Аналіз джерел фінансування інвестиційних проектів в Україні

Вступ.

1. Аналіз джерел фінансування інвестиційних проектів в Україні.

2. Альтернативні джерела фінансування інвестиційної діяльності.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

В сучасній Україні поняття інвестиції та інвестування ввійшли в науковий обіг в результаті реформування економіки.

Вітчизняні і зарубіжні економісти розглядають інвестиції як довгострокове вкладення капіталу в різні сфери і галузі економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього природного середовища як всередині країни, так і за кордоном з метою розвитку виробництва, соціальної сфери, підприємництва, одержання прибутку.

Термін «інвестиція» означає «вкладати». В широкому розумінні цього слова інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою його збільшення в майбутньому.

Таким чином, інвестиції — це те, що відкладається на завтра. Одну їх частину складають споживчі блага, які не використовуються в поточному періоді, вони відкладаються на збільшення запасів, іншу — ресурси, які направляються на розширення виробництва. Інвестиціями можуть бути як грошові кошти, так і акції, цінні папери, пайові внески, рухоме і нерухоме майно, авторські права. З точки зору фінансів, інвестиції — це всі види активів (коштів), які вкладаються в економічну діяльність з метою одержання доходу, а з точки зору економіки, інвестиції — це витрати на створення, розширення і технічне переозброєння капіталу.

В сучасній економічній літературі термін «інвестиції», як правило, трактується, як будь-яке вкладання коштів, яке може і не приводити ні до зростання капіталу, ні до одержання прибутку. До них часто відносять так звані споживчі інвестиції, тобто придбання предметів довгострокового користування, які за своїм економічним змістом не можуть бути віднесені до інвестицій. При цьому слід мати на увазі, що інвестування капіталу може здійснюватися не лише у грошовій формі, а й у формах рухомого і нерухомого майна, різних фінансових інструментів (цінних паперів), нематеріальних активів.

В Законі України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції трактуються як всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями Закон визначає:

— кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

— рухоме та нерухоме майно;

— майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

— сукупність технічних, технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих;

— права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

— інші цінності.

Таким чином, приріст капіталу за рахунок інвестицій ми можемо назвати процесом інвестування.

1. Аналіз джерел фінансування інвестиційних проектів в Україні

Джерелом приросту капіталу й головним мотивом інвестування є одержуваний прибуток. Обидва процеси — вкладення капіталів і одержання прибутку — відбуваються упродовж певного часу, а тому вкладення капіталу, а потім і отримання прибутку може бути послідовним, паралельним або інтервальним.

У першому випадку прибуток буде одержано негайно після завершення інвестування в повному обсязі, у другому одержання прибутку можливе до повного завершення процесу інвестування, у третьому між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, тривалість якого залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.

У сучасній зарубіжній літературі термін «інвестування» часто трактується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). У нашій країні за радянських часів його ідентифікували з терміном «капітальні вкладення». Інвестиції в цьому разі розглядалися як вкладення у відтворення основних фондів (споруд, обладнання, транспортних засобів). Водночас інвестування можуть бути спрямовані на поповнення обігових коштів, придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій, ноу-хау).

Капіталовкладення визначають витрати на створення нових, а також на розширення, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів реального сектора економіки. Капітальні вкладення як економічна категорія характеризувалися сукупністю товарно-грошових відносин, пов'язаних із рухом вартості, авансованої у відтворення матеріально-технічних компонентів продуктивних сил, тобто вони значно вужчі, ніж інвестиції.

Довгостроковий характер капіталовкладень, відсутність у їх складі витрат на формування й відтворення оборотних фондів свідчать про обмеженість цієї категорії для реального розуміння повноцінного ресурсного забезпечення економічного зростання, науково-технологічного відновлення виробничого апарату.

На особливу увагу заслуговує класифікація джерел інвестування. Як видно з рис. 1.1 вони поділяються на зовнішні та внутрішні, а ті в свою чергу складаються з трьох основних блоків.

Аналіз цілей, функцій та особливостей відтворення інвестицій дозволяє визначити їх як сукупність засобів різної форми, вкладених для формування комплексної ресурсної бази відтворення товарів і послуг з метою одержання в кінцевому підсумку економічного, соціального, науково-технічного й іншого ефектів.

Інвестиції у виробничій сфері стають капіталом лише на стадії виробництва у відтворювальному процесі, коли починається їхнє самозростання.

Для регіональної економіки, як і для будь-якого іншого рівня, зміст інвестицій не змінюється. Однак інвестування в регіоні як процес має свої особливості з цілого ряду причин, пов'язаних зі специфікою джерел інвестування, сукупністю їх форм, обмеженістю стадій відтворення, що протікають у регіональних структурах.

Оновлене розуміння категорії інвестицій є важливим теоретико-методологічним підґрунтям для аналізу стану й організації інвестиційних процесів, основних джерел інвестицій, умов перетворення їх на фактори ресурсів суспільного відтворення, стану й передумов формування повноцінного ринку інвестиційних товарів.

