Презентація на тему «Особливості економічного розвитку Англії»

1. Особливості економічного розвитку Англії
У XVI ст. Англія ступила невеликою за територією країною. Володіння Англії в Ірландії були незначними, Шотландія також не входила до її складу. Населення Англії на початку XVI ст. складало близько 3 млн осіб, а наприкінці століття збільшилося до 4 млн (не рахуючи Шотландії).
На початку XVI ст. Англія, на відміну від Нідерландів, не була міською країною: у містах жило не більш як 10% населення, наприкінці століття кількість міщан зросла до 20%.
Англія залишалася переважно аграрною країною. Земля належала дворянам-землевласникам і королю. Переважна більшість селян власної землі не мала, за користування нею сплачувала грошову ренту.
На початку XVI ст. в сільському господарстві Англії сталися значні зміни. З появою мануфактур як в Англії, так і поза її межами зріс попит на англійську вовну. Багато землевласників, знехтувавши рільництвом, захопилися розведенням овець. Цей процес мав далекосяжні наслідки для розвитку Англії. Вовна перетворилася на головне багатство країни. Відтоді й дотепер мішок із вовною, як символ заможності Англії, знаходиться в палаті лордів англійського парламенту і служить сидінням для лорда-канцлера.
Справжнім потрясінням для Англії стала “революція цін”. Внаслідок неї великі землевласники збільшили грошову ренту селян у три, п'ять, а подекуди і в сім разів. Селяни втрачали свої господарства, а з ними і єдиний засіб до існування, перетворюючись на жебраків.
Головною галуззю промисловості стало виробництво сукна. Замість вовни в XVI ст. Англія почала вивозити до інших країн сукна з вовни. У 60-ті рр. XVI ст. сукна становили 80% усього англійського експорту. Саме зі зростанням попиту на сукно пов'язано поширення мануфактурного виробництва.

Внаслідок великих географічних відкриттів Англія опинилася на перехресті торговельних шляхів між Європою та Америкою. Це стало поштовхом до зростання зовнішньої торгівлі.
Поодинці купцям було сутужно відправлятися в мандрівки до далеких берегів. На них чатували бурі, пірати, створюючи небезпеку втрати товарів і навіть загибелі. Щоби зменшити ризик, купці об'єднувалися в компанії. Перша така компанія виникла в 70-х рр. XV ст.
У XVI ст. англійські купці почали засновувати нові капіталістичні акціонерні компанії. Купці об'єднували свої капітали і ставали акціонерами компанії, отримуючи прибутки відповідно до внеску. Назви компаній характеризували головні напрями англійської торгівлі. Після відкриття у 1553 р. північно-східного морського шляху до Московії виникла Московська компанія. У 70—88 рр. XVI ст. виникли Остзейська (або Істландська) компанія, яка вела торгівлю на Балтійському морі, Левантська (або Турецька) для торгівлі в Середземному морі та Гвінейська компанія (згодом вона перетворилася на Ост-Індську), яка зосередила у своїх руках торгівлю з Індією та Африкою.

У XVI ст. швидко зростало економічне значення Лондона, який поступово перетворився в найбільший порт світу, центр торгівлі та фінансових операцій. Почалося формування лондонського Сіті — центральної частини міста, де зосереджувалися банківські контори та великі торговельні підприємства.
Особливістю розвитку сільського господарства Англії XVI ст. став початок аграрного перевороту — встановлення ринкових відносин у сільському господарстві. Для розвитку вівчарства землевласники (лендлорди) почали перетворювати землі у своїх маєтках на пасовиська. Збільшуючи площі пасовиськ, вони зганяли селян із земель та обгороджували їх. Цей процес дістав назву обгороджування.
Внаслідок проведення обгороджувань в Англії з'явилися нові суспільні верстви — нові дворяни та сільські наймити. Нові дворяни жили не так, як старі, вони отримували прибутки інакше — від вирощування овець і продажу вовни. Селяни, які залишилися без засобів до існування, були змушені шукати роботу в містах або працювати на нових дворян. Вони ставали наймитами, які не мали власного господарства, а працювали на нових дворян за платню. Поява нових суспільних верств стала свідченням формування в сільському господарстві Англії ринкових відносин. Гроші перетворювалися на капітал, що його нові дворяни вкладали в розвиток свого господарства з метою отримання прибутку.
Зміни, що відбувались у сільському господарстві Англії в XVI ст., стали передумовою поширення мануфактурного виробництва у промисловості країни.

