Антидемпінгове регулювання у світовій торгівлі

Вступ.

Розділ І. Теоретико-методологічні аспекти антидемпінгового регулювання.

1.1. Сутність та поняття антидемпінгового регулювання.

1.2. Роль антидемпінгової політики в підвищенні ефективності зовнішньоторговельної діяльності.

1.3. Порушення та проведення антидемпінгового розслідування.

Розділ ІІ. Особливості проведення антидемпінгового регулювання.

2.1. Розвиток антидемпінгового законодавства в Україні.

2.2. Антидемпінг у контексті принципів міжнародного економічного права і ГАТТ/СОТ.

Розділ ІІІ. Проведення антидемпінгового регулювання в Україні та використання зарубіжного досвіду.

3.1. Тенденції антидемпінгового регулювання в Україні.

3.2. Досвід США з антидемпінгового регулювання. Антидемпінгове законодавство США.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми дослідження. Докорінні зрушення у світовій економіці в умовах глобалізації, розвитку продуктивних сил, централізації та концентрації виробництва й капіталу вплинули на всі форми й методи конкурентної боротьби, включаючи цінову конкуренцію. Впродовж останніх 10-15 років експорт за демпінговими цінами став одним з найпоширеніших засобів опанування ринків, витіснення конкурентів, а також способів підтримання розширеного відтворення в умовах економічних криз.

Наслідки введення антидемпінгових мит для економіки країни, яка імпортує, навряд чи можна тлумачити однозначно. З одного боку, національні галузі промисловості, що виробляють конкурентні товари, отримують можливість функціонувати в ринкових умовах, не піддаючись руйнівному впливу від реалізації імпортної продукції за штучно низькими цінами, що сприяє відновленню рентабельності виробництва, створенню нових робочих місць, зниженню соціальної напруженості. З іншого боку, введення антидемпінгових мит тягне за собою подорожчання відповідних категорій імпортних товарів. Отже, споживачі країни, яка імпортує, вимушені платити монопольно високі ціни, що національний виробник призначає на власному внутрішньому ринку. Зокрема, якщо за демпінговими цінами поставляються товари виробничого призначення (напівфабрикати, комплектуючі вироби), то введення антидемпінгових мит збільшує витрати виробництва у відповідних галузях національної промисловості й негативно позначається на конкурентоспроможності їхньої продукції. З цих причин введенню антидемпінгових мит часто передує боротьба й лобіювання всіх зацікавлених сторін, які намагаються переконати адміністративні органи у вигідності бажаного для них рішення.

Логіка конкурентної боротьби спонукає державу до активної допомоги компаніям не лише щодо опанування нових ринків, але й шляхом цілеспрямованого встановлення протекціоністських перепон для певних іноземних компаній. Відтак дослідження проблем демпінгу у світовій торгівлі, аналіз застосування антидемпінгового законодавства Україною та її основними торговельними партнерами (США, ЄС та Російською Федерацією), а також розроблення відповідних рекомендацій щодо захисту зовнішньоекономічних інтересів України на сучасному етапі мають не лише наукове, але й практичне значення. Аналізуючи проблеми демпінгу як досить розповсюдженого в торговельних відносинах явища, можна дійти висновку, що демпінг за своїм характером, формами прояву та причинами виникнення є не простим явищем, як це може здаватися лише на основі формального визначення цього поняття.

Для національного товаровиробника важливим економічним наслідком від застосування ефективних антидемпінгових санкцій має стати покращання всіх факторів та економічних показників, які впливають на його економічне становище. Тому досить актуальною є проблема нового, більш наближеного до сучасних реалій, визначення системи факторів та показників, що впливають на становище національного товаровиробника та мають бути поліпшеними в результаті запровадження ефективних антидемпінгових санкцій. Зміна цих факторів і показників в результаті застосування антидемпінгових санкцій потребує всебічної економічної оцінки з метою визначення рівня ефективності та шляхів удосконалення певних антидемпінгових заходів.

Питанням антидемпінгового регулювання у світових торговельних відносинах присвячено чимало наукових праць і монографій, серед яких слід насамперед назвати праці С.Г. Осики, В.Т. Пятницького, Л.В. Сабельникова, П.І. Хвойника, Ю.В. Шишкова, О.І. Шниркова.

Серед зарубіжних авторів, що досліджують зазначену проблематику, слід відзначити А.С. Богданова, Д.Ганінга, Д.Гартена, І.Н.Герчікову, І.В.Гладкіх О.В. Данильцева, Р.Дейла, І.І.Дюмулена, І.Д. Іванова, П.Колієра, А.С.Кондакова, В.В.Коновалова, В.Г.Кур'єрова, М.М.Лівенцева, П.Ллойда, Е.Є.Обмінського, О.В.Онищука, І.М.Осадчої, К.Стігмана, Д.Франкліна, Б.Хокмена.

Проте в літературі майже не розглянуті такі важливі питання, як: антидемпінгове регулювання в межах міжнародних економічних організацій щодо країн із перехідними економіками, в тому числі й України; практика застосування механізму антидемпінгового регулювання в Україні; причини впровадження антидемпінгових санкцій проти українських товарів за кордоном; створення форм захисту українських товаровиробників. Тому об‘єктивно існує необхідність дослідження всіх вищезазначених питань, які загалом складають проблему антидемпінгового регулювання в системі зовнішньоекономічних зв'язків України. Саме цим зумовлене обрання теми дослідження, що підтверджує її актуальність.

Метою дослідженняє дослідження ефективних механізмів антидемпінгового регулювання для застосування в системі зовнішньоекономічних зв'язків України.

Для досягнення визначеної мети передбачено постановку визначення та вирішення таких завдань дослідження:

· проаналізувати концептуальні засади використання антидемпінгових санкцій проти країн з транзитивною економікою;

· дослідити наслідки застосування демпінгу для економічного розвитку країн та для процесу розвитку зовнішньої торгівлі;

· запропонувати методологічні підходи до розрахунку втрат від застосування демпінгу на національному ринку та антидемпінгових санкцій на зовнішньому ринку;

· визначити фактори формування специфічних умов демпінгу в країнах з транзитивною економікою;

· проаналізувати практику антидемпінгового регулювання в Україні.

Об'єктом дослідженняє демпінг та антидемпінгове регулювання в зовнішній торгівлі країн.

Предметом дослідженняє підвищення ефективності антидемпінгового регулювання в системі зовнішньоекономічних зв'язків України.

Методи дослідження.Методологічною та теоретичною основою дослідження є наукове й творче осмислення досягнень зарубіжних та вітчизняних учених у галузі теорії й практики системи антидемпінгового регулювання. В дослідженні застосовано логіко-діалектичний метод пізнання, методи системного аналізу, абстракції, синтетичних оцінок, визначення кореляційних зв`язків між економічними явищами та процесами, метод багатовимірного статистичного аналізу, графічний метод, специфічні методи наукового дослідження (групування, порівняння, узагальнення економічних показників, наочне відтворення результатів аналізу). Обробка первинних і розрахункових даних проводилася з використанням сучасних комп‘ютерних технологій шляхом багатофакторного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у теоретичному узагальненні та обґрунтуванні методологічних засад, методичних підходів і розробці прикладних рішень антидемпінгового регулювання у транзитивних економіках.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел і викладена загальним обсягом на 50 сторінках. Список використаних джерел включає 52 найменування.

Розділ І. Теоретико-методологічні аспекти антидемпінгового регулювання

1.1. Сутність та поняття антидемпінгового регулювання

Еволюція тлумачення поняття демпінгу дозволяє зробити такі інтерпретації демпінгу: ціна на зовнішньому ринку є нижчою за собівартість; ціна на зовнішньому ринку є нижчою від ціни “франко-завод”; ціна на зовнішньому ринку є нижчою за ціну на внутрішньому ринку країни-експортера; ціна на зовнішньому ринку є нижчою від світової ціни; товар продається зі збитком; експортні ціни є нижчими за ціни тієї країни, до якої товар імпортується; експортні ціни є нижчими від цін, за якими країна-експортер, продає аналогічні товари в треті країни; експортні ціни викликають стурбованість щодо подальшого розвитку національної промисловості; здійснюється масовий експорт; спостерігається небажана конкуренція. В основу визначення демпінгу як відповідного положення ГАТТ, так і антидемпінгових законодавств розвинених країн покладене положення Дж. Вайнера про те, що під демпінгом найчастіше розуміється продаж за цінами нижчими від цін: світового ринку; внутрішнього ринку країни-експортера; з якими не можуть конкурувати виробники країни-імпортера; які є збитковими для продавця [15, c. 119].

Серед мотивів демпінгу можна виділити наступні: необхідність звільнення випадкового надлишку продукції; при короткочасній тривалості — залучення покупця на новому ринку, усунення конкуренції, послаблення розвитку конкуренції, запровадження відповідних заходів; при значній або постійній тривалості – збереження виробничих потужностей без зниження внутрішніх цін. Основна небезпека демпінгу з точки зору країни-імпортера, випливає з короткочасного демпінгу. Демпінг є шкідливим лише в тому разі, коли він здійснюється спазматично, і кожний “спазм” триває досить довго для того, щоб витіснити виробництво в країні-імпортері, яке слід буде відновлювати знов після того, як дешевий імпорт припиниться.

З точки зору країни-імпортера, ввезення товару за демпінговою ціною економічно не відрізняється від ввезення за більш конкурентною ціною, й теоретично для неї є вигіднішим здійснювання закупівлі товарів за максимально дешевими цінами. Проте, на мою думку, в таких твердженнях ігнорується той факт, що демпінговий продаж є не наслідком більш високої ефективності й менших витрат виробництва в країні експорту, а пов'язаний з механізмом монопольного ціноутворення, що перекладає різницю в цінах на національних споживачів країни-експортера. Іншими словами, можливість споживачів країни-імпортера користуватись більш дешевими товарами зрештою сплачується споживачами країни-експортера. Наслідком демпінгу є порушення ринкового механізму, економічно невиправдане витіснення конкурентів з ринку, їх розорення з подальшим встановленням високих цін.

Демпінг є за своєю суттю характеристикою певного типу поведінки окремої фірми, яка прагне набути переваг на ринку іншої країни на основі дискримінаційних цінових домовленостей, спираючись при цьому лише на власні фінансові ресурси. Саме в цьому полягає відмінність демпінгу від цінової дискримінації, що базується на субсидіях, оскільки останні прямо чи опосередковано надаються державою певним виробникам. Ефективне антитрестовське законодавство й більш низькі тарифи є найкращими засобами боротьби з діяльністю монополій, на відміну від антидемпінгових заходів. Проблема демпінгу зумовлюється низькою ціною демпінгового імпорту, а не дискримінаційно високими цінами, що встановлюються для національних споживачів товарів, які експортуються. Практика показує, що найчастіше антидемпінгові мита запроваджуються без урахування інтересів споживачів, тобто дійсним мотивом розробки й прийняття антидемпінгових регулюючих заходів є забезпечення насамперед інтересів крупного капіталу [6, c. 185-186].

Демпінг, який не передбачає монополізації, може на практиці реалізовуватись в кількох формах: 1) демпінг, спрямований на розширення сегмента ринку даної фірми (високі ціни на внутрішньому ринку дають можливість експортувати товар значно дешевше); 2) циклічний демпінг, метою якого є реалізація надлишкових товарів і, як результат, — скорочення попиту; 3) демпінг за умов державної торгівлі (він існує в тих економіках, в яких валютні курси або цінові сигнали практично не мають суттєвого впливу на поведінку виробників-експортерів).

