Бароковий Івано-Франківськ

1. Бароковий Івано-Франківськ.

Список використаної літератури.

1. Бароковий Івано-Франківськ

Визначальними рисами бароко були:

— посилення ролі церкви і держави, поєднання релігійних і світських мотивів, образів;

— мінливість, поліфонічність, ускладнена форма;

— тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності, алегоризму;

— прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору;

— трагічна напруженість і трагічне світосприймання.

У мурованому церковному будівництві найпоширенішими були однобаневі парафіяльні храми — тридільні, з прямокутними навою та нартексом, гранчастим вівтарем і восьмигранним підбанником. Вишукані витвори цієї групи мають гранчасті компартименти. У трибаневих храмах часто поєднуються прямокутні й гранчасті компартименти.

Вершинними досягненнями національної архітектури цього етапу стали хрещаті церкви, які відомі в кількох планово-просторових варіантах: п'яти- й дев'ятидільні, з квадратними й гранчастими компартиментами, з центральним об'ємом, ширшим за бічні, або зі всіма рівно-широкими компартиментами. Ці храми були одно- і п'ятибаневими. Прототипом мурованих хрещатих п'ятибаневих будівель стала Покровська церква, споруджена 1653 р. А. Киселем у с Низкиничі на Волині.

Поява перших мурованих п'ятибаневих хрещатих будівель класичного типу пов'язана з фундаціями сподвижників Богдана Хмельницького.

У міжраменнях розміщують ся знижені, квадратні в плані двоповерхові допоміжні приміщення, укриті вальмовими дахами, завдяки чому створюється центрична пірамідальної побудови всефасадна композиція, розрахована на коловий огляд. За цим взірцем протягом наступних 60 років зведено близько двох десятків церков.

Із загального архітектурного вирішення та форм декору видно руку західноєвропейського майстра, можливо, італійця — одного з тих, хто працював при дворі гетьмана Івана Мазепи.

У тридільних і хрещатих церквах вирішення інтер'єру ґрунтується на об'єднанні висотно розкритих щедро освітлених просторів кожного компартименту за допомогою високих арок-вирізів у дерев'яних будівлях та попружних арок — у мурованих. Пріоритетного значення надавалось освітленню інтер'єрів, улаштуванню великих, різноманітних за формою вікон у кілька ярусів. Інтер'єр освітлювався так, що створювалось відчуття піднесеності. Цьому ж сприяв і головний мистецький акцент — кількаярусний, різнобарвний, різьблений і позолочений іконостас, багатство якого контрастувало з побіленими стінами.

Невід'ємним компонентом кожного церковного комплексу були дзвіниці, генетично пов'язані зі сторожовими та фортечними баштами. Багатоярусні дерев'яні дзвіниці можна поділити на три типи: четверик на четверику, восьмерик на четверику і восьмерик на восьмерику. Вони послужили джерелом форм мурованих дзвіниць, які з'явилися наприкінці XVII ст.

Монастирські трапезні, яких багато споруджено в розглядувану добу, належать до будівель комбінованого функціонального типу, в яких поєднуються церква, трапезний зал та господарчі приміщення, їх об'ємна композиція в основному лінійна з розміщенням високої бані над східною частиною, яка виконувала сакральну функцію, безстовпного однопрогонового трапезного залу — посередині й допоміжних приміщень — із заходу. Допоміжні приміщення відділялися від залу сіньми. Головний вхід з ґанком влаштовували на головному фасаді, зверненому в бік собору.

На західних землях чимало будувалося католицьких костелів. У їхніх планово-просторових структурах опрацьовувалися традиційні для попередньої доби типи — базиліки без трансепту і з трансептом, а також купольної базиліки, але обов'язково з двома вежами на головному фасаді (так звана Колегіата у Станіславі, 1672—1703 pp.). За матеріальної скрути будувалися однонавові костели зального типу (костели Казимира 1664 р. та Антонія 1718 р. у Львові), які здебільшого мали безбаштові головні фасади, акцентовані фронтоном. Але з тих часів відомі й двобаштові однонавові костели (костел Св. Марка 1688—1693 pp. у с Ново-українка на Львівщині), а також безбаштові хрещаті костели з гранчастими рукавами, які становлять для Галичини традиційний ренесансний тип (Домініканський костел 1661 р. в с. Чернелиця на Івано-Франківщині).

