1. Основні напрями використання бюджетних коштів: оцінка їх ефективності та доцільності для економіки України.

2. Співвідношення прямих і не прямих податків, їх роль у формуванні розподільних пропозицій.

3. Характеристика загальнодержавних і місцевих податків.

Список використаної літератури.

1. Основні напрями використання бюджетних коштів: оцінка їх ефективності та доцільності для економіки України

Ефективне використання бюджетних коштів залишається однією з важливих проблем виконання бюджету у більшості країн світу. Особливо актуальна ця проблема для України, яка здійснює бюджетну політику в умовах обмежених бюджетних ресурсів.

Аудит ефективності використання бюджетних коштів дозволяє:

— здійснити контроль за використанням бюджетних коштів суцільним порядком щорічно – аудитор аналізує і накопичує інформацію про діяльність суб’єкта господарювання та виявляє її недоліки;

— посилити відповідальність керівництва щодо організації контролю на всіх стадіях використання бюджетних коштів – за фактами порушень, виявлених під час дослідження господарюючого суб’єкту;

— зберегти бюджетні ресурси шляхом внесення своєчасних коректив у межах бюджетного року – уряд та інші державні органи потребують своєчасної, достовірної та системної інформації для прийняття управлінських рішень, спрямованих на підвищення ефективності використання державного майна, що належить суб’єктам господарювання державного сектора економіки, збільшення надходжень до державного бюджету від здійснення ними господарської діяльності;

— забезпечити впевненість зовнішніх користувачів у достовірності інформації про використання бюджетних коштів і публічне її оприлюднення.

Надмірна централізація у витрачанні бюджетних коштів, як і звуження фінансових можливостей органів місцевого самоврядування, мають однакові негативні наслідки. Тут потрібна науково обґрунтована концепція розмежування доходів і витрат різних ланок бюджетної системи. Визначальними при її обґрунтуванні мають стати фактори ефективного витрачання коштів, посилення контролю з боку держави за господарською діяльністю суб'єктів підприємництва, встановлення залежності між розміром бюджетних витрат і результатами економічної діяльності в регіонах.

На нинішньому етапі розвитку економіки держави все більшої гостроти набуває необхідність докорінного реформування бюджетних взаємозв'язків як за доходами, так і за видатками, а також міжбюджетних відносин. Це зумовлюється насамперед тим, що в ринкових умовах бюджет є основним джерелом фінансового забезпечення соціально-економічної політики в державі.

Аудитор ініціює притягнення винних осіб до дисциплінарної, матеріальної та кримінальної відповідальності, готує подання про застосування до бюджетної установи фінансових санкцій. Але треба відзначити, що це не головна мета проведення аудиту, бо суть аудиту полягає у тому, щоб застерегти керівників установ від ситуацій, які потягнуть за собою відповідальність, і запропонувати законні шляхи розв’язання проблем[7, c. 132-134].

Отже, аудит ефективності – це форма контролю, яка становить сукупність дій зі збору й аналітичного опрацювання статистичних і звітних даних, матеріалів ревізій і перевірок, іншої публічної інформації, спрямованих на визначення рівня ефективності державних вкладень для реалізації запланованих бюджетними програмами цілей, встановлення чинників, які заважають досягненню максимального результату у використанні певного обсягу ресурсів, та обґрунтування пропозицій щодо підвищення ефективності використання державних активів.

Аудиторське дослідження передусім має на меті дати оцінку ефективності використання бюджетних коштів, тобто встановити рівень віддачі бюджетних коштів, а не оцінити загальний стан. Виходячи з досліджуваної за допомогою аудиту проблеми формуються основні гіпотези, тобто визначаються причини виникнення проблеми, доводиться необхідність усунення цих проблем. Тобто для здійснення аудиту ефективності бюджетних коштів не достатньо використовувати метод коефіцієнтів, фактичні і документальні методи контролю. Перед усім, необхідно застосувати метод гіпотез дослідження певних проблемних питань і згідно з ними вже застосовувати інший набір методичних прийомів, способів, але це вже подальший напрямок дослідження проблеми впровадження аудиту ефективності.

