Базові поняття естетики

Вступ.

1. Яка з запропонованих етичних концепцій є більш ефективною і практичною для вас.

Висновки.

Список використаної літератури.

Мораль — один з основних способів нормативної регуляції дій людини. Мораль охоплює моральні погляди й почуття, життєві орієнтації й принципи, мети й мотиви вчинків і відносин, проводячи границю між добром і злом, совісністю й безсовісністю, честю й безчестям, справедливістю й несправедливістю, нормою й ненормальністю, милосердям і жорстокістю й т.д.

Моральність – по Канту, дія тільки тоді має моральність, коли воно не просто відповідає моральному закону, а саме випливає з ідеї боргу. Моральний — стосовний до моралі, що відповідає моралі, моральний, а також (особливо у французів і англійців) протилежність фізичного, тобто духовне.

Етика — (лат. ethica, від грец. ήυος — звичай) наука, що вивчає мораль.

Добро — поняття моральності, протилежне поняттю зла, що означає навмисне прагнення до безкорисливої допомоги ближньому. Добро як намір може здійснюватися тільки вільною волею. Удача, виграшний збіг обставин не є добром. На відміну від зла, добро не виражається простою волею до добра, оскільки така воля може бути корисливої, а значить нейтральної стосовно моральності. Справжнє добро повинне бути безкорисливим.

Зло – поняття моральності, протилежне поняттю добро, що означає неприйнятність тієї або іншої моральної категорії, що може бути в практичному відношенні виражена по-різному, як, наприклад, заподіяння ближньому шкоди, збитку, страждань. Властиво злом є не сам збиток або шкода, а свідомий намір його заподіяти. У цьому змісті зло може заподіяти тільки істоту, що володіє вільною волею. Розрізняють добру й злу волю. Шкода, заподіяна ненавмисно або є невдалим збігом обставин, грою випадку, а не наміром вільної волі (злої волі) не вважається злом.

Вчинок — свідома дія, реалізований акт вільної волі. Зміст учинку визначає моральність і моральність поводження, розходження добра й зла. Не всяка дія людини стає вчинком, але тільки те, що є свідомим вибором.

Совість – здатність людини здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формувати для себе моральні обов'язки, жадати від себе їхнє виконання й робити самооцінку чинених учинків. Совість може проявлятися не тільки у формі розумного усвідомлення морального значення чинених дій, але й у формі емоційних переживань, наприклад, у почутті каяттів совісті або в позитивних емоціях "спокійної совісті".

Сором – невдоволення, супроводжуване ідеєю якої-небудь нашої дії, що інші, як нам представляється, гудять.

Норма – регулююче правило, що вказує границі свого застосування. Норма в суспільних науках — правило поведінки.

Закон — це загальноприйнята моральна норма, обов'язкова для виконання.

Право — це система норм, забезпечена системою інститутів.

Воля — наявність можливості вибору, варіантів результату події. Відсутність вибору, варіантів результату події рівносильно відсутності волі.

Необхідність, обов'язок — тавтологія, явище, неможливість протилежного. Моральна необхідність — зобов'язання поводження в силу етичних, моральних, релігійних і інших переконань.

Благо – засоби задоволення людських потреб.

Категоричний імператив — (нім. kategorіscher Іmperatіv, від лат. іmperatіvus — наказовий) — поняття, уведене Кантом у рамках його концепції автономної етики й покликане об'єднати ідею про незалежність моральних принципів від зовнішнього середовища й необхідна єдність цих принципів.

Універсальна норма — моральність, переважно, розуміється як особиста чесність, порядність, а в адміністративній поведінці — як майже універсальна норма, згідно з якою службова посада не повинна використовуватися для досягнення особистих корисливих цілей.

Цінності — це соціально схвалювані уявлення більшості людей про те, що таке добро, справедливість, патріотизм, любов дружба тощо.

