Бізнес в сфері культури та відпочинку

Вступ.

1. Бізнес в соціально-культурній сфері.

2. Організація бізнесу у сфері відпочинку і туризму в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Кінець XX і початок XXI сторіччя в історії людства означений переходом від індустріального — товаровиробничого суспільства, в якому основна боротьба велася за володіння ресурсами, до постіндустріального — обслуговуючого, в якому джерелом суспільного розвитку є теоретичні знання і стратегічна ініціатива. Економістами і філософами розроблено ряд моделей постіндустріального суспільства. Однією з найвідоміших серед них є модель інформаційного суспільства, у якому головним фактором соціальної стратифікації стає освіта і професіоналізм, а головним конфліктом у системі виробничих відносин — конфлікт між знанням і некомпетентністю.

Основу такого суспільства складають різні інформаційні структури, зорієнтовані на реалізацію широкомасштабних проектів інформатизації суспільства, чільне місце серед яких належить бібліотечній галузі, як власнику століттями накопиченого інформаційного ресурсу. Провідна роль бібліотек у процесі інформатизації суспільства є закономірно необхідною. Володіючи величезними інформаційними ресурсами у вигляді різних фондів, каталогів та картотек і по суті будучи банками знань, маючи кваліфікованих спеціалістів, які вміють створювати інформаційні банки і бази (хай і в картковому вигляді), можуть зібрати цілісну інформацію з фрагментів і створити нову, організувавши її так, щоб споживачу було зручно з нею працювати, бібліотеки просто покликані очолити інформаційний бізнес для широких верств населення і спеціалістів різних галузей і сфер діяльності.

1. Бізнес в соціально-культурній сфері

На сучасному етапі суспільного розвитку поєднання мистецтва та бізнесу є об’єктивно необхідними. Жодна галузь економіки не може обійтися без естетичного наповнення. Разом з тим, матеріальна підтримка закладів культури, налагодження дієвої структури з реалізації творів мистецтва, створення середовища для творчого самовдосконалення митців має надзвичайно важливе значення у сфері поступального розвитку суспільства загалом.

Цей розділ включає діяльність у сферах кінематографії, відеопродукції, радіомовлення та телебачення, драматичного мистецтва та музики, культури, спорту, відпочинку та розваг, у т. ч. діяльність артистів, художників, скульпторів, журналістів та фоторепортерів, режисерів тощо; діяльність, пов'язану з організацією карткових та інших азартних ігор; продаж лотерейних квитків.

Основними принципами культурної політики в Україні є:

• визнання культури як одного із головних чинників самобутності української нації та національних меншин, які проживають на території України;
• утвердження гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному житті, орієнтація як на національні, так і на загальнолюдські цінності, визнання їх пріоритетності над політичними і класовими інтересами;
• збереження і примноження культурних надбань;
• розвиток культурних зв’язків з українцями, що проживають за кордоном, як основи збереження цілісності української культури;
• гарантування свободи творчої діяльності, невтручання у творчий процес з боку держави, політичних партій та інших громадських об’єднань;
• рівність прав і можливостей громадян незалежно від соціального стану та національної приналежності у створенні, використанні та поширенні культурних цінностей;
• доступність культурних цінностей, усіх видів культурних послуг та культурної діяльності для кожного громадянина;
• забезпечення умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня та естетичного виховання громадян;
• заохочення благодійної діяльності у сфері культури підприємств, організацій, громадських об’єднань, релігійних організацій, окремих громадян;
• всебічне міжнародне культурне співробітництво;
• визнання пріоритету міжнародно-правових актів у сфері культури;
• поєднання державних і громадських засад у забезпеченні розвитку культури[8, c. 51-53].

Діяльністю у сфері культури є:

• створення, розповсюдження і популяризація творів літератури та мистецтва;
• збереження та використання культурних цінностей;
• естетичне виховання;
• організація спеціальної освіти, відпочинку і дозвілля громадян.

Діяльність у сфері культури здійснюється на професійній чи аматорській основі у порядку, визначеному цими Основами, законодавством України про підприємства, підприємницьку діяльність, некомерційні організації та об’єднання, а також законодавством, що регулює конкретні види діяльності у сфері культури.

Заклади, підприємства і організації культури, творчі працівники та колективи мають право на розповсюдження і популяризацію творів літератури та мистецтва, самостійно визначають репертуар і програми, зміст і форми гастрольної, виставочної та іншої діяльності.

Забороняється розповсюдження творів, що містять заклики до зміни насильницьким шляхом конституційного ладу;

пропаганду війни, насилля, жорстокості, расової, національної, релігійної ворожнечі або ненависті; порнографію; підбурювання до вчинення злочинів.

Обмеження у розповсюдженні творів з інших підстав не допускається.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють діяльності неприбуткових організацій у сфері культури в межах своїх повноважень, визначених законами України.

Неприбутковим організаціям у сфері культури відповідно до закону надаються пільги по сплаті мита, податків та зборів (обов’язкових платежів), встановлюються податкові та інші пільги фізичним та юридичним особам, що підтримують неприбуткові організації.