У свою чергу, й демпінг, спрямований на монополізацію, має кілька підвидів: 1) стратегічний демпінг, наслідком якого є матеріальна шкода, заподіяна країні-імпортеру через те, що в країні-експортері превалюють умови антиконкурентного характеру; 2) хижацький демпінг (це політика низьких цін, спрямована на витіснення конкурентів з ринку країни-імпортера та завоювання монопольних позицій на ньому); 3) в окремих випадках фірма може реалізовувати свій товар за кордоном дорожче, ніж на внутрішньому ринку, цей випадок інколи називають зворотним демпінгом. Слід зазначити, що вказані види демпінгу є суто аналітичними концепціями, а тому не розглядаються в національному антидемпінговому законодавстві.

Демпінгова практика розрізняє: 1) постійний демпінг, коли заниження цін носить постійний характер; 2) навмисний (хижацький) демпінг – тимчасове навмисне заниження експортних цін з метою витіснення конкурентів з ринку з подальшим підвищенням цін (іноді навіть до більш високого рівня, ніж до зниження цін) або встановлення монопольних цін; на практиці це може означати експорт товарів за цінами, нижчими від витрат виробництва; 3) випадковий (спорадичний) демпінг — тимчасовий, епізодичний продаж товару на іноземному ринку за заниженими цінами у зв'язку з тим, що в експортерів накопичились значні запаси товару. Він має місце в тому разі, коли внутрішній обсяг виробництва товару перевищує місткість внутрішнього ринку, і перед компанією постає дилема – або зовсім не використовувати частину виробничих потужностей і не виробляти товар, або виробити товар і продати його на зовнішній ринок за більш низькою ціною, ніж внутрішня; 4) обернений демпінг – завищення цін на експорт порівняно з цінами тих самих товарів на внутрішньому ринку; цей вид демпінгу зустрічається дуже рідко і, як правило, в результаті непередбачених різких коливань курсів валют; 5) зустрічний (взаємний) демпінг – взаємні демпінгові поставки одного й того самого товару між двома країнами[23, c. 144].

Розмежування між демпінгом і конкуренцією є настільки нечітким, що антидемпінгові заходи часто виявляються неприхованим протекціонізмом. Аналогічна ситуація має місце й у сфері надання державних субсидій, факт надання яких виключно важко визначити внаслідок їх чисельності та різноманіття, а також складності отримання даних для розслідувань, тим більше, що в деяких країнах експортні субсидії дозволені законодавством. Необхідність багатостороннього регулювання в даній сфері зумовлена насамперед тим, що субсидування виробництва й експорту продукції забезпечує експортерам певні переваги в конкурентній боротьбі на світовому ринку. Звідси прагнення СОТ запобігти веденню “війни субсидій” та використанню компенсаційних заходів у протекціоністських цілях. Найважливішим принципом СОТ у галузі регулювання міжнародної торгівлі є “принцип сприяння справедливій конкуренції”.

Антидемпінгове регулювання в системі зовнішньоекономічних зв'язків України посідає одне з провідних місць. З одного боку, політика економічного протекціонізму є нині одним із зовнішньоекономічних пріоритетів нашої держави. Адже імпортні товари, використовуючи конкурентні переваги щодо ціни та якості, продовжують витісняти вітчизняного товаровиробника з внутрішнього ринку. З іншого боку, захищаючи національного товаровиробника в Україні, наша держава не може повністю закрити внутрішній ринок для його основних конкурентів, тому що вона залежить від критичного імпорту, а це вимагає підтримання показника експорту з України на високому рівні з метою компенсування негативного впливу від'ємного торговельного балансу. При цьому є досить важливим з застосуванням власних антидемпінгових санкцій проти імпорту іноземних товарів не зумовити суттєвої протекціоністської протидії з боку іноземних держав щодо українських товарів. Саме тому важливо віднайти міру й ступінь взаємності зовнішньоекономічної політики країн при здійсненні антидемпінгових і антисубсидиційних розслідувань та застосуванні спеціальних заходів[33, c. 150-151].

1.2. Роль антидемпінгової політики в підвищенні ефективності зовнішньоторговельної діяльності

Навряд чи буде перебільшенням стверджувати, що проблема підсилення антидемпінгової політики як передумова підвищення ефективності зовнішньої торгівлі, сьогодні знаходиться в центрі уваги як дослідників, так і практиків — виробників та політиків. Не секрет і той факт, що останнім часом проти України порушена значна кількість антидемпінгових розслідувань, а відповідні санкції негативно впливають на конкурентоспроможність національних виробників на світових ринках. У найзагальнішому випадку кожного разу, коли фірма реалізує свій товар за кордоном дешевше, ніж на внутрішньому ринку, ми маємо справу з демпінгом. Це явище з'явилося в міжнародній торгівлі досить давно, але тільки після першої світової війни демпінг став розглядатися як одна з найскладніших та суперечливих проблем національної торговельної політики. Ось чому весь комплекс питань, пов'язаних з демпінгом, отримав постійну прописку на двосторонніх та багатосторонніх торговельних переговорах, а аналізу його економічного змісту та наслідків присвячені численні дослідження.

Внаслідок прийняття антидемпінгових заходів виникає система економічних ефектів для країни: споживчого (внутрішні споживачі зменшують споживання товару), виробничого (національні виробники збільшують випуск товару), торговельного (антидемпінгове мито зумовлює зниження рівня імпорту), ефекту державного бюджету (державний бюджет поповнюється антидемпінговим митом) та ефекту перерозподілу (антидемпінгове мито перерозподіляє дохід від споживачів до національних виробників та бюджету).

Товар вважається об'єктом демпінгу тоді, коли "він вводиться в торговельний обіг іншої країни за цінами нижчими, ніж нормальна вартість даного продукту". Така практика засуджується, якщо вона заподіює серйозну шкоду існуючому національному виробництву або створює загрозу її заподіяння; якщо вона суттєво гальмує створення та (або) розширення відповідного національного виробництва.

Ціна товару, що ввозиться на митну територію даної країни, вважається нижчою за його нормальну вартість, якщо вона: по-перше, нижче від ціни, за якою зазвичай реалізуються аналогічні (подібні) товари, призначені для споживання в країні-експортері; по-друге, у разі відсутності такої ціни, якщо ціна імпортованого товару або менша найвищої ціни, що зазвичай встановлюється на аналогічні товари, які експортуються до будь-якої третьої країни, або менша вартості виробництва даного продукту в країні походження з урахуванням загальноприйнятих витрат реалізації та прибутку.

Слід окремо відзначити, що ст. VIвимагає при порівнянні цін враховувати умови реалізації товарів в обох країнах, різницю в оподаткуванні та інші фактори, що впливають на рівень цін. І останнє, у випадку, коли в ході розслідування обґрунтовано доведено наявність факту демпінгу, країна, якій заподіяна шкода, може застосовувати антидемпінгові заходи у формі спеціального антидемпінгового мита, яке накладається на відповідні товари країни-порушника на термін до 5 років [40, c. 65-66].

Лише протягом 1997 р. 27 країн-членів COTініціювали 240 антидемпінгових розслідувань, у тому числі: Австралія (42), ЄС (41), Південна Африка (23), США (16), Аргентина та Корея (по 15 кожна), Канада (14), Індія (13) та Бразилія (11). Найчастіше об'єктами розслідувань ставали експортери з ЄС та країн-членів — 59 випадків, Китаю -31, Тайваню та Південної Кореї — по 16, США — 15, Японії -12, Індонезії — 9. До речі, у 1997 р. проти України було порушено 4 антидемпінгових розслідування, а проти Росії — 6. Всього на кінець цього року 19 країн здійснювали 880 антидемпінгових заходів, причому 34 % припадало на США, 16 % — ЄС, 10 % — Канаду, 9 % — Мексику.

1998 р. згідно з даними СОТ 81 країна — член організації, включаючи ЄС офіційно повідомили Комітет з питань, антидемпінгової практики про прийняття відповідних законодавчих актів або зміни в чинному законодавстві в частині, що стосується питань захисту національних виробників від демпінгу.

Слід додати, що СОТ вважає демпінгом також таку торговельну практику експортерів, для якої не характерна суттєва різниця відповідних внутрішніх та зовнішніх цін, але її наслідки аналогічні "класичному" демпінгу. Так, згідно з додатком до ст. VIдемпінг ділиться на декілька категорій, а саме:

Прихований демпінг. Він має місце тоді, коли імпортер реалізує товар дешевше, ніж придбав його в експортера, з яким він має тісні зв'язки, та дешевше порівняно з його ціною в краї-ні-експортері. Іншими словами, в основі демпінгу лежить трансфертне ціноутворення.

Непрямий демпінг, коли товар імпортується через третю країну, в якій його ціна не вважається демпінговою.

Вторинний демпінг. У цьому випадку мова йде про експорт товару, при виробництві якого використані компоненти, імпортовані за демпінговими цінами [3, c. 52-53].

Слід окремо підкреслити, що демпінг розглядається СОТ як суто економічне правопорушення, суть якого полягає у спільній реалізації іноземним виробником прямо чи опосередковано товару за ціною нижче нормальної вартості з метою заподіяння матеріальної шкоди національним виробникам аналогічних товарів. Зазначимо, що продаж товару дешевше за середні традиційні ціни, але дорожче його собівартості не вважається демпінгом за правилами СОТ. Таким чином, зниження цін за рахунок підвищення ефективності виробництва не кваліфікується як демпінг, що свідчить про прагматично-помірковаиий підхід Світової організації торгівлі до проблеми демпінгу в міжнародній торгівлі. Крім того, визнаючи право країни на антидемпінгові заходи, COTвимагає, щоб боротьба з демпінгом велася винятково шляхом застосування спеціального антидемпінгового мита, величина якого не повинна перевищувати різниці між нормальною та експортною ціною товару.

В економічній теорії існує декілька методологічних підходів до аналізу суті демпінгу, причин реалізації товарів за демпінговими цінами та її наслідків як для національних виробників подібних товарів країни-імпортера, так і її економіки в цілому. Але незалежно від особливостей такого аналізу практично всі дослідники окремо наголошують на тому, що демпінг є по своїй суті характеристикою певного типу поведінки окремої фірми, яка намагається отримати перевагу на ринку іншої країни шляхом дискримінаційних цінових домовленостей, спираючись при цьому лише на власні фінансові кошти. Саме в цьому полягає принципова відмінність демпінгу від цінової дискримінації, що базується на субсидіях, оскільки останні надаються державою (урядом) певним виробництвам в прямій чи опосередкованій формі.

Найбільш поширений підхід до аналізу демпінгу полягає у виокремленні діяльності, що не супроводжується монополізацією певного сектора ринку, та дій, спрямованих на монополізацію. В свою чергу демпінг, який не передбачає монополізації, може на практиці реалізовуватися в декількох формах, а саме: демпінг, спрямований на розширення сегмента ринку даної фірми. Його зміст полягає в тому, що високі ціни на внутрішньому ринку дають можливість експортувати товар значно дешевше; циклічний демпінг, метою якого є реалізація надлишкових товарів і як результат — зменшення попиту; демпінг за умов державної торгівлі. Він існує в тих економіках, в яких валютні курси або цінові сигнали практично не мають скільки-небудь суттєвого впливу на поведінку виробників-експортерів. Ця концепція демпінгу використовувалася переважно при розгляді торговельних операцій, зокрема, країн з плановою системою господарства[16, c. 29-30].

