1. Види аудиту і аудиторські послуг. Мета і завдання аудиту.

2. Етика аудитора, професійна незалежність та кваліфікаційні вимоги.

3. Розробка та вивчення програми аудиту.

4. Призначення, організація, планування і методика проведення бухгалтерських експертиз.

5. Вплив стану внутрішнього аудиту на ступінь ризику. Оцінка ефективності внутрішнього аудиту зовнішнім аудитором.

6. Особливості оцінки та дооцінки залишків і використаних матеріальних цінностей.

7. Аудит правильності визначення та обліку витрат майбутніх періодів, резервів та незавершеного виробництва.

8. Аудит договірної дисципліни та правильності встановлення цін на реалізовану продукцію.

9. Порядок аудиту ефективності інвестицій.

Список використаної літератури.

1. Види аудиту і аудиторські послуг. Мета і завдання аудиту

Для правильного розуміння змісту аудиторського контролю, його функцій і перспектив розвитку та використання в системі управління суб'єктами господарської діяльності важливе значення має науково-обгрунтована класифікація аудиту.

Вивчення вітчизняної і зарубіжної спеціальної економічної літератури з аудиту підтверджує неоднозначність поглядів різних економістів щодо видів аудиту та його класифікації.

Зовнішній аудит в Україні здійснюють незалежні сертифіковані аудитори на договірній основі з суб'єктами господарської діяльності, згідно із Законом України "Про аудиторську діяльність". Незалежні аудитори (аудиторські фірми) повинні отримати в АПУ на підставі сертифікату аудитора ліцензію на право займатися аудиторською діяльністю.

Внутрішній аудит здійснюють висококваліфіковані штатні працівники самого підприємства. Для внутрішніх аудиторів сертифікат і ліцензія не є обов'язковими.

Зміст зовнішнього і внутрішнього аудиту досить детально розкрито у багатьох працях як вітчизняних, так і зарубіжних вчених.

Між зовнішнім і внутрішнім аудитом є певний зв'язок і відмінності. Відомий економіст з Великобританії Р. Адамс стверджує, що "для аудитора, котрий проводить згідно із законом зовнішній аудит, дуже важливо дослідити роль, яку відіграє в організації внутрішній аудит, з метою зменшення дублювання робіт. Це можливо незалежно від того, чи охоплює внутрішній аудит фінансову систему, чи контролює такі сфери, як управління руху товарно-матеріальних цінностей або фінансовий менеджмент" [2, с. 27]. Крім цього, у МНА 10 "Використання результатів роботи внутрішнього аудитора" наголошено на тому, що зовнішній аудитор повинен оцінити внутрішню функцію аудиту таким чином, яким він вважає за доцільне. Це буде відповідати визначенню суті, часу проведення та обсягу процедур аудиту. Адекватна функція внутрішнього аудиту буде виправданням скорочення процедур, які виконав зовнішній аудитор, але не може виключати їх [2].

Завданням аудиту є:

1. Оцінка динаміки показників формування прибутку, обґрунтованості фактичної величини утворення прибутку.

2. Виявлення і вплив різних факторів на величину прибутку.

3. Оцінка можливих резервів подальшого зростання прибутку на основі оптимізації витрат виробництва.

2. Етика аудитора, професійна незалежність та кваліфікаційні вимоги

Професійна етика — це специфічний моральний кодекс людей певної професії, сукупність правил поведінки певної соціальної групи, що забезпечує моральний характер взаємовідносин, зумовлених або пов'язаних із професійною діяльністю, а також галузь науки, що вивчає специфіку появи моралі в різноманітних видах діяльності.

Професійна етика існує лише в тих видах діяльності, які носять постійний характер, мають свої традиції, елементи морально-психологічного плану, що склалися. Цим вимогам цілком відповідає і аудиторська діяльність.

