Аналіз прямих витрат на підприємстві

Вступ

1. Економічний зміст і класифікація витрат

2. Аналіз загальної суми затрат на виробництво

3. Аналіз матеріальних затрат

4. Аналіз затрат на оплату праці та на обслуговуваннявиробництва і управління

5. Аналіз затрат за елементами і статтями калькуляції

Висновок

Список літератури

Вступ

Перш за все, на мою думку, необхідно підкреслити актуальність цієї теми. Проблема зменшення затрат на підприємстві, відповідно собівартості, що веде до підвищення прибутку, завжди була і буде на першому місці. Саме тому я обрала цю цікаву тему «Прямі затрати на виробництво.» Кінцева мета будь-якої діяльності —одержання прибутку. А для визначення кінцевого результату прибутку необхідно вести облік і аналіз затрат.

Управління підприємством неможливе без аналізу затрат ,тому що цей аналіз висвітлює усі економічні закономірності і механізми, які відбуваються на підприємстві.

Затрати—це головний фактор, що впливає на пропозицію товарів. Тому, перед тим, як прийняти рішення про те, скільки товарів виробляти, фірма повинна проаналізувати свої витрати.[1]

Зменшення аналізу затрат на підприємстві можна прослідити у взаємозв`язку між всіма процесами, що відбуваються на підприємстві. Підприємство—це система, в якій всі процеси взаємозв`язані. Якщо, наприклад, питома вага заробітної плати у виробничих витратах зменшиться, то збільшиться доля покупних комплектуючих виробів , напівфабрикатів.[2]

Управління затратами—важливий елемент управління господарством.[3] А управління затратами неможливе без їх аналізу. Аналіз затрат підприємства має виключно важливе значення. Він дозволяє з`ясувати тенденції змін затрат, рівень виконання плану, виявити вплив факторів на зменшення та збільшення затрат, і на цій основі дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей та встановити резерви зменшення собівартості продукції.

На основі аналізу затрат роблять обгрунтування рішень про зняття з виробництва застарілих виробів, визначають ціну продукції, рентабельність, будують внутрішньо-господарські відносини, обгрунтовують доцільність організаційно-технічних заходів тощо.

1.Економічний зміст і класифікація витрат .

Використані у процесі виробництва різні речовини на виготовлення нового продукту праці формують поняття затрат. Грошовий вираз суми затрат на виробництво конкретного продукту визначає поняття собівартість. Зміст термінів затрати і собівартість опоєднується в понятті затрати виробництва.[3] Так тлумачить термін “затрати” В. Сопко.

У Типовому положенні з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції у промисловості витрати також ототожнюються з собівартістю “Собівартість промислової продукції (робіт, послуг ) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво утворюють виробничу собівартість, а витрати на виробництво і збут — повну собівартість промислової продукції “ .[4]

Затрати розглядалися різними економістами з різних боків і з різною метою.

К.Маркс пов`язував дослідження затрат з намаганням дослідити особливості експлуатації найманої праці, які відображаються у вартості і, зрозуміло, в затратах. Затрати праці вінтлумачить як затрати суспільства.

Затрати виробництва, за Марксом, менше за суспільні витрати на неоплачену додаткову працю, яка є джерело прибутку. Тобто, у Маркса прибуток знаходиться за межами затрат.[1]

На відміну від К Маркса участі западні економісти включають прибуток підприємця в затрати, розцінюючи його як плату за ризик. В їх теорії затрати виробництва, які включають в себе нормальний середній прибуток, називаються економічними затратами.

Існує дуже складна класифікація витрат. Виникає питання: «А навіщо взагалі потрібно класикувати витрати? » Тому я вважаю за потрібне навести слідуючий приклад: у підприємства «Амега» є можливість отримати заказ на велику партію деталей. По розрахункам підприємства «Амега» повна собівартість деталі—23 грн., але замовники згодні заплатити лише 20 грн. За штуку. Підприємство « Амега » відмовляє замовникам, бо не хоче працювати за збитком. Робота підприємства зупиняється, але вагома частина затрат підприємства —постійні затрати, і немає коштів, щоб їх покрити. Вихід з такої ситуації —управління затратами.