У свою чергу і монополізуючий демпінг також має декілька підвидів: стратегічний демпінг, наслідком якого є матеріальна шкода, заподіяна країні-імпортеру внаслідок того, що в країні-експортері превалюють умови антиконкурентного характеру; хижацький демпінг. Це політика низьких цін, що спрямована на витіснення конкурентів з ринку країни-імпортера та завоювання монопольних позицій на ньому.

Ряд дослідників вказують на те, що в окремих випадках фірма може реалізовувати свій товар за кордоном дешевше, ніж на внутрішньому ринку. Цей випадок інколи називають зворотним демпінгом.

Слід зазначити, що названі види демпінгу є суто аналітичними концепціями, а тому не розглядаються в національному антидемпінговому законодавстві.

Разом з тим, на думку значної частини дослідників, антидемпінгові закони та норми мають певне раціональне економічне підґрунтя, якщо мова йде про міжнародну цінову дискримінацію та хижацьке ціноутворення. В цьому випадку боротьба з демпінгом означає підвищення ефективності функціонування національної економіки.

Міжнародна цінова дискримінація буває тоді, коли фірма реалізує практично однакові або близькі за споживчими характеристиками товари різним споживачам за цінами, що суттєво відрізняються одна від одної. Така ситуація виникає тоді, коли ця фірма займає монополістичну позицію ринку.

У разі, коли якась зацікавлена сторона не погоджується з рішенням Комісії, вона може оскаржити його в суді (у повній відповідності з вимогами Антидемпінгового кодексу ГАТТ).

Якщо говорити коротко, то головна мета СОТ полягає в сприянні розвитку міжнародних товарних потоків, яке реалізується у формі зобов'язань країн-членів організації зафіксувати верхні межі митних тарифів та застосувати, їх в торгівлі з усіма партнерами рівною мірою. Але у випадку з демпінгом СОТ допускає застосування спеціальних мит. Отже, ми бачимо, що Україна вже має певну законодавчу базу у випадках визнання наявності факту демпінгу. Слід зазначити, що названі закони відповідають нормам та вимогам ГАТТ/COT, тому їх аналіз дає можливість чітко уявити основні етапи і складові відповідних процедур. Підсумовуючи все вище сказане, можна сподіватися, що вдосконалюючи і надалі систему законодавства, яке стосується зовнішньоекономічних зв'язків України, Україна стане повноправним членом ГАТТ/COTі вийде на цивілізований шлях до світового ринку[21, c. 145].

1.3. Порушення та проведення антидемпінгового розслідування

Антидемпінгове розслідування поділяється на відповідні стадії. Особлива роль у цьому плані належить стадіям порушення та проведення зазначеного розслідування. Слід зауважити, що на сьогодні відсутнє комплексне наукове дослідження із зазначеного питання, попри його неабияке практичне значення.

Враховуючи таку ситуацію, спробуємо дослідити особливості антидемпінгового розслідування на стадіях його порушення та проведення.

Згідно з вимогами статей 5 і 6 Антидемпінгового кодексу СОТ (далі —АДК СОТ), у разі порушення антидемпінгового розслідування компетентний орган країни-імпорту публікує відповідне повідомлення про порушення цього розслідування та надсилає до відповідача (іноземного виробника, експортера, імпортера, компетентного органу країни-експорту, країни походження або країни-посередника) повідомлення про порушення антидемпінгового розслідування. У процесі такого розслідування компетентні органи країни-імпорту вивчають фактичні дані щодо імпортних поставок до країни-імпорту товару, що є об'єктом розгляду.

Відповідно до параграфа 2.1 статті 2 АДК СОТ, товар вважається демпінговим, якщо його експортна ціна є нижчою за порівняну ціну подібного товару, який продається для споживання у країні-експорту. Іншими словами, вважається, що демпінг має місце, якщо величина нормальної вартості вища за величину експортної ціни.

Інформація щодо визначення факту демпінгування обробляється компетентними органами країни-імпорту (ст. 2 АДК СОТ). Ця інформація, як правило, надходить від митних органів країни-імпорту, заявника та відповідача. У процесі антидемпінгового розслідування визначаються: нормальна вартість товару, що є об'єктом розгляду; експортна ціна цього товару та дем-пінгова маржа, тобто позитивна різниця між нормальною вартістю та експортною ціною.

Згідно з АДК СОТ, зокрема параграфом 2.2 статті 2, під поняттям "нормальна вартість" слід розуміти еквівалент ціни товару на внутрішньому ринку країни-експорту, яка коригується на відповідні суми витрат та прибутку.

Нормальна вартість базується, як правило, на цінах, що сплачені або підлягають сплаті у звичайних торговельних операціях між незалежними покупцями у країні-експорту. У разі, коли експортер у країні-експорту не виробляє або не продає подібного товару, нормальна вартість базується на цінах інших продавців або виробників [22, c. 35-36].

Визначення поняття "експортна ціна" міститься у параграфі 2.3 статті 2 АДК СОТ. Під ним розуміється ціна, за якою фактично сплачується або підлягає оплаті товар, що подається з країни-експорту у країну-імпорту.

Коли експортну ціну не встановлено або вважається, що вона є необґрунтованою (внаслідок існування партнерства чи компенсаційної угоди або домовленості між експортером та імпортером чи третьою стороною), то в таких випадках вона може конструюватися: 1) на основі ціни, за якою товари, що імпортуються, вперше перепродаються незалежному покупцеві; 2) на будь-якій іншій прийнятній та обґрунтованій основі, якщо товари не перепродаються незалежному покупцеві або не перепродаються у тому стані, в якому вони були імпортовані.

У зазначених вище випадках здійснюється коригування всіх витрат, включаючи податки, мито, збори та інші обов'язкові платежі, що мають місце між імпортом і перепродажем, а також одержаних прибутків з метою встановлення обґрунтованої експортної ціни товару, який є об'єктом розгляду, на митній території країни-імпорту.

Під поняттям "демпінгова маржа" слід розуміти, відповідно до параграфа 2.4 статті 2 АДК СОТ, суму, на яку нормальна вартість перевищує експортну ціну. На підставі дослідження нормальної вартості і експортної ціни компетентні органи країни-імпорту визначають величину демпінгової маржі. Якщо вона є позитивною та перевищує два відсотки, ці органи роблять визначення про наявність демпінгу. У випадках, коли величина цієї маржі є негативною, ними готується визначення, що демпінг відсутній. А якщо величина демпінгової маржі нижча двох відсотків, ці органи роблять визначення про незначну величину маржі.

На підставі даних визначень компетентні органи країни-імпорту готують висновок стосовно наявності демпінгу та його величини. Паралельно з цим ними проводяться дослідження з приводу наявності шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між нею та демпінгом.

Виходячи з аналізу ст. 3 АДК COT, поняття "шкода" включає в себе: істотну шкоду, заподіяну національному товаровиробникові; загрозу заподіяння істотної шкоди національному товаровиробникові; істотне перешкоджання створенню або розширенню національним товаровиробником виробництва товару, який є об'єктом розгляду [9, c. 67].

Визначення наявності шкоди передбачає об'єктивне дослідження таких факторів, як: обсяги демпінгового імпорту та вплив цього імпорту на ціни подібних товарів на ринку країни-імпорту; наслідок цих імпортних поставок для національного товаровиробника, що є логічним результатом дії зазначених вище факторів (обсяги демпінгового імпорту та вплив цього імпорту на ціни).

Доведення причинно-наслідкового зв'язку між демпінговим імпортом і шкодою, заподіяною національному товаровиробникові, ґрунтується на дослідженні всіх доказів, які стосуються справи та є у розпорядженні компетентного органу країни-імпоргу.

На підставі такого дослідження компетентний орган країни-імпорту робить попередні висновки про наявність шкоди і причинно-наслідкового зв'язку між нею та демпінгом. У випадках, коли ці висновки є позитивними, цей компетентний орган на їх підставі, а також на підставі висновків про наявність демпінгу може, як правило, прийняти рішення про застосування попередніх антидемпінгових заходів. У інших випадках ним може бути прийнято рішення про продовження розслідування без застосування попередніх антидемпінгових заходів або про припинення цього розслідування.

Попередні антидемпінгові заходи повинні застосовуватися за рішенням цього органу не раніше, ніж через 60 днів та не пізніше, ніж через дев'ять місяців після порушення антидемпінгової процедури, проте не раніше від дати порушення відповідного антидемпінгового розслідування.

Попередні антидемпінгові заходи можуть застосовуватися у формі попереднього антидемпінгового мита. Розмір ставки попереднього антидемпінгового мита встановлюється відповідним рішенням компетентного органу країни-імпорту, що уповноважений законодавством цієї країни приймати рішення про вжиття антидемпінгових заходів.

Слідом за застосуванням попередніх антидемпінгових заходів зазначений вище компетентний орган країни-імпорту продовжує розслідування з метою його завершення. У цьому разі він остаточно встановлює демпінгову маржу, наявність шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між ними [15, c. 119-120].

Остаточні антидемпінгові заходи можуть застосовуватися у випадках: якщо зроблено остаточне позитивне визначення наявності демпінгу та шкоди, яка є наслідком цього демпінгу, та якщо національні інтереси країни-імпорту вимагають застосування антидемпінгових заходів; якщо вживаються попередні антидемпінгові заходи, компетентний орган країни-імпорту інформує про застосування остаточних антидемпінгових заходів за місяць до завершення строку застосування зазначених попередніх заходів; компетентний орган країни-імпорту, уповноважений законодавством цієї країни приймати рішення про застосування антидемпінгових заходів, приймає рішення про справляння остаточного антидемпінгового мита (у цьому рішенні встановлюється розмір його ставки, який не повинен перевищувати величини демпінгової маржі, розрахованої відповідно до АДК СОТ, та має бути меншим величини цієї маржі, якщо така ставка є достатньою для нейтралізації шкоди, заподіяної національному товаровиробникові.

Відповідно до положень ст. 8 АДК COT, будь-яке антидемпінгове розслідування може призупинятися без застосування попереднього та/або остаточного антидемпінгового мита. Таке призупинення може мати місце у разі, коли: компетентний орган країни-імпорту, уповноважений законодавством цієї країни приймати рішення про вжиття антидемпінгових заходів, уже прийняв рішення про застосування попередніх антидемпінгових заходів; цей орган одержав задовільні добровільні зобов'язання від будь-якого експортера про перегляд його цін або припинення експорту до регіону країни-імпорту, що є об'єктом розгляду, товару за демпінговими цінами таким чином, щоб цей компетентний орган був упевнений, що вплив демпінгу, який заподіює шкоду, буде ліквідовано; в установленому порядку ухвалено рішення про прийняття цих зобов'язань.

Зобов'язання можуть бути запропоновані компетентним органом країни-імпорту, що уповноважений законодавством цієї країни приймати рішення про застосування антидемпінгових заходів, проте жоден експортер не зобов'язаний їх приймати.