Аудиторська етика закріплює і відображає в практичному плані високий ступінь регламентації багатьох сторін моральної діяльності аудиторів. Значна частина етичних положень знаходить правове закріплення в законах, нормативах та кодексі професійної етики аудитора.

Аудиторська етика як система спеціальних знань про мораль аудитора вивчає сферу свідомості та поведінки аудиторів, моральних відносин і закономірностей їх формування. Професійна зрілість аудитора характеризується не тільки визначеною сумою знань, вмінь і навичок, але включає й відповідний рівень морального розвитку особистості, опанування нею моральних вимог своєї професії.

На аудитора покладається відповідальність за вивід бухгалтерської (фінансової) звітності перед багатьма заінтересованими сторонами: власниками, державою, акціонерами, біржами тощо. При цьому, як свідчить міжнародна практика, необхідно строго додержуватись етичних і технічних норм роботи аудитора, розроблених в багатьох країнах. Так, в США є кодекс етичних норм Американського інституту бухгалтерів. Європейським Союзом експертів по бухгалтерському обліку і фінансам розроблені норми професійної етики, на основі яких зроблені окремо національні етичні норми, відображені в положеннях про аудиторів.

Такі етичні норми аудиторів повинні бути розроблені в Україні і в других країнах СНД. В основу таких норм покладені прийняті в міжнародній практиці етичні принципи:

— оплата праці аудитора;

— взаємовідносини з клієнтами;

— конфіденційність;

— незалежність, чесність і об’єктивність;

— внутрішньопрофесійна поведінка;

— незалежність в роботі аудитора проявляється в тім, що його заключення по фінансовій діяльності повинно бути відокремлено від різного роду впливу клієнта, інвесторів, податкової інспекції. Це можливо, коли аудитор діє чесно і об’єктивно[10, c. 126-127].

Чесність в проведенні аудитором заключається в правдивім заключенні, відповідній дійсності реальності.

Об’єктивність означає, що заключення аудитора основане безперечно по відношенню до клієнтах і другим заінтересованим особам (банкам, інвесторам, окремим акціонерам). Потрібно також відмітити, що у аудитора складаються особові специфічні відносини з клієнтом, так як він отримує від нього гонорар за працю, а також може представляти окремі конструктивні консультаційні послуги і бути заінтересованим, щоб не загубити його в майбутньому.

Це і в деякій мірі може вплинути на незалежність аудитора. Це є суб’єктивні фактори, які можуть вплинути на незалежність аудитора, і як результат – необ’єктивне, нечесне заключення. Цим фактором протистоять об’єктивні фактори до яких слід віднести юридичну відповідальність (заборона діяльності в якості аудитора, тобто позбавлення його сертифікату), втратити репутацію, і чисто професійні протиріччя якому-небудь наміру вплинути на чесність, об’єктивність аудитора.

Велике значення в забезпеченні незалежності, чесності і об’єктивності аудитора мають норми Закону України “Про аудиторську діяльність”.

На незалежність аудитора можуть вплинути і такі фактори, як:

— оплата праці;

— індивідуальні відношення з клієнтом;

— фінансова залежність.

В деяких країнах по цьому питанню розроблені спеціальні норми. Так в Англії це правило керівництва: “Керівництво по етиці: професійна незалежність” (1979 рік), де сказано, що гонорари не повинні бути дуже високими (винагорода від одного клієнта повинна складати не більше 15% всієї суми гонорарів); в Німеччині ця сума не повинна перевищувати 25% всіх доходів аудитора.

Аудитор не має права получати комісійні винагороди, а також інші види винагород відповідно до виконаної ним роботи.

На незалежність аудитора можуть впливати такі індивідуальні відносини аудитора з клієнтами, як близька дружба, сімейні зв’язки, спільний інтерес з керівником чи робітником фірми-клієнта.

Фінансова залежність може мати, коли аудитор має акції фірми-клієнта, аудиторська фірма представляє кредити клієнту, чи навпаки, отримує від аудитора-клієнта винагороду.