Економічна підтримка неприбуткових організацій здійснюється у формах, передбачених законами України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування залучають неприбуткові організації на конкурсній основі до виконання загальнодержавних та місцевих програм, що фінансуються з відповідних бюджетів, а також до виконання замовлень для державних та місцевих потреб.

Держава залучає неприбуткові організації у сфері культури до участі у підготовці законопроектів та проектів інших нормативних актів органів влади, репрезентації України у різних сферах міжнародного культурного життя, забезпечує надання інформації, необхідної для реалізації завдань, визначених їх статутами (положеннями)[4, c. 63-65].

2. Організація бізнесу у сфері відпочинку і туризму в Україні

Розвиток рекреаційно-туристичної сфери для багатьох країн є на сьогодні однією з головних задач. Україна, яка розташована в центрі Європи на перехресті транспортних шляхів, і яка має для поступального розвитку своєї рекреаційної сфери сприятливі природно-кліматичні умови, значний історико-культурний потенціал, необхідні людські та матеріальні ресурси, значно відстає від більшості європейських країн за рівнем розвитку рекреаційно-туристичних послу. Такий стан не є нормальним і потребує активізації процесів щодо створення в нашій державі потужної рекреаційної індустрії, яка спроможна задовольняти різноманітні рекреаційні потреби як мешканців України так і іноземних туристів. При цьому слід враховувати, що організація рекреаційної діяльності на сьогоднішній день виступає не лише як задача містобудівна, а насамперед соціальна та економічна, що повинна вирішуватися як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Вирішення таких складних задач потребує наукової постановки досліджень, які можуть включатися як перед проектна стадія в процес містобудівного проектування на відповідному рівні. Містобудівні об’єкти різного рівня цілісності є складовою частиною системи взаємодії населення з оточуючим його середовищем, яке забезпечує необхідні умови для життєдіяльності людини та задовольняє його соціальні та біологічні потреби. У моделі взаємодії населення із середовищем виділений компонент «діяльність», який безпосередньо не є об’єктом архітектурного проектування, при цьому повноцінне просторове моделювання середовища може відбуватися лише після дослідження інших компонентів моделі, в даному випадку це «діяльність», особливо існуючі проблеми її нинішнього стану.

Туристична індустрія для багатьох країн є одним із основних джерел отримання доходів до бюджету. В Україні вона перебуває у початковій фазі свого розвитку, не зважаючи на те, що країна має значний рекреаційний потенціал. Розвиток «експорту вражень», тобто ввезення іноземних туристів до України на сьогодні має свої особливості. За останні роки (2003-2004 роки) зупинилося скорочення кількісних показників туристичного потоку та намітилась тенденція до їх збільшення (рис.1). Статистичні показники розвитку туристичної галузі України свідчать, що найбільш кризовим для даної галузі України був 1999 рік, після якого намітилась тенденція до зростання загального обсягу туристського потоку[10, c. 59-61].

За січень-вересень 2004 р. експорт туристичних послуг склав на 137,6% більше, ніж за січень-вересень 2003 р. Імпорт за вказаний період збільшився на 142,3% відносно січня-вересня 2003 р. Збільшився також потік внутрішніх туристів до найбільш популярних рекреаційних регіонів України, наприклад до Криму чи до Карпат. У свою чергу, збільшення кількісних показників туристичного потоку обумовило загострення багатьох проблем, які ускладнюють діяльність туристичних компаній. Ці проблеми пов’язані, в основному, з візовим режимом, недостатнім розвитком (в окремих випадках відсутністю) інфраструктури, низькою якістю умов проживання та низьким санітарним станом існуючого рекреаційного середовища.

На сьогодні, крім загального відставання розвитку рекреаційно-туристичної сфери України від подібної галузі багатьох країн світу, існує досить суттєва диференціація різних територіальних одиниць країни за рівнем розвитку санаторно-курортної та туристичної діяльності. Існуючий стан розвитку індустрії відпочинку і туризму в межах України різниться по кожного регіону (АР Крим, адміністративні області, м. Київ, м. Севастополь) країни. За кількістю обслужених туристів попереду виділяється м. Київ, далі йде Автономна республіка Крим, потім Одеська область, а також м. Севастополь, Львівська, Херсонська, Запорізька, Донецька Харківська області. Найменше обслужених туристів у таких регіонах як Житомирська, Чернігівська та Сумська області. (рис.2А). Найбільша кількість обслужених екскурсантів відслідковується в Автономній республіці Крим, а також м. Севастополь та м. Київ, далі йдуть такі регіони як Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Херсонська та Запорізька області. Відповідно, найменше екскурсантів було у Сумській та Рівненській областях, а також Чернігівській, Житомирській, Хмельницькій, Тернопільській, Черкаській, Миколаївській та Донецькій областях.