Той факт, що ці експортери не пропонують таких зобов'язань або не погоджуються із пропозиціями щодо їх прийняття, ніяким чином не впливає на розгляд справи. Проте компетентний орган країни-імпорту, уповноважений законодавством цієї країни приймати рішення про вжиття антидемпінгових заходів, може визначити, що загроза заподіяння шкоди є більш імовірною, якщо демпінговий імпорт триватиме.

Зобов'язання пропонуються компетентним органом країни-імпорту, уповноваженим законодавством цієї країни приймати рішення про застосування антидемпінгових заходів, чи експортерами лише у тому разі, якщо було прийнято позитивне попереднє визначення наявності демпінгу та шкоди, що заподіюється ним.

Запропоновані зобов'язання не повинні прийматися, якщо компетентний орган країни-імпорту, уповноважений законодавством цієї країни приймати рішення про застосування антидемпінгових заходів, вважає їх прийняття практично нездійсненним, наприклад, якщо кількість наявних або потенційних експортерів є занадто великою, або з інших причин, включаючи захист національних інтересів країни-імпорту [18, c. 173-174].

До закінчення строку застосування попередніх антидемпінгових заходів заінтересований експортер може бути поінформований про причини, з яких компетентний орган країни-імпорту, що уповноважений законодавством цієї країни приймати рішення про застосування антидемпінгових заходів, вважає за необхідне внести пропозицію стосовно відхилення зобов'язань. З цього приводу експортер може подати свої коментарі.

Мотиви відмови повинні зазначатися в остаточному рішенні про вжиття остаточних антидемпінгових заходів.

Заінтересовані сторони, які пропонують зобов'язання, повинні подавати неконфіденційну версію цих зобов'язань. У такому разі її можна передавати іншим заінтересованим сторонам антидемпінгового розслідування.

Будь-яке антидемпінгове розслідування припиняється згідно з відповідним рішенням про: а) застосування остаточних антидемпінгових заходів; б) скасування попередніх антидемпінгових заходів (у випадку, якщо такі заходи були застосовані у процесі розслідування) та незастосування остаточних антидемпінгових заходів; в) призупинення антидемпінгового розслідування через прийняття відповідних зобов'язань від експортера та застосування остаточних антидемпінгових заходів у разі порушення цих зобов'язань.

Остаточні антидемпінгові заходи можуть застосовуватися у формі остаточного антидемпінгового мита. Розмір його ставки встановлюється; відповідному рішенні про застосування остаточних антидемпінгових заходів і визначаєтьсі шляхом: а) встановлення ставки мита, що нараховується у відсотках до митної вартості товару, що є об'єктом антидемпінгових заходів; б) встановлення суми, що дорівнює різниці між мінімальною ціною та митною вартістю зазначеного товару, розрахованою на базисі поставки CIF-кордон країни-імпорту. Остаточне антидемпінгове мито справляється у відповідному розмірі та у кожному випадку окремо на недискримінаційній основі, звідки б не надходив імпорт, якщо у рішенні про його справляння визначається, що цей імпорт є демпінговим та заподіює шкоду, за винятком імпорту, щодо якого були взяті зобов'язання [33, c. 150-151].

У рішенні визначається постачальник чи постачальники товару, імпортні поставки до країни-імпорту якого є об'єктом застосування остаточних антидемпінгових заходів. У разі, якщо до участі в антидемпінговому розслідуванні залучено декілька постачальників з однієї країни та практично неможливо зазначити всіх цих постачальників, у цьому рішенні зазначається відповідна країна-експорту. У кожному випадку компетентний орган країни-імпорту, уповноважений приймати рішення про вжиття антидемпінгових заходів, у своєму рішенні визначає ставку остаточного антидемпінгового мита, що сплачується конкретним постачальником (виробником, експортером, імпортером) товару, імпортні поставки до країни-імпорту якого є об'єктом застосування антидемпінгових заходів, або, якщо зазначене є практично неможливим, — ставку для усіх постачальників з країни-експорту.

Отже, з огляду на викладене вище слід зазначити, що антидемпінгове розслідування включає в себе такі стадії:

1. Порушення антидемпінгового розслідування. На цій стадії компетентний орган країни-імпорту публікує відповідне повідомлення про таке порушення та надсилає до відповідача (іноземного виробника, експортера, імпортера, компетентного органу країни-експорту, країни-походження або країни-по середника) повідомлення про порушення антидемпінгового розслідування.

2. Проведення антидемпінгового розслідування. У процесі такого розслідування компетентні органи країни-імпорту вивчають фактичні дані щодо імпортних поставок до країни-імпорту товару, який є об'єктом розгляду. На цій стадії компетентні органи країни-імпорту готують висновок стосовно наявності демпінгу та його величини. Разом з цим проводяться дослідження з приводу наявності шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між нею та демпінгом.

3. Припинення антидемпінгового розслідування. Будь-яке антидемпінгове розслідування припиняється на підставі рішення про: а) застосування остаточних антидемпінгових заходів;

б) скасування попередніх антидемпінгових заходів (у випадку, якщо такі заходи були застосовані у процесі розслідування) та незастосування остаточних антидемпінгових заходів;

в) призупинення антидемпінгового розслідування через прийняття відповідних зобов'язань від експортера та застосування остаточних антидемпінгових заходів у разі порушення цих зобов'язань[34, c. 42-43].

Розділ ІІ. Особливості проведення антидемпінгового регулювання

2.1. Розвиток антидемпінгового законодавства в Україні

Україна — учасниця господарських відносин зовнішньоекономічної діяльності, а тому з метою запобігання здійсненню окремими учасниками цих відносин діяльності, пов'язаної з одержанням незаконної переваги на ринку України (здійснення демпінгового імпорту, субсидованого імпорту, а також інших дій, які визначаються законом як недобросовісна конкуренція), в Україні прийнято низку законів, зокрема Закон «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту». Для захисту національного товаровиробника від субсидованого імпорту з інших країн, митних союзів або економічних угруповань в Україні прийнятий Закон «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту».

З метою запровадження механізмів захисту інтересів національного товаровиробника для регулювання засад і порядку порушення та проведення спеціальних розслідувань фактів зростання імпорту в Україну з інших країн, митних союзів або економічних угруповань, що заподіює значну шкоду або загрожує заподіянням значної шкоди національному товаровиробнику, за результатами яких можуть застосовуватися спеціальні заходи, 22 грудня 1998 р. в Україні прийнято Закон «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну».

Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначено правові засади захисту господарюючих суб'єктів (підприємців) і споживачів від недобросовісної конкуренції, передбачено правові заходи, спрямовані на встановлення, розвиток і забезпечення торгових та інших чесних звичаїв ведення конкуренції при здійсненні підприємницької діяльності в умовах ринкових відносин.

Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» застосовується щодо імпорту товару, який є об'єктом демпінгу, якщо такий імпорт заподіює шкоду національному товаровиробнику подібного товару.

Товар вважається об'єктом демпінгу, якщо в Україні його експортна ціна є нижчою від порівнянної ціни на подібний товар у країні експорту в звичайних торговельних операціях [35, c. 37-38].

У випадках встановлення факту порушення антидемпінгового законодавства обов'язковим є антидемпінгове розслідування, яке у відповідності з наведеним законодавством проводять уповноважені на це центральні органи виконавчої влади — Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, Державна митна служба України, а також Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі. Порядок створення та роботи Комісії визначається Законом України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту».

Згідно зі статтею 6 цього Закону право на прийняття рішення і вчинення дій Комісією за результатами антидемпінгового розслідування здійснюється у відповідності із строками, які обчислюються роками, місяцями і днями.

Найчастіше при антидемпінгових розслідуваннях найбільш суперечливим моментом виступає визначення показника нормальної ціни. Пропонується для визначення нормальної вартості товару використовувати наступне рівняння:

де PD — нормальна вартість товару;

PF— експортна ціна товару;

EF — цінова еластичність попиту на ринку країни-імпортера, EF < 0

ED— цінова еластичність попиту на внутрішньому ринку країни-виробника товару, ED < 0.

Абсолютну величину демпінгової маржі можна визначатися наступним чином:

Економічною передумовою для реалізації практики демпінгу є розбіжність в еластичності попиту на товар на внутрішньому й зовнішньому ринках (або на ринках різних країн). Якщо на внутрішньому ринку еластичність попиту за ціною менше, ніж на зовнішньому, то це означає, що споживачі всередині країни скорочують або збільшують попит на товар у разі зростання або зниження ціни у відносно меншій мірі, ніж споживачі за кордоном. Тому підвищення ціни на внутрішньому ринку та її зниження на зовнішньому призведе до того, що розширення збуту за кордоном буде більше, ніж його скорочення всередині країни [36, c. 212-213].

Передумовою здійснення політики демпінгу є менш гостра конкуренція на внутрішньому (національному) ринку, ніж на зовнішньому (в іншому разі підвищення ціни веде до помітного скорочення продажу на внутрішньому ринку й витісненню з ринку конкурентами). Умовою для цього, як правило, є монополізація внутрішнього ринку або значні торговельні бар`єри при імпорті.

Демпінг забезпечує виграш насамперед фірмі-продавцю, яка одержує можливість збільшити свою частку на зовнішньому ринку, компенсуючи витрати, пов`язані з ціновою конкуренцією, за рахунок внутрішнього ринку. При цьому загальний обсяг продажу зростає, і завдяки цьому фірма може навіть одержати додатковий прибуток.

Розслідування з метою встановлення наявності та впливу демпінгу, про який стверджується, що він має місце, а також величини демпінгової маржі розпочинається профільним Міністерством з порушення антидемпінгової процедури за скаргою, поданою національним товаровиробником або від його імені. Скарга подається у письмовій формі заявником — національним товаровиробником чи фізичною або юридичною особою, що діє від імені національного товаровиробника до міністерства Після отримання належно оформленої скарги, Міністерство порушує антидемпінгову процедуру, в ході якої розглядає докази, що містяться у скарзі, з метою визначення, чи є ці докази достатніми для порушення антидемпінгового розслідування. Скарга вважається поданою національним товаровиробником або від його імені, якщо вона підтримується українськими виробниками, сукупне виробництво яких становить понад 50 відсотків загального обсягу виробництва подібного товару, виробленого тією частиною підприємств національного товаровиробника, яка підтримує скаргу або висловлює заперечення. Розслідування не порушується, якщо сукупне виробництво виробників, які підтримують скаргу, становить менше ніж 25 відсотків загального обсягу виробництва подібного товару національним товаровиробником.

У процесі антидемпінгової процедури Міністерство водночас розглядає докази наявності демпінгу та шкоди, які містяться у скарзі, оцінює їх достатність та обґрунтованість з метою прийняття рішення про порушення антидемпінгового розслідування або про відмову в його порушенні.

Антидемпінгове розслідування не порушується щодо імпорту з країн — членів СОТ, обсяг якого становить менше ніж 1 відсоток загальних обсягів споживання в Україні товару, який є об'єктом відповідної антидемпінгової процедури, якщо разом обсяги цього імпорту із зазначених країн становлять менше ніж 3 відсотки обсягів споживання.

У рішенні про порушення антидемпінгового розслідування Комісія доручає Міністерству:

1) терміново розпочати антидемпінгове розслідування;

2) опублікувати повідомлення про його порушення в друкованому органі Кабінету Міністрів України [39, c. 43-45].

