Австралія та Нова Зеландія у міжнародній політиці ЄС

Вступ

Країни Африки, Океанії та Австралія перебувають на різних етапах економічного розвитку. ПАР, Австралія та Нова Зеландія — розвинуті держави. Більшість держав Африки та Океанії — найменш розвинуті країни світу.

Для Австралії, Нової Зеландії, як і для Канади, характерний посилений розвиток експортних галузей (гірничодобувної промисловості та сільського господарства), що є наслідком колоніальної залежності в минулому. На сучасному етапі це диктується попитом на таку продукцію в інших країнах світу.

Країни Африки, Океанії та Австралія належать до різних типів країн за рівнем економічного розвитку. Австралія та Нова Зеландія належать до групи розвинених країн і вийшли відповідно на друге та двадцяте місце (із 60 найбільш розвинутих держав світу) за рівнем використання інтернетівських комерційних операцій. Більшість країн Океанії — аграрні країни, основу економіки яких становить тропічне землеробство (вирощування овочів і фруктів) та тваринництво. Розвиток економіки гальмується дефіцитом паливних ресурсів.

Значний вплив на рівень розвитку країн Африки та Океанії має економіко-географічне положення.

У більшості країн Африки досі триває формування етносів. Швидке зростання населення загострює соціальні проблеми. Ці чинники спричиняють численні збройні конфлікти, політичну нестабільність у багатьох країнах.

1. Характеристика Австралії та країн Океанії

Австралія — єдина країна, що займає цілий материк. Океанія — група островів південно-західної і центральної частини Тихого океану, на яких розташовані 13 держав. Найбільші з них — Папуа-Нова Гвінея та Нова Зеландія. Багато островів залишаються володіннями США, Великобританії, Франції, Австралії, Нової Зеландії.

Віддаленість від Європи у зв’язку з розвитком транспорту та засобів зв’язку перестала бути вирішальним чинником їх географічного положення. Позитивного значення набуває відносна близькість до країн Південно-Східної Азії. Останнім часом зростає туристичне, комунікаційне та стратегічне значення Океанії.

Австралія та Нова Зеландія, як і деякі острови Океанії, входять до Британської Співдружності, главою цих держав є королева Великобританії, представлена генерал-губернаторами, які призначаються за згодою урядів країн.

Австралія та Нова Зеландія — країни переселенського типу формування населення. Серед європейців тут переважають нащадки англійців. У Новій Зеландії вони складають 4/5 населення, тому країну часто називають «Британією південних морів». Корінне населення Австралії (близько 160 тис.) живе на малопридатних землях у внутрішніх районах країни. Аборигени Нової Зеландії – маорі — становлять 12% населення. На островах Океанії переважають представники корінного населення — папуаси та полінезійці, крім того, тут живуть європейці, індіанці, малайці тощо [3, с. 285].

Для розвинутих країн регіону характерний перший тип відтворення населення.

Розміщене населення дуже нерівномірно. Більшість населення (4/5) Австралії концентрується на південно-східному узбережжі, 3/4 населення Нової Зеландії живе на Північному острові. У країнах Океанії кількість населення коливається від 3,7 млн. осіб (Папуа-Нова Гвінея) до 600 осіб (Кокосові острови).

Австралія та Нова Зеландія — країни з високим рівнем урбанізації; частки міських жителів відповідно становлять 85% та 87%. На островах переважає сільське населення.

У промисловості Австралії зайнято 25% економічно активного населення, у сільському господарстві — 7%, у торгівлі та сфері послуг — 35%. У Новій Зеландії 24% економічно активного населення зайнято в обробній промисловості, 11% — у сільському господарстві [2, с.590].

В історичному та економічному розвитку Австралії та Нової Зеландії чимало спільного з Канадою. У наш час це розвинуті індустріально-аграрні країни з високим рівнем життя населення. У структурі господарства провідну роль відіграє обробна промисловість. Але у світовій торгівлі обидві країни мають аграрно-сировинну спеціалізацію.

Австралія економічно високорозвинена країна. За абсолютними розмірами свого ВНП вона входить до групи перших 15 країн, а в розрахунку на одного жителя стоїть на рівні колишньої метрополії — Великобританії. Водночас у світовому поділі праці Австралія має аграрно-сировинну спеціалізацію. Віддаленість від Європи перестала бути вирішальним чинником її географічного положення. Технічний прогрес на транспорті і в засобах зв’язку зблизив її з іншими континентами. Позитивного значення набуває відносна близькість Австралії до країн Південно-Східної і Східної Азії та Океанії [2, с.  591].

