Банківська діяльність – зарубіжний досвід

1. Досвід банківського обслуговування в Європі.

2. Стан і перспективи банківської системи Росії.

3. Банківська система США.

Список використаних джерел.

1. Досвід банківського обслуговування в Європі

Основною функцією комерційних банків, як підтверджує досвід країн з розвиненою ринковою системою, є сприяння мобілізації заощаджень фізичних осіб та суб'єктів підприємницької діяльності з метою скерування їх у напрямку найефективнішого використання.

Різноманітні способи заохочення клієнтів, які безпосередньо не пов'язані зі зміною рівня депозитних ставок, належать до нецінових методів управління залученими коштами банку. До таких способів відносять: поліпшений рівень обслуговування; розширення спектра пропонованих банком рахунків та послуг; комплексне обслуговування; додаткові види безкоштовних послуг; розташування філій у місцях, максимально наближених до клієнтів; рекламу та надання додаткових інформаційно-комунікаційних послуг тощо. Саме тому слід приділити увагу неціновим методам управління, до яких можна віднести такі як: проведення лотереї серед клієнтів, безкоштовне розсилання виписок з рахунків, розташування банкоматів у громадських місцях, виконання безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, надсилання клієнтам привітань та подарунків до свят від імені керівництва банку тощо.

В основу нецінових методів управління зазвичай покладено маркетингові дослідження, які здійснюють з метою вивчення потреб потенційних клієнтів, сектора ринку, який обслуговується банком, розроблення та запровадження нових фінансових інструментів та операцій, що пропонуються клієнтам. Треба зазначити, що кількість та різноманіття таких прийомів є необмеженою і залежить від категорії клієнтів банківської установи та рівня довіри до неї, що нині відіграє ключову роль. У практиці роботи українських банків перевагу надають ціновим методам управління. Нецінові методи управління ще не досить популярні у вітчизняній банківській практиці, але загострення конкурентної боротьби та зниження загального рівня дохідності спонукає банки до пошуків нових прийомів заохочення клієнтів [4, с. 59].

Ефективним методом додаткового залучення комерційними банками коштів на депозити може стати застосування комплексного обслуговування клієнтури. Постійне розширення діапазону послуг, зниження їх вартості, покращення якості кредитно-розрахункового та касового обслуговування, надання різноманітних консультацій сприятимуть збільшенню обсягів кредитних ресурсів банку, забезпечуючи йому належний рівень прибутковості під час здійснення активних операцій [6, с. 44].

Важливим напрямом для банківського сектора є також удосконалення кредитної політики комерційних банків. Зауважимо, що за достатньої ресурсної бази банк, реалізуючи свою кредитну політику, має досить високий ризик неповернення кредиту. Однією з причин існування цього ризику є те, що приватні особи або корпоративні клієнти, беручи кредит у банку для створення власного бізнесу або розвитку вже наявного, заставляють активи, що знаходяться на балансі підприємства. Проте основні засоби переважно зношуються ще до закінчення терміну сплати кредиту. Тобто, у разі непогашення кредиту вчасно комерційні банки мають змогу отримати заставлене підприємством майно, яке вже не має колишньої цінності. Для того, щоб уникнути ризику, доцільно було б застосувати досвід іноземних країн з приводу удосконалення кредитної політики, що полягає в наступному: при оформленні кредиту як "позики", банки одночасно стають співвласниками підприємства. Як оплату кредиту, наданого підприємству, банк отримує зумовлену заздалегідь частку прибутку від його діяльності. В європейських фінансових установах така форма кредитування існує давно і успішно розвивається. Вона має назву – кредитування за LBO-механізмом (від англ. Leveraged buy-out – викуп через фінансовий важіль), тобто механізмом отримання контролю над активами певної компанії за рахунок використання позичених коштів [1, с. 152-153].

Інтернет-банкінг виник відносно недавно, у країнах Західної Європи він став традиційною масовою послугою – кожен п’ятий європеєць користується послугами Інтернет-банкінгу, а найближчими роками зростання становитиме приблизно 20 % на рік, найменше зростання буде відмічено в тих країнах, де вже сильно розвинений ринок банківських Інтернет-послуг (наприклад, для Німеччини цей показник становитиме всього 11 %).

Найбільшою популярністю банківський Інтернет-сервіс користується у таких країнах, як Німеччина, Великобританія, Швеція. За останній рік найзначніше зростання відбулося в Італії, де кількість клієнтів, які працюють з банком через Інтернет, зросло на 88 % та досягло 10 % від всього дорослого населення. У середньому даний показник у Європі на початок 2006 року становив 18 % та зріс на 28 % у 2007 році (табл. 1).