2.2. Антидемпінг у контексті принципів міжнародного економічного права і ГАТТ/СОТ

У Генеральній угоді про тарифи і торгівлю питання антидемпінгу вперше врегульовані Статтею VI в 1947 р. І хоча остання містила основні поняття, а також певні критерії для застосування антидемпінгових заходів, її втілення на практиці виявилося важким тому, що положення останньої були недостатньо чіткими та дозволяли різні інтерпретації. Саме тому антидемпінгові правила постійно виносяться на розгляд переговорів у рамках ВТО/ГАТТ. Останній перегляд антидемпінгових процедур закріплений документом — Угодою про застосування Статті VI Генеральної угоди про тарифи і торгівлю, яку укладено в 1994 р. як частину пакету домовленостей Уругвайського раунду ГАТТ та котру часто називають Антидемпінговим кодексом ГАТТ.

Зважаючи на те, що ГАТТ 1947 p. підписано з метою лібералізації всесвітньої торгівлі, Стаття VI передбачає механізм захисту внутрішніх ринків держав—учасниць проти демпінгового імпорту. Вона встановлює три попередні умови, які повинні виконуватись для того, щоб країна могла накласти антидемпінгове мито.

Перша умова. Демпінг: наявність імпорту товару за демпінговими цінами.

Друга. Шкода: демпінговий імпорт повинен заподіювати або загрожувати нанесенням серйозної матеріальної шкоди місцевій промисловості.

Третя умова. Причинно-наслідковий зв'язок між демпінгом та шкодою: шкода або її загроза повинні бути наслідком імпорту за демпінговими цінами.

Найважливішою з цих умов є вимога: до того, як вживати будь-які заходи, спрямовані проти демпінгового імпорту, необхідно навести докази, що імпорт за демпінговими цінами заподіює шкоду місцевому товаровиробнику. Тому Статтею VI ГАТТ чітко встановлено міжнародно визнане правило: демпінг, який прямої завдає шкоду, повинен засуджуватись; у той час коли демпінг, що не заподіює шкоди, не повинен бути об'єктом застосування антидемпінгового мита.

Протягом 60-х pp. антидемпінгові заходи та можливі наслідки зловживань ними стали предметом занепокоєння з боку багатьох країн. Внаслідок цього шляхом багатосторонніх переговорів з торгівлі, які названі Раундом Кеннеді, було укладено Антидемпінговий кодекс ГАТТ 1967 р.

Протягом Раунду Кеннеді, який відбувся у 1964—1967 pp., питання про необхідність регулювання антидемпінгових розслідувань привернуло увагу. Така стурбованість була викликана невідповідністю антидемпінгової практики в різних країнах, а також поширеною точкою зору (особливо в Європі), що США застосовували антидемпінгове законодавство з метою встановлення перешкод на шляху легітимного імпорту. Держави усвідомили, що існує необхідність розроблення детальніших правил, які встановлювали б рамки застосування та обмеження таких антидемпінгових заходів. Раунд Кеннеді завершився підписанням Угоди про застосування Статті VI Генеральної угоди про тарифи і торгівлю, яку часто називають Антидемпінговим кодексом Раунду Кеннеді. Незважаючи на домовленість щодо Статті VI ГАТТ, продовжували існувати значні розбіжності в антидемпінговій та компенсаційній політиці основних торговельних держав. Спостерігаючи за розвитком ГАТТ, що намагалась забезпечити більш прозору систему функціонування світової торгівлі, можна побачити, яким чином докладались зусилля щодо усунення такої невідповідності в політиці різних країн [37, c. 35-36].

Антидемпінговий кодекс ГАТТ 1967 p. мав три основні функції: розтлумачити та конкретизувати в широкому розумінні положення Статті VI ГАТТ 1947 р., доповнити останню шляхом встановлення відповідних процедурних вимог для антидемпінгових розслідувань та досягти єдиного розуміння Статті VI у всіх держав-учасниць.

Антидемпінговий кодекс ГАТТ 1967 p. набрав чинності 1 липня 1968 р. і забезпечував утворення Комітету з антидемпінгової практики ГАТТ (GATT Committee on Antidumping Practices), до функцій якого належав щорічний огляд дії антидемпінгових законодавств держав-учасниць.

Незважаючи на рух по шляху гармонізації національного законодавства, у наступні роки спостерігалась помітна невідповідність у застосовуванні країнами антидемпінгового мита. У період між 1969 та 1975 pp. США наклали антидемпінгове мито у 52 випадках, Канада у — 19, у той час як Європейське Співтовариство жодного разу не вживало антидемпінгових заходів. Однак у ході 10 справ, які проводились в ЄС, імпортери взяли на себе певні зобов'язання.

Після Раунду Кеннеді уряди основних західних країн були зацікавлені у розробленні системи правил регулювання конкуренції імпортних товарів з товарами внутрішнього виробництва, з метою запобігання заподіянню шкоди або створення загрози її заподіяння національним виробникам. Така тенденція існувала паралельно із зростаючою зацікавленістю щодо питання про нетарифні бар'єри. Це пов'язано з успішним проведенням переговорів щодо зменшення тарифів у рамках ГАТТ. Зі скасуванням тарифних бар'єрів стали помітнішими та набули більшого значення нетарифні бар'єри.

Токійський раунд багатосторонніх торговельних переговорів почався у 1973 р. Його можна охарактеризувати як суперечливий. Раунд розпочався в атмосфері повної гласності, в умовах економічного зростання та розширення торгівлі. Економічне середовище швидко погіршилось настільки, що на переговорах, які завершились у 1979 p., розглядались питання про економічний спад, зростаючі ціни на нафту, збільшуваний рівень безробіття та жорстку конкуренцію. Незважаючи на такі труднощі, було досягнуто успіхів. Окрім інших угод, внесені зміни та доповнення до Антидемпінгового кодексу 1967 р.

Антидемпінговий кодекс Токійського раунду, який набув чинності 1 січня 1980 p., далі розвинув принципи, що містились у Кодексі 1967 р. Правила, які регулюють процедуру проведення антидемпінгових розслідувань, були розширені та стали більш вимогливими. Вимогу, яка містилась в Антидемпінговому кодексі Раунду Кеннеді і котра полягала у необхідності обґрунтованого доведення того, що демпінг є причиною заподіяння шкоди», було послаблено.

У 1986 р. почався Уругвайський раунд багатосторонніх торговельних переговорів. Одним з документів, який підписано по завершенню переговорів у 1994 p., стала Угода про застосування Статті IV ГАТТ 1994 p. [41, c. 134-135]

Антидемпінговий кодекс ГАТТ 1994 p., який розроблено у ході Уругвайського раунду, є компромісом різних точок зору. Це дозволило, врешті-решт, включити в Кодекс чіткі та детальні правила проведення антидемпінгових процедур з усіх ключових елементів розслідування та досягти тим самим практично повної гармонізації національних антидемпінгових правил членів ВТО/ГАТТ. Так, у цьому Кодексі детально розглядаються ті питання, які не вирішені у попередніх кодексах. Нововведення полягають у тому, щоб обмежити свободу органів, які проводять розслідування, шляхом визначення чітких правил застосування антидемпінгового законодавства як щодо прийняття рішення про порушення розслідування, так і у визначенні існування демпінгу, шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними. Нові домовленості також запроваджують обмеження строків для проведення розслідування, що є бажаною зміною. В результаті прийняття цієї Угоди практично всі держави-члени були змушені ввести значні зміни до свого національного антидемпінгового законодавства, так як за умовами підписання ГАТТ 1994 p. всі угоди повинні були бути підписані єдиним пакетом.

Отже, починаючи з 1947 р., антидемпінг привернув велику увагу в ГАТТ. Саме в цьому році питання антидемпінгу вперше закріплені у Статті VI ГАТТ. У 1967 р. протягом Раунду Кеннеді 17 сторін підписали Антидемпінговий кодекс 1967 р. Він виправлений протягом Токійського раунду. Кодекс Токійського раунду мав 25 сторін, які підписали документ, враховуючи ЄС як одну сторону. В 1979 р. протягом переговорів ряд сторін ГАТТ, серед яких Сполучені Штати Америки, Японія, Корея, Гонконг і ЄС, за-пропонували зміни (деякі — радикальні) до Кодексу 1979 р. Це викликало появу нової Угоди з імплементації Статті VI ГАТТ 1979 р. Нова Угода 1994 р. є докладнішою, ніж Кодекс 1979 p., що призвело до вищого ступеня передбачуваності. Проте антидемпінгові заходи продовжують бути дуже спірною галуззю в міжнародних торгових відносинах і джерелом суперечок між державами [38, c. 120-121].

Для того, щоб оцінити загальний вплив Уругвайського раунду на антидемпінгове законодавство, недостатньо вести мову лише про прийняття нового Антидемпінгового кодексу. Створивши Всесвітню торговельну організацію, Уругвайський раунд став всеоб'ємним та комплексним з восьми проведених раундів багатосторонніх торговельних переговорів, а його значення слушно порівнюється із створенням у 1947 р. ГАТТ. Пост-уругвайська торгова система стала більш глобальною, правовою і справедливою. Посилені практично всі дисципліни та механізми виконання зобов'язань і врегулювання спорів.

Таким чином, антидемпінг у останні десятиріччя набуває поширення та стає ледве не найпопулярнішим і дійовим інструментом захисту внутрішнього ринку від несправедливої торговельної практики. Теоретичні передумови ВТО/ГАТТ виходять з того, що вільна торгівля забезпечує реалізацію правила про природні конкурентні переваги держави і, таким чином, сприяє досягненню загального добробуту, не забороняючи застосування спеціальних обмежуючих інструментів для захисту внутрішнього ринку від несправедливої торговельної практики. Хотілося б зазначити, що антидемпінг є законним інструментом, який застосовується відповідно до правил та принципів ВТО/ГАТТ[38, c. 122].

Розділ ІІІ. Проведення антидемпінгового регулювання в Україні та використання зарубіжного досвіду

3.1. Тенденції антидемпінгового регулювання в Україні

Україна, як свого часу країни третього світу, тільки починає виходити на світовий ринок. При цьому вона зустрічає набагато сильнішу протидію, оскільки на відміну від країн третього ешелону, що здебільшого є постачальниками сировинних і сільськогосподарських ресурсів, зазіхнула на деякі сегменти ринку промислово розвинених держав, представивши високоліквідні товари. Це змусило іноземних виробників під дуже зручним гаслом захисту національних інтересів оголосити Україні так звану демпінгову війну. Методи боротьби давно відомі й добре відшліфовані, оскільки як у США, так і в Європейському співтоваристві прямі конкуренти українських товаровиробників мають великий досвід протекціоністської політики, головний козир якої — антидемпінгові процеси.

При найближчому ознайомленні з антидемпінговими процесами щодо України стає очевидним, що вони мають дискримінаційний характер, а назвати їх можна не чим іншим, як намаганням не допустити Україну на міжнародний ринок. Прикладом служать антидемпінгові процеси США проти українських металургів і хіміків. Здійснивши імпорт промислової продукції на американський ринок, українські виробники зустріли опір зацікавлених імпортерів і місцевих продуцентів. Продукція України, пропонована американським споживачам, виявилася істотно дешевшою за аналоги місцевого виробництва. Цього було досить для порушення антидемпінгового розслідування проти України.