Структура господарства Австралії цілком сучасна і відповідає критеріям високорозвинених країн. В обробній промисловості зайнято 16 % працюючих і вони створюють 19 % ВНП, в добувній промисловості, відповідно, 2 і 7 %, сільському господарстві — 6 і 4 % і в третинній сфері — 68 і 61 % [2, с. 591].

Специфікою є гіпертрофований розвиток сировинних галузей, продукція яких перекриває потреби внутрішнього ринку і орієнтується переважно на експорт. Базою їх є величезні природні багатства. Причиною виникнення був попит на їхню продукцію з боку метрополії, а потім і інших країн. Експортні галузі відіграють виняткову роль в житті Австралії. Вони є основним джерелом іноземної валюти. Безпосередньо в них зайнято порівняно мало людей. Але велика кількість працюючих в інших галузях зв’язана з ними, створюючи умови для їхнього функціонування і обслуговуючи їх.

Єдиною розвиненою країною в Океанії є Нова Зеландія. Вона має багато спільного з Австралією. Це індустріальна країна з розвиненим сільським господарством, великий постачальник продукції тваринництва на світовий ринок. Нова Зеландія, як і Канада та Австралія, є колишньою переселенською колонією Великобританії і має з ними багато спільного.

Сучасна Нова Зеландія належить до розвинених країн світу, має високий ІРЛП і високий рівень життя. Основою його є висока продуктивність праці, використання новітніх досягнень науки й техніки. Втім, у світовій економіці Нова Зеландія, як і Канада з Австралією, має аграрно-сировинну спеціалізацію [2, с. 596].

Головним у господарстві Нової Зеландії є тваринництво. На островах 18 млн. га добре зволожених цілорічних пасовищ, 60 млн овець і 10 млн голів великої рогатої худоби м’ясного і молочного напрямків. Жодна країна не має такої кількості пасовищ і свійських тварин у розрахунку на одного жителя. На світовий ринок звідси надходить вовна (300-400 тис. т), баранина і ягнятина, яловичина, масло, тверді сири, молоко. Як їх експортер Нова Зеландія займає провідні позиції. Тваринництво в Новій Зеландії відзначають висока інтенсивність виробництва і висока продуктивність праці. В свій час з Європи на острови були завезені найкращі породи овець і корів, пасовища значно поліпшені людиною, багато сіяних трав. Розгалуженою є система сільськогосподарських наукових закладів і станцій. Широко використовується різноманітна сільськогосподарська техніка, включаючи й авіацію [2, с. 597].

Найважливішою особливістю сучасного етапу розвитку господарства Нової Зеландії стала його диверсифікація. Значних розмірів набуло плодівництво (особливо вирощування яблук), промислове лісівництво і лісопереробна промисловість (виготовляють пиломатеріали, фанеру, папір, картон), гідро- та геотермальна енергетика, виплавка алюмінію і рибальство. Для власних потреб виробляють чавун і сталь, хімікати, добрива, нафтопродукти, машини й автомобілі, текстиль. В обробній промисловості вже вдвічі більше зайнятих, ніж у сільському господарстві. Урізноманітнюється й експорт. В імпорті головними є нафта і нафтопродукти, машини і транспортні засоби, наукоємна техніка. Географія зовнішньої торгівлі також зазнала змін. Домінуюча роль Великобританії в зовнішній торгівлі Нової Зеландії змінилась на більш широке коло партнерів — Австралію, Японію, США й ту ж Великобританію. Незважаючи на далекі відстані, зростає іноземний туризм, головним чином з Австралії, США і Японії [2, с. 598].

2. Зовнішньоекономічні зв`язки Австралії та Нової Зеландії

Експортними галузями є сільське господарство і гірничодобувна промисловість. Продукти тваринного і рослинного походження дають 35 % вартості експорту, мінерального — 45 %. Спочатку експортні галузі відзначалися екстенсивністю виробництва, зараз воно все більше і більше інтенсифікується. Перед експортом сировина зазнає обов’язкової промислової обробки. Висока продуктивність праці в експортних галузях, а Австралія в даному випадку стоїть на одному рівні із США, пов’язана не тільки з використанням найновішої техніки, технології та організації праці, а з урахуванням того, що найдешевше може дати та або інша територія чи об’єкт. Саме це і є основою високого рівня ВНП на душу населення [6, с. 388].

