Багатовекторність геополітики України

Категорія (предмет): Екологія

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Геополітичні виміри України в загальноєвропейському політичному процесі.

2. Європейський вибір незалежної України.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

На рубежі XX й XXI століть розпочалися широкомасштабні і разом з тим унікальні соціально-політичні зміни, що пов’язані з трансформацією всього європейського і геополітичного простору.

Генеруючим центром таких справді “тектонічних зсувів” є нова Європа — осередок передової цивілізації, безпрецедентне міжнародне утворення, що виникло на підставі тривалих інтеграційних процесів і зараз демонструє всьому світові переваги у розвитку соціально-політичної та економічної сфери, забезпечення прав людини, створення для неї гідних умов життя.

Для України останнє десятиліття XX ст. стало винятково важливою, доленосною сторінкою новітньої історії. Багатовікова боротьба українського народу за свободу і незалежність завершилась утворенням незалежної держави, відкрила шлях входження до Європи, створення цивілізованого, демократичного суспільства. За таких умов геополітика для нашої молодої держави набуває додаткової, ще більшої ваги, що визначається об’єктивними чинниками. Слід відзначити, що українська геополітика, як складова сучасної політичної науки, тільки-но починає розроблятися, з’являються перші статті і монографії відомих українських вчених В. Дергачова, В. Кременя, І. Кураса, А. Кудряченка, В. Мадіссона, М. Михальченка, Б. Парахонського, Ф. Рудича, В. Хорошковського, О. Шаблія та інших. В той же час в багатьох зарубіжних країнах вона давно вже зайняла своє місце серед інших соціально-політичних наук і має певні наукові традиції, багату літературу, сучасні концепції з урахуванням соціально-політичних реалій.

1. Геополітичні виміри України в загальноєвропейському політичному процесі

Відзначається одна з найголовніших особливостей української геополітики — її багатовекторність і важливість європейської орієнтації нашої геостратегії. Підкреслюється, що на протязі тривалого часу Україна була позбавлена природнього для неї європейського напряму розвитку. Україна, як і інші постсоціалістичні країни, обрала для себе шлях затвердження в своєму житті загальнолюдських цінностей демократизму, ринкових відносин, світових культурних надбань. Всі означені явища, насамперед, можна вважати досягненням європейської цивілізації і вони просуваються зараз до нас саме з країн Західної Європи. Відтак європейський вектор української геополітики цілком природно починає відігравати для нас на сучасному етапі винятково важливу, без перебільшення визначальну роль в розвитку українського суспільства.

Розпад СРСР і проголошення незалежності України, докорінні зміни в геополітичному просторі Східної Європи поставили перед новим українським керівництвом нагальне завдання – розробити власну геополітичну стратегію. Цілком виправдано був визначений курс на встановлення і розвиток стосунків України з європейськими країнами, входження в європейські економічні і політичні структури, але зовнішньополітичний курс нашої держави обов’язково має бути багатовекторним. Знаходячись на європейському перехресті, у складній системі міжнародних координат, будучи одночасно частиною Центрально-Східної та Південно-Східної Європи, Україна просто не може не розвивати тісні відносини з усіма державами цих регіонів.

Водночас особливість української геополітичної стратегії полягала в тому, що тут необхідно було забезпечити домінування, пріоритет саме європейського геополітичного вектору. Для нашої держави він був не просто одним з напрямків зовнішньополітичної діяльності, а ставав найважливішим засобом і орієнтиром для внутрішньої докорінної соціальної трансформації всього українського суспільства, умовою його “європеїзації”. Україна долучалась до таких загальнолюдських здобутків як ринкові відносини, демократичні цінності, громадянське суспільство, відкритість настанов.

Європейський вибір української геополітики визначається важливими соціально-політичними і культурними обставинами. Він природний в інтеграції України до європейських країн, викристалізований з її історії.

Таким чином, європейський вектор української геополітики визначає саму сутність не тільки зовнішнього, але і внутрішнього життя України. Хоч при цьому не можна забувати про те, що Україна розташована між двома різними цивілізаціями і цілком природно належить до них обох. Соціально-політичні та культурні устремління суспільства і особливості складу населення України, його менталітет вимагає розробки такої геостратегії, яка дала б змогу врахувати названі особливості, не обмежуватися альтернативою “Схід – Захід”, а шукати свій власний шлях. Треба сприяти формуванню такого геополітичного простору, щоб забезпечити зняття дилеми “Схід – Захід”.