Всі ці фактори слід враховувати уже при назначені аудитора. І коли аудитор не певен, що він може забезпечити свою незалежність, то він повинен відказатись від проведення аудиту[4, c. 118-120].

3. Розробка та вивчення програми аудиту

Аудиторський процес складається з трьох основних етапів: планування, збору і аналізу інформації, необхідної для оцінки достовірності балансу та фінансової звітності, написання звіту (висновку).

Одним із найважливіших етапів аудиту є планування. Аудитор зобов'язаний чітко прогнозувати, контролювати й обліковувати процеси своєї діяльності для того, щоб забезпечити на кожній стадії роботи найбільш ефективні процедури.

Планування аудиту передбачає визначення його стратегії і тактики, складання загального плану аудиторської перевірки, побудову аудиторської програми і аудиторські процедури, оцінювання обсягу аудиторського контролю.

Рішенням Аудиторської палати України від 18.12.98 № 73 затверджено систему Національних нормативів аудиту (ННА). Норматив № 9 "Планування аудиту" визначає основні напрями підготовки плану і програми аудиту з урахуванням масштабів діяльності та особливостей об'єкта аудиту.

Обсяг планування може змінюватися залежно від величини суб'єкта підприємницької діяльності, набутого досвіду аудиторської роботи з клієнтом і знання особливостей його діяльності. Планування діяльності аудиторської фірми чи окремого аудитора має бути скероване на якісне і своєчасне виконання аудиторських робіт, ритмічне завантаження аудитора роботою, на перевірку виконання договірних зобов'язань, формування портфеля замовлень.

У популярній книзі "Аудит Монтгомері" вказано, що аудиторська перевірка має відповідати загальноприйнятим стандартам, виконуватись ефективно і в межах часу, заданого клієнтом. З цією метою проводять її планування і регулювання.

Планування — це процес вироблення аудиторської стратегії. Планування ведеться протягом усієї аудиторської перевірки. Аудитор повинен скласти графік завершення основних етапів операції. Графік показує заплановану аудиторську роботу і служить засобом контролю за проведенням операції. При складанні графіка мають враховуватися вимоги клієнта. Потім аудитор повинен підготувати програму перевірки, докладно перерахувати процедури, які необхідно здійснити під час операції[7, c. 94-96].

Програма аудиторської перевірки — це основа детального планування часу і витрат.

Плани допомагають проводити роботу в межах часу, необхідного клієнту і аудитору, і є підставою для встановлення гонорару. Вони мають бути достатньо детально розроблені, щоб виконавці могли завершити завдання у відносно короткий термін і, таким чином, ефективно розпоряджатися своїм часом.

Якщо клієнт використовує комп'ютери, аудиторській групі, можливо, будуть потрібні спеціальні навики. Аудитор повинен володіти достатніми знаннями в комп'ютерній сфері.

План аудиту має бути повідомлений аудиторській групі. Графіки, процедури, які необхідно виконати, і тип звіту головного аудитора слід повідомити групі аудиторів на самому початку перевірки. Аудитор повинен обговорити загальну стратегію перевірки з керівництвом клієнта. Деякі деталі планування (чи треба використовувати роботу внутрішніх аудиторів та ін.) необхідно обговорювати і узгоджувати заздалегідь (наперед).

При плануванні вивчаються напрями бізнесу замовника, історія його діяльності, нинішні умови, майбутня перспектива, територіальне розміщення, вид продукції, ринки її збуту, перспективи розвитку виробництва в майбутньому, зміни у структурі виробництва і управління, останні зміни у функціонуванні бухгалтерського обліку, ефективність контролю, сутність облікової політики і сфера облікового ризику, організація аудиту на підприємстві, труднощі в його проведенні. Аудитор повинен мати рівень знань про галузь і підприємство клієнта, який дав би йому змогу визначити операції та види діяльності, що, на його погляд, можуть здійснювати суттєвий вплив на фінансову інформацію. Слід також встановити рівень довіри до даних внутрішнього контролю, викласти у плані та програмі характер, терміни і глибину аудиторських процедур.

