Антидемпінгові мита в Україні

ВСТУП

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АНТИДЕМПІНГОВИХ ЗАСОБІВ МИТНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1. Становлення правових концепцій категорії демпінгу в міжнародній торгівлі

1.2. Сутність та правова природа антидемпінгових мит

РОЗДІЛ ІІ

МЕХАНІЗМ АНТИДЕМПІНГОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (НАЦІОНАЛЬНА ТА МІЖНАРОДНА ПРАКТИКА)

2.1. Правові засади антидемпінгу: міжнародна та національна складова

2.2. Інституціональний механізм антидемпінгового регулювання в Україні

2.3. Світовий досвід організації антидемпінгових органів

РОЗДІЛ ІІІ

ПРАВОВІ ЗАСАДИ АНТИДЕМПІНГОВОГО ПРОЦЕСУ

3.1. Зміст, сутність та принципи антидемпінгового процесу

3.2. Структура антидемпінгового процесу

3.3. Особливості нарахування та сплати антидемпінгових мит

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Ефективна реалізація національної митної політики є важливим фактором, що дозволяє державі забезпечувати наповнення державного бюджету, стабільність і розвиток національної економіки та внутрішнього ринку від пливу негативних зовнішніх факторів. Керівництвом держави неодноразово приймалися заходи щодо підвищення ефективності роботи митних органів та митно-тарифного регулювання. Це стосувалося, зокрема, внесення змін до Митного тарифу з метою оптимізації структури тарифного регулювання, реформування організації здійснення митного контролю та митного оформлення на зразок застосування системи «Єдине вікно» тощо. Важливість підвищення ефективності проведення митної політики може засвідчити факт, що лише за 11 місяців 2006 р. Держмитслужба України забезпечила надходження до Держбюджету доходів у сумі 37 млрд. 62,2 млн. грн. Цей показник у порівнянні з аналогічним періодом 2005 р. зріс на 32,1 %, при тому, що загальні обсяги імпорту зросли лише на 19,3%[68].

Прогнозований на 2007 р. вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ) буде пов’язаний із істотним зменшенням рівня захисту внутрішнього ринку за допомогою тарифних та нетарифних заходів у відповідності до міжнародно-правових зобов’язань, прийнятих на себе Україною в рамках переговорів щодо вступу до СОТ. Подібні обставини істотно підвищують значення в реалізації цілей і завдань митної політики України так званих тимчасових інструментів торгівельного захисту у вигляді антидемпінгових, компенсаційних та захисних заходів. Вищезазначені заходи, які є дозволеним виключенням із загального режиму найбільшого сприяння СОТ і дають можливість державі швидко та ефективно відповідати на прояви недобросовісної конкуренції або негативні економічні фактори в сфері зовнішньої торгівлі. Слід зазначити, що основну загрозу в даному аспекті становить саме демпінговий імпорт, загальносвітові обсяги якого мають тенденцію до збільшення. Така обставина підтверджується цілим рядом висновків експертів СОТ та Всесвітньої митної організації. Більше того, на сьогоднішній день антидемпінгові заходи становлять до 86 % від всієї кількості заходів торговельного захисту – антидемпінгових, компенсаційних та захисних [92, 4].

Разом з тим угоди СОТ встановлюють жорсткі правила застосування заходів торговельного захисту, особливо антидемпінгових, які повинні бути імплементовані до національного законодавства всіх членів цієї організації. Прийнятий Україною наприкінці 1998 р. комплекс законів щодо застосування антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних заходів був одним з перших кроків нашої держави на шляху приведення національного законодавства до вимог СОТ. Відповідно, дотримання цих правил є однією з умов участі України в багатосторонній торговельній системі як рівноправного стабільного та передбачуваного партнера.

Певні аспекти застосування антидемпінгових заходів вже ставали предметом наукових досліджень. Але, в більшості випадків, ці заходи розглядалися або з позицій суто міжнародного права, або основна увага приділялася економічним аспектам проблеми. Разом з тим, антидемпінгове регулювання виступає, насамперед, в якості особливого виду діяльності компетентних органів виконавчої влади країни, і таким чином вимагає аналізу з позицій науки адміністративного права, що дозволить визначити ключові принципи, закономірності та сформулювати рекомендації щодо підвищення ефективності як правового регулювання так і безпосередньо організації даного процесу.

Саме під таким кутом зору в дисертації аналізувалися теоретичні розробки представників вітчизняної і зарубіжної науки, які працюють, передусім, в галузях адміністративного, митного, фінансового та міжнародного права, а також теорії держави та права, зокрема таких, як: Авер’янов В.Б., Атаманчук Г.В., Бандурка О.М., Бахрах Д.М., Битяк Ю.П., Борисов К.Г., Василь’єв А.С., Воронова Л.К., Голосніченко І.П., Горшеньов В.М., Додін Є.В., Габрічидзе Б.Н., Жамкочьян С.С., Ківалов С.В., Козирін А.Н., Коваль Л.В., Колпаков В.К., Копиленко О.Л., Кормич Б.А., Кочергіна О.М., Кучерявенко Н.П., Ноздрачев А.Ф., Осика С.Г., Пашко П.В., Покрещук О.О., Приймаченко Д.В., Рабінович П.М., Развадовський В.Й., Шепенко Р.А., Шкарупа В.К..

Це дозволяє вибудувати теоретичну основу аналізу організаційно-правового та процесуального аспектів антидемпінгового регулювання в рамках митної політики України.

Практичною базою дослідження є національне законодавство України, акти міжнародного права з питань антидемпінгового регулювання, міжнародних митних відносин та міжнародної торгівлі (насамперед багатосторонні торгівельні угоди СОТ та двосторонні міжнародні договори України), а також зарубіжне митне та антидемпінгове законодавство (нормативно-правові акти Європейського Союзу, Канади, США).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану наукової роботи кафедри морського та митного права Одеської національної юридичної академії і є складовою загальної теми дослідницької роботи, яку розробляє Одеська національна юридична академія – «Правові проблеми становлення і розвитку сучасної української держави» (реєстраційний номер 0101U001195).

Мета і задачі дослідження.Метою дисертаційного дослідження є аналіз організаційних і правових основ процесу застосування антидемпінгових мит в Україні, виявлення сутності, основних принципів та цілей даного виду діяльності органів виконавчої влади, визначення місця відповідних правових норм в правовій системі України.

Відповідно до названої мети в дисертаційному дослідженні було поставлено такі завдання:

визначити правову природу та місце антидемпінгового мита в системі заходів митної політики щодо протидії нечесній конкуренції в міжнародній торгівлі;

встановити особливості формування правової бази антидемпінгового регулювання, місце і роль в цьому міжнародно-правових норм і стандартів;

проаналізувати структуру інституціонального механізму антидемпінгового регулювання в Україні та порівняти його з відповідними механізмами країн — провідних членів СОТ;

визначити сутність, спеціальні принципи та основні стадії антидемпінгового процесу, його місце в процесуальній діяльності органів виконавчої влади;

з’ясувати особливості справляння антидемпінгових мит, як процесу виконання рішень щодо застосування антидемпінгових заходів;

сформулювати пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання та організації антидемпінгового регулювання в Україні.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з процесом встановлення і застосування антидемпінгових мит в Україні.

Предметом дослідженняє інституціональний і правовий механізм антидемпінгового регулювання в Україні.

Методи дослідження.В дисертації використано комплекс загальнонаукових та спеціально-наукових методів, які забезпечили істинність відбиття об’єкту та предмету дослідження та стали основою комплексного аналізу процесу встановлення і застосування антидемпінгових мит. Аналіз вітчизняного, зарубіжного і міжнародного законодавства та досвіду антидемпінгового регулювання обумовлює широке застосування компаративних методів. В дослідженні застосовуються загальнофілософський діалектичний метод наукового пізнання, принципи системності та історизму для визначення основних принципів та характеристик процесу формування міжнародно-правової та національної складових антидемпінгового законодавства. Загальнонаукові методи – структурно-функціональний, формально-логічний та порівняльний використовувались для аналізу інституціонального механізму антидемпінгового регулювання в Україні і зарубіжних країнах. Спеціальні галузеві методи – формально-юридичний та порівняльно-правовий використовувались при аналізі положень національного законодавства з метою визначення сутності, принципів та стадій антидемпінгового процесу, особливостей виконання рішень про застосування антидемпінгових заходів.

Наукова новизна одержаних результатівполягає в тому, що вперше у вітчизняній науці в рамках цілісного оригінального дослідження з позицій науки адміністративного права та теорії управління комплексно аналізуються організаційні і правові основи процесу встановлення та застосування антидемпінгових мит в Україні.

Здійснення дисертаційного дослідження дало змогу одержати такі результати, що мають наукову новизну:

уперше:

— дано авторське визначення та охарактеризована структура інституціонального механізму антидемпінгового регулювання як складової механізму митної політики, що включає сукупність інституцій до компетенції яких входить встановлення та реалізація антидемпінгових заходів;

— дано авторське визначення поняття антидемпінгового процесу як особливого виду процесуальної діяльності органів виконавчої влади, спрямованої на захист національних товаровиробників від недобросовісної конкуренції шляхом демпінгу імпорту;

— проведений аналіз структури антидемпінгового процесу з позицій науки адміністративного права, запропонована та обґрунтована авторська класифікація його стадій, поділ яких ґрунтується на відмінностях суб’єктного складу, завдань та процесуальних дій;

— сформульовано пропозиції щодо вдосконалення правової бази та організації процесу антидемпінгового регулювання на основі аналізу світового досвіду та уточнення принципів та структури антидемпінгового процесу;

— визначено особливості нарахування та сплати антидемпінгових мит, що формують систему персоніфікованого регулювання імпорту та експорту;

удосконалено:

— перелік та характеристику спеціальних принципів антидемпінгового процесу, що стосуються забезпечення виконання стандартних правил процедури застосування антидемпінгових заходів;

— визначення сутності та правової природи антидемпінгового мита як одного із засобів митної політики, що поєднує ознаки тарифного засобу регулювання та адміністративного характеру застосування;

отримали подальшого розвитку:

— визначення особливостей взаємодії міжнародного та національного права у формуванні правової бази антидемпінгового регулювання за умов примату міжнародно-правових норм та уніфікації відповідно до міжнародно-правових стандартів;

— положення про універсальний характер антидемпінгового процесу, який забезпечує однакове застосування його правил різними державами із різними системами органів, відповідальних за антидемпінгове регулювання на засадах антидемпінгових правил СОТ.

Практичне значення одержаних результатівполягає в тому, що висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертаційній роботі, є певним внеском в теорію і практику адміністративного та митного права і можуть використовуватися: в законотворчій роботі по вдосконаленню національного антидемпінгового законодавства; в практичній діяльності компетентних органів виконавчої влади щодо підвищення ефективності проведення антидемпінгових розслідувань та застосування антидемпінгових заходів; в науково-дослідницькій роботі для подальшої розробки теми антидемпінгового регулювання; в навчальному процесі, як посібник для викладання навчальних дисциплін: «Митне право», «Митна політика», «Міжнародне митне право» та інших.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та теоретичні висновки, на яких базується дисертаційне дослідження, а також рекомендації щодо вдосконалення національного законодавства та організації механізму антидемпінгового регулювання були оприлюднені та обговорювалися на засіданнях кафедри морського та митного права Одеської національної юридичної академії, під час публічних виступів з доповідями на 9-ій звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (Одеса, 26 квітня 2006 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Другі Прибузькі юридичні читання» (Миколаїв, 24 – 25 листопада 2006 р.), Науково-практичній конференції «Реформування судової влади в Україні» (Київ, 31 березня 200 7 р.), 10-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (Одеса, 20 – 21 квітня 2007 р.).

Публікації.Основні положення та результати дисертації викладено в п’яти наукових публікаціях, чотири з яких містяться у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації.Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 202 сторінки, з них основний текст 187 сторінок, список використаних джерел – 15 сторінок. Кількість використаних джерел – 183 найменування.

РОЗДІЛ ІТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АНТИДЕМПІНГОВИХ ЗАСОБІВ МИТНОЇ ПОЛІТИКИ 1.1. Становлення правових концепцій категорії демпінгу в міжнародній торгівлі

Починаючи з 40-х рр.. ХХ століття основні тенденції розвитку міждержавних відносин в митній сфері полягають в поступовому взаємному зменшенні торгівельних бар’єрів, як в глобальному масштабі, насамперед в рамках Світової організації торгівлі (СОТ), так і на регіональній та двосторонній основі.

Але поки що ми живемо в світі, де кожна держава «виступає з позицій національної митної політики» [15, 24], і Україна не є виключенням. Здійснення подібного контролю передбачає наявність певного механізму його здійснення, що включає об’єкти та суб’єкти цього регулювання та певні правові норми, що регулюють відносини в цій сфері. Суб’єктом в даному разі виступають відповідні інститути держави, об’єктом – правові відносини, що виникають в зв’язку з переміщенням через митний кордон товарів та валютних цінностей, а регулювання здійснюється на основі відповідних нормативно-правових актів. Цей механізм, що включає вище перелічені компоненти, отримав у вітчизняній правовій науці назву “митна політика”.

Сучасна українська концепція митної політики була сформульована в роботах С.В. Ківалова та Б.А. Кормича, на думку яких «митна політика – це складова внутрішньої і зовнішньої політики, яка визначає зміст діяльності держави та її компетентних органів у сфері регулювання зовнішньоекономічних відносин та організації митної системи і має на меті захист національних інтересів, національної безпеки та економічного суверенітету держави» [53, 9]. Згодом така позиція знайшла визнання серед фахівців в галузі митного права, насамперед Є.В. Додіна, Д.В. Приймаченко, П.В. Пашко [25; 99; 113], а запропоновані ідеї було використано в законотворчій діяльності, зокрема при створенні нового Митного кодексу. Подібний підхід можна розглядати як такий, що поєднав теоретичні засади загальних адміністративно-правових досліджень зі спеціально митно-правовими. Йдеться про принципи сформульовані в роботах Авер’янова В.Б., Бахраха Д.Н., Голосніченка І.П., Коваля Л.В., Калюжного Р.А., Комзюка А.Т, Копакова В.К., Сандровського К.К., Шкарупи В.К. [1; 11; 20; 31; 55; 60; 61; 128; 152]. Важливе значення для розуміння означених процесів також мають основоположні принципи сформульовані теоретиками права, зокрема, Горшеньовим В.М., Рабіновичем П.М. [132; 114].

Згідно ст. 2 Митного кодексу України (МКУ) «митна політика – це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі» [77].

Це визначення поєднує в собі такі елементи, як «система принципів та напрямів державної діяльності» – тобто безпосередньо державна політика, «економічні інтереси та безпека» в якості певної ціннісної категорії, як їх трактує Закон України «Про основи національної безпеки» [44], та «митно-тарифні та нетарифні засоби» – тобто інструменти проведення в життя митної політики. Подібна класифікація на тарифні та нетарифні інструменти регулювання вперше виникла в міжнародному праві в 60-рр. в рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) і звідси стала найбільш поширеною в світовій практиці [62, 109]. Саме через відповідну систему інструментів відбувається реалізація основних функцій митної політики: фіскальної, регулятивної та захисної. І одним з таких завдань є забезпечення чесної конкуренції з боку іноземних експортерів.

В кінці 90-х рр.. минулого століття за ініціативи Всесвітньої митної організації було проведено експертну оцінку серед митних адміністрацій 25 країн із найбільшими обсягами зовнішньої торгівлі з метою визначення очікуваних у найближчі десятиліття змін у сфері митного регулювання торгівельних відносин. Серед прогнозів були, зокрема, такі:

— обсяги міжнародної торгівлі зростатимуть, вимагаючи від митних адміністрацій оперативних дій для безперешкодного переміщення через кордони товарів;

— поступове зняття міжнародних торгових бар’єрів, зниження рівня ставок мита більшості країн;

— нові сфери діяльності, прямо чи опосередковано пов’язані з міжнародною торгівлею, будуть здійснюватися на основі системи міжнародних угод;

— зростання ролі антидемпінгових, антисубсидиційних та інших захисних заходів [67, 99 – 100].

В цілому дані прогнози будувалися на принципах та ідеях, які були закладені в систему угод ГАТТ/СОТ, яка із самого свого заснування була орієнтована на лібералізацію міжнародної торгівлі та зменшення рівня торгівельних бар’єрів. Окремим рядком в даному списку виділяється саме останній пункт щодо зростання ролі так званих заходів торговельного захисту, що відверто дисонує із загальними принципами зменшення торгівельних бар’єрів. В чому ж причина? На нашу думку, тут слід вести мову про поєднання двох основних факторів. По-перше, як це не дивно, всьому виною ефективні багатосторонні заходи з лібералізації світової торгівлі. Так, наприклад, завдяки реалізації тарифних поступок в рамках ГАТТ /СОТ середньозважений рівень ставок мит в розвинутих країнах скоротився з майже 40% наприкінці 40-х рр. ХХ ст. до 3,8% за результатами Уругвайського раунду переговорів у 1995 р.. При цьому 99% ставок митних тарифів розвинутих країн та 78% ставок митних тарифів країн, що розвиваються є «зв’язаними» угодами СОТ, тобто країни-учасниці не можуть довільно підіймати ставки мит по цих товарних позиціях [179, 25]. Поряд з лібералізацією зовнішньоторговельних режимів така ситуація призводить до зменшення регулятивного потенціалу митних тарифів та значно звужує можливості урядів щодо ефективного впливу на структуру імпорту. В той же час застосування антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних заходів є виключенням із загальних принципів режиму найбільшого сприяння СОТ і дозволяє певним чином компенсувати зменшення ефективності митно-тарифного регулювання.

Застосування антидемпінгових мит, як і інших заходів торговельного захисту обумовлюється певними діями суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних держав. Адже основне завдання як антидемпінгових так і близьких до них компенсаційних та спеціальних мит – ліквідувати прояви недобросовісної або надмірної конкуренції в міжнародній торгівлі, які наносять або можуть нанести шкоду національним інтересам держави, національній економіці або національним товаровиробникам.

Тому проблеми антидемпінгового регулювання не могли не зацікавити правознавців, правда в більшості в аспекті міжнародно-правовому. Тут слід відзначити дослідження О.О. Покрещука, який аналізує антидемпінгові заходи на тлі загального контексту правового регулювання міжнародної торгівлі. В дослідженнях антидемпінгового процесу А.Н. Козиріна, Р.А. Шепенко особливого значення набуває порівняльний аналіз законодавства різних держав. Національний спектр цієї проблематики найбільш повно представлений в роботах С.Г. Осики [57; 97; 101].

В українському законодавстві питання класифікації подібних дій вирішується в рамках Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [40]. Згідно норм ст. 31 цього Закону для позначення дій, які є підставою для застосування особливих мит та інших обмежувальних заходів, використовується формулювання «недобросовісна конкуренція та зростаючий імпорт при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності». При чому ч. 1 ст. 31 цього Закону визначає, що під недобросовісною конкуренцією при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності розуміється:

— здійснення демпінгового імпорту, до якого застосовуються антидемпінгові заходи;

— здійснення субсидованого імпорту, до якого застосовуються компенсаційні заходи;

— здійснення інших дій, що законами України визнаються недобросовісною конкуренцією.

Окремо визначається поняття терміну «зростаючий імпорт», під яким розуміється здійснення імпорту в обсягах та/або за умов, що заподіюють значну шкоду або створюють загрозу заподіяння значної шкоди українським виробникам відповідних товарів (ч. 2 ст. 31).

Встановлення цих фактів компетентними органами державної влади, а також визначення зв’язку між ними та певними негативними наслідками для національних товаровиробників і є підставою застосування державою заходів у відповідь.

Так, ч. 3 ст. 31 Закону України «Про зовншіньоекономічну діяльність» за результатами антидемпінгового, антисубсидиційного або спеціального розслідування відповідно до законів України приймається рішення про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів.Законами, що визначають процедурні питання застосування кожного з видів особливих мит є Закони України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» та «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну».

Аналогічні підстави застосування антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних мит визначаються в ст.ст. 11 – 15 Закону України «Про Єдиний митний тариф» [36].

Ще одним негативним наслідком застосування антидемпінгових та інших заходів торговельного захисту є позбавлення товарів, що імпортуються на умовах недобросовісної або надмірної конкуренції, різного роду митних пільг та преференцій, якщо вони існували.

Так, згідно ч. 2 ст. 15 Закону України «Про Єдиний митний тариф», у разі, якщо імпорт товару є об’єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, преференції не встановлюються або зупиняються чи припиняються органом, який їх установив.

Нормами ч. 4 ст. 31 Закону України «Про зовнішньоекномічну діяльність» передбачено, що застосування режимів вільної торгівлі, преференцій, спеціальних пільгових режимів (прикордонної (прибережної) торгівлі, спеціальних (вільних) економічних зон та інших, передбачених законами України), а також податкових, митних та інших пільг, що діють при імпорті в Україну товарів, щодо яких застосовуються антидемпінгові, компенсаційні або спеціальні заходи, зупиняється на строк до закінчення застосування зазначених заходів.

Роздільне використання в законодавстві темінів «недобросовісна конкуренція» та «зростаючий імпорт (іншими словами – надмірна конкуренція)» насправді не є випадковим. Адже розглядаючи дані питання необхідно відзначати одну дуже принципову різницю.

У випадку застосування антидемпінгових та компенсаційних мит їх так би мовити «мішенню» виступає демпінговий імпорт, або імпорт товарів, при виробництві яких використовувалися державні субсидії. Обидва названі явища підпадають під критерії того, що називається нечесною або недобросовісною конкуренцією. При чому результат як демпінгу так і використання субсидій є абсолютно ідентичним – зменшення ціни на товари, які експортуються на ринки інших країн. Таким чином як демпінг, так і державні субсидії є двома різними способами досягнення однієї і тієї ж мети – отримання цінових переваг імпортних товарів над аналогічними товарами місцевого виробництва, і відповідно отримання конкурентних переваг у боротьбі за споживача. Для запровадження і антидемпінгових, і компенсаційних заходів необхідна наявність певного комплексу дій з боку конкретних суб’єктів ЗЕД, результатом яких є досягнення вищезазначених цінових переваг. Таким чином, формальною підставою запровадження антидемпінгових та компенсаційних мит є саме державне реагування на прояви «нечесної» конкуренції.

Зовсім інша ситуація складається із застосуванням спеціальних мит. Цей вид особливих мит спрямований на захист вітчизняної промисловості від формально «чесної» конкуренції з боку інших держав та їх суб’єктів ЗЕД. Застосування подібних мит обумовлюється неможливістю для національної промисловості витримати подібну конкуренцію, але результат їх застосування багато в чому ідентичний результатам застосування антидемпінгових та компенсаційних мит – зменшення цінових переваг іноземних товарів над аналогічними товарами національного виробництва, і, відповідно, зменшення конкуренції на національному ринку.

Так чи інакше, аналіз факторів недобросовісної або надмірної конкуренції та заходів, що приймаються у відповідь на подібні дії, досить часто носить комплексний характер, через те, що головне функціональне завдання – захист інтересів національного товаровиробника є для більшості випадків ідентичним.

Практика застосування додаткового, поряд із звичайними ввізними митами, захисту національного ринку та національних товаровиробників почала формуватися наприкінці ХІХ – початку ХХ столітті. Наприклад, перший антисубсидиційний закон було прийнято в Сполучених Штатах ще у 1897 р [168]. Антидемпінгове мито вперше було застосовано Канадою у 1904 році, щодо імпорту сталі зі Сполучених Штатів. Саме Канаду прийнято вважати країною, де вперше було сформовано концепцію антидемпінгового регулювання, яку пов’язують з іменем тодішнього міністра фінансів Канади С. Фільдинга, який вказав на недоцільність реагування на демпінг змінами ставок митного тарифу, заявивши, що «кращий засіб – встановлення спеціального мита на товари, що є предметом демпінгу» [172, 164]. Після цього антидемпінгові закони було прийнято у Новій Зеландії (1905), Австралії (1906) та Південно-Африканському Союзі (1914) [169, 63]. Згодом настала черга США, в яких перший Антидемпінговий акт було прийнято в 1916 р.[154]. Подібна географія створення правової бази щодо антидемпінгових та компенсаційних заходів не є дивною. Адже на той період економіка цих країн відчувала жорстку конкуренцію з боку європейських держав, які були на той час в промисловому плані більш розвинутими.

Але значне поширення антидемпінгової та компенсаційної практики у державному регулюванні зовнішньоекономічної діяльності відбулося вже після закінчення І світової війни. Це було обумовлено цілим рядом факторів, серед яких: загострення економічної конкуренції на міжнародних ринках, глибока економічна криза 20-х – 30-х рр.. ХХ століття, яка вразила більшість економічно розвинутих держав; початок формування державної політики щодо більш строгого регулювання економічних процесів тощо. Про швидке зростання так би мовити «популярності», наприклад, антидемпінгових заходів, свідчить той факт, що одне з перших ґрунтовних досліджень в галузі демпінгу – монографія радника уряду Німеччини Р. Дальберга під назвою «Валюта – Демпінг» було видано ще 1921 р. [165]. Вже в цій роботі було перелічено декілька десятків антидемпінгових нормативно-правових актів, виданих в різних країнах Європи, Америки та Азії.

Але найбільший вплив на розвиток антидемпінгового законодавства в Світі мав правовий досвід Сполучених Штатів Америки. Перший спеціалізований антидемпінговий закон, який носив назву Антидемпінгового Акту, було видано Конгресом США ще у 1916 році (Antidumping Act of 1916) [154]. Цей Акт передбачав можливість розгляду федеральними судами США позовів про відшкодування до сторони, яка ввозить на територію США іноземні товари за демпінговими цінами. Але цей Акт виявився малоефективним з огляду на те, що містив ряд вимог, які було важко задовольнити. Наприклад, Акт вимагав довести наявність умислу з боку експортерів демпінгових товарів нанести шкоди промисловості в США.

З цієї причини Конгресом у 1921 році було прийнято новий Антидемпінговий Акт (Antidumping Act of 1921), який діяв до 1979 року. Саме цим законодавчим актом вперше в світовій практиці було встановлено антидемпінгову процедуру майже у тому вигляді, який існує на сьогодні, включаючи необхідність проведення антидемпінгового розслідування, яке здійснювалось Департаментом державних зборів, правил визначення «чесної ціни товару», шкоди національному виробництву, демпінгової маржі та встановлення антидемпінгового мита [168].

Саме на основі Антидемпінгового Акту 1921 р. на переговорах по створенню Хартії Міжнародної організації торгівлі (ІМО) у 1947 р., ще відомої як Гаванська Хартія, США представили пропозицію по введенню в угоду відповідної антидемпінгової норми. Як відомо, переговори про створення ІМО на той час завершилися невдачею, але було досягнуто підписання Протоколу тимчасової дії, яким було введено в дію Генеральну Угоду з Тарифів і Торгівлі 1947 р [19]. Таким чином, саме на базі Антидемпінгового Акту 1921 р. було створено норми ст. VI ГАТТ 1947 р., якими було започатковано міжнародно-правове регулювання антидемпінгової практики.

Згідно норм ч. 1 ст. VI ГАТТ сторони угоди визнали, що «демпінг, через який товари однієї країни потрапляють на ринок іншої країни за вартістю меншою, ніж нормальна вартість товарів, повинен осуджуватися, якщо він спричиняє матеріальну шкоду чи створює загрозу матеріальної шкоди промисловості, створеній на території сторони, чи значно затримує створення вітчизняної промисловості» [19]. Також були визначені критерії вартості імпортного товару, меншої ніж «нормальна вартість». Це відбувається в тих випадках, якщо ціна товару, який експортується з однієї країни в іншу:

а) нижча за порівняну ціну при звичайному ході торгівлі на алогічний товар, призначений для споживання в експортуючій країні;

б) за відсутності такої внутрішньої ціни, нижча за найвищу порівняну ціну на аналогічний товар, призначений для експорту до будь-якої третьої країни при звичайному ході торгівлі або нижчу за вартість виробництва товару в країні походження, до якої додані помірні додаткові витрати на продаж та прибуток.

Таким чином норми ГАТТ закріпили визначення демпінгу як продаж товару на ринку іншої країни за ціною нижчою ніж вартість товару на внутрішньому ринку країни експорту або нижчою ніж видатки на виробництво товару.

Необхідно зазначити, що з огляду на історію формування норм ст. VI ГАТТ — 47, її призначенням було не запровадження практики застосування антидемпінгових заходів, а, навпаки, її обмеження, шляхом встановлення вимог щодо правил визначення демпінгу, наявності загрози та обмеження способів протидії демпінгу лише застосуванням антидемпінгових мит. Адже до цього часу антидемпінгові заходи застосовувалися багатьма країнами з початку ХХ ст., при чому застосовувалися досить довільно, часто мали дискримінаційний характер і переслідували не лише економічні, але й політичні цілі. Тим самим, введенням ст. VI ГАТТ, знову ж таки, реалізовувався один з ключових принципів ГАТТ щодо попередження дискримінації між країнами-членами угоди. З огляду на цю специфіку та враховуючи складність і неоднозначність питання, концепція антидемпінгових заходів, запроваджена безпосередньо в нормах ст. VI ГАТТ, була досить стриманою і залишала широке поле для маневру державам-учасницям цієї угоди.

З огляду на те, що формулювання ст. VI ГАТТ є доволі нечіткими, вони були конкретизовані в додаткових угодах. Під час шостого раунду багатосторонніх переговорів ГАТТ у 1964 – 1967 рр. (Кеннеді — раунд) країнами-учасницями ГАТТ було вироблено і підписано у 1967 р. Угоду про застосування статті VI ГАТТ, яка мала робочу назву «Антидемпінговий кодекс» і вступила в силу 1 липня 1968 р.[179, 44].

Антидемпінговий кодекс 1967 р. істотно уточнив концепцію ст. VI ГАТТ – 47 та доповнив її процедурними вимогами щодо антидемпінгових розслідувань. Крім того, саме під час Кеннеді — раунду всі тодішні країни-учасниці ГАТТ взяли на себе зобов’язання щодо приведення своїх антидемпінгових процедур у відповідність до вимог ст. VI ГАТТ.

Антидемпінгові правила ГАТТ було піддано ревізії під час Токійського раунду багатосторонніх торгівельних переговорів. Крім того, на цей раунд було винесено створений Комісією з Міжнародної Торгівлі США проект Угоди щодо субсидій та компенсаційних заходів (Agreement Relating to Subsidies and Countervailing Measures), і Антидемпінговий кодекс було змінено у відповідності до цієї Угоди. Новий варіант Угоди про застосування ст. VI ГАТТ вступив в силу 1 січня 1980 р. [155, IV-4].

Але справжнє визнання антидемпінгові правила ГАТТ отримали вже після підписання в 1994 році комплексу багатосторонніх торгівельних угод СОТ. Адже до того часу Антидемпінговий кодекс ГАТТ не був загальнообов’язковим для країн-учасниць. Наприклад, угоду 1979 року підписало лише 26 країн. Натомість Угода про застосування статті VI ГАТТ-94 є невід’ємною частиною Угоди про заснування СОТ [74], і, таким чином, є обов’язковою для всіх, майже 150 країн-членів СОТ. Крім того, заходи, спрямовані на підтримання чесної конкуренції, запроваджені і цілою низкою інших багатосторонніх торгівельних угод СОТ та торгівельних угод з обмеженою кількістю учасників. Зокрема, це стосується угод з сільського господарства, текстилю, молочних продуктів, яловичини тощо. При чому в більшості випадків основним засобом боротьби з проявами недобросовісної конкуренції визначається саме застосування антидемпінгових, компенсаційних та захисних (спеціальних) мит. Таким чином на сьогоднішній день створена ціла система стандартів СОТ із забезпечення добросовісної конкуренції в міжнародній торгівлі, обов’язкова для виконання країнами-учасницями.

Як вже зазначалося, на сьогоднішній день прийнято визначати три основні групи факторів, через які імпорт може негативно впливати на ситуацію в економіці окремої країни та які вважаються достатньою підставою для застосування державою, що страждає від подібного імпорту, певних заходів у відповідь. До таких груп факторів відносяться: 1) демпінговий імпорт, 2) субсидований імпорт, 3) імпорт, небезпечний через швидке зростання обсягів або деякі інші умови.

Найбільш відомим, і найчастіше згадуваним в науковій літературі безумовно, є демпінговий імпорт. Більше того, досить часто в національному законодавстві окремих країн під терміном «антидемпінгові заходи» розуміються всі заходи, спрямовані на захист вітчизняного виробника від надмірної конкуренції з боку імпортованих товарів, що, насправді, не відповідає специфічному змісту категорії «демпінг».

Взагалі, демпінг у міжнародній торгівлі представляє собою сукупність способів та засобів, спрямованих на зниження цін на товари, що експортуються, для того, щоб вони успішно конкурували з іншими аналогічними товарами на одному чи багатьох іноземних ринках [14, 617 – 618].

Оскільки демпінг значною мірою є економічною категорією, то найчастіше і аналізувався науковцями суто в економічній площині. На сьогоднішній день в економічній науці виділяють три «класичні» види демпінгу: хижацький, спорадичний та постійний [16, 186 – 187].

Перший, найбільш агресивний – хижацький демпінг. Такою назвою визначають реалізацію товарів на закордонних ринках за цінами, нижчими за видатки на виробництво. Основною метою такого демпінгу є витіснення з ринку національних виробників та отримання монополістичного становища на цьому ринку.

Іншим видом демпінгу є спорадичний демпінг, який передбачає реалізацію значної кількості товару за цінами нижчими від внутрішніх цін країни-експортера, або за цінами нижчими за видатки виробництва на протязі дуже короткого відрізку часу. Такий демпінг має результатом, насамперед, дезорганізацію ринку країни-імпортеру, але не завдає суттєвої шкоди національним виробникам аналогічних товарів через свою коротку тривалість.

Нарешті, третій вид демпінгу – постійний демпінг. Основною ознакою цього виду демпінгу є постійна реалізація товарів за цінами нижчими від внутрішніх цін країни-експортера, або за цінами нижчими за видатки виробництва на протязі значного періоду часу. Такий вид демпінгу може нанести істотної шкоди, або призупинити розвиток національних галузей виробництва аналогічних товарів.

Відразу необхідно підкреслити, що мова йде саме про «класичні» форми демпінгу, які в чистому вигляді, скоріше за все існують лише в економічній теорії. Адже на сьогоднішній день економічна концепція демпінгу має супротивників не менше, ніж прихильників. І це стосується, насамперед, спроб визначити наскільки демпінг взагалі може нанести реальної шкоди національній економіці, та чого більше в антидемпінговій практиці: дійсно боротьби з «нечесною» конкуренцією або намагання держав мати в своєму арсеналі додатковий інструмент впливу на міжнародну торгівлю.

Зокрема, вважається, що в жорсткій, класичній формі, демпінг може здійснюватися лише при підтримці держави, яка забезпечуватиме існування двох взаємопов’язаних вимог: по-перше, санкціонувати створення та діяльність монопольного об’єднання у внутрішній економіці, по-друге забезпечувати протекціонізм відносно імпортних товарів [14, 619 – 620]. І це не дивно. Адже виробник, який здійснює демпінг, повинен якимось чином компенсувати втрати від продажу товару на іноземному ринку за низькими цінами. Така компенсація, як правило, здійснюється за рахунок інших ринків, насамперед внутрішнього. Але для підняття цін на цей же товар на внутрішньому ринку виробнику необхідно, насамперед, не мати сильних внутрішніх конкурентів (іншими словами мати монопольне становище), або домовитися з конкурентами про фіксування цін на певному рівні. В іншому випадку товари даного виробника на внутрішньому ринку за підвищеними цінами купуватися не будуть, а це призведе лише до його власних фінансових втрат. Але обидві дії – отримання монопольного становища на ринку або договір про фіксування цін є предметом внутрішнього антимонопольного законодавства, і реалізація цих заходів без згоди відповідних державних органів неможливо.

Крім того, підняття цін на товар на внутрішньому ринку можливо лише за умов існування протекціоністських тарифних та нетарифних заходів, які обмежують проникнення аналогічних товарів іноземного виробництва. Адже в іншому випадку конкуренція з боку більш дешевих імпортних товарів, знову ж таки, призведе до негативних наслідків для даного виробника. Встановлення тарифних та нетарифних обмежень також є прерогативою держави.

Таким чином, на практиці, основні причини демпінгу полягають не тільки, і не скільки в бажанні дестабілізувати ринок певної країни, або знищити конкурентів, а обумовлюються цілим рядом економічних та політичних факторів.

Так, дуже часто, низькі ціни на імпортні товари пояснюються особливостями валютно-фінансової політики країни походження товарів. Зокрема, в науковій літературі існує поняття «валютний демпінг», який представляє собою експорт товарів по цінам нижче цін конкурентів в результаті використання експортером додаткового прибутку, який отримується від падіння курсу (девальвації) національної валюти по відношенню до валют інших країн [112, 116]. В даному випадку діє пряма залежність – чим нижчий курс національної валюти країни-експортера, тим дешевші її товари на зовнішньому ринку. Така ситуація пояснюється тим, що видатки на виробництво обчислюються в національній валюті, а продаються товари, як правило, за більш стабільну вільноконвертовану валюту. Таким чином в силу зменшення курсу національної валюти, видатки виробництва, виражені у валюті інших країн, зменшуються, залишаючи можливість або для отримання додаткового прибутку, або для зменшення ціни на товари, що експортуються.

Так само, демпінг виступав для деяких держав з високими темпами інфляції інструментом вирішення проблем нестачі вільноконвертованої валюти. Цей вид демпінгу з’явився в Європі після І світової війни і отримав назву «погоні за доларом»[14, 619].

Нарешті, в світовій практиці антидемпінгового регулювання особливий підхід було сформовано стосовно демпінгового імпорту з країн з неринковою економікою, оскільки вважалося, що ціноутворення в них відбувається не економічним, а адміністративним шляхом, і тому внутрішні ціни в цих країнах не можуть слугувати підставою для визначення демпінгу [162].

Таким чином, в більшості видів експорту товарів за демпінговими цінами ми можемо побачити вплив економічної політики країни-експорту. Але у випадку демпінгу вплив такої державної політики має завуальований характер і не має значення для встановлення факту демпінгу. При чому об’єктом антидемпінгових заходів виступає саме «ціновий демпінг», який «є за своєю суттю характеристикою певного типу поведінки окремої фірми, яка намагається отримати перевагу на ринку іншої країни шляхом дискримінаційних цінових домовленостей, спираючись лише на власні кошти. Саме в цьому полягає принципова відмінність демпінгу від цінової дискримінації, що базується на субсидіях, оскільки останні держава надає окремим підприємствам у прямій чи опосередкованій формі» [101, 253 – 254].

Подібні відмінності між демпінгом та субсидуванням експорту визначають особливості в правовому регулюванні антидемпінгових та компенсаційних заходів. Адже у випадку субсидованого імпорту виробник товарів не несе збитків від такого продажу, оскільки вони покриваються за рахунок держави, в рамках державної економічної політики. Однією з перших країн, яка запровадила компенсаційні мита, стали Сполучені Штати. Ще у 1897 р. в США було прийнято Закон про компенсаційні мита (Countervailing Duty Act). Але практика субсидування експорту стала найбільш поширеною вже після Першої світової війни, і відповідно з того часу в законодавстві цілого ряду країн стали запроваджуватися норми, які встановлювали механізми протидії подібній практиці, насамперед через застосування компенсаційних мит. На рівні багатосторонньої міжнародної угоди питання субсидій, знову ж таки, було піднято при підписанні ГАТТ 47. Питанням субсидування в рамках ГАТТ присвячені ст.. VІ «Антидемпінгове та компенсаційне мито» та ст.. XVІ «Субсидії». Так, ч. 1 ст. ХVI ГАТТ розглядає субсидію, як «будь яку форму підтримання доходу чи ціни, яка прямо чи опосередковано призводить до зростання експорту будь-якого товару з території держави чи до зменшення імпорту будь-якого товару на її територію». Таким чином згідно норм ГАТТ під загальним терміном «субсидія» розглядається будь-яка форма державної підтримки національних виробників, яка впливає на їх прибутки або механізми ціноутворення та може мати результатом: 1) експорт товарів по цінам, нижчим за порівняну ціну на внутрішньому ринку, 2) зростання експорту товарів з території держави, 3) зменшення імпорту товарів на територію держави.

Більш деталізоване визначення субсидії було запроваджено в Угоді про субсидії та компенсаційні заходи, підписаній за результатами Уругвайського раунду переговорів СОТ [142]. В рамках цієї угоди було розроблено цілу систему за якою не лише визначається віднесення тих або інших дій уряду до субсидування, але й здійснюється класифікація субсидій на такі, що підлягають компенсації за допомогою антисубсидиційних заходів, та такі що є прийнятними.

Нарешті, ще одним видом конкуренції з боку іноземних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, який є підставою застосування обмежувальних заходів є так звана «надмірна конкуренція», яка в самому загальному вигляді представляє собою ввезення товарів на умовах, які можуть завдати істотної шкоди національній економіці. Правовою основою подібних обмежувальних заходів є ст. ХІХ ГАТТ «Надзвичайні дії щодо імпорту окремих товарів». Згідно ст. ХІХ ГАТТ підставою для застосування захисних заходів є випадок, «якщо в результаті непередбачених обставин… імпорт будь-якого товару на територію збільшується у такий кількості та здійснюється на таких умовах, що це спричиняє чи загрожує спричинити серйозну шкоду вітчизняними виробникам на цій території аналогічних або безпосередньо конкуруючих товарів».

Досить часто в рамках системи СОТ питання антидемпінгових, компенсаційних та захисних (спеціальних) заходів розглядається в комплексі з тієї причини, що застосування подібних заходів є виключенням з фундаментального принципу загального режиму найбільшого сприяння, встановленого нормами ст. І ГАТТ. Але разом з тим, необхідно підкреслити істотну різницю. Адже «демпінг є дією окремої компанії. Щодо субсидій – це дії уряду або урядової агенції, або шляхом безпосередньої сплати субсидій, або шляхом вимоги від компаній субсидувати певних споживачів. Але СОТ є міжурядовою організацією. СОТ не має справи з приватними компаніями і не може регулювати такі дії компаній, як демпінг. Таким чином, антидемпінгові угоди стосуються лише дій, які уряд може вжити проти демпінгу. Щодо субсидій, уряд діє з обох боків, він субсидує та він вживає заходів проти субсидій. Тобто угоди з субсидій переглядають обидва питання» [179, 45].

Аналізуючи процес формування концепції антидемпінгового регулювання, що розпочався в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.ст., слід відзначити, що ключову роль в цьому відіграв правовий досвід таких країн, як Канада та США. Більше того, основні принципи антидемпінгового законодавства США було покладено в основу міжнародно-правових стандартів в цій сфері, які на сьогоднішній день визначені нормами ряду багатосторонніх торгівельних угод СОТ.

Основною метою запровадженні норм щодо антидемпінгових мит в рамках ГАТТ було не встановлення практики застосування подібних мит, адже вона була широко поширеною з початку ХХ століття, а, навпаки, намагання обмеження довільного або дискримінаційного застосування відповідної практики державами-учасницями угоди, вимагаючи від країн-учасниць стриманості та прозорості у застосуванні антидемпінгових, компенсаційних та захисних заходів.

При цьому можна визначити принципові відмінності між окремими заходами торговельного захисту. Так, демпінговий та субсидований імпорт попадають під категорію «нечесна конкуренція», і для застосування проти них відповідних заходів необхідно встановлення компетентними органами держави факту наявності демпінгу або державних субсидій та пов’язаних з ними негативних наслідків у вигляді шкоди національним товаровиробникам.

