Автобіографія Лебедева С.О. і Глушкова В.М.

1. Біографія С.О.Лебедева.

2. Біографічні дані В.М.Глушкова.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Виняткова скромність С.О. Лебедєва, засекреченість значної частини його робіт, колишні "залізна завіса" та "холодна війна" призвели до того, що тривалий час навіть у Радянському Союзі, а тим більше — у західних країнах публікацій про життя і діяльність геніального вченого було обмаль. Мабуть, саме тому у виданій у 1995 р. книзі американського історика Джона Чі "Комп'ютерні піонери", де опубліковано понад 200 біографій учених, ім'я С.О. Лебедєва, на жаль, не згадується. Лише у 95-ту річницю від дня народження вченого міжнародна наукова громадськість Заходу, яка на той час уже одержала можливість краще ознайомитися з результатами діяльності С.О. Лебедєва, визнала його видатні заслуги в галузі комп'ютерної науки і техніки. На присвяченій цій даті медалі Міжнародного комп'ютерного товариства, врученій дітям С.О. Лебедєва, написано: "Сергій Олексійович Лебедєв. 1902—1974. Розробник і конструктор першого комп'ютера у Радянському Союзі. Фундатор радянського комп'ютеробудування".

Віктор Михайлович Глушков — видатний учений двадцятого століття, автор фундаментальних праць у галузі кібернетики, математики і обчислювальної техніки, ініціатор і організатор реалізації крупних науково-дослідних програм створення проблемно-орієнтованих програмно-технічних комплексів для інформатизації, комп'ютеризації і автоматизації господарської і оборонної діяльності країни. Глава наукової школи кібернетики. Лауреат Ленінської і державних премій. Дійсний член АН СРСР, АН УРСР. Почесний член багатьох іноземних академій. Опублікував понад 500 наукових робіт, у тому числі 30 монографій.

1. Біографія С.О.Лебедева

Засновник вітчизняної обчислювальної техніки, академік АН УРСР (1946), академік АН СРСР (1953), лауреат Ленінської премії (1966) та Державних премій СРСР (1950, 1969).

Сергій Олексійович Лебедєв належить до зоряної плеяди вчених, які майже одночасно наприкінці 40-х—на початку 50-х років створили у США, Англії та колишньому Радянському Союзі перші цифрові електронні обчислювальні машини з динамічно змінюваною програмою обчислень. На цьому завершився етап становлення цифрової електронної обчислювальної техніки: була поставлена переможна крапка в її змаганні з аналоговою. Нині імена цих учених добре відомі: Джон фон Нейман (1903—1957), Джон Мочлі (1907—1980), Преспер Еккерт (народ. 1919) у США; Алан Тьюринг (1912—1954), Том Кілбурн (народ. 1921) і Моріс Уїлкс (народ. 1913) у Великій Британії; Сергій Лебедєв (1902—1974) та Ісаак Брук (1902—1974) у Радянському Союзі. Кожен з них зробив помітний внесок у становлення і подальший розвиток комп'ютерної науки і техніки.

1928 року закінчив електротехнічний факультет Московського вищого технічного училища ім. М. Е. Баумана. Його дипломна робота, виконана під керівництвом видатного вченого К. А. Круга, була присвячена проблемі стабільності паралельної роботи електростанцій і мала наукове та прикладне значення.

Працював викладачем МВТУ ім. М. Е. Баумана i одночасно молодшим науковим спiвробiтником Всесоюзного електротехнiчного iнституту. Незабаром вiн очолив групу, а згодом i лабораторiю електричних мереж. У 1939 році С. О. Лебедєв захистив докторську дисертацiю, не маючи ступеня кандидата наук. В її основу була покладена розроблена ним теорiя штучної стiйкостi енергосистем.