Подані на погодження до Міністерства фінансів проекти порядків використання бюджетних коштів перевіряються на відповідність наступним вимогам та критеріям:

— максимальний раціоналізм та ефективність;

— рівний доступ суб’єктів господарювання до фінансових ресурсів;

— добросовісна конкуренція серед учасників;

— відкритість та прозорість на етапах виконання бюджетної програми;

— колегіальність, об’єктивність та неупередженість у прийнятті рішень;

— запобігання проявам корупції.

Таким чином, недоліки існуючої системи державного контролю спричинили потребу в запровадженні аудиту ефективності використання бюджетних коштів, який дозволяє оцінити рівень досягнення запланованих результатів та надати пропозиції щодо ефективного використання фінансових ресурсів[11, c. 56-58].

2. Співвідношення прямих і непрямих податків, їх роль у формуванні розподільних пропозицій

Податкова політика має велике значення для фінансової системи загалом, оскільки від її гнучкості залежить вплив фінансової системи на виробництво, зокрема на стимулювання виробництва. Для сбалансування економічної системи найкращої є така система оподаткування, в якій відносно зростає частка прямих податків і меншає частка непрямих.

У 1994 році прибуткова частина бюджету України сформована такою системою податків (прямі податки):

• платежі підприємств і організацій з прибутку (прибутку),

• прибутки від зовнішньої торгівлі, податки з населення, прибутковий податок, на прибутки

від підприємницької діяльності і інші види прибуткового податку;

Непрямі податки:

• податок на додану вартість (НДС);

• акцизний збір;

• державне мито, місцеві податки і прибутки;

• відрахування на геологорозвідувальні роботи;

• надходження в Фонд ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи,

• надходження від реалізації державних позик.

Основною формою прямого оподаткування є прибутковий податок. Залежно від платників податку він поділяється на два види:

• з юридичних осіб;
• з фізичних осіб.

Прибуткове оподаткування підприємствможе ґрунтуватись на двох об’єктах оподаткування: валовому доході й прибутку. Податок на дохід справлявся в Україні у 1993 – 1994 рр. З 1995 р. відновлено податок на прибуток. Система прибуткового оподаткування підприємства виглядає наступним чином:

Платником податку на прибуток є юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, а також бюджетні організації в частині комерційної діяльності.

Об’єктом оподаткування є балансовий прибуток (з відповідними корективами), який визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами. Ставка податку на прибуток встановлена на рівні 25%.

Порядок обчислення і сплати. За перший і другий місяці кожного кварталу податок сплачується у вигляді авансових платежів, виходячи з фактично отриманої суми прибутку (за оперативними даними). Після закінчення кварталу складається перерозрахунок виходячи з фактичного балансового прибутку, установленого на основі бухгалтерського і податкового обліку[9, c. 142-145].

Прибутковий податокз громадян є видом особистого прибуткового оподаткування. Він визначається в такому порядку, як на

Платниками податку є фізичні особи незалежно від віку, громадянства та інших ознак, які мають самостійне джерело доходів.

Об’єктами оподаткування є:

• у громадян, що постійно проживають в Україні, — сукупний річний дохід, одержаний з різних джерел на території України та за її межами;
• у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, — дохід, отриманий з джерел в Україні.ого інтервалу ставка. Сума податку обчислюється як складова цих частин.

Порядок обчислення і сплати залежить від виду доходів. Доходи від роботи за наймом оподатковуються біля джерела: за місцем основної роботи – при виплаті доходу за ставкою 20% (станом на 1 січня 2001 р.). за підсумками року проводяться перерахунки податку за місцем основної роботи, а для тих, хто мав кілька джерел доходів, також у податковій інспекції за місцем проживання на підставі декларації.