За цих умов демпінг є результатом дій окремого суб’єкту ЗЕД і відповідати на нього держава може лише шляхом застосування антидемпінгових заходів, в той час як субсидований імпорт – результатом дій держави, і протидія йому згідно правил СОТ, полягає не лише у застосуванні компенсаційних заходів, а й у взятті державами певних міжнародних зобов’язань щодо недопущення таких дій.

Підставою ж застосування захисних або спеціальних заходів є надмірна конкуренція у вигляді швидко зростаючого імпорту. Таким чином відповідні заходи застосовуються не стільки проти, в цілому чесної конкуренції з боку іноземних експортерів, скільки проти сукупності об’єктивних економічних факторів, що є несприятливими для національних товаровиробників країни імпорту. Відповідно ключовим у механізмі застосування таких заходів виступає визначення таких економічних факторів та пов’язаної з ними шкоди національним товаровиробникам.

Зазначені обставини обумовлюють необхідність аналізувати окремо кожен із заходів торговельного захисту. І антидемпінгові заходи, з огляду на їх найбільш масову практику застосування, представляють особливий інтерес з позицій з’ясування можливостей впливу державного організаційно-правового механізму на регулювання відповідних суспільних відносин.

1.2. Сутність та правова природа антидемпінгових мит

Не дивлячись на те, що антидемпінгові заходи вже доволі довгий проміжок часу ефективно застосовуються, в науковій літературі ще й досі точаться дискусії щодо природи та класифікації відповідних заходів. І одним з головних залишається питання класифікації антидемпінгових мит. Адже один ряд авторів класифікує їх як тарифні засоби регулювання, інші, вказуючи на адміністративний характер процедур встановлення антидемпінгового та інших особливих видів мита – до нетарифних.

Закон України «Про єдиний митний тариф» [36] (ст. 11) передбачає, що особливі види мита можуть застосовуватися з метою захисту економічних інтересів України, українських виробників та у випадках, передбачених законами України, у разі ввезення на митну територію України і вивезення за межі цієї території товарів, незалежно від інших видів мита. До особливих видів мита Закон відносить спеціальне мито, антидемпінгове мито та компенсаційне мито.

При чому однією з головних відмінностей, через яку названі види мит розглядаються окремо від загальних, є особлива процедура їх застосування. Згідно норм ст. 15 Закону України «Про Єдиний митний тариф» особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів.

Так, антидемпінгове мито застосовується відповідно до Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» (далі – антидемпінговий Закон) [38] у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом демпінгу, що заподіює шкоду національному товаровиробнику; або у разі вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення заподіює шкоду.

Взагалі, мито завжди займало та продовжує займати важливе місце у фінансовій системі держави, як одне з джерел формування державного бюджету. Згідно ст. 6 Закону України «Про Єдиний митний тариф»: «мито, що стягується митницею, являє собою податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України» [36]. Таким чином, законодавство однозначно визначає сутність мита як одного з видів податку.

Згідно ч. 1. ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» [45] мито належить до загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів). Такі податки і збори (обов’язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України та справляються на всій території України. Але, в той же час, діюче вітчизняне законодавство не розрізняє понять податку, збору, обов’язкового платежу тощо. Вже згаданий Закон України «Про систему оподаткування» (ч. 1. ст. 2.) визначає, що під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Відповідно сукупність усіх податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.

Визначення основних рис мита як загальнодержавного податку є дужє важливим для визначення природи та правильної класифікації антидемпінгового мита, адже саме така ознака, як податковий характер засобу, є основною при класифікації тарифних та нетарифних інструментів митного регулювання.

В рамках юридичної науки створено значну кількість підходів щодо розрізняння окремих засобів оподаткування. Одним з найбільш вдалих можна назвати такий, за якого податок розглядається як встановлений вищим органом державної влади обов’язковий безвідплатний платіж, що сплачується юридичними та фізичними особами з прибутків та майна в певних розмірах та у встановлені строки до бюджетів відповідного рівня та забезпечується примусовою силою держави. В той же час збори є платежами, які стягуються з платника державними органами за надання послуг, прав використовувати матеріальні та нематеріальні об’єкти тощо [13, 17].

Таким чином родовою ознакою, яка об’єднує податки та збори, виступає саме обов’язковий характер платежу. Адже в інших аспектах ми маємо справу з різними за змістом економічними категоріями – податком, тобто платежом, який носить безеквівалентний характер та збором (платою за послугу), що має неподатковий, індивідуально возмездний характер. Крім того, сплата податку за будь-яких умов забезпечується примусовою силою держави, а от сплата зборів залежить від волі платника отримати певні послуги або дозволи.

Як вже згадувалося, Закон України «Про Єдиний митний тариф» однозначно визначає мито, як один з видів державного податку. Але щодо того, з яким саме видом податку ми маємо справу існує декілька точок зору.

Наприклад, Л.К. Воронова та Н.П. Кучерявенко розглядають мито в якості «податкових платежів» [18, 130]. Існує і більш конкретизований підхід, за якого мито визначається як один з видів опосередкованого податку. Хоча, слід зазначити, що деякі автори, взагалі відносять мито до неподаткових платежів [94, 338].

Важливим аргументом в даному випадку виступає така ознака, як безумовний характер податку, тобто сплата податку не пов’язана з жодними зустрічними діями або привілеями з боку держави. З іншого боку, умовний характер платежу означає, що об’єкт оподаткування і обов’язок по сплаті відповідного платежу виникає при настанні певної події. Мито сплачується в залежності від вартості певного товару (яка існує незалежно від обов’язку по сплаті мита), але лише за певної умови – переміщення товару через митний кордон [18, 135].

Хоча, на нашу думку, в даному випадку слід вести мову не про відмінність мита від податку, а про особливості мита як специфічного виду державного податку, що стягується на митному кордоні держави.

Так, об’єктом оподаткування при стягуванні мита виступає не лише митна вартість товару, але й його натуральні показники (кількість), що виступає об’єктом оподаткування при застосуванні специфічних або комбінованих ставок мита.

Крім того, саме по собі переміщення товару через митний кордон не є умовою стягнення з нього мита. Адже сплата мита відбувається лише при поміщенні товару під відповідний митний режим. З тринадцяти видів митних режимів, передбачених МКУ (ст. 185) [77], мито, за загальними правилами, справляється лише у двох випадках – імпорті та експорті. Ще два митні режими – реімпорт та реекспорт передбачають повернення раніше сплаченого мита та звільнення від оподаткування.

Податковий характер мита найбільш чітко проявляється при порівнянні його з іншим видом зборів, які стягуються митними органами – митними зборами, які є платою за послуги митниці, зокрема, за митне оформлення товарів і стягуються незалежно від обраного митного режиму.

Таким чином, мито можна визначити як непрямий податок на зовнішню торгівлю товарами. Непрямий характер цього виду податку пояснюється особливостями суб’єкту його сплати. Формально мито сплачується особою, що переміщує товари через митний кордон України, або декларантом. Але, якщо товари призначені для подальшої реалізації на митній території України, формальний платник податку «виступає лише посередником між державою та споживачем товару» [148, 175]. Саме споживач імпортованого товару виступає реальним платником мита.

До того ж мито, як і інші непрямі податки, наприклад ПДВ, додається до вартості товару [149, 185 – 186]. Тим самим, сплата мита створює нову вартість, що яскраво відбивається при співставленні митної вартості товару, яка заявляється при переміщенні товару через митний кордон, і вартості „розмитненого” товару на внутрішньому ринку.

Також слід зазначити разовий характер сплати мита. Адже його сплата пов’язана із конкретною дією, яка має юридичні наслідки – переміщенням товару через митний кордон держави згідно правил, встановлених відповідним митним режимом.

Таким чином, мито має цілий ряд ознак, властивих будь-якому державному податку – суб’єкт оподаткування, об’єкт оподаткування, ставка, тарифні (податкові) пільги. Крім того, законодавством встановлено адміністративну та кримінальну відповідальність за ухиляння від сплати мити, неповну його сплату або порушення строків сплати.

Подібний аналіз загальних характеристик мита дозволяє нам більш чітко простежити принципові відмінності між загальними митами та антидемпінговими митами.

Однією з ключових позицій в даному питанні виступає проблема класифікації антидемпінгового та інших особливих видів мита. Попри присутність у його назві терміну «мито» існують чималі протиріччя щодо належності даного виду мита до засобів тарифного регулювання. Так, на думку ряду дослідників, із змісту угод СОТ випливає той факт, що антидемпінгові, компенсаційні та захисні заходи, включаючи і відповідні мита, слід розглядати в рамках так званих заходів торгівельного захисту, і відповідно відносити до заходів нетарифного регулювання [151, 112 – 113].

Але, розглядаючи відмінності між загальними та особливими митами, слід відзначити, насамперед, наявність специфічної функції або мети застосування особливих мит, яка і обумовлює особливості їх застосування. Наприклад, в митному законодавстві цілого ряду країн для характеристики антидемпінгових, спеціальних та компенсаційних мит застосовується загальний термін «захисні мита». Захисні мита є інструментом загальної торгівельної політики і слугують для захисту інтересів товаровиробників у випадку дешевого імпорту з третіх країн. Захисні мита запроваджуються як засіб протидії так званій «несправедливій торгівельній практиці», до якої відносяться демпінговий експорт, субсидування експорту в країнах-експортерах, невиконання країнами-торгівельними партнерами своїх міжнародних зобов’язань [91, 53].

Враховуючи вищезазначене, слід підкреслити істотну відмінність, яка існує між законодавством, що регулює застосування особливих мит та антимонопольним законодавством, яке регулює суто внутрішній ринок. З одного боку обидва механізми спрямовані на протидію недобросовісній конкуренції на внутрішньому ринку держави.

По-перше, антимонопольне законодавство орієнтовано на захист конкурентного середовища як певних умов змагальності у діях суб’єктів господарської діяльності на внутрішньому ринку. В той же час антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні мита, насамперед, орієнтовані на захист конкретних суб’єктів господарської діяльності.

По-друге, антимонопольні заходи, як правило, спрямовані безпосередньо проти конкретних підприємств, установ та організацій, які своїми діями порушують правила чесної конкуренції. У випадку з недобросовісною конкуренцією у зовнішньоекономічній діяльності суб’єкти господарювання, що вчинили певні протиправні дії, знаходяться за кордоном, тобто за межами юрисдикції держави, яка або товаровиробники якої, страждають від таких дій. Тому відповідні антидемпінгові, антисубсидиційні або спеціальні заходи спрямовані не проти підприємств-порушників, а проти конкретних товарів, які ввозяться на митну територію, тобто попадають під юрисдикцію держави.

В цьому аспекті варто зазначити, що дуже часто в роботах, присвячених багатосторонній торгівельній системи СОТ, звертається увага на наявність спільних рис в правовому регулюванні антидемпінгової та антисубсидиційної практики. Наприклад, відзначається, що «антидемпінгові та компенсаційні заходи мають багато спільного, в силу чого в ГАТТ їх регламентовано в рамках єдиної ст. VI, і антидемпінгові, і компенсаційні міри призначені для компенсації несправедливо отриманих конкурентних переваг. У випадку антидемпінгу – за рахунок продажу товару по заниженим цінам, у випадку компенсаційних заходів – за рахунок залучення державних субсидій» [151, 119].

Таким чином, вказані мита покликані не регулювати загальну структуру імпорту та експорту, а компенсувати конкретні випадки недобросовісної конкуренції у сфері зовнішньої торгівлі. Оскільки в більшості випадків ця недобросовісна конкуренція полягає у занадто дешевому імпорті, який негативно впливає на механізми ціноутворення на внутрішньому ринку, то захисна функція особливих мит реалізується шляхом компенсації різниці між нормальною ціною товару та заниженою.

В даному аспекті необхідно відзначити, що антидемпінгове мито є саме заходом щодо коригування ціни на внутрішньому ринку, а не видом штрафної санкції. На цю особливість однозначно вказують і норми угод, і практика Світової організації торгівлі. Нормами, ч. 1 ст. VI ГАТТ 94 встановлюється, що «демпінг… повинен осуджуватися» [19] (в оригінальному тексті застосовується термін «is to be condemned», який в англійській мові стосується як морального засудження, так і судового вироку [143, 119]). Однак відразу йде застереження, що це можливо робити лише «якщо він (демпінг) спричиняє матеріальну шкоду чи створює загрозу матеріальної шкоди промисловості, створеній на території сторони, чи значно стримує створення вітчизняної промисловості». Таким чином акцент робиться не на самому факті демпінгу, а на пов’язаних з ним негативних наслідках. Але якщо мова йде про «засудження», то відразу постає питання про санкцію за подібні протиправні дії. Але питання санкції в рамках ГАТТ розв’язується доволі специфічно. Згідно ч. 2 ст. VI ГАТТ «з метою усунення чи попередження демпінгу сторона може стягувати з будь-якого товару, який постачається в демпінговому порядку, антидемпінгове мито у розмірі, що не перевищує демпінгову маржу для цього товару» [19].

В даному визначенні слід звернути увагу на декілька аспектів, які визначають наскільки застосування антидемпінгового мита можна вважати санкцією.

По-перше, мито стягується з товару, який постачається в демпінговому порядку. Тобто, щодо об’єкту обкладення, який є фізичним предметом – товаром, можна однозначно визначити, що антидемпінгове мито є видом податку, а не видом штрафної санкції. Адже санкції можливо накладати лише на фізичних або юридичних осіб, які наділені деліктоздатністю.

По-друге, метою застосування антидемпінгового мита є «усунення чи попередження демпінгу», тобто нейтралізація дії певних економічних факторів, і в жодному разі мова не йде про міру відповідальності або компенсації шкоди.

По-третє, антидемпінгове мито в розмірі обмежено демпінговою маржою, тобто різницею між вартістю демпінгового товару та встановленою нормальною вартістю товару, тобто знову ж таки виступає лише інструментом коригування ціни товару, а не інструментом завдання збитків особі, яка здійснює ввезення товару по демпінговим цінам.

В даному аспекті непоганою ілюстрацією слугує проведене у 1998 – 2000 рр. в рамках СОТ процедура врегулювання конфлікту між Європейським Союзом та США, яку було здійснено на підставі Домовленості про правила і процедури урегулювання суперечок [28].

Підставою для звернення з боку ЄС стало існування в США Антидемпінгового закону 1916 р. (Antidumping act of 1916), положеннями якого, зокрема, визначалося незаконним імпортування в США товару по цінам, суттєво нижчим за їх ринкову вартість, а в якості санкції передбачалося накладення штрафу у розмірі до 5 тис. доларів США, або тюремне ув’язнення на строк до одного року, або те і інше. Крім того, передбачалося, що будь яка особа, якій завдано шкоди подібним порушенням, має право звернутися до суду з вимогою відшкодування цієї шкоди [154].

В результаті проведеної процедури урегулювання суперечок, здійсненою відповідною третейською групою та апеляційним органом, Орган по врегулювання спорів (Dispute Settlement Body) СОТ прийняв на своєму засіданні доповідь, в якій, зокрема, встановлювалось, що Антидемпінговий акт 1916 р. порушує вимоги ст. VI (п. 1) ГАТТ, передбачаючи замість встановлення антидемпінгових мит відшкодування збитків, накладення штрафу та ув’язнення, і це є підставою для СОТ вимагати від США приведення цього закону у відповідність з угодами СОТ (Рішення DSBAB-2000-5) [180]. Таким чином практикою СОТ підтверджується той факт, здійснення демпінгового імпорту не тягне за собою юридичної відповідальності у вигляді санкцій, які б вживалися до особи, що здійснює демпінг.

Ми можемо говорити про те, що антидемпінгові мита, так само як і загальні, реалізують свої функції (у випадку перших – захисні, у випадку других фіскальні та регулятивні) через механізм ціноутворення. Тобто, як у загальних, так і у особливих мит є ідентичними і спосіб регулятивного впливу, і кінцевий ефект у вигляді підвищення ціни товару на внутрішньому ринку, порівняно із заявленою митною вартістю. Більше того, подібний спосіб регулятивного впливу має як раз податковий характер.

Як вже зазначалося, для отримання чіткої відповіді щодо класифікації антидемпінгових мит як раз і необхідно визначити наявність або відсутність в механізмах їх застосування податкової складової. Адже саме податковий характер заходу, згідно ст. ХІ ГАТТ [19], є визначальним для віднесення інструменту державного регулювання переміщення товарів через митний кордон до тарифних або нетарифних засобів.

Аналогічний підхід реалізовано і в Митному кодексі ЄС, згідно п. 10 ст. 4 якого під терміном «імпортні збори» розглядаються «мита і збори, еквівалентні тим, що стягуються при імпорті товарів» [76]. При чому, як зазначає в своїй роботі, присвяченій митному праву ЄС С. Жамкочьян, згідно даного підходу мита є зборами, обов’язок сплати яких виникає з моменту надходження товару в економічний обіг (імпортне мито), або з вибуттям з економічного обігу (експортне мито) Спільноти. Зборами аналогічної дії є всі збори, що стягуються з перетинанням кордону, і які підвищують ціну ввезених товарів [30, 369 – 370].

Знову ж таки найбільш важливим у вищенаведеному визначенні є вказівка на спосіб регулятивного впливу – через механізм ціноутворення імпортованих товарів. Саме ідентичність даного механізму для всіх тарифних засобів митного регулювання дозволяє застосовувати термін «мита або еквівалентні імпортні збори», тим самим не обмежуючи їх класифікацію певним переліком назв.

Крім специфічної мети застосування антидемпінгових мит, ще одним фактором, який відрізняє їх від загальних мит, є процедура застосування, а саме на підставі підзаконних нормативно-правових актів уповноважених на те органів виконавчої влади. Нормативно-правовиий акт про встановлення антидемпінгового мита носить назву Рішення і приймається Міжвідомчою комісеєю з міжнародної торгівлі при Міністерстві економіки України на підставі проведеного антидемпінгового розслідування.

Таким чимном, процедура встановлення особливих мит істотно відрізняється від процедури встановлення загальних мит, яка «здійснюється Верховною Радою України шляхом прийняття законів України з урахуванням висновків Кабінету Міністрів України» (ст 2 Закону України «Про митний тариф» [43]).

Саме відмінності у процедурі встановлення антидемпінгових та інших особливих видів мита, яка носить персоніфікований, індивідуальний характер і є аргументом, яким пояснюються спроби віднести їх до засобів нетарифного регулювання. Але, як підкреслює цілий ряд дослідників, «самі по собі особливі мита все ж таки необхідно відносити до тарифних забів» [53, 159]. В даному випадку аргументами є те, що на відповідну обставину прямо вказує і Закон України «Про Єдиний митний тариф», і той факт, що в рамках СОТ особливі мита розглядаються як один з варіантів заміни нетарифних бар’єрів.

Слушною в данному випадку виглядає пропозиція щодо необхідності окремо розглядати безпосередньо антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні мита, як засіб тарифного регулювання, адже вони «носять податковий характер, вони не є платою за послуги або різновидом штрафу» та «адміністративну процедуру проведення спеціального, антидемпінгового та антисубсидиційного розслідувань, що в даному випадку необхідно відносити до групи нетарифних засобів»[53, 159].

Наприклад, Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» чітко розрізняє такі поняття як антидемпінгові заходи (п. 1 ст. 1), які являють собою «попередні або остаточні заходи, що застосовуються відповідно до цього Закону під час або за результатами антидемпінгового розслідування» та безпосередньо антидемпінгове мито (п. 2 ст. 1), що представляє собою «особливий вид мита, що справляється у разі ввезення на митну територію країни імпорту товару, який є об’єктом застосування антидемпінгових заходів» [38].

Таким чином антидемпінгові мита виступають лише одним з елементів в системі захисних заходів, які застосовуються у випадку недобросовісної конкуренції з боку інших держав і іноземних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Особливості механізму встановлення мита, на нашу думку, не можуть бути підставою для віднесення його до нетарифних засобів регулювання. Наприклад, згідно ст. 2 Закону України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» [35] передбачено щорічне запровадження сезонних ввізних мит у подвійному розмірі до пільгових ставок ввізного мита на сільськогосподарську продукцію певних груп УКТЗЕД, які протягом часу їх дії заміщують ввізні мита та є винятком з пільгових та преференційних режимів. Згідно ч. 3. ст. 2 названого Закону терміни дії сезонних мит встановлюються Кабінетом Міністрів України. Але, не дивлячись на таку процедуру, Закон однозначно відносить сезонні мита до тарифних засобів регулювання імпорту сільгосппродукції (нетарифне регулювання визначається ст. 3 даного Закону).

На тісний зв’язок між загальними та антидемпінговими митами вказує цілий ряд норм законодавства.

Так, наприклад, антидемпінгове та інші особливі види мита «сплачуються незалежно від сплати інших податків і зборів (обов’язкових платежів), у тому числі мита, митних зборів тощо, які, як правило, справляються при ввезенні на митну територію країни імпорту певних товарів». (Ідентичні норми містяться в Законах України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» (ст. 28) [38], «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» (ст. 27) [39], та «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» (ч. 2 ст. 16) [37]. Важливою в цьому аспекті є застосування фрази «незалежно від інших податків і зборів (обов’язкових платежів)». Таким чином, законодавство однозначно відносить антидемпінгове та інші особливі види мита до категорії податків і зборів. При цьому зазначені мита виступають в якості свого роду надбавки до загального ввізного мита.

Згідно норм ч. 2 ст. 15 Закону України «Про Єдиний митний тариф» [36], у разі, якщо імпорт товару є об’єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, преференції не встановлюються або зупиняються чи припиняються органом, який їх установив.

Таким чином, встановлення антидемпінгового та інших особливих видів мита тягне за собою відміну тарифних пільг щодо нарахування або сплати загальних мит, які передбачені для відповідного виду товарів або країни. Подібна норма підкреслює взаємовплив різних видів тарифного регулювання.

Надходження від таких мит не призначені для покриття конкретних державних витрат. Частина 2. ст. 17 Закону України «Про Єдиний митний тариф» встановлює, що «мито вноситься до державного бюджету України», при цьому не робиться різниці між сплатою різних видів мита. Щоправда необхідно зазначити, що в Законі України «Про державний бюджет на 2006 рік» [32] (ст. 2) в якості джерел формування загального фонду держбюджету визначаються лише «ввізне мито» (п. 11) та «вивізне мито» (п. 43), але, з іншого боку, не передбачалося особливих правил щодо використання надходжень від сплати антидемпінгових мит.

Крім того, згідно ч. 5 ст. 24 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» повернення сум, сплачених понад фактично встановлену величину демпінгової маржі, здійснюється Міністерством фінансів України, тобто здійснюється за рахунок державного бюджету України.

Слід також звернути увагу на певні відмінності, які існують у ставках загальних та особливих мит. Для загальних мит законодавством передбачено три види ставок (ст. 7 Закону України «Про єдиний митний тариф»): адвалерні (у відсотках до митної вартості), специфічні (у встановленому грошовому розмірі на одиницю товару) або комбіновані (поєднують обидва види митного обкладення).

В той же час для особливих мит передбачено лише два види ставок. Перший – у відсотках від митної вартості товару, може застосовуватися для всіх трьох видів мит – антидемпінгового, компенсаційного та спеціального.

Інший вид ставки, який може бути встановлено лише для антидемпінгового та компенсаційного мита, визначається різницею між мінімальною ціною товару та митною вартістю зазначеного товару. Подібний спосіб визначення ставки є властивим лише для даних категорій мит.

Розглядаючи питання антидемпінгових мит слід звернути увагу на одну законодавчу колізію. Так, Закон України «Про Єдиний митний тариф» (ст. 13) передбачає застосування антидемпінгових мит як щодо ввозу товарів, так і щодо вивозу. В той же час, Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» визначає лише правила проведення антидемпінгової процедури щодо демпінгового імпорту, і відповідно, застосування попередніх та остаточних антидемпінгових мит лише щодо імпорту товарів. Наразі в практиці антидемпінгового регулювання поки що є лише один випадок застосування антидемпінгових мит щодо експорту з України, який стосувався експорту електроенергії [116]. При чому антидемпінгове розслідування в даному випадку ініціювалося саме відповідно до ст. 13 Закону України «Про Єдиний митний тариф». В той же час безпосередня правова регламентація процедури розслідування відсутня, але виходячи із практики проведення відповідного розслідування можна говорити про застосовування антидемпінговими органами за аналогією правил проведення розслідувань щодо імпорту [86]. Таким чином доцільним є врегулювання даного питання на законодавчому рівні, наприклад, шляхом поширення процедур передбачених антидемпінговим Законом, і на розслідування щодо експорту.

В аналізі подібних та відмінних характеристик загальних та особливих мит слід звертати увагу на міжнародно-правову складову. Можна, наприклад, звернутися до системи угод СОТ, в процесі приєднання до якої Україна знаходиться. В тому що стосується загальних мит, міжнародно-правові зобов’язання держав-членів СОТ реалізуються в чотирьох напрямках.

По-перше, це виконання загальних принципів їх застосування. Наприклад, це принцип загального режиму найбільшого сприяння (ст. І ГАТТ 1994) [19], який передбачає автоматичне розповсюдження пільг, наданій одній країні-члену СОТ на всі інші.

По-друге, і це найголовніше, у прийнятті на себе тарифних зобов’язань, так званих «Розкладів поступок», які складають за результатами тарифних переговорів між країнами-членами СОТ. Згідно норм. ст. ІІ ГАТТ такі Розклади, додані до даної Угоди, є її невід’ємною частиною (п. 7 ст. ІІ ГАТТ), а «кожна сторона повинна надавати торгівлі інших сторін режим не менш сприятливий, ніж той, що передбачається відповідною Частиною відповідного Розкладу, доданого до цієї Угоди» (п. 1. ст. ІІ ГАТТ).

По-третє, це зобов’язання країн-членів СОТ щодо періодичного проведення багатосторонніх переговорів щодо взаємного зниження тарифів (ст. ХХVІІІ bis ГАТТ).

Нарешті, четверта група зобов’язань стосується процедурних аспектів нарахування мита, а саме визначення митної вартості країни походження товару та класифікації товарів в митних тарифах. Остання група зобов’язань на сьогоднішній день реалізується в рамках спільної діяльності Всесвітньої митної організації та СОТ [178, 8 – 10].

Крім того, питання загальних мит регулюється і на двосторонній або регіональній основі. Це стосується двосторонніх угод про вільну торгівлю, яких наприклад Україною підписано з 15 країнами, що передбачають застосування різного роду тарифних преференцій, або угод щодо створення зон вільної або прикордонної торгівлі тощо. Предметом таких угод, зокрема, виступає застосування пільгових ставок мита, тарифних квот тощо по відношенню до товарів країн-учасниць даної угоди [48].

Узагальнюючи ці зобов’язання можна стверджувати, що всі вони стосуються, насамперед, ставок мита, а також способів нарахування на основі цих ставок конкретних сум, які підлягають сплаті при ввезенні товарів на митну територію.

З іншого боку, якщо звернутися до міжнародно-правого регулювання антидемпінгових мит, то нормами угод СОТ (ст. VI ГАТТ, Угода про застосування ст. VI ГАТТ 1994) визначаються, насамперед, процедурні питання встановлення таких мит (необхідні умови для застосування, розрахунку демпінгової маржі, і відповідно обмеження її величиною ставки мита, правила проведення антидемпінгового розслідування, перегляду прийнятих рішень, строки дії антидемпінгових заходів, гарантії прав сторін антидемпінгового розслідування тощо). Таким чином міжнародно-правові зобов’язання держав-членів СОТ полягають саме в додержанні процедурних питань встановлення антидемпінгових мит. В той же час щодо встановлення загальних мит ніяких зобов’язань щодо внутрішньодержавної процедури не існує.

Аналіз сутності та правової природи антидемпінгових мит свідчить про те, що не дивлячись на адміністративний характер механізму застосування, антидемпінгові мита мають цілий набір ознак, за якими їх можна віднести до тарифних засобів регулювання, зокрема: 1) антидемпінгові мита носять характер податкового платежу, вони не є видом штрафу або плати за послуги; 2) антидемпінгові мита мають ставку, яка виражена у відсотках або у грошових одиницях; 3) регулятивний вплив антидемпінгових мит реалізується через механізм ціноутворення; 4) надходження від антидемпінгових мит зараховуються до державного бюджету.

В той же час, якщо говорити про відмінності між загальними та антидемпінговими та іншими особливими видами мита, то можна виділити три основні позиції: об’єкти регулятивного впливу, мета регулятивного впливу, процедура встановлення ставок мит та спосіб міжнародно-правового регулювання.

Так, імпортні мита, які встановлюються згідно митного тарифу, формують єдину систему загального регулювання ЗЕД, а їх об’єктом за загальним правилом виступають всі товари певного виду, що переміщуються через митний кордон. Антидемпінгові та інші особливі види мита формують систему персоніфікованого регулювання імпорту, і їх об’єктом виступають окремі види товарів, конкретних експортерів або країн.

Метою застосування загальних мит є постійне формування оптимальної структури імпорту та експорту, метою застосування антидемпінгових мит – тимчасовий захист від нечесної конкуренції.

Встановлення ставок загальних мит здійснюється в рамках загальної законотворчої процедури, встановлення ставок антидемпінгових мит в рамках певної адміністративної процедури – антидемпінгового розслідування.

Нарешті, відмінності в міжнародно-правовому регулюванні питань загальних та особливих мит є також істотними. Міжнародно-правові зобов’язання щодо загальних мит стосуються, насамперед, ставок мита. В той же час зобов’язання щодо антидемпінгових та інших особливих видів мита стосуються забезпечення виконання стандартних правил процедури їх застосування.

Таким чином можна констатувати, що антидемпінгові мита в цілому відповідають критеріям тарифних засобів регулювання в розумінні системи ГАТТ/СОТ.

РОЗДІЛ ІІМЕХАНІЗМ АНТИДЕМПІНГОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (НАЦІОНАЛЬНА ТА МІЖНАРОДНА ПРАКТИКА) 2.1. Правові засади антидемпінгу: міжнародна та національна складова

Система ГАТТ/СОТ від самої своєї появи у 1947р., в якості результату тривалих переговорів щодо доступу до ринків, декларувала свою орієнтованість на захист чесної конкуренції в міжнародній торгівлі. І це не дивно. Адже не дивлячись на те, що дуже часто СОТ розглядають як інституцію, яка покликана забезпечити реалізацію політики вільної торгівлі у світовому масштабі, насправді, ця політика є лише частиною концепції того, що в рамках СОТ отримало назву багатосторонньої торгівельної системи.

Більшість ключових принципів СОТ, таких як загальний режим найбільшого сприяння (ст. І ГАТТ), національний режим (ст. ІІІ ГАТТ), спрямовані не лише на забезпечення розширення доступу до національних ринків країн-учасниць [19]. На відміну від принципів режиму найбільшого сприяння (РНС), який є частиною більшості двосторонніх торгівельних угод, аналогічний принцип в рамках ГАТТ орієнтований не на надання переваг окремим державам, а на забезпечення максимально рівного відношення до товарів всіх країн-учасниць.

Офіційна позиція СОТ полягає в тому, що на відміну від загального РНС, який «передбачає «особливе відношення», в рамках СОТ він означає недискримінацію, тобто ставлення до усіх практично однакове. Кожен член СОТ ставиться до інших членів однаково, як до «найбільш сприятливих» торгівельних партнерів. Якщо країна поліпшує переваги, які надає одному торгівельному партнеру, вона повинна надати таке саме «краще» ставлення всім іншим членам СОТ, так щоб вони продовжували залишатися в рамках РНС. Перші двосторонні угоди щодо РНС створювали ексклюзивні клуби серед «найбільш сприятливих» торгівельних партнерів країни. В рамках ГАТТ, а зараз СОТ таких РНС клубів більше не існує. Принцип РНС забезпечує рівне ставлення до всіх членів СОТ» [179, 11].

Тож саме ідея «чесної конкуренції» на світовому ринку, принаймні формально, проходить через більшість норм ГАТТ та інших багатосторонніх угод СОТ. «Правила недискримінації – РНС та національний режим створені для забезпечення чесних умов торгівлі. Так само відповідні правила діють щодо демпінгу (експорту за низькими цінами для отримання долі ринку) та субсидій. Ці проблеми є складними, але правила намагаються встановити що є чесним або нечесним та як уряди можуть відповідати, в основному шляхом стягнення додаткових імпортних мит, розрахованих таким чином, щоб компенсувати шкоду, нанесену нечесною торгівлею» [179, 12].

Саме ці два ключові завдання – ліквідація дискримінації в міжнародній торгівлі та протистояння нечесній діловій практиці і обумовили структуру та ключові принципи тих правових норм, які було запроваджено в тексті ГАТТ 1947 (ст. VI), та які були покликані обмежувати такі різновиди недобросовісної конкуренції як демпінг та застосування субсидій.

Слід зазначити, що угоди, які регламентують застосування антидемпінгових заходів, на сьогоднішній день є одними з найбільш деталізованих щодо конкретних правил та стандартів відповідних процедур, що містяться в них. І це зрозуміло, адже в цьому випадку існує вимога щодо повної відповідності національних процедур тим стандартам, що прописані у відповідних міжнародно-правових актах. А от згідно доктрини права Європейського Союзу багатосторонні торгівельні угоди СОТ взагалі розглядаються як частина права спільноти, і кожна особа, наприклад, при судовому розгляді справи, може безпосередньо посилатися на норми вищезгаданих угод [65, 15].

Так ст. 1 Угода про застосування ст. VI ГАТТ 1994 прямо визначає, що «антидемпінговий захід застосовується тільки за умов, передбачених у ст. VI ГАТТ 1994, відповідно до розслідувань, що порушуються та проводяться згідно з положеннями цієї Угоди» [139].

Таким чином встановлено два обов’язкові елементи «відповідності» антидемпінгового заходу правилам СОТ:

1) наявність умов, за яких цей захід можливо застосовувати (факт демпінгу, факт наявності або можливості нанесення шкоди та причинно-наслідковий зв’язок);

2) вирішення питання про наявність таких умов та застосування антидемпінгового заходу лише на підставі розслідування, процедура якого відповідає правилам, встановленим СОТ.

За своєю структурою Угода про застосування ст. VI ГАТТ 1994 складається з трьох частин та додатків. Частина І Угоди стосується безпосередньо правил антидемпінгового регулювання, частина ІІ – засновує інституціональну основу реалізації цієї угоди – Комітет з антидемпінгової практики СОТ, визначає його компетенцію та встановлює процедури і правила врегулювання суперечок між країнам-членам СОТ щодо застосування цієї Угоди; частина ІІІ містить в собі заключні положення, які визначають порядок дії Угоди. В додатках конкретизуються деякі аспекти процедури антидемпінгового розслідування, а саме: Додаток І визначає процедуру розслідування на місці (тобто на території країни-експортера), а Додаток ІІ дає тлумачення терміну «найточніша наявна інформація» тим самим фактично доповнюючи юридичні підстави надання та допустимості тих або інших доказів в процесі антидемпінгового розслідування.

Таким чином, безпосередньо правила антидемпінгового процесу встановлюються нормами Частини І Угоди. Фактично кожна зі статей цієї частини визначає певний «інститут» в рамках антидемпінгового процесу.

Так перші три статті Угоди деталізують вимоги ст. VI ГАТТ 1994 щодо необхідних умов, за яких допускається застосування антидемпінгових заходів:

• ст. 2 містить правила визначення демпінгу;
• ст. 3 – правила визначення шкоди;
• ст. 4 визначає статус «галузі вітчизняного виробництва».

Наступна група норм Угоди встановлює правила проведення антидемпінгового розслідування та гарантії його законності і об’єктивності:

• ст. 5 – ініціювання та проведення антидемпінгового розслідування;
• ст. 6 – порядок надання та оцінки доказів;
• ст. 11 – строк дії та порядок перегляду антидемпінгових мит та цінових заходів;
• ст. 12 – вимоги щодо публічного повідомлення про порушення антидемпінгового розслідування та прийняті в рамках його рішення, включаючи пояснення їх мотивації;
• ст. 13 – гарантії щодо надання сторонам антидемпінгового розслідування можливості судового оскарження прийнятих рішень.

Третя група норм визначає види та способи застосування антидемпінгових заходів:

• ст. 7 визначає види можливих попередніх заходів, як то попередні антидемпінгові мита, забезпечення у вигляді готівкового внеску або боргового зобов’язання;
• ст. 8 встановлює порядок прийняття експортером добровільних цінових зобов’язань, прийняття яких тимчасово призупиняє або припиняє розслідування без застосування антидемпінгових заходів;
• ст. 9 – порядок стягнення та отримання остаточних антидемпінгових мит;
• ст. 10 визначає випадки зворотної дії рішень про стягнення антидемпінгового мита (ця зворотна дія реалізується або у вигляді підтвердження попереднього антидемпінгового мита, або у початку стягнення остаточного мита за 90 днів до дня встановлення попереднього антидемпінгового мита).

Нарешті остання група норм Частини І Угоди регулює взаємовідносини між державами-членами СОТ щодо здійснення антидемпінгового регулювання:

• ст. 14 визначає порядок подання антидемпінгового позову від імені третьої країни;
• ст. 15 встановлює особливе (більш ліберальне) ставлення при застосуванні антидемпінгових заходів щодо товарів походженням з країн-членів СОТ, що розвиваються.

Визначені нормами Угоди про застосування ст. VI ГАТТ 1994 правила антидемпінгового процесу на сьогоднішній день імплементовано в національне законодавство більш ніж 150 країн-членів СОТ, для яких ця угода має юридичну силу.

Статус Угоди про застосування ст. VI ГАТТ 1994 визначається нормами ст. 18.4 Угоди, згідно яких кожен член СОТ «робить усі необхідні кроки загального або особливого характеру для забезпечення… відповідності його законів, підзаконних актів і адміністративних процедур положенням цієї Угоди» [139]. Таким чином, можна визначити декілька позицій. По-перше, вищезазначена норма встановлює примат даного міжнародно-правового акту перед внутрішнім законодавством. По-друге, ця норма фактично визначає спосіб імплементації Угоди в національне законодавство. Цей спосіб полягає у тому, що Угода діє не безпосередньо, а через прийняття актів внутрішнього законодавства, які б відповідали її положенням.

Також важливим юридичним аспектом є наявність в рамках Угоди та в системі угод СОТ в цілому механізму, який забезпечує дієвість встановлених СОТ антидемпінгових правил. Мається на увазі можливість проведення консультацій між членами СОТ щодо будь-якої справи, яка впливає на дію Угоди про застосування ст. VI ГАТТ 1994 (ст. ст. 17.2., 17.3.) та можливість передання справи на розгляд Органу врегулювання суперечок СОТ у відповідності до Домовленості про врегулювання суперечок (ст. 17.1., 17.4.).

Крім того, в певному сенсі норми даної Угоди мають юридичну силу і для країн, які ведуть переговори щодо вступу до СОТ. Адже згідно норм ст.. ХІІ Марракеської угоди про заснування СОТ «Будь яка держава… може приєднатися до цієї Угоди на умовах, що підлягають погодженню між нею та СОТ. Таке приєднання поширюється на цю Угоду та на багатосторонні торгівельні угоди, додані до неї» [74]. Таким чином, вже самим фактом подання заявки на вступ до СОТ країна висловлює свою згоду з тими правилами, які встановлені комплексом багатосторонніх торгівельних угод та готовність привести своє законодавство та зовнішньоторгівельну практику у відповідність до них, при чому, ще до прийняття рішення про вступ до цієї організації. Більше того, нормами ст. 18.4 Угоди про застосування ст. VI ГАТТ 1994, передбачено, що кожен член СОТ зобов’язаний забезпечити відповідність своїх законів, підзаконних актів і адміністративних процедур положенням цієї Угоди «не пізніше, ніж на дату набрання для нього чинності Угоди про заснування СОТ». Іншими словами, антидемпінгові правила СОТ передбачають, що необхідні зміни в антидемпінгове законодавство країни-кандидата повинні бути внесені ще до прийняття країни в цю організацію.

В офіційно затвердженій формі Меморандуму щодо режиму зовнішньої торгівлі, який подається країною-кандидатом на членство в СОТ, п. (m) розділу VI «Політика, що впливає на торгівлю товарами» передбачає надання інформації щодо антидемпінгового режиму в країні [181].

Питання відповідності національного законодавства правилам СОТ визначається за результатами багатосторонніх переговорів в рамках Робочої групи з приєднання конкретної країни і фіксується в Доповіді Робочої групи та Протоколі про приєднання, які є складовими так званого «Пакету приєднання», що підлягає затвердженню Конференцією Міністрів або Генеральною Радою СОТ [182].

Таким чином для близько 30 країн, які на сьогодні мають статус спостерігача при СОТ та знаходяться на різних етапах приєднання до цієї організації, норми Угоди про застосування ст. VI ГАТТ 1994 виступають в якості стандарту для національного антидемпінгового законодавства. Це стосується і України, заявка якої про приєднання була подана 17 грудня 1993 р. до тоді ще Секретаріату ГАТТ.

Необхідно зазначити, що існує практика застосування антидемпінгових правил СОТ країнами, що не є членами цієї організації, на підставі двосторонніх міжнародних угод. Так, у міжнародних договорах України з Естонською республікою, ЄС, Канадою, Литовської республікою, Королівством Норвегія, Республікою Словенія, Швейцарською Конфедерацією Україна зобов’язана застосовувати антидемпінгові та компенсаційні заходи відповідно до Статей VI, XVI, XXIII, ГАТТ, Угоди про застосування ст. VI ГАТТ, Угоди про субсидії та компенсаційні заходи [96, 128]. Так, наприклад, подібний порядок передбачено згідно ст. 19 Угоди про партнерство і співробітництво між Європейськими співтовариствами та Україною від 16 червня 1994 р. [140].

Сучасний етап у створенні антидемпінгове законодавства України було розпочато у грудні 1998 року з прийняттям Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38]. Як зазначає тодішній міністр зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України С. Осика за основу, під час розробки цього Закону були обрані три ключові правові акти: Угода про застосування ст. VI ГАТТ 1994, Акт про тарифи 1930 р. США в редакції 1995 р. [177] та Регламент Ради ЄС № 384/96 від 22 грудня 1995 р. «Про захист від демпінгового імпорту з країн не членів Європейської Спільноти» [161]. «Положення цього Закону відповідають вимогам ст.ст. VI та Х ГАТТ 1994. Під час розробки цього Закону були також враховані деякі особливості застосування антидемпінгового законодавства Канади, Мексики, Індії, Бразилії, Польщі, Румунії та інших країн» [96, 11].

У вітчизняній правовій науці, за аналогією з терміном «Антидемпінговий кодекс СОТ» досить часто використовується термін «Антидемпінговий кодекс України» (АДК України) [101, 401].

Під АДК України розуміють комплекс законодавчих актів, які було прийнято 22 грудня 1998 р. з метою приведення у відповідність до вимог СОТ правил застосування антидемпінгових, компенсаційних та захисних заходів. До АДК України, крім вже згаданого Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38], прийнято відносити Закон України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» [39], присвячений питанням проведення антисубсидиційних розслідувань та застосування компенсаційних заходів, та Закон України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» [37], яким визначаються правила застосування захисних заходів, можливість введення яких передбачена ГАТТ 1994. Також до АДК України включають Закони, якими вносилися відповідні зміни до Законів України «Про Єдиний митний тариф» [36], «Про зовнішньоекономічну діяльність» [40] та «Про систему оподаткування» [45], з метою приведення їх у відповідність до нових правил застосування антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних заходів.