У розвинених країнах Інтернет-банкінг набув широкого поширення у першу чергу серед клієнтів – фізичних осіб. Головні споживачі Інтернет-банкінгу – це представники малого і середнього бізнесу, а також фізичні особи віком до 30 років, які цінують свій час і не витрачають його на відвідування банківських відділень.

Банки пропонують своїм клієнтам переважно такі послуги, як обмін валют; продаж страховок та паїв інвестиційних фондів, відкриття депозитних рахунків, замовлення платіжних карток, встановлення та зміна лімітів на операції з готівкою, блокування/розблокування платіжних карток, грошові перекази у національній валюті, у тому числі оплата комунальних та інших видів послуг, перегляд залишків на рахунках, отримання виписок та повідомлення про рух коштів на рахунку, консультування. Банки-консерватори обережні й вважають, що Інтернет-банкінг масовому клієнтові не потрібний зовсім, або потрібний в усіченому варіанті, тому пропонують обмежений пакет Інтернет-послуг (перевірка стану карткового й інших рахунків, отримання виписок із рахунків, блокування операцій за карткою).

2. Стан і перспективи банківської системи Росії

Центральний банк Росії (Банк Росії) виконує функції емісійного центру, відповідає за підтримку стабільності банківської системи, здійснює грошово-кредитне регулювання економіки, виконує роль кредитора останньої інстанції (функцію банку банків).

У своїй діяльності Банк Росії підпорядковується Державній думі Федерального зібрання Російської Федерації.

До функцій Банку Росії входить визначення порядку регламентації, регулювання і контролю за діяльністю комерційних банків, виділення централізованих кредитних ресурсів, встановлення економічних нормативів діяльності комерційних банків (достатність капіталу комерційного банку, ліквідність, мінімальний розмір статутного капіталу банку, максимальний розмір ризику на одного позичальника тощо).

Попри те, що Банк Росії є юридичною особою, його статутний капітал та інше майно — федеральною власністю, він наділений повноваженнями майнової та фінансової самостійності. Організаційна структура Банку Росії наведена на мал. 15.

Національна банківська рада — колегіальний орган Банку7 Росії, що складається з 12 осіб. До складу Банку Росії входять два представники Ради Федерації Федерального зібрання Російської Федерації, по три представники Державної думи, президента Росії, уряду Російської Федерації. До складу Національної банківської ради також входить голова Банку Росії.

До компетенції Національної банківської ради належить:

· розгляд річного звіту Банку Росії;

· затвердження річного бюджету Банку Росії;

· розробка пропозицій з удосконалення банківської системи Росії;

· розгляд проекту напрямів грошово-кредитної політики, банківського нагляду та валютного регулювання;

· вирішення питань щодо участі Банку Росії в капіталах кредитних установ.

Рада директорів складається з голови Банку Росії та дванадцяти членів Ради директорів. Члени ради директорів призначаються Державною думою Росії терміном на чотири роки за поданням голови Банку Росії, узгодженим із президентом Росії.

До функцій Ради директорів входить:

· розробка спільно з урядом Російської Федерації проектів та напрямів єдиної державної грошово-кредитної політики;

· затвердження річної звітності, включаючи фінансові питання Банку Росії;

· прийняття рішень щодо створення, ліквідації та реорганізації установ Банку Росії;

· встановлення обов'язкових нормативів для кредитних організацій та банківських груп.

Розвиток банківського сектора – найважливіша умова економічного зростання. Залучаючи фінансові ресурси (зокрема, іноземні інвестиції) і надаючи їх згодом російським організаціям і населенню, банки активно впливають на товарні відносини (як у сфері виробництва, так і у сфері реалізації) і тим самим здійснюють безпосередній вплив на соціально-економічні відносини у державі загалом.

Одним із визначальних критеріїв розвитку є рівень капіталізації. Існують різні підходи до її визначення. Ринкова капіталізація характеризується ринковою вартістю компанії або вартістю пакетів акцій, часток, паїв. Але оскільки на сьогодні лише вельми незначне число російських банків мають відкриту ринкову оцінку, цей показник застосовувати наразі складно. Часто під капіталізацією банківського сектора розуміються власні засоби або власний капітал банків і їхня достатність для покриття прийнятих ризиків.