Вступ

Сталося так, що саме XX ст., що ніяк не назвеш століттям гуманізму і милосердя, породив ідеї, що знаходяться в прямому протиріччі з пануючою практикою рішення всіх проблем і конфліктів з позиції сили. До життя виявилося викликаним тихий, але стійкий опір — незгода, непокора, неповернення злом за зло. Людина, поставлена в безвихідне положення, принижена і безправна, знаходить ненасильницький засіб боротьби і звільнення (насамперед внутрішнього). Вона як би приймає на себе відповідальність за зло, що діється іншими, бере на себе чужий гріх і викуповує його своєю невіддачею зла. Вона ставить заслін злу, своїм добром, своєю любов'ю закриваючи світ від руйнівного впливу ненависті. "Навіть у найгірших з нас є частка добра, і в кращих з нас є частка зла", — писав Кінг. Але як часто ми забуваємо цю просту істину. Вона відкривається нам при ненасильницькій тактиці подолання протиріч і конфліктів. Той, хто дотримується цієї тактики, прагне відкрити причину протиріччя, протистояння, протиборства і впливати на неї, зняти її гостроту, а сам конфлікт дозволити з найменшими втратами для конфліктуючих сторін. Сила придушує, душить, заганяє всередину і, виходить, ще більш загострює протиріччя. Ненасильство розв'язує вузол нерозв'язних проблем.

1. Яка з запропонованих етичних концепцій є більш ефективною і практичною для вас

Етика ненасильства. Життя людини постійно пов'язанe з насильством. Спосіб вирішення державних, міжособистісних, національних проблем з позиції сили, можна сказати, став традиційним. Звично звучать слова: "правий той, хто сильніший", "переможця не судять". Сильна воля, сильна влада, сильна рука — сила завжди має в нашій свідомості позитивне забарвлення: сильний — значить гідний поваги. Отже, сила — це гарна якість, це добро, це благо. Інша справа насильство. Насилувати, примушувати, неволити — "дія образлива, незаконна, свавільна" (В.Даль), тобто дія, що примушує робити щось усупереч своїй волі, бажанню, потребі. Провести границю між "ненасильницьким" застосуванням сили і власне насильством не представляється можливим.

Існування насильства як засобу придбання і збереження прав і привілеїв, економічного і політичного панування — це загальновідомий факт. У залежності від того, як кваліфікується насильство, задачі етичних і філософських концепцій зводяться або до апології останнього (у випадку визнання за ним права на існування і позитивну його оцінку), або до його критики.

Етика ненасильства виникає саме тоді, коли саме насильство вже править світом, діє беззаконня. З історії етики нам відомо, що всякий новий плин виникає в противагу існуючої і пануючої тенденції (згадаємо ранньохристиянську етику чи етику епохи Відродження). При цьому виникаючий етичний плин завжди шукає і знаходить опору в традиції, в ідеалах попередніх епох. Таким ідеалом для етики ненасильства став принцип людинолюбства — універсальний, основний моральний закон.

Етика ненасильства — це обґрунтування таких принципів і методів рішення проблем і конфліктів, що виключають застосування насильства над особистістю (морального і фізичного). Етика ненасильства — це спосіб життя, відповідно до якого людина будує свої відносини з людьми, відноситься до усього живого, до природи.

Прийнято вважати, що ідеал ненасильства сформульований у Нагорній проповіді (Новий Завіт). Заповіді непротивлення злу насильством на превелику силу входили у свідомість людини і спочатку здавалися просто нездійсненними: вони суперечили загальноприйнятим нормам моралі, принципам, природним інстинктам, традиціям. Читаємо: "Хто вдарить тебе в праву щоку твою, зверни до нього й іншу" (Мф. 5, 39), і відразу у свідомості виникає питання: чому? Чому стерпіти, чому не відповісти кривднику, чому дати можливість принизити себе ще раз? Важко, дуже важко прийняти це серцем і розумом і ще сутужніше виконати. У Нагорній проповіді непротивлення злу розглядалося як прояв моральної досконалості, індивідуальної моральної переваги над чужим гріхом. Немноження зла розцінювався як прояв добра.