Необхідно зазначити, що застосування терміну Антидемпінговий кодекс України є на, нашу думку, досить дискусійним.

По-перше, вітчизняна правова доктрина під терміном «кодекс» розглядає саме кодифікований нормативно-правовий акт як вищу форму консолідації законодавства. І тому застосовувати цей термін до групи окремих законодавчих актів буде неправильним.

По-друге, такі дисципліни як антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні (захисні) заходи завжди вважалися відмінними видами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Так в рамках СОТ всі вони регулюються окремими міжнародно-правовими актами: Угода щодо застосування ст. VI ГАТТ 1994, Угода про субсидії і компенсаційні заходи та Угода про захисні заходи. Різною є також їх інституціональна основа, бо для реалізації кожної з цих угод створено окремі інституції – Комітет з антидемпінгової практики, Комітет з субсидії та компенсаційних заходів та Комітет із захисних заходів відповідно [179, 103].

В українській практиці основним фактором, що пов’язує між собою антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні процедури та розслідування є те, що всі вони здійснюються одними і тими самими органами – Міністерством економіки та Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі. Але це не може вважатися достатньою підставою для того, щоб вважати відповідну нормативно-правову базу кодифікованим законодавчим актом, і тим більше розглядати її саме як антидемпінгове законодавство.

За таких умов найбільш прийнятним, на нашу думку, буде використання терміну «антидемпінгове законодавство» для визначення сукупності нормативно-правових актів, що визначають правові засади антидемпінгового регулювання в Україні.

Основою антидемпінгового законодавства України виступає вже загаданий Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» (антидемпінговий Закон), який складається з 7 розділів, що об’єднують 38 статей. Цей законодавчий акт містить в собі як матеріальні так і процесуальні правові норми. Так, антидемпінговий Закон містить норми, якими визначаються ключові поняття, пов’язані з антидемпінговим регулюванням, статус та повноваження органів, відповідальних за антидемпінгове регулювання, зміст та дію антидемпінгових заходів тощо. Також в цьому Законі зібрано і процесуальні норми, якими визначаються стадії та етапи антидемпінгової процедури та розслідування, порядок їх проведення, процесуальні права і обов’язки сторін антидемпінгового розслідування, порядок надання та оцінки доказів, оскарження прийнятих рішень тощо.

Так, Розділ І антидемпінгового Закону «Загальні положення» містить визначення основних понять, які вживаються в даному нормативно-правовому акті, а також норми, якими визначається статус органів антидемпінгового регулювання, зокрема Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі. В статтях Розділу ІІ «Визначення демпінгу і шкоди» встановлюються правила розрахунку нормальної та експортної ціни товару, демпінгової маржі, визначення шкоди та статусу «національного товаровиробника». Розділ ІІІ «Порушення антидемпінгової процедури та антидемпінгового розслідування» містить процесуальні норми, що регулюють стадії та етапи антидемпінгового процесу. Розділ ІV «Антидемпінгові заходи» визначає можливі види заходів, які застосовуються щодо демпінгу: добровільні цінові зобов’язання, попередні та остаточні антидемпінгові мита та порядок їх застосування. Розділ V «Строк дії антидемпінгових заходів, їх перегляд, поновлення антидемпінгового розслідування, повернення сплачених сум антидемпінгового мита» визначає строки, підстави і процедури перегляду антидемпінгових заходів та стягнення і повернення відповідних сум. Розділ VІ «Загальні та спеціальні положення щодо справляння антидемпінгового мита» містить в собі норми, якими визначаються певні особливі випадки у здійсненні антидемпінгового регулювання: розслідування щодо товарів з короткочасним промисловим циклом, проведення перевірок в інших країнах, вибіркові розслідування, ухиляння від співпраці з антидемпінговими органами та ухиляння від сплати антидемпінгового мита тощо. Також розкриваються загальні питання справляння антидемпінгового мита та забезпечення конфіденційності інформації, що надається під час проведення антидемпінгової процедури та розслідування. Нарешті в останньому Розділі VІІ зібрані норми, які тим або іншим чином конкретизують положення даного Закону, зокрема щодо надання інформації заінтересованим сторонам та третім країнам, врахування факторів національного інтересу, застосування заходів відносно імпорту з країн, що розвиваються і є членами СОТ тощо.

Таким чином, за своєю структурою Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» в основному повторює розглянуту вище Угоду про застосування ст. VІ ГАТТ 1994, яка і була взята за основу при його розробці.

Слід зазначити, що в рамках проведення переговорного процесу щодо вступу України до СОТ, в 2005 році було внесено істотні зміни в процедуру антидемпінгового розслідування з метою приведення її у повну відповідність антидемпінговим правилам та практиці, ухваленим СОТ. Згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» щодо процедурних питань антидемпінгового розслідування» [33] було уточнено порядок розрахунку нормальної ціни товару, визначення незначної демпінгової маржі та незначного демпінгового імпорту, випадки припинення антидемпінгового розслідування та встановлено особливості щодо застосування антидемпінгових заходів з країн, що розвиваються, які є членами СОТ.

Необхідно, також, відзначити групу законодавчих актів, що регулюють загальні питання митної справи, зовнішньоекономічної діяльності та оподаткування, в нормах яких визначаються особливості застосування антидемпінгових заходів.

Так, Митний кодекс України [77], визначаючи ключові інститути митно-тарифного регулювання, створює правові засади визначення країни походження товару, митної вартості та порядку нарахування і сплати мита.

Закон України «Про Єдиний митний тариф» [36] також містить ряд норм, які визначають місце антидемпінгових мит в системі митно-тарифного регулювання. Зокрема, це ст. 11 «Особливі види мита», ст. 13 «Антидемпінгове мито», ст. 15 «Процедура застосування особливих видів мита». Але норми зазначених статей посилаються безпосередньо на антидемпінгове законодавство.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [40] визначає загальні принципи застосування заходів проти недобросовісної конкуренції зростаючого імпорту при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності (ст. 31), порядок видачі антидемпінгових квот та ліцензій (ст. 16) тощо.

Нарешті, третя група нормативно-правових актів, що складають антидемпінгове законодавство України, спрямована на визначення повноважень і компетенції органів державної влади, на які покладено здійснення антидемпінгового регулювання. Тут можна виділити нормативно-правові акти загального характеру, що регулюють діяльність органів державної влади в цілому, та спеціальні, що визначають повноваження безпосередньо тих установ, що відповідальні за реалізацію антидемпінгових процедур.

Безумовно, серед нормативно-правових актів, що встановлюють загальні норми регулювання діяльності органів державної влади ключовим Конституція України, яка своїми нормами закріплює розподіл повноважень між органами різних гілок державної влади. Необхідно також відзначити Закон України «Про кабінет міністрів», що створює правові засади діяльності центрального органу виконавчої влади. Має значення також Регламент Верховної Ради, яким визначається порядок здійснення законотворчої діяльності.

Що стосується безпосереднього регулювання інституціональної основи антидемпінгових процедур та розслідувань, то тут слід назвати відповідні норми Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» (ст.ст. 3, 5), Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 9), якими визначаються повноваження Міністерства економіки та Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі в даній сфері. Нормами МКУ (Глава 2) визначається структура та організація діяльності Митної служби України, яка разом з Мінекономіки та Комісією здійснює проведення антидемпінгових розслідувань та забезпечує стягнення антидемпінгового мита. Крім того, існує низка підзаконних актів – Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів, Наказів Міністерства економіки, якими визначаються компетенція відповідних органів та їх підрозділів, їх персональний склад, встановлюються процедурні питання діяльності, визначається порядок взаємодії під час проведення антидемпінгових розслідувань та забезпечення застосування антидемпінгових заходів.

Сфера дії антидемпінгового законодавства визначається нормами ч. 2. ст. 2 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту». Згідно норм зазначеної статті, цей закон не виключає застосування:

1) спеціальних правил у галузі сільського господарства;

2) заходів, що застосовуються в рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі і Світової організації торгівлі;

3) спеціальних правил, що встановлюються міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, дані положення, по-перше, встановлюють примат норм міжнародного права перед національним антидемпінговим законодавством, по друге, надають можливість обмеження сфери дії Закону торгівлею промисловими товарами із застосуванням відмінних правил щодо торгівлі сільськогосподарськими товарами.

Що стосується особливих правил щодо сільського господарства, то це є загальносвітовою практикою, корені якої, знову ж таки слід шукати в історії ГАТТ 1947 р. Від самого початку ця Угода передбачала особливі правила щодо торгівлі «первинними товарами», які включають і продукцію сільського господарства. Ці особливі правила стосувалися і антидемпінгового регулювання. Згідно п. 7 ст. VI ГАТТ «Система стабілізації внутрішніх цін чи доходів вітчизняних виробників первинного товару незалежно від руху експортних цін, в результаті якої іноді при продажі товару на експорт ціна є нижчою за порівняну ціну, яка виставляється покупцям на аналогічний товар на внутрішньому ринку, повинна розглядатися як така, що не спричиняє матеріальну шкоду…, якщо шляхом консультацій зі сторонами, які суттєво зацікавлені в такому товарі, визначено що:

а) результатом системи також був продаж товару на експорт за ціною, вищою за порівняну ціну, яка виставляється покупцями на аналогічний товар на внутрішньому ринку, та

в) система функціонує таким чином, чи то завдяки ефективному регулюванню виробництва, чи з інших причин, що вона не створює надлишкового стимулювання експорту чи іншим шляхом не спричиняє серйозного обмеження інтересів інших сторін» [19].

Таким чином фактично передбачався більш м’який режим антидемпінгового та антисубсидиційного регулювання щодо сільгосппродукції, який значно обмежував можливості застосування відповідних заходів та заохочував країни-учасниці до проведення консультацій з питань торгівлі відповідними товарами. Під час же Уругвайського раунду було підписано «секторну» Угоду про сільське господарство, яка значною мірою змінювала питання регулювання ринку сільгосппродукції, порівняно із нормами ГАТТ.

Наступні дві норми, ч. 2 ст. 2 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» встановлюють примат міжнародного права у здійсненні антидемпінгового регулювання в Україні.

Так, норма, яка дозволяє застосування інших, не передбачених Законом заходів, які «застосовуються в рамках ГАТТ і СОТ», обумовлена тим, що система СОТ є досить динамічною і відповідні угоди можуть змінюватися, уточнюватися, а самі органи СОТ мають повноваження давати офіційні тлумачення та затверджувати рекомендації щодо практики застосування цих угод. Таким чином ця норма, з огляду на прогнозований вступ України до СОТ, відкриває можливість оперативного приведення національних антидемпінгових процедур у відповідність до правил СОТ.

Дещо інший зміст має остання норма ч. 2. ст. 2 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», яка відсилає до правил, встановлених двосторонніми договорами України та встановлює примат останніх. Україною на сьогодні підписано цілу низку міжнародних угод з окремими країнами та групами країн, які встановлюють особливі правила взаємного застосування антидемпінгових заходів.

Так, наприклад, особливості застосування антидемпінгових заходів передбачено Угодою про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС (УПС) [140]. Згідно ст. 18 та 19 УПС, якщо який-небудь товар ввозиться на територію однієї із Сторін з таким перевищенням кількості і за таких умов, що наносять або можуть нанести значні збитки місцевим виробникам аналогічних або конкурентоспроможних виробів, Співтовариство або Україна, кого з них це стосуватиметься, повинні виконати наступні процедури:

— до того, як будуть вжиті будь-які заходи, надати Комітету з питань співробітництва, створеному згідно УПС, всю відповідну інформацію, з метою пошуку рішення, прийнятного для обох Сторін (п. 2 ст. 18);

— Сторона, на прохання якої відбуваються консультації, може обмежити імпорт цих виробів у такому обсязі і на такий строк, які необхідні для запобігання збиткам або їх відшкодування, або вдатись до інших відповідних заходів лише, якщо внаслідок консультацій Сторони не досягнуть угоди протягом 30 днів від дати звернення до Комітету з питань співробітництва щодо дій по запобіганню таким ситуаціям (п. 3 ст. 18);

— у виборі відповідних заходів Сторони надають пріоритет тим заходам, які якнайменше зашкодять у досягненні цілей цієї Угоди (а саме розвитку двосторонньої торгівлі на принципах СОТ) (п. 5 ст. 18).

— стосовно розслідування випадків демпінгу чи субсидій кожна Сторона погоджується розглянути подання іншої Сторони і повідомити зацікавленим Сторонам суттєві факти і міркування, на основі яких має прийматися остаточне рішення (ч. 2 ст. 19);

— до обкладання визначеним антидемпінговим або компенсаційним митом Сторона намагається здійснити все можливе для досягнення конструктивного вирішення проблеми (ч. 2 ст. 19).

Таким чином УПС передбачає, що до початку національної антидемпінгової процедури повинна бути здійснена спроба конструктивного врегулювання даного питання на міждержавному рівні, тобто без застосування обмежувальних заходів. Крім того, передбачається обмін інформацією при проведенні антидемпінгових розслідувань та застосування якомога більш м’яких заходів.

Аналогічним прикладом може слугувати Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Молдова «Про єдиний порядок регулювання зовнішньоекономічних відносин» [138]. Згідно норм ч. 2 ст. 6 даної Угоди відносно розслідування випадків демпінгу або субсидування, кожна Сторона погоджується:

— розглянути подання іншої Сторони і повідомити зацікавленим сторонам відповідного розслідування про суттєві факти і міркування, на основі яких приймається остаточне рішення про вжиття антидемпінгових або компенсаційних заходів;

— за три місяці до прийняття відповідного рішення про справляння остаточного антидемпінгового або компенсаційного мита Сторони згідно з національним законодавством, намагатимуться здійснити все можливе для досягнення конструктивного вирішення проблеми.

Іншим видом міжнародних угод, які стосуються антидемпінгових заходів, можна вважати угоди, якими держава, щодо експорту якої проводиться антидемпінгове розслідування або застосовуються відповідні заходи, бере на себе зобов’язання щодо добровільного обмеження експорту або введення індикативних (мінімальних) експортних цін.

Так, можна привести приклад Угоди між Міністерством економічного розвитку і торгівлі Російської Федерації і Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України «Про регулювання поставок деяких видів сталевих труб, походженням з України, на митну територію Російської Федерації» [129].Згідно ст. 2 цієї Угоди уряд Росії призупиняє проведення антидемпінгового розслідування відносно імпорту деяких видів сталевих труб походженням з України (ч. 1. ст. 2), а у випадку введення за результатами розслідування антидемпінгового мита, це мито не буде застосовуватися на протязі дії даної Угоди (ч. 2. ст. 2). У відповідь Українська сторона вводить експортну квоту обсягом 395 тис. тон на рік, з наступним щорічним збільшенням цієї квоти на 2%. Ця угода є прикладом попереднього врегулювання справи, що стала предметом антидемпінгового розслідування. Таким чином, міжнародною угодою було призупинено проведення антидемпінгового розслідування та стягнення антидемпінгового мита.

Аналіз нормативно-правових засад антидемпінгового регулювання засвідчує наявність двох рівнів його регламентації: міжнародно-правового та національного. Міжнародний рівень складають норми багатосторонніх торгівельних угод СОТ, зокрема ст. VI ГАТТ-94 та Угода про застосування ст. VI ГАТТ-94. Ці угоди складають універсальні стандарти, що застосовуються більш ніж 180 країнами Світу. При цьому, норми угод СОТ вимагають від країн-претендентів забезпечення відповідності національних антидемпінгових процедур вже на день вступу до СОТ. Угода про застосування ст. VI ГАТТ-94 чітко передбачає спосіб її імплементації шляхом приведення у відповідність до неї національного законодавства. В цьому аспекті антидемпінгове законодавство є унікальним, адже практично жоден з інших напрямків державної діяльності не є настільки регламентованим міжнародним правом, включно до конкретних правил та процедур. Слід зазначити, що антидемпінгові норми та стандарти СОТ базуються на одному з ключових принципів цієї організації – ліквідації дискримінації в міжнародній торгівлі, і, таким чином, в першу чергу, покликані обмежити практику довільного використання антидемпінгових заходів, вимагаючи від країн учасниць стриманості та прозорості в цій сфері.

При чому дані стандарти визначають три основні позиції:

По-перше, це – процедури та критерії оцінки визначення фактів демпінгу, шкоди та причинно-наслідкового зв’язку між ними.

По-друге, це – правила, які визначають процедури та способи, через які уряди країн учасниць мають право відповідати на факти демпінгового імпорту.

Нарешті, третя група правил визначає порядок вирішення міждержавних спорів щодо застосування антидемпінгових заходів.

Ще однією особливістю є наявність додаткових процедур застосування антидемпінгових заходів, передбачених двосторонніми угодами, які вводять такі етапи, як: проведення попередніх консультацій, припинення розслідування або припинення стягнення антидемпінгового мита на основі міждержавних зобов’язань тощо.

Національне антидемпінгове законодавство України знаходиться у прямій залежності від загальновизнаних міжнародних стандартів, створено на їх основі та прямо передбачає примат міжнародного права щодо антидемпінгового регулювання та уніфікацію відповідно до зазначених стандартів використовуючи антидемпінгові правила СОТ. Антидемпінгове законодавство України складається з низки законодавчих актів, основним серед яких є Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», який було розроблено відповідно до правил СОТ з урахуванням досвіду ряду зарубіжних країн. Автор відзначає в цьому зв’язку некоректність використання в літературі терміну «Антидемпінговий кодекс України» для визначення масиву антидемпінгового законодавства, оскільки це суперечить трактуванню терміну «кодекс» в вітчизняному праві.

2.2. Інституціональний механізм антидемпінгового регулювання в Україні

Маючи солідну міжнародну на національну правову базу антидемпінгове регулювання виступає важливим елементом митної політики держави, адже в його рамках вирішується цілий ряд завдань щодо захисту інтересів національних товаровиробників, а антидемпінгові заходи є частиною засобів реалізації митної політики.

Оскільки антидемпінгове регулювання реалізується в рамках митної політики, то його організаційна складова – сукупність інституцій, на які покладено встановлення та реалізація антидемпінгових заходів, виступають складовою інституціонального механізму митної політики взагалі. Свого часу С. Ківалов та Б. Кормич дали визначення інституціонального механізму митної політики як особливого державно-правового явища, обумовленого державною природою, соціально-функціональною роллю, цілями та змістом цієї політики. При цьому підкреслювалось, що цей інституціональний механізм являє собою складну багаторівневу систему, яка з одного боку, об’єднується особливою загальною функціональною спрямованістю, а з іншого – характеризується специфічними особливостями, пов’язаними з рівнем компетенції і характером відповідних цілей [53, 115].

Але, на нашу думку, багаторівневість інституціонального механізму антидемпінгового регулювання проявляється не лише в ієрархічній побудові системи органів державної влади різного рівня, які задіяні у встановленні та реалізації антидемпінгових заходів, але й у залученні до цього механізму міжнародних та недержавних суб’єктів.

Так, ми вже підкреслювали значення для антидемпінгового регулювання міжнародно-правових стандартів, а саме угод СОТ: Генеральної угоди з тарифів і торгівлі та Угоди щодо застосування ст. VI ГАТТ. Дані угоди перелічені в Додатку 1А до Угоди про заснування СОТ [74] в якості «багатосторонніх торгівельних угод (Multilateral Trade Agreements)» і згідно ч. 2 ст. 2 Угоди про заснування СОТ визначається, що вони є невід’ємними частинам даної угоди, обов’язковими для всіх Членів СОТ.

Ч. 1 ст. 2 Угоди про заснування СОТ встановлює, що СОТ забезпечує загальну інституціональну основу для здійснення торгівельних відносин між її членами з питань, які регулюються угодами та пов’язаними з ними правовими документами, включеними у додатки до цієї Угоди.

Ст. 3 Угоди про заснування СОТ в якості функцій цієї міжнародної організації, зокрема, називає:

— СОТ сприяє реалізації, застосуванню, функціонуванню та досягненню цілей цієї Угоди та багатосторонніх торгівельних угод (ч. 1 ст. 3);

— СОТ виступає форумом для переговорів між її членами щодо багатосторонніх торгівельних відносин з питань, які регулюються угодами, включеними у додатки до цієї Угоди (ч. 2 ст. 3);

— нарешті, СОТ керує застосуванням домовленості про правила та процедури врегулювання суперечок (ч. 3. ст.3).

Таким чином СОТ в цілому та окремі її інституції відіграють важливу роль в механізмі антидемпінгового регулювання, при чому як в якості забезпечення міжнародно-правових стандартів для національних процедур антидемпінгового регулювання, так і в якості інституції, яка забезпечує вирішення спорів між державами-членами щодо застосування антидемпінгових заходів.

В цьому аспекті серед інституцій СОТ слід назвати Міністерську конференцію (Ministerial Conference) та Генеральну Раду (General Council) СОТ, які є головними керівними органами цієї організації, і до компетенції яких входить виключне право щодо тлумачення багатосторонніх торгівельних угод СОТ.

Крім того, слід назвати Раду з Торгівлі Товарами (Council on Trade in Goods) СОТ, головною функцією якої є нагляд за функціонуванням багатосторонніх угод з торгівлі товарами, включених до Додатку 1А Угоди про заснування СОТ, а також підготовка рекомендацій щодо тлумачення та поправок до відповідних угод.

Раді з Торгівлі Товарами підзвітний Комітет з антидемпінгової практики (Committee on Anti-dumping practices – ADP), який безпосередньо забезпечує застосування та функціонування Угоди про застосування ст. VI ГАТТ, або як її ще називають, Антидемпінгового кодексу.

Комітет з антидемпінгової практики СОТ було створено згідно ст. 16.1. Угоди про застосування ст. VI ГАТТ [139]. Правовою основою діяльності даного комітету, крім названої угоди, є Правила процедури засідань Комітету, які затверджуються Радою з Торгівлі Товарами СОТ.

Комітет з антидемпінгової практики складається з представників усіх Членів СОТ, які можуть мати заступників та радників. Для своєї роботи Комітет обирає голову та заступника з числа представників держав-членів. Голова та заступник виконують свої функції протягом одного року.

Засідання Комітету відбуваються не рідше двох разів на рік, а також засідання Комітету можуть скликатися на вимогу будь-якого з Членів СОТ. Засідання Комітету скликаються Генеральним Директором СОТ. Секретаріат СОТ виконує функції секретаріату Комітету.

В рамках виконання своїх функцій Комітет з антидемпінгової практики, зокрема:

— надає Членам СОТ можливість консультацій з будь-яких питань, які стосуються дії Угоди про застосування ст. VI ГАТТ або просування її інтересів (ст. 16.1);

— щороку переглядає виконання і дію Угоди про застосування ст. VI ГАТТ, беручи до уваги її цілі (ст. 18.6);

— щорічно інформує Раду з Торгівлі Товарами про події, які відбулися протягом періоду, що охоплюється таким оглядом (с.18.6);

— якщо доцільно, може створювати допоміжні органи (ст. 16.2 Угоди про застосування ст. VI ГАТТ).

При виконанні своїх функцій Комітет та створені ним допоміжні органи можуть консультуватися та добиватися інформації з будь-якого джерела, яке вони вважають за доцільне. Але перш ніж звернутися до джерела інформації, яке знаходиться в межах юрисдикції Члена СОТ, Комітет повинен сповістити зазначеного Члена, отримати згоди Члена СОТ та фірми, до якої звертається за консультацією (ст. 16.3). На Комітет, як і на всі інші інституції СОТ, покладено обов’язок не розголошувати отриманої конфіденційної інформації без офіційного дозволу особи, установи або органу влади, який надав таку інформацію.

Разом з тим Угоди про застосування ст. VI ГАТТ покладаються і певні обов’язки на Членів СОТ відносно роботи Комітету. Так, Члени СОТ:

— без затримки повідомляють Комітету про всі прийняті попередні і остаточні антидемпінгові рішення (ст. 16.4);

— надають кожні півроку доповіді про будь-які антидемпінгові рішення, прийняті за попередні шість місяців (ст. 16.4);

— повідомляють про те, які з його органів влади компетентні для порушення та проведення антидемпінгових розслідувань (ст. 16.5а);

— повідомляють про внутрішні процедури, які регулюють порушення та проведення антидемпінгових розслідувань (ст. 16.5b).

Члени СОТ інформують Комітет по зазначеним питанням шляхом надання текстів нормативно правових актів, супровідних листів, доповідей та відповідей на переліки питань, поставлених Комітетом або іншими Членами.

Однією з форм діяльності Комітету є створення Груп із застосування (Ad Hog Group on Implementation), в засіданнях яких приймають участь всі члени Комітету. На засіданнях цих Груп розробляються пропозиції щодо практичного втілення та досвіду застосування положень Угоди про застосування ст. VI ГАТТ 1994 р., але подібні пропозиції обмежено умовою, що вони не змінюють юридичні положення Угоди.

Важливу роль відіграє Генеральна Рада СОТ, коли її засідання скликаються для виконання обов’язків Органу з врегулювання суперечок (ДСБ). Згідно норм ст. 17.1 Угоди застосування ст. VI ГАТТ до консультацій та врегулювання суперечок за цією Угодою застосовується Домовленість про правила і процедури врегулювання суперечок СОТ [28].

В рамках застосування Домовленості про правила і процедури врегулювання суперечок щодо антидемпінгового регулювання можна виділити два комплекси питань.

По-перше, в рамках даної процедури здійснюється врегулювання спорів між учасниками щодо відповідності національного законодавства щодо антидемпінгового регулювання правилам, встановленим багатосторонніми торгівельними угодами. Зокрема, найбільш відомим в цьому аспекті була справа щодо оскарження представниками Європейського Союзу Антидемпінгового акту США 1916 р. щодо його невідповідності вимогам СОТ [180].

По-друге, в рамках ДСБ вирішуються суперечки щодо фактичних обставин справ щодо застосування конкретних антидемпінгових заходів щодо товарів походженням із країн-членів СОТ. Зокрема, групою експертів, створеною рішенням ДСБ, визначається чи встановлення органами влади фактів в рамках антидемпінгової процедури було належним і чи їхня оцінка цих фактів була безсторонньою і об’єктивною (ст. 17.6 (і) Угоди про застосування ст. VI ГАТТ).

З огляду на те, що з моменту прогнозованого на 2007 рік вступу до СОТ, Україна стане повноправним членом всіх інституцій цієї організації, а національне законодавство України з антидемпінгового регулювання ще з кінця 1998 року приведено по більшості позицій до стандартів СОТ, ми можемо розглядати СОТ в цілому, та названі її інституції, зокрема, в якості міжнародної складової механізму антидемпінгового регулювання.

Розглядаючи питання національної складової інституціонального механізму антидемпінгового регулювання, як і в цілому інституціонального механізму митної політики держави, слід зважати на певну умовність подібної системи. Адже в тій чи іншій мірі питання митної політики та регулювання зовнішньоекономічної діяльності і, зокрема, антидемпінгового регулювання вирішуються в рамках діяльності цілого ряду органів державної влади, при чому як таких, що є спеціалізованими (наприклад Держмитслужба), так і таких, для яких формування чи реалізація митної політики є лише однією з функцій (наприклад Міністерство економіки). Крім того, не слід забувати і про недержавну складову даного механізму, починаючи від діяльності різного роду об’єднань та асоціацій суб’єктів підприємницької діяльності, і закінчуючи політичними партіями, які здатні впливати на прийняття стратегічних політичних рішень, прийняття законів та інших нормативно-правових актів. Останнє є особливо актуальним з огляду на підвищення в результаті політичної реформи ролі парламенту у формування як органів виконавчої влади, так і в формуванні державної політики в цілому.

Так, Д. Приймаченко, пропонуючи класифікацію складових інституціонального механізму митної політики, виділяє декілька рівнів. Зокрема, державні інституції класифікуються на органи загальної компетенції (Верховна Рада, Кабінет Міністрів) та органи спеціальної компетенції (Мінекономіки, Держмитслужба), а недержавні – на ті, що мають загальний інтерес (політичні партії) та ті, що мають безпосередній інтерес (Торгово-промислова палата, Асоціація митних брокерів тощо). При чому, державні інституції спеціальної компетенції розподіляються на: органи, для яких це не є основним видом діяльності, спеціально уповноважені органи та Консультативно-дорадчі органи [113, 38].

Але, в аналізі структури подібного механізму, важливою є теза, висловлена Б. Кормичем, згідно якої «основні цілі, які переслідує держава як суб’єкт митної політики та головні принципи її проведення повинні розкриватися в інституціональній (організаційній) структурі певного управлінського механізму, на який покладені відповідні функції. Характерною ознакою організації системи державного управління є її побудова на правових засадах, її врегулювання за допомогою правових норм. Саме цю, формально визначену структуру механізму державної митної політики України ми і здатні встановити шляхом аналізу правових актів національного законодавства» [62, 92].

Оскільки більшість процедур в рамках цього механізму антидемпінгового регулювання чітко визначені міжнародними та національними нормативно-правовими актами, то ми можемо стверджувати, що в даному випадку мова повинна йти лише про ті інституції, участь яких в антидемпінговому регулюванні прямо передбачена законодавством.

При цьому, на нашу думку, інституціональний механізм антидемпінгового регулювання, можна розглядати як в широкому так і у вузькому розумінні. В широкому розумінні інституціональний механізм антидемпінгового регулювання охоплює органи публічної влади та недержавні інституції, які створюють організаційно-правові засади протидії демпінговому імпорту взагалі. В даному випадку цей механізм є фактично сукупністю інституцій, які реалізують державне управління у відповідній галузі, і представляє собою «певний склад, організацію та сталий взаємозв’язок людських ресурсів, технічних та інших засобів, які виділяються та витрачаються суспільством на формування та реалізацію державно-управлінських впливів та підтримання життєдіяльності самого суб’єкта управління» [9, 130]. При чому означені взаємозв’язки врегульовано загальними принципами побудови державного управління, нормами конституційного та адміністративного права тощо.

В вузькому розумінні інституціональний механізм антидемпінгового регулювання представляє собою сукупність інституцій, на які покладено встановлення та реалізація антидемпінгових заходів. З огляду на процесуальний характер антидемпінгового регулювання склад даного механізму, компетенція та взаємозв’язки його складових безпосередньо визначаються і обмежуються антидемпінговим законодавством країни і мають свої властиві антидемпінговому процесу принципи та завдання.

В самому загальному вигляді склад системи органів державної влади, задіяних в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності (тобто в процесі формування і реалізації митної політики), визначено в ст. 9 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [40]. Перелік цих органів державної влади включає: Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, Національний Банк України, Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики (на сьогоднішній день Міністерство економіки України), Державну митну службу та Міжвідомчу комісію з міжнародної торгівлі. Необхідно відразу зазначити, що віднести даний перелік органів державної влади до механізму антидемпінгового регулювання можна лише в широкому розумінні.

Що стосується компетенції Верховної Ради, то згідно п. 9 ч. 1 ст. 92 Конституції України [59], виключно Законами України визначаються «засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи», а згідно п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України, виключно Законами України встановлюються «система оподаткування, податки і збори». Таким чином, саме парламент визначає нормативно-правові основи антидемпінгового регулювання, шляхом прийняття відповідних законодавчих актів. Крім того, після набрання чинності конституційною реформою [34], парламент перебрав на себе цілий ряд функцій щодо формування ряду органів виконавчої влади, які задіяні в антидемпінговому процесі.

Повноваження Кабінету Міністрів в даній сфері основані, знову ж таки на конституційній нормі, що міститься в п. 8 ст. 116 Конституції України, згідно якого цей орган «організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи». Нормами ст. 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», зокрема передбачено, що Кабінет Міністрів «забезпечує захист та підтримку національного товаровиробника; забезпечує проведення зовнішньоекономічної політики України, здійснює в межах, визначених законом, регулювання зовнішньоекономічної діяльності; організовує митну справу» [42].

Подібні функції Кабінету Міністрів підтверджуються нормами галузевих нормативно правових актів. Зокрема ч. 4. ст. 3 МКУ [77] тач. 2 ст. 9 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [40].

У складі Кабінету Міністрів спеціалізованим органом щодо антидемпінгового регулювання, згідно ч. 4 ст. 9 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», виступає Міністерство економіки, яке, зокрема: здійснює контроль за додержанням всіма суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України та проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України.

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі при даному міністерстві приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів (ч. 7 ст. 10 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

Також в нормах ст. 9 даного Закону згадуються Національний банк України, відповідальний за валютно-фінансове регулювання (ч. 3 ст. 9), Державна митна служба України, яка безпосередньо здійснює митну справу (ч. 5 ст. 9), Антимонопольний Комітет відповідальний за контроль за додержанням антимонопольного законодавства суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності (ч. 6 ст. 9). Також в рамках механізму формування та реалізації митної політики дослідниками називаються такі інституції, як Митно-тарифна рада та Державна служба експортного контролю які діють в рамках Кабінету Міністрів [53, 130 – 134]. Також законодавство передбачає участь у проведенні митної політики і органів місцевого самоврядування (ст. 10 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»), зокрема можна назвати реєстрацію зовнішньоекономічних контрактіввідділами зовнішньоекономічних зв’язків облдержадміністрацій.

Слід відзначити, що в результаті проведеної в 2005 році певної реорганізації системи центральних органів виконавчої влади, значно збільшилася роль Міністерства фінансів в реалізації завдань митної політики. Взагалі, передбачалося, що Мінфін стане головним координуючим органом щодо органів, які забезпечують надходження до державного бюджету – Державної податкової адміністрації, Держмитслужби та Головного Контрольно-ревізійного управління. Згідно п. 2 Указу Президента України «Питання міністерства фінансів України» [145], спрямування і координація Міністром фінансів України діяльності Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Головного контрольно-ревізійного управління України здійснюється шляхом:

— формування державної політики у відповідних сферах та здійснення контролю за її реалізацією зазначеними центральними органами виконавчої влади;

— внесення на розгляд Кабінету Міністрів України розроблених цими органами проектів нормативно-правових актів та погодження проектів нормативно-правових актів зазначених центральних органів виконавчої влади;

— визначення порядку обміну інформацією між Міністерством фінансів України та цими органами;

— затвердження структури цих органів.

Таким чином Мінфін, поряд з Мінекономіки, перетворилися на ключові органи щодо реалізації митної політики в рамках Кабінету Міністрів.

Розглядаючи механізм антидемпінгового регулювання слід відразу відзначити, що в інституціональному аспекті питання встановлення антидемпінгових мит є свого роду виключенням із загальних принципів митно-тарифного регулювання. Так, за загальним правилом, встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюється Верховною Радою України шляхом прийняття законів України з урахуванням висновків Кабінету Міністрів України (ст. 2 Закону України «Про митний тариф України») [43]. При цьому склалася певна процедура отримання відповідних висновків Кабінету Міністрів. Згідно ст. 5 Закону України «Про Єдиний митний тариф»[36] у складі Кабінету Міністрів діє Митно-тарифна рада. Митно-тарифну раду за посадою очолює Міністр економіки, а до її складу входять представники Мінекономіки, Держмитслужби, Міністерства закордонних справ, Мінюсту, Мінфіну, ряду інших міністерств та відомств, представники об’єднань суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та торгово-промислової палати [103]. Функції робочого апарату Митно-тарифної ради виконує Держмитслужба України.

На Митно-тарифну раду (ст. 5 Закону України «Про Єдиний митний тариф») покладено наступні завдання:

— розроблення пропозицій щодо основних напрямів митно-тарифної політики України, включаючи пропозиції про встановлення, скасування або зміну митних ставок, надання тарифних пільг і преференцій, а також про зміни в номенклатурі Єдиного митного тарифу України;

— підготовка та розгляд проектів законодавчих актів України і міжнародних договорів України щодо митно-тарифного регулювання;

— розроблення заходів, спрямованих на захист українського ринку при ввезенні на митну територію України і вивезенні за межі цієї території товарів.

Слід зазначити, що свого часу згідно Поставнови Кабінету Міністрів «Про Митно-тарифну раду» останнє положення щодо захисту українского ринку було конкретизовано. Так, згідно п. 5 названої Постанови до функцій Митно-тарифної ради, зокрема, включалося «розроблення та розгляд пропозицій про надання тарифних пільг і преференцій, застосування спеціального, антидемпінгового та компенсаційного мита, організацію та проведення необхідних процедур, що передують застосуванню зазначених видів мита, а також інших заходів, спрямованих на захист внутрішнього ринку України» [107]. Участь Митно-тарифної ради у здійсненні антидемпінгових процедур безпосередньо не передбачена, але на сьогоднішній день у склад цієї ради за посадою входить директор Департаменту антидемпінгових розслідувань та захисту внутрішнього ринку Мінекономіки, що, в принципі, підтверджує можливості Митно-тарифної ради певним чином взаємодіяти з іншими органами виконавчої влади, на які безпосередньо покладено здійснення антидемпінгових процедур.

Що ж стосується зміни ставок ввізного мита, то за участю Митно-тарифної ради вже опрацьована і діє система підготовки та прийняття рішень за такою схемою: пропозиція підприємства-виробника продукції – вивчення й аналіз цієї пропозиції в галузевому міністерстві – подання матеріалів до Митно-тарифної ради України, прийняття нею рішення про доцільність зміни тарифних ставок та підготовка законопроекту щодо внесення змін до Митного тарифу України – подання законопроекту на розгляд Кабінету Міністрів – подання на розгляд Верховної Ради законопроекту. Починаючи з 2001 р. за вказаною схемою Кабінетом Міністрів ініціювано більш ніж десять змін до ставок ввізного мита [113, 51].

Таким чином можна говорити про певну процедуру прийняття рішень щодо ставок мит Митного тарифу України, хоча дана процедура носить умовний характер і не є обов’язковою для виконання. Адже сама зміна ставок Митного тарифу здійснюється прийняттям відповідного закону Верховною Радою. Згідно ст. 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. А це робить можливим внесення законопроекту, що вносить зміни у ставки мита і без участі Кабміну та підпорядкованих йому структур. Таким чином єдиною обов’язковою для зміни ставок загальних мит процедурою є процедури проходження законопроектів у Верховній Раді, передбачені Регламентом Верховної Ради [102].

Порівнюючи інституціональний механізм встановлення загальних мит з аналогічним механізмом антидемпінгових, слід відразу відзначити декілька особливостей останнього.

По-перше, це чітка урегульованість антидемпінгової процедури, починаючи від ініціювання процедури і закінчуючи переглядом рішень та втратою сили рішення про застосування антидемпінгового мита. В той же час для встановлення загальних мит подібної чіткої процедури не передбачено.

По-друге, з огляду на урегульованість процедури, ми можемо говорити про визначене законом коло суб’єктів, які приймають участь в проведенні антидемпінгових процедур.

Нарешті, по-третє, іншим є суб’єкт встановлення ставок антидемпінгового мита, і відповідно іншим є юридичний акт, що встановлює ці ставки.

На відміну від загальних мит, ставки яких визначаються парламентом шляхом прийняття відповідного закону, визначення ставок антидемпінгового мита делеговано органам виконавчої влади. Це пояснюється, по-перше, індивідуальним характером застосування антидемпінгових мит, а по-друге, необхідністю оперативного реагування на факти демпінгу імпорту. Ці обставини називаються і відомим російським дослідником А. Н. Козиріним, який відзначив, що в більшості держав світу склалася практика, за якої «лише при винесенні рішень з кардинальних, найбільш важливих питань митної політики вимагається згода парламенту. В інших випадках повноваження щодо зміни митного режиму передаються уряду. Подібна практика відома в фінансово-правовій науці як «закон висячого замка». Делеговане законодавство забезпечує еластичність правової бази митної політики. Довгі парламентські дебати з приводу внесення поправок до діючого законодавства зробили б неефективним захист національної економіки за допомогою митного регулювання» [56, 66].

Нормами ст. 3 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» визначається, що органами, які проводять антидемпінгові розслідування, є уповноважені на це центральні органи виконавчої влади: 1) Міністерство, 2) Державна митна служба 3) Комісія.

Під терміном«Міністерство» мається на увазі Міністерство економіки України. Згідно ст. 1 Указу Президента України «Про Міністерство економіки України», Міністерство економіки України (Мінекономіки України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Згідно п. 32 ст. 4 цього ж Указу, Мінекономіки «проводить у встановленому порядку антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування, готує пропозиції щодо застосування односторонніх обмежень імпорту, відповідно до норм та принципів Світової організації торгівлі (СОТ)» [147].

У складі Мінекономіки діє структурний підрозділ міністерства – Департамент антидемпінгових розслідувань та захисту внутрішнього ринку [90]. В теперішньому вигляді Департамент було створено у листопаді 2005 р., згідно відповідного наказу Міністертва [88].

До складу Департаменту входять наступні структурні підрозділи:

— Відділ торговельних переговорів та доступу на ринки;

— Відділ антидемпінгових, захисних та компенсаційних розслідувань;

— Відділ дослідження стану ринку;

— Інформаційно-аналітичний відділ.

Департамент є структурним підрозділом центрального апарату Міністерства економіки України, який підпорядкований Міністру економіки України. Взаємодія департаменту з іншими структурними підрозділами Міністерства здійснюється в установленому порядку.

Департамент очолює директор, якого в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади Міністр економіки України.

Директор департаменту спрямовує, координує та контролює роботу структурних підрозділів, що входять до складу департаменту, зокрема він:

— організовує і координує підготовку та опрацювання проектів рішень і документів з питань, що належать до компетенції департаменту;

— забезпечує в межах компетенції реалізацію існуючих вимог щодо збереження державної таємниці, здійснює в межах компетенції необхідні заходи щодо збереження службової таємниці в департаменті;

— співпрацює з керівниками інших структурних підрозділів Міністерства у питаннях, які потребують спільного розв’язання [89].

Також передбачено прийняття положень про кожен з відділів Департаменту, якими дані відділи повинні керуватися у своїй роботі. В складі даного Департаменту основні функції щодо проведення антидемпінгових процедур, покладені на Мінекономіки згідно законодавства, виконує Відділ антидемпінгових, захисних та компенсаційних розслідувань.

Участь у розслідуванні Державної митної служби України (Держмитслужби), регламентується, крім Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», також Положенням про Державну митну службу України. Пункт 1 даного Положення визначає статус Держмитслужби як центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері митної справи. Діяльність Держмитслужби України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Згідно п. 3 Положення про Держмитслужбу до її завдань, зокрема, віднесено «здійснення разом з іншими уповноваженими центральними органами виконавчої влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку» [144].

Структурним підрозділом Держмитслужби, до компетенції якого входить участь у здійсненні антидемпінгового регулювання, є Департамент податків та тарифного регулювання. До складу Департаменту входять чотири управління:

— Управління податків та зборів;

— Управління митно-тарифного регулювання;

— Управління контролю визначення митної вартості;

— Управління номенклатури й класифікації товарів.

Згідно п. 3.7. Положення про Департамент податків та тарифного регулювання [82] до його функцій зокрема входять:

— участь у діяльності Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі з питань застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів;

— забезпечення виконання рішень Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі з питань застосування спеціального, антидемпінгового, компенсаційного мита.

Таким чином даний, підрозділ Держмитслужби приймає участь у здійсненні антидемпінгового регулювання, як на етапі проведення антидемпінгової процедури та розслідування, так і на етапі застосування попередніх та остаточних антидемпінгових заходів.

На етапі розслідування Департамент податків та тарифного регулювання забезпечує Мінекономіки та Комісію необхідною інформаціїєю, зокрема, згідно п. 4.5. вищезгаданого Положення, Департамент має право отримувати в установленому порядку від структурних підрозділів Держмитслужби, митних органів інформацію й матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

Щодо реалізації антидемпінгових заходів, Департамент має право:

— приймати участь у розробці Держмитслужбою проектів законодавчих та нормативно-правових актів (п. 4.1.).