Припустимо що змінні затрати на одну деталь —15 грн. Тоді , при продажі виробів по 20 грн., підприємство має з кожної деталі 5 грн. На покриття постійних затрат. І, хоча можливо, що усі постійні затрати не вдасться компенсувати, але покрити якусь їх частину—краще ,ніж нічого. Також слід подумати про скорочення постійних витрат .[5]

Тобто, класифіккація затрат на постійні і змінні дозволяє покращити якість управління затратами ,допомагає приймати вірні управлінські рішення. Дана інформація грає важливу роль в плануванні і контролі. Класифікація затрат потрібна для управління ними і перш за все для здійснення калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління.

Згідно Типовому положенню [4]витрати на виробництво класифікуються за слідуючими ознаками (див. Таблицю 1 ).

Таблиця 1. Класифікація витрат

Витрати

1.За місцем винекнення витрат

Витрати виробництва , цеху,дільниці ,службові витрати на вироби , типові представники виробів ,групи однорідних виробів ,одноразові замовлення , валову , товарну ,реалізовану продукцію .

2. За видами продукції , робіт , послуг.

Витрати на вироби , типові представники виробів ,групи однорідних виробів ,одноразові замовлення , валову , товарну ,реалізовану продукцію .

3. За видами витрат .

Витрати за економічними елементамии , витрати за статтями калькуляції.

4. За способами перенесення вартості на продукцію .

Витрати прямі ,непрямі .

5. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат

Витрати умовно-змінні , умовно-постійні .

6. За календарними періодами .

Витрати поточні , одноразові .

Першу ознаку класифікації витрат (за місцем виникнення) також тлумачить ,як поділ затрат за належністю їх до виду діяльності.

В економічній практиці види виробничої діяльності поділяють на: основну, допоміжну і непромислове господарство.[4]

До основного виробництва належать цехи, дільниці ,що беруть безпосередньо участь у виготовленні продукції.

Допоміжне виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва: виконання робіт по ремонту основних фондів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії, транспортними та іншими послугами. До нього належать ремонтні цехи,експериментальні, енергетичні, транспортні та інші підрозділи.

До непромислового господарства належать: незаводський транспорт, житлово-комунальне господарство та культурно-побутові заклади, інші культурні підрозділи, які беруть участь у виробництві продукції. Усі витрати на виробництво включаються до собівартості товарів.

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції. Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види витрат (див. Таблицю 2).

Групування затрат за елементами необхідне для того, щоб вивчити матеріалоємкість, енргоємкість, трудоємкість, фондоємкість та встановити вплив технічного прогресу на структуру затрат.[2] Поелементний розріз затрат потрібний для визначення їх структури, питомої ваги окремих затрат, визначення розміру національного доходу тощо. Поелементне групування затрат використовують для складання кошторисів, утворення нормативної бази виробництва, аналізу тощо. Цей план групування затрат є вихідним у формуванні практично всіх вартісних параметрів економіки, визначенні ефективності виробництва.[5] Кожна галузь має свої особливості структурної побудови затрат у розрізі елементів. Наприклад, у добувних галузях висока питома вага на оплату праці, у машинодобуванні матеріальні затрати майже дорівнюють затратам на оплату праці.

Витрати за статтями калькуляції – це витрати на окремі види виробів, а також витрати на основне і допоміжне виробництво. [4] Групування затрат за статтями калькуляції вказує куди, на яке ціле та в яких розмірах використані ресурси. Воно необхідне для розрахунку собіртості окремих видів виробів у багатономенклатурному виробництві, встановлення центрів акумулювання затрат та пошуку резервів їх скорочення. Основними положеннями про склад затрат на виробництво не передбачена система групуваня статей затрат. Це питання вирішують сьогодні самі підприємства. Найпоширенішою є слідуюча система групування (див. Таблицю 3).

У деяких галузях відхилення від наведеної системи групування затрат у розрізі статей калькуляції значне. За своїм складом статті калькуляції можутьбути одноелементними або комплексними, які складаються з кількох елементів затрат. Таке групування має істотне значення для проведення економічного аналізу, визначення факторів, які впливають на собівартість продукції в системі внутрішньогосподарського обліку.

За способом перенесення вартості на продукцію витрат поділяються на прямі і непрямі. До прямих витрат належать витрати, пов`язані з виробництвом окремих видів продукції, які можуть бути безпосередньо включені дот їх собівартості. Іншими словами, це вартість усього, що надаються.[3] До них входять:

—матеріальні затрати, тобто вартість сировини і деталей кінцевого продукту;

—трудові затрати, тобто витрати на заробітну плату робітникам виробникам за час, затрачений ними на виробництво продукції.