2. “Криваве законодавство”
Аграрний переворот і розвиток ринкових виробничих відносин у сільському господарстві зумовили великі зміни в англійському суспільстві. Мануфактурні підприємства та господарства нових дворян не могли забезпечити роботою величезну кількість знедолених селян. Міста заполонили жебраки, величезні маси людей шукали роботи і, не знаходячи її, крали або старцювали. На початку XVII ст. в Лондоні налічувалося 50 тис. жебраків. Король Генріх VIII почав видавати закони, спрямовані проти старцювання.
Збирати милостиню дозволялося тільки немічним і старим; тих, хто міг працювати, били батогом і зобов'язували повертатися додому. Якщо затримували вдруге — знову били та відрізали половину вуха. Кого затримували втретє — страчували як злочинця.
Король Едуард VI “покращив” ці закони. Той, хто не працював, віддавався в рабство тому, хто на нього доніс. Хазяїн мав право примушувати його до будь-якої роботи, продавати, дарувати тощо.

Якщо раб тікав, то за першу втечу йому випалювали на лобі або щоці тавро й віддавали в довічне рабство. За другу втечу ставили друге тавро, за третю — страчували як державного злочинця. Англійські хроніки пишуть, що за роки правління Генріха VIII було страчено 72 тис. волоцюг і жебраків. До історії ці закони увійшли під назвою “криваве законодавство”.
Мал. Англія в ХVІ – першій половині ХVІІ ст.

3. Реформація в Англії. Англіканська церква
У XVI ст. Англією правила королівська династія Тюдорів. Саме за правління другого короля з цієї династії Генріха VIII (1509—1547 рр.) в Англії розпочалася Реформація.
Генріх VIII — найбільш уславлений і освічений король, блискуча і водночас страхітлива особистість на англійському троні.
Мал. Генріх VІІІ

Генріх набув чудову освіту в дусі Відродження, був знавцем мов, літератури, непоганим музикантом і композитором, брав участь у філософських диспутах. Королем він став після смерті брата Артура, коли взяв шлюб з удовою брата Катериною Арагонською — племінницею імператора Карла V. Упродовж майже 20 років їхнього подружнього життя відсутність спадкоємця престолу доводила Генріха VIII до шаленства. Так само до шаленства закохався він у придворну красуню Анну Болейн і вирішив розлучитися з дружиною, щоб оженитися з Анною.
Від нового шлюбу король сподівався отримати жаданого сина — наступника престолу. Загалом Генріх одружувався шість разів: із двома дружинами розлучився; двох звинуватив у державній зраді та стратив; одна померла під час пологів, а от остання залишилася живою (можливо, завдяки тому, що помер сам король).
Більшість війн, що їх провадив Генріх VIII, виявились успішними і значно підвищили міжнародний авторитет Англії. Це допомогло невеликій острівній державі підготуватися до тієї ролі, яку вона стала відігравати в подіях світової історії під час правління доньки Генріха VIII та Анни Болейн — Єлизавети.
За характером Генріх був тираном – нестерпним, деспотичним, мстивим, дратівливим, який тримав своїх наближених у постійному страху. Проте він посилив єдність королівства, вселив в англійців переконання в належності до єдиної нації. Щоб уславити своє правління, він перебудував старі королівські резиденції. Наприкінці свого правління Генріх мав 55 палаців.