Загалом на західних землях матеріальні чинники відігравали в сакральному будівництві не останню роль. Парадоксальним чином це призводило до того, що пани-католики охочіше сприяли будівництву уніатських чи православних церков, аніж католицьких. Наприклад, церква Різдва Богородиці знаходиться в центрі Ворохти. Церква була збудована у 1615 році в с. Яблуниця, а у Ворохту була перенесена у 1780 році. У 1980 році найстарішу церкву цієї місцевості було відреставровано. Церква Успенія Пр.Богородиці, 1623 р., с. Пістинь, споруджена на урвищі правого берега р. Пістиньки. Біля церкви старовинні кам'яні хрести поч. XVIII ст., Гошівський монастир отців Василіян і церква Преображення Господнього на Ясній Горі у с. Гошеві заснований у 1570 році. Є місцем паломництва християн з різних країн світу, які йдуть сюди, щоб помолитися чудотворній іконі Божої Матері.

На території району, поблизу с. Маняви, знаходиться пам'ятка архітектури XVII ст. — Манявський скит, — заснований у 1606 р. Й. Княгиницьким, вихованцем Афонського монастиря. Скит мав до 200 ченців і десятки підпорядкованих монастирів у Галичині, на Буковині та у Молдавії. В 1748 році Скит від Константинополя одержав ставропігію, тобто став самоврядувальним і незалежним. У 1612 р. споруджена Хрестовоздвиженська церква. Припускається, що у Скиті похований гетьман України І. Виговський. Скит Манявський — аскетичний чоловічий монастир східного обряду (український Афон), визначний осередок духовності, культури і мистецтва України. Це святе місце з цілющою джерельною водою у мальовничому карпатському міжгір'ї з оздоровлюючим мікрокліматом. Зараз це відреставрований ансамбль кам'яних і дерев'яних споруд, обгороджених високою кам'яною стіною з вежами і бійницями — вдалий синтез гірського рельєфу і фортифікаційних забудов. Саме тут було створено шедевр українського сакрального живопису Богородчанський іконостатс, виконаний 1698 — 1705 рр. Йовом Кондзелевичем. Відстань від Івано-Франківська — 60 км.

Вони мали розвинений рельєф стін з широким застосуванням ордерних членувань (антаблементи, пілястри) та вживанням мармуру й кольорових тиньків, багаті ліплені прикраси, іноді й позолочені, фігурну скульптуру та грандіозні ілю-зіоністичні малярські композиції склепінь і куполів.

Розглядуваний етап ознаменувався в Гетьманщині розвитком нових типів навчальних будівель, взірцями для яких були келії монастирів. Структури лінійного багатокамерного типу мали або секційно-анфіладне компонування, або галерейне. Ці будівлі були одно- та двоповерховими.

У цю добу в Гетьманщині зародилося шпитальне будівництво, хоча в цій сфері не було оригінальних планово-просторових концепцій.

Порівняно з попередньою епохою, в цей період значного розмаху набуло будівництво адміністративних споруд, монастирських келій, житла, виробничих приміщень. Адміністративні та житлові будинки являли собою розвинені типи трикамерного житла — "хати на дві половини". Келії мали переважно секційну структуру, в якій кожна секція містила сіни з келіями за двома принциповими схемами: сіни при кожній келії та спільні сіни для двох келій, розташованих обабіч.

Тогочасні житлові будинки, навіть вищих суспільних верств, були переважно дерев'яними, їх описи й малюнки свідчать, що житло було одноповерховим і дуже рідко — двоповерховим, традиційного розпланування ("хата на дві половини") з високим щипцевим або вальмовим дахом та численними галерейками. Кам’яниці, як споруди господарчого призначення, були одноповерховими на підвалах, одно- та двокамерними.

До поширених композиційних засобів архітектури Гетьманщини належать: переважання об'ємних композицій над фронтально-площинними; відкритість і розімкненість композиційних побудов ансамблів і комплексів; мальовничість силуетів і форм, поєднана з регулярністю й симетрією, що забезпечує логічність архітектурної форми та ясність її візуального сприйняття; переважання центричності й ієрархічності форм. Асиметричні структури майже не трапляються, проте в композиціях окремих частин будівель простежується дисиметрія зі збереженням зрівноваженості об'ємів.

Тектонічність структури монументальних будівель підкреслюється ордером, трактованим дещо неканонічно. Він приваблює українських майстрів насамперед своїми декоративними й образно-символічними можливостями — щось на зразок універсальної міжнародної мови, з використанням якої створюється місцевий професійний діалект. Ордерні форми видозмінюються і використовуються для артикуляції об'ємних блоків, ризалітів, ярусів. Пілястрами або лопатками, а також три-четвертними колонами та напівколонами, нерідко спареними, строєними й зібраними в пучки, підкреслюються кути об'ємів і місця прилягання внутрішніх стін до фасадних. Композиційно важливі місця акцентуються фронтонами з обов'язковими волютами, які створюють пластичний перехід від однієї геометричної форми до іншої.