До непрямих витрат належать витрати, пов‘язані з виробництвом кількох видів продукції, вони включають до собівартості шляхом розподілення пропорційно відповідній базі. Параметри розподілу визначають у галузевих рекомендаціях, інструкціях. Ними можуть бути: маса сировини або матеріалів, сума затрат за якоюсь ознакою (оплата праці, технологічна собівартість). Непрямі витрати називають також накладними, до них включають оренду приміщень і обладнання, витрати на електроенергію і опалення ,виплату зарплати персоналу, безпосередньо не зайнятому у виробництві продукції ,витрати на утримання офісу (плата за телефон, поштові послуги, канцелярське обладнання), затрати на реалізацію продукції, відсоткові ставки по кредитам .Розподіл затрат на прямі і непрямі дозволяє управляти собівартістю продукції. Знизити собівартість можна як за рахунок зниження непрямих затрат, так і за рахунок збільшення обігу виробництва і реалізації продукції.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на умовно-змінні і умовно-постійні. До умовно-змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обігу виробництва і зменшується із його зниженням. До умовно-змінних витрат належать витрати на сировину і матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо і енергію, на оплату праці робітникам, зайнятим у виробництві продукції тощо. Їх “поведінку “в залежності від обсягу виробництва можна представити графічно [5] (див. Графік 1 ):

Умовно-постійні –це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням )випуском продукції істотно не змінюється. До умовно-постійних належать витрати, пов‘язані з обслуговуванням і управлінням виробничої діяльності цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

На графіку 2 зображені разом крива постійних затрат ( Fixed Cost ), крива змінних затрат VC (variable Cost ) та загальні затрати ТС ( Total Cost ) [7]д пам‘ятати, що постійні затрати є незмінними тільки в межах певного діапазону обсягу виробництва. Тому їх часто називають умовно-постійними. Діапазон, у межах якого “поведінка“ постійних затрат не змінюється, називається областю релевантності. [5] При обсягу виробництва столів, наприклад, від 500 до 5000 шт., постійні затрати – 36000 грн. за рік. Якщо обсяг виробництва буде більше релевантного діапазону, ( тобто більше 5000 шт. ), то будуть потрібні додаткові затрати на оренду і постійні затрати збільшаться. Тому і у деяких джерелах наведена класифікація витрат за ступенем залежності від прийняття рішень – релевантні і нерелевантні.

В ринковій економіці затрати ще класифікують на бухгалтерські (явні ) і альтернативні (неявні ) [1], [2].

Бухгалтерські затрати – це фактичні затрати на виробництво певної кількості продукції, затрати факторів виробництва за цінами їх придбання .

Неявні затрати – це альтернативні суми грошей, які можна було б стримати при іншому використанні ресурсів.

Для виміру затрат на одиницю продукції використовують категорії середніх загальних затрат (АTC=TC/Q ), середніх постіцйних затрат (AFC=TFC/Q), середніх змінних затрат (АVC=TVC/Q ). Середні затрати важливі для визначення прибутковості фірми: якщо ціна дорівнює середнім затратам, то фірма має кульовий ефект, прибуток відсутній. Якщо ціна менше середніх затрат, то фірма несе збитки і навпаки.[1]

З метою встановити максимальний обсяг виробництва , на який може розраховувати фірма, розраховують маржінальні затрати. Маржінальні затрати (МС = ТС/ Q) – це додаткові затрати на виробництво кожної додаткової одиниці у порівнянні з існуючим обсягом випуску. Вони дуже важливі для стратегії фірми.

Дуже важливою ознакою класифікації затрат є розмежування їх за собівартістю. Існують затрати, які включаються до собівартості і які не включаються до собівартості. Склад затрат, які включаються або не включаються до собівартості продукції, визначається законодавчо.

2. Аналіз загальної суми затрат на виробництво.

Підприємство, затрати якого аналізуються, називається "Шик". Воно випускає і реалізує ковдри і подушки з гусиного пуху. Продукція дуже дорога, бо використовується дорогі матеріали: гусиний пух, атлас, шовкові нитки. Закупівля пуху відбувається у трьох, так званих, приймальних пунктах у селах, які створима, сама фірма з метою забезпечення себе матеріалом. Пух приймається у селян за ціною 40 гривен за кілограм.