Лондон перетворився в одне з найблискучіших міст Європи. Служити при дворі англійського короля бажали найвідоміші художники, скульптори, письменники з Італії, Німеччини. Король надав державні посади у своєму королівстві вченим-гуманістам. Канцлером Англії він зробив уславленого вченого-юриста, відомого гуманіста Томаса Мора. Проте коли Томас Мор відмовився сприйняти Реформацію, здійснену королем, і залишився католиком, його за наказом Генріха VIII було страчено.
На відміну від Німеччини, де Реформація відбулася внаслідок народного руху “знизу”, в Англії Реформація відбувалася “зверху” — за активного втручання самого короля.
Попервах, коли в Європі розгорнулася Реформація, Генріх VIII виступив проти неї. Він навіть узяв участь у полеміці проти М. Лютера, надіславши до Рима свій памфлет “на захист семи таїнств”, за що отримав від папи почесний титул “захисника віри”. Але особиста зацікавленість у звільненні від влади та опіки папи змусила Генріха VIII змінити свої погляди.
Приводом для проведення Реформації стала відмова папи Климента VII дати Генріху VIII дозвіл на розлучення з його першою дружиною — іспанською принцесою Катериною Арагонською. За католицькими канонами дати такий дозвіл міг лише папа.

Тоді розлючений Генріх VIII примусив з'їзд англійського духовенства ухвалити рішення, за яким король очолив церкву в Англії. Він без перешкод оформив розлучення та одружився з красунею Анною Болейн.
Коли Климент VII почав погрожувати королю за такі дії відлученням від церкви, парламент прийняв Акт про супрематію (верховенство), яким оголосив про виведення англійської церкви з-під зверхності Рима і перехід її під оруду Генріха VIII. Усі католицькі догмати при цьому зберігалися. Сталося це 1534 р.
У подружньому житті з Анною Болейн королю знову не поталанило. Спадкоємця престолу шлюб не приніс, — королева народила доньку, а син помер. По деякім часі розчарований король підло звинуватив Анну Болейн у невірності, що прирівнювалося до державної зради, і наказав стратити її.
Генріх VIII наважився на розрив із католицизмом, сподіваючись на те, що більшість населення країни його підтримає. Він казав, що не бажає ні Рима, ні Віттенберга. Нова — англіканська — церква посіла місце між католицизмом і протестантством.
За рішеннями парламенту в Англії закривалися всі монастирі, а їхнє майно переходило до короля. За часів Генріха VIII в Англії було закрито 3 тис. монастирів, їхні землі король роздав своїм прибічникам або розпродав, значно збагативши скарбницю. Землі купували нові дворяни та буржуазія для створення на них нових прибуткових господарств. Отже, реформа церкви сприяла розвиткові ринкових відносин в Англії.
Реформація провадилася методами терору. Десятки тисяч ченців опинилися без притулку й каралися “кривавими” законами проти жебраків. Від усіх англійців вимагали повного підкорення англіканській церкві. За відмову від її визнання карали як за державну зраду.

Генріх VIII наважився на розрив із католицизмом, сподіваючись на те, що більшість населення країни його підтримає. Він казав, що не бажає ні Рима, ні Віттенберга. Нова — англіканська — церква посіла місце між католицизмом і протестантством.
За рішеннями парламенту в Англії закривалися всі монастирі, а їхнє майно переходило до короля. За часів Генріха VIII в Англії було закрито 3 тис. монастирів, їхні землі король роздав своїм прибічникам або розпродав, значно збагативши скарбницю. Землі купували нові дворяни та буржуазія для створення на них нових прибуткових господарств. Отже, реформа церкви сприяла розвиткові ринкових відносин в Англії.
Реформація провадилася методами терору. Десятки тисяч ченців опинилися без притулку й каралися “кривавими” законами проти жебраків. Від усіх англійців вимагали повного підкорення англіканській церкві. За відмову від її визнання карали як за державну зраду.
За правління королеви Марії Тюдор (1553—1558 рр.) — доньки Генріха VIII та Катерини Арагонської, яка трималася католицизму, в Англії було здійснено спробу повернутися до старої, католицької віри. Марія Тюдор відновила католицьку церкву, почала страчувати протестантів, за що її називали Марією Кривавою. Однак англіканська церква вже глибоко вкоренилася в англійському суспільстві. Повертати землі монастирям ніхто не хотів.

Після смерті Марії Тюдор корона перейшла до доньки Анни Болейн та Генріха VIII — Єлизавети I (1558—1603 рр.). Єлизавета I відновила англіканську церкву, бо Рим не визнавав її прав на престол.