Разом з тим, з висоти певної історичної дистанції, ми вже можемо з більшою упевненістю відзначити, що на початковому етапі незалежності України багатовекторність її геополітики ще не одержала на практиці виваженого втілення. Геополітична орієнтація на Захід іноді носила безоглядний характер, вся зовнішня і багато в чому внутрішня політика країни зводилася до однолінійного руху під універсальним гаслом “входження до Європи”. Все це практично означало, що зміцненню і поширенню стосунків з європейськими країнами і США надавалася певна перевага порівняно з необхідністю налагодження рівноправних стосунків з Росією та існуючими структурами СНД.

Важливим кроком України на шляху до Європи було формування і затвердження нових геополітичних імперативів, добровільне проголошення курсу на позаблоковість і досягнення нейтрального статусу. Наша держава відмовилась від конфронтаційних підходів минулого і добровільно взяла на себе зобов’язання перед світовим співтовариством про без’ядерний статус держави. Принцип нейтралітету і позаблоковості став одним з основних принципів української геополітики, але це зовсім не означає відхід держави від вирішення нагальних міжнародних проблем. Навпаки, геостратегія України передбачає її активну участь у всіх європейських справах на засадах багатовекторності національної політики, налагодження дружніх стосунків з усіма своїми сусідами.

Таким чином, формування європейського вектору української геополітики відбувалося поступово, починаючи ще з давніх-давен, з часів існування перших українських держав. За роки незалежного розвитку України він зазнав певної трансформації і нового змістовного наповнення. Від безоглядної орієнтації на Захід початку 90-х років країна перейшла до здійснення виваженого і обґрунтованого, але пріоритетного і дійсно стратегічного вектора української геополітики, що займає чільне місце серед геополітичних і соціально-культурних імперативів власного шляху розвитку сучасної незалежної України.

Незалежна Україна постійно поширює міжнародні зв’язки в плані “повернення” до Європи, інтеграції до європейських, євроатлантичних, а також світових структур. Проаналізована політика України по входженню в загальноєвропейський процес, її дії по налагодженню контактів з європейськими структурами, в тому числі з такими впливовими організаціями як Рада Європи, Європейський Союз, НАТО та інші. Акцентована увага на тривалість і складність процесу інтеграції України в Європу, залучення до європейських структур, обумовленого об’єктивними і суб’єктивними факторами.

Проведений аналіз інтеграції України в європейські та євроатлантичні структури дає підстави стверджувати, що Україна активно співпрацює з ЄС, Радою Європи, НАТО та іншими міждержавними організаціями, які надають їй допомогу в різних сферах суспільного життя, сприяють її інтеграції до об’єднаної Європи.

2. Європейський вибір незалежної України

Європейський вибір України передбачає не тільки інтеграцію в міждержавні європейські структури, а і розвиток двосторонніх зв’язків з усіма країнами західно-атлантичного світу. Ці дві форми входження України до Європи не суперечать одна одній, а існують на принципі взаємодоповнення.

При цьому така геополітична орієнтація не повинна розглядатися як вулиця з однобічним рухом, коли Україна тільки одержує від багатих розвинутих країн політичну підтримку та фінансову допомогу і нічого не пропонує навзамін. Треба мати на увазі, що від зміцнення незалежного геополітичного становища України виграють всі. Сприяючи його затвердженню, наші західні партнери тим самим посилюють політичну стабільність в регіоні, залучають цілий народ до підтримки загальнолюдських цінностей, принципів демократії і прав людини і врешті-решт поліпшують своє власне геополітичне становище.

Таким чином, практику двосторонніх міждержавних стосунків завжди треба розглядати як співпрацю на взаємовигідній основі. Особливо це стосується зв’язків з Україною, геополітична роль якої та потенційні економічні та культурологічні можливості незабаром можуть стати вагомим внеском в загальноєвропейський політичний процес.

Проведений аналіз розвитку двосторонніх геополітичних зв’язків з державами Західної Європи дає підстави зазначити, що останнім часом активізувалась співпраця з країнами цього регіону. Цьому сприяла політика цих держав стосовно України, враховуючи її роль в новому геополітичному просторі Європи, а також реальні позитивні зміни в нашій державі, бажання активніше інтегруватися до Європи як серед політиків, так і громадян України. Налагодження активного співробітництва на двосторонній основі сприяє активному входженню України в Європу, допомагає реалізувати один із головних векторів зовнішньополітичних взаємин як європейський, який набуває великого значення в контексті стратегічного вибору України. Цей вектор української геостратегії має об’єктивний характер і важливий для існування держави.