Після укладання договору на аудит і вивчення необхідної допоміжної інформації про підприємство-клієнта аудитор складає повний план аудиту і програму.

Першочерговому плануванню підлягають баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал. Надання аудиторських послуг планується за допоміжними договорами.

Протягом всього терміну проведення аудиту його загальний план і програма переглядаються і уточнюються аудитором у зв'язку з імовірністю змін умов і напрямів аудиту і можливістю отримання інших результатів після проведення аудиторських процедур[3, c. 120-122].

4. Призначення, організація, планування і методика проведення бухгалтерських експертиз

Бухгалтерська експертиза — дослідження на основі спеціальних знань предметів, явищ, процесів, які містять інформацію щодо справи, яка перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду. В процесі дослідження, поряд з іншими, використовуються методи документальної перевірки та зіставлення. За допомогою методу документальної перевірки оцінюються повнота і правильність заповнення реквізитів і відповідність оформлення документа вимогам чинного законодавства.

Бухгалтерська експертиза як один з методичних прийомів контролю є невіддільною складовою форми контролю слідства, яке здійснюється судовослідчими органами і регулюється процесуальним законодавством.

Основні завдання, що виконуються в процесі судово-бухгалтерської експертизи операцій та пов’язані з формуванням доходів та фінансових результатів діяльності, є:

Перевірка правильності визначення і відображення в обліку доходів за видами діяльності:

· доходи від операційної діяльності;

· доходи від фінансової діяльності;

· доходи від інвестиційної діяльності;

· доходи від надзвичайної діяльності.

· Перевірка правильності визначення і відображення в обліку доходів за джерелами надходження:

· доходи від реалізації продукції, товарів, основних засобів, інших активів;

· доходи від реалізації послуг;

· нереалізовані доходи тощо.

Перевірка правильності визначення та відображення в обліку доходів за періодом надходження;

Перевірка правильності визначення та відображенні в обліку доходів за періодом визнання;

Установлення причин, що сприяли корисливим зловживанням[8, c. 153-154].

5. Вплив стану внутрішнього аудиту на ступінь ризику. Оцінка ефективності внутрішнього аудиту зовнішнім аудитором

Отже, зовнішній аудитор у певній мірі покладається на результати роботи внутрішнього аудиту. При вирішенні однакових завдань внутрішні і зовнішні аудитори можуть використовувати ті ж самі прийоми та процедури контролю. Це підтверджує тісний зв'язок між зовнішнім і внутрішнім аудитом.

Найгрунтовнішу характеристику особливостей і відмінностей зовнішнього та внутрішнього аудиту подано у праці відомих російських вчених А.Д. Шеремет і В.П. Суйц [9, с. 18]. Як справедливо вказують ці економісти, зовнішній аудит відрізняється від внутрішнього метою і завданнями, об'єктом дослідження, видом діяльності, організацією роботи, стосунками з керівництвом суб'єкта перевірки, кваліфікацією, організацією оплати праці аудиторів, відповідальністю, звітністю тощо.

Мету і завдання зовнішнього аудиту обумовлюють договором між аудитором (аудиторською фірмою) і клієнтом, а для внутрішнього аудиту завдання ставить керівництво підприємства. Аналогічно визначають, виходячи із мети і завдання аудиту, об'єкти контролю.

Організація роботи внутрішніх аудиторів і їх функціональні обов'язки визначає керівник підприємства, а для зовнішніх аудиторів — директор аудиторської фірми. У випадку, коли аудитор здійснює свою діяльність не як юридична особа, він керується тільки чинним законодавством і МНА та ННА.

