Презентація на тему «Італія. Епоха відродження на прикладі творчості Тиціана Вечелліо»

Італія. Епоха відродження на прикладі творчості Тиціана Вечелліо
Богуславська Олена ПМ-2

Відродження
Відродження, або Ренеса́нс (фр. Renaissance — «Відродження») — культурно-філософський рух кінця Середньовіччя — початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності.  На відміну від культури Середньовіччя, гуманістична культура Відродження носила світський характер. Жагуча спрага пізнання реального світу і захоплення ним сприяли піднесенню науки і привели до відображення в мистецтві найрізноманітніших сторін дійсності і передали величний пафос багатьом творінням художників.
Важливу роль для становлення мистецтва Відродження мало нове розуміння античної спадщини. Вплив античності найсильніше позначився на формуванні культури Відродження в Італії, де збереглося безліч пам'ятників давньоримського та давньогрецького мистецтва.

Тиціан Вечелліо (бл. 1480-1485, П'єве ді Кадоре — 27 серпня 1576, Венеція) – італійський живописець епохи Високого та ПізньогоВідродження у Венеції. Мав великий вплив на творчість митців різних країн і епох.
Тиціан Вечелліо

Життя художника
Вечелліо Тиціан народився в Кадоре, маленькому містечку, розташованому над річкою П'яве в 1477 р. Досягнувши десятирічного віку і володіючи прекрасними здібностями і живим розумом, він був відправлений до Венеції до свого дядька, а той побачивши у хлопчика великі нахили до живопису, помістив його до Джованні Белліні , знаменитого в той час живописця. Вивчаючи під його керівництвом малюнок, Тиціан незабаром виявив свою природну обдарованість у всіх тих областях таланту і смаку, які необхідні для мистецтва живописця. Оскільки у той час Джованні Белліні та інші живописці цієї країни, не вивчали античності, то все, що зображували, змальовувати з натури, в різкій, вимученій манері, тож і Тиціан засвоїв собі ті ж прийоми. Однак, коли пізніше, у Джованні Белліні з'явився новий учень, Тиціан, став надавати своїм речам більше м'якості і опуклості в гарній манері. Він продовжував шукати спосіб зображення живих і природних речей, відтворювати їх, якомога краще, за допомогою кольору і плям різкого або м'якого тону, так, як він це бачив у природі, не користуючись попередніми малюнком, бо вважав, що писати прямо фарбою, без будь-яких підготовчих ескізів на папері, є істинний і кращий спосіб роботи.

Для кар'єри Тиціана дуже важливими були зв'язки з деякими італійськими князівськими будинками. Ключовою фігурою в цих контактах став герцог Альфонсод'Есте, за його рекомендаціями художника взяли в родинний будинок, де він став радником в питаннях мистецтва.
Після декількох років успішної діяльності Тиціан отримав перше офіційне замовлення для однієї з венеціанських церков, яке відкриває другий період творчого розвитку майстра. У «Ассунте», великому вівтарному творі, виконаному в 1516 році, він цілком незалежно вирішує проблему об'єднання форми і кольору. Справедливо було помічено, що цим замовленням Тиціан міг зрівнятися з дещо раніше виникли розписами стін і стелі в Ватиканських станції , зроблених Рафаелем .

У 20-х роках замовниками майстра були дожі та інші високі чиновники Венеції, єпископи і посланці папи.
У ці роки Тиціан, беручи до уваги громадську думку, приводить в порядок свої сімейні відносини: в 1525 році він одружується на супутниці життя Чечилії, яка вже до цього народила йому двох синів, Помпонія і Ораціо, а пізніше двох дочок.  В творчій майстерні його правою рукою в художніх і адміністративних питаннях був другий син Ораціо. Якщо вірити відомостям , що дійшли до нас, то відомо, що Тиціан звільняв художників, що працювали занадто самостійно, і, як усі великі, створив штат надійних співробітників. Його яскраво виражений підприємницький дух постійно змушував його вимагати виплати належних йому грошей, просити про чини для себе і двох своїх синів, які з успіхом займатися торгівлею деревиною. Весь прибуток Тиціан закладав у придбання земельних угідь.  Але багато розпочаті роботи залишалися протягом місяців і років незавершеними. Це було обумовлено чином роботи Тиціана: лише зрідка він робив ідейний ескіз, який би в грубих рисах визначав майбутню картину. Він відкидав вимогу його сучасника Дюрера - виготовлення точного попереднього малюнка, для нього важливим був вільний розвиток фантазії художника. У будь-який момент Тиціан був готовий змінити концепцію картини. Такий процес роботи підтверджують рентгенівські знімки багатьох його робіт, проведені в наші дні: остаточний варіант поступово виростає з покладених один на одного шарів.

Три значних замовника грають після 1532 вирішальну роль. З цього року Урбінський герцог Франческо Марія делла Ровере, купує картини Тиціана. Зв'язок з двором в Урбіно існувала, ймовірно, й раніше. Після смерті герцога замовником стає його син Гвібальдо II. Близько 1538 Тіціан пише для нього «Венеру Урбінську».

Під час перебування в Мантуї в 1532 році імператор Карл V познайомився з творами венеціанця. Він замовляє Тиціану портрет, в зразок якому повинна була служити робота німецького художника Сейсенеггера. Цю нехитро застиглу картину Тиціан перетворює на повний життя портрет. 10 травня 1533 Карл V призначає Тиціана своїм придворним художником. Двічі - в 1547/48 і 1550/51 роках - Тиціан їде за запрошенням Карла V в Аугсбург. Ці портрети примножили його славу і принесли йому почесні замовлення. Обома портретами Карла V, який сидить у кріслі і на коні, Тиціан зумовив розвиток придворного портрета в XVII і XVIII століттях.

Замовлення і чини Тиціан отримував у ці роки не тільки від княжих і імператорських будинків. На запрошення папи він їде у 1545 році в Рим і як гість глави римської церкви живе у Ватиканському Бельведері.  Перша зустріч з античністю і римським мистецтвом глибоко вплинули на нього, про це пише майже п'ятдесятирічний Тиціан імператору, а пізніше - художнику Леоне Леоні. Враження від поїздки в Рим збагатили і надихнули його, але не змінили його стилю.

Після 1560 на передній план все більше виступають релігійні теми. На це вплинули зміни поглядів самого Тиціана. Багато шанувальників його мистецтва не розуміли пізнього стилю художника, все голосніше ставали сумніви в його незвичайній техніці. Ще в 1568 майстерня Тиціана працювала повним ходом, джерела повідомляють про серійні поставки картин. Як і в ранні роки, майстерню залишали повторення і копії, які значною мірою залежали від попиту. 

 Під час звірства в 1575/76 роках жахливої епідемії чуми в Венеції 27 серпня 1576 згасло життя Тиціана.  На наступний день після кончини з урочистою церемонією Тиціан був похований в капелі Розп'яття в церкві Санта Марія деї Фрарі, для якої була призначена картина «Оплакування Христа», його останній твір.

Тиціан – художник, що оволодів стихією кольору, остаточно подолав чільну роль обрисів і тим відкрив нову сторінку в історії живопису. Художник, що дав світові саме радісне, урочисто-святкове мистецтво, художник, якого не могли затьмарити ні захід сонця гуманізму, ні дума про смерть в самі старечі роки. Величавий, спокійний і суворий він на останньому автопортреті з орлиним носом, високим чолом і поглядом натхненним і проникливим.

Кінець