Відповідно до економічних канонів демпінг —це міжнародна дискримінація в цінах, за якої фірма, що експортує, продає свій товар на одному закордонному ринку дешевше, ніж на іншому, зазвичай вітчизняному. Передбачається, що це завдає збитків внутрішньому виробникові країни, що імпортує. Втім, якщо при розслідуванні виявляється, що ціна експортованої продукції вища, ніж її собівартість, антидемпінговий процес припиняється. Це значить, що відсоток, наприклад завдяки підвищенню продуктивності праці або запровадженню нових технологій, зміг знизити собівартість продукції, а отже і його ціну. Якщо ж для витиснення конкурентів із ринку виробник встановлює таку ціну на товар, яка є нижчою за його собівартість, можна говорити про здійснення демпінгу. Але під час антидемпінгових розслідувань щодо українських експортних товарів компетентні органи як США, так і ЄС для визначення їхньої собівартості не використали внутрішні ціни України, оскільки офіційно Україна не є країною з ринковою економікою [1, c. 27-28].

У таких випадках Міністерство торгівлі США й комісії ЄС для порівняння використовують внутрішні ціни або витрати на виробництво так званої сурогатної країни, що виробляє аналогічну продукцію, здійснюючи відповідні виробничі процеси. У випадку з Україною такими країнами визнали Бельгію, Австралію, Норвегію й Індію. Звісно, результати порівняння собівартості виробництва української продукції із собівартістю в цих країнах були не на користь України. Демпінгова маржа (різниця сурогатної собівартості й експортної ціни української продукції) виявилася, як правило, значною, а її використовують як вихідну точку для визначення демпінгового мита на ввезення українських експортних товарів, що, як свідчить досвід, іноді перевищувало 100 % ціни українського експортного товару.

Хоча й існує загроза початку антисубсидиційних розслідувань проти України після визнання її країною з ринковою економікою, ця загроза не буде мати серйозних наслідків для України, у разі, якщо Україна найближчим часом стане членом СОТ. Згідно зі ст.29 Угоди щодо субсидій (СОТ) для країн, що за економічними умовами схожі на Україну — Чехія, Македонія, Польща, Словаччина, які було визнано країнами з перехідною економікою, зараз не застосовуються компенсаційні заходи, їм надано право постійної заборони субсидій і переходу на нові ринкові умови упродовж семи років. Україна також може розраховувати на подібний перехідний період. Крім того, за браком коштів в Україні багато заборонених субсидій і так не практикуються.

Таким чином, навіть якщо після визнання ринкового статусу виникне загроза застосування антисубсидиційних заходів, вона не тягтиме для України суттєвих негативних наслідків, за умови, що впродовж перехідного періоду її буде звільнено від зобов'язання не застосовувати заборонені субсидії.

Міжнародне співтовариство, проголошуючи своїми пріоритетами вільну торгівлю й відкритість міжнародних ринків, зобов'язалося суттєво скоротити і поступово заборонити застосування тарифів та інших обмежувальних заходів у межах системи ГАТТ/СОТ. Однак, відкриваючи свої ринки дешевшим іноземним товарам, виробники опиняються під величезним тиском, який вони переносять на свої уряди з вимогами захисту від імпорту [7, c. 436-438].

Результати регулювання антидемпінгу значною мірою зумовлюють ефективність здійснення ринкової трансформації економіки України, її виведення з економічної кризи та інтеграцію у світове господарство. Але безпосереднє застосування в Україні методів регулювання антидемпінгу, що існують у світі, насамперед у розвинених країнах, без відповідної адаптації не можливо, бо економіка України все ще перебуває в процесі трансформації від адміністративно-командних до ринкових форм господарювання, характерні риси яких є діаметрально протилежними. Крім того, у процесі адаптації необхідно враховувати наявність кризових явищ у вітчизняному народному господарстві та той факт, що українській економіці притаманні її власні національні особливості та конкурентні переваги. Все це створює обґрунтовані підстави для напрацювання на базі вивчення світового досвіду власної національної системи взаємопов’язаних заходів, спрямованих на вирішення визначених проблем в економіці України [8, c. 45-46].

Наслідки антидемпінгових процесів найнегативніші. У результаті антидемпінгових санкцій і закриття іноземних ринків скорочується орієнтоване на експорт виробництво, що тягне значну втрату робочих місць, істотне зменшення валютних надходжень від експорту, відсутність інвестицій у виробництво високоліквідної продукції, оскільки жоден інвестор не захоче вкладати гроші в експортну галузь, для якої закритий зарубіжний ринок. Також це загрожує порушенням антидемпінгових розслідувань проти українських експортерів в інших країнах, які одержали приклад безкарної дискримінації України.

Стосовно завершення антидемпінгової процедури зазначимо, що антидемпінгова скарга повинна відхилятися і антидемпінгова процедура повинна завершуватися у найкоротший строк з моменту, коли компетентні органи країни-імпортера переконаються, що докази наявності демпінгу або шкоди не є достатніми для обґрунтування продовження антидемпінгової справи. У зв'язку із завершенням антидемпінгової процедури завершується і антидемпінговий процес.

Негайне завершення антидемпінгової процедури повинно відбуватися у випадку прийняття відповідними органами країни-імпортера ухвали про те, що обсяг демпінгового імпорту (фактичний або потенційний) буде незначним або демпінгова маржа буде deminimis. З цією метою встановлюються кількісні порогові величини для прийняття відповідних ухвал. Так, обсяг демпінгового імпорту повинен, як правило, вважатися незначним, якщо він складає менше 3% обсягу імпорту подібного товару в країні-імпортері, за умови, коли обсяги країн-експортерів, обсяги імпорту кожної з яких складають менше 3% обсягів імпорту подібного товару в країні-імпортері, разом не складають більше 7%.

А якщо в процесі антидемпінгової процедури буде встановлено, що скарга і докази є достатніми, то компетентні органи країни-імпортера порушують антидемпінгове розслідування, про що приймають відповідне рішення, яке оприлюднюють. У деяких країнах рішення про порушення антидемпінгового розслідування може оскаржуватися. Так, в Канаді будь-яка сторона, яка формально поінформована згідно із SIMAпро порушення антидемпінгового розслідування, має право на подання, в межах 30 днів від дати повідомлення, запиту до Трибуналу Канади про повторний розгляд доказів наявності шкоди.

Отже, виходячи з вищевикладеного, сформулюємо такі висновки: 1) сторонами антидемпінгового процесу є заявник та відповідач, вимоги до зазначених сторін сформульовані у АДК COT; 2) антидемпінгова процедура порушується компетентними органами країни-імпортера після реєстрації антидемпінгової скарги; 3) невідповідність антидемпінгової скарги встановленим вимогам або необґрунтованість тягне відхилення останньої компетентними органами країни-імпортера; 4) нотифікація повинна здійснюватися якомога раніше після отримання скарги і до прийняття рішення про порушення антидемпінгового розслідування; 5) антидемпінгове розслідування порушується у випадку достатності скарги та доказів, що встановлюється в процесі антидемпінгової процедури [13, c. 146-147].

До найважливіших факторів та специфічних умов формування демпінгу в країнах з транзитивною економікою можна віднести такі: дешева робоча сила, що зумовлює низьку експортну ціну товарів; наявність державного регулювання внутрішніх тарифів на електроенергію, залізничні перевезення, інші складові собівартості товару та їх підтримання державою на відносно низькому рівні, що зумовлює відносно низьку собівартість та експортну ціну товарів. Крім того, на сировинні товари та товари з низьким ступенем переробки, що є основним предметом експорту країн з транзитивною економікою, еластичність кривих попиту на внутрішньому ринку цих країн, як правило, є нижчою, ніж на світовому ринку. Адже ступінь монополізації внутрішнього ринку цих країн є набагато вищим, ніж світового ринку. Відносно низька еластичність попиту на внутрішньому ринку робить вигідним підвищення цін на цьому ринку (з метою максимізації загального доходу підприємця). З другого боку, відносно висока еластичність попиту на світовому ринку робить вигідним зниження цін при експорті товарів на цей ринок (з цією ж метою). Отже, експортні ціни вигідно робити нижчими, ніж вартість товарів в країні їх походження. Звідси витікає найважливіший фактор формування демпінгу в країні з транзитивною економікою – різниця еластичності кривих попиту на внутрішньому ринку та світовому.

Найнегативнішим є вплив антидемпінгових та компенсаційних заходів на експорт країн з транзитивною економікою. Згідно з дослідженням ОЕСР, тільки 5% усіх справ з антидемпінгу, порушених проти країн з транзитивною економікою, є фактично пов`язаними з антиконкурентною практикою у ціноутворенні. Антидемпінгові заходи, направлені проти експортерів з країн з транзитивною економікою, нерідко спонукають таких експортерів в бік приєднання до складу міжнародних картелів, що сприяє не зниженню, а підвищенню монополізації ринків. Залучення до антидемпінгового або компенсаційного розслідування є дуже коштовною справою. Можливий брак достатніх коштів створює труднощі для експортерів з країн з транзитивною економікою в справі рівного захисту своїх інтересів у таких розслідуваннях. Такий брак коштів також може бути пов`язаним з різким зниженням експортних надходжень при відкритті антидемпінгової або компенсаційної справи проти відповідного експортера. Нестача фінансових та юридичних ресурсів також обмежує країни з транзитивною економікою в їх можливостях використовувати антидемпінгові та компенсаційні інструменти на свою користь, в справі захисту своїх національних товаровиробників [14, c. 387-388].

Секретаріат СОТ доповідає, що у другому півріччі 2008 року кількість нових антидемпінгових розслідувань збільшилась порівняно з відповідним періодом 2007 року на 17%. 15 держав-членів сповістили про початок 120 антидемпінгових розслідувань і 11 країн повідомили про застосування 81 нового остаточного антидемпінгового заходу. За той самий період минулого року було ініційовано 103 розслідування і застосовано 56 нових остаточних антидемпінгових заходів.

Найвищу активність у ініціюванні розслідувань в другому півріччі 2008 року виявили Індія (42), Бразилія (16), Китай (11), Туреччина (10), Аргентина та Європейські Спільноти (по 9), Індонезія (6), Україна (4), Пакистан і США (по 3), Австралія і Колумбія (по 2) і Канада, Корея та Мексика по одному.

Як і раніше, найчастіше їх об’єктом стає Китай – 34 розслідування ініційовано в липні – грудні 2008 року проти 40 за цей період 2007. На другому місці Європейські Спільноти (14 розслідувань), третє поділили Тайвань, Таїландом і США (по 6 розслідувань).

Серед галузей, проти яких розпочали найбільше розслідувань за звітний період 2008-го року передує чорна металургія – 43 нових розслідування, 24 з яких ініціювала Індія; крім того, найбільше потерпали хімічний сектор (22), текстиль (19) і гуми й пластмаси (14).