Для зовнішнього і внутрішнього аудиту є певні відмінності у вимогах щодо кваліфікації аудиторів. Зовнішній аудитор повинен здати спеціально створеній АПУ комісії іспити на право отримання сертифіката аудитора. До внутрішніх аудиторів таких вимог не ставлять. Отже, внутрішнім аудитором може бути працівник із вищою або середньою спеціальною освітою без сертифіката аудитора.

Зовнішній і внутрішній аудит має також певні відмінності щодо оплати праці, відповідальності і звітності[11, c. 113-114].

6. Особливості оцінки та дооцінки залишків і використаних матеріальних цінностей

Переоцінка товарно-матеріальних цінностей провадиться один раз на місяць за цінами, що склалися у розрахунках з постачальниками на кінець попереднього місяця. Перелік товарно-матеріальних цінностей, які підлягають дооцінці, визначається шляхом співвідношення цін, що склалися у розрахунках з постачальниками на початок та кінець місяця. При цьому для визначення підстав для дооцінки приймається мінімальна ціна на початок місяця та максимальна, що склалася у розрахунках на кінець місяця. Залишки товарів, які знаходяться на підприємствах торгівлі і споживчої кооперації, переоцінюються щомісячно, а також в міру їх надходження.

Вся сума дооцінки спрямовується на поповнення оборотних коштів з відповідним збільшення нормативу власних оборотних коштів.

Розрахунок суми дооцінки залишків товарно-матеріальних цінностей, в зв'язку із зростання цін на виробничі запаси і товари, що спрямовується на поповнення оборотних коштів підприємств і організацій, додається.

У бухгалтерському обліку суми дооцінки товарно-матеріальних цінностей, що відображені у підписаному відповідною комісією підприємства акті, заносяться на дебет рахунків обліку виробничих запасів і товарів та кредиту рахунку 14 "Переоцінка товарно-матеріальних цінностей", з якого вони списуються у кореспонденції з кредитом рахунку 88 "Фонди спеціального призначення", субрахунок "Дооцінка товарно-матеріальних цінностей".

Проведення дооцінки не впливає на розміри нарахованого до сплати податку на додану вартість, адже обкладанню податком на додану вартiсть пiдлягає не сам факт дооцiнки ТМЦ, а факт реалiзацiї дооцiнених товарно-матерiальних цiнностей. Проте може значно зменшити розміри нарахованого податку на прибуток, бо у податковому облiку сума дооцiнки включається до валових витрат шляхом збiльшення на суму дооцiнки залишку матерiальних запасів i товарів на початок кварталу (наказ Мiнфiну України вiд 11.06.98 р. №124 "Порядок ведення облiку приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів, матеріалів тощо"[10, c. 169-170].

7. Аудит правильності визначення та обліку витрат майбутніх періодів, резервів та незавершеного виробництва

Аудитору необхідно також вивчити правильність формування різних резервів майбутніх витрат (на оплату чергових відпусток співробітників, на виплату винагород за підсумками роботи за рік, на ремонт основних засобів та інші).

Суми витрат майбутніх періодів, що включаються у витрати на виробництво звітного періоду, повинні підтверджуватися кошторисами і первинними документами по обліку цих витрат (накладні, акт приймання виконаних робіт та інші). Аудитор контролює також склад витрат майбутніх періодів і правомірність їхнього віднесення на собівартість (вони повинні бути обумовлені процесом виробництва чи управління підприємством).

До незавершеного виробництва відноситься продукція (роботи, послуги), що не пройшла всіх стадій (фаз, переділів) виробництва, передбачених технологічним процесом, а також вироби, які не укомплектовані та не пройшли випробувань і технічного приймання.

У виробничих (навчальних) майстернях до незавершеного виробництва належать заготовки (деталі, вузли, агрегати) та вироби, обробка та складання яких ще не закінчена; готові вироби, не повністю укомплектовані і не передані на склад.