Капіталізація іноземних банків у багато разів перевищує капіталізацію російських банків. Тим важливіше відзначити, що у світовому рейтингу фінансових компаній з найбільшим показником ринкової капіталізації станом на 12 червня 2007 р. Ощадбанк Росії посів 24-е місце (ринкова капіталізація $81700 млн). Для порівняння: ринкова капіталізація банку Royal Bank of Scotland (UK), що замикає першу десятку в згаданому рейтингу, складає $119 808 млн.

Таким чином, очевидно, що в ході інтеграції російської банківської системи у міжнародну найважливішим завданням як самих банків, так і держави, має стати збільшення капіталізації вітчизняної банківської системи. Основні дії, які необхідно для цього зробити уряду РФ і Банку Росії, позначені в Стратегії розвитку банківського сектора РФ на період до 2010 р.

Мінфін Росії розробляє проект федерального закону «Про внесення змін до Федерального закону «Про банки і банківську діяльність». Проект припускає надання кредитним організаціям права випуску облігацій на суму, що перевищує розмір статутного капіталу або величину забезпечення, наданого в цих цілях кредитній організації третіми особами, а також скасування обмеження на випуск облігацій без забезпечення (на сьогодні – не раніше третього року існування та за умови належного затвердження до цього часу двох річних балансів).

Істотним інструментом розвитку банківської системи, зокрема забезпечення зростання капіталізації, є вдосконалення правового регулювання банківської діяльності. За період, що минув з моменту ухвалення Стратегії, в цілях реалізації положень, спрямованих на підвищення капіталізації банківського сектора, були розроблені і прийняті такі федеральні закони.

Федеральний закон від 21 липня 2005 р. № 106-ФЗ «Про внесення змін до частини другої Податкового кодексу Російської Федерації, а також про визнання не чинними окремих положень законодавчих актів Російської Федерації». Завдяки цьому закону скасоване державне мито, що стягувалося за відкриття філій кредитних організацій.

Федеральний закон від 3 травня 2006 р. № 60-ФЗ «Про внесення змін до Федерального закону «Про банки і банківську діяльність» та Федерального закону «Про Центральний банк Російської Федерації (Банк Росії)». З 1 січня 2007 р. названий закон встановив мінімальний розмір власних засобів (капіталу) для банку в сумі рублевого еквівалента 5 млн євро. У взаємозв’язку з цим законом слід назвати поправки до Федерального закону «Про банки і банківську діяльність», що розробляються Банком Росії. Ці поправки передбачають збільшення статутного капіталу для розрахункових небанківських кредитних організацій до рівня в 2,5 млн євро.

Федеральний закон від 29 грудня 2006 р. № 246-ФЗ «Про внесення змін до статей 11 і 18 Федерального закону «Про банки і банківську діяльність» і статтю 61 Федерального закону «Про Центральний банк Російської Федерації (Банк Росії)». Закон спрямований на спрощення процедури формування капіталу кредитних організацій за рахунок засобів нерезидентів, а також на вдосконалення системи допуску капіталу на російський ринок банківських послуг. Зокрема, Законом були виключені положення ст. 18 Федерального закону «Про банки і банківську діяльність», відповідно до яких кредитна організація була зобов’язана отримувати попередній дозвіл Банку Росії на збільшення свого статутного капіталу за рахунок засобів нерезидентів, а також на відчуження (зокрема, продаж) своїх акцій (частки) на користь нерезидентів. У свою чергу, учасники кредитної організації – резиденти повинні були отримувати аналогічний дозвіл на відчуження належних їм акцій (частки) на користь нерезидентів. З названої статті також були вилучені положення про право Банку Росії встановлювати додаткові вимоги до кредитних організацій з іноземними інвестиціями і до філій іноземних банків щодо обов'язкових нормативів, а також щодо мінімального розміру капіталу наново зареєстрованих філій іноземних банків. Крім того, законом встановлений новий, однопроцентний поріг придбання акцій (часток) кредитної організації, перевищення якого вимагає повідомлення Банку Росії.

Усвідомлюючи надзвичайну важливість збільшення власного капіталу банків, Банк Росії в межах наданих йому повноважень прагнутиме до створення сприятливих умов для такого збільшення. При цьому створення таких умов має супроводжуватися конкретизацією вимог до якості капіталу, що залучається кредитними організаціями, а також вимог, котрі дозволяють оцінювати ефективність діяльності кредитних організацій.

На порозі вступу Росії у ВТО завдання зміцнення банківського сектора Росії і збільшення його капіталізації навряд чи можна переоцінити. Тому необхідно найефективніше використовувати наявний у нашому активі час, аби укріпити банківську систему і привести її у відповідність із міжнародними вимогами (зокрема, щодо достатності капіталу).