Найвищої захисної сили система національного протекціонізму внутрішнього ринку набула на практиці з прийняттям та реалізацією положень “Антидемпінгового кодексу України”. Проблема полягає в тому, що робота з практичної його реалізації розгортається дуже повільно, у зв`язку з цим сьогодні українські виробники ведуть нерівноправну боротьбу з іноземними недобросовісними виробниками, які, спираючись на власний багаторічний досвід міжконкурентного суперництва та слабкість у країні системи національного протекціонізму, вдаються на ринку України до недобросовісної конкуренції. Результатами цієї боротьби нині є: завдання матеріальної шкоди національній промисловості та сільському господарству (у тому числі: скорочення або припинення виробництва в Україні певних товарів; часткове або повне усунення з українського ринку його конкурентоспроможних виробників); відплив за кордон національного капіталу та його інвестування у виробництво товарів, які імпортуються та споживаються в Україні; відсутність (або значне скорочення) внутрішніх та іноземних інвестицій у науково-дослідні роботи та виробництво певних товарів (як у промисловості, так і в сільському господарстві) за наявності попиту на ці товари в Україні; при цьому виробництво, споживання й експорт наукоємних товарів походженням з України мають стійку тенденцію до зниження; втрати надходжень до бюджету внаслідок скорочення або припинення виробництва в Україні певних товарів; втрата робочих місць у результаті скорочення або припинення виробництва в Україні певних товарів; зростання соціальної напруги в суспільстві [33, c. 153-154].

3.2. Досвід США з антидемпінгового регулювання. Антидемпінгове законодавство США

США завжди були переконаними прихильниками відкриття ринків зарубіжних країн з метою збуту своїх товарів, доступу до ресурсів цих країн. Перший міністр фінансів США А.Гамільтон висунув стратегію економічного розвитку, відповідно до якої федеральний уряд мав підтримувати промисловість, що зароджувалася і введення протекціоністських тарифів під час ввезення. Зазначимо, що багато у чому США слідували прислухались до його рекомендацій. Так, зокрема, підвищувалися загальні ставки тарифів підчас ввезення. У 1930р. було прийнято закон Смута-Холі, відповідно до якого такі тарифи різко підвищувалися, а також було встановлено нетарифні обмеження. З метою захисту промисловості й у випадках ввезення товарів, ціни на які є заниженими, вживали також антидемпінгових заходів.

З огляду на велике теоретичне і практичне значення, питання, яке стосується розвитку антидемпінгового законодавства США до початку Уругвайського раунду, ще не було предметом окремого наукового дослідження.

Перший антидемпінговий закон був прийнятий у США в 1921 р. під тиском Республіканської партії, що перемогла на виборах у Конгрес в 1920 р. і використала антидемпінгові заходи як інструмент проведеної нею торговельної політики. Цей закон був правовою основою проведення антидемпінгових розслідувань і введення антидемпінгових мит Міністерством фінансів США аж до 1979 р. Слід зазначити, що ним керувалися й при розробці статті VI ГАТТ-1947, що стосувався антидемпінгових норм [51, c. 95-96].

Серед інших складових антидемпінгового законодавства США варто назвати закон «Про тарифи» 1930 р., положення якого були надалі інкорпоровані в 19-й розділ Кодексу Сполучених Штатів «Мита».

Природно, американське антидемпінгове законодавство йшло в ногу з міжнародним. Після прийняття на конференції ГАТТ Антидемпінгового кодексу 1979 р. Конгрес США в тому ж році прийняв закон «Про торговельні угоди», перший розділ якого скасував Антидемпінговий закон 1921 р., а у вищезгаданий закон «Про тарифи» був доданий новий, VII розділ, присвячений питанням антидемпінгу. Це забезпечило інкорпорування положень Антидемпінгового кодексу ГАТТ у національне законодавство США. Закон 1979 р. містив велику кількість змін процедурних питань, так, зокрема, відповідальність за дотримання антидемпінгового законодавства була покладена на Міністерство торгівлі США.

Антидемпінговим питанням присвячений ст. 221 і розділ VI закону «Про тарифи й торгівлю» 1984 р., що розширив повноваження Міністерства торгівлі США по контролі над імпортом, надавши йому право починати антидемпінгове розслідування не тільки після одержання заяви від американського виробника, але й за власною ініціативою. Крім того, був доповнений ряд положень, що стосувались визначення погрози завдання матеріальних збитків.

Закон «Про конкуренцію й торгівлю» 1988 р. розширив сферу застосування ст. 301, що передбачає можливість прийняття Сполученими Штатами відповідних мір у вигляді обмеження імпорту із країни-порушника або обкладання його додатковими митами при несправедливій торгівлі, що обмежує американський експорт, інвестиції й підприємництво за рубежем.

Після підписання уругвайських угод всі країни — члени ВТО повинні були привести своє антидемпінгове законодавство у відповідність із Антидемпінговим кодексом ГАТТ 1994 р., що дозволяв антидемпінгову практику. У законодавство США законом «Про угоди Уругвайського раунду 1994 р.» були внесені зміни, що стосуються питань визначення розмірів матеріального збитку й погрози його нанесення, процедури застосування антидемпінгових мит, перегляду антидемпінгових рішень і ін.

Антидемпінгова політика США. Антидемпінгові міри як засіб захисту внутрішнього ринку від несумлінної іноземної конкуренції традиційно є одним з основних інструментів зовнішньоторговельної політики США, що користується широкою підтримкою Конгресу, причому як Демократичної партії, так і Республіканської, а також деяких американських галузей промисловості [47, c. 81].

В основі зовнішньоторговельної політики США лежить ідея, що антидемпінгове законодавство покликане забезпечувати дотримання принципу «справедливої» торгівлі шляхом усунення ринкових диспропорцій, викликаних нечесною іноземною конкуренцією. Його застосування спрямоване на досягнення двох цілей: установлення рівних умов торгівлі для національних і закордонних виробників і ліквідацію штучно створених переваг для іноземних експортерів. Таким чином, застосування антидемпінгового мита дозволяє зрівнювати демпінгову ціну й «нормальну вартість», тим самим усуваючи переваги іноземного експортера й створюючи рівні конкурентні умови

Однак, як показує аналіз сучасної ситуації, існує розходження між теоретичним обґрунтуванням необхідності збереження принципів і методів використання антидемпінгового законодавства в США й практикою його застосування. Остання дозволяє говорити про те, що вона не тільки перебуває під впливом нинішньої тенденції посилення протекціоністської спрямованості антидемпінгових процедур, але й у значній мірі формує її, про що свідчать наступні дані.

Збільшення числа антидемпінгових мір. В 1990-ті роки у світі було ініційовано близько 2,5 тис. антидемпінгових процедур, 405 з яких, тобто приблизно 16%, доводиться на Сполучені Штати. Початок XXI століття характеризується подальшою ескалацією числа антидемпінгових розслідувань, що складно з новим сплеском протекціонізму в зовнішній торгівлі США й інших країн миру. У період з 1995 по 2002 р. по числу ініційованих антидемпінгових розслідувань і прийнятих остаточних антидемпінгових мір США посідали друге місце у світі, уступаючи лише Індії [11, c. 18-19].

Протягом розглянутого періоду основними об'єктами антидемпінгових процедур у США минулому товари з декількох країн, насамперед з Китаю (на продукцію якого доводилося 14,4% всіх антидемпінгових розслідувань і 16,7% остаточних антидемпінгових мір), Японії (8,9% антидемпінгових розслідувань, ініційованих США, і 9,4% антидемпінгових мит), Республіки Кореї (6,8 і 5,7% відповідно), а також товари з Німеччини, Індонезії, ПАР, Індії, Канади, Мексики й Росії, частка яких у загальному числі антидемпінгових процедур США становила від 3 до 4%.

Зниження частки остаточних антидемпінгових мір у загальному обсязі початих розслідувань. Цей фактор свідчить про посилення протекціоністських тенденцій, оскільки заявник заздалегідь знає, що розслідування прийде до негативних висновків, і погроза початку розслідування вже приводить до скорочення обсягів експорту в середньому на 15 -20%.

Розподіл антидемпінгових процедур на ініційовані розслідування й остаточні антидемпінгові міри зв'язано насамперед з тим, що перші не завжди приводять до введення останніх, внаслідок чого виділяють так званий «рівень успіху», що характеризує частку розслідувань, що закінчилися введенням конкретних антидемпінгових мір.

За період 1995 -2002 р. 34% розслідувань, проведених у США, закінчилися без введення антидемпінгових мір. Таким чином, «рівень успіху» у США вище, ніж у ЄС і Австралії, де, відповідно, 61 і 74% антидемпінгових розслідувань закінчилися без введення остаточних антидемпінгових мір, однак, рівень «неуспіху» у США також досить високий.

Аналізуючи причини великої кількості розслідувань у США, що закінчилися без введення антидемпінгових мір, слід зазначити, що в 80% випадків не вдалося обґрунтувати збиток від демпінгу, а в 6,6% — довести наявність демпінгу.

Терміни дії антидемпінгових мит. Антидемпінгове мито по своїй суті є короткостроковою мірою. Проте часто вона вводиться на тривалий строк і стає бар'єром на шляху розвитку торгівлі. Сполучені Штати лідирують по цьому показнику. У середньому американські антидемпінгові мита діють дев'ять років. (Для порівняння: більше 90% всіх антидемпінгових мит у світі вводяться приблизно на п'ять років). Рекордсменом є антидемпінгове мито відносно домкратів з Канади, що не відмінялося в США більше 36 років. З нині діючих антидемпінгових розпоряджень довше всього застосовується мито на хлоропреновий каучук з Японії (понад 20 років).

Галузева структура застосування антидемпінгових мір. Аналіз галузевої структури антидемпінгових процедур, початих в 90-х роках, показав високий ступінь їхньої концентрації в декількох галузях, захищаються традиційно від іноземної конкуренції у всіх країнах.

У США лідером щодо цього є продукція чорної металургії. На неї доводиться близько 65% ініційованих антидемпінгових розслідувань і 68% остаточних антидемпінгових мір. Далі з більшим відривом випливають: продукція хімічної промисловості (8,9 і 10,4% відповідно), виробу із пластмас (6,8 і 3,1%), машини й устаткування (4,8 і 3,6%) і ін. [11, c.22-24 ]

Висока концентрація застосування антидемпінгових мір у чорній металургії пов'язана з потужними пропагандистськими кампаніями й впливом сталевого лобі у вигляді профспілок і великих виробників («Ю.С. стил», «Бетлехем стил», «Атлантік стил»), що шукають державної підтримки.

Використання сконструйованих і інших штучних показників при визначенні демпінгової маржі. Крім стандартного порівняння чистої ціни на американському ринку (тобто на основі ціни «із заводу») із чистою ціною на внутрішньому ринку експортера, Міністерство торгівлі США використовує й інші методи визначення демпінгової маржі. Найбільш спірним є метод, заснований на зіставленні експортних цін і собівартості. Крім того, використання сконструйованих показників у випадках країн з неринковою економікою й у випадках, коли експортер не продає даний товар на своєму внутрішньому ринку, приводить до завищення рівня антидемпінгових мит.

Багато економістів заперечують проти таких методів аналізу й критикують практику використання антидемпінгових мит з метою обмеження імпорту, проте, США не мають наміру скасовувати дане законодавство або зменшувати ефективність його впливу. Зусилля по зміні американського антидемпінгового законодавства на користь експортерів товарів зустрічають серйозна протидія в Конгресі. У зв'язку із цим значний інтерес представляє аналіз механізму антидемпінгового процесу в США, особливо з погляду нівелювання негативного впливу протекціоніської спрямованості антидемпінгових процедур і методології розрахунку демпінгової маржі.

Отже, зважаючи на викладене вище, зазначимо, що антидемпінгові заходи, які є способом захисту внутрішнього ринку від недобросовісної іноземної конкуренції, слугують основним інструментом зовнішньої політики США, що активно підтримується Конгресом.