У підсобних (навчальних) сільських господарствах при установах до незавершеного виробництва включаються витрати під озимі посіви, на оранку зябу, підготовку пару, парників і теплиць, а також видатки на закладання садів, ягідників і виноградників.

У бюджетних науково-дослідних установах та навчальних закладах до незавершеного виробництва належать незакінчені роботи, які виконуються за договорами з підприємствами та організаціями.

В ході аудиту і ревізії резервів необхідно вивчити наступні питання:

· чи є на підприємстві рішення про створення резервів і яких саме;

· чи правильно проведено розрахунок суми резерву на наступний рік;

· чи змінилася сума створеного резерву на кінець року порівняно з даними на початок року;

· за яких причин резерв не було використано наприкінці року, та як ці суми можуть бути використані в наступному році;

· яка доцільність створення резервів за умови, що із року в рік спостерігається перехід значних сум нарахованих резервів;

· в якому місяці було створено резерв[12, c. 174-175].

8. Аудит договірної дисципліни та правильності встановлення цін на реалізовану продукцію

Одним із важливих етапів перевірки є перевірка повноти відображення виручки, одержаної від реалізації продукції. Для цього з даними синтетичного обліку зіставляють дані первинних документів, що свідчать про відвантаження продукції. Аудитор повинне звірити заборгованість покупцям за одержаними авансами з аналітичними даними про відвантаження продукції.

Окремим об’єктом перевірки є встановлення правильності формування витрат, пов’язаних з реалізацією продукції, та їх розподіл між реалізованою та нереалізованою продукцією. Склад таких витрат формується відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Особливо уважно слід перевірити правильність нарахування та сплати податку на додану вартість, порядок якого регулюється Законом України “Про ПДВ”. Згідно з листом ДПАУ № 16-1120-16/10=1588 від 04.03.97 року реалізація продукції за цінами, нижчими від собівартості потребує розрахунку оподатковуваного обороту, виходячи з фактичної собівартості виробництва і середнього прибутку. Це передбачено п.19 інструкції №3, за яким “при передачі на території України” товарів (робіт, послуг) власного виробництва безкоштовно або з частковою оплатою оподатковуваний оборот обчислюють, виходячи із рівня державних фіксованих регульованих цін (тарифів) або середніх вільних цін і тарифів на підприємстві, які відображають фактичну собівартість і прибуток на подібні товари, що склалися за той місяць, у якому відбулась реалізації товару”.

Завершальним етапом є перевірка правильності визначення фінансових результатів у реєстрах синтетичного обліку та поновити його відображення у звітності. Аудитор має впевнитись у правильності та своєчасності перерахунку до бюджету усіх обов’язкових платежів, податків та зборів, які за Чинним законодавством включаються до ціни реалізації[5, c. 316-318].

9. Порядок аудиту ефективності інвестицій

Інвестиції є основою розвитку будь-якого підприємства. Від уміння ефективно управляти інвестиціями залежить розквіт чи занепад суб’єкта господарювання, досягнення ним високого конкурентного положення на ринку.

В умовах диверсифікації форм і видів інвестування особливого значення набувають питання його обліку й аудиту. Проблеми формування ефективних систем обліку й аудиту інвестицій є надзвичайно актуальними для країн з перехідною економікою, що обумовлено складністю ринкових трансформаційних перетворень та неоднозначністю їх впливу на інвестиційні процеси.

Застосування зарубіжного досвіду для організації та методики обліку й аудиту інвестицій потребує певної адаптації до специфіки ведення господарської діяльності в Україні. Таким чином, виникає об’єктивна необхідність удосконалення організації та методики бухгалтерського обліку й аудиту інвестиційної діяльності вітчизняних підприємств.

МСФЗ передбачають певну свободу у виборі методик оцінки інвестицій, вони не обмежуються рекомендаціями з вибору мінімальної оцінки з двох можливих. Методи оцінки можуть обиратися та використовуватися в обліку самим підприємством, на розсуд його керівництва, але передумовлене є те, що на рівні бухгалтерії за весь звітний період в оціночній базі не відбуватиметься змін, окрім тих, що викликані зміною чинного законодавства.