Податок з доходів від підприємницької діяльності (без створення юридичної особи) може сплачуватись двома способами. По – перше, за декларацією про доходи – щоквартально авансовими платежами (на підставі обчисленої податковими інспекціями очікуваної суми податку на рік) з перерозрахунком відповідно до фактично одержаного за рік доходу. По – друге, у вигляді фіксованого податку шляхом придбання патента. Ставки фіксованого податку встановлюються місцевими органами влади у розмірі від 20 до 100 грн. за календарний місяць. Вибір способу сплати здійснюється платником[6, c. 187-189].

Єдиний податокдля суб’єктів малого підприємництва запроваджено з 1999 р. з метою спрощення системи їх оподаткування (один податок замість усіх, передбачених законодавством). Право вибору системи оподаткування (єдиний податок чи сукупність усіх податків) надається платникам.

Платниками податку можуть бути фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, у яких середньорічна чисельність залучених працівників не перевищує 10 осіб, а річний обсяг реалізації 500 тис. грн., та юридичні особи, у яких середньорічна чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг реалізації за рік – 1 млн. грн.

Ставка податку для фізичних осіб установлюється місцевими органами влади залежно від виду діяльності в розмірі від 20 до 200 грн. на місяць. Для юридичних осіб ставки встановлено у розмірі 6% від обсягу виручки від реалізації, якщо платник окремо сплачує ПДВ, або 10%, якщо ПДВ не сплачується.

Податок сплачується щомісячно. Ніяких перерозрахунків, виходячи із загальної суми усіх належних до сплати податків, не проводиться.

Земельний податок. Платниками є юридичні та фізичні особи, котрим земля надана у власність або користування. Він

Об’єктом оподаткування є площа земельної ділянки.

Ставки податку диференціюються залежно від призначення земель:

• сільськогосподарського;
• несільськогосподарського.

У свою чергу, для земель сільськогосподарського призначення ставки диференціюються:

• залежно від напрямів використання:
• рілля і багаторічні насадження;
• сінокоси і пасовища;
• від родючості ґрунтів (у відсотках від грошової оцінки одного гектара).

Для земель несільськогосподарського призначення ставки встановлюються або у відсотках від грошової оцінки одиниці земельної площі, або з одного м2 залежно від класу населеного пункту та місцезнаходження земельної ділянки в межах населеного пункту (центр, серединна зона, периферія).

Порядок обчислення і сплати. Юридичні особи самостійно обчислюють суму податку і сплачують його щомісячно (до 15 числа наступного місяця). Для фізичних осіб нарахування податку здійснює податкова інспекція. Сплата податку проводиться рівними частками до 15 серпня і 15 листопада[3, c. 128-130].

Фіксований сільськогосподарський податокустановлено з 1999 р. для спрощення та уніфікації системи оподаткування підприємств, що займаються виробництвом, переробленням і збутом сільськогосподарської продукції та з метою зниження рівня їх податкового навантаження. Він може вноситись як у грошовій, так і в натуральній формах.

Платниками податку можуть бути сільськогосподарські підприємства різних організаційно – правових форм, якщо обсяг реалізації продукції власного виробництва та продуктів її перероблення перевищує 50% загального валового доходу підприємства.

Об’єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, що перебуває у власності чи користуванні платника.

Ставки податку встановлюються з одного гектара сільськогосподарських угідь, розрахованих у відсотках до грошової оцінки одного гектара угідь з диференціацією для ріллі, сіножатей та пасовищ (0,5%) і багаторічних насаджень (0,3%). Для гірських зон та поліських територій ставки розраховуються за нижчими нормативами – відповідно 0,3% і 0,1 %. Сплата податку у грошовій формі проводиться щомісячно на основі розподілу річної суми за кварталами у таких пропорціях (lквартал – 10%,llквартал – 10%, lll квартал – 50%, lV квартал – 30%).