— давати доручення митним органам для вжиття заходів чи здійснення дій, спрямованих на виконання завдань, віднесених до компетенції Департаменту, та вимагати звітів про їх виконання (п. 4.4.).

— контролювати роботу митних органів (п .4.7) тощо.

Щодо безпосередньо стягнення антидемпінгових мит, то вони здійснюються митними органами в процесі митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Нарешті, Комісія – Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, правовий статус якої визначається згідно норм ст. 5 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту». Комісія складається з Голови Комісії, його першого заступника, заступників та членів комісії, які згідно Закону повинні бути посадовими особами органів виконавчої влади. Головою Комісії, є за посадою Міністр економіки України.Персональний склад Комісії, включаючи першого заступника голови, заступників та членів комісії, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Слід зазначити, що Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі є одним з небагатьох органів виконавчої влади, створення якого, компетенція, так само як і назва, прямо визначені в законодавчому акті. Такий статус Комісії значно відрізняє її від більшості інших центральних органів виконавчої влади, які створюються, реорганізуються та ліквідуються за рішенням Кабінету Міністрів.

До складу Комісії на сьогоднішній день входять представники Міністерства промислової політики, Міністерства аграрної політики, Міністерства закордонних справ, Міністерства фінансів, Міністерства юстиції, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, Антимонопольного комітету, Держмитслужби та начальник Департамента антидемпінгових розслідувань та захисту внутрішнього ринку [106].

Формою роботи Комісії є засідання. Комісія у межах своєї компетенції приймає рішення, організовує та контролює їх виконання.

Згідно ч. 6 ст. 5 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38] на засіданнях Комісії можуть прийматися рішення:

1) про порушення антидемпінгового розслідування;

2) про позитивні або негативні висновки стосовно наявності демпінгу та методи, що дають можливість визначити демпінгову маржу;

3) про позитивні або негативні висновки щодо наявності шкоди та її розмір;

4) щодо визначення причинно-наслідкового зв’язку між демпінговим імпортом та шкодою;

5) про застосування антидемпінгових заходів;

6) з інших питань в межах повноважень, передбачених законодавством.

Разом з тим, ч.1 ст. 13 антидемпінгового Закону, називаючи головними суб’єктами проведення антидемпінгового розслідування Мінекономіки та Комісію зазначає, що «розслідування здійснюється разом з іншими органами виконавчої влади в країні імпорту». Це вказує на те, що участь у проведенні антидемпінгового розслідування можуть приймати і інші органи виконавчої влади України. Таким чином, крім прямо передбаченої участі у антидемпінговому розслідуванні Держмитслужби, яка повинна забезпечувати необхідною інформацією Мінекономіки та Комісію, положення ч. 1 ст. 13 антидемпінгового Закону не виключає можливості для Міністерства та Комісії при проведенні розслідування звертатися за необхідною інформацією та матеріалами до інших органів виконавчої влади. Зокрема, таке право Мінекономіки передбачено нормами ст. 5 Указу Президента України «Про Міністерство економіки України». Так, наприклад, Мінекономіки має право:

— залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками), консультаційні та експертні організації для розгляду питань, що належать до його компетенції (п.1 ст. 5);

— робити запити та одержувати від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в повному обсязі інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань і повноважень(п. 4 ст. 5);

— користуватися безоплатно базами даних, що створюються та ведуться органами виконавчої влади (п. 5 ст. 5);

Крім того, додаткові повноваження надаються Мінекономіки згідно антидемпінгового законодавства. Так, Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» передбачає, що Міністерство при проведенні антидемпінгового розслідування має право:

— одержувати від органів виконавчої влади в країні імпорту інформацію, документи, матеріали, необхідні для проведення антидемпінгового розслідування (ч. 4 ст. 13);

— для виконання рішень Комісії доручати іншим органам виконавчої влади в країні імпорту здійснювати перевірки або заходи контролю за діяльністю імпортерів, продавців і українських виробників( ч. 5 ст. 13);

— здійснювати в інших країнах перевірки інформації, одержаної від заінтересованих сторін, за згодою відповідної заінтересованої сторони та при відсутності заперечення з боку офіційно повідомлених компетентних органів заінтересованої країни (ч. 5 ст. 13 антидемпінгового Закону).

Необхідність залучення до проведення антидемпінгових заходів широкого кола державних та недержавних інституцій було свого часу передбачено і Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації антидемпінгового законодавства» [146]. Згідно п. 1 даного Указу здійснення заходів та сприяння реалізації антидемпінгового законодавства покладено на такі центральні органи виконавчої влади, як: Міністерство аграрної політики, Міністерство вугільної промисловості, Міністерство економіки, Міністерство палива та енергетики, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство промислової політики, Міністерство транспорту та зв’язку, Державну митну службу, Державний комітет лісового господарства, Державний комітет рибного господарства, Державний комітет статистики та «інші заінтересовані центральні органи виконавчої влади». Зокрема, на них покладено завдання:

— проведення разом з об’єднаннями (асоціаціями, союзами, спілками) виробників і суб’єктами господарювання постійного дослідження розвитку національних ринків товарів;

— забезпечення складання та подання українськими суб’єктами господарювання антидемпінгових, антисубсидиційних і спеціальних скарг (заяв).

Таким чином даний Указ Президента акцентує увагу не лише на взаємодії різних органів виконавчої влади при ініціюванні та провденні антидемпінгових розслідувань, але й вказує на необхідність тісної співпраці між органами виконавчої влади та недержавними організаціями – об’єднаннями виробників та суб’єктами госоподарювання.

Згідно норм п. 20 ст. 1 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» сторонами антидемпінгового розслідування є:1)іноземний виробник, 2) експортер, 3) імпортер, 4) об’єднання (асоціація), 5) компетентні органи країни експорту, 6) національний товаровиробник тощо, які були в установленому порядку повідомлені про порушення антидемпінгового розслідування;

П. 21 ст. 1 того ж антидемпінгового Закону вводить поняття «заінтересованої сторони», під якою розуміється будь-яка особа, яка повідомила Мінекономіки про свою заінтересованість в участі у антидемпінговому розслідуванні відповідно до Закону та яка бере активну участь в антидемпінговому розслідуванні шляхом подання у письмовій формі доказів або іншої інформації, достатньої для цілей цього розслідування. Заінтересованими сторонами можуть бути: 1) іноземний виробник, експортер або імпортер товару, що є об’єктом розслідування, або об’єднання (асоціація), більшість членів якого становлять іноземні виробники, експортери або імпортери товару, що є об’єктом антидемпінгового розслідування; 2) компетентні органи країни експорту товару, що є об’єктом розслідування; 3) національний товаровиробник, виробник або оптовий продавець подібного товару в країні імпорту; 4) об’єднання (асоціація), більшість членів якого виробляє або продає оптом подібний товар в країні імпорту; 5) професійна спілка, що об’єднує працівників підприємств, які виробляють або продають оптом подібний товар в країні імпорту; 6) органи виконавчої влади в країні імпорту в межах їх компетенції;

Слід також відзначити, що Закон передбачає ще одну форму участі інших органів виконавчої влади у здійсненні антидемпінгового регулювання. Так згідно ч. 3 ст. 12 вищезазначеного Закону при наявності у відповідного органу виконавчої влади України відповідних доказів демпінгу і шкоди, цей орган зобов’язаний терміново надіслати чи подати скаргу до Міністерства. Таке ж право на подання до Міністерства скарги має професійна спілка працівників підприємств національного товаровиробника.

Важливим аспектом в даному випадку є визначення національного товаровиробника, адже від цього залежить чи буде ініційовано антидемпінгове розслідування за відповідною скаргою.

Згідно ч. 1 ст. 11 антидемпінгового Закону «національний товаровиробник визначається як сукупність виробників подібного товару або тих із них, сукупне виробництво яких становить основну частину усього обсягу виробництва в країні імпорту цього товару».

Поняття «основна частина усього обсягу виробництва» деталізується нормами ч. 6 ст. 12 антидемпінгового Закону. Скарга вважається поданою національним товаровиробником або від його імені, якщо вона підтримується українськими виробниками, сукупне виробництво яких становить понад 50 відсотків загального обсягу виробництва подібного товару, виробленого тією частиною підприємств національного товаровиробника, яка підтримує скаргу або висловлює заперечення.

Закон передбачає можливість порушення антидемпінгової процедури у випадку, якщо скаргу підтримують виробники, сукупне виробництво яких становить не меньше ніж 25 відсотків загального обсягу виробництва подібного товару національним товаровиробником. Але до закінчення процедури заявники повинні або шляхом отримання підтримки або заперечень довести, що скаргу підтримують виробники, сукупне виробництво даного товару яких складає не меньше 50 відсотків.

Необхідно відзначити, що суб’єкти – сторони антидемпінгового розслідування та заінтересовані сторони згідно законодавства наділені певним переліком процесуальних прав, як то: подавати письмові докази, знайомитись з матеріалами розслідування, вимагати проведення антидемпінгових слухань, вимагати перегляду встановлених антидемпінгових мит, оскаржувати рішення Комісії в судовому порядку тощо.

З огляду на недержавний характер подібних суб’єктів, їх правовий статус врегульовано в основному установчими документами, і тому досить важко дати їх загальну характеристику. Але можна визначити ряд організацій, діяльність яких, так само, як і взаємодія з органами державної влади, регламентується законодавством.

Так, у березні 2005 р. було утворено дорадчий орган під назвою «Рада імпортерів при Кабінеті Міністрів України» [111]. Дещо пізніше, в липні тогож року, замість неї було створено Раду з питань зовнішньоекономічної діяльності при Кабінеті Міністрів України (далі – Рада) [110]. Ця Рада є постійно діючим консультативно-дорадчим органом. До складу Ради, який формується Кабінетом Міністрів, входять представники великих підприємств, установ, ассоціацій підприємців що здійснюють експортно-імпортну діяльність, а також надають послуги в галузі перевезень, митного оформлення тощо. Раду очолює голова, який має двох заступників. Окрім безпосереднього керівництва роботою Ради та затвердження планів її роботи голова Ради має право брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів, при розгляді питань, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності.

Рада провадить свою діяльність на основі взаємодії з центральними та місцевими органами виконавчої влади, консультативно-дорадчими органами, громадськими об’єднаннями, підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності

Формою роботи Ради є засідання, які проводяться згідно з планами або за рішенням голови Ради, а у разі його відсутності заступника голови. Засідання Ради вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини її членів. Порядок денний чергового засідання Ради формується за пропозиціями її членів.

Рішення Ради вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість присутніх на засіданні членів Ради. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні.

До функцій данної Ради, зокрема, відносяться:

— підготовка рекомендацій щодо формування економічної політики держави у сфері зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності, з питань запобігання недобросовісній конкуренції та обмеження монополізму на внутрішньому ринку;

— участь у проведенні експертизи проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з відповідних питань, що розглядаються Кабінетом Міністрів;

— надання аналітичної, інформаційної та консультативної допомоги державним органам, підприємствам, установам та організаціям з питань, що належать до її компетенції;

— розроблення пропозицій стосовно удосконалення митних процедур;

— сприяння ефективній взаємодії органів виконавчої влади та суб’єктів господарської діяльності у сфері зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності.

Для виконання своїх повноважень Раді, зокрема, надані права:

— залучати для розгляду питань, пов’язаних з її діяльністю, спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, а також незалежних експертів;

— одержувати в установленому порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності інформацію, необхідну для виконання покладених на неї завдань;

— подавати Кабінетові Міністрів та Митно-тарифній раді України пропозиції з питань, що входять до їх компетенції.

Аналогічний за функціями дорадчий орган було створено і Держмитслужбою, який отримав назву Громадська колегія при голові Державної митної служби України [84].

Громадська колегія є консультативно-дорадчим органом, утвореним з метою організації і проведення Держмитслужбою України консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики у галузі митної справи. Знову ж таки у складі Громадської колегії представлені найбільші українскі імпортери та експортери, асоціації митних брокерів, експедиторів, міжнародних автоперевізників тощо.

Виконавчим органом Громадської коллегиї є Секретаріат,склад якого затверджується Держмитслужбою. Громадська колегія та Секретаріат очолюються головою, який обирається на один рік членами Секретаріату. На голову покладено забезпечення та організація роботи Громадської ради та Секретаріату.

Громадська рада в процесі виконнання своїх функцій має право:

— отримувати в установленому порядку від Держмитслужби України інформацію, необхідну для організації своєї роботи;

— утворювати постійні та тимчасові робочі органи (комітети, комісії, експертні групи) відповідно до напрямів своєї роботи;

— залучати до своєї роботи представників органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, вітчизняних і міжнародних експертних та наукових організацій (за згодою їх керівників), а також окремих фахівців (за їх згодою);

— подавати пропозиції та зауваження стосовно законопроектів, що стосуються митної справи та нормативно-правових актів Держмитслужби України;

— проводити асамблеї, конференції, збори.

Вищезгадані дорадчі органи покликані створити умови для більш ефективної співпраці між органами виконавчої влади та представниками бізнесу при прийнятті рішень, які стосуються державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності та захисту національного ринку та інтересів національних товаровиробників.

Можна також відзначити таку організацію, як Торгово-промислова палата України (ТПП). Згідно норм ст. 1 Закону України «Про торгово-промислові палати в України», ТПП є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об’єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об’єднання [46]. Торгово-промислові палати створюються на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, на території України діє Торгово-промислова палата України. Діяльність ТПП охоплює вжиття заходів щодо розвитку зовнішньоекономічної діяльності, допомогу суб’єктам підприємницької діяльності у захисті їхніх інтересів тощо.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про підтримку діяльності торгово-промислових палат» [109]Міністерство економіки, Державна митна служба, інші центральні органи виконавчої влади зобов’язані надавати ТПП в установленому порядку інформацію та нормативно-правові акти, необхідні для виконання покладених на неї завдань та співпрацювати з ТПП під час розроблення проектів нормативно-правових актів і державних програм, а також у забезпеченні участі України в роботі міжнародних організацій.

Можна також відмітити, що ТПП виконують ряд важливих функцій, щодо сприяння регулюванню зовнішньоекономічної діяльності. Так, наприклад, ТПП України та регіональним ТПП надано право видачі сертифікатів походження товару [104]. ТПП України також виступає гарантуючою організацією, що видає в Україні книжки (карнети) А.Т.А. відповідно до Конвенції про тимчасове ввезення, прийнятої 26 червня 1990 р. у м. Стамбулі [127].

Таким чином недержавна складова відіграє відчутну роль в механізмі антидемпінгового регулювання. При чому подібна взаємодія між державними органами та недержавними організаціями при здійсненні антидемпінгового регулювання відбувається як на етапі розробки та прийняття нормативно-правових актів з питань регулювання ЗЕД, так і на етапі проведення антидемпінгових процедур та розслідувань по конкретних справах та прийнятті відповідних рішень.

Важливу роль в механізмі антидемпінгового регулювання відіграють і судові органи. Необхідність надання можливості оскарження в суді рішень органів, що проводять антидемпінгову процедуру та розслідування прямо передбачена нормами ст. 13 Угоди про застосування ст. VI ГАТТ 1994 [139]. Відповідно, подібний етап антидемпінгової процедури передбачено і в національних законодавствах більшості країн Світу, в тому числі і України. Таким чином, крім загальних норм ст. 55 Конституції України та Кодексу Адміністративного судочинства існують і спеціальні норми в законодавстві щодо застосування антидемпінгових заходів. Так, згідно ч. 3 ст. 31 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» за результатами антидемпінгового, антисубсидиційного або спеціального розслідування відповідно до законів України приймається рішення про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, яке може бути оскаржено в судовому порядку протягом місяця від дати запровадження відповідних заходів у порядку, встановленому законами України [40].

Згідно ч. 3 ст. 19 Кодексу про адміністративне судочинство «адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади… вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ» [58]. При цьому забезпечується апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду. Апеляційний перегляд справ щодо оскарження рішень Міжвідомчої комісії міжнародної торгівлі здійснюється Вищим адміністративним судом України.

Наразі поки що практики щодо відміни рішень Комісії про застосування антидемпінгових заходів не існує, але судове оскарження рішень про застосування спеціальних заходів вже мало місце.

Таким чином, підсумовуючи проведений аналіз можна зазначити, що інституціональний механізм антидемпінгового регулювання представляє собою сукупність інституцій, на які покладено встановлення та реалізація антидемпінгових заходів.

Цей механізм може розглядатися як в широкому смислі як сукупність органів, які мають вплив на формування антидемпінгового законодавства та системи антидемпінгового регулювання, так і в вузькому як суб’єкти, що наділені повноваженням щодо ведення антидемпінгового процесу. Багаторівневий характер цього інституціонального механізму проявляється не тільки в ієрархічній побудові системи органів державної влади різного рівня, які задіяні у встановленні та реалізації антидемпінгових заходів, але й у залученні до нього міжнародних та недержавних суб’єктів. Зокрема, слід виділити керівні органи СОТ, насамперед Комітет з антидемпінгової практики СОТ, який безпосередньо забезпечує виконання антидемпінгових правил, Генеральну Раду, яка має право тлумачення угод СОТ та Орган з врегулювання суперечок, який забезпечує врегулювання спорів між країнами-учасницями з питань застосування відповідних Угод.

З огляду на процесуальний характер антидемпінгового регулювання склад даного механізму, компетенція та взаємозв’язки його складових безпосередньо визначаються і обмежуються антидемпінговим законодавством країни і мають свої властиві антидемпінговому процесу принципи та завдання. Зокрема, до складу цього механізму входять: Міністерство економіки, в складі якого проведенням антидемпінгового розслідування займається Департамент антидемпінгових розслідувань та захисту внутрішнього ринку, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі та Державна митна служба. Але, згідно норм антидемпінгового законодавства, до проведення антидемпінгового процесу можуть залучатися і інші центральні органи виконавчої влади. Крім того існує дві групи суб’єктів: сторони антидемпінгового розслідування та заінтересовані сторони, які мають чітко визначені процесуальні права і приймають участь у вирішенні конкретних антидемпінгових справ.

Національний інституціональний механізм антидемпінгового регулювання спирається не лише на міжнародно-правові норми, а й використовує в своїй діяльності досвід зарубіжної практики.

2.3. Світовий досвід організації антидемпінгових органів

Створення в рамках СОТ міжнародно-правових стандартів антидемпінгового регулювання потягло за собою суттєву уніфікацію антидемпінгових процедур різних країн світу в тому, що стосується етапів проведення антидемпінгових розслідувань, дослідження суті справи, процесуальних прав та обов’язків учасників та зацікавлених сторін тощо. Разом з тим, між окремими країнами існують відмінності в організації системи органів, на які покладено здійснення антидемпінгових процедур та розслідувань. Якщо звернутися до антидемпінгової практики найбільш впливових країн Світу, то можна виділити три основні способи організації органів влади, відповідальних за антидемпінгове регулювання. На першому місці, з огляду на популярність саме такої організації інституціонального механізму антидемпінгового регулювання – це спеціалізовані органи виконавчої влади, що характерно, наприклад, для США.

Слід відзначити і так звані «квазісудові» антидемпінгові органи, які, як правило діють в країнах з звичаєвою системою права. Найбільш яскравим прикладом в даному випадку виступає Канада.

Особливе місце займає організація антидемпінгового регулювання в Європейському Союзі, який виступає важливим економічним партнером України та на тіснішій інтеграції з яким неодноразово наголошувалося керівництвом нашої держави. Виходячи з того, що формування митної політики країн-членів ЄС віддано наднаціональним органам, саме в їх компетенції і знаходиться здійснення антидемпінгових процедур.

Повноваження наднаціональних органів ЄС в галузі антидемпінгового регулювання базуються на нормах ст. 133 Угоди про Європейське Співтовариство. Це, зокрема, положення ч. 1 ст. 133, згідно яких «спільна торгівельна політика повинна базуватися на єдиних принципах, особливо по відношенню до змін в ставках тарифу, укладання тарифних та торгівельних угод, досягнень щодо уніфікації заходів з лібералізації, експортної політики та заходах по захисту торгівлі, таких, які застосовуються у випадках демпінгу або субсидій» [159].

Норми цієї ж самої статті визначають і ключові питання формування інституціонального механізму антидемпінгового регулювання. Так, згідно п. 2 ст. 133 вищезгаданої Угоди, Комісія повинна надавати Раді пропозиції по імплементації такої спільної торгівельної політики, а Рада, виконуючі повноваження у відповідності до цієї статті, повинна діяти кваліфікованою більшістю (п. 4 ст. 133).

Головна роль у здійсненні антидемпінгових процедур в ЄС належить Європейській Комісії (ЄК), яка станом на 2006 р. складалася з 25 комісарів, а після вступу з 1 січня 2007 року у ЄС Болгарії та Румунії складатиме 27 комісарів, що представляють кожен одну з країн-членів ЄС. ЄК очолюється президентом та двома віце-президентами, які призначаються країнами-членами ЄС з числа комісарів ЄК. Повноваження ЄК врегульовані ст. 211 – 219 Угоди про ЄС. Зокрема, згідно норм ст. 211 Комісія, з метою забезпечення відповідного функціонування та розвиту спільного ринку, повинна:

— забезпечувати, щоб положення угоди та заходи, вжиті інститутами ЄС, застосовувалися;

— формулювати рекомендації або висловлювати думки щодо питань пов’язаних з угодою, якщо вона це передбачає або якщо Комісія вважає це за необхідне;

— мати право прийняття рішень та примати участь у формуванні заходів, що вживаються Радою та Європейським Парламентом способами, визначеними угодою;

— виконувати повноваження, передані їй Радою, для імплементації правил встановлених останньою.

Безпосередньо порядок проведення антидемпінгової процедури та розслідування в ЄС визначається Регламентом Ради ЄС № 384/96, прийнятим в грудні 1995 р. «Про захист проти демпінгового імпорту з країн, які не є членами Європейського Співтовариства» (Антидемпінговий регламент) [161].

Згідно даного регламенту інституціональну основу антидемпінгового регулювання в ЄС складають: Комісія ЄС, Рада ЄС та так званий Консультативний комітет. Рішення, прийняті в рамках антидемпінгової процедури, можуть бути оскаржені в Суді ЄС або Суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 5 Регламенту Ради ЄС № 384/96 антидемпінгова процедура ініціюється за письмовою скаргою фізичної або юридичної особи, або асоціації, яка діє на користь «виробників Спільноти». Ця скарга спрямовується до Комісії ЄС або компетентного органу держави-члена ЄС, яка передає її до Комісії. Комісія, в свою чергу, на протязі 45 діб вивчає скаргу і приймає рішення про порушення або відмову в порушенні розслідування. Рішення про початок антидемпінгового провадження публікується в Офіційному журналі Європейського Союзу. Згідно п. 11 ст. 5 Антидемпінгового регламенту ЄС Комісія при ініціюванні антидемпінгової процедури повинна провести консультації з експортерами, імпортерами, представниками асоціацій імпортерів та експортерів, зацікавлених у справі, представниками країни експорту та сторонами, які подали скаргу.

Антидемпінгова процедура ЄС передбачає два рівні проведення розслідування: розслідування на рівні Спільноти та розслідування на національному рівні країн-членів ЄС. Так, згідно п. 1. ст. 6 Антидемпінгового регламенту ЄС, слідом за ініціюванням процедури, Комісія, діючи у співробітництві з державами-членами, продовжує розслідування на рівні Спільноти.

При проведенні розслідування Комісія має право (п. 3, 4 ст. 6 Антидемпінгового регламенту) вимагати від держав-членів:

— надання всієї необхідної інформації;

— проведення всіх необхідних перевірок та інспекцій, в основному щодо імпортерів, трейдерів та товаровиробників Спільноти;

— проведення розслідувань в третіх країнах для забезпечення того, щоб фірми, яких стосується розслідування, надали згоду та щоб уряд відповідної країни був офіційно повідомлений та не висловлював зауважень.

При цьому держави-члени ЄС зобов’язані вжити всіх необхідних заходів для ефективного виконання подібних вимог Комісії. Вони зобов’язані надсилати Комісії запрошувану інформацію разом з результатами всіх проведених інспекцій, перевірок та розслідувань.

Також передбачено, що якщо певна інформація, якою володіє Комісія в рамках антидемпінгового розслідування, представляє загальний інтерес або, якщо її передача вимагається державою-членом, Комісія може передати таку інформацію країнам-членам, якщо вона не є конфіденційною.

На вимогу Комісії або держави-члена офіційні особи Комісії можуть бути уповноважені допомагати офіційним особам держави-члена у виконанні зобов’язань, передбачених Антидемпінговим регламентом.

Нормами ст. 16 Антидемпінгового регламенту передбачена можливість здійснення Комісією в рамках розслідування так званих «верифікаційних візитів», які вона здійснює, якщо вважає за необхідне, для перевірки документації імпортерів, експортерів, трейдерів, агентів, товаровиробників, торгівельних асоціацій та організацій для підтвердження інформації, наданої щодо демпінгу або нанесеної шкоди. Але такі візити можуть здійснюватися лише за наявності згоди вищезазначених суб’єктів.

Комісія також може самостійно проводити розслідування в третіх країнах, за умови додержання наступних вимог: 1) отримання згоди підприємства, щодо якого проводиться розслідування, 2) повідомлення представників уряду країни, в якій проводиться розслідування, 3) відсутності заперечень уряду країни щодо проведення такого розслідування. При чому підприємствам, щодо яких проводиться розслідування, повідомляється про зміст інформації, яка підлягає верифікації, а також про будь-яку додаткову інформацію яку вони повинні надати під час такого візиту. В рамках розслідувань, які проводяться Комісією у відповідності до п. 1- 3 ст. 16 Антидемпінгового регламенту, офіційні особи держав-членів повинні надавати допомогу Комісії, якщо остання вимагатиме цього.

Дворівневий характер розслідування обумовлюється особливостями розподілу компетенції між інституціями ЄС та державами-членами. Адже митні, податкові та правоохоронні органи, які мають повноваження щодо проведення перевірок, інспекцій та розслідувань, знаходяться в юрисдикції держав-членів. Так само і сфера дипломатичних відносин, завдяки чому можливі контакти та витребування інформації у третіх країн, також є компетенцією держав-членів ЄС, а не наднаціональних органів. Таким чином, не дивлячись на те, що проведення антидемпінгових розслідувань та прийняття відповідних рішень належить до компетенції інститутів ЄС, виконання конкретних завдань в рамках таких розслідувань покладено на компетентні органи країн-членів ЄС. Завдяки цьому практично всі заходи в рамках антидемпінгової процедури та розслідування здійснюються у тісній взаємодії між Комісією та органами влади держав-членів ЄС.

Слід зазначити, що хоча формально у нормах Антидемпінгового регламенту фігурує Комісія як одна з керівних інституцій ЄС, безпосереднє проведення розслідування здійснюється не самою Комісією, що складається із призначених державами-членами ЄС представників, а спеціальними робочими органами Комісії.

Робота Комісії підтримується Генеральним Секретаріатом та підрозділами Комісії, які носять назву Головних Управлінь (ГУ) (на сьогодні загалом більше 30 підрозділів, кожен з яких відповідає за певний напрямок роботи Комісії) [156, 47]. Штат цих органів складається з так званих «службовців ЄС».

Основні функції по проведенню антидемпінгового розслідування виконує Головне управління з економічних та фінансових справ(Economic and Financial Affairs DG), але при вирішенні окремих питань воно взаємодіє з рядом інших ГУ Комісії. Так, Головне управління оподаткування та митного союзу (Taxation and Customs Union DG) приймає участь у вирішенні питань наявності факту демпінгу та походження товарів, Головне управління торгівлі (Trade DG) приймає участь в консультаціях з питань промислової політики, а Головне управління конкуренції (Competition DG) — в консультаціях з питань визначення нанесеної шкоди та цінових зобов’язань.

Вважається, що розділення функцій щодо антидемпінгового розслідування між різними підрозділами Комісії забезпечує скорочення строків, необхідних для їх проведення та забезпечує об’єктивність і всебічний аналіз наданої інформації.

Важливу роль в механізмі антидемпінгового розслідування ЄС відіграє так званий Дорадчий Комітет (Advisory Committee), повноваження якого визначені ст. 15 Антидемпінгового регламенту. Згідно норм даної статті Консультативний комітет складається з представників всіх держав-членів ЄС та представника Комісії в якості голови комітету. Голова Дорадчого комітету скликає засідання Комітету та забезпечує держави-члени необхідною інформацією.

Консультації можуть бути почати негайно, на вимогу будь-якої держави-члена, або за ініціативою Комісії, в строки, відведені для проведення антидемпінгового розслідування. Консультації можуть проводитися як в письмовій так і в усній формі. У випадку проведення консультації в письмовій формі Комісія сповіщає держави-члени та встановлює термін, в який останні зобов’язані викласти свою думку або поставити вимогу про проведення консультацій в усній формі, організованих головою Дорадчого комітету в терміни визначені для проведення антидемпінгового розслідування.

Консультації можуть охоплювати такі питання, як:

• наявність демпінгу та методи визначення демпінгової маржі;
• наявність та зростання шкоди;
• причинно-наслідковий зв’язок між демпінговими імпортом та шкодою;
• заходи, які в даних обставинах необхідні для попередження або усунення шкоди, нанесеної демпінгом та шляхи і засоби застосування подібних заходів.

В рамках антидемпінгової процедури, згідно Антидемпінгового Регламенту, до компетенції Комісії також віднесено прийняття рішень:

— про запровадження попереднього антидемпінгового мита (ст. 7), що приймається Комісією після консультацій з державами-членами ЄС;

— про прийняття добровільних зобов’язань про підвищення ціни на демпінгові товари (ст. 8);

— про припинення розслідування без застосування заходів (ст. 9);

— надання пропозицій Раді про застосування остаточного антидемпінгового мита (ст. 9);

— поновлення антидемпінгового розслідування та перегляд остаточного антидемпінгового мита (ст. 11);

— подання пропозицій Раді ЄС щодо зміни ставок або припинення стягнення остаточного антидемпінгового мита (ст. 11);

— завершення антидемпінгової процедури (ст. 20).

Подібні заходи встановлюються окремим Регламентом або Рішенням, що приймається Комісією після консультацій з Дорадчим комітетом та державами-членами.

Вирішальну роль у застосуванні антидемпінгових заходів відіграє Рада ЄС. Передбачено, що Рада ЄС, діючи кваліфікованою більшістю, може змінити або відмінити відповідні рішення Комісії. Компетенція та повноваження Ради визначені ст.ст. 202 – 210 Договору про ЄС. Зокрема, згідно норм ст. 202 Договору про ЄС [159], для забезпечення цілей цього Договору Рада виконує наступні функції:

• забезпечує координацію основ економічної політики держав-членів;
• має повноваження приймати рішення;
• передає Комісії, шляхом прийняття нормативно-правових актів, повноваження щодо імплементації правил, встановлених Радою;
• в певних випадках залишає за собою право безпосередньо виконувати імплементацію встановлених правил тощо.

Таким чином, Рада ЄС в рамках антидемпінгового регулювання виконує щонайменше три важливі функції.

По-перше, Рада виконує функцію законодавчого забезпечення, встановлює правила проведення антидемпінгової процедури, шляхом прийняття відповідного Регламенту, приймає зміни та поправки до нього.

По-друге, Рада затверджує пропозиції Комісії щодо застосування остаточних антидемпінгових мит, шляхом прийняття окремого регламенту.

Зокрема, згідно норм п. 4 ст. 9 Антидемпінгового регламенту, «якщо остаточно встановлені факти свідчать про наявність демпінгу та шкоди, яка їм наноситься, та якщо інтереси Спільноти вимагають втручання, у відповідності до норм даного Регламенту, остаточне антидемпінгове мито встановлюється Радою, яка діє простою більшістю на пропозицію, подану Комісією після консультацій з Дорадчим комітетом. Крім того, у випадку застосування попереднього антидемпінгового мита та встановлення фактів демпінгу і пов’язаної з ним шкоди, Рада визначає, яка саме частка цього мита повинна бути фактично стягнута (ст. 10).

По-третє, Рада має право затверджувати або діючи кваліфікованою більшістю, відміняти, вносити зміни або, відхиляти регламенти, рішення або пропозиції Комісії, прийняті останньою в рамках антидемпінгової процедури.

В цьому аспекті є цікавим механізм затвердження Радою Регламентів та Рішень Комісії щодо прийняття добровільних цінових зобов’язань та припинення розслідування без застосування заходів (ст. 9 Антидемпінгового регламенту). Рада, діючи кваліфікованою більшістю, протягом одного місяця після прийняття Комісією вищезазначених рішень може їх відмінити. Якщо у встановлений строк Рішення та Регламенти Комісії не відмінено, вони вступають в силу, припиняючи тим самим антидемпінгове розслідування.

Антидемпінговим регламентом (ст. 14), також визначається порядок застосування антидемпінгових мит.

Попередні або остаточні антидемпінгові мита, як вже зазначалося, встановлюються окремим Регламентом. Регламент, що встановлює попередні або остаточні антидемпінгові мита, або Рішення про прийняття добровільних цінових зобов’язань публікується в Офіційному Журналі ЄС. Такі Регламенти або Рішення повинні містити в собі, з урахуванням вимог щодо захисту конфіденційної інформації, імена експортерів, назви країн, опис товару та стислий опис фактів, якими визначається демпінг та нанесена шкода. Копії Регламентів або Рішень також надсилаються всім відомим зацікавленим сторонам.

Ставки антидемпінгових мит вносяться Комісією до Інтегрованого митного тарифу ЄС (TARIC), що видається щорічно [163]. В даному Інтегрованому тарифі, товари щодо яких застосовуються антидемпінгові мита, позначаються за допомогою спеціальних додаткових кодів [78, 63].

Стягнення антидемпінгових мит здійснюється державами-членами ЄС у формі та за ставками визначеними, Регламентом, що встановлює такі мита. Антидемпінгові мита стягуються незалежно від мит, податків та інших обов’язкових платежів, які встановлені щодо імпорту.

Держави-члени ЄС кожного місяця доповідають Комісії про імпорт та торгівлю товарами, які є об’єктом антидемпінгового розслідування або антидемпінгових заходів, а також про обсяги антидемпінгових мит, що стягнуті.

Своєю специфікою відрізняється інституціональний механізм антидемпінгового регулювання в країнах із звичаєвою системою права, найбільш яскравими представниками якої є США та Канада, які входять до так званої четвірки найбільш економічно-розвинутих країн-членів СОТ. Головною особливістю організації антидемпінгового регулювання в цих країнах є наявність спеціалізованих органів, які за своєю компетенцію та внутрішніми процедурами набагато ближче до спеціалізованих судових органів, ніж до органів виконавчої влади. В Канаді це – Канадський трибунал зовнішньої торгівлі, в США аналогічні функції виконує Суд зовнішньої торгівлі. Нерідко відзначається, що в обох випадках відповідні процедури мають так званий «квазісудовий» характер [63].

Що являє собою головний орган в системі антидемпінгового регулювання Канади, яким є Канадський Трибунал Міжнародної Торгівлі (Canadian International Trade Tribunal), далі Трибунал. Цей Трибунал було засновано згідно прийнятого в 1985 році Акту про Канадський Трибунал Міжнародної Торгівлі [158].

Трибунал, згідно п. 3 вищезазначеного Акту, складається з Голови, двох заступників та не більше ніж шести постійних членів, які призначаються Міністром Кабінету Міністрів (Governor in Council). Також передбачена можливість, в залежності від завантаженості Трибуналу роботою, призначення тимчасових членів Трибуналу, але не більше ніж п’ятьох.

Постійні члени Трибуналу призначаються на п’ять років, тимчасові на три роки, з можливістю повторного призначення на новий термін. Будь-який член Трибуналу може бути знятий з посади Міністром Кабінету Міністрів через неналежне виконання своїх обов’язків.

Вищою посадовою особою Трибуналу є його Голова, який здійснює загальне керівництво та нагляд щодо роботи Трибуналу, включаючи:

— розподіл роботи між членами Трибуналу;

— призначення членів на участь в слуханнях та головування на них;

— організація роботи Трибуналу;

— управління внутрішніми справами та роботою співробітників Трибуналу.

Робота Трибуналу забезпечується Секретарем, який призначається Головою Трибуналу та Офісом Секретаря, що виконує внутрішньо адміністративні функції, а також декількома відділами, на які покладено збирання інформації, необхідної для здійснення Трибуналом своїх функцій та проведення перевірок по скаргах: Відділ розслідувань, Відділ нагляду за поставками, Відділ юридичних служб.

Крім того, передбачена можливість призначення Трибуналом осіб, які мають «технічні або спеціальні знання» для виконання функцій радників Трибуналу. Також Трибунал має право вимагати залучення на тимчасовій основі до своєї роботи співробітників будь-якого відділу або агенції Уряду Канади, якщо це необхідно для виконання функцій, покладених на Трибунал згідно законодавства.

Трибунал постійно розташовано в «столичному регіоні», який визначено Актом про Столицю Канади, але законодавством передбачена можливість проведення і виїзних засідань, якщо це вважатиметься за необхідне. Кворумом для проведення засідання є наявність на ньому трьох членів трибуналу.

Важливим аспектом є визначення статусу та місця Трибуналу в системі органів державної влади. Згідно норм п. 17 (1) вищезгаданого Акту «Трибунал є судом (a court of record), має свою офіційну печатку, що є юридично завіреною». Тобто, Трибунал однозначно визначається як судовий орган. Адже в країнах звичаєвого права термін «a court of record» означає судякій здійснює постійні записи своїх процедур та видає письмові рішення та ухвали (іноді подібний термін перекладається як «суд справедливості»). Рішення такого суду, як правило, підлягають апеляційному оскарженню. Практично більшість судів в країнах звичаєвого права мають статус «a court of record».

Відповідно до норм п. 16 Акту про Канадський Трибунал Зовнішньої Торгівлі до основних завдань та функцій Трибуналу відносяться:

— проводити антидемпінгові розслідування та доповідати з відповідних питань на запит Міністра Кабінету або Міністра Фінансів;

— проводити перегляди антидемпінгових заходів та подавати звіти про такі перегляди;

— розглядати скарги та вимоги, подані до Трибуналу національними виробниками схожих або прямо конкуруючих товарів згідно антидемпінгового законодавства;

— проводити розслідування згідно скарг та вимог національних товаровиробників та звітувати по них;

— робити визначення демпінгу та шкоди;

— проводити слухання, робити визначення та здійснювати інші функції, які покладені на Трибунал згідно законодавства.

Для виконання своїх функцій Трибунал має право:

• викликати, приводити до присяги та допитувати свідків;
• видавати та перевіряти документи;
• забезпечувати примусове виконання своїх наказів;
• вживати інших необхідних заходів для відповідного виконання своєї юрисдикції;
• а також всі повноваження, права та привілеї, які надано вищому суду.

Будь-яке рішення Трибуналу може бути оскаржено у Федеральному суді Канади, або у Міждержавній Комісії, створеній згідно Північноамериканської Угоди з Вільної Торгівлі (НАФТА), якщо рішення стосується США або Мексики.

Безпосередньо антидемпінгова процедура визначається згідно «Акту про спеціальні заходи щодо імпорту» (Special Import Measures Act) [170]. Норми цього акту відтворюють антидемпінгову процедуру, яку встановлено згідно Угоди про застосування ст. IV ГАТТ 1994 р.[139]. Але цей Акт містить певні застереження, які стосуються товарів, походженням зі Сполучених Штатів Америки та Мексики, правила щодо яких встановлено Північноамериканською Угодою з Вільної Торгівлі.

Необхідно відзначити розподіл повноважень по проведенню антидемпінгового розслідування між Трибуналом та деякими іншими органами державної влади. Згідно «Акту про спеціальні заходи щодо імпорту» активну участь у антидемпінговому розслідуванні приймає Агентство прикордонних служб Канади (Canada Border Services Agency) в особі його Президента. Саме на це Агентство покладено встановлення факту імпорту товарів за демпінговими цінами. Трибунал, в свою чергу, безпосередньо вирішує питання чи завдає демпінговий імпорт матеріальної шкоди національним виробникам або чи існує загроза завдання подібної шкоди.

Агентство прикордонних служб Канади було створено у 2003 р. в наслідок реорганізації Департаменту митної служби та державних зборів Згідно п. 5 «Акту про Агентство прикордонних служб Канади» (Canada Border Services Agency Act) [157], Агентство відповідальне за надання інтегрованих прикордонних послуг, що підтримують пріоритети національної та громадської безпеки та допомагають вільному руху осіб і товарів, включаючи тварин та рослини, які відповідають всім вимогам «програмного законодавства», шляхом:

— здійснення управлінської або правоохоронної діяльності;

— імплементації міжнародних угод;

— імплементації угод між Агентством та департаментами і службами Уряду Канади щодо здійснення діяльності по забезпеченню програм адміністративних послуг та управління;

— здійснення співробітництва та підтримки, включаючи консультації та надання інформації, з іншими департаментами та агентствами Уряду Канади, з метою надання їм допомоги по розвитку, оцінці та запровадженню політики та рішень, які входять до їх компетенції згідно «програмного законодавства».

Під терміном «програмне законодавство», виконання якого забезпечується Агентством прикордонних служб Канади, згідно п. 2 вищезазначеного Акту розуміється будь-який Акт Парламенту або інший нормативно-правовий акт, виданий на його основі:

— який надає повноваження Агентству або його співробітникам здійснювати управлінську або правоохоронну діяльність, включаючи Митний Акт, Митний Тариф, Акт про акцизи, Акт про імміграцію та захист біженців, Акт про спеціальні заходи щодо імпорту;

— який надає повноваження Агентству або його співробітникам здійснювати правоохоронну діяльність та накладати штрафи, згідно законодавства про захист здоров’я тварин та рослин.

— згідно якого Агентству або його співробітникам надаються повноваження виконувати програми та розпорядження Уряду;

— згідно якого стягуються мита та податки, сплата яких передбачена Митним Актом.

Як вже зазначалося, відповідальність за проведення антидемпінгового розслідування покладено безпосередньо на Президента Агентства, який має можливість передавати певні обов’язки та повноваження підлеглим йому службовцям.

Згідно даного акту виділяються два типи антидемпінгових розслідувань. Перше, це розслідування, яке проводиться Президентом Агентства прикордонних служб Канади і носить назву dumping and subsidy investigations та друге – це розслідування, яке проводиться Трибуналом і визначається терміном inquiries by tribunal.

Так, згідно п. 31 Акту про спеціальні заходи щодо імпорту, Президент може ініціювати розслідування за власною ініціативно, за скаргою зацікавленої сторони, або за поданням Трибуналу. Також згідно п. 37 Акту про спеціальні заходи щодо імпорту, Президент Агентства повинен забезпечувати Трибунал всією інформацією та матеріалами щодо предмету розслідування, які можуть бути необхідними згідно правил Трибуналу. В свою чергу, Трибунал надає консультації та поради Президенту Агентства щодо сутності розслідування.

Інформація про порушення розслідування публікується в офіційному виданні Canada Gazette, а також надсилається експортерам, імпортерам та іншим зацікавленим сторонам.

Сама процедура розслідування включає в себе попереднє розслідування, винесення попереднього та остаточного визначень демпінгу, при чому попереднє розслідування може здійснюватися паралельно як Трибуналом так і Президентом Агентства, так само як і обидва ці суб’єкти мають право робити попереднє визначення демпінгу. На будь-якому з етапів процедура може бути припинена, якщо буде доведено відсутність демпінгу.