Значна роль у розробці принципів етики ненасильства належить Л.Толстому. Він писав, що визнання необхідності противлення злу насильством є не що інше, як виправдання людьми своїх звичних улюблених пороків: помсти, користі, заздрості, властолюбства, боягузтва, злості. "Більшість людей християнського світу почувають… тяжкість свого положення і вживають для рятування себе той засіб, що по своєму світогляді вважає дієвим. Засіб це — насильство одних людей над іншими. Одні люди, що вважають для себе вигідним існуючий державний порядок, насильством державної діяльності намагаються утримати цей порядок, інші тим же насильством революційної діяльності намагаються зруйнувати існуючий устрій і встановити на місце його інше, краще". На думку Толстого, головна помилка авторів політичних вчень, які привели до тяжкого положення, у тому, що вони вважають за можливе за допомогою насильства з'єднати людей так, щоб вони всі, не противлячись, підкорилися тому самому устрою життя. "Усяке насильство полягає в тому, щоб одні люди під погрозою страждань чи смерті змушують інших людей робити те, чого не хочуть ті, кого насилують".

Відомий вислів Ф. Достоєвського, що став крилатим, проголошує: "Краса врятує світ". Погоджуючись із думкою генія, все ж хочеться уточнити: врятує світ любов, оскільки вона є концентрованим виявом людяності, а отже, їй іманентні істина й краса.

Розкриваючи цінність любові як формуючої сили людського духу, відомий французький філософ-неотоміст Жак Марітен говорить: "…без любові і доброї волі те, що само по собі хороше або дуже хороше, якщо немає любові, — робить людей ще гіршими і нещаснішими, оскільки без любові і милосердя людина перетворює в ще більше зло все краще, чим вона володіє" [1, с 16].

Отже, любов як культурний феномен може жити і зберігатися лише в органічному для неї середовищі — середовищі, сповненому краси, добра, істини людських стосунків, і сама любов є джерелом їх творення.

Висновки

Легко любити тих, хто любить тебе, але як любити тих, хто таємно чи явно намагається взяти гору над тобою… Заповідь "любіть ворогів ваших" — це не благочестиве побажання мрійника-утопіста, а абсолютна умова нашого виживання. Любов навіть до ворогів — от ключ до рішення всіх існуючих у нашому світі проблем… Давайте будемо реалістами і запитаємо: як нам любити наших ворогів? По-перше, ми повинні розвити в собі уміння прощати. Позбавлений сили прощення позбавлений і сили любові.

Ще раз ми зіштовхуємося з парадоксом чи з удаваною незгідністю: прощати повинний потерпілий, причому прощати охоче і добровільно і не у відповідь на покаяння, а до всякого покаяння. Механізм "скривджений — прости" повинний спрацьовувати майже автоматично. Щоб полегшити нам праця прощення, Кінг роз'ясняє його цілющу силу: "Коли ми прощаємо, ми забуваємо в тім змісті, що зло більш уже не є психологічною перешкодою на шляху встановлення нових взаємин… Прощення означає примирення, возз'єднання знову… Ми повинні зрозуміти, що зло, що діється ближнім нашої — ворогом, причина наших страждань, ніколи не відбиває всієї сутності цієї людини. Елементи добра можна знайти в характері найзліших наших ворогів".

Список використаної літератури

1. Етика: Навч. посібник / В.О. Лозовой, М.І. Панов, О. А. Стасевська, та ін.; За ред. В.О. Лозового; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 223 с.

2. Етика: Навч. посібник / В. О. Панов, О. А. Стасевська, М. Б. Ценко та ін.; Ред. В.О. Лозовий; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 382 с.

3. Етика: Навч. посібник для вузів/ Т.Г. Аболіна, В.В. Ефименко, О.М. Лінчук. — К.: Либідь, 1992. — 328 с.

4. Малахов В. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник для вищ. навч. закл./ Віктор Малахов,; Ред. Світлана Головко (гол.), Тетяна Янголь. — 4-те вид.. — К.: Либідь, 2002. — 382 с.

5. Мовчан В. Етика: Навчальний посібник/ Віра Мовчан,. — 3-тє вид., виправл. і доп.. — К.: Знання , 2007. — 483 с.

6. Тофтул М. Етика: Навчальний посібник/ Михайло Тофтул,; Ред. О. З. Лебедєва-Гулей. — К.: Видавничий центр "Академія", 2005. — 414 с.

7. Юрій М. Етика: Підручник/ Михайло Юрій,. — К.: Дакор, 2006. — 319 с.