Поставка зерна в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку здійснюється не пізніше 15 жовтня з ранніх зернових культур і не пізніше 1 грудня з продукції пізніх зернових та технічних культур. Поставка продукції тваринництва проводиться щомісячно.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин імеханізмів є видом майнового оподаткування. Порядок його обчислення наведено на схемі:

Податок на додану вартість (ПДВ) є видом універсального акцизу, який установлюється за єдиною ставкою до всього обороту. Це основний вид непрямого оподаткування, який забезпечує основну масу податкових надходжень бюджету. Така його роль визначається тим, що ПДВ властива висока еластичність: зміна кон’юнктури ринку і рівня цін мало відбивається на податковій базі, оскільки ПДВ установлюється у вигляді процентної надбавки до цін. Система справляння ПДВ показана на цій схемі:

Платниками податку є всі юридичні й фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України. Фізичні особи, обсяг продажу в яких за рік не перевищує 1200 неоподаткованих мінімумів, звільняються від сплати податку.

Об’єкт оподаткування. У податку на додану вартість розрізняють номінальний і реальний об’єкти оподаткування. Номінальний, як визначено законодавством, — це виручка від реалізації товарів, робіт, послуг. Реальним об’єктом оподаткування є додана вартість – сума заробітної плати і прибутку, оскільки при сплаті податку вираховується та його сума, що сплачена платником своїм постачальникам.

В Україні встановлена єдина ставка ПДВ. Вона має два вираження: 20% — включення в ціни товарів, робіт, послуг; 16,667% — визначення суми ПДВ в реалізації товарів, робіт, послуг за цінами, що включають ПДВ. Крім того, для окремих випадків передбачена так звана нульова ставка.

Включення ПДВ у ціни проводиться за такою формулою (С – собівартість, П – прибуток, АЗ – акцизний збір):

ПДВ = (С + П + АЗ)20 / 100

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість. ПДВ, що належить до сплати, обчислюється як різниця між податковим зобов’язанням (сумою ПДВ з реалізації товарів, робіт, послуг) і податковим кредитом (сумою ПДВ в придбаних матеріальних ресурсах, енергії, оплачених послугах тощо). ПДВ сплачується до бюджету місячними і квартальними платежами залежно від річного обсягу оподатковуваних операцій.

Акцизний збір є видом специфічних акцизів, що встановлюються за індивідуальними ставками для кожного товару. Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору встановлюються Верховною Радою. Схематично акцизний збір може бути подано у такому вигляді

Платниками акцизного збору є національні виробники підакцизних товарів та суб’єкти, що імпортують чи реалізують ці товари.

Об’єктом оподаткування є оборот з реалізації підакцизних товарів, а для імпортних – їх митна вартість.

Ставки акцизного збору встановлюються у процентах та твердих розмірах. Процентні ставки застосовуються відносно до обсягу реалізації в цінах, що включають цей податок (умовно процентна ставка акцизного збору може бути зіставлена зі ставкою 16,667% ПДВ). Включення акцизного збору у відпускні ціни товарів (ВЦ) проводиться за такою формулою (А – ставка акцизного збору):

ВЦ = (С + П) : (100 – А) 100.

Тверді ставки встановлені в євро на одиницю товару чи певну величину його виміру.

Обчислення і сплата акцизного збору проводиться двома методами. Для вино-горілчаних і тютюнових виробів установлено стягнення податку за допомогою спеціальних акцизних марок. Для решти товарів обчислення проводиться за встановленими ставками до обсягу реалізації за відповідний період (декаду, місяць)[11, c. 79-82].

Митоє непрямим податком, що стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон країни. Воно характеризується за такою схемою:

Платниками мита є декларанти товарів, які переміщуються через державний кордон.

Об’єктом оподаткування є митна вартість товарів, або їх кількісна оцінка, що залежить від виду встановлених ставок.

Ставки мита встановлюються:

• у процентах до митної вартості;
• у грошовому вимірі в євро на одиницю товару чи певну одиницю його характеристики.