Основні засоби і технологія виробництва:

У наявності є два вантажних автомобіля для забезпечення рітмічного постачання виробництва матеріалами і розвозки готових виробів до пунктів реалізації ( Кожний автомобіль коштує 22 500 гривень. Ці цифри необхідні для розрахунку суми амортизації):

1. машина по очистці пуху та вдуванню його в подушки та ковдри (коштує 4 500 грн.), очищує пух від пилу та під натиском повітря вдуває його в потрібній кількості в вироби.
2. електронний ніж для різання тканини (коштує 501 грн.). Закрійщик вимірює на верхньому слої атласу площу подушки чи ковдри. За допомогою кількох розрізів цього ножа отримуємо багато готових викройок з атласу.
3. чотири швейні машини (900 грн. кожна). Три швачки зшивають викройки ковдр. Одна викройки подушок. Маленький шматочок виробу залишається незашитим для того, щоб в нього вдувати пух. Після цього швачки зашивають цей шматочок тканини.
4. Потрібно розподілити пух рівномірно вздовж ковдри. Це робить руками закрійщик. В нього робота набагато легша, тому залишається час.

Три швачки вздовж ковдри прошивають нитками, щоб закріпити пух рівномірно по площі виробу.

Матеріали ( за планом ) :

На одну ковдру: ниток – 100 метрів ( 20 коп./метр),

пуху — 3 кілограми ( 50 грн./кг після обробки (чистки)),

атлас — 8 кв. метрів ( 15 грн./кв.метр)

Планові затрати матеріалу на одну ковдру = 290 гривень.

На одну подушку: ниток – 2,5 метрів ( 20 коп./метр),

пуху — 1 кілограм ( 50 грн./кг після обробки ( чистки)),

атлас — 1,7 кв.метрів ( 15 грн./кв. метр)).

Планові затрати матеріалів на одну подушку = 80 гривень. Матеріали (фактичні). Підприємство вирішило змінити на краще дизайн ковдр: вишити його різноманітним орнаментом. Тому затрати ниток збільшились. Підприємство збільшило обсяг виробництва продукції. Йому потрібно більше пуху. Тому на приймальних пунктах вирішили залучити більше селян які б приносили пух. Тому підвищили ціни за кілограм до 45 гривень. Після очищення ціна за кілограм становить 55 гривень. Підприємство вирішило змінити норму витрат пуху на одну ковдру до 2,5 кг і норму витрат атласу до 7,5 (не за рахунок площі ковдри, а за рахунок залишків атласу на шви). Це все значно змінило собівартість виробів. Аналіз матеріальних затрат див. у п. 2.3. Продуктивність праці швачок та обсяги виробництва:

По плану: передбачалось, що одна швачка шиє 5 ковдр в день, тобто 3 швачки шиють 15 ковдр в день, за місяць – 345 шт. Передбачалось, що у швачки, яка відповідає за пошиття подушок витрачається 15 хвилин на одну подушку, тому за 8 годин роботи вона шиє 32 подушки, а за місяць – 736.

Фактично: директор підприємства став наполягати на підвищенні продуктивності праці і встановив такі норми, що 1 швачка шиє 8 ковдр в день. Відповідно 3 швачки за місяць шиють 552 штуки. Швачка повинна шити подушку за 10 хвилин , 48 в день і 1104 за місяць.

Фонд заробітної плати.

За планом на підприємстві працює слідуючий персонал — 20 чоловік: робочий по машині № 1 (див. осн. Засоби) з окладом 300 грн., закройщик – 300 грн., 4 швачки – по 300 грн. кожна, директор 500 грн., головний бухгалтер – 450 грн., менеджер по забезпеченню матеріалами – 350 грн., менеджер по реалізації – 350 грн., механік – 300 грн., електрик – 300 грн., 2 водія по 300 грн. кожний кладовщик – 200 грн., 3 прийомщика пуху на селах – 200 грн. Кожний, грузчик – 200 грн., прибиральниця – 150 грн.

Фактично: підприємство взяло на роботу художника дизайнера для того, щоб він розробив оригінальний орнамент для ковдр. Він працює 1 місяць по трудовій угоді за 200 грн. На підприємстві залишили 1 менеджера, який займається і забезпеченням матеріалами і реалізацією готових виробів. Його зарплата – 420 грн. На підприємстві залишили 1 робітника, який працює і механіком і електриком. Його заробіток 390 грн.