Таким чином, Україна (в структурних рамках надскладного геополітичного розташування) вміщена до комплексної системи геополітики, тобто здійснює геостратегію. Розвиткові відносин із ключовими геополітичними партнерами послуговує активне впровадження в життя проєвропейського курсу та успіхів внутрішніх (політичних і економічних) перетворень.

В реалізації європейського напрямку сучасної геополітики України важливе значення має розвиток міжнародних зв’язків з державами Центральної та Східної Європи, особливо з якими Україна має спільні кордони – Польщею, Угорщиною, Румунією, Словаччиною та іншими. Для цих держав, як і для нашої, загальноєвропейський процес є важливим геополітичним чинником.

Відзначається, що в колишніх соціалістичних країнах Центральної та Східної Європи досить активно здійснюється політична і економічна трансформація. Значно швидкими темпами ніж в Україні, Росії, країнах СНД розгорнувся процес демократизації суспільного життя, перехід до ринкових відносин. Ці глибокі зміни не тільки впливають на міжнародну ситуацію на континенті, але й означаються на східноєвропейській політиці Заходу, Росії, України, їх взаємовідносинах. Розвиток двосторонніх зв’язків України з державами Центральної та Східної Європи в контексті її європейської інтеграції позитивно буде впливати на ефективність нашої сучасної геостратегії.

Таким чином, аналіз процесу формування і розвитку європейського вектору української геополітики дає нам підстави зробити такі основні висновки. Інтеграція України в Європу – це об’єктивний процес сучасності. Він підготовлений всім ходом історичного розвитку нашої країни. Український етнос завжди був органічною складовою європейської спільноти. В процесі європейської інтеграції Україна все більше набуває рис впливової європейської держави, дедалі більше перетворюється в реального та активного суб’єкта міжнародних відносин, в справжнього “гравця” на великій геополітичній шахівниці Євразії. Інтеграція України до загальноєвропейського процесу відбувається повільно, але основні причини такого явища треба шукати, насамперед, не в зовнішніх, а у внутрішніх чинниках.

Безумовно, для входження до Європи Україна має вирішити цілу низку політичних, економічних, соціальних і правових проблем. Здійснити політичні і економічні реформи, підвищити життєвий рівень населення, без чого неможлива інтеграція України в європейські і євроатлантичні структури, регіональне самоутвердження нашої держави в Центрально-Східній Європі.

Висновки

Сучасна нова Європа, що формується сьогодні завдяки загальноєвропейському політичному процесу пройшла щонайменше три історичні етапи: повоєнний розподіл сфер впливу; розрядка міжнародної напруженості в 70-ті роки; розпад СРСР. Сучасний світ набуває нових якісних характеристик, відбувається досить динамічна зміна традиційних для минулого геополітичних імперативів.

Об’єднання європейських держав в сучасних умовах в різних сферах життя відбувається в межах європейського процесу. Він за своєю суттю є поліфункціональним, багаторівневим і багатомірним явищем, яке розвивається, розширюється, поглиблюється, все більшою мірою охоплюючи всі геополітичні, суспільні, державні структури континенту. Європейський процес містить сьогодні у собі гносеологічну, теоретико-методологічну, культурологічну, геополітичну та інші функції.

Сформульовані принципи, геостратегічні імперативи і вектори, які становлять непохитний стрижень і основний зміст сучасної української геополітики. До таких геополітичних констант відноситься відомий принцип багатовекторності української геостратегії та її позаблоковий статус. Про доцільність цього обраного курсу переконливо свідчить історичний шлях України. Унікальність геополітичного положення України, її рубіжність, розташування між двох цивілізацій, вимагає від неї нестандартних підходів і виважених рішень.

Список використаних джерел

1. Багров М. Регіональна геополітика і сталий розвиток (концептуальні підходи на прикладі Криму) //Український географічний журнал. — 2001. — № 4. — C. 4-10

2. Будкін В. Україна: інновації, геоекономіка, геополітика/ В. Будкін //Політика і час. — 2007. — № 5. — C. 24-27

3. Василенко С. Українська геополітика. Вектор визначено//Віче. — 2000. — № 9. — C. 62-71

4. Василенко С. Українська геополітика: південний вектор //Віче. — 2002. — № 6. — C. 59-63.

5. Деменко О. Українська геополітика XXI ст.: євразійство чи євроінтеграція?//Людина і політика. — 2004. — № 1. — C. 73-82

6. Карась К. Україна на "великій шахівниці" геополітики: Аргументи Збігнєва Бжезинського //Універсум. — 1999. — № 9-10. — C. 4-10

7. Черевань В. Три сосни української геополітики: ЄС-ЄЕП-НАТО //Голос України. — 2006. — 24 травня. — C. 3