Було видано суворі закони проти католиків. Перехід з англіканської церкви в католицьку вважався державною зрадою. Діяльність ордену єзуїтів було заборонено. У 1571 р. прийнято англійський “Символ віри” (39 розділів), в якому проголошувалися основні принципи англіканської церкви.
Як і в лютеранстві, декларувався принцип спасіння людини вірою, але в Англії зберігалися три таїнства: хрещення, причастя і спокута. Богослужіння мало здійснюватися лише англійською мовою за особливим служебником, затвердженим урядом. В іншому нова церква нагадувала католицьку: було дозволено шанування ікон, зберігалися розкішне вбрання духовенства, виконання органної музики, урочисті процесії. Порівняно з лютеранством і кальвінізмом англіканська церква мала більш поміркований характер.

4. Виникнення руху пуритан
Серед частини невдоволеної обмеженістю Реформації буржуазії поширились ідеї кальвінізму. Ці люди виступали за “очищення” англіканської церкви від залишків католицизму. Називали їх пуританами (від лат. purus — чистий). Пуритани відкидали всю церковну ієрархію, не визнавали влади єпископів. Поступово вони порвали з англіканською церквою, вийшли з неї та стали створювати власні церковні громади на чолі з обираними старшинами (пресвітерами).
Пуритани розраховували на підтримку Єлизавети I, але помилилися. Королеві не сподобалися деякі погляди пуритан (відокремлення церкви від держави, підкорення короля церкві), і вона почала жорстоко переслідувати і карати їх. “Спершу вони вимагатимуть прибрати єпископів, — казала Єлизавета І, — а потім – і самого монарха”. Історія засвідчила, що королева виявилася далекоглядною. У середині XVII ст. сталася Англійська революція, яку багато істориків називають “Пуританською”. У ті буремні роки саме пуритани разом з англійським парламентом виступили проти короля Карла І Стюарта і засудили його до страти.

5. Правління Єлизавети I
Другу половину XVI ст. англійці назвали Єлизаветинською епохою. Остання королева з династії Тюдорів зуміла лишити помітний слід в історії Англії.
Цікаво знати
Єлизавета I — як зазначалося вище, донька Генріха VIII та Анни Болейн — росла забутою батьком, який зрікся її після страти дружини. Вчителі виявили в неї неабиякі здібності. Єлизавета дістала глибокі знання з математики, класичних мов. Під час правління Марії Тюдор вона опинилась у в'язниці. Після смерті Марії парламент проголосив її королевою Англії. Її руки домагалися наймогутніші володарі Європи — французький принц Франсуа Анжуйський, іспанський король Філіпп II, московський цар Іван IV Грозний. Усім вона відмовила і заявила, що повінчалася з народом Англії, а всіх підданих вважає своїми дітьми.
Нова королева вміло лавірувала між давньою аристократією та новими дворянами, посилювала королівську владу, зберігаючи парламент і місцеве самоврядування. Все, що вона робила, виправдовувалося турботою про народ. Подейкували, що її символом був птах — пелікан, який, за легендою, годує пташенят м'ясом, вирваним із власних грудей. Такою вона вважала свою турботу про підданих. А водночас — видавала нові закони проти жебраків.
Єлизавета I сприяла розвиткові англійської торгівлі й торгового флоту, надавала привілеї торговельним компаніям, а надто Ост-Індській. Свідченням успішного розвитку торгівлі стало відкриття Лондонської біржі (місце, де здійснювалися різноманітні торговельні операції). Засновникові біржі банкіру Грехему вона навіть присвоїла рицарське звання.

6. Англо-шотландські відносини. Трагедія Марії Стюарт
Шотландія, що охоплювала північну частину острова, в XVI ст. була самостійним королівством. Вона поділялася на Північну, або Гірську, Шотландію та Південну, або Долинну. У Гірській Шотландії панували феодально-патріархальні відносини, існували родові громади — клани на чолі з вождями. Заняттями населення були скотарство і мисливство. Південна Шотландія розвивалася швидше, її жителі були не лише скотарями, а й рільниками. Тут існувало багато міст, які вели жваву торгівлю з Англією, Нідерландами та Францією.
У XVI ст. шотландський престол належав династії Стюартів. Але королівська влада була дуже слабкою. Великі землевласники Південної Шотландії та вожді кланів на півночі зберігали незалежність і не корилися королю. Міщани Південної Шотландії теж не підтримували короля, тому що їх більше цікавив розвиток зв'язків з Англією, ніж об'єднання з відсталою північчю. За таких обставин Стюарти, не маючи підтримки в країні, самі ставали іграшкою в боротьбі родових кланів.