На підставі проведеного розслідування та наявності достатніх доказів Президент Агентства робить так зване остаточне визначення (п. 41 Акту):

— факту того, чи є товари об’єктом демпінгу;

— демпінгової маржі щодо даних товарів;

— специфікації товарів щодо кожного експортера, країни або групи країн, по яким проводилося розслідування.

Остаточне визначення негайно публікується а також направляється до Трибуналу разом з усіма матеріалами розслідування. Президент Агентства також має право у випадку негативного визначення щодо наявності демпінгу прийняти рішення про припинення розслідування, яке також підлягає публікації та спрямовується до Трибуналу. Так само до функцій Президента Агентства віднесено прийняття добровільних цінових зобов’язань імпортерів. Практично всі дії Президента Агентства можуть бути оскаржені в Трибуналі.

На підставі попередніх та остаточних визначень демпінгу Трибунал проводить своє розслідування, за результатами якого визначає:

— чи наносить демпінговий імпорт шкоди національній промисловості, або чи існує загроза нанесення подібної шкоди;

— необхідність застосування попереднього антидемпінгового мита;

— необхідність застосування остаточного антидемпінгового мита.

З усіх зазначених причин Трибунал видає накази та приймає рішення. Будь-які накази або рішення, прийняті в рамках антидемпінгової процедури чи розслідування, можуть бути оскаржені в Федеральному Суді Канади.

Питання про перегляд або скасування антидемпінгових мит може бути ініційоване як Президентом Агентства так і Трибуналом.

Таким чином можна говорити про те, що у механізмі антидемпінгового регулювання Канади на органи виконавчої влади покладено встановлення фактичних обставин справи та наявності факту демпінгу, а на судовий орган – Трибунал покладено встановлення наявності шкоди національній промисловості, причинно-наслідкового зв’язку між демпінгом та шкодою та прийняття рішень про застосування антидемпінгових мит.

Структура інституціонального механізму антидемпінгового регулювання у сусідніх з Канадою Сполучених Штатах Америки також багато в чому обумовлена традиціями місцевої правої системи. Зокрема, це стосується існування дворівневого: адміністративного та судового способів захисту інтересів національних товаровиробників від недобросовісної або надмірної конкуренції з боку іноземних компаній. Адже зацікавлені сторони можуть домагатися застосування антидемпінгових заходів як шляхом ініціювання антидемпінгової процедури федеральними органами виконавчої влади, так і в судовому порядку, шляхом подання позову проти держави з вимогою вжиття необхідних заходів.

Можна виділити три інституції, які здійснюють антидемпінгове регулювання в США: Міністерство торгівлі, Комісія з міжнародної торгівлі та Суд Міжнародної Торгівлі.

Комісія з Міжнародної Торгівлі США (КМТ) [176] була заснована у 1916 році і носила назву Тарифної Комісії. Згідно Акту про Торгівлю 1974 р. (Trade Act of 1974)[173] назву Комісії було змінено на сучасну. Згідно Тарифного Акта 1974 р. КМТ є незалежним, «квазіюридичним» федеральним агентством.

КМТ складається з шести членів, які за поданням Президента затверджуються Сенатом США. Існує вимога щодо того, що не більше трьох членів комісії можуть представляти одну політичну партію. Максимальний термін знаходження члену комісії на посаді складає дев’ять років.

КМТ не має статусу адміністративного суду, але її процедура представляє собою офіційні адміністративні слухання, які передбачають змагальність сторін.

До основних завдань КМТ відносяться:

— застосування законодавства щодо заходів відносно зовнішньої торгівлі;

— забезпечення Президента, Представника США з питань Торгівлі та Конгресу незалежною інформацією, аналітичними матеріалами та консультаціями з питань тарифів, міжнародної торгівлі та конкуренції;

— ведення Гармонізованої Тарифної Номенклатури США.

В рамках виконання своїх завдань КМТ виконує п’ять основних функцій:

— розслідування шкоди, яка наноситься імпортом (включаючи розслідування ефекту демпінгового та субсидованого імпорту на національне виробництво та проведення глобальних захисних розслідувань);

— розслідування щодо імпорту, пов’язаного з інтелектуальною власністю;

— проведення економічного аналізу;

— інформаційне забезпечення щодо тарифів і торгівлі;

— підтримка торгівельної політики.

Сама антидемпінгова процедура безпосередньо встановлена нормами Глави VII Акту про тарифи 1930 р. (Tariff Act of 1930) [171]. Проведення антидемпінгової процедури здійснюється вищезгаданою Комісією з Міжнародної Торгівлі у взаємодії з Міністерством торгівлі США (U.S. Department of Commerce).

Слід зазначити, що американське законодавство щодо антидемпінгового регулювання має одну з найдавніших історій серед країн Світу, і тому досить часто використовувана в ньому термінологія відрізняється від тієї, що визначена стандартами СОТ. Така ситуація має пояснення. Адже, наприклад, Європейський Союз або Україна чи цілий ряд інших країн, у формуванні свого антидемпінгового законодавства пішли шляхом прийняття повністю нових нормативно-правових актів, в основу яких покладено текст Угоди про імплементацію ст. VI ГАТТ 1994 р.. В той же час США пішли шляхом внесення змін в діючи нормативно-правові акти, з метою приведення встановлених в них процедур у відповідність правилам СОТ. Але, разом з тим, в цих актах залишилися «старі» назви певних правил та стадій антидемпінгового процесу.

Так, наприклад, сам антидемпінговий процес в США поділяється на окремі провадження: 1) процес подання петиції; 2) процес розслідування; 3) процес перегляду, що в свою чергу поділяється на перегляд «заходу сонця» (по закінченні п’яти років) та перегляд через зміну обставин [155, І-3].

Також в законодавстві США для визначення демпінгу замість прийнятого в рамках СОТ терміну «нормальна вартість товару», історично використовується термін «чесна вартість товару» [183], хоча, насправді, після внесення відповідних поправок зміст даних термінів є ідентичним.

Антидемпінговий процес розпочинається з подання петиції від імені національних товаровиробників одночасно (в той самий день) до КМТ та Міністерства Торгівлі. Визначені законодавством правила підготовки та подання петиції (збирання та представлення доказів, одержання підтримки від національних виробників аналогічних товарів тощо) складають юридичну процедуру під назвою «процес подання петиції».

З моменту прийняття петиції КМТ та Міністерством торгівлі починається процес розслідування, який поділяється на п’ять стадій, кожна з яких завершується прийняттям певного рішення або КМТ або Міністерством торгівлі, яке публікується в офіційному виданні Federal Register.

Перша стадія носить назву «ініціювання розслідування Міністерством торгівлі». На протязі 20 днів після прийняття петиції Міністерство торгівлі визначає чи включає петиція всі необхідні елементи та чи містить вона інформацію, що підтверджує викладені в ній факти. У випадку позитивного висновку Міністерство торгівлі ініціює розслідування з метою встановлення факту демпінгу, у випадку негативного висновку відхиляє петицію та припиняє провадження.

Друга стадія – «попереднє розслідування КМТ». Ця стадія триває 45 днів після прийняття петиції і головним її завданням є визначення на основі доступної інформації чи наявні відчутні ознаки того, що промисловості в США наноситься матеріальна шкода, або чи існує загроза нанесення подібної шкоди, або чи існують перешкоди розвитку промисловості в США через імпорт товарів, які є предметом розслідування. Попереднє розслідування КМТ включає в себе шість етапів.

По-перше, створюється інституціональна основа розслідування та визначається його план. Розслідування здійснює група з шести осіб, що включає слідчого, економіста, аудитора, промислового аналітика, прокурора (attorney) та старшого слідчого, який призначається для керівництва цим розслідуванням. Крім того, повідомлення про початок розслідування публікується у офіційному виданні Federal Register. Другим етапом є підготовка та надсилання сторонам розслідування списків запитань для отримання інформації. Третім – проведення засідань та брифінгів слідчої групи. Четвертим – підготовка звіту та меморандуму, що містить результати попереднього розслідування. П’ятий етап – проведення голосування. Шостий – прийняття попереднього визначення КМТ. Якщо визначення щодо наявності шкоди є позитивним, то воно містить рішення про перехід до наступної стадії розслідування, якщо воно негативне – процедура припиняється.

Третя стадія антидемпінгового розслідування – «попереднє розслідування Міністерства торгівлі». Максимальний термін для проведення цієї стадії розслідування – 160 днів з дня прийняття петиції. За результатами цієї стадії Міністерство торгівлі робить попереднє визначення чи є достатні підстави вважати або підозрювати, що товари, які є об’єктом розслідування продаються за ціною, меншою ніж «чесна вартість товарів».

У випадку позитивного визначення Міністерство торгівлі видає наказ про припинення ввезення товарів, що є предметом дослідження, або припинення відпуску їх зі складів для продажу. Від імпортерів вимагається надання фінансових гарантій на ввезення таких товарів у сумі, що відповідає визначеній демпінговій маржі. Також Міністерство торгівлі переходить до заключної частини розслідування. Цікавим моментом є те, що законодавством не передбачено припинення процедури у випадку негативного попереднього визначення, але на практиці Міністерство торгівлі у такому випадку жодного разу не переходило до наступної стадії розслідування [155, ІІ-13].

Четвертою стадією антидемпінгового розслідування є «заключна частина розслідування Міністерства торгівлі», яка повинна закінчитися за 235 днів з дня подання петиції. В результаті цієї стадії Міністерство торгівлі робить остаточне визначення наявності або відсутності факту демпінгу.

П’ята стадія – «заключна частина розслідування КМТ» розпочинається відразу після отримання позитивного попереднього визначення Міністерства торгівлі щодо наявності факту демпінгу і має бути закінчена за 280 днів. За результатами цієї стадії розслідування КМТ робить остаточне визначення щодо нанесення матеріальної шкоди промисловості США або існування загрози нанесення такої шкоди демпінговим імпортом. Ця стадія складається з восьми етапів:

1). Визначення графіку розслідування. На цьому етапі будь-яка зацікавлена особа може подати заяву про бажання прийняти участь в розслідуванні КМТ.

2). Підготовка та надсилання переліків запитань сторонам розслідування.

3). Попереднє слухання доповіді слідчої групи. Доповідь включає в себе всю наявну інформацію щодо сутності справи і є основою для здійснення КМТ своїх висновків.

4). Подання сторонами розслідування письмових заяв та проведення слухань з участю зацікавлених сторін. Слухання за рішенням КМТ можуть бути як відкритими, так і закритими, з огляду на необхідність збереження інформації, що складає комерційну таємницю.

5). Підготовка остаточної доповіді слідчої групи та меморандуму. Остаточно доповідь формується з урахуванням результатів слухань і разом з стенограмою слухань, заявами сторін та іншою інформацією є основою для остаточного визначення КМТ.

6). Подання сторонами останніх коментарів та припинення запису справи. Останні коментарі сторін обмежені в обсягу 15 сторінками і подаються КМТ після завершення слухань. Після отримання коментарів КМТ «припиняє запис справи», тобто припиняє прийняття будь-якої інформації, яка стосується фактичних обставин розслідування.

7). Проведення остаточного засідання та голосування. На останньому засіданні, яке є публічним, кожен з членів КМТ може задавати питання членам слідчої групи та персоналу КМТ з приводу розслідування. Після цього відбувається затвердження доповіді слідчої групи та голосування.

8). Остаточне визначення та погляди КМТ. Остаточне визначення КМТ щодо наявності або можливості нанесення шкоди національному виробництву повинно бути передано до Міністерства Торгівлі у строк до 45 днів з моменту здійснення Міністерством Торгівлі свого остаточного визначення щодо наявності факту демпінгу. Разом із остаточним визначенням КМТ надсилає викладені письмово мотиви прийняття такого визначення, а також вказує на наявність або необхідність ретроактивного застосування антидемпінгових мит та, у випадку визначення щодо загрози нанесення шкоди, вказує на те, які саме заходи необхідно прийняти для попередження такої загрози.

На протязі семи днів після отримання позитивного остаточного визначення КМТ Міністерство торгівлі зобов’язано видати «антидемпінговий наказ», яким встановлюється антидемпінгове мито. Після цього Міністерством торгівлі видаються інструкції Бюро Митної служби та Захисту Кордонів (Bureau of Customs and Border Protection) про стягнення антидемпінгового мита.

Слід зазначити, що згідно зроблених у 2000 році поправок до антидемпінгового законодавства США [160], частина коштів, стягнутих у вигляді антидемпінгового мита, щорічно розподіляється між національними товаровиробниками, які зазнали шкоди в наслідок демпінгу. З цією метою КМТ надсилає Митній службі перелік національних товаровиробників, що підтримали антидемпінгову петицію.

КМТ разом з Міністерством торгівлі здійснюють кожні п’ять років перегляд антидемпінгових заходів, і у разі здійснення позитивних визначень щодо шкоди та демпінгу захід поновлюється на наступні п’ять років. Крім того, за заявою зацікавленої сторони, надісланою одночасно до КМТ та Міністерства торгівлі, останнє ініціює перегляд антидемпінгових заходів через зміну обставин.

Але, як вже зазначалося, будь-які рішення, прийняті в рамках антидемпінгового процесу, що здійснюється КМТ та Міністерством торгівлі, не виключають для національних товаровиробників можливості судового захисту своїх інтересів щодо демпінгового імпорту. Ця можливість реалізуються завдяки функціонуванню в системі федеральних органів влади Суду Міжнародної Торгівлі, процедури якого є цілком незалежними від КМТ та Міністерства торгівлі.

Суд Міжнародної Торгівлі (СМТ) США було створено в 1980 році, згідно нової редакції Акту про Митні Суди [164], на базі Митного Суду, який існував з 1926 року. СМТ має статус федерального суду, юрисдикція якого поширюється на всю територію США і базується на ст. ІІІ Конституції США.

СМТ розташовано в м. Нью-Йорк. Але існує практика, коли Головний Суддя СМТ може призначати суддів для проведення виїзних засідань на території США. Крім того, СМТ має повноваження на проведення слухань в інших країнах. Процедура суду також передбачає застосування конференц-зв’язку для заслуховування сторін та свідків, які не можуть знаходитися на засіданні суду.

СМТ складається з дев’яти суддів, які призначаються Президентом США за згодою Сенату. Судді призначаються на свої посади довічно. Голова СМТ за своєю посадою є членом Конференції Суддів США.

СМТ «має виключну юрисдикцію щодо вирішення будь яких цивільних позовів проти Сполучених Штатів, посадових осіб або органів влади, які виникають з приводу будь-якого нормативно-правового акту що регулює міжнародну торгівлю» [175].

Справи, які розглядає суд, вирішуються суддею, якому призначено ведення даної справи Головним суддею СМТ, одноосібно. У тих випадках коли справа стосується конституційності акту Конгресу або підзаконного акту, виданого Президентом чи іншим органом виконавчої влади або, якщо справа має велике значення, можливе призначення колегії з трьох суддів. Правила процедури суду базуються на Федеральних правилах цивільного судочинства та Федеральних правилах щодо доказів, якими визначається проведення судових засідань та процесуальні права та обов’язки сторін.

Крім того, наявність спеціалізованого Суду Міжнародної Торгівлі не виключає можливості оскарження рішень СМТ або рішень КМТ та Міністерства торгівлі США в Апеляційному суді та Верховному Суді США.

Таким чином, процедура антидемпінгового регулювання в США виступає взірцем пристосування інституціональної основи, що вже існувала, до нових стандартів. Крім того, не слід забувати, що саме під впливом американської системи антидемпінгового регулювання формувалися положення ст. VI ГАТТ 47 щодо демпінгу та субсидій, і таким чином ця система багато в чому обумовила напрямки формування антидемпінгового регулювання в сучасному Світі.

Розгляд інституціональних механізмів антидемпінгового регулювання різних країн дозволяє зробити висновок про універсальність антидемпінгових процедур встановлених згідно правил Світової організації торгівлі. Так, антидемпінгові процедури можуть здійснюватися державними органами виконавчої влади (Україна), органами судової влади (Канада), шляхом взаємодії між федеральними органами виконавчої влади та квазі-судовими органами з паралельним існуванням спеціалізованих судових органів (США), наднаціональними органами, що мають міжнародно-правовий статус, у взаємодії з національними органами виконавчої влади (Європейський Союз). Але, разом з тим, у всіх випадках:

• застосовуються уніфіковані правила визначення демпінгу, шкоди та їх причинно-наслідкового зв’язку;
• застосовуються уніфіковані правила та стадії здійснення антидемпінгової процедури та розслідування;
• забезпечуються визначені міжнародними стандартами правовий статус та права сторін антидемпінгового розслідування;
• застосовуються лише встановлені міжнародно-правовими актами види антидемпінгових заходів (попередні та остаточні антидемпінгові мита, добровільні цінові зобов’язання, грошові депозити).

Можна стверджувати, що жоден інший вид юридичного процесу на має таких універсальних, визнаних в більш ніж 180 країнах Світу стандартів. Саме це дозволяє говорити про антидемпінговий процес, як про особливий вид юридичного процесу, що має адміністративний характер.

Що стосується можливостей використання зарубіжного досвіду, то найбільш цікавою, на наш погляд, є практика розподілу функцій щодо проведення розслідування між різними інституціями, одна з яких робить визначення щодо наявності факту демпінгу, інша щодо наявності шкоди та причинно-наслідкового зв’язку. Подібний механізм сприятиме, з одного боку, підвищенню об’єктивності, з іншого, скороченню термінів проведення розслідування.

Крім того, слід запровадити в українське законодавство досвід США щодо цільового спрямування коштів, отриманих від сплати антидемпінгових мит, на підтримку національних товаровиробників, що зазнали збитків від демпінгового імпорту.

РОЗДІЛ ІІІПРАВОВІ ЗАСАДИ АНТИДЕМПІНГОВОГО ПРОЦЕСУ

3.1. Зміст, сутність та принципи антидемпінгового процесу

Сучасна універсальність правил антидемпінгового регулювання, заснованих на нормах угод СОТ, призвела, зокрема, до того, що різні інституціональні основи антидемпінгового регулювання, які історично склалися в різних державах на сьогоднішній день, пристосовані для здійснення уніфікованих на міжнародному рівні процедур. Є небагато видів юридичного процесу, в яких різні держави досягли подібного рівня уніфікації. Але разом з подібною уніфікацією здійснення антидемпінгового регулювання реалізується абсолютно різними органами влади – органами виконавчої влади, судовими та так званими «квазісудовими» органами, наднаціональними інституціями, що залишає відкритим питання про юридичну природу антидемпінгового процесу та віднесення його до певної галузі права.

Процесуальний характер антидемпінгового регулювання не викликає сумнівів, адже правовими нормами врегульовані статус та взаємовідносини його учасників, послідовність дій та часові рамки, форма і зміст документів та рішень, що приймаються тощо. При цьому вищезазначені правила спрямовані на максимально ефективне та об’єктивне вирішення справи. Таким чином, виконання антидемпінговими органами своїх функцій цілком відповідає тим критеріям, які були вироблені вітчизняною правовою наукою для визначення саме процесуальної форми діяльності, яка характеризується сукупністю однорідних процесуальних вимог, що висуваються до учасників процесу, спрямованих на досягнення певного матеріально-правового результату та втілює принципи найбільш доцільної процедури здійснення визначених повноважень [153, 13 – 14]. Разом з тим, в науковій літературі досить важко знайти чітке визначення поняття «антидемпінговий процес», адже, нажаль, більшість авторів в основному акцентує увагу на опису послідовності конкретних стадій та етапів антидемпінгового процесу, його учасників, а не на концептуальному визначенні його змісту.

Цікавою в цьому аспекті є думка С. Осики, який пропонує розглядати антидемпінговий процес в двоякому сенсі. В широкому сенсі антидемпінговий процес представляє собою «соціальне явище, пов’язане з потребою суспільства у забезпеченні захисту прав національних підприємців, перш за все від недобросовісної конкуренції, а також захисту доходів до Держбюджету. Такий захист здійснюється лише в порядку…, установленому нормами торгівельного права» [96, 42]. В іншому розумінні, антидемпінговий процес пов’язаний із правозастосовною діяльністю і «може визначатися як порядок здійснення процесуальних дій, тобто як установлені законодавством правила поведінки квазісудового і слідчого органів, з однієї сторони, та кожної заінтересованої сторони, залученої до цього процесу – з іншої сторони» [96, 43].

Подібне визначення, на нашу думку, має істотні недоліки. Зокрема, це стосується суб’єктів антидемпінгового процесу. В даному випадку під терміном «квазісудовий орган» мається на увазі Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, а під терміном «слідчий орган» – Мінекономіки України. Насправді ці органи за національним законодавством не мають подібного статусу. Нормами ст. 3 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» однозначно вказується, що «Проведення антидемпінгового розслідування в Україні здійснюється на засадах, визначених цим Законом, уповноваженими на це центральними органами виконавчої влади – Міністерством, Державною митною службою України, а також Комісією» [38]. Тобто, на нашу думку, характеризуючи антидемпінговий процес необхідно говорити не про «квазісудові і слідчі органи», діяльність яких врегульовано «торгівельним правом», а про органи державної виконавчої влади, які здійснюють управлінську діяльність, врегульовану нормами адміністративного права.

Саме реалізація антидемпінгового процесу органами виконавчої влади є визначальним фактором щодо вирішення питання про галузеву приналежність відповідних процесуальних норм. Наприклад, як зазначають А.М. Бандурка та Н.М. Тищенко «в ході реалізації адміністративно-процесуальних норм обслуговуються норми не лише матеріального адміністративного права, але й норми інших матеріальних галузей права» [10, 10]. При цьому названі автори підкреслюють, що саме органи управління здійснюють діяльність по вирішенню різноманітних справ, застосовуючи при цьому норми різних галузей права, не лише матеріальні, але й процесуальні. Така діяльність є управлінською.

Тож, як справедливо зазначає О. Покрещук, виходячи із загальноприйнятої світової практики, в антидемпінговому законодавстві України «використано механізм саме адміністративного характеру розгляду антидемпінгових… справ». Далі автором зазначається, що схема адміністративної процедури в антидемпінгових справах, запроваджена країнами-членами СОТ, є уніфікованою незалежно від країни застосування цих процедур. Саме виходячи з необхідності уніфікації проведення цих процесів і було створено «спеціалізований адміністративний орган виконавчої влади України – Міжвідомчу комісію з міжнародної торгівлі» [101, 402].

На адміністративний характер антидемпінгового процесу вказують і норми міжнародно-правових актів. Так, згідно ст. 18.4 Угоди про застосування ст. VI ГАТТ 1994 держави-члени зобов’язані забезпечити відповідність цій угоді своїх «законів, нормативних актів та адміністративних процедур» [139].

З огляду на визначений на міжнародно-правовому рівні адміністративно-процедурний характер антидемпінгового процесу виникає питання про визначення співвідношення останнього із загальним трактуванням такого виду юридичного процесу як адміністративний. Взагалі, створення чіткої дефініції «адміністративний процес» вже досить довго залишається одним з найбільш дискусійних питань в галузі адміністративного права. Введення в дію Кодексу адміністративного судочинства [58] значно додало гостроти цій дискусії, яка фактично точиться навколо того чи вважати адміністративним процесом лише розгляд справ адміністративними судами та адміністративно-юрисдикційні провадження, чи застосовувати його в широкому розумінні до будь-якої управлінської діяльності, врегульованої процесуальними нормами.

В широкому розумінні адміністративний процес розглядається «як вид юридичного процесу, що регламентує порядок розгляду і вирішення конкретних адміністративних справ, як обумовлену нормами адміністративно-процесуального права діяльність виконавчих органів держави, їх посадових осіб, а також інших уповноважених на те суб’єктів по реалізації норм матеріального адміністративного права, а в ряді випадків – і матеріальних норм інших галузей права» [10, 14].

Слід зазначити, що сама структура антидемпінгового процесу, центральною стадією якого виступає антидемпінгове розслідування, є доволі вагомою підставою для пов’язування його саме з адміністративним процесом. Адже, згідно п. 1. ст. 1 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38] застосування антидемпінгових заходів можливо лише під час або за результатами антидемпінгового розслідування. Більше того, застосування терміну «антидемпінгове розслідування», яке включає в себе дослідження зібраної інформації та прийняття рішення та яке проводиться органами виконавчої влади фактично наближає антидемпінговий процес до адміністративно-юрисдикційних проваджень, одна із стадій яких також досить часто називається «адміністративне розслідування» [20, 155].

Але антидемпінгові заходи, що застосовуються за результатами антидемпінгового розслідування, не можуть вважатися мірою адміністративної відповідальності в загальному розумінні. Адже адміністративне стягнення – це визначена в законі міра покарання у вигляді певних несприятливих заходів морального, матеріального або фізичного характеру, яка застосовується щодо суб’єкта адміністративного проступку за його протиправні діяння [3, 441]. В той же час у відповідності до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38] антидемпінгове мито (попереднє або остаточне) представляє собою особливий вид мита, що справляється у разі ввезення на митну територію країни імпорту товару, який є об’єктом застосування антидемпінгових заходів (попередніх або остаточних). Таким чином антидемпінгове законодавство в цілому не передбачає застосування антидемпінгових заходів до конкретних суб’єктів – фізичних або юридичних осіб. Антидемпінгові заходи застосовуються щодо предметів, які і є безпосереднім об’єктом їх застосування.

Така позиція підтверджується рішенням Органу з врегулювання суперечок СОТ щодо розгляду спору між ЄС та США з приводу застосування деяких положень Антидемпінгового Акту 1916 р. США [180]. В цьому рішенні було вказано на невідповідність правилам СОТ передбачених даним Актом санкцій у вигляді штрафу або позбавлення волі та зобов’язань про відшкодування збитків до осіб, які здійснюють демпінговий імпорт.

Вищезазначені особливості є важливою характеристикою антидемпінгового процесу, яка відрізняє його від адміністративно-юрисдикційного процесу, який передбачає визначення суб’єкту правопорушення, доведення його вини та накладання на нього адміністративних стягнень.

Істотні відмінності можна знайти і при порівнянні суб’єктного складу адміністративного та антидемпінгового процесу. В широкому розумінні «суб’єктами адміністративного процесу виступають державні органи, насамперед органи виконавчої влади, їх посадові особи, підприємства установи та організації, об’єднання громадян, їх органи та посадові особи, громадяни України, іноземці та особи без громадянства» [3, 479].

Згідно ж п. 20 ст. 1 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38] сторонами антидемпінгового розслідування є: 1) іноземний виробник, 2) експортер, 3) імпортер, 4) об’єднання (асоціація), 4) компетентні органи країни експорту, 5) національний товаровиробник.

Крім того, участь в антидемпінговому розслідуванні в якості зацікавлених сторін (п. 21. ст. 1 антидемпінгового Закону) можуть приймати: професійна спілка, що об’єднує працівників підприємств, які виробляють або продають оптом в Україні товар, подібний тому, що є об’єктом розслідування; та органи виконавчої влади в країні імпорту (тобто України) в межах їх компетенції. Ці ж самі суб’єкти, згідно ч. 3 ст. 12 даного Закону, наділені правом подання антидемпінгової скарги в інтересах національного товаровиробника.

Таким чином, можна визначити істотну відмінність у суб’єктних складах звичайного адміністративного процесу та антидемпінгового процесу. Наприклад, Д.М. Бахрах поділяв адміністративний процес на три основні види: процес адміністративної правотворчості, правонадільний (або оперативно-розпорядчий) процес та адміністративно-юрисдикційний процес. А в рамках кожного з видів процесу виділяв окремі адміністративні провадження [11, 154 – 156]. Але у будь-якому з вищеназваних видів адміністративного процесу однією із сторін у процесуальних правовідносинах виступають органи виконавчої влади або місцевого самоврядування. У випадку ж антидемпінгового процесу сторонами, як правило, виступають недержавні суб’єкти. Більше того, допускається участь в якості сторони органів державної влади іншої країни. В той же час, органи виконавчої влади України можуть виступати виключно у якості зацікавленої сторони.

Місце ж компетентних органів виконавчої влади, на які покладено проведення антидемпінгової процедури та розслідування, характеризується тим, що «поняття суб’єктів адміністративного процесу включає до складу його учасників також осіб, які діють з метою ведення процесу і здатні приймати остаточні рішення» [3, 479]. Таким чином Мінекономіки, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (Комісія) та Держмитслужба виступають не в якості сторони, а в якості суб’єктів, що ведуть антидемпінговий процес. І в цьому аспекті антидемпінговий процес має певні спільні риси з господарським процесом, в рамках якого вирішуються спори, що виникають між суб’єктами підприємницької діяльності. Компетентні органи, насамперед Комісія, виступають в якості арбітру, якому сторони антидемпінгового розслідування та зацікавлені сторони намагаються довести обґрунтованість своїх позицій щодо конкретної справи. В цьому аспекті функції Комісії дійсно нагадують функцію судового органу, що і дає підстави в деяких правових системах називати орган, що виконує відповідну функцію «квазісудовим». Але на відміну від судових органів органи, що ведуть антидемпінговий процес, не просто розглядають докази подані сторонами, а займають активну позицію, самостійно здійснюючи збирання доказів та інформації. При цьому Мінекономіки, Комісія та Держмитслужба можуть вимагати інформацію не лише у сторін розслідування, але й за власною ініціативною звертатися до інших органів державної влади, недержавних суб’єктів, іноземних держав, проводити розслідування на території останніх тощо.

Слід відзначити, що коло питань, які вирішуються в рамках антидемпінгового розслідування, є значно складнішим, ніж визначення відповідності або невідповідності дій однієї із сторін закону. На подібну обставину свого часу звернув увагу Суд ЄС при розгляді справи «Європейське бюро союзу споживачів проти Комісії ЄС», предметом якої як раз було трактування окремих процесуальних норм антидемпінгового законодавства ЄС. У своєму рішенні Суд ЄС вказав на те, що антидемпінгові процеси відрізняються за цілями і об’єктами від судових слухань. Ціль антидемпінгових процедур полягає в тому, щоби на протязі задовільного періоду попередити шкоду для промисловості ЕС від демпінгових імпортних товарів, в той час як процес у суді виступає в ролі гаранта додержання закону [166].

Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» антидемпінгове розслідування проводиться з метою встановлення фактів демпінгу та шкоди [38]. Але, найбільш чітко перелік ключових питань, що вирішуються в рамках антидемпінгового розслідування, визначено нормами ст. 5.2. Угоди про застосування ст. VI ГАТТ [139]. Згідно норм даної статті заява про порушення антидемпінгового розслідування повинна включати докази: а) демпінгу; b) шкоди в рамках змісту ст. VI ГАТТ; c) причинного зв’язку між демпінговим імпортом та очікуваною шкодою.

Але навіть доведення всіх трьох вищезазначених фактів не завжди є достатньою підставою для застосування антидемпінгових заходів. Так, згідно ст. 63 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38] антидемпінгові заходи, визначені на підставі встановлених у процесі антидемпінгового розслідування демпінгу та шкоди, можуть не застосовуватися, якщо Комісія за поданням Міністерства, враховуючи всю отриману інформацію, зробить точний висновок про те, що застосування таких заходів суперечить національним інтересам.

Це також робить механізм прийняття рішень за результатами антидемпінгового розслідування ближчим не до прийняття рішень при юрисдикційних провадженнях, а до механізму прийняття загальних управлінських рішень, в яких окрім таких принципів як законність та обґрунтованість, важливе місце займають такі принципи як доцільність, ефективність, врахування інтересів державі і суспільства тощо.

Наведені доводи свідчать про специфіку антидемпінгового процесу, що істотно відрізняє його від більшості адміністративних проваджень і процедур, які здійснюються органами виконавчої влади України.

Таким чином, антидемпінговий процес можна визначити, як особливу процесуальну форму діяльності уповноважених центральних органів виконавчої влади по вирішенню справ за скаргами національних товаровиробників щодо вжиття заходів по захисту від недобросовісної конкуренції у вигляді демпінгового імпорту.

З одного боку, антидемпінговий процес має багато загальних рис адміністративного характеру, в силу того, що провадження здійснюється органами виконавчої влади. З іншого боку, він має цілий набір специфічних ознак, обумовлених його підпорядкованістю міжнародно-правовим стандартам, специфічними цілями та об’єктами.

В силу такої подвійності антидемпінговий процес здійснюється у відповідності до певного комплексу принципів, в якому поєднуються загальні принципи державного управління і адміністративного процесу, та спеціальні галузеві принципи, що базуються на антидемпінговому законодавстві. Слід зазначити, в сучасних наукових дослідженнях, присвячених принципам адміністративного процесу, обстоюється думка про різнорівневий характер таких принципів. Наприклад, В.Г. Перепелюк пропонує поділ всієї системи принципів на три рівні: загальносоціальні, загальнопроцесуальні та спеціальні [100, 14 – 16]. При цьому саме в спеціальних принципах розкривається сутність конкретного провадження, його цілі та завдання. Таким чином, саме спеціальні принципи визначають сутність і призначення антидемпінгового процесу. Серед ключових принципів антидемпінгового процесу, зокрема, називають: законність, гласність, справедливість, змагальність та принцип багатостороннього співробітництва [57, 109]. Хоча, на нашу думку, це не є вичерпним переліком.

Необхідно зазначити, що питання класифікації та систематизації навіть загальних принципів адміністративного процесу в сучасній вітчизняній науці адміністративного права залишається відкритим, і представники практично кожної з наукових шкіл можуть запропонувати власний перелік. Саме тому ми акцентуватимемо увагу на принципах, які безпосередньо обумовлюють особливості антидемпінгового процесу.

Без сумніву, основоположним принципом будь-якої діяльності органів державної влади виступає принцип законності. Необхідно відмітити, що специфіка застосування цього принципу стосовно антидемпінгового процесу обумовлюється цілим рядом факторів.

Важливим є те, що учасниками антидемпінгового процесу не виступають фізичні особи в якості носія відповідного комплексу прав і свобод. І, в цьому аспекті, такі категорії як верховенство права або потреби реалізації прав людини виступають лише загальним фоном діяльності органів, що ведуть антидемпінговий процес. З огляду на те, що формування сучасних стандартів антидемпінгового законодавства в основному базувалося на переговорному процесі на міжнародному рівні та відповідному пошуку компромісів, а не на концепціях прав людини, в межах антидемпінгового процесу законність полягає саме у відповідності всіх процесуальних дій встановленим законодавствам правилам. В даному випадку слушною є думка Д.Н. Бахраха, згідно якої «головна вимога законності до виконавчої влади полягає в тому, що закони та підзаконні акти повинні неухильно додержуватися тими, кому довірено їх застосування та їх захист» [11, 231].

Можна також зазначити, що принцип законності в антидемпінговому процесі має декілька рівнів.

По-перше, законність забезпечується нормами ст. 18.4 Угоди про застосування ст. VI ГАТТ [139], які встановлюють обов’язок кожного Члена цієї угоди забезпечити відповідність його законів, підзаконних актів і адміністративних процедур положенням цієї Угоди. Таким чином законність реалізується на рівні відповідності національного законодавства міжнародним зобов’язанням.

По-друге, законність забезпечується певним набором процесуальних гарантій, визначених нормами національного законодавства, які передбачають:

— застосування антидемпінгових заходів можливо виключно на підставі відповідного Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту»;

— застосування антидемпінгових заходів можливо виключно під час або за результатами антидемпінгового розслідування (тобто за умови виконання всіх передбачених законом процедур);

— проведення антидемпінгового процесу та прийняття рішень про застосування антидемпінгових заходів здійснюється лише прямо уповноваженими на те законом органами виконавчої влади.

Нарешті, третім рівнем забезпечення законності в антидемпінговому процесі виступає можливість судового оскарження рішень органів виконавчої влади, прийнятих в його рамках.

Іншим важливим принципом, який є загальним для всієї адміністративно-процесуальної діяльності органів державної влади, є принцип прозорості (гласності). Однак, знову ж таки, в рамках антидемпінгового процесу цей принцип має певні особливості та складається з декількох окремих елементів.

В самому загальному вигляді принцип прозорості в розумінні угод СОТ сформульовано в ст. «В» Угоди про Механізм перегляду торговельної політики. Згідно норм цієї статті, де цей принцип позначається терміном «внутрішня транспарентність», члени СОТ «визнають, що внутрішня транспарентність прийняття рішень урядом щодо питань торговельної політики є притаманною як для економіки Членів, так і для багатосторонньої торговельної системи і домовляються заохочувати та сприяти більшій транспарентності в їх власних системах, визнаючи, що імплементація внутрішньої транспарентності має здійснюватися на добровільній основі та враховувати правову і політичні системи кожного Члена» [23].

Найголовнішою гарантією прозорості антидемпінгового процесу є встановлений згідно норм ст. 12 Угоди про застосування ст. IV ГАТТ обов’язок публічного повідомлення, який представляє собою обов’язок органів, що ведуть процес, публікувати рішення, прийняті в його рамках та повідомляти ці рішення заінтересованим сторонам.

Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38] містить цілий перелік правил, за якими надсилаються повідомлення та публікуються рішення, прийняті в рамках антидемпінгового процесу.

Так, про порушення антидемпінгової процедури за скаргою Міністерство, за дорученням Комісії, повідомляє:

• відповідні компетентні органи заінтересованої країни експорту;
• заявника, шляхом направлення йому конфіденційного запиту про надання у встановлені Міністерством строки додаткових копій неконфіденційної версії скарги (ч. 7 ст. 12).

Крім того, у разі прийняття Комісією рішення про припинення антидемпінгової процедури у зв’язку з недостатністю доказів для обґрунтування скарги, Комісія доручає Міністерству повідомити заявника про таке рішення в 45-денний строк від дати подання скарги до Міністерства (ч. 11 ст. 12 антидемпінгового Закону).

Зобов’язання щодо нотифікації компетентних органів країни експорту згідно норм ст. 34 антидемпінгового Закону покладено на Міністерство закордонних справ України. Крім того обов’язкова нотифікація відбувається про:

1) позитивний або негативний попередній чи остаточний висновок стосовно наявності демпінгу та шкоди;

2) рішення про прийняття зобов’язання експортера щодо припинення демпінгового імпорту;

3) закінчення дії цього зобов’язання;

4) скасування остаточного антидемпінгового мита.

Про порушення антидемпінгового розслідування Міністерство повідомляє (ч. 13 ст. 12 антидемпінгового Закону) визначені ним сторони антидемпінгового розслідування: експортерів, імпортерів, відомі об’єднання (асоціації) імпортерів або експортерів, компетентні органи країни експорту, заявників.

Крім того, всі рішення, прийняті по закінченню тієї або іншої стадії антидемпінгового процесу, підлягають публікації в друкованому органі Кабінету Міністрів України – газеті «Урядовий кур’єр». Так, обов’язковій публікації підлягають:

— рішення про порушення антидемпінгового розслідування (ч. 11 ст. 12);

— рішення про запровадження попереднього або остаточного антидемпінгового мита;

— рішення про прийняття зобов’язань експортера щодо припинення демпінгового імпорту;

— рішення про припинення антидемпінгових розслідувань або процедур без застосування антидемпінгових заходів;

— рішення про перегляди антидемпінгових заходів (ч. 2 ст. 28);

— повідомлення про дату закінчення строку застосування антидемпінгових заходів (протягом першого півріччя останнього року застосування) (ч. 1 ст. 19 антидемпінгового Закону).

Копії відповідних рішень також надсилаються всім відомим заінтересованим сторонам.

Антидемпінговим законодавством визначено перелік відомостей, що обов’язково повинно містити повідомлення про порушення антидемпінгового розслідування. Згідно ч. 12. ст. 12 антидемпінгового Закону подібне повідомлення включає інформацію:

1) про порушення антидемпінгового розслідування;

2) визначення товару, що є об’єктом розслідування;

3) короткий виклад (резюме) відомостей, отриманих Міністерством;

4) про те, що корисна для розслідування інформація повинна передаватися до Міністерства;

5) строки, протягом яких інші сторони антидемпінгового розслідування можуть повідомити Міністерство про свою заінтересованість, а також письмово викласти свої коментарі щодо цього антидемпінгового розслідування та подати іншу необхідну інформацію.

Таким чином, можна констатувати, що законодавство передбачає цілісну систему інформування про порушення антидемпінгових процедур і розслідувань, та про прийняті за їх результатами рішення. Подібна система виступає гарантією того, що будь-яка заінтересована сторона матиме можливість прийняти участь в проведенні антидемпінгового розслідування та зможе скористатися передбаченими законодавством процесуальними правами.

Наступним елементом забезпечення прозорості антидемпінгового процесу є покладений на антидемпінгові органи обов’язок пояснення визначень (ст. 12 Угоди про застосування ст. IV ГАТТ). Зокрема, ст. 12.2 цієї Угоди передбачає, що кожне повідомлення про будь-яке рішення або визначення, прийняте в рамках антидемпінгового процесу, «повинно містити або іншим чином повідомляти в окремій доповіді в достатніх деталях виявлені факти та висновки, одержані з усіх спірних питань факту і права, які органами влади, що проводять розслідування, вважаються суттєвими» [139].

Таке правило міститься і в Законі України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», в нормах якого воно представлено більш детально. Так, наприклад, ч. 2 ст. 28 даного Закону, яка встановлює обов’язки Мінекономіки щодо публікації рішень та повідомлень стосовно антидемпінгового розслідування, передбачає, що: «З метою дотримання вимог щодо захисту конфіденційної інформації ці рішення повинні містити перелік експортерів, якщо це можливо, або заінтересованих країн, опис товару, резюме фактів і основні висновки щодо наявності демпінгу та шкоди» [38].

На практиці подібні правила повинні забезпечувати обгрунтованість та достатню вмотивованість всіх прийнятих рішень і визначень, адже публічне представлення відповідних пояснень дозволяє оцінити їх правильність широкому колу осіб. При чому це можуть бути як заінтересовані сторони розслідування, так і незалежні фахівці або будь-які особи, що зацікавилися даним питанням.

Нарешті, третім елементом, що гарантує прозорість антидемпінгового процесу, є система правових норм, що забезпечує розумний баланс між конфіденційною та не конфіденційною інформацією. Оскільки в ході антидемпінгового розслідування досліджується інформація, яка характеризує виробництво, механізми ціноутворення, обсяги імпорту та продажу товару, певні відомості, що передаються антидемпінговим органам, можуть складати комерційну таємницю сторін антидемпінгового розслідування, розкриття якої може справити негативний вплив на особу, що подає таку інформацію, або на особу, від якої така інформація одержана, або надати конкурентні переваги іншим суб’єктам господарювання. З огляду на такі обставини Угода про застосування ст. VI ГАТТ (ст. 6.5.) передбачає, що будь-яка інформація, яка за своєю природою є конфіденційною або надається на конфіденційній основі сторонами розслідування, повинна, при достатньому обґрунтуванні, вважатися такою уповноваженими органами влади.

Згідно ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов [41].

Безпоседеньо правила, які визначають конфіденційний режим поданої сторонами антидемпінгового процесу інформації, встановлюється нормами ст. 32 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38]. Для визнання інформації конфіденційною необхідно додержання певного переліку вимог:

— подання стороною заяви про оголошення частини або всієї інформації конфіденційною, з обгрунтуванням причин обмеження доступу до цієї інформації;

— підготовка стороною неконфіденційного варіанту резюме конфіденційної інформації, яке повинно бути настількі деталізованим, щоб передавати суть конфіденційної інформації;

— якщо заінтересовані сторони не можуть скласти з конфіденційної інформації неконфіденційне резюме, зазначені сторони повинні навести причини, з яких зазначене резюме не може бути подано;

— визнання антидемпінговими органами вимог щодо встановлення конфіденційного режиму інформації є обгрунтованими.