Пластичні засоби були однакові для будівель усіх функціональних типів. Об'єм пластики залежав лише від ступеня репрезентативності будівлі. У пластиці й декорі ордер теж відігравав організуючу роль: вікна з арковими чи лучковими перемичками обов'язково мали обрамлення у вигляді ордерних композицій наличників із сандриками найвигадливіших форм, джерело яких трапляється в західній і тогочасній московській архітектурі. Тоді ще не спостерігалось перенасичення площин декором, притаманного наступним етапам. Майстри творили свої будівлі особливо монументальними, можливо, вперше демонструючи, якою величезною може бути сила естетичного впливу лапідарної білої площини стіни, обрамленої півколонами й увінчаної карнизом.

Специфікою формування фасадного декору було використання можливостей комбінаторики на базі цегляних обломів, що давало змогу максимально розкрити творчі потенції й винахідливість кожного майстра-муляра.

Формуючи архітектурний образ будівлі, великого значення надавали вінчальним дахам і баням. У житлових і громадських будівлях застосовували щипцеві, вальмові та мансардові дахи з переломами. Невід'ємним атрибутом національної своєрідності української церковної архітектури є так звана грушоподібна форма бань з ковнірами в нижній третині. У формі цих бань можна вбачати західний бароковий вплив. При всій їх різноманітності завжди витримувалося правило: баня в найширшій своїй частині не може бути ширшою від під-банника.

У розглядуваний час суттєво змінилися соціальна зумовленість і роль архітектури, методи роботи, типологія, конструкції й стилістика. Це викликало вибухоподібну динаміку розвитку мурованого будівництва та збагачення його типологічної й естетичної палітри. Віднайдені тоді функціональні й розпланувально-просторові типи споруд і композиційні структури розроблялися й удосконалювалися до кінця XVIII ст.

Стиль архітектури 2-ї половини XVII — початку XVIII ст. звично називають українським бароко. Таке визначення є умовним через глибоку феноменологічну відмінність цього стилю від, наприклад, італійського бароко, яке стало органічним завершенням тривалої епохи Ренесансу. Сприйнявши під кінець розтинні засоби барокової архітектури, українське зодчество все-таки розвивало власні будівельні концепції. Тому архітектура цього періоду демонструє своєрідний синтез в умовах хронологічної ретардації обох європейських стилів (ренесансу та бароко) на українських теренах.

Споруди, комплекси й ансамблі цього періоду позначені яскравою національною індивідуальністю і є цінним внеском України до скарбниці світової архітектури.

Список використаної літератури

1. Історія української архітектури: підручник/ Юрій Асєєв, Віктор Вечерський, Олена Годованюк,; За ред. Володимира Тимофієнка,; Укр. академія арх.. — К.: Техніка, 2003. — 471 с.

2. Історія українського культурного процесу: Навчально-методичний комплекс з Історії України/ Мін-во освіти і науки України, Державна льотна академія України ; укл. І. І. Романько. — Кіровоград: ДЛАУ. – 2006

3. Архітектурна спадщина України / Ред. М. Дьомін; Держ. комітет України у спра-вах містобуд. і архітектури; Упр. охорони та реставр. пам'яток містобуд. і архітектури; НДІТІАМ. — К.: Українознавство. — 1996

4. Архітектурна спадщина України / Ред. М. Дьомін; Держ. комітет України у спра-вах містобуд. і архітектури; Упр. охорони та реставр. пам'яток містобуд. і архітектури; НДІТІАМ. — К.: Українознавство. — 1996

5. З історії Української Академії архітектури: Додаток до щорічника "Архітектурна спадщина України"/ Держ. комітет України у справах містобуд. і архітектури; Упр. охо-рони і реставр. пам'яток містобуд. і архітектури; НДІТІАМ ; Відпов. ред. В.Тимофієнко. — К., 1995. — 119 с.

6. Овсійчук В. Класицизм і романтизм в українському мистецтві/ Володимир Овсійчук,; Ред. Ольга Козакевич, Авт.пеpедм. Степан Павлюк; НАНУ, Ін-т народознавства. — Б.м., Б.р.. — 444 с.

7. Теорія та історія архітектури: збірка наукових праць/ Держ. комітет України у справах містобуд. і архітектури; НДІТІАМ; Редкол.: М. Дьомін (голова) та ін.. — К., 1995. – 268 с.