3. Банківська система США

Сучасна кредитно-банківська система США е дворівневою і складається з таких основних елементів: на верхньому рівні банківської системи знаходиться Федеральна Резервна система (ФРС), яка включає: Раду Керуючих Федеральної резервної системи, 12 федеральних резервних банків, які є центральними для округів і розташовані у різних регіонах країни. Крім того, до цього рівня належать Управління Контролера грошового обігу і Федеральна корпорація страхування; депозитів (ФКСД). Нижній рівень банківської системи США становить 14,5 тис. комерційних банків, до числа яких входять: банки — члени ФРС (5,5 тис.); банки штатів, що не є членами ФРС (1100), однак застраховані в Федеральній корпорації, страхування депозитів і нарешті, банки, які не є членами ФРС і не застраховані в ФКСД (623). Сюди ж належать різні небанківські спеціалізовані кредитні інститути: поштові ощадні каси, фінансові і страхові компанії, кредитні кооперативи, пенсійні фонди, фонди соціального страхування, товариства взаємного кредиту, федеральні кредитні установи тощо.

У побудові та організації банківської системи США є низка особливостей і вона не має єдиної державної політики регулювання банківської діяльності. Крім того, спостерігається тенденція послаблення регулювання і контролю з боку держави і федеральних банків за діяльністю комерційних банків. Функції Центрального банку США виконує Федеральна Резервна система, створена Конгресом у 1913 р. з метою забезпечення ефективності функціонування економічної системи в країні і посилення нагляду за банківською системою. Федеральна Резервна система є робочим органом Конгресу США не підпорядковується виконавчій владі. Конгрес США не має безпосереднього впливу на ФРС і не може давати їй конкретних вказівок. Однак Рада Керуючих ФРС повинна координувати свої дії з політикою президентської адміністрації та Конгресу США.

За організаційною структурою Федеральна Резервна система США є складним структурним утворенням, до якого входять: Рада Керуючих ФРС; 12 федеральних резервних банків і понад 5,5 тис. банків — членів ФРС, які становлять приблизно 40 відсотків усіх комерційних банків США, контролюючи при цьому 78 відсотків банківського капіталу.

Комерційні банки відкрають особливу роль у грошово-кредитній системі США і поділяються на універсальні комерційні банки та спеціалізовані комерційні банки.

Універсальні банки — тип комерційних банків, які здійснюють усі види банківських операцій, включаючи кредитування приватних компаній, фізичних осіб, фермерів та держави, розміщують депозити, здійснюють розрахунково-касове обслуговування, міжнародні валютно-розрахункові операції, управління активами та інші послуги.

У структурі активів універсальних комерційних банків близько 20% припадає на долю дрібних і середніх комерційних банків регіонального і місцевого типів.

До найпотужніших універсальних комерційних банків США належать, зокрема, "Сіті Корп.", "Бенк оф Америка", "Чейз Манхеттен Корп."

Спеціалізовані банки — тип комерційних банків, які спеціалізуються на проведенні певних банківських операцій.

Серед спеціалізованих комерційних банків Сполучених Штатів виділяються інвестиційні банки, котрі виникли в період громадянської війни (1861—1865 pp.) для розміщення облігацій федерального уряду, та Експортно-імпортний банк США.

Інвестиційні банки — спеціалізовані комерційні банки, які здійснюють фінансування інвестицій приватних підприємств та держави. Окрім надання кредитів інвестиційні банки здійснюють купівлю-продаж цінних паперів, організують злиття компаній.

Експортно-імпортний банк США — державний спеціалізований банк, створений у 1934 р. Банк є важливою ланкою державного регулювання економіки, зовнішньої торгівлі та міжнародних кредитних відносин. Діяльність банку регламентується окремим законом, прийнятим у 1945 р. Головним завданням банку є сприяння експорту американських товарів шляхом надання позик іноземним імпортерам та гарантій американським комерційним банкам за зовнішніми позиками. Кредити іноземним компаніям та урядам, як правило, пов'язані з оплатою товарів найпотужніших американських компаній ("Дженерал Електрик", "Боїнг" та ін.). Ресурси банку складаються із власного капіталу, який належить міністерству фінансів, та позик казначейства[7, c. 121-123].