Наведені вище поняття інвестицій та інвестування дають можливість підійти до обґрунтування організаційно-економічного механізму інвестування, як важливої складової економіки України.

Запровадження в життя запропонованих напрямів активізації інвестиційної діяльності особливо важливе в умовах коли істотне збільшення обсягів інвестицій у реальний сектор економіки практично неможливе. Особливо актуальною стає необхідність підвищувати ефективність використання існуючих інвестиційних ресурсів. Це завдання не нове, але напрями його вирішення повинні бути переглянуті як по країні в цілому, так і в кожному регіоні. У різних регіонах його вирішують по-різному, виходячи зі своїх особливостей.

2. Альтернативні джерела фінансування інвестиційної діяльності

У будь-якому банку завжди є гроші і можливість кредитувати на тривалі терміни. Але проблема в тому, що ми живемо у швидкомінливому, нестабільному світі, де для економіки три-чотири роки — дуже великий термін. Банкіри вже відчувають в Україні наростаючу потребу в довгостроковому фінансуванні. Протягом останніх трьох років підприємства все більше інвестують в основні фонди, тому що бізнес зростає і "мужніє".

У світовій практиці "довгими" вважаються кредити на термін від п'яти до 10-15 років й до 30 років, то у нас — ті, що "довше" року. І хоча 5-річні кредити все-таки трапляються, кредит, що дорівнює трьом рокам, уже є достатньо "напруженим" для вітчизняних банкірів і їхніх клієнтів. Проте частка таких грошей у загальному кредитному портфелі українських банків становить 25%.

Проблема "довгих" кредитів — це проблема не грошей, а вміння оцінювати довгострокові фактори впливу на економіку. Зрозуміло, з появою "довгих" і "середніх" грошей ризики в банку суттєво зростають, тому що прогнозувати 2-4-річні економічні ризики в Україні дійсно досить складно. Тому банкіри сьогодні вважають найбільш ефективним шляхом "подовження" грошей кредитування терміном на 1-2 роки з наступною пролонгацією і періодичним переоформленням кредитів. Цей шлях до того ж дає змогу регулярно переглядати процентну ставку виходячи зі сформованої ринкової ситуації.

Джерело "довгих" грошей для банківської системи, на наш погляд, міститься у внесках населення. Вклади населення у банки сьогодні становлять 20,4 млрд. грн. За останні три роки депозитні засоби зросли більш ніж у сім разів (щороку приплив 70% і більше). Четверга частина цих грошей — вкладення на термін більше одного року.

Керівництво НБУ розуміє, що на ринку повинна бути досить велика пропозиція грошей, тому переглядає ряд своїх інструментів. Наприклад, уведене річне рефінансування комбанков, є спроба здійснювати овернайт тільки за коефіцієнтами, навіть без застави, орієнтуючись на показники банків. Розглянуто можливість надання банкам таких інструментів на тиждень, щоб розкручувати ринок "довгих" грошей, але тільки якщо гривня буде стабільною. Інакше відтік депозитів почнеться миттєво — населення "піде" у нерухомість, у товари довгострокового використання, адже поза банками сьогодні працює близько 26 млрд. грн.

Проте у даний час спостерігається процес зменшення депозитної ставки і спроби оподатковування депозитних доходів, що робить депозити, у тому числі й "довгі", невигідними для населення.

Однозначно, джерелом "довгих" грошей не може бути тільки депозитна система. По-справжньому довгостроковий інвестиційний ресурс (10-15 років) може запропонувати система страхування життя і недержавних пенсійних фондів. І ще одне оригінальне джерело, таке як податкова "амністія" грошей, виведених в оффшорні зони. Це може легально повернути в Україну не одну сотню мільйонів доларів.

Економісти відзначають, що рентабельність українського бізнесу поступово падає. Усе більше і більше стає "важких" супертехнологічних проектів, що вимагають серйозних інвестицій. Тому плюси і мінуси довгострокового фінансування очевидні.

Для позичальника "довгі" кредити є привабливими тим, що це:

• можливість проведення стратегічних змін у структурі бізнесу;

• планування бюджету і фінансових потоків у середньостроковій і довгостроковій перспективах;

• можливість заміни короткострокових, як правило, дорогих оборотних коштів більш дешевими "довгими" грошима;

• економія часу і грошей, необхідних для періодичного переоформлення короткострокових кредитів;

• довгострокове стратегічне співробітництво з банком.

Водночас довгостроковість обертається для позичальника визначеними труднощами:

• високими ставками, що відбивають кредитні ризики;

• більш складною і тривалою процедурою узгодження умов фінансування;

• необхідністю довгострокового планування грошових потоків;

• більш високими вимогами до якості забезпечення кредиту;

• поділом ризиків шляхом прямої участі позичальника власними грошима в проекті.

Для банку існують такі привабливі чинники:

• можливість більш довгострокового, чіткого і визначеного планування кредитного портфеля і прогнозування середньої і довгострокової прибутковості;

• довгострокове співробітництво з вигідними й різними клієнтами;

• можливість продавати додаткові послуги і продукти своєму "довгому" клієнту.