Великобританія перестала бути головним імпортером австралійської сировини після свого вступу до ЄС. На ринках Австралії її замінила Японія, потреби якої в сировинних ресурсах у цей час швидко зростали. Експорт Австралії спрямовується зараз також у США, Китай і країни Південно-Східної Азії. Спеціалізація на виробництві та експорті на світовий ринок продукції первинного сектора має свої переваги і вади. Як і будь-яка інша спеціалізація, вона дозволяє зосередити увагу невеликої за населенням країни в одному напрямку. Разом з тим, в Австралії мало розвинене виробництво засобів виробництва і новітні наукоємні галузі. Саме їх продукція становить 3/4 імпорту країни [6, с. 389].

Як експортер сільськогосподарської продукції Австралія поступається на світових ринках лише США, Нідерландам та Франції. Структуру експорту визначають міжнародний попит і можливості природного середовища. Експортуються вовна, м’ясо, масло і сир, шкіри, пшениця, тростинний цукор, фрукти. Особливу роль відіграє Австралія як постачальник на світовий ринок вовни, м’яса, пшениці і цукру.

За поголів’ям овець (максимум 180 млн. голів), настригом вовни та її експортом Австралія посідає перше місце в світі. Вівчарство — початкова галузь австралійської економіки.

Як експортер пшениці Австралія поступається лише США, Канаді та Франції.

Цукрову тростину вирощують в Австралії давно. Але роль країни як експортера цукру стала значною після ембарго США на торгівлю з Кубою. Нині Австралія виступає як другий після Куби експортер цукру. Тільки недавно з нею зрівнявся Таїланд. Цукрові плантації займають невеликі площі на узбережжі штату Квінсленд на межі тропічного вологого лісу і савани [6, с. 389].

Австралія є найбільшим у світі експортером залізної руди й алюмінію. Жодна з країн не експортує такої великої кількості яловичини, як Австралія. Вона також експортує велику кількість вовни, пшениці, масла, сиру, руд кольорових металів, вугілля тощо.

Основні статті імпорту Австралії — машини й обладнання та інші готові вироби.

Основними торговельними партнерами Австралії є США та Японія. До цих країн Австралія експортує переважно сировину. Серед провідних зовнішньоторговельних партнерів також слід назвати Нову Зеландію та країни Європейського Союзу.

В Австралії із занепокоєнням стежать за процесами економічної інтеграції у Північній Америці та Європі, побоюючись, що це призведе до звуження ринків для експорту австралійських товарів. Турбує також помітна сума зовнішнього боргу країни.

Значні надходження Австралія має від туризму, тут популярні зимові види спорту.

Австралійські фермери змушені протистояти мінливим цінам на світовому ринку та постійним засухам. Саме це зробило сільське господарство червоного континенту одним із найбільш конкурентоспроможних у світі.

Австралія належить до великих експортерів, а по деяких продуктах — навіть до глобальних лідерів ринку.

Однак життя австралійських фермерів не таке вже й безтурботне. Природні умови, забезпечення водними ресурсами й погода, у величезній країні далеко не оптимальні, а останніми роками навіть погіршуються. Крім того, фермери червоного континенту, на відміну від своїх американських і багатьох європейських колег, змушені обходитися без державних дотацій і субсидій.

Відгодівля великої рогатої худоби — найважливіша галузь австралійського сільського господарства. Приблизно п’ята частина всієї продукції, виробленої в аграрній сфері, припадає на тваринництво. У дев’яності роки минулого століття близько двох третіх всієї виробленої яловичини постачали на світовий ринок (нині експортують близько 20% товарного м’яса ВРХ). Крім того, щорічно Австралія продає 500-600 тис. голів великої рогатої худоби (особливо в південно-східну Азію) [6, с. 392].

У 2007 році Австралія була другим за обсягами експортером яловичини у світі після Бразилії. Основні покупці яловичини — Японія та США. Зрозуміло, в минулому спостерігалися постійні коливання в обсягах виробництва продукції та її експорті.

Головні центри з розведення великої рогатої худоби працюють на сході й півдні континенту. З 90-тих років інтенсивно розвивається тваринництво загінного типу на традиційних великих пасовищах. Більшість загонів з відгодівлі худоби міститься на півдні країни при зерносховищах і портах, незначна кількість яких належить іноземним інвесторам (зокрема японським).

Друга важлива складова австралійського сільського господарства — пшениця, частка якої в доходах аграрного сектору становить 12%. Пшеницю вирощують на більшій половині всіх орних земель країни, в основному — на південному сході й південному заході. Правда, протягом двох попередніх років були істотні втрати врожаю через тривалу засуху.