Економічно слабка, роздерта внутрішньою боротьбою Шотландія перетворилась у XVI ст. на об'єкт загарбницьких прагнень Англії. Війна проти Англії в першій половині XVI ст. тривала впродовж кількох десятиріч. У 1542 р. шотландський король, який зазнав поразки в цій війні, помер. Корона перейшла до його доньки Марії Стюарт, яка народилася того ж 1542 р. Марію відправили виховуватися до Франції, де вона стала ревною католичкою. Шотландією в той час керувала мати королеви — Марія Гіз, представниця могутнього французького роду Гізів.
У боротьбі, яка розгорнулася між двома королевами — Єлизаветою I та шотландською королевою Марією Стюарт (1542—1567 рр.), знайшло відображення політичне і релігійне протистояння в тогочасній Англії.

Постать в історії
Ці дві жінки були повною протилежністю одна одній. Марія Стюарт, за свідченням сучасників, вирізнялася чарівною красою та легковажністю, а справами державного управління не переймалася. Єлизавета була непривабливою, жорстокою й хитрою, але компенсувала це природним розумом, прекрасною освітою та неабиякою здатністю до керування державою. Марія була ревною католичкою, Єлизавета — переконаною протестанткою. Дитинство Марії було безхмарним. Корону Шотландії вона отримала з народженням, у 6-річному віці стала нареченою спадкоємця французького престолу, до 1561 р. виховувалась у Франції; 16-річна Марія Стюарт стала королевою Франції, а через рік — удовою.
Єлизавета з дитячих років дізналася, що таке бути донькою людини, звинуваченої в державній зраді. Після страти матері — Анни Болейн Єлизавета опинилася за жахними мурами в'язниці Тауер.
Марія Стюарт гадала, що всяка країна належить монархові, їй було байдуже, яку саме країну вона очолила. Єлизавета ж уважала, що належить Англії та її народові, що, керуючи державою, виконує волю Божу. Вона не вагалась у винесенні рішень тоді, коли це мало принести користь Англії.
У середині XVI ст. в Шотландії поширилися кальвіністські ідеї. Вождем шотландської Реформації став Джон Нокс. Свої проповіді він завжди закінчував словами: “Боже! Звільни нас од влади блудниці!”, маючи на увазі Марію Стюарт.
Боротьбу кальвіністів проти католицької церкви підтримувала зброєю та грошима Єлизавета I. Вона намірялася в такий спосіб підкорити Шотландію та фізично знищити Марію Стюарт. Іспанія та папа римський плекали надію зробити Марію Стюарт англійською королевою замість Єлизавети І і покінчити з протестантами в Англії.

Після смерті свого чоловіка — короля Франції Франциска II Марія Стюарт повернулася до Шотландії. Боротьба кальвіністів проти католиків спалахнула з новою силою.
Марія Стюарт підтримувала католицьку церкву, встановила зв'язки з англійськими дворянами-католиками, які готували змову проти Єлизавети I. Натомість Єлизавета I організувала виступ кальвіністів проти неї.
У 1567 р. кальвіністи, очолювані графом Мюрреєм, підняли повстання. Марія Стюарт змушена була тікати. Вона попросила притулку в Єлизавети. Королева надала притулок “дорогій сестрі”, ув'язнивши її в замку на довгі 20 років.
У Шотландії доступилися до влади, за підтримки Єлизавети I, проанглійські сили. Королем Шотландії став син Марії Стюарт Яків VI.
Водночас в Англії навколо ув'язненої Марії Стюарт точилася запекла боротьба. Марія розсилала таємні листи до католицьких країн із благаннями про допомогу. Кілька спроб звільнити її скінчилися невдало. Водночас англійські католики намагалися вбити Єлизавету I, щоб проголосити королевою Марію Стюарт. Змови провалилися, їхніх учасників було страчено.
У 1585 р. англійський парламент прийняв закон, за яким кожен, хто брав участь у змовах проти королеви, має бути страчений. За цим законом королівський трибунал засудив Марію Стюарт до страти за діяльність, небезпечну для Англії та королеви. Син Марії Стюарт Яків VI погрожував Англії війною за страту матері, але Єлизавета знайшла засіб для його приборкання. Будучи бездітною, вона уклала союз із королем Шотландії, за яким визнала Якова VI спадкоємцем англійського престолу.
Марію Стюарт було страчено 1587 р.