Організація і методика аудиту інвестицій визначається, передусім, належним інформаційним забезпеченням аудитора про інвестиційну діяльність підприємства. Зростання обсягів інформації потребує від аудитора певної її систематизації і класифікації, оскільки без такого підходу важко зібрати необхідні та достатні аудиторські докази, правильно оцінити господарські факти, явища, процеси виробництва чи інвестиційної діяльності.

Аудиторський контроль інвестицій базується не тільки на використанні інформації, а й сам бере безпосередню участь у формуванні інформаційного забезпечення системи управління суб’єктів перевірки. Інформацією аудиту інвестицій цікавляться не тільки внутрішні споживачі (менеджери чи інші працівники), а й зовнішні (банки, страхові компанії, інвестиційні фонди, торгівельні партнери, інвестори), що спонукає аудиторів до більш відповідального підходу при визначенні інформаційного забезпечення процесу аудиту інвестицій. Найпотрібнішу інформацію про інвестиційну діяльність аудитор отримує з даних фінансового обліку, управлінського обліку, внутрішньогосподарського контролю, бухгалтерської, податкової та статистичної звітності. В аудиторському контролі використовують також інформацію зовнішніх джерел: банків, страхових компаній, інвестиційних фондів, кредитних спілок, торговельних партнерів, інших аудиторських та юридичних фірм. Важливе місце у формуванні інформаційного забезпечення аудиту інвестицій займає законодавча, планово-нормативна та довідкова інформації. В аудиторському контролі інвестиційної діяльності підприємств можуть використовувати матеріали попереднього зовнішнього та внутрішнього аудиту, акти перевірки податкових органів, контрольно-ревізійних служб та ін.

Отже, для аудитора важливо мати знання не тільки про інформаційне забезпечення аудиторського контролю інвестицій, а й про процес формування інформації щодо суб’єктів господарської діяльності та використання її у практичній роботі. Для цього неабияке значення має наукова класифікація економічної інформації, яку використовують в аудиті інвестицій. Нами запропоновано класифікацію інформаційного забезпечення процесу аудиту інвестицій за такими ознаками: зміст інформації, характеристика об’єкту аудиту, суб’єкт аудиту, джерело отримання, спосіб відображення, ступінь інформаційної деталізації, період формування інформації, спосіб подання, ступінь деталізації, об’єкта інвестування, рівень доступності, спосіб фіксації, одиниця виміру та галузева направленість[3, c. 296-297].

У процесі аудиту інвестицій науково-практичне значення має не тільки класифікація інформаційного забезпечення, але і його систематизація. Важливими факторами, які впливають на обсяг, склад та структуру інформаційного забезпечення аудиту інвестицій, є стадії еволюційного розвитку аудиту (підтверджувальний, системно-орієнтований та ризико-орієнтований) та етапи процесу аудиторської перевірки (початковий, дослідний і завершальний), тому нами запропоновано систематизацію інформаційного забезпечення аудиту інвестицій відповідно до зазначених етапів.

Одним із важливих завдань проведення аудиту інвестицій є оцінка системи бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю. Аудитор повинен дослідити і вивчити систему обліку і внутрішнього контролю клієнта для того, щоб зрозуміти, як готується ця інформація і мати певне уявлення про надійність досліджених систем, оскільки ця інформація використовується під час збирання аудиторських доказів та формуванні думки аудитора про інвестиційну діяльність підприємства.

Дослідження системи обліку та внутрішнього контролю аудитор здійснює за допомогою вивчення організаційної структури підприємства, діючих на підприємстві посадових інструкцій, бесід з менеджерами та працівниками компанії, ознайомлення із документообігом, спостереження за роботою структурних підрозділів. З метою ефективної оцінки зазначених вище систем, нами розроблено анкету оцінки системи внутрішнього контролю інвестиційної діяльності молокопереробних підприємств.