Під час Великої Вітчизняної війни С. О. Лебедєв працював у оборонній промисловості, де створив систему стабілізації танкової гармати при прицілюванні та аналогову систему автоматичного самонаведення на ціль авіаційної торпеди. 1943 року він заснував у Московському енергетичному інституті кафедру релейного захисту та автоматизації енергосистем, яку очолював до 1948 р. У цей час ним закладено наукові та методичні основи підготовки інженерів-електриків, які спеціалізуються в галузі автоматичного управління такими складними об'єктами як електроенергетичні системи. Дослiдження в енергетицi, котрими займався С. О. Лебедєв, потребували великої кiлькостi обчислень i тому його iнтереси стали перемiщатися до автоматизацiї обчислень. У 1945 році ним було створено першу в країнi електронну аналогову обчислювальну машину для розв'язання систем звичайних диференцiйних рiвнянь, якi часто зустрiчаються в задачах, пов'язаних з енергетикою.

1946 року С. О. Лебедєва запрошено в Київ на посаду директора Інституту електротехнiки (з 1963 року Інститут електродинаміки АН УРСР). У тому ж роцi його обирають дiйсним членом Академiї. За першi два роки життя в Києвi вiн як би пiдбив пiдсумок своєї дiяльностi в галузi енергетики, завершивши її роботою (разом iз Л. В. Цукерником) по створенню пристроїв компаундування генераторiв електростанцiй, вiдзначеною Державною премiєю СРСР, а в наступнi три зробив основний внесок у вiтчизняну цифрову обчислювальну технiку — незалежно i паралельно з захiдними вченими розробив принципи побудови електронних обчислювальних машин iз зберiгаємою в пам'ятi програмою i реалiзував їх з колективом своєї лабораторiї в Малiй електронно-лiчильнiй машинi "МЭСМ" (1949-1951). Вона була реалізована на 3500 тріодах і 2500 діодах, займала приміщення 60 м2, споживала з електромережі

У 1952-1953 роках "МЭСМ" була найбільш швидкодіючою (3 тис. операцій у хвилину) і практично єдиною в Європі машиною, що знаходилася в постійній експлуатації. На ній вирішувались найважливіші науково-технічні завдання у галузі термоядерних процесів (Я. Б. Зельдович), ракетно-космічної техніки (М. В. Келдиш, А. О. Дородніцин, О. А. Ляпунов), ліній електропередач (С. О. Лебедєв), механіки (Г. М. Савін), статистичного контролю якості (Б. В. Гнєденко).

Понад 20 років С. О. Лебедєв працював в Інституті точної механіки та обчислювальної техніки АН СРСР (у 1951 році — керівником лабораторії, з 1952 по 1974 рік — директором), де створив наукову школу в галузi суперкомп'ютерiв та спецiалiзованих обчислювальних машин для управління системами реального часу і обгрунтував основний напрям розвитку комп'ютерів цих класів — розпаралелювання обчислювального процесу. Пiд керiвництвом С. О. Лебедєва було розроблено та створено 15 типiв комп'ютерiв: від перших лампових, що виконували лише сотні та тисячі операцій у секунду, до швидкодіючих машин на інтегральних мікросхемах з продуктивністю в мільйони операцій у секунду. Серед них: БЭСМ-1 (1953), БЭСМ-2 (1959), БЭСМ-4 (1962), БЭСМ-6 (1967), а також обчислювальні комплекси М-40 і М-50 (1960), призначені для вирішення завдань протиракетної оборони. Комп'ютери серії БЭСМ (від БЭСМ-1 до БЭСМ-6) на час створення були кращими в класі універсальних електронних обчислювальних машин. При проектуванні БЭСМ-6 вперше було використано метод попереднього імітаційного моделювання роботи операційної системи майбутнього комп'ютера, що дозволило знайти ряд рішень з організації обчислювального процесу, які забезпечили небувале в історії комп'ютерної техніки довголіття БЭСМ-6 — вона випускалась упродовж 17 років.

Академік Сергій Олексійович Лебедєв немовби прожив два творчі життя. Перше — двадцять років наукової діяльності у галузі енергетики, друге — було цілком віддане комп'ютеробудуванню — створенню ЕОМ та організації їхнього серійного випуску. Між ними вклинився доленосний вододіл — п'ять років, проведених у Києві. Саме тут відбувся перехід від першого етапу життя до другого. Він був досить різким, але й цілком закономірним. Дослідження в енергетиці потребували великої кількості обчислень, і тому інтереси вченого поступово поширилися і на галузь засобів автоматизації обчислень.