Процентні ставки мита встановлено на трьох рівнях:

• повні;
• пільгові;
• преференційні.

Їх застосування залежить від того, який митний режим установлено в Україні для тієї чи іншої країни походження товарів.

Порядок обчислення та сплати мита. Обчислення мита проводиться за встановленими ставками за товарними групами. Сплата проводиться декларантом і є підставою для випуску товарів з митниці[6, c. 153-154].

3. Характеристика загальнодержавних і місцевих податків

Податок на додану вартість (ПДВ) займає найбільшу питому вагу в доходах державного бюджету. Це найважливіший непрямий податок, який застосовується в практиці оподаткування у більшості розвинутих ринкових країн.

Об'єктом оподаткування є операції з:

1) продажу товарів (робіт, послуг) на території України;

2) ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на території України;

3) вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами України.

Виключення становлять операції, пов'язані з рухом цінних паперів, валюти, операції по страхуванню і перестрахуванню, залученню коштів в позики, депозити, виплаті заробітної плати, стипендій, пенсій, дотацій тощо.

Податок на прибуток підприємств

Даний податок є вагомим джерелом доходів як Державного, так і місцевих бюджетів; найважливіший з прямих податків, який присутній в системах оподаткування всіх країн. Оподаткування прибутку підприємств в Україні зазнало докорінних змін разом із прийняттям 22.05.1997 р. закону «Про оподаткування прибутку підприємств», який змінив ідеологію оподаткування прибутку та методологію обліку, запровадив податковий облік, наблизив порядок обчислення податку на прибуток до світових та європейських стандартів.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань. Перелік витрат, які можна віднести до валових, встановлюється законодавчо.

Акцизний збір.

За своєю сутністю це непрямий податок на споживачів окремих товарів, визначених законодавством як підакцизні, він включається до ціни цих товарів. Акцизний збір стягується під час здійснення оборотів з продажу підакцизних товарів, вироблених на митній території України, або при імпортуванні таких товарів на митну територію України.

З 1 січня 2000 р. перелік підакцизних товарів значно скоротився, до їх складу в даний час включаються: спирт, алкогольні напої, пиво солодове, тютюнові вироби, нафтопродукти, транспортні засоби та ювелірні вироби.

Платниками акцизного збору є:

а) суб'єкти підприємницької діяльності виробники підакцизних товарів (послуг) на митній території України;

б) нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України безпосередньо або через їх постійні представництва чи осіб, прирівнених до них згідно із законодавством;

в) будь-які суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій;

г) фізичні особи резиденти або нерезиденти, які ввозять (пересилають) підакцизні речі або предмети на митну територію України, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані з-за митного кордону України;

д) юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у підприємств з іноземною інвестицією, які користуються податковими пільгами, а також у державних органів, що здійснюють продаж підакцизних товарів, конфіскованих або вилучених з вільного обігу.

Об'єктом оподаткування виступають: обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів, а для імпортованих товарів митна вартість. Ставки акцизного збору диференційовані в залежності від видів підакцизних товарів, встановлюються в твердому розмірі (в євро) або у відсотках[2, c. 218-221].

Прибутковий податок з громадян

Прибутковий податок з громадян один з найбільш розповсюджених прямих податків, який стягується з доходів фізичних осіб. У більшості зарубіжних країн цей податок поступає в доходи місцевих бюджетів.

Вітчизняний механізм передбачає стягнення прибуткового податку з громадян із сукупного оподатковуваного доходу за календарний рік, що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів, одержаних з різних джерел як на території України, так і за її межами. Це доходи, одержані за місцем основної роботи, за сумісництвом, за виконання робіт по договорах підряду, від здачі житла у найм, від підприємницької діяльності без створення юридичної особи.

Платниками даного податку є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Оподаткування доходів громадян здійснюється за прогресивною шкалою, т.б. з більших доходів податок сплачується за більш високими ставками (від 10% до 40%).