Для врожаю 2008-2009 МР, після випадання дощів, фермери збільшили площу посівів пшениці приблизно на 13% і, згідно з останньою статистикою, її експорт може зрости на 13 млн тонн [6, с. 394].

Близько трьох четвертей вирощеної пшениці торік було експортовано. Переваги: австралійське зерно на ринок завжди надходить першим, коли в північній півкулі маркетинговий сезон тільки добігає половини. Але останнім часом експорт пшениці постійно скорочується: традиційні посухи зменшують урожай, дедалі більше зерна споживають усередині країни. І все ж Австралія, як і раніше, залишається одним із шести найбільших світових експортерів пшениці. Основними ринками збуту для австралійської пшениці є Японія, Індонезія, Ірак, Корея і періодично — Китай.

Другий за значенням продукт австралійського землеробства — ячмінь. Під цю культуру відведено майже одну п’яту орних земель. Експортують 75% вирощеного продукту. Завдяки цьому Австралія, разом із ЄС та Україною, є одним із трьох найбільших постачальників ячменю на світовий ринок. Залежно від погодних умов, від 30 до 40% урожаю використовують для пивоваріння, а решту — на фураж. Пивоварний ячмінь і солод експортують в основному до Китаю для забезпечення сировиною його пивоварної індустрії, яка швидко розвивається. Основні покупці фуражного ячменю — Японія, Саудівська Аравія й Китай [6, с. 395].

Понад 9% усієї сільськогосподарської продукції, виробленої в країні в 2007 році, припадає на молоко. Незважаючи на довгострокові структурні зміни в молочному секторі, він, як і раніше, значно менше структурований, ніж інші галузі. На сьогодні тільки 30% підприємств виробляють близько 55% молока. Від 1,7 млн корів фермери за рік одержують близько 9,3 млн т молока. Обсяг виробництва з початку 80-х до початку 2000-х років зріс приблизно вдвічі [6, с. 395].

Молочна продуктивність у середньому становить дещо менше 5500 кг на одну корову. Через посухи за останні три роки продуктивність і поголів’я корів скоротилися й тільки нинішнього року незначно зростуть. Найважливіші зони молочної галузі містяться на східному узбережжі, а також у типових сільськогосподарських районах на південному сході й південному заході. Більшість пасовищ тут зрошувані.

Після Нової Зеландії і ЄС, Австралія є третім у світі найбільшим постачальником молочної продукції. Майже 60% молока у вигляді перероблених молочних продуктів країна експортує. До найважливіших покупців належать, насамперед Малайзія і США, а сир експортують до Європи, Південної Кореї та Саудівської Аравії [8, с. 302].

Огляд динаміки виробництва в країні засвідчує, що майже дві третини від загального обсягу австралійської сільськогосподарської продукції продаватимуть за заниженими цінами. Це пояснюється й зростанням виробництва в інших країнах-експортерах сільськогосподарської продукції, і тим розривом, що існує між відносно невеликим внутрішнім ринком і більшим виробничим потенціалом Австралії. Яловичина, пшениця, молочні продукти, а також вино й вовна становлять у цілому 18 млрд євро, або, відповідно, близько 12% від загального обсягу австралійського експорту [8, с. 302].

Найважливіші ринки збуту австралійської сільськогосподарської продукції — в Азії. Близько 60% експорту країна спрямовує в цьому напрямку. Найбільшим покупцем є Японія, за нею — країни Південно-Східної Азії. Помітно зросло значення Китаю й Близького Сходу. Сполучені Штати та Євросоюз купують кожен близько 10% австралійського агроекспорту.

На азійських ринках австралійські експерти бачать більші можливості для росту експорту, навіть якщо доступ до них часто, наприклад, через мито утруднений. Зрозуміло, що країна в рамках переговорів СОТ енергійно бореться за усунення обмежень у торгівлі й за вільне проникнення на ринок.

Доступ до міжнародних ринків, зрозуміло, є однією з перешкод для відносно віддаленого континенту, особливо для експорту сільськогосподарської продукції, і експортерам доводиться переборювати такі перешкоди:

— дуже великі відстані всередині країни між перевалочними пунктами й портами є істотним чинником вартості продукції. Більшість австралійських портів розміщено на південному та східному узбережжях. Там сконцентрована також харчова промисловість, тоді як сільськогосподарські райони є по всій країні;

— крім того, обмежені вантажні й складські площі сьогодні мають можливості для росту. Додаткова конкуренція виникла через швидко зростаючий експорт вугілля й руд, який пролягає через ті самі маршрути й порти;

— у нещодавньому дослідженні прогнозується зростання обсягу торгівлі й вантажоперевезень через великі порти вдвічі протягом наступних 20 років [8, с. 304].