Закінчивши у 1928 р. Вище технічне училище (МВТУ) ім. М. Баумана у Москві й отримавши диплом інженера-електрика, С.О. Лебедєв стає викладачем МВТУ й одночасно молодшим науковим співробітником Всесоюзного електротехнічного інституту (ВЕІ). Незабаром він очолює в ньому групу, а згодом — лабораторію електричних мереж. У 1933 р. разом з П.С. Ждановим публікує монографію "Стійкість паралельної роботи електричних систем", доповнену і перевидану у 1934 р. Ще через рік ВАК присвоює молодому вченому звання професора. У 1939 р. Лебедєв захищає докторську дисертацію, не будучи кандидатом наук. В її основу була покладена розроблена ним теорія штучної стійкості енергосистем.

Майже двадцять років працював Сергій Олексійович у ВЕІ. Протягом останнього десятиліття керував тут відділом автоматики. Інститут вирізнявся досить потужною виробничою базою, завдяки чому результати досліджень швидко впроваджувалися у практику.

Для системи стабілізації танкової гармати й автоматичного пристрою самонаведення на ціль авіаційної торпеди слід було розробити аналогові обчислювальні елементи, які виконують основні арифметичні операції, а також диференціювання та інтегрування. Розвиваючи цей напрям, Лебедєв у 1945 р. створив першу в країні електронну аналогову обчислювальну машину для розв'язання систем звичайних диференціальних рівнянь, які часто трапляються в задачах, пов'язаних з енергетикою.

Інститут точної механіки та обчислювальної техніки Російської академії наук сьогодні носить ім'я С. О. Лебедєва.

2. Біографічні дані В.М.Глушкова

Віктор Михайлович Глушков народився 24 серпня 1923 року в м. Ростові-на-Дону у родині службовців. Отримавши вищу математичну і технічну освіту у Ростовському держуніверситеті (1947—1948рр.) та Новочеркаському політехнічному інституті (1943—1948рр.), В.М.Глушков з жовтня 1948 р. працював викладачем в Уральському лісотехнічному інституті (м. Свердловськ) і проводив інтенсивну науково-дослідну роботу. Наступні 25 років активного життя ученого найтіснішим чином пов'язані з Українською академією наук та Інститутом кібернетики. Він почав працювати в Україні з 1956р., відразу після захисту докторської дисертації у Московському державному університеті.

У грудні 1957 р. на базі лабораторії був організований Обчислювальний Центр Академії наук України, який в 1961 році перетворився на Інститут кібернетики. При інституті в 1963 році було створене Спеціальне конструкторське бюро математичних машин і систем. Пізніше, у 1980 році, коли роботи з програмування стали майже промисловим виробництвом, було створене Спеціальне конструкторсько технологічне бюро програмного забезпечення.

У 1958 р. В. М. Глушкова обирають членом-кореспондентом АН України за фахом “Алгебра”. У лютому 1961 р. В. М. Глушкова було обрано дійсним членом Академії наук України, а в 1962 р. він стає віце-президентом Української академії наук.

У 1961 р. було розроблено першу напівпровідникову керуючу машину широкого призначення “Дніпро”. Ця машина була гідним конкурентом кращим американським аналогам, і понад 10 років її використовували у виробництві. Застосовували її і для керування демонстраційним екраном при відображенні стиковки кораблів у спільному космічному польоті “Союз-Аполлон”.

В Обчислювальному центрі тривали роботи з теорії і практики програмування (адресна мова, методи розв'язання обчислювальних задач та ін.), розпочаті ще у період МЕЛМ.

Особливу роль відіграли дослідження в області методів розв'язування складних оптимізаційних задач, що виникають при проектуванні протяжних об'єктів, транспортних потоків і керуванні економікою.