Детальний аналіз змін, що відбулись, див. у розділі 4.

Підприємство знімає в оренду приміщення. З прийомних пунктів, 2 склада (для матеріалів і готової продукції ), цех та кабінети директора, менеджера, головного бухгалтера, кімнату для робочих. Загальня платня 5040 грн.

За енергію підприємство платить 700 грн., за воду –70 грн., за топливо – 1000 грн., за утримання офісу (факс, телефон, канцелярія) – 300 грн., за послуги банку – 55 грн. Амортизація –2842 грн. (2машини –2 група основних засобів; машина №1, 4 швейні машини – 3 група основних засобів).

3. Аналізматеріальних затрат .

Як правило, найбільшу питому вагу в собівартості промислової продукції займають затрати на сировину і матеріали. Тому дуже важливим джерелом зменшення собівартості продукції є скорочення матеріальним. Загальна сума затрат залежить від обсягу випуску продукції, її структури та змін питомих затрат на окремі вироби.

Аналіз матеріальних затрат полягає в порівнянні факторного обсягу їх з плановим чи базовим і в обчисленні дії окремих факторів на виявленні відхилення.

На підприємстві випускається два види продукції і матеріальні затрати на кожний зовсім різні матеріальні затрати на одну ковдру.

При загальній економії матеріалів наковдру на 16 грн. Були перевитрати по одному виду матеріалів – ниткам – 4 грн. Це й є резерв зниження матеріальних затрат у розрахунку на 1 виріб. Що ж відбулося на підприємстві? За видами матеріалів:

1. Нитки. Підприємство вирішило покращити дизайн, вишивши ковдру гарними нитками, тому затрати ниток зросли. Ціна не змінилась.
2. Пух. По-перше змінпилась ціна на нього, бо на приймальних пунктах потрібно було привернути увагу більшої кількості людей, що бажали б здати пух. Тому його почали приймати за 45 грн./кг. Після очистки він вже коштує 55 грн./кг. По-друге, зменьшили норму використання пуху на одну ковдру до 2,5 кг. Це не змінить якості ковдри. Вона буде така ж тепла і легка. Пух розподіляється рівномірно вздовж усієї площини ковдри.
3. Атлас. Ціна не змінилась. Але “на шви “ тепер залишають менше тканини. Це дуже прекрасний спосіб зекономити за допомогою майстерності швачки.

За рахунок збільшення ціни на 1 кг пуху збільшили затрати матеріалів на 1 подушку на 5 грн.

При аналізі матеріальних затрат слід виявити вплив таких факторів:

1. зміни питомих затрат сировини та матеріалів на одиницю продукції – фактор “норм“;
2. зміни собівартості заготовлення одиниці сировини та матеріалів – фактор «цін ».

Резерв економії становить 16,5 грн. (4+12,5) у той час як на першому етапі деталізації показників цей резерв був лише 4 гривні. Тут можна більш точно побачити вплив кожного фактору. Якщо, наприклад, на першому етапі деталізації відхилення видно, що зміна норм цін і пуху призвела до зменшення затрат на 12,5 гривень, то тут можна побачити, що це відбулось завдяки позитивного за змістом впливу зміни “норм“ пуха на 25 гривень (зі знаком “-“) і негативного впливу зміни “цін“ на 12,5 ( зі знаком “ + ” , тобто збільшення затрат ).

Зменьшити затрати можна було б за допомогою норм використання пуха на 1 подушку, але зменьшення ваги пуху у подушці може привести до зниження якості виробу бо у подушці такі зміни дуже помітні так як в ній пух завжди пресується під тиском голови на відміну від ковдри, де такі зміни вмісту пуха ( якщо вони не дуже значні ) зовсім не помітні для користувача.

Дані про зміну затрат матеріалів на одиницю продукції див. Таблиця 4 і 5. Дані про зміни обсягу виробництва через зміну продуктивності праці.