На стадії дослідження доцільно виділити такі етапи аудиту інвестицій: тестування, перевірка господарських операцій та облікових записів з інвестиційної діяльності підприємства, перевірка виконання інвестиційних проектів, оцінка та аналіз інвестиційних проектів.

Приступаючи до аудиту інвестицій, аудитору потрібно провести тестування, яке є одним головних методичних прийомів аудиту. Процес тестування полягає у тому, що аудитор формулює перелік питань для оцінки інвестицій і послідовно відповідає на них, виконуючи необхідні аудиторські процедури та отримує необхідні аудиторські докази.

На останньому етапі дослідження проводиться оцінка та аналіз вкладених інвестицій. Найбільш поширеним показником оцінки та аналізу вкладених інвестицій є прибуток на інвестиції (прибуток/загальну суму активів), який визначає взаємозв’язок між прибутком та інвестованим капіталом. Цей показник є критерієм оцінки ефективності використання кожної гривні, інвестованої в активи підприємства. На основі застосування аналітичних процедур в аудиті інвестицій аудитор оцінює інвестиційну діяльність підприємства загалом.

На третьому етапі аудитор узагальнює результати перевірки інвестицій і на основі зібраних доказів формулює думку щодо достовірності відображення інвестицій у фінансовій звітності та відповідності чинному законодавству. При цьому аудитор повинен оцінити повноту та достатність виконання усіх пунктів плану та програми аудиту, провести систематизацію та аналітичний огляд результатів перевірки з метою складення об’єктивного аудиторського висновку відповідно до МСА[4, c. 218-220].

Список використаної літератури

1. Аудит в Україні: закони і законодавчі акти/ Шеф-редактор В. С. Ковальський. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 318 с.

2. Аудиторська діяльність в Україні: Нормативна база/ Укл. О. М. Роїна. — К.: КНТ, 2006. – 246 с.

3. Аудит: теорія і практика: Навчальний посібник/ А. Г. Загородній, М. В. Корягін, А. В. Єлісєєв, Л. М. Полякова та ін.. — 2-е вид., перероб. і доп.. — Львів: Львівська політехніка, 2004. — 453 с..

4. Безуглова Т. Організація і методика аудиту: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Тетяна Безуглова, Наталія Усик,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2007. — 371 с.

5. Бутинець Ф. Ф. Аудит: Підручник/ Ф. Ф. Бутинець. — 3-тє вид., доп. і перероб.. — Житомир: ПП "Рута", 2006. — 511 с.

6. Гончарук Я. Аудит: Навчальний посібник/ Яків Гончарук, Василь Рудницький. — 3-тє вид., переробл. і доп.. — К.: Знання, 2007. — 443 с.

7. Давидов Г. Аудит: теорія і практика: Монографія/ Григорій Давидов,. — Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2006. — 323 с.

8. Ільіна С. Основи аудиту: Навчально-практичний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Світланаа Ільіна,. — К.: Кондор, 2006. — 377 с.

9. Організація і методика проведення аудиту: Навчально-практичний посібник/ В. В. Сопко, В. П. Шило, Н. І. Верхоглядова, С. Б. Ільїна та ін.; М-во освіти і науки України. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: ВД "Професіонал, 2006. — 575 с.

10. Петрик О. Аудит: Методологія і організація: Монографія/ О.А. Петрик,. — К.: КНЕУ, 2003. — 258 с.

11. Пшенична А. Аудит: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Антоніна Пшенична; М-во освіти і науки України, Полтавський ун-т споживчої кооперації України. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 319 с.

12. Усач Б. Аудит: Навчальний посібник/ Богдан Усач,. — 3-тє вид., переробл. і доп.. — К.: Знання, 2004. — 231 с.