У тому випадку якщо антидемпінгові органи вважають вимоги щодо конфіденційності поданої інформації необґрунтованими, ця інформація може не братися до уваги при проведенні розслідування, за винятком випадків, коли її достовірність може бути перевірена за допомогою інших джерел.

Методика підготовки антидемпінгових запитальників передбачає три основні способи формування неконфіденційного резюме. По-перше, сторона має можливість вилучати із неконфіденційної версії конфіденційні відомості. По-друге, якщо конфіденційними є абсолютні величини за декілька років, передбачена можливість заміни їх відсотковими, або певними індексами. Нарешті, по-третє, передбачена можливість коригування числових величин у розмірах не більш ніж на 10% для подання у неконфіденційному резюме [75].

Згідно ч. 5 ст. 32 Закону «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38] Міністерство, Комісія або їх посадові особи утримуються від розголошення інформації, отриманої відповідно до цього Закону, без особливого дозволу особи, що її передала, якщо сторона наполягає на конфіденційному режимі такої інформації.

Крім того, норми даної статті фактично вводять ще один вид конфіденційної інформації, яка використовується в рамках антидемпінгового розслідування – внутрішньої конфіденційної інформації антидемпінгових органів. Так, зокрема, передбачено, що інформація, якою обмінюються Міністерство та Комісія, а також інформація щодо засідань Комісії чи внутрішні документи Міністерства або Комісії з питань, що стосуються антидемпінгового розслідування, не розголошуються за винятками, передбаченими цим Законом.

Згідно Положення про порядок прийому, обліку, зберігання і використання документів, справ та магнітних носіїв інформації, що надходять до МЗЕЗторгу України, відповідно до Законів України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» та містять конфіденційну і неконфіденційну інформацію, передбачені основні правила роботи з документами, що подаються до Міністерства в рамках антидемпінгового процесу [87].

Зокрема, передбачається використання грифів «Конфіденційна інформація» та «Неконфіденційна інформація» для позначення відповідних документів та магнітних носіїв інформації, що використовуються в рамках антидемпінгових процедури та розслідування.

Пункт 1.4. вищезазначеного Положення передбачає, що документами, що містять конфіденційну інформацію та повинні мати гриф “Конфіденційна інформація”, є:

— скарга, подана національним товаровиробником або від його імені (конфіденційна версія);

— документи, подані професійною спілкою працівників підприємств національного товаровиробника (конфіденційна версія);

— документи, одержані Міністерством від відповідних органів центральної виконавчої влади України, потрібні для проведення антидемпінгового розслідування;

— службові документи Міністерства, Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі та Державної митної служби України, що стосуються конкретного антидемпінгового розслідування;

— будь-які інші документи, що містять інформацію, яку надають на конфіденційній основі заінтересовані сторони конкретного антидемпінгового розслідування у відповідності до законодавства.

Фахівцям Міністерства, допущеним до роботи з документами, забороняється повідомляти усно або письмово будь-кому інформацію, яка міститься у цих документах, якщо це не викликано службовою потребою. Вони під розписку ознайомлюються з відповідним Положенням та несуть дисциплінарну та цивільно-правову відповідальність.

Доступ до документів, що несуть гриф «Конфіденційна інформація» представникам інших організацій заборонений (крім заявника та його представників).

Ознайомлення іноземних громадян та осіб без громадянства з матеріалами антидемпінгового розслідування заборонено.

Згідно ч. 7 ст. 32 антидемпінгового Законуправо на доступ до конфіденційної інформації, яка відповідно до цього Закону надається заінтересованою стороною або Міністерством у процесі антидемпінгових процедур і розслідувань, мають громадяни країни імпорту – юрисконсульти або адвокати, які діють від імені заінтересованої сторони.

Міністерство веде облік фізичних осіб, які мають доступ до конфіденційної інформації та відмовляє у доступі до конфіденційної інформації у разі встановлення, що особа розголосила дані, які є конфіденційними відповідно до цього Закону.

Разом з тим, всі заінтересовані сторони мають право на доступ до неконфіденційної інформації, що подається до Міністерства та Комісії в ході антидемпінгового розслідування.

Згідно п. 1.17. вищезазначеного Положення представники інших організацій допускаються до ознайомлення і роботи з документами з грифом «Неконфіденційна інформація» з дозволу керівництва Міністерства, за наявності письмового запиту організації, в якій вони працюють, із зазначенням характеру завдання, яке виконується.

Таким чином, гарантіями забезпечення принципу прозорості в антидемпінговому процесі виступають покладені на антидемпінгові органи: обов’язок публічного повідомлення, обов’язок пояснення визначень та обов’язок забезпечення розумного балансу між конфіденційною та неконфіденційною інформацією. Законодавство містить відповідні процесуальні норми, які забезпечують прозорість ведення органами державної влади антидемпінгового процесу.

З принципом прозорості тісно пов’язаний принцип об’єктивності антидемпінгового процесу. Знову ж таки, забезпечення об’єктивності, тобто відповідності фактичним обставинам кожного рішення про запровадження антидемпінгових заходів, було одним із завдань при розробці міжнародно-правових стандартів антидемпінгового регулювання в рамках СОТ.

Так, згідно норм ст. 17 Угоди про застосування ст. VI ГАТТ, яка визначає процедуру вирішення суперечок між країнами-членами СОТ щодо законності застосування антидемпінгових заходів, передбачається, що група експертів СОТ при оцінці фактичної сторони справи визначає, чи встановлення органами влади фактів було належним і чи їхня оцінка цих фактів була безсторонньою та об’єктивною. Якщо встановлення фактів було належним та оцінка була безсторонньою і об’єктивною, навіть коли група експертів могла дійти іншого висновку, ця оцінка не повинна заперечуватися.

Таким чином правила СОТ при оцінці правильності застосування антидемпінгових заходів основним чинником визначають саме об’єктивність органів, що проводять антидемпінговий процес. При чому рішення цих органів, за умови дотримання принципу об’єктивності за загальним правилом, не повинні заперечуватися. Така позиція підкріплюється цілим рядом інших правил, які стосуються як оцінки доказів, так і здійснення на їх основі відповідних визначень.

Так, за загальним правилом при проведенні розслідування основною повинна розглядатися інформація, отримана від зацікавлених сторін. Зокрема, щодо визначення звичайної вартості товару, як правило, повинна застосовуватися інформація від експортерів та імпортерів, тобто сторін, які володіють цією інформацією як першоджерело. У випадку ж неможливості отримання такої інформації передбачено застосування особливих правил. Так, згідно п. 7 Додатку ІІ «Найточніша наявна інформація» до Угоди про застосування ст. VI ГАТТ передбачено, що: «Якщо уповноважені органи влади повинні базувати свої висновки, включаючи ті, що стосуються звичайної вартості, на інформації з вторинного джерела, включаючи інформацію, надану в заяві про порушення антидемпінгового розслідування, вони повинні зробити це з особливою обачністю. У таких випадках органи влади повинні, якщо це можливо, перевірити цю інформацію з інших незалежних джерел, які є у них в розпорядженні, таких як опубліковані прейскуранти, офіційна статистика імпорту та дані про митні надходження, а також з інформації, одержаної від інших зацікавлених сторін у ході розслідування» [139].

Так само правила СОТ передбачають особливі вимоги до механізму прийняття рішень, що забезпечують об’єктивність зроблених антидемпінговими органами висновків. Наприклад, згідно норм ст. 3.7. Угоди про застосування ст. VI ГАТТ передбачено, що визначення загрози завдання суттєвої шкоди повинно ґрунтуватися на фактах, а не тільки на припущеннях, здогадах чи віддаленій можливості. Більше того, визначаються основні фактори, які можуть свідчити про загрозу нанесення шкоди та зазначається, що лише вся сукупність таких факторів повинна вести до висновку про можливість завдання суттєвої шкоди.

Таким чином, в рамках антидемпінгового процесу принцип об’єктивності виступає в якості спеціального принципу, який підкріплюється конкретними процесуальними правилами та вимогами.

Наступним принципом, який багато в чому формує специфіку антидемпінгового процесу, є принцип змагальності. Однак даний принцип не слід ототожнювати із тим принципом змагальності, який є характерним для традиційних видів процесу – цивільного, господарського, кримінального і реалізується в рамках судового розгляду відповідних справ.

На нашу думку, корені принципу змагальності в антидемпінговому процесі, що не завжди є властивим для адміністративних проваджень, полягають в історії формування міжнародно-правових стандартів антидемпінгових процедур, яке відбувалося під впливом, насамперед, законодавства та адміністративних процедур Сполучених Штатів Америки. А в системі звичаєвого (англійського) права одним із важливих і дуже давніх принципів, що регулює відносини державних органів та приватних осіб, є принцип audi alteram partem (лат. – право бути заслуханим). В самому загальному вигляді цей принцип передбачає, що будь-якій особі, на інтереси якої впливає рішення органу державної влади, повинно бути надане право повідомити про свою точку зору. Найбільш чітко даний принцип викладено в нормах Угоди про застосування ст. VI ГАТТ. В положеннях ст. 6 «Докази» даної Угоди можна визначити щонайменше три головні елементи, які забезпечують змагальність та можливість представлення заінтересованими сторонами власної точки зору і аргументів.

Так, по-перше, згідно ст. 6.1. даної Угоди «Усім заінтересованим сторонам антидемпінгового розслідування надається повідомлення про інформацію, яку вимагають уповноважені органи влади та широкі можливості представити в письмовому вигляді всі докази, які вони вважають доречними, стосовно зазначеного розслідування».

По-друге, згідно ст. 6.1.2 Угоди «за умови дотримання вимоги захисту конфіденційної інформації докази, представлені у письмовому вигляді однією заінтересованою стороною, негайно передаються іншим заінтересованим сторонам, що беруть участь у розслідуванні».

По третє, згідно ст. 6.2. Угоди «у ході всього антидемпінгового розслідування всі заінтересовані сторони повинні мати повні можливості для захисту своїх інтересів. З цією метою органи влади на вимогу надають можливість усім заінтересованим сторонам зустрічатися зі сторонами, що мають протилежні думки та запропонувати заперечні аргументи» [139].

Національне законодавство значно деталізує відповідні процедури, якими забезпечується змагальність та можливість бути заслуханим для заінтересованих сторін антидемпінгового розслідування.

Можливість заінтересованим сторонам надати інформацію стосовно антидемпінгового розслідування забезпечується тим, що Міністерство разом з повідомленням про порушення антидемпінгового розслідування надсилає відомим експортерам, імпортерам, іншим сторонам антидемпінгового розслідування, яких вважає за необхідне залучити до участі в антидемпінговому розслідуванні, або компетентним органам країни експорту запитальники з метою отримання інформації та доказів, що використовуються для проведення антидемпінгового розслідування. (ч 3. ст. 13 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38]). Типові антидемпінові запитальники (окремі форми для експортерів, іноземних виробників, імпортерів, органів виконавчої влади України, українських виробників) розроблено згідно з рекомендаціями Міністерства торгівлі США та Комісії ЄС [101, 409].

Можливість ознайомлення з матеріалами антидемпінгового розслідування та додання власних агументів забезпечується, по-перше, можливістю осіб, інтереси яких зачіпає проведення антидемпінгового розслідування, повідомити антидемпінгові органи (Міністерство) про свою заінтересованість (ч. 12. ст. 12 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту»).

По-друге, заявники та заінтересовані сторони, а також компетентні органи країни експорту можуть за письмовим запитом ознайомитися з усією інформацією, наданою заінтересованою стороною, за винятком службових документів Міністерства та Комісії, якщо ця інформація:

1) стосується захисту їх інтересів;

2) не є конфіденційною;

3) використовується в антидемпінговому розслідуванні.

Заінтересовані сторони можуть подати коментарі до цієї інформації, які враховуються Міністерством у процесі антидемпінгового розслідування за умови, що вони є достатньо обгрунтованими. (ч. 8 ст. 12 вказаного Закону).

Також принцип змагальності знаходить свій вираз у двох формах безпосереднього обговорення заінтересованими сторонами та антидемпінговими органами питань антидемпінгового розслідування. Такими формами є слухання та консультації.

Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» (ч. 6 ст. 13) передбачає можливість заінтересованих сторін звертатися до Міністерства з ініціативою щодо проведення слухань з питань антидемпінгового розслідування. Такі слухання можуть бути призначені за умов, якщо:

1) заінтересовані сторони письмово, у строки, визначені у повідомленні в газеті про порушення антидемпінгового розслідування, вимагали проведення зазначених слухань;

2) ці суб’єкти довели, що вони дійсно є заінтересованими сторонами, на які можуть вплинути наслідки антидемпінгового розслідування;

3) існують особливі причини для проведення зазначених слухань.

Крім того, згідно норм ч. 3 ст. 36 антидемпінгового Закону передбачена можливість проведення слухань, якщо у вимогах заінтересованої сторони зазначаються особливі, з точки зору національних інтересів, причини для проведення таких слухань у Міністерстві.

Проведення іншої форми обговорення – консультацій передбачена ч. 7 ст. 13 даного Закону. Згідно норм даної статті заінтересованим сторонам на їх запит надається можливість провести консультації із стороною, яка подала відповідну скаргу або має протилежні інтереси. Ці консультації проводяться з обов’язковим дотриманням конфіденційного режиму надання інформації.

Слід зазначити, що питання співпраці заінтересованої сторони з антидемпінговими органами цілком залежить від волі конкретної сторони. І законодавство не передбачає жодних санкцій за відмову у такій співпраці. Більше того, наприклад, прямо вказується, що відмова сторін антидемпінгового розслідування від участі у консультаціях не тягне за собою ніяких наслідків. Це саме стосується випадків відмови у наданні необхідної інформації або надання недостовірної чи неповної інформації. Єдиним негативним наслідком для сторони у всіх цих випадках є те, що антидемпінгові органи прийматимуть рішення на основі інформації, отриманої від інших заінтересованих сторін (які, як правило мають протилежні цілі в рамках розслідування) та інформації, отриманої з незалежних джерел. Таким чином, як зазаначається в ч. 6 ст. 31 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», у разі, якщо заінтересована сторона повністю або частково ухиляється від співпраці з Міністерством та у зв’язку з цим не подається інформація, що стосується антидемпінгового розслідування, результат антидемпінгового розслідування для цієї сторони може бути менш сприятливим, ніж у випадку, коли сторона не ухиляється від співпраці [38].

Дуже важливим принципом, який значною мірою розкриває сутність механізму антидемпінгового регулювання як одного із засобів реалізації митної політики держави виступає принцип врахування національних інтересів. Тут необхідно відзначити істотну відмінність від більшості видів адміністративних проваджень, де принцип охорони інтересів особи і держави виступає в якості загального принципу адміністративного процесу та грунтується, насамперед, на теоретичних положеннях [5, 186 – 189]. В рамках антидемпінгового процесу даний принцип та механізм його реалізації безпосередньо встановлюються нормами Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38], які передбачають:

1) необхідність врахування факторів національного інтересу при прийнятті рішення про застосування або незастосування антидемпінгових заходів (ст. 36);

2) можливість призупинення у національних інтересах дії антидемпінгових заходів на строк до дев’яти місяців за рішенням Комісії, яке приймається простою більшістю голосів (ч.3. ст. 28).

При чому подібні правила не мають свого відображення в нормах Угоди про застосування ст. VI ГАТТ, а є характерними, що і не дивно, лише для національного законодавства ряду країн.

Закон України «Про основи національної безпеки» (ст. 1) визначає національні інтереси як «життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток» [44].

В той же час, Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38] значно деталізує зміст, структуру та механізм формування національних інтересів в контексті антидемпінгового процесу. Так, згідно ч. 1 ст. 36 даного Закону висновок з питання, чи потребують національні інтереси застосування антидемпінгових заходів, повинен ґрунтуватися на оцінці всіх інтересів. Закон передбачає щонайменше сім основних факторів, які повинні враховуватися при визначенні відповідності прийнятого рішення національним інтересам:

• інтереси національного товаровиробника,
• інтереси споживачів;
• вплив імпорту, що є об’єктом антидемпінгового розслідування, на зайнятість населення;
• вплив демпінгового імпорту на інвестиції національного товаровиробника та споживачів;
• вплив демпінгового імпорту на міжнародні економічні інтереси України;
• необхідність усунення впливу диспропорцій у товарообміні, які виникли внаслідок демпінгу, що заподіює шкоду;
• необхідність відновлення конкуренції.

Окремо передбачається, що висновок щодо національних інтересів робиться лише за умови, що всім сторонам надано можливість повідомити свою точку зору у порядку, передбаченому антидемпінговим Законом.

Нарешті, останнім принципом, який обумовлює специфіку антидемпінгового процесу є принцип міжнародного співробітництва. Реалізація даного принципу в рамках антидемпінгового процесу має декілька складових, головною з яких, безумовно, виступає стандартизація правил антидемпінгового процесу на міжнародно-правовому рівні.

Як вже відзначалося, жоден з інших видів процесуальної діяльності органів державної влади не є настільки зв’язаний правилами, встановленими міжнародними угодами. При чому тут діють і універсальні правила, встановлені угодами СОТ, і окремі правила, що встановлюються на базі регіональних або двосторонніх угод, які вводять додаткові елементи, як то координація в рамках регіональних організації, наприклад, зон вільної торгівлі, митних союзів, або особливі пільги в рамках двосторонньої торгівлі (проведення двосторонніх консультацій, пільги щодо країн, що розвиваються) тощо.

Також положення, згідно яких про порушення антидемпінгової процедури або розслідування повідомляються компетентні органи країни експорту, а самі ці органи визнаються заінтересованою стороною антидемпінгового розслідування, дозволяють країні експорту приймати активну участь в антидемпінговому процесі шляхом надання відповідної інформації, висловлення власної позиції та коментарів.

Крім того, принцип міжнародного співробітництва реалізується через передбачену законодавством можливість прийняття на підставі двосторонніх міжнародних угод рішень про призупинення антидемпінгових розслідувань, призупинення або припинення стягнень, встановлених попередніх або остаточних антидемпінгових мит, на підставі зобов’язань країни експорту щодо введення добровільних обмежень експорту або контролю за цінами на експортні товари.

Нарешті, антидемпінгові правила передбачають таку процесуальну дію в рамках антидемпінгового розслідування, як проведення розслідування на місці, тобто на території країни експорту (ст. 6.7 Угоди про застосування ст. VI ГАТТ, Додаток І «Процедури розслідування на місці»). Розслідування на місці передбачає візит групи розслідування до фірм-експортерів з метою перевірки одержаної інформації або з’ясування подальших деталей. Такі візити можуть здійснюватися лише за умов: 1) інформування про такий намір органів влади країни-експортера та заінтересованих фірм; 2) отримання явної згоди заінтересованої фірми та узгодження дат візиту; 3) повідомлення органів влади країни-експортера про узгоджений візит та його дати; 4) відсутності заперечень з боку органів влади країни-експортера. Крім того, передбачена можливість органів влади країни-експортера та заінтересованих фірм ставити запити або запитання щодо запланованого розслідування на місці.

Таким чином, міжнародне співробітництво реалізується на всіх стадіях антидемпінгового процесу і є одним з найважливіших факторів, який визначає зміст та результати вирішення конкретних справ. Більше того, нормами антидемпінгового законодавства передбачений примат міжнародного права у регулюванні антидемпінгового процесу.

Розглянуті характеристики змісту, суб’єктів та цілей антидемпінгового процесу, його спеціальних принципів дозволяють робити висновки про особливий характер даного виду процесуальної діяльності органів виконавчої влади. Антидемпінговий процес є процесом адміністративного характеру, оскільки реалізується органами виконавчої влади, однак за своїми цілями, суб’єктним складом та спеціальними принципами суттєво відрізняється від більшості адміністративних проваджень.

Таким чином, антидемпінговий процес представляє собою особливу процесуальну форму діяльності уповноважених центральних органів виконавчої влади по вирішенню справ за скаргами національних товаровиробників щодо вжиття заходів по захисту від недобросовісної конкуренції у вигляді демпінгового імпорту.

Основною ціллю антидемпінгового процесу є вирішення питання щодо необхідності вжиття заходів по захисту національних товаровиробників від недобросовісної конкуренції у вигляді демпінгового імпорту.

Суб’єктами процесу є уповноважені органи державної влади, що ведуть антидемпінгове розслідування та заінтересовані сторони – національні товаровиробники, імпортери, експортери, асоціації, органи державної влади країн імпорту та експорту, профспілки тощо, інтереси яких тим або іншим чином зачіпає антидемпінговий процес.

Важливою особливістю антидемпінгового процесу є те, що антидемпінгове законодавство в цілому не передбачає застосування антидемпінгових заходів до конкретних суб’єктів – фізичних або юридичних осіб. Антидемпінгові заходи застосовуються щодо предметів (товарів) які і є безпосереднім об’єктом їх застосування. Навіть при введенні таких заходів як ліцензування імпорту, це ліцензування стосується права на імпорт певного товару і виступає засобом реалізації антидемпінгових заходів.

Антидемпінговий процес є особливим серед інших видів процесуальної діяльності органів державної влади через свою зв’язаність міжнародними стандартами та значну залежність від міжнародного співробітництва держав.

Антидемпінговий процес здійснюється у відповідності до певного комплексу принципів, в якому поєднуються загальні принципи державного управління і адміністративного процесу, та спеціальні галузеві принципи, що базуються на антидемпінговому законодавстві.

Специфічні цілі, суб’єкти та об’єкт антидемпінгового процесу обумовлюють застосування специфічних принципів, які за своїм змістом значно відрізняються від загальних принципів адміністративного процесу. До таких принципів, які в рамках антидемпінгового процесу отримують специфічний зміст, належать: законність, прозорість, об’єктивність, змагальність, принцип врахування національних інтересів та принцип міжнародного співробітництва.

З огляду на вищесказане важливим, на нашу думку, є закріплення на законодавчому рівні, по-перше, визначення, що антидемпінговий процес здійснюється у відповідності до загальних принципів адміністративних процедур, по-друге – спеціальних принципів, властивих антидемпінговому процесу. Це сприятиме підвищенню ефективності взаємодії органів виконавчої влади в рамках антидемпінгового процесу, адже дозволить чітко визначити його місце в системі діяльності органів державної влади, а також допоможе адаптації універсальних правил СОТ до конкретних вимог та традицій вітчизняної правової системи.

3.2. Структура антидемпінгового процесу

Процесуальний характер антидемпінгового регулювання викликає необхідність чіткого визначення структури даного виду діяльності органів виконавчої влади. Адже саме у відповідній послідовності процесуальних дій розкриваються ключові завдання та принципи будь-якого з видів процесу.

Але складність даного питання обумовлюється не лише тим, що сам по собі антидемпінговий процес є недостатньо вивченим з точки зору адміністративно-правової науки. Навіть в рамках адміністративного права виникають значні суперечки між представниками різних шкіл щодо визначення конкретних стадій адміністративно-процесуальної діяльності.

Базовим елементом будь-якого юридичного процесу виступає провадження, що «являє собою системне утворення, комплекс взаємопов’язаних і взаємообумовлених процесуальних дій, які: а) утворюють певну сукупність процесуальних правовідносин, відмінних предметною характеристикою і пов’язаністю з відповідними матеріальними правовідносинами; б) викликають потреби встановлення, доведення, а також обґрунтування всіх обставин і фактичних даних юридичної справи, що розглядається; в) зумовлюють необхідність закріплення, офіційного оформлення отриманих процесуальних результатів у відповідних актах-документах» [132, 90].

Загальновизнаною на сьогоднішній день є точка зору, що «структуру адміністративних проваджень, як і в цілому адміністративно-процесуальної діяльності, утворюють процесуальні стадії, їх етапи, а також процесуальні дії, що в сукупності виступають первинними складовими адміністративного процесу» [3, 489].

Але питання визначення конкретних стадій такого специфічного виду процесуальної діяльності, як антидемпінговий процес, на сьогоднішній день залишається відкритим, і пропонуються різні підходи до його розв’язання.

Так, наприклад, відомі російські фахівці А. Козирін та Н. Шепенко стверджують, що антидемпінговий процес з певними особливостями, характерними для законодавства і практики тієї або іншої країни, можна розділити на наступні етапи: 1) підготовчий; 2) ініціювання антидемпінгового процесу і проведення розслідування; 3) введення тимчасових антидемпінгових заходів; 4) завершення процесу; 5) прийняття зобов’язань або накладення антидемпінгового мита; 6) заключний [57, 106].

В своїй більш пізній роботі той же Р. Шепенко вже визначав лише чотири стадії антидемпінгового процесу: 1) ініціювання; 2) розслідування; 3) рішення і його виконання; 4) перегляди [150].

Згідно іншого підходу стверджується, що у відповідності до антидемпінгових правил СОТ, антидемпінговий процес поділяється на дві стадії – антидемпінгову процедуру та антидемпінгове розслідування. В свою чергу, будь яке антидемпінгове розслідування має три основні етапи: перший етап – порушення антидемпінгового розслідування; другий етап – проведення антидемпінгового розслідування; третій етап – завершення антидемпінгового розслідування через застосування (або ні) остаточних антидемпінгових заходів на підставі даних цього розслідування [97, 102].

На нашу думку, для пошуку чітких відповідей щодо структури антидемпінгового процесу необхідно аналізувати його не лише з точки зору нормативно-правових актів антидемпінгового законодавства, але й з теоретичних позицій побудови процесуальної діяльності органів виконавчої влади в цілому. Адже в сфері державного управління «стадії адміністративних проваджень далеко не завжди закріплені в нормативно-правових актах, тому виділити їх іноді можна лише шляхом наукового вивчення і аналізу» [4, 260]. І в даному аспекті важливим є чітке розуміння критеріїв визначення окремих процесуальних стадій.

Так, на думку І.П. Голосниченко та М.Ф. Стахурського «Стадіями провадження є послідовні етапи цієї діяльності, що завершуються шляхом прийняття відповідного процесуального документу, в якому в концентрованій формі показані результати певних процесуальних дій» [20, 155]. Таким чином така ознака, як формальне вираження результатів процесуальної стадії у вигляді певних процесуальних документів, які в рамках антидемпінгового процесу носять назви «рішення» або «повідомлення», є дуже важливим фактором виділення окремих стадій процесу, але не єдиним.

Адже конкретні стадії, які можна виділити у структурі кожного окремого провадження, представляють собою «відносно відмежовані, виділені в часі й логічно пов’язані сукупності процесуальних дій (процедур), які відрізняються колом суб’єктів і закріплюються відповідними процесуальними актами» [3, 488].

Таким чином основними критеріям виділення певної сукупності процесуальних дій в якості процесуальних стадій слід вважати: 1) відносну відмежованість та виділення у часі (тобто обмеження певними процесуальними строками); 2) відмінності у суб’єктному складі відповідних процесуальних правовідносин; 3) завершення прийняттям відповідного процесуального документу, в якому відображаються результати даної стадії.

При цьому слід зважати, що доволі часто в рамках стадій виділяють і окремі етапи процесуальної діяльності, які «характеризуються визначеними безпосередніми цілями і завданнями, а також колом суб’єктів їх здійснення», а «результати етапів процесуальної діяльності дістають своє відображення в окремому процесуальному оформленні» [3, 489].

В науковій літературі також поширеною є думка про наявність певних універсальних стадій, які є властивими будь-якому виду процесуальної діяльності органів виконавчої влади, і які можна виділити в більшості адміністративних проваджень. До таких стадій відносяться:

1. Стадія порушення адміністративної справи і направлення її по підвідомчості, якщо це необхідно. Як правило, тут виникає питання про підстави і приводи порушення справи.

2. Стадія аналізу ситуації (в різних провадженнях називається по-різному: адміністративне розслідування, дисциплінарне розслідування, перевірка скарги тощо). На даній стадії йде збір, упорядкування і вивчення інформації про реальний стан справ, про існуючі проблеми. Така інформація фіксується у вигляді протоколів, довідок, схем, доповідей, звітів та ін.. Теоретики управління до цієї стадії зараховують також прогнозування і моделювання дій, необхідних для розв’язання тієї чи іншої управлінської ситуації.

3. Стадія розгляду справи і прийняття рішення (наказу, постанови, інструкції та ін..) У колегіальних органах можливе проведення обговорення і голосування по рішенню, що приймається.

4. Стадія виконання рішення. На цій стадії відбувається втілення в життя прийнятого рішення [4, 260 – 261].

Іноді до даного переліку додають, в якості факультативної, і стадію оскарження прийнятих рішень.

Таким чином, для вирішення питання щодо структури антидемпінгового процесу, необхідно провести аналіз відповідних процесуальних норм з точки зору визначених нами вище основних ознак окремих процесуальних стадій та загальної логіки побудови процесуальної діяльності органів виконавчої влади взагалі.

Першим і дуже важливим критерієм виступають визначені в законодавстві процесуальні строки, тобто ті проміжки часу, протягом яких суб’єкти антидемпінгового процесу, насамперед, органи що ведуть процес, повинні або мають можливість вчинити певні процесуальні дії.

Безумовно, головним в даному випадку є визначення загальних часових рамок антидемпінгового процесу. Згідно норм ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38] розслідування з метою встановлення наявності та впливу демпінгу, про який стверджується, що він має місце, а також величини демпінгової маржі розпочинається Міністерством з порушення антидемпінгової процедури за скаргою, поданою національним товаровиробником або від його імені.

Але, при цьому слід зважати, що першим робочим днем подання скарги вважається наступний день після одержання та реєстрації скарги у Міністерстві (ч. 2 ст. 12 антидемпінгового Закону).

Строк проведення антидемпінгового розслідування не повинен перевищувати одного року з дня набрання чинності рішення про його порушення. В окремих випадках він може бути подовжений рішенням Комісії але не має бути більшим ніж 18 місяців (ч. 10 ст. 13антидемпінгового Закону).

Однак, на нашу думку, не слід обмежувати загальний строк антидемпінгового процесу строками проведення розслідування. Адже виконання рішень з точки зору загальної логіки побудови юридичного процесу теж вважається однією із стадій. Рішення ж про застосування антидемпінгових заходів втрачає чинність через п’ять років від дати їх застосування або через п’ять років від дати винесення Комісією останнього рішення про перегляд антидемпінгових заходів, результатом якого було встановлення факту наявності демпінгу та шкоди, у разі, якщо під час цього перегляду Комісією не було зроблено висновки про те, що закінчення дії антидемпінгових заходів сприятиме продовженню дії або поновленню демпінгу та заподіянню шкоди(ч. 2 ст. 18 антидемпінгового Закону). Тобто, при визначенні загального строку ведення антидемпінгового процесу до строків проведення антидемпінгової процедури та розслідування слід додати і строк дії антидемпінгових заходів – поновлюваний 5-річний період.

Таким чином, антидемпінговий процес розпочинається з реєстрації скарги у Міністерстві економіки і завершується із втратою сили рішення про застосування антидемпінгових заходів. Саме факт реєєстрації скарги Міністерством є юридичною підставою початку антидемпінгового процесу, і більшість наступних процесуальних строків розраховуються від цієї дати.

Законодавством також визначений і процесуальний документ, який оголошує про закінчення антидемпінгового процесу. Згідно ч. 6 ст. 19 антидемпінгового Закону Міністерство повинно опублікувати в газеті повідомлення про фактичне закінчення строку застосування антидемпінгових заходів. Таким чином дату публікації цього повідомлення, або дату вказану в даному повідомленні, і слід вважати останньою датою антидемпінгового процесу.

Основними процесуальними строками, передбаченими Законом України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38], є:

— прийняття Комісією рішення про порушення антидемпінгового розслідування (як правило до 30-го дня з дня реєстрації скарги, ч 11. ст. 12);

— повідомлення заявника про відмову в порушенні антидемпінгового розслідування (до 45-го дня з дня реєстрації скарги, ч. 11 ст. 12);

— строк для надання сторонами розслідування відповідей на запитальник, розісланий Міністерством (до 30-го дня, з дня отримання, строк починає відраховуватися через 4 дні після надсилання запитальника, ч. 3 ст. 13);

— застосування попередніх антидемпінгових заходів (не раніше 60-ти днів і не пізніше ніж через дев’ять місяців з дня порушення розслідування, ч 2 ст. 14);

— максимальний строк дії попередніх антидемпінгових заходів (4 місяці з можливим подовженням до 6 місяців, ч. 13 ст. 14);

— ретроактивне застосування остаточного антидемпінгового мита (за 90 днів до дати застосування попередніх антидемпінгових заходів, але не раніше 60 днів від дати порушення антидемпінгового розслідування, ч. 4 ст. 17);

— ініціювання перегляду антидемпінгових заходів у зв’язку із закінченням строку їх застосування (не пізніш ніж за три місяці до закінчення п’ятирічного строку застосування, ч. 3 ст. 19);

— ініціювання проміжного перегляду антидемпінгових заходів (не менше одного року від дати застосування остаточних антидемпінгових заходів, ч. 1 ст. 20);

— строк проведення поновленого антидемпінгового розслідування (як правило до шести місяців, ч. 4 ст. 23);

— прийняття Комісією рішення про повернення сум, сплачених понад фактично встановлену величину демпінгової маржі (від 12 до 18 місяців з дня отримання відповідної заяви);

Разом з тим, при визначенні процесуальних строків слід зважати на те, що законодавство в більшості випадків надає антидемпінговим органам можливість коригувати та подовжувати встановлені процесуальні строки, адже у відповідних нормах використовуються терміни «як правило», або «не більше» та «не менше» тощо. Крім того, норми ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» прямо передбачають можливість Міністерства та Комісії самостійно встановлювати строки для вчинення певних процесуальних дій в рамках конкретного розслідування та приймати рішення про подовження чи поновлення строків при наявності достатніх для цього підстав.

З відповідними процесуальними строками органічно пов’язаний певний перелік процесуальних документів (рішень), які приймаються антидемпінговими органами і несуть певні юридичні наслідки для всіх заінтересованих сторін антидемпінгового процесу. До таких видів рішень відносяться: реєстрація скарги, рішення про порушення антидемпінгової процедури, про порушення антидемпінгового розслідування, про введення попередніх антидемпінгових заходів, про прийняття цінових зобов’язань, про застосування остаточних антидемпінгових заходів, про перегляд антидемпінгових заходів, про поновлення антидемпінгового розслідування, про повернення сум, сплачених понад встановлену демпінгову маржу. Також на будь-якому етапі антидемпінгового процесу може бути прийнято рішення про припинення антидемпінгової процедури або розслідування без застосування антидемпінгових заходів. Крім того, необхідно відзначити ще два специфічні види рішень: про призупинення антидемпінгового розслідування (на строк до 6 місяців), про призупинення стягнення антидемпінгового мита.

Таким чином на основні комбінації певних процесуальних строків, послідовності процесуальних дій, процесуальних документів, що приймаються у відповідності до них, та відмінностей у суб’єктному складі антидемпінгового процесу можна визначити і конкретні стадії даного процесу.

Першою стадією антидемпінгового процесу, що розпочинається з реєстрацією Міністерством антидемпінгової скарги, поданої від імені національного товаровиробника, є антидемпінгова процедура. Ця стадія передує порушенню антидемпінгового розслідування. Іноді її називають «особливою стадією антидемпінгового процесу» [95], хоча, на нашу думку, вживання терміну «особлива стадія» не є коректним, адже в теорії юридичного процесу подібний термін не використовується. До того ж проведення антидемпінгової процедури виступає обов’язковою стадією антидемпінгового процесу, адже Згідно норм ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту»[38] будь-яке антидемпінгове розслідування розпочинається Міністерством з порушення антидемпінгової процедури.

Нормами ч. 9. ст. 12 цього ж Закону визначається, що «У процесі антидемпінгової процедури Міністерство водночас розглядає докази наявності демпінгу та шкоди, які містяться у скарзі, оцінює їх достатність та обґрунтованість, з метою прийняття рішення про порушення антидемпінгового розслідування або про відмову в його порушенні».

Таким чином, стадія антидемпінгової процедури відповідає загальновизнаній у науці адміністративного права стадії порушення адміністративної справи. Законом визначана єдина підстава для порушення антидемпінговогої процедури – подання антидемпінгової скарги від імені національного товаровиробника. Міністерство реєєструє цю скаргу і передає її копію до Комісії. Суб’єктами, що подають антидемпінгову скаргу, можуть бути: національний товаровиробник, фізична або юридична особа, що діє від його імені (ч.1 ст. 12), а також орган державної влади, який володіє доказами демпінгу та шкоди (ч. 2 ст. 12 антидемпінгового Закону).

З огляду на процесуальне значення факту реєстрації антидемпінгової скарги процес її подання до Міністерства та подальшої реєстрації є детально регламентованим. Згідно відповідного Положення, затвредженного наказом МЗЕЗторгу [87] (п. 2), приймання та облік (реєстрація) документів здійснюється уповноваженими на це фахівцями Департаменту антидемпінгових розслідувань та захисту внутрішнього ринку Мінекономіки України, при цьому подані документи перевіряються на відповідність вимогам законодавства. У разі відповідності документів Законам та вимогам даного Положення фахівець засвідчує це своїм підписом та відміткою особистої номерної печатки на супровідному листі та його копії, ставить дату приймання та вхідний номер. А самі документи реєструються у відповідному журналі обліку, згідно вимог одноразової реєстрації. Копія такого супровідного листа з відмітками про реєстрацію видається заявнику. У разі невідповідності скарги та документів законодавству заявник повідомляється, що подані документи можуть бути повернуті.

Таким чином, відмітка про реєстрацію скарги, здійснена уповноваженим фахівцем Міністерства, і є юридичною підставою для порушення антидемпінгової процедури.

Фактично на стадії антидемпінгової процедури Міністерством проводиться перевірка інформації, поданої в антидемпінговій скарзі, при чому ця перевірка здійснюється на підставі інформації, поданої в скарзі та інформації, яка є в розпоряжденні Міністерства економіки чи отримана від інших органів виконавчої влади.

В рамках цієї перевірки підлягають встановленню наступні факти:

1). Чи є подавець скарги належним заявником, тобто чи подана скарга національним товаровиробником або від його імені (скаргу підтримують прямо або опосередковано «сукупність виробників подібного товару або тих із них, сукупне виробництво яких становить основну частину усього обсягу виробництва в країні імпорту цього товару» (ст. 11 антидемпінгового Закону).

2). Чи містить скарга достатні та обгрунтовані докази демпінгу.

3). Чи містить скарга достатні та обгрунтовані докази шкоди, що завдається національному товаровиробнику.

4) Чи містить скарга достані та обгрунтовані докази причинно-наслідкового зв’язку між демпінгом та шкодою.

5). Чи не є фактичний чи потенційний обсяг демпінгового імпорту з країни експорту незначним (менше 3% з однієї країни та менше 7% з групи країн від загального обсягу імпорту даного виду товару)

6).Чи не вважається демпінгова маржа мінімальною (менше 2% експортної ціни).

На основні аналізу всього цього комплексу фактів та лише за наявності позитивних висновків щодо кожного з питань Комісія приймає рішення про порушення антидемпінгового розслідування або про припинення антидемпінгової процедури.

Стадія антидемпінгової процедури обмежена в часі 30-ма днями з дня подання скарги (ч. 11 ст. 12 антидемпінгового Закону [38]), на протязі яких, як правило, повинно бути прийняте відповідне рішення.

Що стосується суб’єктного складу, то на даній стадії суб’єктами антидемпінгового процесу виступають органи, що ведуть антидемпінговий процес – Мінекономіки, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, Держмитслужба та заявник, також існує вимога щодо обов’язкового повідомлення компетентних органів країни експорту, таким чином останні теж можуть вважатися включеними до числа суб’єктів антидемпінгової процедури.

Щодо наступного етапу антидемпінгового процесу, то тут ані законодавство, ані наукова література не дає однозначної відповіді. Так, і національне, і міжнародне законодавство використовує термін антидемпінгове розслідування. Дане антидемпінгове розслідування «проводиться з метою встановлення фактів демпінгу та шкоди» (ч. 2 ст. 13 антидемпінгового Закону). При чому формально термін антидемпінгове розслідування охоплює всю сукупність процесуальних дій від публікації рішення про його ініціювання до припинення розслідування із або без застосуванням антидемпінгових заходів. Разом з тим, за думкою С. Осики «будь-яке антидемпінгове розслідування має два важливих періоди – попередній (до дати застосування попередніх антидемпінгових заходів) та остаточний (до дати застосування остаточних антидемпінгових заходів) [97, 393]. Але ми вважаємо, що погляд на антидемпінгове розслідування як на єдину процесуальну стадію, поділену на два етапи, не до кінця розкриває сутність та специфіку процесуальних дій, що виконуються в його рамках, адже в цьому випадку фактично поєднуються комплекси процесуальних дій, пов’язані із збиранням і оцінкою доказів та із вирішенням конкретної справи по суті.

В той же час, ще у 1973 р. Є.В Додін підкреслював виключну важливість та певну процесуальну відособленість пізнавальної діяльності органів виконавчої влади, спрямованої на з’ясування фактичних обставин справи. За його думкою доказування для органів управління є такою ж необхідною умовою встановлення істини в справі, як і для судово-слідчих органів [24, 39 – 40].

Саме подібні аргументи і дають підстави для розділення процесуальних стадій попереднього адміністративного розслідування та вирішення справи по суті, з огляду на принципові відмінності у тих процесуальних завданнях, що вирішуються на кожній із стадій. Так, в розумінні адміністративно-юрисдикційного процесу попереднє адміністративне розслідування це – система обов’язкових процесуальних дій, які проводяться органом адміністративної юрисдикції для збирання доказів, встановлення об’єктивної істини у справі і спрямовані на забезпечення підготовки матеріалів справи по суті. Попереднє адміністративне розслідування проводиться для виявлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи [20, 176].

Таким чином, ми вважаємо за необхідне в рамках вживаного в законодавстві терміну «антидемпінгове розслідування» виділяти дві окремі процесуальні стадії – попереднє антидемпінгове розслідування, яке здійснюється, насамперед, з метою збирання необхідної інформації та доказів, та остаточне антидемпінгове розслідування, в рамках якого на основі зібраних доказів та з урахуванням аргументів заінтересованих сторін вирішується справа по суті.

Наприклад, законодавство США взагалі оперує поняттями «попереднє визначення демпінгу» та «попереднє визначення шкоди», які передують відповідним остаточним визначенням та мають юридичне значення для переходу до наступної стадії антидемпінгового процесу [155, ІІ-13].

Стадія попереднього антидемпінгового розслідування розпочинається з публікації у газеті «Урядовий Кур’єр» рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі про ініціювання антидемпінгового розслідування та завершується з прийняттям рішення про застосування або не застосування попередніх антидемпінгових заходів.

Термін «попереднє» для визначення даної стадії антидемпінгового розслідування обумовлюється тим, що основним завданням, яке вирішується, є збір та перевірка інформації та доказів, необхідних для подальшого вирішення справи. Всі висновки, які робляться на даній стадії, носять попередній характер, що підтверджується навіть термінологією, яка використовується в законодавстві: «попередні висновки щодо наявності демпінгу та шкоди» (ч. 3 ст. 14 антидемпінгового Закону [38]), «попередні антидемпінгові заходи» тощо.

Законодавством, як вже зазначалося вище, передбачені строки для прийняття рішення про застосування або ні попередніх антидемпінгових заходів – не раніше 60-ти днів і не пізніше ніж через дев’ять місяців з дня порушення розслідування, (ч 2 ст. 14 антидемпінгового Закону).

Таким чином, ми можемо говорити про мінімальні (60 днів) та максимальні (дев’ять місяців) строки попереднього антидемпінгового розслідування.