Більшість фермерів, зрозуміло, більше стурбована погодою, а не розмірами портів. Прогресуючі щорічні зміни клімату й часті засухи стають дедалі серйознішими перешкодами для виробництва й експортних можливостей австралійського сільського господарства. І останні два роки (занадто сухі й жаркі) — яскравий приклад цього.

Сьогодні близько 75% загального споживання води в Австралії припадає на сільське господарство. Два останні посушливи роки значно зменшили запаси води. Особливо відчули це сільські господарства в басейні річок Мюррей — Дарлинг на півдні країни, де виробляють майже половину фруктів і майже одну третину молочної продукції.

Відповідно до недавніх досліджень австралійських учених, ризики, пов’язані з кліматом, зростатимуть. Посушливі роки, як два минулі, приходитимуть значно частіше, особливо в землеробських регіонах на південному заході. Це загрожує скороченням удвічі (як у 2007 й 2008) або навіть повною втратою врожаю й обсягів експорту й колапсом молочної та м’ясної галузей [8, с. 305].

Для австралійських фермерів зростання доходів після тривалого періоду посухи є вкрай потрібним, оскільки в найближчі роки їм загрожує істотне збільшення витрат, пов’язаних із уведенням ліцензування на споживання води приватними компаніями, потребою постійного здійснення природоохоронних заходів, а також стрімким підвищенням цін на землю.

Доходи австралійських фермерів залежать безпосередньо від світового попиту й експорту. А завдяки розвинутій інфраструктурі, особливо в сфері вирощування великої рогатої худоби й зернових культур, ці галузі є конкурентоспроможними. Підтвердження цьому — зростання цін на землю на червоному континенті. Фермерам більших клопотів завдають зміни клімату. Посухи, неврожаї й збитки почастішали. Уже тепер у деяких основних регіонах вирощування сільгоспкультур відчувається гостра нестача води, а багато районів невдовзі зможуть існувати тільки завдяки дорогим іригаційним системам.

Як наслідок, великі втрати врожаю таких злаків, як пшениця та ячмінь, впливають на весь світовий ринок. Підсумкові результати збору врожаю в Австралії, навіть у другій половині сезону, на європейському ринку зерна можуть зіграти роль «стрілки ваг» [8, с. 306].

Висновки

Країни Океанії, крім Нової Зеландії, належать до групи країн, що розвиваються, їхня роль у світовій економіці незначна. Характер і структура господарства цих країн склалася під впливом ЕГП: розташування в екваторіальних і тропічних широтах та ізольоване існування. У багатьох країнах Океанії зберігається архаїчний родоплемінний лад.

В економіці країн регіону значну роль відіграють ТНК та іноземний капітал.

Основа експорту Австралії та Нової Зеландії — продукція гірничодобувної промисловості та сільського господарства. Австралія вивозить за кордон 50% продукції сільського господарства (вовна, м’ясо, молочні продукти, пшениця) та 75% продукції гірничодобувної промисловості (боксити, свинець, цинк, мідь, марганець, нікель, уран, алмази), що разом складає 75% вартості експорту країни. Нова Зеландія відома у світі як виробник вовни, м’яса, масла і сиру, експортер деревини та продукції її переробки.

Основні торгові партнери обох країн — Великобританія, США, Японія. Дедалі більшого значення набуває торгівля з країнами Східної та Південно-Східної Азії.

Країни, що розвиваються, вивозять корисні копалини, деревину, копру, кокосову олію, какао-боби, тропічні фрукти, морепродукти. Імпортують продукти харчування, промислові вироби. Головні торговельні партнери — Австралія, Нова Зеландія, Японія, європейські країни.

Список використаних джерел

1. Андреева В. М. Австралийский Союз. — М. : Мысль, 1994. — 328 с.
2. Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. — К.: Академія, 2007. — 703, с.
3. Країни світу : Америка, Австралія, Океанія. — Харків : Фоліо, 2006. — 316, с.
4. Мальський М. 3., Мацях М. М. Теорія міжнародних відносин: Підручник. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2007. — 461 с.
5. Пути развития Австралии и Океании. — М.: Наука, 1997. — 328 с.
6. Старостіна А. О. Економіка зарубіжних країн. — К. : Знання, 2010. — 454 с.
7. Страны и народы: Австралия и Океания. Антарктида. — М. : Мысль, 1991. — 301 с.
8. Фомішин С. В. Міжнародні економічні відносини. — Львів: Новий Світ. — — 356 с.