7. Підкорення Ірландії
Поряд з Англією міститься острів Ірландія. Він давно приваблював англійців родючими землями та багатими покладами корисних копалин. Англійським загарбанням сприяла політична слабкість країни. Ірландія поділялася на родові клани по 5—6 тис. осіб, які постійно ворогували між собою.
Підкорення Ірландії розпочалося ще у XII ст. На початок XVI ст. горді ірландці були витіснені англійцями в гори, трясовини й ліси, але продовжували боротьбу.
У 1541 р. Генріх VIII оголосив себе королем Ірландії та володарем усіх її земель. Він надавав ірландській знаті право користування землею за визнання його своїм королем.
У тих, хто не погоджувався, землі відбирали. Конфіскація земель стала головним засобом підкорення Ірландії англійською короною в XVI ст. Землі роздавали англійським колоністам за умови заселення їх англійцями.
Політика англійців спричинила посилення боротьби ірландців проти загарбників. У другій половині XVI ст. на півдні острова сталося кілька повстань проти англійського панування. Повстанці вимагали повернути конфісковані землі, припинити утиски католиків-ірландців. 16-тисячна армія повела успішну боротьбу проти англійців. Після кількох поразок англійці розпочали проти ірландців війну на знищення. Вони дощенту спалювали села, нищили всіх мешканців, урожай на полях, залишаючи по собі спустошену землю. Внаслідок такої тотальної війни 1603 р. повстання було придушено. Намісник Англії в Ірландії лорд Маунтджой сповіщав королеву: “Вашій Величності немає над чим панувати в цій країні, окрім трупів і попелу”.
Після поразки повстання 1594—1603 рр. Ірландія остаточно перетворилася на англійську колонію.

8. Боротьба проти Іспанії за панування на морі
Одночасно з боротьбою за підкорення Ірландії Англія розпочала спроби проникнення у Америку. Проте на її шляху була Іспанія, яка після об'єднання 1581 р. з Португалією мала в Америці величезні колонії. З Нового Світу пливли до Іспанії славнозвісні каравани кораблів, навантажених золотом і сріблом. Боротьба Англії проти Іспанії від середини XVI ст. набула форми контрабандної торгівлі з колоніями Іспанії та нападів піратів на її порти й кораблі, що перевозили золото до Європи.
Єлизавета І всіляко підтримувала піратів, надавала їм ліцензії, які дозволяли нападати на іспанські й португальські кораблі. В Англії створювалися спеціальні компанії для організації піратських експедицій. Сама королева та її наближені були акціонерами цих компаній. Піратські експедиції завдавали величезної шкоди Іспанії, яка втрачала від них до 3 млн дукатів на рік, і сприяли збагаченню Англії. Значення піратів для розвитку Англії можна порівняти зі значенням конкістадорів для Іспанії, лише з тією різницею, що вони завойовували не суходіл, а море.

У 1562 р. англійські пірати почали завозити до іспанських колоній в Америці негрів-рабів з Африки. Англійський пірат на королівській службі Уолтер Релі 1585 р. заснував першу англійську колонію в Північній Америці, назвавши її на честь королеви-незайманиці Віргінією (від англ. virgin — діва). Попервах колонія була притулком для піратів, які полювали за іспанськими кораблями.
Серед англійських піратів того часу найуславленішим став “пірат Її Королівської Величності”, як він себе називав, Френсіс Дрейк (1543—1596).

