відповідних народностей. Такий підхід базувався здебільшого на низці ідеологічних настанов спочатку доби царської Росії, а згодом радянської епохи.
Сучасний рівень лінгвістичних, археологічних та історичних знань, а також можливість відходу від усталених ідеологічних догм дають змогу внести в цю схему істотні корективи.
Історію української мови починають від праслов'янської спільнослов"янської) мовної єдності, яка виділилася з індоєвропейської прамови приблизно в ІІІ тис. до н. е. Праслов"янська доба тривала близько 2000 років.

Сучасні дослідники, критикуючи теорію єдиної давньоруської (або праруської) мови, вичленовують українську мову безпосередньо з праслов'янської мови без проміжних ланок. Згідно з цим підходом, три східнослов'янські мови, українська, білоруська й російська, зростали незалежно одна від одної, як мови самостійні, і так званої “праруської” спільної мови не існувало.

Разом з християнством до Київської Русі прийшла старослов"янська (або церковнослов'янська) мова, створена на базі давньоболгарських діалектів Кирилом і Мефодієм (одних з перших слов'янських культурних діячів). Нею писалися релігійні та офіційні тексти. Старослов'янська мова довгий час виконувала функції писемної мови.
З XIV по XVIII ст. на теренах України побутувала староукраїнська мова, яка активно використовувалася, як писемна. Поява новоукраїнської мови, яка згодом стала сучасною, датується ХІХ ст. Її зачинателем вважається письменник І.Котляревський творчість, якого ознаменувала собою початок нової ери української літератури.
Зачинатель та основоположник української мови.

Тарас Шевченко був переконаний, що поки жива мова в устах народу, доти живий і народ, що нема насильства більш нестерпного, як те, яке прагне відняти народу спадщину, створену численними поколіннями його предків. Ці Кобзареві думки перегукуються з роздумами визначного педагога К.Ушинського:"Відберіть у народу все – і він усе може повернути; але відберіть мову – і він ніколи вже більш не створить її; вимерла мова в устах народу – вимер і народ. Та якщо людська душа здригається перед убивством однієї недовговічної людини, то що ж повинна почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової особистості народу?".

Чого тільки не застосували губителі нашої мови! І офіційно забороняли, і оголошували неіснуючою чи придуманою німцями, і вважали діалектом російської чи польської мови, і тримали в мовних гетто, й оцінювали як "хлопську", "колхозну" і підлаштовували її під іншу мову з метою прискорення її злиття в і"мя світлого майбутнього всього людства, і прославляли її "небувалий розквіт" завдяки дружнім впливам, - а вона таки живе. "Не вмирає душа наша!".

Сучасна українська мова.
В основі сучасної мови лежить система полтавсько-наддніпрянських говірок.
Сучасна українська мова є мовою флективною: для граматичної зв'язності служить закінчення слова, тому мова вирізняється розгалуженою системою закінчень. Функція суфіксів і префіксів – уточнювати зміст кореня, носія основного лексичного значення.
Основний словниковий фонд української мови містить чотири пласти слов'янських слів:
1)спільноіндоєвропейська лексика (батько, матір, сестра, дім, вовк, бути, жити, їсти тощо);
2) праслов'янські слова (коса, сніп, жито, віл, корова, ловити тощо);
3) власно українські слова, наявні тільки в українській мові (кисень, водень, мрія, зволікати, зайвий, байдуже, примхи, перекотиполе тощо);
4) запозичення з інших слов'янських мов (з білоруської — розкішний, обридати, нащадок, з польської — перешкода, недолугий, дощенту, обіцяти, цікавий, гасло, міць, шлюб, раптом, принаймні тощо; з чеської — брама, огида, ярка, паркан, карк; з сербської — хлопець; з болгарської — храм, глава, владика, сотворити тощо)

 Решту лексики складають більш пізні запозичення, серед яких найбільше з мертвих класичних мов – давньогрецької, латини і старослов'янської. За радянських часів до лексичного складу ввійшло багато русизмів, які часто вводилися без адаптування до вимог граматичної системи. Останнім часом лексичний склад активно поповнюється запозиченнями з англійської мови. Але загальний розвиток мови відбувається за рахунок внутрішньомовних ресурсів.Нові слова творяться на базі вже існуючих.

Обов'язок кожного громадянина України.
Нашому поколінню випало складне, але почесне завдання - відродження української мови, держави, нації. І виконати його - наш громадянський обов'язок.

Як казав Тарас Григорович Шевченко: «На москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди»