Агропромислова інтеграція: суть, особливості, кількісна та якісна характеристика

Вступ.

1. Поняття та форми агропромислової інтеграції фермерського виробництва.

2. Роль інтеграційних процесів в розвитку агропромислового комплексу.

3. Проблеми та перспективи інтеграції в АПК України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Агропромислова інтеграція — це форма господарювання, за якої відбувається процес зближення і поєднання галузей сільського господарства та промисловості для стрімкого зростання обсягів виробництва і забезпечення ефективної кооперації праці робітників міста й села.

Існують різні форми агропромислової інтеграції. У великих регіонах формуються регіональні агропромислові комплекси (АПК), які забезпечують реалізацію міжгалузевих зв'язків, збалансованість сільського господарства і суміжних галузей на цій території. У системі регіональних АПК створюються районні агропромислові комплекси.

У ринкових умовах зростає роль агропромислової інтеграції, зокрема, міжгалузевих асоціацій, акціонерних товариств та інших на базі переробних підприємств із сільськогосподарськими товаровиробниками, підприємствами комбікормової промисловості та іншими організаціями, покликаними сприяти нарощуванню виробництва сільськогосподарської продукції, у тому числі тваринницької. Важливо зазначити, що створення організаційних форм агропромислової інтеграції та їх удосконалення само по собі не є універсальним засобом для виходу агропромислового виробництва на якісно новий етап розвитку, що відповідає вимогам ринкової економіки. Його висока ефективність може бути досягнута на основі впровадження нових інтенсивних технологій, що забезпечують безвідходність при переробці сільськогосподарської сировини, економію живої й уречевленої праці, скорочення і повну ліквідацію втрат ресурсів та готової продукції. Вирішення цього завдання вимагає постійного наукового забезпечення агропромислових формувань, широкого застосування сучасної обчислювальної техніки, встановлення тісних взаємовигідних виробничо-торгових і наукових зв’язків із зарубіжними партнерами. Все це сприятиме виходу агропромислового виробництва на сучасний світовий рівень.

1. Поняття та формиагропромислової інтеграції фермерського виробництва

Агропромислова інтеграція — процес органічного злиття промислового і сільськогосподарського виробництва, що забезпечує підвищення економічної ефективності агропромислового виробництва.

Інтеграційні формування — це єдині виробничо-господарські комплекси, в яких вся господарська і комерційна діяльність здійснюється на основі вертикальної і горизонтальної кооперації, спеціалізації і концентрації виробництва і переробки сільськогосподарської продукції. Як наслідок суспільного і територіального поділу праці відбувається як на загальному народногосподарському рівні, так і на рівні окремих територій, підприємств і господарств. Результатом інтеграції різних галузей на загальнодержавному рівні є агропромисловий комплекс України, на регіональному — зональні і внутрішньозональні територіально-виробничі комплекси, на міжгалузевому — спеціалізовані агропромислові комплекси: зерно-промисловий, бурякоцукровий, олійно-жировий, плодоовочево-консервний, виноградарсько-виноробний, тваринницько-промисловий та інші, на місцевому рівні — це агропромислові об'єднання, агрофірми, агрокомбінати та інші інтеграційні формування. В останніх, як правило, інтегратором виступає промислове підприємство.

Ринкові закони змушують знаходити в кожній галузі такі форми господарювання, які б сприяли виживанню в умовах гострої конкуренції. Такі вимоги стоять і перед сільським господарством, основу якого у країнах ринкової економіки складає фермерське виробництво. До того ж ринкові закони нерідко спричиняють негативні тенденції для фермерів. Це, зокрема, постійне зростання витрат фермерів у зв'язку з підвищенням цін на товари та послуги. Причому ціни, за якими купує фермер ресурси зростають нерідко швидшими темпами ніж ціни, за якими він продає свою продукцію. При такій ситуації виходити фермеру одному на ринок засобів виробництва і продукції сільського господарства просто неможливо. Для цього фермери об'єднуються, що підвищує їх конкурентоспроможність, бо закони ринку вимагають крупності і в більшості країн це досягається не через безпосереднє збільшення розмірів ферм, а шляхом кооперування виробництва і вертикальної інтеграції. Рівень усуспільнення підвищується через посередництво різних угод, систему сільськогосподарських кооперативів та інших інтеграційних фермерських структур[2, c. 106].

Агропромислова інтеграція у власному смислі слова означає певне організаційне поєднання сільськогосподарського і технологічно пов’язаного з ним промислового виробництва з метою одержання кінцевої продукції із сільськогосподарської сировини і досягнення більшої економічної вигоди завдяки взаємній матеріальній заінтересованості і відповідальності всіх учасників агропромислового виробництва за кінцеві результати господарювання.

Даний вид інтеграції називають вертикальною інтеграцією. Вона може організаційно поєднувати всі або основні стадії агропромислового виробництва й обігу, зокрема виробництво сільськогосподарської сировини, її транспортування, зберігання, переробку і реалізацію кінцевого продукту.

Вертикальна інтеграція у сільському господарстві, на думку американських економістів, – це управління і контроль з боку адміністративного і фінансового центру двох або декількох стадій технологічного процесу виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції. Таким чином мова йде про окрему фірму або об'єднання, яке керує двома чи декількома стадіями виробництва. За визначенням економістів Харана Діркса і Дарела Фінапа вертикальна інтеграція в сільському господарстві передбачає координацію управлінських функцій прийняття рішень відносно двох чи більше вертикально пов'язаних процесів. Наприклад, досліджуючи процеси вертикальної інтеграції в агропромисловому комплексі Латинської Америки І. В. Шароватова визначає такі форми об'єднань:

· пряме і безпосереднє злиття у рамках єдиної економічної власності під керівництвом фірми-інтегратора виробництва і переробки сільськогосподарської продукції;

· організована фірмою-інтегратором переробка сільськогосподарської продукції на базі контрактації;

· різні види об'єднань на кооперативній основі.

Отже, така інтеграція може охоплювати не тільки кооперативи, а й великі приватні компанії та інші організаційні форми підприємств[1, c. 15-16].

З розвитком кооперативного руху, відмічає В. Д. Мартинов, були відпрацьовані основні принципи виробничих зв'язків між кооперативними об'єднаннями та їх членами, які потім стали називати вертикальною координацією (або інтеграцією). Особливостями цієї форми вертикальної інтеграції є те, що кожне сільське підприємство одночасно пов'язане з декількома кооперативами. Одні з них забезпечують постачання кооперативних підприємств з ферм сільськогосподарською сировиною, її переробку і збут готової продукції; інші постачають товаровиробникам засоби виробництва, треті надають кредити.

Таким чином, на відміну від агропромислових об'єднань, що організовуються великими приватними компаніями, де всі економічні функції пов'язані з виробництвом та розподілом того чи іншого продукту здійснює одна фірма інтегратор по вертикалі, при кооперативній формі діяльності ці функції виконує група кооперативів. У різних країнах утворення кооперативних об'єднань має свою специфіку, але узагальнюючи можна відмітити два їх типи. Перший, коли кооперативи утворюються за виробничим характером, тобто за видом сільськогосподарської продукції, над якою працює об'єднання (молочні, м'ясні тощо). Другий – територіальні кооперативи, що можуть об'єднуватись на певній території (регіональні, загальнодержавні тощо). Такі об'єднання керуються зцентру і діють через мережу галузевих утворень. Поле діяльності кооперативних об'єднань значно ширше, ніж самих кооперативів. Наприклад, кооперативні об'єднання молочного напрямку, крім переробки і збуту молока, займаються постачанням обладнання для молочних ферм, здійснюють контрольно-племінну роботу, надають консультації тощо. Це дає можливість одержувати необхідну кількість молока, попередити сезонні коливання в надоях, своєчасно і постійно омолоджувати стадо аби досягти стабільності в одержанні продукції. Аналогічний приклад у діяльності об'єднань м'ясних кооперативів, які крім забою худоби займаються поглибленою переробкою м'яса, постачанням фермерських господарств молодняком худоби та птиці, комбікормами, займаються селекційно-племінною діяльністю. Наявність у таких об'єднаннях підприємств з випуску засобів виробництва для фермерських господарств, стримує існування "цінових ножиць". Такі функції може виконувати і кооператив, а тому наявність кооперативних об'єднань залежить від специфіки окремих країн.

Крім виробничих кооперативних об'єднань, як уже наголошувалось, є фермерські об'єднання утворені за принципом територіальної дії (федеральні та ін.). Наприклад, у США такий тип часто називають "федерацією кооперативів". В даний час найбільше зустрічаються кооперативні об'єднання, які за внутрішньою організаційною структурою можна віднести до змішаного типу, бо членами таких об'єднань є як кооперативи, так і безпосередньо фермери. На національному рівні інтереси фермерських кооперативів представляють такі організації, як Американський інститут кооперації, Ліга кооператорів США, Національна рада фермерської кооперації та ін.

Цікавою країною що до цього є Нідерланди. Тут існує три центральних фермерських спілки, дві з яких об'єднують фермерів на релігійній основі (католики і протестанти) і одна нейтральна. На національному рівні у Нідерландах діє Національна рада сільськогосподарських і садівничих кооперативів, яка об’єднує через центральні кооперативи і фермерські спілки майже всі сільськогосподарські і садівничі кооперативи. Наявність кооперативних об'єднань (спілок та ін.), дія яких розповсюджується на територію всієї країни, дає можливість створювати і впроваджувати національні програми модернізації цих галузей, що забезпечують ритмічність виробництва, високу якість продукції[8, c. 89-91].

В сільському господарстві розвивається і горизонтальна інтеграція як форма міжгосподарського співробітництва, за якої досягається вищий економічний ефект і нерідко здійснюється поглиблення спеціалізації на окремих стадіях єдиного технологічного процесу. Така інтеграція розвивається, наприклад, у зерновиробництві шляхом встановлення організаційно-економічних зв’язків між елітно-насіннєвими репродуктивними підприємствами та підприємствами по виробництву товарного зерна. Різновидом такої інтеграції є науково-виробничі системи, які вперше стали створюватися в 1986—1987 рр. з метою одержання їх учасниками— сільськогосподарськими підприємствами кваліфікованої допомоги від головного підприємства — науково-дослідної установи у впровадженні в практику прогресивних технологій, інших досягнень НТП і передового досвіду, а також в удосконаленні форм і методів організації праці і виробництва. По суті, будь-яке кооперування сільськогосподарських товаровиробників є проявом горизонтальної інтеграції[2, c. 109].

2. Роль інтеграційних процесів в розвитку агропромислового комплексу

Довготривала фінансова криза у сільському господарстві зробила сільськогосподарських товаровиробників неконкурентоспроможними учасниками аграрного ринку. Наслідком цього стала неспроможність аграріїв забезпечити виробництвом необхідною технікою, мінеральними добривами, засобами захисту рослин і тварин, агрохімікатами. Зросла кількість збиткових сільськогосподарських підприємств. Подальший розвиток аграрного сектору вимагає додаткової ресурсної бази, а інтенсивні методи ведення господарства — залучення усе більшої кількості інвестицій. Одним із напрямків підвищення рівня сільськогосподарського виробництва є розвиток інтеграційних процесів в АПК.

Агропромислова інтеграція передбачає поєднання окремих галузей сільського господарства, які займаються виробництвом, переробкою, зберіганням, реалізацією сільськогосподарської продукції, а також допоміжних виробництв, що обслуговують сільське господарство, з метою підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та прибутковості аграрних товаровиробників. Тобто, суть агропромислової інтеграції полягає у безпосередньому поєднані сфер виробництва, переробки та реалізації продукції. Необхідність агропромислової інтеграції обумовлюються тим, що на сьогоднішній день в АПК країни спостерігаємо велику кількість, з одного боку, збиткових сільськогосподарських підприємств, а з іншого, монополізованих переробних підприємств, а для функціонування бракує сировинної бази та умов для розширеного відтворення. Втрачаючи сировинну базу, вони мають можливості повністю завантажувати виробничі потужності, що призводить до подорожчання переробки сільськогосподарської продукції, а відповідно і до підвищення цін на ринку, зниження конкурентоспроможності та рентабельності. Таким чином, агропромислова інтеграція, яка ґрунтується на організаційному і технологічному поєднанні процесу виробництва з результатами кінцевої переробки і споживання, дає можливість зменшити кількість збитків виробничої діяльності, ефективно розподіляти ресурси між суб'єктами інтеграції, підвищити конкурентоспроможність продукції на аграрному ринку, використовувати нові технології та техніку, акумулювати фінансові ресурси, підвищити інвестиційну привабливість сільськогосподарського виробництва[3, c. 55-56].

На сьогоднішній день найбільш розвинутими є два типи інтеграції: горизонтальна та вертикальна. Під горизонтальною інтеграцією розуміють об’єднання та організаційно-економічну взаємодію підприємств однієї або декількох галузей, які виробляють однорідну продукцію або виконують різні операції по її виробництву. При вертикальній інтеграції відбувається міжгалузеве кооперування підприємств різних галузей народного господарства. Перевага вертикальної інтеграції полягає в тому, що відбувається поєднання підприємств по виробництву сільськогосподарської продукції, підприємств промисловості по її переробці заготівельних, транспортних організацій, а також підприємств по зберіганню збуту продукції, що дає можливість спрямовувати діяльність на забезпечення максимального кінцевого результату.

В Україні є такі приклади інтеграційних підприємств ЗАТ «Юрія» та ЗАТ «Кіровоградський молокозавод» у Черкаській області, ВАТ «Шамраївський цукровий завод» у Київській області.

Агропромислова інтеграція передбачає не лише технологічне поєднання галузей, а і вибір організаційних форм здійснення виробничої діяльності агропромислового підприємства та політики ціноутворення, налагодження економічних механізмів при постачанні, переробці, реалізації продукції, розподіл результатів спільної діяльності.

Проте поряд із позитивними моментами у діяльності агропромислових підприємств спостерігаються і деякі проблеми: якщо інтегровані підприємства розв’язують питання із сировинною базою, то вони потребують реконструкції та модернізації наявної матеріально-технічної бази; недостатній рівень державної підтримки інтегрованих підприємств через надання дотацій та компенсацій з Державного бюджету та зменшення кількості державних інвестицій і реалізованих державних інвестиційних програм; низька інвестиційна привабливість у галузях АПК, зумовлена тим, що більшість інвесторів не бажають вкладати кошти у сільськогосподарське виробництво через високий рівень ризику та довго терміновість окупності вкладених коштів; відсутність належної законодавчої бази для вирішення організаційно-економічних та правових проблем та недостатність наукового обґрунтування створення і розвитку інтегрованих формувань АПК[9, c. 133-135].

Упродовж останнього часу, хоч і повільно але вже почалися процеси спеціалізації сільськогосподарського виробництва. Вони відбувалися насамперед на рівні окремих господарств і підприємств, відбувається перехід окремих господарств і підприємств на індустріальну, високоінтенсивну і спеціалізовану основу. В цих умовах виникає необхідність розвитку кооперації. Розвивається горизонтальна і вертикальна кооперація, з яких перша являє собою планомірне співробітництво господарств, що спеціалізуються на виробництві певних видів продукції або напрямків своєї діяльності з метою найбільш ефективного використання природних, виробничих, трудових і фінансових ресурсів. При цьому, як правило, зберігається економічна і юридична самостійність господарств і підприємств, які кооперуються між собою. Організація виробничих і обслуговуючих кооперативів має стати одним із важливих напрямків самозахисту сільських товаровиробників та виходу агропромислового комплексу з кризової ситуації.

Обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи та їх об'єднання становитимуть реальну конкуренцію посередницьким приватним структурам, які наживаються на бідності та економічній немочі господарств. Комбінування виробництва передбачає поєднання в одному підприємстві виробництва, переробки і реалізації готової продукції. Вона базується на одному технологічному процесі і завершеному циклі виробництва готової продукції. Найбільше комбінування знайшло своє поширення в цукровій промисловості України. Великі цукрокомбінати були майже в усіх областях України.

З метою подальшого розвитку інтеграційних процесів слід звернути увагу на: формування ефективної системи економічних відносин між учасниками інтеграційних формувань; удосконалення форм агропромислової інтеграції, земельних відносин та відносин власності; покращення інвестиційної привабливості і активізацію інвестиційної діяльності з метою розвитку виробництва і формування необхідного розміру оборотного капіталу, що забезпечує нормальне ведення виробничо-фінансової діяльності[11, c. 56-58].

На основі агропромислової інтеграції формуються спеціалізовані та інтегральні агропромислові формування різних територіальних районів (країни, економічного району, адміністративної області, району та окремих господарських формувань). Найбільш успішно агропромислова інтеграція розвивається на основі тих галузей сільського господарства, продукція яких не витримує тривалого зберігання і вимагає швидкої переробки і реалізації (молоко, городина, фрукти, виноград та інші види продукції). Агропромислові формування характеризуються територіальною єдністю, комплексністю і просторовою обмеженістю своїх підрозділів. Межі агропромислових формувань складаються в залежності від їх сировинних зон, глибини спеціалізації господарств, розмірів виробництва продукції. Отже, на основі вищесказаного можна назвати основні риси агропромислового комплексу. Першою і головною рисою є наявність постійних технологічних, економічних і організаційних зв'язків між сільським господарством і промисловістю як по лінії виробництва і переробки сировини, так і по лінії комплексної переробки і утилізації відходів. Інші важливі риси полягають у взаємопов'язаності і пропорційності розвитку сільськогосподарських і промислових підприємств, об'єднаних однією програмою розвитку виробництва всіх підрозділів, що утворюють те чи інше агроформування (виробництва, зберігання, переробка та збут сільськогосподарської продукції).

Отож агропромисловий комплекс слід розглядати як найбільш прогресивну і високоефективну форму спільної і територіальної організації, матеріального виробництва, в якій всі його галузі заінтегровані в одній структурно завершеній, збалансованій, технологічно, економічно і організаційно зв'язаній системі, основне завдання якої полягає в максимальному забезпеченні населення продовольчими товарами.

Отже, агропромислова інтеграція — один із найефективніших шляхів виходу АПК із кризи, який повинен контролюватися з боку держави[1, c. 17].

3. Проблеми та перспективи інтеграції в АПК України

Сільське господарство – це ланка ланцюга, швидка модернізація якої може забезпечити підйом всієї економіки. Воно є базовою галуззю, яка сама відтворюється та забезпечує сировиною багато галузей вітчизняної промисловості. Але це можливо лише за достатніх інвестицій та наданні АПК пріоритету розвитку.

Агропромисловий комплекс України являє собою велике міжгалузеве формування, в яке входять технологічні та організаційно пов’язані з переробною промисловістю галузі сільського господарства, яке забезпечує його сировиною, промисловість, яка виробляє засоби виробництва та виробничо-технічне забезпечення. Важливим інтегруючим фактором, який об’єднує галузі комплексу у єдину цілісну систему, є корисний кінцевий продукт, який виробляється переробною промисловістю на заключній стадії технологічного ланцюга.

Порівняльний аналіз структури АПК в Україні та інших розвинених країнах свідчить про те, що в цих країнах існує принцип максимального використання продукції, яка виробляється в сільському господарстві. Значна питома вага припадає також на переробку сільськогосподарської сировини, холодильне та таропакувальне господарство, спеціалізований транспорт та реалізацію готової продукції. Низький технічний рівень переробної промисловості України призводить до великих втрат сировини, паливно-енергетичних ресурсів, трудових витрат на виробництво одиниці продукції в порівнянні з розвиненими країнами.

Щоб змінити ситуацію необхідно переорієнтувати всіх учасників технологічного ланцюга «виробництво – переробка – реалізація готової продукції» на кінцевий результат. Шляхом об’єднання зусиль виробників сировини, переробників, торгівлі, фінансових структур, їх взаємозацікавленій роботі можна істотно змінити положення в агропромисловому комплексі у кращу сторону, використавши головним чином всі наявні великі потенціальні резерви.

На сучасному етапі потрібен більш широкий і послідовний розвиток кооперативно-інтеграційних процесів на всіх рівнях управління АПК. Необхідно збільшити кількість інтегрованих структур, частини яких повинні працювати на кінцевий результат. Вчені переконані, що сільськогосподарська (обслуговуюча) кооперація є іманентною складовою ринкової економічної системи і важливою інституцією демократичного суспільства [4, c. 41-42].

Світовий досвід показує, що там де переробні підприємства мають стійкий зв'язок з сільськогосподарськими товаровиробниками, збільшується загальна ефективність аграрного виробництва. Це досягається за рахунок зниження затрат на проміжних стадіях технологічного процесу агропромислового виробництва, а також за рахунок більш повного завантаження промислових потужностей. Поряд з іншими успішніше вирішується і таке важливе завдання, як залучення інвестицій.

В теперішніх умовах існує необхідність розвитку агропромислової інтеграції на основі забезпечення технічної, технологічної, економічної єдності та безупинності етапів виробництва, заготівлі, транспортування, зберігання та переробки сільськогосподарської продукції з метою стабілізації агропромислового виробництва та збільшення його економічної ефективності.

Традиційний зміст регіональної економічної стратегії спрямовано на визначення оптимальної територіальної структури та розмірів виробництва як у країні в цілому, так і в окремому конкретному регіоні. Найбільш значні рішення приймаються на рівні стратегічного управління регіоном.

В наукових дослідженнях з даної тематики отримали подальший розвиток принципи пріоритетної стратегічної концепції територіальної інтеграції: спільність природно-ресурсного потенціалу, спеціалізація підприємств, економічні зв’язки. Раціональне поєднання факторів підвищення конкурентоздатності в комплексі з перевагами інтегрованих структур створюють передумови абсолютної стійкості галузей АПК по відношенню до зовнішнього середовища та дозволяють максимально реалізувати виробничий потенціал.

Створення об’єднуючих структур з метою підвищення ефективності відбувається не на основі зацікавленості окремих учасників в об’єднанні, а на загальних інтересах всієї інтегрованої системи. Переробні промислові підприємства, які мають інформацію про потреби споживача, часто стають базовими суб’єктами агропромислової інтеграції. Тому потрібна обов’язкова участь у інтеграційних структурах переробних підприємств[6, c. 69-70].

Висока стабільність, стійкість і постійність усіх зв'язків забезпечує високу економічну ефективність функціонування агропромислового комплексу, стабільне нарощування агропромислової продукції, систематичне підвищення життєвого рівня населення і його добробуту. Тому проблема економічних зв'язків повинна бути об'єктом управління і планування систематичного контролю з боку держави. Від того, наскільки підтримуються, розвиваються, економічно стимулюються економічні зв'язки залежить стійкість і висока динамічність розвитку агропромислового комплексу.

Необхідно нагадати, що порушення всіх економічних, технологічних, фінансових та організаційних зв'язків призвело до занепаду агропромислового комплексу, руйнації його продуктивних сил, зменшення виробництва продовольчих товарів, зниження їх споживання. Зокрема, погіршення економічних зв'язків між промисловими підприємствами, які виробляють засоби виробництва, що використовуються в сільському господарстві (трактори, сільськогосподарські машини і обладнання) і предмети праці (мінеральні добрива, хімічні меліоранти, пестициди, гербіциди, комбікорми, пальномастильними та інші матеріали) призвело до погіршення матеріально-технічного забезпечення господарств. їх деіндустріалізації, дезінтенсифікації і деспеціалізації та значного зменшення всіх видів сільськогосподарської продукції.

Об’єктивною основою агропромислової інтеграції є високий рівень виробничих сил, розвиток суспільного поділу праці, розширення взаємозв’язку сільського господарства з іншими сферами економіки. Прискорення науково-технічного прогресу вносить зміни в традиційні функції сільського господарства. Розвиваються зв’язки сільського господарства з похідними від нього галузями, які зайняті доведенням продукції до споживача. В результаті збільшується залежність кожної ланки в ланцюгу виробництва кінцевих продуктів.

Інтеграція є одним із основних факторів зниження трансакційних витрат, що сприяє раціональному використанню ресурсів економіки та підвищенню ефективності виробництва[10, c. 62-63].

Висновки

АПК — поєднання сільського господарства з промисловістю, яке ґрунтується на сукупності виробничих взаємовідносин.

Для чого потрібна така інтеграція?

Вона дає змогу краще використовувати природні і трудові ресурси, досягнення науки, впроваджувати індустріальні методи у виробництві продукції землеробства і тваринництві. Агропромислова інтеграція відкриває широкі можливості для зростання обсягів виробництва й зниження собівартості продукції (приклади: — впровадження науки (мінеральні добрива, засоби захисту) рослин, нові механізми для обробітку ґрунту); — зниження собівартості при впровадженні механізації.

Горизонтальна інтеграція – це внутрішньогалузеве кооперування однотипних підприємств і виробництв з метою поглиблення спеціалізації, збільшення і поліпшення якості продукції, підвищення ефективності продукції.

Наприклад, виробники пшениці створюють консорціум з метою більш вигідної реалізації продукції та придбання необхідної техніки без послуг посередників.

Вертикальна інтеграція – це створення специфічних міжгалузевих виробничих підприємств різних сфер АПК, що забезпечує технологічний процес від виробництва сировини до її переробки та реалізації кінцевого продукту.

При вертикальній інтеграції впроваджуються нові виробничі відносини щодо рівномірного розподілу прибутків і певною мірою ліквідується монополія переробних та збутових підприємств на право володіння кінцевою продукцією.

Список використаної літератури

1. Брезвін М. Організаційно-методологічні засади інтеграції виробництва в АПК //Економіка АПК. — 2000. — № 3. — C. 15-17

2. Бурковська А. В. Розвиток інтеграційних процесів як важлива умова формування ефективного ринку аграрної продукції //Економіка АПК. — 2004. — № 12. — С.106- 109. — Бібліогр.: 1 назв.

3. Гладій Н.В. Особливості поглиблення агропромислової інтеграції //Економіка АПК. — 2005. — № 12. — С.55-58.

4. Долинський С.В. Інтеграційні зв'язки прикордонного підприємництва в агропромисловій сфері //Економіка АПК. — 2000. — № 9. — C. 40-42

5. Дубицький В. Стан і можливі напрями розвитку агропромислової інтеграції //Економіка України. — 1999. — № 12. — C. 62-65

6. Кандиба А. Перспективи інтеграції АПК України у світове інформаційне співтовариство //Вісник аграрної науки. — 1999. — № 12. — C. 69-71

7. Кропивко М. Ф. Особливості формування регіональних агропромислових кластерів //Економіка АПК. — 2008. — № 10. — С.7-15. — Бібліогр. в прим.

8. Мазуренко О. В. Розвиток інтегрованих формувань в АПК/ О. В. Мазуренко //Економіка АПК. — 2006. — № 3. — C. 89-93.

9. Попова В.В. Становлення аграрного сектору економіки України в умовах міжнародної конкуренції //Економіка АПК. — 2005. — № 4. — С.131-137.

10. Файчук О.М. Передумови інтеграції АПК України у світове господарство //Економіка АПК. — 2005. — № 12. — С.58-63

11. Яценко В.М. Формування і розвиток агропромислової інтеграції в Україні/ В.М. Яценко //Економіка АПК. — 2004. — № 1. — С.54-60