В рамках стадії попереднього антидемпінгового розслідування виділяють щонайменше чотири етапи, до яких відносять групи процесуальних дій, пов’язаних із збором та обробкою інформації, що надходить з України та з країн експорту, розрахунками демпінгової маржі та шкоди, остаточною перевіркою інформації та доказів, підготовкою проектів пропозицій Мінекономіки та рішення Комісії стосовно попередніх антидемпінгових заходів [96, 72].

Однак, на нашу думку, на першому етапі попереднього антидемпінгового розслідування антидемпінговими органами здійснюються дуже важливі процесуальні дії, пов’язані з формуванням кола суб’єктів антидемпінгового процесу.

Так, згідно п. 3 ст. 13 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38] Міністерство надсилає так звані «антидемпінгові запитальники» відомим експортерам, імпортерам, компетентним органам країни експорту та іншим сторонам антидемпінгового розслідування, яких вважає за необхідне залучити до участі в антидемпінговому розслідуванні. Тим самим визначається коло суб’єктів антидемпінгового процесу, що мають статус сторін антидемпінгового розслідування.

В даному аспекті важливе процесуальне значення має строк в 34 дні з моменту надсилання запитальників, в який сторони розслідування повинні надіслати свої відповіді, тобто визначитись щодо своєї співпраці або не співпраці з антидемпінговими органами і тим самим отримати або позбавити себе можливості подавати докази на підтримку своєї позиції.

Факт співпраці або не співпраці сторін з антидемпінговими органами безпосередньо впливає і на строки антидемпінгового розслідування, адже у разі відсутності відповідей експортерів та імпортерів, попередні розрахунки здійснюються на підставі інформації скарги та інформації, отриманої з третіх джерел, яка на цей час вже, як правило, є в розпорядженні Міністерства.

Крім того, Міністерством здійснюється реєстрація заінтересованих сторін розслідування та розглядаються їх вимоги щодо проведення слухань з питань, пов’язаних з даним розслідуванням. В рішенні про порушення антидемпінгового розслідування вказують строки, в які особа може зареєструватися в якості заінтересованої сторони та подати в письмовому вигляді коментарі та інформацію щодо розслідування. Як правило, такі строки складають 30 днів з початку розслідування для реєстрації заінтересованих сторін та 60 днів для подачі інформації та коментарів (Див. напр. Рішення Комісії № АД-123/2006/143-38) [126].

Другим етапом попереднього антидемпінгового розслідування можна вважати етап безпосереднього збирання, обробки та перевірки інформації та доказів. Джерелами цих доказів виступають інформація, сторін антидемпінгового розслідування та заінтересованих сторін, інформація отримана Міністерством від органів виконавчої влади України.

Необхідно відзначити певні особливості у трактуванні правил відносності та допустимості доказів, що використовуються на всіх стадіях антидемпінгового процесу. Так, у загальному розумінні процесуальної діяльності органів виконавчої влади під доказами розуміють усі юридичні дані, що використовуються для встановлення обставин юридичної справи відповідно до принципу об’єктивної істини [24, 45].

На відміну від цього антидемпінгове законодавство значно звужує як види, так і джерела доказів, що використовуються в антидемпінговому процесі, до того ж визнаючи лише одну – письмову форму доказів. Адже не дивлячись на те, що законодавство передбачає проведення усних слухань і консультацій, «інформація, надана заінтересованими сторонами в усній формі враховується Міністерством у процесі антидемпінгового розслідування за умови, що вона буде подана у письмовій формі» (ч. 7 ст. 13 антидемпінгового Закону). Необхідно відмітити, що крім подання інформації на паперових носіях, допускається і подання інформації в електронному вигляді. Зокрема, згідно п. 2 Додатку ІІ Угоди про застосування ст. VI ГАТТ «органи влади можуть вимагати, щоб заінтересована сторона надала свої відповіді на конкретному носії (наприклад, на комп’ютерній стрічці) або в електронному вигляді».

Крім того, існує вимога і щодо мови подання доказів. Так, «відомості, письмові докази та інша інформація, подані Міністерству, Службі або Комісії відповідно до цього Закону, враховуються ними у процесі антидемпінгового розслідування за умови їх викладення державною мовою України» (ч. 2. ст. 4 антидемпінгового Закону).

Також існує правило «періоду розслідування», згідно якого Міністерством визначається проміжок часу якого повинні стосуватися подані докази. У відповідності до ч. 2 ст. 13 антидемпінгового Закону«період розслідування обирається, як правило, строком до одного року, але не менше шести місяців, що безпосередньо передують порушенню антидемпінгової процедури. В окремих випадках період розслідування може перевищувати один рік. Відомості, які не стосуються періоду розслідування, як правило, не враховуються».

Слід зазначити, що в рамках антидемпінгового процесу знаходить своє підтвердження підхід ряду науковців-адміністративістів, за якого докази розглядаються не лише як сама інформація, але й як певне джерело відомостей [12, 131]. Більше того, в світовій практиці антидемпінгового регулювання існують стандарти, за якими певні джерела доказів кореспондують певним фактам, що підлягають доказуванню. Так, як правило, «демпінгові межі розраховуються на основі відповідей експортерів, а шкода визначається на основі відповідей національних виробників і імпортерів» [73, 158]. При цьому інформація, отримана із третіх джерел – від інших заінтересованих, органів виконавчої влади, використовується, насамперед, для перевірки інформації поданої сторонами антидемпінгового розслідування. Здійснення висновків на лише на основі інформації заявника або інформації третіх сторін можливо лише у випадку відмови експортерів співробітничати з антидемпінговимиорганами.

Основні способи перевірки Міністерством отриманої від заінтересованих сторін інформації визначені нормами ч. 4 та 5 ст. 13 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38], і вони полягають в:

1) одержанні від органів виконавчої влади в країні імпорту інформації, документів, матеріалів, необхідних для проведення антидемпінгового розслідування;

2) наданні доручень іншим органам виконавчої влади в країні імпорту здійснювати перевірки або заходи контролю за діяльністю імпортерів, продавців і українських виробників;

3) здійсненні в інших країнах перевірки інформації, одержаної від заінтересованих сторін, за згодою відповідної заінтересованої сторони та при відсутності заперечення з боку офіційно повідомлених компетентних органів заінтересованої країни.

Наступним етапом є попереднє визначення демпінгу та шкоди. Попередній висновок щодо наявності демпінгу та шкоди, яка є його наслідком, здійснюється Міністерством у відповідності до правил, встановлених ст.ст. 7 – 10 антидемпінгового Закону [38]. Наявність позитивного попереднього висновку Міністерства є необхідною умовою для застосування попередніх антидемпінгових заходів (п. 5 ч. 1 ст. 14 антидемпінгового Закону). Граничні строки для здійснення Міністерством попередніх визначень передбачені ч. 3-5 ст. 14 антидемпінгового Закону для випадків: відмови сторін антидемпінгового розслідування у проведені перевірок за межами України (не пізніше 75 днів); та для товарів з короткочасним промисловим циклом (не пізніше 60 днів); вимоги члена Комісії щодо термінового застосування попередніх антидемпінгових заходів (не пізніше 10 днів з дня отримання відповідно оформленої вимоги).

Останнім етапом попереднього антидемпінгового розслідування є підготовка та прийняття пропозиції Міністерства та рішення Комісії про запровадження або ні попередніх антидемпінгових заходів.

Згідно норм ч. 6 ст. 14 антидемпінгового Закону до завершення антидемпінгового розслідування Міністерство встановлює достатність доказів, що містяться в інформації заявників, заінтересованих сторін, органів виконавчої влади в країні імпорту щодо наявності демпінгу та шкоди і доцільності застосування попередніх антидемпінгових заходів. Про ці висновки Міністерство інформує Комісію.

Не пізніше ніж за 10 днів до можливої дати застосування попередніх антидемпінгових заходів Міністерство може поінформувати заінтересовані сторони про підстави внесення на розгляд Комісії пропозиції про застосування зазначених заходів. Заінтересовані сторони можуть подати до Міністерства свої коментарі з цього питання, які розглядаються, якщо надійшли не пізніше ніж за 5 днів до прийняття Комісією відповідного рішення.

При чому Комісія може прийняти рішення про запровадження попередніх антидемпінгових заходів навіть за висновку Міністерства про відмову у їх застосуванні. Таке рішення може бути прийняте на обґрунтовану вимогу члена Комісії або заінтересованого національного товаровиробника, або за ініціативою Міністерства у разі виявлення нових доказів наявності демпінгу та шкоди. Відповідне рішення публікується в газеті «Урядовий кур’єр».

Рішення Комісії про застосування або ні попередніх антидемпінгових заходів має величезне юридичне значення в рамках антидемпінгового процесу. Так, згідно ч. 2 ст. 16 рішення Комісії про не застосування антидемпінгових заходів, прийняте кваліфікованою більшістю, є підставою для припинення антидемпінгового розслідування. З іншого боку, позитивне рішення Комісії є підставою для переходу до наступної стадії – остаточного антидемпінгового розслідування, адже наявність рішення про застосування попередніх антидемпінгових заходів є однією з необхідних умов для застосування остаточного антидемпінгового мита (п. 2. ч. 5 ст. 16 антидемпінгового Закону). Також, на стадії остаточного антидемпінгового розслідування, за наявності рішення про застосування попередніх антидемпінгових заходів, можливе застосування процедури зупинення розслідування без застосування попереднього або остаточного антидемпінгового мита через прийняття Комісією добровільного письмового зобов’язання від експортера про перегляд його цін або припинення експорту за демпінговими цінами товару (ст. 15 антидемпінгового Закону).

Таким чином, на стадії остаточного антидемпінгового розслідування відбувається вирішення антидемпінгової справи по суті та приймається рішення про обрання необхідного засобу регулювання міжнародної торгівлі або у вигляді остаточного антидемпінгового мита при точному визначенні його ставки, або у вигляді добровільних цінових зобов’язань. В будь-якому провадженні адміністративного характеру на даній стадії здійснуюються три основні комплекси процесуальних дій:

1) дається юридична оцінка зібраної інформації;

2) повно та всебічно досліджуються матеріали справи з метою встановлення об’єктивної істини;

3) приймається конкретне рішення [10, 24].

В науці адміністративного права досить поширеною є думка, що саме на стадії розгляду справи та прийняття рішення найбільш повно реалізуються мета та завдання будь-якого адміністративного провадження. Крім того, якість виконання процесуальних дій на цій стадії в найбільшій мірі впливає на об’єктивність вирішення справ. З огляду на подібні міркування ця стадія вважається головною, якій підпорядковані попередні стадії адміністративного провадження [55, 147].

На стадії остаточного антидемпінгового розслідування антидемпінговими органами здійснюються: обробка коментарів заінтересованих сторін, остаточні визначення демпінгу та шкоди, повідомлення заінтересованих сторін про можливе запровадження остаточного антидемпінгового мита та підготовка проектів пропозицій Міністерства та рішення Комісії тощо [101, 413].

Початком остаточного антидемпінгового розслідування слід вважати дату публікації і, відповідно, вступу в силу рішення Комісії про запровадження попередніх антидемпінгових заходів.

Важливим, хоча і факультативним, етапом в проведенні остаточного антидемпінгового розслідування слід вважати прийняття добровільних зобов’язань експортерівзгідно процедури, передбаченої ст. 15 антидемпінгового Закону [38]. Подібна конструкція є в більшій мірі характерною для господарського або цивільного процесу, які передбачають врегулювання справи шляхом прийняття мирової угоди. В наявності подібного механізму проявляється одна з особливостей антидемпінгового процесу, порівняно з традиційними видами адміністративних проваджень. Прийняття подібних зобов’язань можливо або за пропозицією експортерів, або за пропозицією Міністерства. Зобов’язання надаються в письмовому вигляді.

Законодавство передбачає граничний строк – 60 днів з дня прийняття рішення Комісії про застосування попередніх антидемпінгових заходів для подання заінтересованими сторонами добровільних зобов’язань (ч. 2 ст. 15 антидемпінгового Закону).

Передбачено два види добровільних зобов’язань експортера. Перший стосується підвищення цін, що здійснюється відповідно до зобов’язань експортера щодо припинення демпінгового імпорту. Це підвищення цін не повинно бути вищим, ніж це необхідно для усунення демпінгової маржі, але може бути меншим від розміру демпінгової маржі, якщо зазначене підвищення є достатнім для ліквідації шкоди, яка заподіюється національному товаровиробнику демпінговим імпортом.

Другий вид зобов’язань має місце в тому випадку, колинаціональним товаровиробником визнається сукупність виробників окремого регіону, експортерам надається можливість запропонувати відповідно до цієї статті зобов’язання щодо імпорту на відповідні ринки.

Подібні пропозиції розглядаються Міністерством на предмет того, чи є вони достатніми для ліквідації впливу демпінгу, який заподіює шкоду. За необхідності проводяться консультації та слухання за участю заінтересованих сторін. У разі позитивного визначення Міністерство подає відповідну пропозицію разом із зобов’язаннями експортера Комісії, яка затвреджує їх своїм рішенням.

В більшості випадків рішення Комісії про прийняття добровільних зобов’язань тягне за собою припинення антидемпінгового розслідування без застосування попередніх або остаточних антидемпінгових заходів, крім випадків виявлення нових фактів демпінгу, виявлення недостатності зобов’язань для усунення шкоди. У разі здійснення Міністерством негативного остаточного визначення демпінгу та шкоди рішення про затвердження зобов’язань, як правило, втрачає силу.

Разом з тим, якщо експортери не пропонують зобов’язань щодо припинення демпінгового імпорту або не погоджуються з відповідними пропозиціями Міністерства, це ніяким чином не впливає на антидемпінгове розслідування (ч. 2 ст. 15 антидемпінгового Закону).

Ключовим етапом остаточного антидемпінгового розслідування, на якому надається юридична оцінка зібраних доказів та інформації, слід вважати здійснення остаточних визначень демпінгу та шкоди.

Згідно ч. 5 ст. 16 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» підставами для прийняття рішення Комісії про застосування остаточних антидемпінгових заходів є:

— остаточний позитивний висновок Міністерства щодо наявності демпінгу та шкоди, яка є наслідком цього демпінгу (відповідно до правил ст.ст. 7 – 10 антидемпінгового Закону)

— висновок Міністерства, що національні інтереси потребують застосування антидемпінгових заходів (відповідно до правил ст. 36 антидемпінгового Закону).

У разі застосування попередніх антидемпінгових заходів відповідна пропозиція Міністерства повинна бути подана до Комісії не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії цих заходів.

Процесуальні права заінтересованих сторін на даному етапі забезпечуються шляхом:

— можливості вимагати від Міністерства надання остаточної інформації щодо підстав застосування попередніх антидемпінгових заходів, мотивів подання Комісії рекомендацій щодо застосування остаточних антидемпінгових заходів або припинення розслідування (ст. 33 антидемпінгового Закону);

— можливості вимагати від Міністерства розрахунки, на підставі яких прийматиметься остаточне рішення, якщо сторона вважає, що мала місце помилка виконавців (ст. 35 антидемпінгового Закону);

— подання коментарів щодо визначень зроблених Міністерством та щодо виправлення виявлених помилок виконавців.

Згідно положень ч. 5 ст. 15 антидемпінгового Закону антидемпінгове розслідування припиняється, як правило, відповідно до рішення Комісії про застосування остаточних антидемпінгових заходів. Таким чином останнім етапом остаточного антидемпінгового розслідування слід вважати етап підготовки та прийняття рішення. Відповідне рішення приймається Комісією за пропозицією Міністерства.

Згідно норм ч. 6 ст. 16 антидемпінгового Закону у відповідному рішенні Комісія:

1) визначає кожного постачальника товару, імпорт якого в країну імпорту є об’єктом застосування остаточних антидемпінгових заходів, абоу разі неможливості визначити всіх постачальників – країну або країни експорту.

2) встановлює розмір ставки остаточного антидемпінгового мита, яким обкладається товар постачальника (виробника, експортера, імпортера), імпорт якого в країну імпорту є об’єктом застосування антидемпінгових заходів. Якщо неможливо визначити постачальника (виробника, експортера, імпортера), у цьому рішенні визначається розмір ставки остаточного антидемпінгового мита для відповідної країни експорту.

Факультативною стадією антидемпінгового процесу можна вважати стадію судового оскарження прийнятих рішень. Можливість судового оскарження вважається однією з важливих гарантій дотримання законності в антидемпінговому процесі. При чому необхідність надання такої можливості прямо передбачена нормами ст. 13 Угоди про застосування ст. VI ГАТТ 1994 [139] і є стандартом для національної антидемпінгової практики. Подібний стандарт обумовив включення до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [40] спеціальної норми, яка передбачає, що рішення про застосування антидемпінгових заходів може бути оскаржене в судовому порядку протягом місяця від дати запровадження відповідних заходів. Оскарження відбувається у відповідності до правил, передбачених Кодексом адміністаративного судочинства України [58].

Наступною стадією є стадія виконання рішення про застосування остаточного антидемпінгового мита. Значення цієї стадії полягає в тому, що в її ході «отримує логічне завершення вся діяльність по адміністративній справі», до того ж «без неї все провадження по справі приктично втрачає зміст, перетворюється на пусту формальність» [10, 24].

Безпосереднє стягнення антидемпінгового мита здійснюється митними органами. Разом з тим, Міністерство та Комісія приймають активну участь на стадії виконання рішень. Ця участь полягає у можливості введення режиму реєстрації контрактів на імпорт товарів, що є предметом антидемпінгового розслідування та введення режиму ліцензування такого імпорту (ст 28 антидемпінгового Закону [38]). Подібне рішення приймається Комісією за пропозицією Міністерства та реалізується останнім.

На данній стадії Комісія також може за заявою заінтересованої сторони прийняти рішення про повернення сум, сплачених понад фактично встановлену величину демпінгової маржі.

І, нарешті, існує можливість поновлення антидемпінгового розслідування у випадку, якщо застосовані заходи не дають нележного ефекту.

Останньою стадією антидемпінгового процесу слід вважати стадію перегляду рішень. Законом України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38] передбачено чотири види переглядів:

1) перегляд антидемпінгових заходів у зв’язку із закінченням строку їх застосування (ст. 19),

2) проміжний перегляд антидемпінгових заходів (ст. 20),

3) перегляд антидемпінгових заходів для визначення індивідуальних величин демпінгової маржі для нових експортерів та виробників (ст. 21),

4) прискорений перегляд (ст. 22).

За результатами переглядів Комісія на підставі відповідного звіту Міністерства може прийняти одне з таких рішень:

1) анулювати або продовжити антидемпінгові заходи відповідно до статті 19 антидемпінгового Закону,

2) анулювати, продовжити або змінити антидемпінгові заходи відповідно до статей 20, 21 та 22 антидемпінгового Закону.

Процедура переглядів здійснюється у відповідності до правил ст.ст. 12 та 13 антидемпінгового Закону, за винятком встановлених ними процесуальних строків. Перегляд антидемпінгових заходів здійснюється у стислі строки і повинен закінчуватися, як правило, не пізніше ніж через 12 місяців від дати його порушення (ч. 4 ст. 18).

Проміжний переглядініціюється за заявою заінтересованої сторони антидемпінгового розслідування. Ініціювання такого перегляду можливо лише за умови, що від дати застосування остаточних заходів пройшло не менше року. За рішенням Комісії діючи антидемпінгові заходи можуть бути або анульовані, або змінені, при чому як зменшені так і збільшені у відповідності до перевірки фактів, викладених в заяві.

Перегляд антидемпінгових заходів для визначення індивідуальних величин демпінгової маржі для нових експортерів та виробниківініціюється за рішенням Комісії з метою справедливого застосування антидемпінгових заходів щодо експортерів, які були суб’єктами розслідування але не експортували товар в період розслідування або для нових експортерів, які не були суб’єктами розслідування.

Прискорений переглядініціюється за заявою експортера, товари якого обкладаються остаточним антидемпінговим митом та який не був суб’єктом первісного антидемпінгового розслідування з причин, інших, ніж відмова від співробітництва з Міністерством.

Ініціювання перегляду для нових експортерів та прискореного перегляду передбачає зупинення справляння діючого антидемпінгового мита по відношенню до суб’єктів цих переглядів та запровадження обов’язкової реєстрації контрактів на імпорт в Україну (ст. 28 антидемпінгового Закону) з метою можливого відновлення справляння антидемпінгового мита.

В той же час перегляд антидемпінгових заходів у зв’язку із закінченням строку їх застосування має істотні процесуальні особливості, що спонукає відрізняти стадію перегляду рішень в рамках антидемпінгового процесу від стадії оскарження рішень, яка є притаманною загальній структурі адміністративного процесу.

По-перше, усі види перегляду рішень здійснюються тим самим органом, що і прийняв це рішення – Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі.

По-друге, перегляд антидемпінгових заходів у зв’язку із закінченням строку їх застосування не можна вважати факультативною стадією, адже здійснення певних процесуальних дій в рамках цієї стадії є обов’язковим. Наприклад, це стосується обов’язку Міністерства опублікувати протягом першого півріччя останнього року строку застосування антидемпінгових заходів у газеті «Урядовий кур’єр» повідомлення про дату закінчення строку застосування цих заходів (ч. 1 ст. 19 антидемпінгового Закону). Це правило повинно забезпечити право національного товаровиробника або заінтересованого органу виконавчої влади подати вимогу щодо перегляду антидемпінгових заходів. Подібна скарга повинна бути подана до Міністерства не пізніше ніж за три місяці до закінчення п’ятирічного терміну дії антидемпінгових заходів (ч. 3 ст. 19 антидемпінгового Закону).

Нарешті, перегляд антидемпінгових заходів у зв’язку із закінченням строку їх застосування має особливе процесуальне значення для загальних строків дії антидемпінгових заходів і, відповідно, для визначення кінцевої дати антидемпінгового процесу. Так, ініціювання даного перегляду подовжує строк дії антидемпінгових заходів до прийняття Комісією нового рішення (ч. 2 ст. 19 антидемпінгового Закону). В той же час, якщо за три місяці до завершення строку дії рішення Комісії про запровадження остаточних антидемпінгових заходів жодна із заінтересованих сторін не подасть заяви про перегляд, це тягнутиме за собою закінчення дії у визначений строк.

Зроблений нами аналіз дозволяє визначити ключові принципи побудови структури антидемпінгового процесу.

Так, структура антидемпінгового процесу, з огляду на його адміністративний характер, включає в себе основні структурні елементи, характерні для більшості адміністративних проваджень, адже антидемпінговий процес здійснюється органами виконавчої влади в рамках їх управлінської діяльності. Але, разом з тим, «функції державного управління в будь-якій галузі, сфері діяльності мають свої особливості, що проявляється в специфіці окремих видів адміністративно-процесуальних проваджень» [10, 24]. Ця обставина обумовлює той факт, що деякі стадії, етапи та процесуальні дії в рамках антидемпінгового процесу мають власну, властиву лише антидемпінговому процесу специфіку.

Антидемпінговий процес розпочинається з реєстрації Мінекономіки антидемпінгової скарги, поданої національним товаровиробником або від його імені. Цей факт є юридичною підставою початку антидемпінгового процесу. Датою закінчення антидемпінгового процесу, як правило, є дата закінчення стягнення остаточного антидемпінгового мита, про що Міністерством публікується відповідне повідомлення.

Стадіями антидемпінгового процесу є: 1) антидемпінгова процедура, 2) попереднє антидемпінгове розслідування, 3) остаточне антидемпінгове розслідування, 4) стадія судового оскарження, 5) стадія виконання рішенняпро застосування остаточноого антидемпінгового мита, 6) стадія перегляду рішень.

Названі стадії відрізняються певною обособленістю процесуальних дій, суб’єктним складом та основними завданнями, що реалізуються в їх рамках. Антидемпінгове законодавство визначає відповідні процесуальні строки як для кожної із стадій, так і для окремих процесуальних етапів та дій. Кожна стадія завершується прийняттям Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі відповідного процесуального документу – рішення, в якому зазаначаються результати вчинених на даній стадії дій.

Разом з тим, можна відзначити, що існують шляхи підвищення ефективності нормативно-правового регулювання антидемпінгового процесу.

Так, по-перше, є необхідним більш чітке визначення окремих стадій в Законі України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» та зміни структури даного законодавчого акту у відповідності до окремих процесуальних стадій та етапів, як це має місце в кодифікованих актах.

По-друге, необхідним є закріплення на законодавчому рівні процесуального статусу деяких визначень та документів, які приймаються Міністерством економіки в рамках розслідування та які мають велике значення для вирішення питань щодо продовження або припинення антидемпінгового процесу. Зокрема, таких як: «попереднє визначення демпінгу та шкоди», «остаточне визначення демпінгу та шкоди», «пропозиція щодо цінових зобов’язань», як це здійснено, наприклад, в антидемпінговому законодавстві США.

Нарешті, для підвищення ефективності розслідування та обґрунтованості прийнятих рішень варто здійснити поділ певних процесуальних завдань щодо окремого визначення демпінгу, шкоди та причинно-наслідкового зв’язку між ними між Міністерством, Службою та Комісією, як це має місце, наприклад в Канаді, або між окремими підрозділами Міністерства, як це реалізовано в рамках діяльності окремих Генеральних управлінь Комісії ЄС.

Дані зміни, на нашу думку, сприяли би підвищенню прозорості, економічності та ефективності антидемпінгового регулювання в Україні.

3.3. Особливості стягнення антидемпінгового мита

Питання стягнення попереднього та остаточного антидемпінгового мита фактично є питанням належного виконання рішень про застосування антидемпінгових заходів, прийнятих в рамках антидемпінгового процесу. З точки зору логіки побудови процесуальної діяльності органів виконавчої влади відповідне рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі виступає в ролі «акту застосування норм права до конкретного випадку» [3, 493]. І, таким чином, від ефективності та правильності застосування антидемпінгового мита залежить загальна ефективність антидемпінгового регулювання.

Основні функції щодо виконання рішень про застосування антидемпінгових заходів виконуються Державною митною службою України. Статус цієї Служби визначається нормами Митного кодексу України. Так, згідно ст. 12 МКУ Митна служба України – це єдина загальнодержавна система, яка складається з митних органів та спеціалізованих митних установ і організацій [77]. Система митних органів складається із спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи – Державної митної служби [144], регіональних митниць, митниць та митних постів. Застосування антидемпінгових заходів здійснюється митними органами в рамках їх діяльності щодо митного контролю та митного оформлення товарів, одним із завдань яких є «застосування засобів державного регулювання переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів» [98, 46].

Повноваження митних органів щодо справляння попереднього та остаточного антидемпінгового мита визначені як загальними, так і спеціальними нормативно-правовими актами.

Так, повноваження митних органів щодо стягнення мита встановлені нормами МКУ (ч. 5 ст. 11) [77] та Закону України «Про єдиний митний тариф» (ст. 17) [36]. Норми Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38], зокрема ст.ст. 14 та 18, також передбачають, що попереднє та остаточне антидемпінгове мито справляється митною службою.

Крім того, згідно норм ч. 6 ст. 28 «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38] Держмитслужба повинна щоквартально інформувати Мінекономіки та Міжвідомчу комісію з міжнародної торгівлі про обсяги імпорту товарів, які є об’єктом антидемпінгового розслідування або щодо яких застосовуються антидемпінгові заходи і про суми антидемпінгового мита, що справляються за відповідним рішенням Комісії.

З огляду на інтеграцію механізму стягнення антидемпінгових мит у загальну систему митно-тарифного регулювання правову основу стягнення антидемпінгових мит складають Закони України «Про Єдиний митний тариф», «Про митний тариф», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про державний бюджет», Митний кодекс України та відповідні нормативно-правові акти органів виконавчої влади, прийняті на їх основі тощо.

У відповідності до норм ч. 1 ст. 28 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» попереднє або остаточне антидемпінгове мито справляється за ставкою і на умовах, встановлених у відповідному рішенні Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі про застосування антидемпінгових заходів.

Зазначене мито сплачується незалежно від сплати інших податків і зборів (обов’язкових платежів), у тому числі мита, митних зборів тощо, які, як правило, справляються при ввезенні на митну територію країни імпорту певних товарів.

Цією ж нормою передбачено правило щодо заборони кумулятивного застосування антидемпінгового та компенсаційного мита, згідно якого щодо імпорту товару одним постачальником не можуть одночасно застосовуватися антидемпінгове та компенсаційне мито.

З огляду на персоніфікований характер антидемпінгового мита інформація, необхідна для його застосування, а також особливі правила, які стосуються процедури стягнення мита та митного оформлення, містяться безпосередньо в конкретному рішенні Комісії.

Так, рішення Комісії про застосування антидемпінгових заходів чітко визначає товар, який є об’єктом застосування антидемпінгових заходів. По-перше, в рішенні вказуються код або коди товарів згідно Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД) [79] та відповідний розширений опис товару.

По-друге, в рішенні можуть бути зазначені конкретні експортери та виробники (із зазначенням назви та реквізитів кожного із суб’єктів ЗЕД) (Див. напр. Рішення Комісії № АД-90/2004/52-111) [118] або лише країна походження товару (Див. напр. Рішення Комісії № АД-119/2005/52-116) [122]. Це відбувається в залежності від особливостей визначення ставки антидемпінгового мита, структури імпорту в Україну товару, що є об’єктом застосування даного мита, та прийняття окремими експортерами добровільних зобов’язань.

Таким чином, важливим елементом стягнення антидемпінгового мита є правильна класифікація товару та чітке визначення країни походження товару. Визначення країни походження відбувається у відповідності до правил, визначених в Розділі ХІІ «Країна походження товару» МКУ (ст.ст. 286 – 285) [77] та Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення країни походження товару, що переміщується через митний кордон України» [105], а також нормативно-правових актів, що регулюють питання застосування сертифікатів походження товарів, їх верифікації тощо.

Разом з тим, антидемпінгове законодавство встановлює додаткові правила, які стосуються визначення країни походження товару. Зокрема, ст. 28 антидемпінгового Закону передбачає особливу форму ухиляння від сплати антидемпінгового мита, яка полягає у змінах в структурі торгівлі між країною імпорту та іншими країнами, що виникають у процесі здійснення операцій та (або) діяльності іноземних виробників, експортерів та (або) імпортерів тощо.Операція складання певного товару в країні імпорту або третій країні вважається ухиленням від сплати антидемпінгового мита у разі, якщо:

1) ця операція розпочалася або здійснюється безпосередньо до або після порушення антидемпінгового розслідування, та складові частини цього товару надходять з країни, щодо імпорту з якої застосовуються антидемпінгові заходи;

2) вартість складових частин становить не менше 60 відсотків загальної вартості товару. При цьому не вважається, що є факт ухилення від сплати антидемпінгового мита у разі, якщо додана вартість у складових частинах, складених протягом цих операцій та (або) закінчення виробництва, перевищує 25 відсотків витрат виробництва;

3) застосування антидемпінгового мита нейтралізується цінами та (або) обсягами складеного товару або подібного товару, та є докази наявності демпінгу у зв’язку з нормальною вартістю, попередньо розрахованою для складених або подібних товарів.

В таких випадках, за рішенням Комісії, антидемпінгове мито, яке справляється відповідно до цього Закону, може поширюватися на імпорт подібних товарів з третіх країн або частини цих товарів.

Крім того, антидемпінговим законодавством передбачаються додаткові заходи щодо правильних класифікації та визначення походження товару, що є об’єктом застосування антидемпінгових мит. Ці заходи включають в себе обов’язкову реєстрацію контрактів, видачу антидемпінгових ліцензій, вимоги щодо надання сертифікатів походження товару тощо. Всі ці документи входять до «Переліку документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів [108].

Так, в деяких випадках, рішенням Комісії може запроваджуватися обов’язкова реєстрація контрактів, відповідно до яких здійснюється імпорт в Україну товарів, що є об’єктом антидемпінгових заходів. Згідно норм ч. 4. ст.. 28 антидемпінгового Закону [38] ввезення на митну територію України товару відповідно до контрактів, які є об’єктом реєстрації, здійснюється за умови представлення ліцензії на імпорт, що видається Міністерством економіки та документів, які підтверджують внесення відповідної суми на депозит. Обов’язкова реєстрація контрактів вводиться на строк до дев’яти місяців.

Крім того, при ввезенні на митну територію товару, щодо якого застосовуються антидемпінгові заходи, вимагається представлення декларації про походження товару для визначення того, чи походить він з країни, щодо експорту з якої застосовані антидемпінові мита та застосування до них ставки антидемпігового мита, встановленої для товарів з відповідної країни. Згідно ст. 283 МКУ [77], сертифікат про походження товару повинен однозначно свідчити про те, що зазначений товар походить з відповідної країни і має містити:1) письмову заяву експортера (постачальника чи виробника) про країну походження товару; 2) письмове посвідчення компетентного органу країни вивезення, який видав сертифікат, про те, що наведені у сертифікаті відомості відповідають дійсності. У разі виникнення сумнівів щодо інформації викладеній в сертифікаті походження, митні органи можуть звертатися до компетентних органів зазначеної в ньому країни походження з проханням про надання додаткових відомостей.

У випадку застосування індивідуальних ставок антидемпінгового мита щодо окремих експортерівімпорт в Україну відповідного товару повинен супроводжуватись сертифікатом якості заводу-виробника, що підтверджує виробництво даного товару саме цим експортером. Згідно п. 2.11 Рішення Комісії № АД-90/2004/52-111 [118], у сертифікаті якості заводу-виробника повинно бути зазначено:

— найменування виробника, його товарний знак та адреса;

— умовне позначення товару, його кількість у партії;

— дату виготовлення та номер партії,

— позначення державного стандарту або ТУ.

За загальним правилом проведення антидемпінгового розслідування не повинно створювати перешкод для здійснення митного оформлення товару, який є об’єктом цього розслідування (п. 14 ст. 12 антидемпінгового Закону). Таким чином, відсутність сертифікату походження не перешкоджає імпорту товару, що є об’єктом антидемпінгових заходів на територію. Але у випадку відсутності сертифікату походження імпорт такого товару можливий лише за умови сплати остаточного антидемпінгового мита (див. напр. п. 2. 10 Рішення Комісії № АД-90/2004/52-111). При чому, якщо рішення передбачає застосування декількох ставок антидемпінгового мита щодо окремих країн або виробників, сплата мита здійснюється за максимальною ставкою (див. напр. п. 2.6. Рішення Комісії № АД-110/2005/52-116).

Законодавством передбачені два види ставки антидемпінгового мита. Згідно норм ч. 5 ст. 16 антидемпінгового Закону розмір ставки остаточного антидемпінгового мита визначається:

— у відсотках до митної вартості товару, що є об’єктом антидемпінгового розслідування. Митна вартість цього товару розраховується відповідно до базисних умов поставки CIF-кордон України;

— різницею між мінімальною ціною та митною вартістю зазначеного товару, розрахованою відповідно до базисних умов поставки CIF-кордон країни імпорту. При цьому мінімальна ціна розраховується на п’ятирічний період згідно правил ч. 9 статті 14 антидемпінгового Закону.

У випадку встановлення ставки антидемпінгового мита у відсотках до митної вартості нарахування даного мита відбувається за тим же самим методом, що і нарахування загального мита за адвалерними ставками.

При цьому митна вартість товару визначається відповідно до правил, встановлених нормами Розділу ХІ МКУ «Митна вартість товарів. Методи визначення митної вартості товарів» з урахуванням особливих вимог, визначених вищезгаданим антидемпінговим Законом та відповідним рішенням Комісії. Так, наприклад, окрім визначеного антидемпінговим Законом розрахунку митної вартості на базі умов поставки «CIF-кордон України» в деяких випадках застосовуються розрахунки відповідно до базисних умов поставки «DAF- кордон України» (див. напр.: п.2.5. Рішення Комісії № АД-109/2005/52-85) [121] або інших. При визначенні митної вартості застосовуються офіційні курси іноземних валют, установлені Національним банком України на день подання Вантажної митної декларації (ВМД) до митного оформлення.

Безпосередньо порядок нарахування такого мита визначається нормами п. 5 «Порядку справляння митними органами ввізного (вивізного) та особливих видів мита під час митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України», затвердженого наказом Держмитслужби [83].

Обчислення суми антидемпінгового мита щодо товарів, які обкладаються антидемпінговим митом за ставками у відсотках до митної вартості товару, здійснюється за формулою:

См = (В х М ) : 100

де См – сума антидемпінгового мита, В – митна вартість товару (у гривнях), М – ставка антидемпінгового мита, установлена у відсотках до митної вартості товару.

Слід зазначити, що переважна більшість рішень Комісії про застосування попередніх або остаточних антидемпінгових заходів передбачає встановлення ставки попереднього або остаточного антидемпінгового мита саме у відсотках до митної вартості.

Наразі застосування ставки антидемпінгового мита, що визначається різницею між мінімальною ціною та митною вартістю, передбачено лише в одному рішенні Комісії № АД-92/2004/52-113 [120], яким було визначено мінімальну вартість товару у розмірі 977 американських доларів за 1 тону (п. 2.3 Рішення). Щодо розрахунків даного виду мита Держмитслужбою було направлено відповідний Лист «Про заповнення графи 47 ВМД» [69]. Згідно визначених в ньому правил розрахунок суми остаточного антидемпінгового мита при ввезенні товарів, що підпадають під дію Рішення Комісії № АД-92/2004/52-113, здійснюється за наступною формулою:

См = ((0,977 х К х Н) — В) х 100%

де: 0,977 доларів США за 1 кг – мінімальна ціна на імпорт в Україну товару за один кілограм згідно з пунктом 2.3 Рішення; К – курс долара США на день подання ВМД до оформлення; Н – вага нетто товару, кілограми; В – митна вартість товару, зазначена у графі 45 ВМД.

Однією з особливостей обкладення митом товарів, які є об’єктом антидемпінгових заходів, є те, що згідно ч. 2 ст. 15 Закону України «Про Єдиний митний тариф» у разі, якщо імпорт товару є об’єктом антидемпінгових заходів, преференції не встановлюються або зупиняються чи припиняються органом, який їх установив. Пункт 4 «Порядку справляння митними органами ввізного (вивізного) та особливих видів мита під час митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України», містить застереження, що це має місце, якщо інше не передбачено міжнародними угодами (договорами), що набрали чинності в установленому порядку. Таким чином застосування антидемпінгових заходів може впливати і на тарифні преференції щодо обкладання товарів ввізним митом.

Платником митних платежів є декларант – особа, що заявляє митниці від свого імені товари, що переміщуються через митний кордон. Декларантом може бути як особа, яка безпосередньо переміщує товари через митний кордон, так і митний брокер (посередник).

Щодо сплати антидемпінгового мита, то тут діють загальні правила, передбачені вищезгаданим Порядком. Зокрема, п. 6 Порядку передбачає, що мито підлягає сплаті до завершення оформлення ВМД, тимчасової декларації (ТД) чи неповної декларацій (НД). Мито сплачується платниками в національній валюті України. Сплата мита може бути здійснена шляхом перерахування суми коштів за безготівковим розрахунком або готівкою на відповідний рахунок митного органу. Умовне нарахування антидемпінгового мита не дозволяється.

Разом з тим, якщо загальні мита сплачуються за ставками, що діють на момент подання митної декларації, антидемпінгові мита можуть застосовуватися ретроактивно, а також сплата їх може призупинятися або припинятися відповідно до рішень Комісії. Також в Рішенні Комісії може бути визначена максимальна партія, яка без сплати остаточного антидемпінгового мита може ввозитися (пересилатися) на митну територію України (див. напр. п. 3.6. Рішення Комісії № АД-11/2000/52-39А) [117].

Норми ч. 10 ст. 14 антидемпінгового Закону [38] передбачають, що крім сплати у готівковій або безготівковій формі, справляння попереднього антидемпінгового мита може бути здійснене шляхом внесення суми мита на депозит або оформлення відповідного боргового зобов’язання, якщо інше не встановлено законодавством.

Особливості заповнення графи 47 ВМД «Нарахування мит та митних платежів» при митному оформленні товарів, що є об’єктом застосування антидемпінгових заходів, обумовлюються видом ставки антидемпінгового мита. При встановленні ставки антидемпінгового мита у відсотках до митної вартості заповнення графи 47 здійснюється у загальному порядку, встановленому «Інструкцією про порядок заповнення вантажної митної декларації» [80].

У першій колонці «Вид» зазначається код виду податку або збору, що використовується при декларуванні товарів за вантажною митною декларацією, відповідно до Класифікатора видів податків, зборів (обов’язкових платежів) та інших бюджетних надходжень, затвердженого наказом Держмитслужби України [81]. Такими кодами є «023» та «043» для антидемпінгового мита на товари, що, відповідно, ввозяться та вивозяться суб’єктами підприємницької діяльності; «123» та «143» антидемпінгового мита на товари, що, відповідно, ввозяться та вивозяться громадянами.

При нарахуванні антидемпінгового мита за ставкою у відсотках до митної вартості товару:

— у другій колонці – «Основа нарахування» вказується митна вартість товару, зазначена в графі 45 ВМД;

— у третій колонці – «Ставка» зазначається установлений відповідним Рішенням Комісії розмір ставки мита;

— у четвертій колонці – «Сума» наводиться нарахована сума антидемпінгового мита;

— у п’ятій колонці – «Спосіб платежу» зазначається код способу розрахунку відповідно до Класифікатора способів розрахунку (Додаток 12 до наказу Держмитслужби України від 09 липня 1997 р. № 307).

При нарахуванні антидемпінгового мита, що визначається різницею між мінімальною ціною та митною вартістю:

— у колонці «Основа нарахування» проставляється різниця між вартістю товару, розрахованою за мінімальною ціною, та митною вартістю, зазначеною у графі 45 ВМД;

— колонка «Ставка» не заповнюється;

— у колонці «Сума» проставляється різниця між вартістю товару, розрахованою за мінімальною ціною та митною вартістю, зазначеною у графі 45 ВМД [69].

Слід відзначити, що механізм стягнення антидемпінгового мита не можна вважати достатньо врегульованим на підзаконному рівні, особливо що стосується відповідних технологій митного контролю. Так, питання процедури справляння антидемпінгового мита є розпорошеними по різним нормативно-правовим актам, що значно ускладнює роботу митних органів. Тому необхідним є прийняття відповідного відомчого акту Держмитслужби, який би консолідував в собі всі аспекти справляння даного виду платежу, а також внесення необхідних змін у технологічні схеми митного контролю та митного оформлення товарів.

Також недостатньо врегульованим є механізм доведення рішень Комісії безпосередньо до митних органів. Наразі ця проблема вирішується надсиланням Держмитслужбою відповідних листів. Прикладом такого документу є Лист Держмитслужби «Щодо актуалізованої інформації», в якому для використання в роботі митних органів зазначені у вигляді таблиці всі діючі рішення щодо застосування особливих мит [70]. Однак, на нашу думку, подібна консолідація рішень Комісії повинна бути прямо передбачена правовими нормами.

Позитивним прикладом в цій сфері може служити інтегрована номенклатура TARIC, що застосовується митними органами країн Європейського Союзу. Додаткові коди цієї номенклатури призначені для позначення заходів економічної політики, в тому числі і антидемпінгових мит, що застосовуються за рішенням органів ЄС [78, 62]. Зібрання всіх подібних заходів в єдиному документі значно підвищує ефективність діяльності митних органів щодо їх застосування.

Підсумовуючи вищезазначене ми можемо зробити ряд висновків. Справляння антидемпінгових мит здійснюється в рамках поточної роботи митних органів. Разом з тим, правила щодо процедур нарахування та сплати антидемпінгових мит визначаються як загальними нормативно-правовими актами, що стосуються митно-тарифного регулювання, так і спеціальним антидемпінговим законодавством.