Мито.

Мито це непрямий податок, який сплачується з товарів, які перетинають митний кордон України. Об'єктом оподаткування є митна вартість, т.б. ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товар на момент перетину митного кордону України.

Ставки мита можуть бути:

— адвалорними (в % до митної вартості);

— специфічними (у встановленому грошовому розмірі на одиницю товару);

— комбінованими (об'єднують два попередніх види ставок).

Види мита:

— ввізне мито;

— вивізне мито;

— сезонне мито.

Державне мито.

В доходи місцевих бюджетів надходить державне мито, яке для платників (юридичних та фізичних осіб) виступає як плата, що справляється за вчинення юридичних дій та за видачу документів юридичного значення уповноваженими на те органами. Державне мито справляється із позовних заяв, за вчинення нотаріальних дій, за реєстрацію актів громадянського стану, за видачу документів, віз, дозволів, за прописку, за операції з цінними паперами, за проведення аукціонів тощо.

Плата за землю.

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, яка визначається в залежності від грошової оцінки земель. Земельний податок сплачують власники землі та землекористувачі (крім орендарів). За земельні ділянки, здані в оренду, справляється орендна плата.

Плата за спеціальне використання водних ресурсів.

Платниками платежів за спеціальне використання водних ресурсів є усі суб'єкти підприємницької діяльності, крім тих, які використовують воду виключно для задоволення власних питних і санітарно-гігієнічних потреб; підприємства гідроенергетики та підприємства водного транспорту, які експлуатують річкові водні шляхи. Об'єктом обчислення плати є обсяг води, яку водоспоживачі використовують для власних потреб. Водокористувачам встановлюється ліміт використання води. Нормативи плати за спеціальне використання водних ресурсів затверджуються Кабінетом Міністрів за поданням Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки за погодженням з Міністерством економіки і Міністерством фінансів. За понадлімітне використання водних ресурсів плата стягується у п'ятикратному розмірі.

Плата не справляється за воду, що використовується для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення, для протипожежних потреб, для зовнішнього благоустрою територій міст та населених пунктів; за підземну, морську воду та ін.[8, c. 242-245]

Плата за спеціальне використання лісових ресурсів

Запроваджена з метою забезпечення раціонального і бережливого користування лісовими ресурсами, які є національним багатством країни. Верховна Рада України від імені держави розпоряджається лісами, крім того, вона делегує свої повноваження щодо розпорядження лісами відповідним Радам народних депутатів. Всі лісові ресурси поділяються на лісові ресурси державного і місцевого значення. До лісових ресурсів державного значення належать деревина від рубок головного користування і живиця. Всі інші лісові ресурси, не віднесені до державних належать до місцевих лісових ресурсів.

Податок на промисел.

Податок на промисел надходить до місцевих бюджетів, його сплачують громадяни, які не зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності і здійснюють несистематичний (не більше чотирьох разів протягом календарного року) продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей, товарів. Об'єктом оподаткування є сумарна вартість товару за ринковими цінами, що зазначається громадянином у поданій в податкові органи декларації.

Плата за користування надрами.

Плата за використання надр при видобуванні корисних копалин справляється за видобуті корисні копалини з метою раціонального і економного їх використання. Корисні копалини, так як і лісові ресурси, поділяються на дві групи: державного і місцевого значення. Об'єктом оподаткування платою є обсяг погашених балансових запасів корисних копалин.

Плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин державного значення зараховується в розмірі 40 відсотків нарахованих сум до Державного бюджету України і 60 відсотків у місцеві бюджети. Плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин місцевого значення зараховується до місцевих бюджетів.

Збір на обов'язкове соціальне страхування.

Платниками збору, об'єкти оподаткування та ставки наступні.

Суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян, їх філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичних осіб, а також фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників, сплачують збір в розмірі 5,5% від фактичних витрат на оплату праці працівників (у т.ч. 1,5% від об'єкта оподаткування на збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття).