Перш за все, слід зазначити, що ковдри дуже матеріалоємкі вироби. За планом вони займають 32 % випуску продукції, але 63 % загальних затрат. Облік матеріаломісткості ведеться у натуральній і вартісній оцінці. Зниження матеріаломісткості одиниці продукції в натуральному вимірнику приведено у таблиці 4. Увартісному вимірнику відбулося підвищення матеріаломісткості (див. Таблиця 4). Але в загальному затрати матеріалів на одиницю продукції зменьшились. Незважаючи на це в загальному обсягу матеріаломісткість випуску ковдр зменьшилась лише на 1 % (62 — 63). Що ж до подушок, за рахунок збільшення матеріаломісткості у вартісній оцінці одинирці продукції, загальна матеріаломісткість випуску подушок збільшилась на 1%. Проблема зниження матеріаломісткості і постійний пошук потенційних можливостей такого зниження при виробництві товарів виступає у якості важливої техніко-економічної задачі, яка часто потребує залучення спеціалістів – ехніків, технологів, економістів.[12]

Щодо залежності матеріальних затрат від структури випуску продукції (схема 1), то на одному підприємстві зміна обсягу випуску не веде до зміни структури випуску (тільки на 1 % , таблиця 6), і тому в нашому випадку це не має значення.

Обов‘язково слід проаналізувати вплив факторів на зміну матеріальних затрат на випуск продукції.

Затрати матеріалів на виробництво ковдр зросли на 51198 грн., в тому числі :

• За рахунок зміни обсягу випуску на +60030.
• За рахунок зміни норм матеріалів на одиницю виробу на -15732.
• За рахунок зміни цін матеріалів на 6900.

В даному випадку знак “-“ являє собою позитивний вплив фактора , бо це означає, що затрати зменьшується .

Те, що затрати значно збільшились при підвищенні обсягу випуску (перша підстановка ) – це природньо. Те, що вплив зміни норм затрат матеріалів позитивний (зі знаком “-“ )можна пояснити так: змінились норми використання двох видів матеріалів – норми затрат ниток збільшується і норми витрат пуха на одиницю виробу зменьшується. Зміна останніх має більше значення, бо – пух найдорожчий з усіх матеріалів, що використовуються.

При зміні цін на матеріали затрати зросли, бо ціна на 1 кг пуха підвищилась. Затрати зросли незначно, бо одночасово з підвищенням цін зменьшилась норма затрат пуха.

Затрати матеріалів на випуск подушок зросли на 29992 грн., в тому числі за рахунок зміни обсягу випуску (збільшується ) на 29440, за рахунок зростання цін на матеріали – на 5520.

4. Аналіз затрат на оплату праці та на обслуговування виробництва та управління.

Затрати на оплату праці мають меншу притому вагу в собівартості продукції, ніж матеріальні затрати. Загально відомо, що одним із найважливіших джерел зниження собівартості продукції є більш швидке зростання продуктивності праці порівняно із середньою оплатою праці.

На підприємстві ,що аналізується так і відбулось.

Затрати на оплату праці на підприємстві зменьшились за рахунок того, що форма зекономила 280 грн., залишивши одного менеджера і підвищив йому платню; замість механіка і електрика взяли одну компітентну людину також з підвищеною платнею (на цьому зекономили ще 210 грн.). З метою майбутніх прибутків взяли на роботу по трудовому договору художника-дизайнера, який розробляє вишивки для ковдр. На підприємстві відбулося скорочення трудозатрат в натуральній формі з значним скороченням передозатрат в вартісній формі, причому темпи скорочення затрат в грошовій формі відстають від темпів скорочення затрат в натуральній формі. Це раціоналізація виробництва [12 ]. Кожний підприємець намагається до скорочення трудомісткості одиниці продукції шляхом раціоналізації виробництва. В нашому випадку відбулося скорочення затрат на оплату праці з одночасним ростом випуску продукції, що призвело до значного зменшення трудомісткості.

Розподілення комплексних затрат на оплату праці було пропорційно матеріаломісткості виробів .

Трудомісткість одиниці виробу значно зменшилась .

При аналізі фонду оплати праці визначають вплив факторів на його зміну.

Вплив зміни середньооблікової чисельності : ( 19-20 ) * 290 = -290

Одночасно з зменшенням кількості робітників на одного чоловіка, відбулося змен6ьшення фонду оплати праці на суму середньої заробітної плати.