Рада Керуючих ФРС складається із 7 членів, які призначаються Президентом США на 14 років і затверджуються сенатом. Голова і віце-голова Ради Керуючих призначаються Президентом США з числа членів Ради Керуючих строком на 4 роки. Рада Керуючих призначає президентів і перших віце-президентів у федеральних резервних банках.

Рада Керуючих ФРС здійснює регулюючі і контролюючі функції щодо банків — членів Федеральної Резервної системи, а також щодо банківських холдингових компаній. Крім того, Рада Керуючих регулює і контролює банківські об’єднання і міжнародні банківські утворення в США, закордонну діяльність банків — членів ФРС, а також діяльність філій і представництв іноземних кредитних організацій у США.

Рада Керуючих ФРС і федеральні резервні банки виконують практично всі основні функції, які традиційно властиві центральним банкам з розвиненою ринковою економікою. Головним завданням Ради Керуючих ФРС є визначення кардинальних напрямів кредитно-грошової політики на забезпечення стабільності платіжної системи. ФРС США фінансове незалежна від держави, має власний бюджет і фінансує свою діяльність за рахунок доходу від операцій і прибутку від емісії грошей. Президент США не має права давати ФРС будь-які розпорядження або усувати її Керуючих.

Найбільш розповсюдженим типом банків у США є безфіліальний банк – банк без філій. Число банків у США значно перевершує число банків у будь-якій іншій країні саме через те, що безфіліальні банки – абсолютно переважний тип банків у США. Наприклад, усі банківські послуги в Канаді даються всього 13 банками. Однак структура банківської системи США увесь час міняється. Безфіліальні банки зберігають своє значення, але відділення, банківські холдингові компанії та інші організаційні структури в наші дні грають усі зростаючу роль.

Відкриття відділень усередині штату. У 1927 році Конгрес прийняв закон Макфеддена, відповідно до якого національним банкам дозволялося відкривати відділення тільки в межах міста, де знаходилася головна контора банку, причому за умови, що законодавство штату не забороняло це робити.

Серед представників уряду, що займаються регулюванням банківських операцій, відсутня єдина точка зору, чи вважати відділеннями банків банківські автомати й електронні комп'ютерні термінали, розташовані в супермаркетах і торгових центрах.

Протидія введенню законодавства, що дозволяє відкриття мережі відділень банків, у значній мірі відбиває небажання представників банківських кіл на місцях утрачати контроль над своїми банками.

Крім того, представники уряду, що займаються регулюванням банківських операцій, з ворожістю відносяться до відкриття відділень банків. Великий банк із безліччю відділень ( потенційне джерело набагато більшої кількості проблем, зв'язаних як із проведенням ревізій, так і зі здійсненням контролю за його діяльністю. Наприклад, головний банк може переміщати кошти з одного відділення в інше, що зробить украй скрутної точну оцінку діяльності усього банку в цілому.

На діяльність банківської системи США певний вплив мають також рішення інших органів влади: Міністерства юстиції США (що стосуються питань злиття банків та створення банківських холдингів). Комісії з цінних паперів і бірж (з питань емісії акцій, надання права працювати на біржах), Федеральної торговельної комісії (з питань обслуговування споживачів). Крім того, важлива роль у справі впливу на ефективність національної банківської системи відводиться неурядовим організаціям щодо захисту інтересів та контролю за діяльністю кредитних установ (Національна асоціація банкірів Америки, Асоціація незалежних банків. Асоціація інвестиційних банків, регіональні асоціації банків тощо), які займаються наданням на комерційній основі банківських послуг, розробляють стандарти обслуговування клієнтів, готують фахівців банківської справи, підтримують стосунки з Конгресом США та пресою.

Список використаних джерел

1. Карлін М. Фінанси зарубіжних країн: Навчальний посібник/ Микола Карлін,; М-о освіти і науки України, Волинський держ. ун-т ім. Л. Українки . — К.: Кондор, 2004. — 382 с.

2. Козик В. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник / Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. — 6-те вид., стереотипне. — К.: Знання , 2006. — 405 с.

3. Маляревський Ю. Облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник/ Юрій Маляревський, Ольга Фартушняк, Інна Пасічник; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. — 163 с.

4. Миргородська Л. Фінансові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник/ Лариса Миргородська,; М-о освіти і науки України, Таврійський національний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 240 с.

5. Полякова Л. Основи обліку в зарубіжних країнах: Навчальний посібник/ Лариса Полякова, Володимир Мохняк,; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". — Львів: Вид-во Національного ун-у "Львівська політехніка", 2006. — 240 с.

6. Шамова Н. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн. – К., 2002