Ще на початку становлення обчислювальної техніки, коли багато хто вбачав в ЕОМ лише великі арифмометри, В.М.Глушков ініціював дослідження з моделювання інтелектуальної діяльності.

В. М. Глушков багато уваги приділяв розробці ідеї “мозкоподібних” структур ЕОМ, за якими йому вбачалися у майбутньому велетенські можливості. Численні проблеми штучного інтелекту ставилися і розв'язувалися в Обчислювальному Центрі АН УРСР. І серед них такі, як моделювання еволюції, автоматичне доведення теорем, побудова перших робототехнічних систем, розпізнавання зорових образів і усної мови, розпізнавання змісту фраз і т. ін. Всесоюзна школа з розпізнавання образів у м. Києві у 1962 р. зібрала практично всіх спеціалістів країни з цих питань.

Ще на початку 70-х років В.М. Глушковим була висунута ідея створення Кібернетичного центру Академії наук на базі структурних підрозділів Інституту кібернетики. Нині у Кібернетичному центрі, що включає власне Інститут кібернетики імені В. М. Глушкова АН України, Інститут проблем математичних машин і систем (колишнє СКБ ММС) та Інститут програмних систем (колишнє СКТБ ПЗ), працюють 22 члени НАН України, понад 100 докторів і 400 кандидатів наук, серед яких є відомі в світі вчені.

В. М. Глушков багато уваги приділяв філософським аспектам кібернетики. Поряд з розробкою філософського обгрунтування кібернетичних досліджень він багато працював і в галузі нетрадиційної філософії. Одна за одною виходили з друку його праці із флуктуаційної системології, парапсихології, теорії раку, виникнення Всесвіту та ін.

Загальнодержавну автоматизовану систему збору й обробки інформації (ЗДАС) В.М. Глушков вважав головною справою свого життя. Саме в ній він бачив той інструмент, за допомогою якого можна було отримати запас міцності економічної системи держави.

По суті йшлося про створення науково-технічної бази керування економікою країни й організацію інформаційної індустрії, аналогічній тій, яка нині успішно функціонує у провідних країнах Заходу. Безсумнівно, В.М. Глушков розумів, що своїм задумом він кидає виклик звичним канонам керування господарством країни. Проблема ефективного використання обчислювальної техніки у народному господарстві країни була вперше усвідомлена у 1962 р. Під керівництвом В.М. Глушкова колективом спеціалістів багатьох інститутів був створений ескізний проект Єдиної мережі обчислювальних центрів. Передбачалося побудувати близько ста головних і понад 10 тисяч районних центрів для безперервної обробки, аналізу економічної інформації і прийняття обгрунтованих рішень.

Подібної системи у світі тоді ще не було. Однак цей проект так і не був реалізований, оскільки він не знайшов відповідної підтримки у вищого керівництва країни.

Потім була здійснена велетенська робота з підготовки громадської думки до сприйняття ідей АСК. Нарешті, виникла ідея загальнодержавної автоматизованої системи (ЗДАС). Розпочинаючи створення ЗДАС, В. М. Глушков особисто вивчив роботу понад тисячі об'єктів народного господарства. Серед них — шахти, радгоспи, залізниця, аеропорт, заводи різних галузей, вищі структури державного керування: Держплан, Держпостач, ЦСУ, Мінфін та ін.

В. М. Глушков розрахував, що використання ЗДАС протягом 15 років коштуватиме близько 20 млрд. карбованців. Але за ці ж роки ЗДАС принесе країні більше, ніж 100 млрд. карбованців прибутку. За головну справу свого життя — ЗДАС — В. М. Глушков боровся до останніх днів свого життя. Його публікація “Для всієї країни” у “Правді” від 13 грудня 1981 року була саме про це.

Міжнародна наукова діяльність В. М. Глушкова добре відома. Він неодноразово був членом програмних комітетів таких найвідоміших організацій, як Міжнародна федерація з обробки інформації (IFIP) і автоматичного керування (IFAC), виконував обов'язки консультанта урядів Болгарії, НДР, ЧРСР, був експертом ООН, суттєво впливав на формування тематики міжнародного інституту прикладного системного аналізу (ІІАSА). Багато з його численних наукових статей і монографій було перекладено іноземними мовами. Його запрошували читати лекції до США, Англії, Франції, Іспанії, Італії, Індії, Мексики, Японії та інших країн.