За спостереженням банкірів, сьогодні в довгостроковому кредитуванні для них усе-таки більше складностей, ніж задоволення:

• коло вигідних позичальників, здатних на довгострокове фінансування, обмежене і розширюється повільно;

• досить висока частка спекулятивних проектів (клієнти намагаються завищувати прибутковість, вимагають нереальних обсягів фінансування);

• нестабільна правова база;

• недостатньо джерел рефінансування;

• недосконалі інструменти валютного хеджування.

Якщо порівнювати середню рентабельність виробництва в Україні, то у деяких підприємств рівень сягає 18-20%, що дозволяє безпроблемно погашати позикові засоби, тому що ціна кредитів приблизно порівнянна із такою рентабельністю.

Інша проблема для підприємства — це процес оформлення кредиту і застави. Банки, називаючи 12-13% річних у валюті, водночас вимагають й інших витрат: страхування застави, незалежну оцінку устаткування, нотаріальне оформлення тощо. У кінцевому рахунку загальні витрати піднімають рівень відсотка за кредит до 15-16%, і якщо рентабельність середніх підприємств перебуває на рівні 15-16%, то навіть успішно працююче підприємство може дістати прибуток, здатний покрити притягнуті кредитні ресурси.

Дуже серйозним для підприємств, що займаються ЗЕД, є питання валютного контролю (повернення валютного виторгу протягом 90 днів). Сьогодні деякі фірми привозять в Україну унікальне високотехнологічне устаткування, виготовлення і постачання якого нерідко виходить за встановлені 90 днів. Механізми валютного регулювання вже застаріли. Декрет про валютне регулювання датується ще 1992 p., і його положення не відповідають сьогоднішнім реаліям.

Існує ще і така проблема в довгостроковому кредитуванні, як оформлення застави з великим заставним коефіцієнтом. При обслуговуванні 5-річного кредиту вартість оформлення застави в два рази перевищувала сам кредит.

Одержати підприємству засоби для довгострокового фінансування можна не тільки завдяки банківським кредитам. їх можна зібрати, вийшовши на внутрішній фондовий ринок, організувавши облігаційні позики свого підприємства. Облігації — це сьогодні один із самих перспективних і новаторських інструментів щодо залучення довгострокових позикових засобів у нашій країні.

Висновки

Основними інвесторами на ринку облігацій України виступають найчастіше банки внаслідок нерозвиненості інших інституціональних інвесторів — пенсійних фондів, страхових компаній. У банкірів сьогодні сконцентровані великі ресурси.

Прибутковість облігацій пов'язана з депозитними і кредитними ставками, їхнє зниження в 2002 р. сприяло також зменшенню "облігаційних" ставок (20-22% річних на початку року і 16-18% — наприкінці). З початку 2003 р. ставки вже знизилися до 15-17%, а під кінець року прогнозується зниження ще на 1-2%.

Спочатку слід вибрати ринок, на який хоче вийти підприємство. У середньому підготовка випуску облігацій займає близько 3-6 місяців. Вона може передбачати якісь стратегічні угоди, що засвідчує готовність виходу на фондовий ринок, — наприклад, реструктуризація, злиття, укрупнення тощо.

Наступний етап — створення команди. Тут важливо правильно вибрати радників, що допоможуть вам вийти на ринок. Це можуть бути банки, фінансові посередники та ін.

Випуск облігацій — досить дороге задоволення. Сьогоднішні ставки прибутковості вигідні при великих позиках. Тому для малого і середнього бізнесу фондові площадки не зовсім придатне місце для залучення "довгих" грошей.

Щоб отримати "довгі" гроші за кордоном, в української фірми є чотири способи: випуск єврооблігацій, випуск депозитарних розписок (ДР) (за умови, що фірма є відкритим акціонерним товариством), синдикована позика і прямий кредит від нерезидентів.

Список використаних джерел

1. Вожжов А.П. Проблемы формирования инвестиционных ресурсов за счёт сбережений населения // Економіка. Фінанси. Право. — 2001. — № 4. — С.9-13

2. Дандик В. Внутрішні джерела фінансування інвестиційної діяльності підприємства / Економіка України. — 2001. — № 12. — C. 19-23

3. Дудін Т. Альтернативні джерела фінансування інвестиційної діяльності // Вісник академії державного управління при Президентові України. — 2005. — № 4. — C. 209-214

4. Кузнєцова А. Я., Возняк Г. В. Деякі аспекти фінансування інвестиційно-інноваційних проектів за рахунок власних коштів підприємства // Актуальні проблеми економіки. — 2004. — № 7. — C. 42 — 52.

5. Піднебесна Т. Цільове фінансування капітальних інвестицій // Все про бухгалтерський облік. — 2005. — 19 грудня. — C. 21-26

6. Федоренко В. Особливості фінансування інвестиційних програм в Україні // Будівництво України. — 2001. — № 6. — C. 2-5

7. Чабан В. Інвестиції як основний чинник довгострокового фінансування // Економіка АПК. — 2002. — № 11. — C. 76-79