З огляду на таку обставину можна відзначити цілий ряд особливостей, які стосуються визначення походження товару, що є об’єктом антидемпінгових заходів, зокрема це стосується уточнень правил визначення достатності операцій щодо збирання товару, вимог щодо надання сертифікатів якості окремого виробника в разі застосування індивідуальних ставок антидемпінгового мита тощо.

При визначенні ставки антидемпінгового мита у відсотках до митної вартості це мито нараховується у відповідності до загальних правил, встановлених законодавством, в той же час при нарахуванні антидемпінгового мита, що визначається різницею між мінімальною ціною та митною вартістю, застосовується особливі порядки розрахунку мита та заповнення відповідних граф ВМД.

Все це вимагає з метою підвищення ефективності роботи митних органів прийняття окремого нормативно-правового акту, який би інтегрував в собі положення антидемпінгового законодавства щодо справляння антидемпінгових мит, а також визначення єдиної форми обліку рішень Комісії щодо запровадження антидемпінгових заходів, як це, наприклад, здійснюється в ЄС в рамках Інтегрованої номенклатури TARIC.

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження організаційних та правових основ застосування антидемпінгових мит в України засвідчили, передусім, важливу роль, яку відіграє антидемпінгове регулювання в системі державної діяльності щодо формування та реалізації митної політики на сучасному етапі. Антидемпінгові мита є одним із важливих засобів митної політики, що забезпечують захист національних товаровиробників від нечесної конкуренції з боку іноземних суб’єктів ЗЕД у вигляді демпінгового імпорту. Оскільки механізм антидемпінгового регулювання реалізується, насамперед, в рамках діяльності органів виконавчої влади та базується на нормах адміністративного права, то його аналіз здійснений саме з позицій науки адміністративного права.

Формування концепції антидемпінгового регулювання розпочалося в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.ст., і ключову роль в цьому відіграв правовий досвід таких країн, як Канада та США. Антидемпінговим актом США 1921 р. було сформовано сучасну структуру антидемпінгового регулювання, що включала розслідування, яке проводиться органами виконавчої влади. Більше того, основні принципи антидемпінгового законодавства США було покладено в основу міжнародно-правових стандартів в цій сфері, які на сьогоднішній день визначені нормами ряду багатосторонніх торгівельних угод СОТ.

Не дивлячись на те, що питання застосування антидемпінгових, компенсаційних та захисних (спеціальних) заходів дуже часто розглядається комплексно, між ними існують істотні відмінності. Так, демпінговий та субсидований імпорт попадають під категорію «нечесна конкуренція», і для застосування проти них відповідних заходів необхідно встановлення компетентними органами держави факту наявності демпінгу або державних субсидій та пов’язаних з ними негативних наслідків у вигляді шкоди національним товаровиробникам. При чому демпінг є результатом дій окремого суб’єкту ЗЕД і відповідати на нього держава може лише шляхом застосування антидемпінгових заходів, в той же час субсидований імпорт – результат дій держави і протидія йому, згідно правил СОТ, полягає не лише у застосуванні компенсаційних заходів, а й у взятті державами певних міжнародних зобов’язань щодо недопущення таких дій. Підставою ж застосування захисних або спеціальних заходів є надмірна конкуренція у вигляді швидко зростаючого імпорту. Таким чином, відповідні заходи застосовуються не стільки проти, в цілому чесної конкуренції з боку іноземних експортерів, скільки проти сукупності об’єктивних економічних факторів, що є несприятливими для національних товаровиробників країни імпорту. Відповідно ключовим у механізмі застосування таких заходів виступає визначення таких економічних факторів та пов’язаної з ними шкоди національним товаровиробникам. Це обумовлює необхідність аналізувати вищезазначені заходи окремо.

Аналіз сутності та правової природи антидемпінгових мит свідчить про те, що не дивлячись на адміністративний характер механізму застосування, антидемпінгові мита мають цілий набір ознак, за якими, на нашу думку, їх можна віднести до тарифних засобів регулювання, зокрема:

• антидемпінгові мита носять характер податкового платежу, вони не є видом штрафу або плати за послуги;
• антидемпінгові мита мають ставку, яка виражена у відсотках або у грошових одиницях;
• регулятивний вплив антидемпінгових мит реалізується через механізм ціноутворення;
• надходження від антидемпінгових мит зараховуються до державного бюджету.

В той же час, якщо говорити про відмінності між загальними та антидемпінговими митами, то можна виділити такі основні позиції: об’єкти регулятивного впливу, мета регулятивного впливу, процедура встановлення ставок мит та спосіб міжнародно-правового регулювання.

Так імпортні мита, які встановлюються згідно митного тарифу, формують єдину систему загального регулювання ЗЕД, а їх об’єктом за загальним правилом виступають всі товари певного виду, що переміщуються через митний кордон. Антидемпінгові ж та інші особливі види мита формують систему персоніфікованого регулювання імпорту, а їх об’єктом виступають окремі види товарів, конкретних експортерів або країн.

Метою застосування загальних мит є постійне формування оптимальної структури імпорту та експорту, метою застосування антидемпінгових мит – тимчасовий захист від нечесної конкуренції.

Встановлення ставок загальних мит здійснюється в рамках загальної законотворчої процедури, встановлення ставок антидемпінгових мит в рамках певної адміністративної процедури – антидемпінгового розслідування.

Нарешті, відмінності в міжнародно-правовому регулюванні питань загальних та особливих мит є також істотними. Міжнародно-правові зобов’язання щодо загальних мит стосуються, насамперед, ставок мита. В той же час, зобов’язання щодо антидемпінгових та інших особливих видів мита стосуються забезпечення виконання стандартних правил процедури їх застосування.

Аналіз нормативно-правових засад антидемпінгового регулювання засвідчує наявність двох рівнів його регламентації: міжнародно-правового та національного. Міжнародний рівень складають норми багатосторонніх торгівельних угод СОТ, зокрема ст. VI ГАТТ-94 та Угода про застосування ст. VI ГАТТ-94. Ці угоди утворюють універсальні стандарти, що застосовуються більш ніж 180 країнами Світу. При цьому, норми угод СОТ вимагають від країн-претендентів забезпечення відповідності національних антидемпінгових процедур вже на день вступу до СОТ. Угода про застосування ст. VI ГАТТ-94 чітко передбачає спосіб її імплементації шляхом приведення у відповідність до неї національного законодавства. В цьому аспекті антидемпінгове законодавство є унікальним, адже практично жоден з інших напрямків державної діяльності не є настільки регламентованим міжнародним правом, включно до конкретних правил та процедур. Слід зазначити, що антидемпінгові норми та стандарти СОТ базуються на одному з ключових принципів цієї організації – ліквідації дискримінації в міжнародній торгівлі і, таким чином, в першу чергу покликані обмежити практику довільного використання антидемпінгових заходів, вимагаючи від країн учасниць стриманості та прозорості в цій сфері.

При чому дані стандарти визначають три основні позиції:

По-перше, ціла низка положень багатосторонніх торгівельних угод СОТ містить в собі процедури та критерії оцінки визначення фактів демпінгу, шкоди та причинно-наслідкового зв’язку між ними.

По-друге, інша група норм угод СОТ містить в собі правила, які визначають процедури та способи, через які уряди країн учасниць мають право відповідати на факти демпінгового імпорту.

Нарешті, третю групу складають норми, які регулюють порядок вирішення міждержавних спорів щодо застосування антидемпінгових заходів.

Ще однією особливістю є наявність додаткових процедур застосування антидемпінгових заходів, передбачених двосторонніми угодами, які вводять такі етапи, як: проведення попередніх консультацій, припинення розслідування або припинення стягнення антидемпінгового мита на основі міждержавних зобов’язань тощо.

Національне антидемпінгове законодавство України знаходиться у прямій залежності від загальновизнаних міжнародних стандартів, створено на їх основі та прямо передбачає примат міжнародного права щодо антидемпінгового регулювання та уніфікацію, відповідно до зазначених стандартів, використовуючи антидемпінгові правила СОТ. Антидемпінгове законодавство України складається з низки законодавчих актів, основним серед яких є Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», який було розроблено відповідно до правил СОТ з урахуванням досвіду ряду зарубіжних країн. Автор відзначає в цьому зв’язку некоректність використання в літературі терміну «Антидемпінговий кодекс України», для визначення масиву антидемпінгового законодавства, оскільки це суперечить трактуванню терміну «кодекс» в вітчизняному праві.

Пропонується визначити інституціональний механізм антидемпінгового регулювання як сукупність інституцій, на які покладено встановлення та реалізація антидемпінгових заходів. При чому цей механізм може розглядатися в широкому розумінні, як сукупність органів, які мають вплив на формування антидемпінгового законодавства та системи антидемпінгового регулювання, і в вузькому, як суб’єкти, що наділені повноваженнями щодо ведення антидемпінгового процесу. Багаторівневий характер інституціонального механізму проявляється не тільки в ієрархічній побудові системи органів державної влади різного рівня, які задіяні у встановленні та реалізації антидемпінгових заходів, але й у залученні до нього міжнародних та недержавних суб’єктів. Зокрема, слід виділити керівні органи СОТ, насамперед Комітет з антидемпінгової практики СОТ, який безпосередньо забезпечує виконання антидемпінгових правил, Генеральну Раду, яка має право тлумачення угод СОТ та Орган з врегулювання суперечок, який забезпечує врегулювання спорів між країнами-учасницями з питань застосування відповідних Угод.

З огляду на процесуальний характер антидемпінгового регулювання склад даного механізму, компетенція та взаємозв’язки його складових безпосередньо визначаються і обмежуються антидемпінговим законодавством країни і мають свої властиві антидемпінговому процесу принципи та завдання. Зокрема, до складу цього механізму входять: Міністерство економіки в складі якого проведенням антидемпінгового розслідування займається Департамент антидемпінгових розслідувань та захисту внутрішнього ринку, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі та Державна митна служба. Але, згідно норм антидемпінгового законодавства до проведення антидемпінгового процесу можуть залучатися і інші центральні органи виконавчої влади. Крім того існує дві групи суб’єктів: сторони антидемпінгового розслідування та заінтересовані сторони, які мають чітко визначені процесуальні права і приймають участь у вирішенні конкретних антидемпінгових справ.

Розгляд інституціональних механізмів антидемпінгового регулювання різних країн дозволяє зробити висновок про універсальність антидемпінгових процедур, встановлених згідно правил Світової організації торгівлі. Так антидемпінгові процедури можуть здійснюватися державними органами виконавчої влади (Україна), органами судової влади (Канада), шляхом взаємодії між федеральними органами виконавчої влади та квазі-судовими органами з паралельним існуванням спеціалізованих судових органів (США), наднаціональними органами, що мають міжнародно-правовий статус у взаємодії з національними органами виконавчої влади (Європейський Союз). Але, разом з тим, у всіх випадках:

• застосовуються уніфіковані правила визначення демпінгу, шкоди та їх причинно-наслідкового зв’язку;
• застосовуються уніфіковані правила та стадії здійснення антидемпінгової процедури та розслідування,
• забезпечуються визначені міжнародними стандартами правовий статус та права сторін антидемпінгового розслідування,
• застосовуються лише встановлені міжнародно-правовими актами види антидемпінгових заходів (попередні та остаточні антидемпінгові мита, добровільні цінові зобов’язання, грошові депозити).

Саме це дозволяє нам стверджувати, що антидемпінговий процес це особливий вид юридичного процесу, що має адміністративний характер.

Розглянуті в роботі характеристики змісту, суб’єктів та цілей антидемпінгового процесу, його спеціальних принципів дозволяють робити висновки про специфічний характер даного виду процесуальної діяльності органів виконавчої влади. Антидемпінговий процес є процесом адміністративного характеру, оскільки реалізується органами виконавчої влади, однак за своїми цілями, суб’єктним складом та спеціальними принципами суттєво відрізняється від більшості адміністративних проваджень.

Таким чином, антидемпінговий процес слід визначити як особливу процесуальну форму діяльності уповноважених центральних органів виконавчої влади по вирішенню справ за скаргами національних товаровиробників щодо вжиття заходів по захисту від недобросовісної конкуренції у вигляді демпінгового імпорту.

Основною ціллю антидемпінгового процесу є вирішення питання щодо необхідності вжиття заходів по захисту національних товаровиробників від недобросовісної конкуренції у вигляді демпінгового імпорту.

Суб’єктами процесу є уповноважені органи державної влади, що ведуть антидемпінгове розслідування та заінтересовані сторони – національні товаровиробники, імпортери, експортери, асоціації, органи державної влади країн імпорту та експорту, профспілки тощо, інтереси яких тим або іншим чином зачіпає антидемпінговий процес.

Важливою особливістю антидемпінгового процесу є те, що антидемпінгове законодавство в цілому не передбачає застосування антидемпінгових заходів до конкретних суб’єктів – фізичних або юридичних осіб. Антидемпінгові заходи застосовуються щодо предметів (товарів), які і є безпосереднім об’єктом їх застосування. Навіть при введенні таких заходів як ліцензування імпорту, це ліцензування стосується права на імпорт певного товару і виступає засобом реалізації антидемпінгових заходів.

Антидемпінговий процес є особливим серед інших видів процесуальної діяльності органів державної влади через свою зв’язаність міжнародними стандартами та значну залежність від міжнародного співробітництва держав.

Антидемпінговий процес здійснюється у відповідності до певного комплексу принципів, в якому поєднуються загальні принципи державного управління і адміністративного процесу та спеціальні галузеві принципи, що базуються на антидемпінговому законодавстві.

Специфічні цілі, суб’єкти та об’єкт антидемпінгового процесу обумовлюють застосування специфічних принципів, які за своїм змістом значно відрізняються від загальних принципів адміністративного процесу. До таких принципів, які в рамках антидемпінгового процесу отримують специфічний зміст, належать: законність, прозорість, об’єктивність, змагальність, принцип врахування національних інтересів та принцип міжнародного співробітництва.

Структура антидемпінгового процесу, з огляду на його адміністративний характер, включає в себе основні структурні елементи, характерні для більшості адміністративних проваджень, адже антидемпінговий процес здійснюється органами виконавчої влади в рамках їх управлінської діяльності. Але, разом з тим, особливості процесуальної діяльності органів виконавчої влади обумовлюються специфікою конкретної галузі. Ця обставина обумовлює той факт, що деякі стадії, етапи та процесуальні дії в рамках антидемпінгового процесу мають власну, властиву лише антидемпінговому процесу специфіку.

Антидемпінговий процес розпочинається з реєстрації Мінекономіки антидемпінгової скарги, поданої національним товаровиробником або від його імені. Цей факт є юридичною підставою початку антидемпінгового процесу. Датою закінчення антидемпінгового процесу, як правило, є дата закінчення стягнення остаточного антидемпінгового мита, про що Міністерством публікується відповідне повідомлення.

Стадіями антидемпінгового процесу є: 1) антидемпінгова процедура, 2) попереднє антидемпінгове розслідування, 3) остаточне антидемпінгове розслідування, 4) стадія судового оскарження, 5) стадія виконання рішенняпро застосування остаточного антидемпінгового мита, 6) стадія перегляду рішень.

Названі стадії відрізняються певною обособленістю процесуальних дій, суб’єктним складом та основними завданнями, що реалізуються в їх рамках. Антидемпінгове законодавство визначає відповідні процесуальні строки як для кожної із стадій, так і для окремих процесуальних етапів та дій. Кожна стадія завершується прийняттям Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі відповідного процесуального документу – рішення, в якому зазаначаються результати вчинених на даній стадії дій.

Питання стягнення попереднього та остаточного антидемпінгового мита фактично є питанням належного виконання рішень про застосування антидемпінгових заходів, прийнятих в рамках антидемпінгового процесу. Від ефективності та правильності застосування антидемпінгового мита залежить і загальна ефективність антидемпінгового регулювання. Справляння антидемпінгових мит здійснюється в рамках поточної роботи митних органів. Разом з тим, правила щодо процедур нарахування та сплати антидемпінгових мит визначаються як загальними нормативно-правовими актами, що стосуються митно-тарифного регулювання, так і спеціальним антидемпінговим законодавством.

З огляду на таку обставину можна відзначити цілий ряд особливостей, які стосуються визначення походження товару, що є об’єктом антидемпінгових заходів, зокрема це стосується уточнень правил визначення достатності операцій щодо збирання товару з метою попередження ухиляння від сплати антидемпінгового мита, вимог щодо надання сертифікатів якості окремого виробника в разі застосування індивідуальних ставок антидемпінгового мита тощо. Специфічним є і те, що перед митними органами в цих випадках часто стоїть завдання визначення не лише країни походження, але й конкретного експортера або виробника.

При визначенні ставки антидемпінгового мита у відсотках до митної вартості це мито нараховується у відповідності до загальних правил, встановлених законодавством. В той же час при нарахуванні антидемпінгового мита, що визначається різницею між мінімальною ціною та митною вартістю, застосовуються особливі порядки розрахунку мита та заповнення відповідних граф ВМД.

Конкретні рекомендації щодо підвищення ефективності нормативно-правового регулювання антидемпінгового процесу можна визначити таким чином:

На нашу думку, важливим є закріплення на законодавчому рівні визначення, що антидемпінговий процес здійснюється у відповідності до загальних принципів адміністративних процедур, а також спеціальних принципів властивих антидемпінговому процесу. Це сприятиме підвищенню ефективності взаємодії органів виконавчої влади в рамках антидемпінгового процесу, адже дозволить чітко визначити його місце в системі діяльності органів державної влади, і допоможе адаптації універсальних правил СОТ до конкретних вимог та традицій вітчизняної правової системи.

Необхідним, з нашої точки зору, є більш чітке визначення окремих стадій антидемпінгового процесу, запропонованих нами, в Законі України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» та зміни структури даного законодавчого акту у відповідності до окремих процесуальних стадій та етапів, як це має місце в кодифікованих актах.

Актуальним є закріплення на законодавчому рівні процесуального статусу деяких визначень та документів, які приймаються Міністерством економіки в рамках розслідування та які мають велике значення для вирішення питань щодо продовження або припинення антидемпінгового процесу. Зокрема, це стосується таких документів як «попереднє визначення демпінгу та шкоди», «остаточне визначення демпінгу та шкоди», «пропозиція щодо цінових зобов’язань», як це здійснено, наприклад, в антидемпінговому законодавстві США.

Для підвищення ефективності розслідування та обґрунтованості прийнятих рішень варто здійснити поділ певних процесуальних завдань щодо окремого визначення демпінгу, шкоди та причинно-наслідкового зв’язку між Міністерством економіки, Держмитслужбою та Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі, як це має місце, наприклад в Канаді, або між окремими підрозділами Мінекономіки, як це реалізовано в рамках діяльності окремих Генеральних управлінь Комісії ЄС. Дані зміни, на нашу думку, сприятимуть підвищенню прозорості, економічності та ефективності антидемпінгового регулювання в Україні.

Закон України «Про Єдиний митний тариф» передбачає застосування антидемпінгових мит як щодо імпорту, так і щодо експорту товарів, в той же час Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» визначає процедуру проведення антидемпінгового розслідування та застосування відповідних заходів лише щодо імпорту товарів в Україну. З огляду на існування практики застосування антидемпінгових мит щодо експорту товарів доцільно, на наш погляд, було б поширити встановлені законодавством правила проведення антидемпінгового розслідування і на випадки демпінгового експорту з України.

Крім того, слід запровадити в українське законодавство досвід США щодо цільового спрямування частини коштів, отриманих від сплати антидемпінгових мит, на підтримку національних товаровиробників, що зазнали збитків від демпінгового імпорту.

Розпорошеність норм, що регулюють порядок стягнення антидемпінгових мит та здійснення митного контролю і митного оформлення товарів, що є об’єктом антидемпінгових заходів, вимагає, з метою підвищення ефективності роботи митних органів, прийняття окремого нормативно-правового акту, який би інтегрував в собі положення антидемпінгового законодавства щодо справляння антидемпінгових мит, а також визначення єдиної форми обліку рішень Комісії щодо запровадження антидемпінгових заходів, як це, наприклад, здійснюється в ЄС в рамках Інтегрованої номенклатури TARIC. Крім того, необхідно внесення відповідних змін до технологічних схем митних органів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры. – К.: Наукова думка, 1990 – 147 с.
2. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: ІнЮре, 1997. – 48 с.
3. Адміністративне право України. Академічний курс. Том. 1. / За заг. ред. Авер’янова В.Б. – К.: Юридична думка, 2004 – 584 с.
4. Адміністративне право України / За заг. ред. Ківалова С.В. – Одеса: Юридична література, 2003 – 896 с.
5. Адміністративне право України / За ред. Битяка Ю.П. – Харків, 2000. – 520 с.
6. Административное право и административный процесс: старые и новые проблемы (По материалам «Лазаревских чтений») // Государство и право. 1998 — № 8. – с. 5 – 32.
7. Административное право России. Особенная часть / Отв. ред. Д.Н. Бахрах. – М.: БЕК, 1997 – 330 с.
8. Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М.. Административное право Российской Федерации. – М.: Зерцало, 1999. – 680 с.
9. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. – Москва: Юридическая Литература, 1997. – 400 с.
10. Бандурка А.М., Тищенко Н.М. Адміністративний процес. – К., 2001 – 336 c.
11. Бахрах Д.Н. Административное право. – М., 1996. – 355 с.
12. Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР. – Свердловск, 1989.– 204 с.
13. Бекерская Д.А. Налоговое право и налоговое законодательство в Украине / Под общ. ред. С.В. Кивалова. – Одесса: Юридическая литература, 2000. – 220 с.
14. Бернар И., Колли Ж. Толковый экономический и финансовый словарь: Французская, русская, английская, немецкая, испанская терминология:В 2 т. / Л.В. Степанов (общ.ред.). Т. 1. A-F – М.: Международные отношения, 1997 – 784 с.
15. Борисов К.Г. Международное таможенное право. – М.,1997.–224 с.
16. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі. – К.: Основа, 1996. – 241 c.
17. Васильев А.С. Подготовка и принятие управленческих решений: организационно-правовые проблемы. – Одесса: Бахва, 1997. – 159 с.
18. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финансовое право. – Харьков: Легас, 2003. – 359 c.
19. Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1947 року / Україна і Світова організація торгівлі: Збірник офіційних документів. – К., 2002. – 384 c.
20. Голосніченко І.П., Стахурський М.Ф. Адміністративний процес. – К., 2003. – 256 с.
21. Державна програма «Контрабанді – СТОП» на 2005 – 2006 роки Затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2005 р. № 260.
22. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії і практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова – К.: Факт, 2003. – 384 с.
23. Додаток 3. Механізм огляду торговельної політики / Система світової торгівлі ГАТТ/СОТ в документах. – К.:УАЗТ, 2000. – 596 с.
24. Додин Е.В. Доказательства в административном процессе. – М.: Юридическая литература, 1973. – 148 с.
25. Додин Е.В. Либерализованный режим таможенного контроля и оформления // Митна справа. – 2006. – № 3. – с. 3 – 11.
26. Додин Е.В. Место и роль норм административного права в регулировании общественных отношений в Украине //Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Одеса: Юридична література, 2003. – Вип. 19. – С. 17 – 26.
27. Додин Е.В. Функции и формы деятельности таможенных органов Украины // Митна справа. – 2003. – № 5. – с. 7 – 22.
28. Домовленість про правила і процедури врегулювання суперечок / Система світової торгівлі ГАТТ/СОТ в документах. – К.:УАЗТ, 2000. – 596 с.
29. Ершов А.Д. Основы управления и организации в таможенном деле. – СПб., 1999. – 362 с.
30. Жамкочьян С.С. Таможенное право Европейского Сообщества. – СПб, 2001. – 631 с.
31. Забарний Г., Калюжний Р., Шкарупа В. Адміністративне право України. — К., 2003. — 212с.
32. Закон України «Про державний бюджет на 2006 рік» від 20 грудня 2005 р. № 3235-IV // Відомості Верховної Ради України – 2006. – № 9, № 10-11. – Ст. 96.
33. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» щодо процедурних питань антидемпінгового розслідування» від 1 листопада 2005 р. № 3027-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 4. — ст. 54.
34. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. № 2222-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 2. – ст. 44.
35. Закон України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» від 17 липня 1997 р. № 468/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 44. – Ст. 281.
36. Закон України «Про Єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992 — №19. – Ст. 259.
37. Закон України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» від 22 грудня 1998 р. № 332-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. — № 11. – Ст. 78.
38. Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» від 22 грудня 1998 р. // Голос України. – 26 лютого 1999 р. — № 36.
39. Закон України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» від 22 грудня 1998 р. № 331-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. — № 12-13. – Ст. 80.
40. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 959-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 29. – Ст. 377.
41. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. № 2657-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
42. Закон України «Про Кабінет Міністрів України»від 21 грудня 2006 р. № 514-V // Відомості Верховної Ради України. — 2007. – № 11. – Ст. 94.
43. Закон України «Про Митний тариф України» від 5 квітня 2001 р. № 2371-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 24. – Ст. 125.
44. Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. № 964 – ІV // Офіційний вісник України. – № 29. — с. 38. – Ст. 1433.
45. Закон України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 р. № 1251-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 39. – Ст. 510.
46. Закон України «Про торгово-промислові палати в України» від 2 грудня 1997 р. № 671/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 13. – Ст. 52.
47. Капуш І.С. Забезпечення «чесного» конкурентного середовища як один з принципів Світової організації торгівлі // Держава і право. Зб. наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 34. – К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецього НАН України, 2006 – с. 386 – 390.
48. Капуш І.С. Застосування тарифних пільг та преференцій згідно митного законодавства України // Актуальні проблеми політики. Зб. наук. праць. – Одеса, 2006. – Вип. 29. – с. 432 – 439.
49. Капуш І.С. Міжнародно-правові засади антидемпінгового регулювання // Актуальні проблеми політики. Зб. наук. праць. – Одеса, 2007. – Вип. 30. – с. 119 – 124.
50. Капуш І.С. Митні засоби забезпечення чесної конкуренції в міжнародній торгівлі / Право ХХІ століття: становлення та перспективи розвитку: Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції «Другі Прибузькі юридичні читання» — Миколаїв, 2006 – с. 451 – 454.
51. Капуш І.С. Сутність і правова природа особливих видів мита // Митна справа. – 2006. – № 5. – с. 28 – 33.
52. Ківалов С.В., Біла Л.Р. Адміністративне право України. – Одеса: Юридична література, 2002. – 312 с.
53. Ківалов С.В., Кормич Б.А. Митна політика України. – Одеса: Юридична література, 2001. – 256 с.
54. Кивалов С.В. Средства осуществления таможенной политики Украины. – Одесса, 1995. – 128 с.
55. Коваль Л.В. Адміністративне право. – К., 1996 – с. 208 с.
56. Козырин А.Н. Государственно-правовой механизм таможенной политики зарубежных стран. – Москва: Спарк, 1994. – 145 с.
57. Козырин А.Н., Шепенко Р.А. Конкуренция на международных рынках и антидемпинговое регулирование. – М.: Спарк, 1999 – 208 с.
58. Кодекс адміністративного судочинства України. Прийнятий Верховною Радою України 6 липня 2005 р. № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-36, № 37. – Ст. 446.
59. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. — №30 – Ст. 141.
60. Колпаков В. К. Адміністративне право України. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
61. Комзюк А. Адміністративний примус: деякі загальні проблеми дослідження та правового регулювання в контексті забезпечення прав людини // Право України. – 2004. – № 9. – С. 15 – 18.
62. Кормич Б.А. Державно-правовий механізм митної політики. – Одеса: Астропринт, 2000. – 180 с.
63. Кормич Б.А. Канадський трибунал зовнішньої торгівлі. Структура, діяльність, повноваження.. / Юридична освіта і правова держава. Збірник наукових праць. – Одеса, 1997 – С. 134 – 138.
64. Кормич Б.А. Правовий зміст поняття „національна безпека”// Митна справа. – 2003. – № 1.– С. 116 – 123.
65. Кормич Б.А. Митне право ЄС як основа європейської інтеграції // Митна справа. – 2006. – № 5.– С. 11 – 17.
66. Кочергіна О. Антидемпінг у контексті принципів міжнародного економічного права і принципів СОТ/ГАТТ // Український часопис міжнародного права. – 2002. – № 4. – с. 82 – 89.
67. Кухаренко В.Б. Управление модернизацией таможенной службы. – М.: ИЦ «Классика», 2000 – 352 с.
68. Лист Державної митної служби України «Аналіз ефективності роботи Держмитслужби у напрямку забезпечення надходжень податків і зборів до Держбюджету України у січні-листопаді 2006 р.» від 12 грудня 2006 р. № 15/2025-ЕП.
69. Лист Державної митної служби України «Про заповнення графи 47 ВМД» від 18 липня 2005 р. № 11/3-15/8577-ЕП.
70. Лист Державної митної служби України «Щодо актуалізованої інформації» від 18 жовтня 2005 р. № 11/4-14/13022-ЕП.
71. Лист Державної митної служби України «Щодо застосування антидемпінгового мита на електричні лампи розжарювання загального призначення з Киргизької Республіки» від 20 січня 2003 р. № 11/2-14-789-ЕП.
72. Лист Міністерства економіки України «Рекомендації Міністерства економіки у зв’язку із зміною статусу України в антидемпінгових розслідуваннях» від 28 листопада 2000 р. № 52-22а/541.
73. Мальський О.М., Ягольник А.М. Міжнародне торговельне право. – К.: Знання, 2005. – 595 с.
74. Маракеська угода про заснування Світової організації торгівлі / Україна і Світова організація торгівлі. Збірник офіційних документів. – К., 2002. – 384 с.
75. Методичний посібник щодо підготовки скарги стосовно порушення антидемпінгового розслідування // http://www.me.gov.ua/
76. Митний кодекс Європейської Спільноти. – К.: Офіс офіційних публікацій ЄС., 2006. – 34 с.
77. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 38-39. – Ст. 288.
78. Митне регулювання в ЄС та Україні: порівняльно-правове дослідження. – К., 2005. – 832 с.
79. Митний тариф України. Додаток до Закону України «Про Митний тариф України» від 5 квітня 2001 року № 2371-III.
80. Наказ Державної митної служби України «Про затвердження Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації» від 09 липня 1997 р. № 307.
81. Наказ Державної митної служби України «Про затвердження Класифікатора видів податків, зборів (обов’язкових платежів) та інших бюджетних надходжень» від 7 грудня 2005 р. № 1201.
82. Наказ Державної митної служби України «Про затвердження Положення про Департамент податків та тарифного регулювання Державної митної служби України» від 22 квітня 2004 р. № 285.
83. Наказ Держмитслужби України «Про затвердження Порядку справляння митними органами ввізного (вивізного) та особливих видів мита під час митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України» від 23 січня 2006 р. № 30.
84. Наказ Державної митної служби України «Про створення Громадської колегії при Голові Державної митної служби України» від 30 червня 2005 р. № 599.
85. Наказ МЗЕЗторгу України «Про заходи МЗЕЗторгу щодо виконання Закону України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» від 14 жовтня 1999 р. № 787.
86. Наказ МЗЕЗторгу України «Про заходи МЗЕЗторгу України щодо виконання статті 13 Закону України «Про Єдиний митний тариф» від 23 листопада 1999 р. № 893.
87. Наказ МЗЕЗторгу України «Про порядок роботи центрального апарату МЗЕЗторгу України з документами відповідно до Законів України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту»» від 06 квітня 1999 р. № 221.
88. Наказ Міністерства економіки України «Про внесення змін до структури центрального апарату Міністерства економіки України» від 8 листопада 2005 р. № 404.
89. Наказ Міністерства економіки України «Про затвердження положень про структурні підрозділи Міністерства» від 28 лютого 2006 р. № 72.
90. Наказ Міністерства економіки України «Про структуру центрального апарату Міністерства економіки України» від 12 липня 2005 р. № 199.
91. Наку А.А., Кучер Б. І. Таможенное право ЕС. — К. : ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2003. – 189с.
92. Некоторые особенности использования антидемпинговых мер на современном этапе // БИКИ. – 2003. – № 106. – С. 4.
93. Оборотов Ю.Н. Современное государство: основы теории. – Одесса: Астропринт, 1998. – 132 с.
94. Орлюк О.П. Фінансове право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 527 с.
95. Осика С. Антидемпінгова процедура як особлива стадія антидемпінгового процесу, що передує порушенню антидемпінгового розслідування // Юридична Україна. – 2005. — № 7. – с. 68 – 70.
96. Осика С. Засади та особливості антидемпінгового законодавства України. – К., 2005. – 224 с.
97. Осика С.Г. Правове регулювання імпорту: антидемпінгові заходи – К., 2003. – 448 с.
98. Основи митної справи / За ред. П.В. Пашка. – К.: Знання, 2002 – 318 с.
99. Пашко П.В. Інституціональний механізм реалізації митної політики // Фінанси України. – 2004. – № 11. – с 153 – 155.
100. Перепелюк Г.В. Поняття і принципи адміністративного процесу: питання теорії. Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2000. — 23 с.
101. Покрещук О.О. Правове регулювання міжнародної торгівлі у контексті норм і правил ГАТТ/СОТ. – К.: Зовнішня торгівля, 2003 – 512 с.
102. Постанова Верховної Ради України «Про Регламент Верховної Ради України» від 16 березня 2006 р. № 3547-IV.
103. Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання Митно-тарифної ради України» від 29 грудня 2005 р. № 1299.
104. Постанова Кабінету Міністрів України «Про визначення Торгово-промислової палати уповноваженим органом з видачі сертифікатів про походження товару» від 25 лютого 2003 р. № 255.
105. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення країни походження товару, що переміщується через митний кордон України» від 12 грудня 2002 р. № 1864.
106. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження складу Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі» від 25 січня 2006 р. № 50.
107. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Митно-тарифну раду України» від 7 лютого 1994 р. № 62.
108. Постанова Кабінету Міністрів України «Про перелік документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України» від 1 лютого 2006 р. № 80.
109. Постанова Кабінету Міністрів України «Про підтримку діяльності торгово-промислових палат» від 1 квітня 1999 р. № 529.
110. Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Ради з питань зовнішньоекономічної діяльності при Кабінеті Міністрів України» від 25 липня 2005 р. № 641.
111. Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Ради імпортерів при Кабінеті Міністрів України» від 9 березня 2005 р. № 176.
112. Потапов И.С. Внешняя торговля капиталистических стран. – М., 1973.
113. Приймаченко Д.В. Митна політика України та її реалізація митними органами. – Дніпропетровськ, 2006. – 332 с.
114. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – К.: Атіка, 2001. – 176 с.
115. Развадовський В.Й. Адміністративно-правове регулювання правовідносин у транспортній сфері України. — Харків, 2004. — 284 с.
116. Рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо експортних поставок електроенергії до Болгарії, Республіки Молдова, Республіки Польща, Румунії, Словацької Республіки, Чеської Республіки та Угорської Республіки» від 7 грудня 2000 р. № АД-12/2000/52-45.
117. Рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну ламп електричних походженням з Російської Федерації» від 7 грудня 2000 р. № АД-11/2000/52-39А.
118. Рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну плит деревноволокнистих (ДВП) походженням з Республіки Польща» від 25 березня 2004 р. № АД-90/2004/52-111.
119. Рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі «Про завершення антидемпінгового розслідування щодо імпорту в Україну каналізаційних труб з чавуну походженням з Російської Федерації без застосування антидемпінгових заходів» від 25 березня 2004 р. № АД-89/2004/52-126.
120. Рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну лимонної кислоти походженням з Китайської Народної Республіки»від 25 березня 2004 р. № АД-92/2004/52-113.
121. Рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну плит деревностружкових ламінованих походженням з Республіки Польща та Словацької Республіки» від 15 лютого 2005 р. № АД-109/2005/52-85.
122. Рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну гвинтових компресорних установок стаціонарних та пересувних походженням з Республіки Білорусь, Королівства Бельгія, Італійської Республіки та Фінляндської Республіки» від 18 жовтня 2005 р. № АД-119/2005/52-116.
123. Рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі «Про завершення проміжного перегляду остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну руберойду походженням з Республіки Білорусь» від 5 грудня 2005 р. № АД-120/2005/144-41.
124. Рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі «Про прийняття зобов’язань РУП «Могильовенерго» щодо імпорту в Україну плит деревноволокнистих (ДВП) походженням з Республіки Білорусь» від 31 січня 2006 р. № АД-121/2006/144-40.
125. Рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі «Про порушення проміжного перегляду остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну сірників з Російської Федерації» від31 січня 2006 р.№ АД-125/2006/144-44.
126. Рішення Міжвідомчої комісія з міжнародної торгівлі «Про порушення та проведення антидемпінгового розслідування щодо імпорту в Україну сталевих тросів і канатів без покриття (включаючи троси у закритих бухтах) з Російської Федерації від 4 лютого 2006 р. № АД-123/2006/143-38.
127. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про надання Торгово-промисловій палаті України повноважень виступати гарантуючою організацією, що видає в Україні книжки (карнети) А.Т.А.» від 31 грудня 2004 р. № 988-р.
128. Сандровский К.К. Международное таможенное право. – К.: О-во «Знание», 2001. – 461 с.
129. Соглашение между Министерством экономического развития и торговли Российской Федерации и Министерством экономики и по вопросам европейской интеграции Украины «О регулировании поставок некоторых видов стальных труб, происходящих из Украины, на таможенную территорию Российской Федерации». Москва.13 января 2005 г.
130. Таможенное право / Б.Н. Габричидзе (отв. ред.), В.Е. Зобов, А.Ф. Лисов, В.А. Максимцев. – М.: Бек, 1995. – 466 с.
131. Таможенное право/под ред. А.Ф. Ноздрачева – М.: Юристъ, 1998 – 576 с.
132. Теория юридического процесса / Под. общ. ред. Горшенева В.М. – Харьков, 1985.
133. Теория государства и права. /под ред. В.К. Бабаева. – М., Юристъ, 1999. – 592 с.
134. Теория государства и права: Часть 1. Теория государства./Под. общ. ред. Венгерова А.Б. – М.: Юристъ, 1995. – 256 с.
135. Терещенко С. Основи митного законодавства України: Питання теорії і практики. – К., 2001. – 422 с.
136. Топорнин Б.Н. Европейское право. – М.: Юристъ, 1998. – 456 с.
137. Тускоз Жан. Міжнародне право: Пер. з французької. – К.: АртЕк, 1998. – 416 с.
138. Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Молдова «Про єдиний порядок регулювання зовнішньоекономічних відносин». Ратифіковано Законом України від 23 березня 2000 р. № 1599-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. — № 24. – Ст. 188.
139. Угода про застосування ст. VI ГАТТ 1994 року / Україна і Світова організація торгівлі: Збірник офіційних документів. – К., 2002. – 384 c.
140. Угода про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами і Україною від 16 червня 1994 р. Ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами» від 10 листопада 1994 р. № 237/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 46. – Ст. 415.
141. Угода про сільське господарство / Система світової торгівлі ГАТТ/СОТ в документах. – К.:УАЗТ, 2000. – 596 с.
142. Угода про субсидії та компенсаційні заходи / Україна і Світова організація торгівлі: Збірник офіційних документів. – К., 2002. – 384 c.
143. Уилсон Е. Англо-русский учебный словарь. – М., 1985. – 720 с.
144. Указ Президента України «Питання Державної митної служби України» від 24 серпня 2000 р. № 1022/2000.
145. Указ Президента України «Питання міністерства фінансів України» від 20 квітня 2005 р. № 676/2005.
146. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації антидемпінгового законодавства» від 30 вересня 1999 р. № 1241/99.
147. Указ Президента України «Про Міністерство економіки України» від 23 жовтня 2000 р. № 1159/2000.
148. Фінансове право України / За ред. М.П. Кучерявенка – К.: Юрінком Інтер. – 2006. – 319 с.
149. Финансовое право / Под. ред. О.Н. Горбуновой. – М.: ЮристЪ, 1996. – 400 с.
150. Шепенко Р.А. Антидемпинговый процесс. – М.: Дело, 2002.–616 с.
151. Шишаев А.И. Регулирование международной торговли товарами. – М., 1998. – 174 с.
152. Шкарупа В.К. Доказування та докази в адміністративно-примусовій діяльності органів внутрішніх справ (міліції): Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.07. — Одеса, 1996. — 57 с.
153. Юридическая процессуальная форма: теория и практика / Под. ред. Недбайло П., Горшенева В. – М.: Юридическая литература, 1976 – 280 с.
154. Antidumping act of 1916 / US Code §72 Title 15.
155. Antidumping and Countervailing Duty Handbook. – Washington DC: United States International Trade Commission, 2005 – 128 p.
156. Borchardt K-D. The ABC of Community law. – Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 2000. – 123 p.
157. Canada Border Services Agency Act. 2005, c. 38, C-1.4.
158. Canadian International Trade Tribunal Act R.S., 1985, c. 47 (4th Supp.)
159. Consolidated Version Of The Treaty Establishing The European Community // Official Journal of the European Communities. – 24.12.2002 – C 325/33.
160. Continued Dumping and Subsidy Offset Act of 2000 // 19 U.S.C. – Customs Duties – Chapter 4. §1675с.
161. Council Regulation (EС) No. 384/96 of 22 December 1995 on protection against dumped imports from countries not members of the European Community.
162. Council Regulation (EC) No. 1765/82 of 30 June 1982 on common regulation of imports from countries with state monopoly of foreign trade // OJ. L 195/1, 1982
163. Council Regulation (EC) No. 2658/87 of 23 July 1987 // Official Journal L 256. – 07/09/1987. – p. 0001 – 0675.
164. Customs Courts Act of 1980 // 19 U.S.C. – Customs Duties – Ch. 1. §2.
165. Dalberg R. Valuta – Dumping. Berlin, 1921.
166. European Bureau of the Consumers’ Unions vs. Commission [1991] ECR.5,709
167. IRVIN’s Business Law. – Boston, 1994 – p 1138.
168. Overview and Compilation of U.S. Trade Statutes, Committee on Ways and Means, U.S. House of Representatives, 104th Congress, 1st Session, 1995 Edition, August 4, 1995.
169. Pangratis A., Vermulst E. Injury in Anti-Dumping Proceedings. The Need to Look Beyond the Uruguay Round Results // Journal of World Trade. – 1994. Vol. 28 – No. 5. – P. 63.
170. Special Import Measures Act. 1984, c. 25, s. 1.
171. Tariff Act of 1930 // 19 U.S.C. – Customs Duties – Chapter 4. § 1202.
172. The GATT Uruguay round: a negotiating history (1991 – 1992). Documents. – Boston: Kluwer and Taxation Publishers, 1993.
173. Trade Act of 1974 // 19 U.S.C. – Customs Duties. – Chapter 12. § 2101
174. Vinner J. Dumping // A problem in International Trade. – New York, 1991. – 381 р.
175. United States Court of International Trade / www.cit.uscourts.gov
176. US International Trade Comission. http://www.usitc.gov/
177. U.S.Tariff Act of 1930.
178. World Customs Organization 1952 – 2002. – Brussels:CCC, 2002–20 p.
179. World Trade Organization. Understanding The WTO. – Geneve: WTO Publications, 2005. – 112 р.
180. WTO. WT/DS136/AB/R
181. WT/ACC/1/ Accession to the World Trade Organization. Procedures for Negotiations under Article XII. Аpproved by Secretariat on 24 March 1995 (95-0651).
182. WT/ACC/10/Rev.3. Technical Note on the Accession Process. Note by the Secretariat on 28 November 2005 (05-5640).
183. 19 U.S.C. – Customs Duties. – § 1677(34).