Санаторно-курортне лікування також розвивається досить нерівномірно на теренах України (рис.2Б). За кількістю ліжок у санаторно-курортних закладах випереджають всіх АР Крим, Одеська, Донецька області. Найбільш відстають такі регіони як: м. Севастополь, Сумська, Кіровоградська, Житомирська, Хмельницька, Рівненська, Тернопільська, Івано-Франківська та Чернівецька області. За кількістю оздоровлених іноземних громадян випереджають інших такі області як Львівська, Одеська та АР Крим. Значно відстають від інших Чернівецька, Сумська та Кіровоградська області.

Враховуючи вище сказане, всі регіони України можна об’єднати у певні групи. За кількістю ліжок у санаторно-курортних закладах виділяються групи регіонів: 1) найбільш розвинені (АР Крим, Одеська, Донецька області); 2) розвинені: (Львівська, Миколаївська, Запорізька, Херсонська, Дніпропетровська області); 3) середньо розвинені: (Київська, Харківська, Луганська області); 4) слабо розвинені: (Закарпатська, Вінницька, Черкаська, Чернігівська, Полтавська області та м. Київ); 5) нерозвинені: (м. Севастополь, Сумська, Кіровоградська, Рівненська, Тернопільська, Івано-Франківська та Чернівецька області). За часткою іноземних громадян у загальній кількості оздоровлених всі регіони України можна об’єднати у такі групи: 1) найбільш розвинені (АР Крим, Одеська, Львівська області); 2) розвинені (Миколаївська, Запорізька області); 3) середньо розвинені (Херсонська, Харківська, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська області); 4) слабо розвинені (Рівненська, Тернопільська, Житомирська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська, Чернігівська, Полтавська, Київська, Дніпропетровська, Донецька, Луганська області); 5) нерозвинені: (Чернівецька, Кіровоградська, Сумська області).

Окремі дослідники вважають, що в цілому, для успішної реалізації державної програми "Розвиток туризму в Україні" необхідно провести ряд організаційних заходів, основними серед яких вважаються: формування економічних механізмів стимулювання розвитку іноземного та внутрішнього туризму, залучення інвестицій; спрощення митних процедур, впровадження спрощеної системи сплати податків, приватизація туристичних об'єктів та їх інфраструктури[7, c. 79-81].

Висновки

В цілому можна стверджувати, що на сьогодні більшість туристичних фірм країни працюють переважно на вивіз туристів, а отже і капіталу, за кордон, тобто на "імпорт вражень". При цьому, сфера відпочинку і туризму в Україні пройшла етап спаду та поступово покращує свої економічні показники. Тенденції, які намітилися за останні роки щодо збільшення "експорту вражень" в галузі іноземного туризму, виявили також проблеми, з якими стикаються туристичні організації в процесі своєї діяльності, і які, в основному, полягають в складності візових процедур, низькою якістю вітчизняних автодоріг, недостатньо розвиненою рекреаційною інфраструктурою, її піковим переповненням чи навіть, в окремих випадках, її відсутністю.

Як показує проведений аналіз, дана галузь розвивається нерівномірно за регіонами країни – є адміністративні одиниці (області) — як найбільш розвинені, так і регіони, які значно відстають в розвитку санаторно-курортного лікування і туризму. Такий стан не відповідає потенційним можливостям регіонів нашої держави і потребує свого удосконалення. Це спонукає до прийняття термінових юридичних, економічних та проектних заходів як на загальнодержавному так і на регіональному рівнях. Ключовими дійовими особами цього процесу мають бути, окрім інших фахівців, архітектори, як на етапі наукового обґрунтування перспективних видів середовища для відпочинку і туризму в країні, так і на стадії його проектування. Такий підхід сприятиме процесу вирівнювання розвитку рекреаційної галузі в регіонах країни, та значно покращить загальні показники розвитку даної сфери в Україні загалом.

Список використаної літератури

1. Варналій З. Основи підприємництва: Навчальний посібник/ Захарій Варналій,. — 3-тє вид., виправл. і доп.. — К.: Знання-Прес, 2006. — 350 с.

2. Виноградська А. Основи підприємництва: Навч. посіб./ Алла Виноградська,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: Кондор, 2005. — 540 с.

3. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 487 с.

4. Донець Л. Основи підприємництва: Навч. посіб./ Любов Донець, Надія Романенко,; М-во освіти і науки України, ДонДУЕТ ім. М. Туган-Барановського. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 315 с.

5. Дратвер Б. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, М-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.Винниченка. — Кіровоград, 2003. — 186 с.

6. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. — 777 с.

7. Мочерний С. Основи підприємницької діяльності: Посібник/ Степан Мочерний, Олександр Устенко, Сергій Чеботар. — К.: Академія, 2001. — 279 с.

8. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник, Дмитро Закатнов та ін.; М-во освіти і науки України, АПН України, Ін-т проблем виховання. — Кіровоград, 2004. — 223 с.

9. Цигилик І. І. Основи підприємництва: Навч. посіб./ І. І. Цигилик, Т. М. Паневник, З. М. Криховецька; Мін-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 239 с.

10. Шваб Л. Основи підприємництва: Навч. посібник/ Людмила Іллівна Шваб,. — К.: Каравела, 2006. — 343 с.