На даному підприємстві ведеться політика заохочення працюючих. Це необхідно зробити, тим паче, що продуктивність праці за рішенням керівництва має зростати. Чи доцільно ввести іншу форму оплати праці? Почасову оплату на цьому підприємстві не слід вводити, бо це може погано відбитися на продуктивності випуску продукції. Платити за кожний готовий виріб теж, я думаю, не слід, бо це може привести до надмінного випуску продукції, а на ринку стільки не потрібно. Проблема з реалізацією товарів можуть привести до збиртків, крім того надмірна пропорція часто приводить до зменьшення ціни товару. Тому я пропоную залишити робітників на ставці, яку треба підвищити. Чи (другий варіант ) ставку залишити без змін, але ввести у кадрову політику підприємства таке поняття як “доплата у зв‘язку зі змінами умов праці“. Ця доплата повинна бути дуже значною і давати її слід лише тим робітникам, які працюють з продуктивністю праці в ковдр за годину (48 подушок за годину). Слід зауважити, що від затрат на оплату праці залежить обсяг відрахувань до бюджету в пенсійний фонд, фонд соціального страхування і фонд безробіття, які також включаються у собівартість продукції.

Можна зробити два висновки : по-перше ці затрати зовсім незначні , по-друге, так як вони постійні, то в зв‘язку зі збільшенням обсягу виробництва вони зменшуються.

5. Аналіз затрат за елементами і статтями затрат .

Витрати на виробництво продукції планують і обліковують за двома напрямками: зап економічними елементами і за статтями калькуляції. Визначення і класифікацію витрат за цими озноками див. У пункті 1 кутсової роботи. Найбільш корисним для вивчення змін у структурі затрат на виробництво є аналіз собівартості за елементами затрат.[11] Він дозволяє вивчити їх склад, визначити питому вагу кожного елементу, долю оплати праці у загальних витратах на виробництво. [10] Аналіз затрат за елементами затрат дозволяє не лише вивчити зміни у структурі собівартості, але й зрозуміти, якого характеру продукцію випускає підприємство (матеріаломістку, енергомістку, фондомістку, тощо ).

Дані цієї таблиці свідчать, що виробництво дуже матеріаломістке. У зв‘язку з тим, що зріс обсяг виробництва, матеріальні затрати зросли. Фонд оплати п а і зменшився і став займати ще меншу питому вагу у загальних виробничих затратах. Це погано, бо ріст випуску продукції повинен бути відповідно оплачений робітникам. У пункті 4курсової роботи я проаналізую це детальніше. Амортизаційні затрати – постійні, тому із збільшенням загальних затрат, їх питома вага зменшується.

На наступному етапі аналізу вивчається собівартість продукції за калькуляційними статтями. Уданій роботі повна собівартість не аналізується, бо об‘єктом досліджень є виробничі затрати (тобто без затрат на реалізацію і збут).

Планування і облік витрат за калькуляційними статтями дозволяє встановити цільові напрями витрат, зв‘язок з технологічним процесом, а також обчислити собівартість одиниці окремих видів продукції, узагальнити витрати за місцем їх винекнення, забезпечити контроль за використанням ресурсів на кожному місці виникнення витрат. Для аналізу за статтями калькуляції необхідно усі непрямі затрати пропорційно розподілити по видам продукції.

У даній роботі усі комплексні статті витрат я розподіляю пропорційно матеріальним витратам по видам продукції.

Аналіз собівартості ковдри за статтями калькуляції .

Аналіз собівартості ковдри свідчить , що загальний розмір економії на одній ковдрі = 29 грн. Основна економія відбулася за допомогою економії матеріалів. Питома вага усіх інших статей калькуляції також зменшилась. За рахунок того, що зменшилась собівартість продукції, підприємство отримає великий прибуток.

Повна собівартість продукції дорівнює виробнича собівартість плюс позавиробничі витрати. Як правило, позавиробничі витрати являють собою дуже маленьку частку собівартості. Повна собівартість плюс прибуток плюс податок на додану вартість дорівнює ціна. Навіть при незмінній ціні підприємство збільшить свій прибуток на 29 гривень на кожній ковдрі (а їх фактично випускають 552 штуки). З таким прибутком можна розширяти виробництво і стимулювати працюючих, збільшуючи платню.

Аналіз собівартостіодиниці цього виду продукції показав ,що перевитрати у розрахунку на одну подушку становлять 1,93 гривні. Хоча по статтям калькуляції (2-7) всюди була економія (усі затрати на одиницю продукції зменьшиличь), але за рахунок того, що ціна на матеріали (а саме на пух) збільшилась на 5 гривень, собівартість зросла, бо продукція є дуже матеріаломісткою, і основну роль у збільшенні чи зменшенні собівартості грають ціни на матеріали. Але (!) завдяки тому, що на кожній ковдрі підприємсво має великий прибуток (на 29 гривень), незважаючи на ці збитки (майже 2 гривні на кожній подушці), підприємство всерівно дуже збільшило свої прибутки.