Постать в історії
Найвідоміший англієць був мореплавцем вищого ґатунку, який неодноразово здійснював успішні напади на іспанські колонії в Америці. Іспанці називали його “драконом”, а король Філіпп ІІ вимагав від Єлизавети І страти ненависного пірата. Проте королева не покарала пірата, а посвятила в рицарі та зробила віце-адміралом. Усі ці відзнаки від Єлизавети І він отримав за свою славнозвісну навколосвітню подорож 1577—1580 рр. Метою цієї експедиції було, за планом Дрейка, перетнути Атлантичний океан, обігнути Південну Америку і атакувати міста на її західному узбережжі, де іспанці накопичували величезні запаси золота для відправлення в Європу. Королева підтримала свого пірата і навіть вклала кошти в його експедицію.
Постать в історії
Найвідоміший англієць був мореплавцем вищого ґатунку, який неодноразово здійснював успішні напади на іспанські колонії в Америці. Іспанці називали його “драконом”, а король Філіпп ІІ вимагав від Єлизавети І страти ненависного пірата. Проте королева не покарала пірата, а посвятила в рицарі та зробила віце-адміралом. Усі ці відзнаки від Єлизавети І він отримав за свою славнозвісну навколосвітню подорож 1577—1580 рр. Метою цієї експедиції було, за планом Дрейка, перетнути Атлантичний океан, обігнути Південну Америку і атакувати міста на її західному узбережжі, де іспанці накопичували величезні запаси золота для відправлення в Європу. Королева підтримала свого пірата і навіть вклала кошти в його експедицію.

Останньою краплею, що переповнила чашу його терпіння, стала страта Марії Стюарт. Як захисник католиків в усьому світі, Філіпп II на заклик папи римського почав готуватися до війни проти Англії.
Для вторгнення в Англію Філіпп II вирішив зібрати величезний флот. Проте 1587 р. Френсіс Дрейк за наказом Єлизавети здійснив зухвалий рейд до порту Кадіс — бази іспанського флоту і знищив більшість іспанських кораблів. Іспанцям довелося знову збирати флот. У 1588 р. Непереможна армада (так назвав свій флот Філіпп II) вирушила до берегів Англії. Вона налічувала 130 вітрильників із 20 тис. матросів. У Нідерландах на іспанців чекало ще 300 кораблів, які мали приєднатися до Непереможної армади. Командувати англійським флотом Єлизавета доручила Ф. Дрейку.
Мал. Непереможна армада

У 1588 р. англійські кораблі атакували Непереможну армаду в протоці Ла-Манш. Бій тривав два тижні. Важкі іспанські кораблі було розбито легкими англійськими. Залишки іспанського флоту, намагаючись обійти Англію з півночі, загинули під час бурі. Флот Англії не втратив жодного корабля. У своєму донесенні Єлизаветі I Ф. Дрейк писав: “Ми виривали з хвоста іспанського птаха одне перо за одним, а жалюгідні їхні залишки розсіяли по всьому морю”. На відзнаку перемоги Єлизавета I наказала викарбувати медаль із написом: “Бог подув, і їх було розвіяно”.
Завдяки перемозі Англія почала перетворюватися на володарку морів, а могутня колись Іспанія поступово ставала другорядною державою.
Єлизавета I померла 1603 р. — остання королева династії Тюдорів, за часів правління якої розпочалося перетворення Англії у велику європейську державу, могутню світову імперію.

Документи. Факти. Коментарі
1. Витяги з Акта про супрематії
... Для сприяння християнській релігії в королівстві Англія, для придушення і знищення всіх зловживань, існуючих у ньому досі, нехай буде встановлено владою цього парламенту, що король, наш верховний володар, його нащадки й наступники, королі цього королівства, повинні прийматися, визнаватися й поважатися єдиним на світі верховним главою церкви Англії.., і повинен володіти імператорською короною цього королівства, і прибутками, що притаманні й належать посаді вищого глави церкви. Нашому верховному володареві, його нащадкам і наступникам, королям цього королівства, має належати повне право і влада періодично інспектувати, здійснювати візити, підтримувати порядок, придушувати, виправляти, реформувати, стримувати... усі ті помилкові думки, єресі, зловживання, вчинки й порушення порядку, що їх будь-яка духовна влада... повинна реформувати для добра всемогутнього Бога, для успіхів християнської релігії, для збереження миру, єдності, для спокою в королівстві. Використання будь-яких звичаїв іншої країни, іноземного закону, іноземної влади суперечить сказаному вище.