В. М. Глушков був іноземним членом Болгарської (1974 р.), Німецької (НДР, 1975 р.), Польської (1977 р.) академій наук.

В. М. Глушкова завжди цікавили питання, пов'язані з поняттям “щастя для всього людства”. Його особисте розуміння “щастя” містило в собі працю в ім'я щастя інших людей. Соціальна система, у якій він працював, була далекою від досконалості, і він прагнув дати рецепти її реформування, щоб наблизити той час, коли всі люди будуть жити щасливо. У численних наукових і публіцистичних статтях і монографіях він висловлював і розробляв велику кількість ідей щодо удосконалення системи державного управління. Багато з цих ідей, що здавалися у його час надто революційними, тепер набули актуального звучання і поступово втілюються у життя.

Висновки

Заслуги С.О. Лебедєва перед українською наукою не забуті. Академія наук України заснувала премію його імені. Першим її лауреатом став М.О. Лаврентьєв. Згодом — В.А. Мельников, З.Л. Рабинович та автор цієї статті. Вулиця у Феофанії, де розташований двоповерховий будинок, у якому стояла МЭСМ, тепер носить ім'я С.О. Лебедєва. На колишньому будинку Інституту електротехніки АН України, директором якого був видатний учений, встановлена меморіальна дошка.

До 100-річчя від дня народження С.О. Лебедєва Національна академія наук України готує до публікації архівні документи, серед яких багато складених Сергієм Олексійовичем. Тут — точний опис етапів створення МЭСМ, акти комісій, вдячні листи від найбільших організацій країни за розв'язання на МЭСМ дуже важливих задач і навіть… кіносценарій "Мала електронна лічильна машина", підписаний науковим консультантом С.О. Лебедєвим і авторами — Л.Н. Дашевським і К.О. Шкабарою.

В. М. Глушков сформував розуміння кібернетики як наукової дисципліни зі своєю методологією і структурою напрямків досліджень. Про це у свій час ним були написані наукові статті у вітчизняних журналах, а також у британській та американській енциклопедіях.

Багато зусиль витрачав В. М. Глушков на підготовку кваліфікованих кадрів. У Київському держуніверситеті і в політехнічному інституті були введені курси лекцій з питань створення і використання обчислювальних машин. У місті почала працювати мережа міських семінарів з кібернетики. В Україні, у Криму, функціонувала Мала академія наук для школярів. Школи-інтернати з відповідним профілем підготовки школярів, щорічні шкільні і студентські олімпіади з кібернетики і обчислювальної техніки сприяли залученню молоді. У Київському держуніверситеті було створено факультет кібернетики.

Список використаної літератури

1. Информатика. Энциклопедический словарь для начинающих. Под ред. Д.А. Поспелова. М.:, "Педагогика-Пресс", 1994

2. Малиновский Б.Н. Основоположник информатики в Украине-Виктор Глушков //Україна BUSINESS. — 2001. — № 25. — C. 14-15

3. Малиновський Б. Пророк у світовій вітчизні: 100 років від дня народження С.О.Лебедєва, вченого // Вісник Національної Академії наук України. — 2002. — № 10. — С. 28-44

4. Пророк у своїй вітчизні / Б. Малиновский // Вісник НАН України. — 2002. — N 10. — С. 28-44.

5. Сергиенко И. Академик Глушков и дело его жизни //Зеркало недели. — 2003. — № 34. — C. 13

6. Сергієнко І. Глушков Віктор . Піонер обчислювальної техніки//Вісник Національної Академії наук України. — 1998. — № 7-8. — C. 64-73

7. Сергієнко І. Кібернетичний світ Віктора Глушкова //Віче. — 1998. — № 8. — C. 75-87

8. Сергієнко І. Уроки академіка Глушкова //Урядовий кур'єр. — 2008. — 23 серпня. — C. 8-9