Висновок.

При аналізі затрат на виробництво одного підприємства я намагалася використовувати усі можливі методи аналізу затрат, бо, як відомо, на практиці результати аналізу можуть відрізнятися один від одного, в залежності від методу, який використовувався при аналізуванні. Тому для того, щоб врахувати усі фактори впливу на затрати, різноманітні випадки, які можуть трапитись на підприємстві, доцільно аналізувати затрати за допомогою різ них підходів.

Перш за все слід відмітити, що основні затрати на виробництво на підприємстві “Шик“ — це матеріальні затрати. Матеріали, які йдуть на випуск продукції дуже дорогі. Але за рахунок змін факторів “норм“ і “цін“ матеріальних затрат, вони зменшились у розрахунку на 1 ковдру на 16 гривень і підвищились у розрахунку на одну подушку на 5 гривень. Крім того, дуже підвищилась продуктивність праці і відповідно обсяг виробництва. Тоді усі постійні затрати у розрахунку на одиницю продукції зменшились. Але так як матеріальні затрати – це 93,3 % загальних виробничих затрат, то їх зміна – це основний критерій зміни виробничої собівартості виробу. Тому загальновиробничі затрати на ковдру зменшились, що привело до підвищення прибутку, а загальні виробничі затрати на подушку збільшились , що привело до зменшення прибутку. Але так як збільшення прибутку за рахунок випуску ковдр значно перекриває зменшення прибутку через підвищення матеріаломісткості подушок, то в цілому підприємство має великий прибуток (усі цифри наведені у таблицях).

Слід прийняти до уваги, що змінилися умови кращі на підприємстві (продуктивність зросла в 1,5 раза, тобто працівники працюють набагато швидше), а на заробітній платні це не відобразилося. Тому необхідно звернути увагу на кадрову політику підприємства щодо робітників основного виробництва.

Щодо пошуків поточних резервів зниження собівартості, то слід приділити увагу виявленню так званого прихованого браку. Він може фігурувати як доброякісні готові вироби і приносити несподівані збитки.

Щодо пошуку перспективних резервів зниження собівартості , то можна збільшити обсяги виробництва. Але цей раз не за рахунок підвищення продуктивності праці ( робітники і так працюють в повну силу ), а за рахунок розширення виробництва. Якщо директор і головний бухгалтер розмістяться в одному кабінеті, то без змін орендної плати з‘явиться територія для залучення ще 2-3 швачок.

Ще одна пропозиція: щоб знизити показник затрат на 1 гривню, тобто збільшити прибуток, можна підвищити ціни. Це я вважаю реальним, бо за таку ціну покупці купують ковдри і подушки з пір‘я, а такі вироби з пуху мають коштувати набагато більше

Список літератури:

1. Гукасьян Г. М . экономическая теория : ключевые вопросы . Учебное пособие .- М . : инфра –М ., 98 год.
2. Совицкая Г. В . Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Учебное пособие для вузов . – 2-е издание перераб. И дополн. –Минск , М. : Экоперспектива, 98 год.
3. Сопко В. Бухгалтерський облік . Навчальний посібник . –2-ге видання , перероб. І доп .- К. : КНЕУ , 1999- с 282-329, 408-419.
4. Типове положення з планування , обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт , повлуг ) у промисловості , затаержене постановою Кабінету Міністрів України від 26. 04. 96 р. №473.
5. О. МАксимова . Постоянные и переменные затраты // Баланс . – 1999 — №18 .
6. О. Максимова. Навчитися правильно рахувати затрати – перший крок до управління ними // Баланс . – 1999. -№ 14.
7. Андреев Б. Ф. Системный курс экономической теории.- Л., 98г.
8. Закон України “ Про оподаткування прибутку підприємств “., від 22. 05. 97 №283/97 – В Р із змінами і доповненнями .
9. Порядок складання декларації про прибуток підприємства , затверджений наказом Д П А в Україні від 21. 01. 98 №37 і зареєстрований в Мінюсті України 11.02 .98 №94
10. В.І. Іващенко , М.А. БОлюх. Економічний аналіз господарської діяльності . Навч. Посібник.- К. : ЗАТ “ Нічлава “ , 1999р.