Антидемпінгове законодавство США повинно забезпечити дотримання принципу справедливої торгівлі шляхом усунення ринкових диспропорцій, спричинених іноземною конкуренцією. Метою застосування антидемпінгового законодавства є встановлення рівних умов торгівлі для федеральних та іноземних товаровиробників, а також ліквідація штучно створених переваг для іноземних експортерів[28, c. 66].

Висновки

Отже, у результаті проведення дослідження сформульовано ряд висновків та запропоновані до реалізації рекомендації теоретико-методологічного та науково-практичного характеру, що дозволяють узагальнити, значно спростити та систематизувати проблему антидемпінгового регулювання в країнах з транзитивною економікою. А саме:

Встановлено, що демпінг забезпечує виграш насамперед для фірми-продавця, яка набуває можливості збільшити свою частку на зовнішньому ринку, компенсуючи витрати, пов`язані з ціновою конкуренцією, за рахунок внутрішнього ринку. При цьому загальний обсяг продажу збільшується, завдяки чому фірма може навіть одержати додатковий прибуток.

Доведено, що продуценти товару в країні-імпортері завжди зазнають збитків від іноземного демпінгу. З одного боку, вони змушені відповідати зниженням цін, а з іншого – вони не мають можливості компенсувати втрати або поступитися своєю часткою на ринку. Незважаючи на те, що протягом деякого часу споживачі в країні-імпортері можуть скористатися перевагами купівлі товару за низькими цінами, надалі вони ризикують зазнати втрат внаслідок ймовірного підвищення цін через послаблення конкуренції на ринку. Всі ці несприятливі наслідки демпінгу пов`язані з порушенням конкурентного середовища на ринку країни-імпортера.

Аргументовано, що практика застосування антидемпінгових санкцій в Україні свідчить про те, що найчастіше антидемпінгове мито встановлюється на високому, фактично заборонному рівні, та стає одним з найжорстокіших протекціоністських заходів, спонукаючи іноземного постачальника або підвищувати ціну товару, або йти на добровільне обмеження експорту з метою збереження власних позицій на ринку країни-імпортера.

Якщо країна не має суттєвого впливу на світовий рівень цін на товар, то антидемпінгове мито на імпорт товару має подвійний ефект: підвищується ціна, яку сплачує споживач, і ціна, яку отримує виробник. Це завдає шкоди споживачеві товару, але дає зиск виробникові цього самого товару. У цьому разі антидемпінгове мито на імпорт виступає як податок на споживачів та як субсидія для виробників товару.

При подальшому розширенні економіко-правової основи антидемпінгової процедури в Україні слід мати на увазі, що лише в разі, коли наслідком демпінгу є обмеження конкуренції й монополізація ринку, виникає негативний ефект – зниження ефективності функціонування економічної системи в цілому. Саме тому економіко-правові процедури антидемпінгового регулювання повинні здійснюватись в площині антимонопольного (антитрестовського) законодавства.

З метою захисту національного товаровиробника є доцільним проведення розслідувань виключно щодо імпорту в Україну. Проведення українською державою будь-яких розслідувань щодо власних експортерів призводить до обкладення митом їхньої продукції й тягне зо собою більше негативних наслідків для національних економічних інтересів України, аніж наслідків позитивних.

Список використаної літератури

1. Антидемпінгова політика української держави: перший досвід.// Вісник КНУ імені Тараса Шевченка, Серія “Економіка”, вип. 50,2001.

2. Антидемпінговий кодекс України: практика та проблеми застосування / С. Осика, В. Коновалов, О. Покрещук, А. Осика. – К.: УАЗТ, 2001.

3. Бентлі Ф. Демпінг у сучасній міжнародній торгівлі (міжнародно- правові та економічні питання): Навч. посіб. / Українська академія зовнішньої торгівлі. — К. : УАЗТ, 1999. — 166с.

4. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини.– К.: Знання, 2004. – 409с.

5. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси. – К.: Знання-Прес, 2002. – 311с.

6. Герасимчук З.В., Горбач Л.М. Міжнародні економічні відносини. – Луцьк: Надстир’я, 2001. – 328 с.

7. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ: Монографія / За ред. Циганкової Т.М. – К.: КНЕУ, 2003. – 660 с.

8. Гуминська Н.В. Роль антидемпінгової політики в підвищенні ефективності зовнішньоторговельної діяльності //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — 2000. — Вип. 16: Міжнародні відносини. — C. 42-46

9. Дахно І.І., Бовтрук Ю.А. Міжнародна економіка. – К.: МАУП, 2002. – 216 с.

10. Дворніков М. Є. Міжнародна економіка. – Вінниця: ВДТУ, 2001. – 201с.

11. Зименков Р. Антидемпинговая политика США //США. Канада: экономика, политика, культура. — 2004. — № 11. — C. 15-35

12. Каменев Р. Спасительные меры. Кто и как имеет право инициировать антидемпинговые рассле-дования в Украине: После вступления Украины в ВТО единственным эффективным механизмом защиты внутреннего рынка для национального производителя станет ан-тидемпинговое законодательство. Отечественному бизнесу нужно успеть научиться его использовать/ Роман Каменев //Бизнес. — 2007. — 11 июня. — C. 24-27

13. Капуш І. Організаційно-правові основи застосування антидемпінгових мит в Україні : дис… канд. юрид. наук: 12.00.07 / Одеська національна юридична академія. — О., 2007. — 203арк.

14. Капуш І.С. Забезпечення «чесного» конкурентного середовища як один з принципів Світової організації торгівлі // Держава і право. Зб. наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 34. – К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецього НАН України, 2006 – с. 386 – 390.

15. Капуш І.С. Міжнародно-правові засади антидемпінгового регулювання // Актуальні проблеми політики. Зб. наук. праць. – Одеса, 2007. – Вип. 30. – с. 119 – 124.

16. Капуш І.С. Сутність і правова природа особливих видів мита // Митна справа. – 2006. – № 5. – с. 28 – 33.

17. Карлін М.І. Міжнародні фінанси. – К.: Кондор, 2004. – 384с.

18. Козак Ю. Г. та ін. Міжнародна економіка. – К.: Центр навчальної літератури; АртЕк, 2002. – 436 с.

19. Козик В.В. Міжнародні економічні відносини / В.В. Козик, Л.А. Панкова, Н.Б. Даниленко. – К.: Знання-Прес, 2001. – 277с.

20. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини. – К: Знання-Прес, 2003. – 407 с.

21. Кочергіна О. Антидемпінг у контексті принципів міжнародного економічного права і ГАТТ/СОТ //Право України. — 2002. — № 11. — С.144-145

22. Кочергіна О. Міжнародно-правове регулювання антидемпінгу на багатосторонній основі в системі ГАТТ/СОТ: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2004.

23. Кочергіна О. Регулювання питань антидемпінгу Генеральною угодою про тарифи і торгівлю //Право України. — 2002. — № 4. — С.144-147

24. Лазебник Л.Л. Міжнародна економіка. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 218 с.

25. Лазебник Л.Л., Митяй С.А. Міжнародна економіка. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2003. – 308 с.

26. Майєр Дж., Олесневич Д. Міжнародне середовище бізнесу: конкуренція та регулювання у глобальній економіці / Пер. з англ. – К.: Либідь, 2002. – 703с.

27. Мировая экономика / Под ред. Булатова А.С. – М.: ЮНИТИ, 2003. – 234 с.

28. Михневич С. Подержка конкуренции и политика антидемпинга: их взаимозависимость //Мировая экономика и международные отношения. — 2005. — № 6. — C. 63-66

29. Міжнародна економіка / А.П. Румянцев, Г.Н. Климко, В.В. Рокоча та ін.; За ред. А.П. Румянцева. – К.: Знання-Прес, 2003. – 447с.

30. Міжнародні організації / За ред. Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 288с.

31. Мокій А.І., Янків М.Д., Яхно Т.П., Горін Н.В. Регулювання світової економіки: Навч.-метод. посібник. – Львів: Вид-во ЛКА, 2004. – 204 с.

32. Нетудихата С.Л. Аналіз антидемпінгових процедур щодо імпортних товарів на ринках Російської Федерації // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: Сб.науч.труд. – Ч.1. – Донецк: ДонНУ — 2003. – С. 42-43

33. Нетудихата С.Л. Антидемпінгове регулювання міжнародних економічних організацій та національні економічні інтереси України // Формування торговельних режимів у перехідних економіках в умовах глобалізації (приклад України): Матер. ІХ міжн.наук.-практ.конф., 25-26 жовтня 2001 р. – К.: Інститут міжнародних відносин. — 2001. – С. 150-154

34. Нетудихата С.Л. Домінанти прийняття рішення про застосування антидемпінгових санкцій у зовнішньому бізнесі України // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.наук.праць. – Вип. 35. – Ч.1. — К.:Київський університет. – 2002. – С. 42-43

35. Нетудихата С.Л. Роль застосування антидемпінгового механізму в світі та в Україні // Вісник Київського університету. Міжнародні відносини. – Вип.19. – К.: Київський Університет, 2001. – С. 36-40

36. Нетудихата С.Л. Форми захисту українських товаровиробників на внутрішньому і зовнішньому ринках // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.наук.праць. – Вип. 33. – Ч.1. – К.: Київський університет. – 2002.- С. 212-215

37. Осика С. Порушення та проведення антидемпінгового розслідування //Право України. — 2005. — № 7. — С.34-37

38. Осика С. Розвиток антидемпінгового законодавства після Уругвайського раунду //Право України. — 2005. — № 9. — С.120-122.

39. Осика С.Г. Антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні заходи / С.Г. Осика, В.В. Коновалов, А.С. Осика. – К.: УАЗТ, 2000.

40. Осика С.Г., П’ятницький В.Т., Осика А.С. Генеральна угода з тарифів і торгівлі як основа універсального міжнародно-правового регулювання світової торгівлі. – К.: УАЗТ, 2000. – 204с.

41. Результати Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів; Тексти офіційних документів. К.: “Вимір” , Секретаріат Міжвідомчої комісії з питань вступу України до СОТ, 1998. – 520 с.

42. Рокоча В.В. Міжнародна економіка: У 2 кн. Кн.1: Міжнародна торгівля: теорія та політика. – К.: Таксон, 2000. – 320 с.

43. Румянцев А.П. та ін. Міжнародна економіка. – К.: Знання-Прес, 2003. – 448 с.

44. Савельєв Є.В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів. – Тернопіль: Екон. думка, 2001. – 496 с.

45. Світова економіка / А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирков та ін. – К.: Либідь, 2000. – 582с.

46. Сиденко В. Р. Внешнеэкономическая деятельность: проблемы системной трансформации при перходе к рынку.–– К., 1998.–– 305 с.

47. Система світової торгівлі ГАТТ/СОТ в документах – К.: УАЗТ, 2000.

48.Угода про застосування Статті VIГенеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 р. // Результати Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів: Тексти офіційних документів. — К.: Секретаріат Міжвідомчої комісії з питань вступу України до COT, 1998.- С. 157-183.

49. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації. – К.: КНЕУ, 2001. – 340с.

50. Шевчук В.О. Міжнародна економіка: теорія і практика. – Львів: Каменяр, 2003. – 719 с.

51. Шепенко Р. Антидемпинговое законодательство США //США: экономика, политика, идеология. — 1997. — № 5. — C. 95-106

52. Школа І.М., Козменко В.М., Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини. – К.: КНТЕУ, 2003. – 589 с.