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, філії, відділення, громадські, бюджетні та інші установи, а також фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників сплачують збір в розмірі 32% фактичних витрат на оплату праці працівників.

Для підприємств, організацій, установ, де працюють інваліди встановлена пільгова ставка збору в розмірі 4% в частині фактичних витрат на оплату праці інвалідів. Для підприємств всеукраїнських організацій інвалідів, де кількість інвалідів не менше 50% загальної чисельності працюючих збір визначається також за пільговою ставкою 4% від об'єкта оподаткування для всіх працівників цих підприємств.

Збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

Платниками збору, об'єкти оподаткування та ставки наступні.

Суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян, їх філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичних осіб, а також фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників, сплачують збір в розмірі 1,5% від фактичних витрат на оплату праці працівників.

Збір до державного інноваційного фонду

Даний загальнодержавний збір сплачують суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності. Ставка збору 1%:

— від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) зменшеного на суму ПДВ та акцизного збору;

— від обсягу реалізації продукції власного виробництва зменшеного на суму ПДВ та акцизного збору для платників збору, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції;

— від суми торговельної або збутової націнки (надбавки) на реалізовані товари для торговельних, посередницьких і постачальницько-збутових підприємств;

— від валового доходу в банківській і страховій діяльності[10, c. 152-154].

Збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Цей збір є екологічним податком, він справляється за:

• викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення;
• скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;
• розміщення відходів.

Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Платниками даного збору є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, які реалізують у оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пиво.

При цьому об'єктом оподаткування виступає виручка, одержувана від реалізації вказаної продукції. Ставка збору встановлена у розмірі 1 відсотка від об'єкта оподаткування.

Кошти одержані від справляння даного збору розподіляються наступним чином:

30 відсотків нарахованих сум збору залишаються на спеціальних рахунках управлінь Держаного казначейства України в Автономній Республіці Крим та в областях і використовуються на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства. Розпорядження даними коштами здійснюють органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим та областей;

70 відсотків нарахованих сум збору перераховуються на спеціальний рахунок управлінь Держаного казначейства України. В свою чергу дані кошти розподіляються таким чином: 70 відсотків використовується на розвиток виноградарства, 30 відсотків на розвиток садівництва і хмелярства. Розпорядником вказаних коштів є центральні органи виконавчої влади, які здійснюють державну політику у сфері виноградарства, садівництва та хмелярства.

Гербовий збір.

Гербовий збір це загальнодержавний збір, який підлягає сплачується суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності при ввезенні на митну територію України товарів, предметів і транспортних засобів.

Справляння гербового збору проводиться з ввізних вантажних митних декларацій, які подаються митним органам у випадках, визначених законодавством.

Фіксований сільськогосподарський податок.

Запроваджений на період з 1.01. 1999 р. по 1.01. 2004 р. з метою спрощення оподаткування і зниження податкового тиску на сільськогосподарських виробників і на цій основі забезпечення стимулювання раціонального використання землі.

Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок таких податків і зборів: податку на прибуток підприємств; плати за землю; податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; комунального податку; збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; збору на обов'язкове соціальне страхування; збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України; збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; збору до Державного інноваційного фонду; плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності; збору за спеціальне використання природних ресурсів (щодо користування водою для потреб сільського господарства)[7, c. 113-117].

Органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку та в межах встановлених граничних розмірів ставок. У межах своєї компетенції вони мають також право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю скасовувати деякі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочення у сплаті місцевих податків та зборів. При цьому в обов'язковому порядку мають справлятися на території відповідної територіальної громади комунальний податок та збори за паркування автотранспорту, ринковий, за видачу ордера на квартиру, за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, з власників собак.

Згідно зі ст. 15 Закону України "Про систему оподаткування" уповноваженими на встановлення місцевих податків і зборів є сільські, селищні та міські ради. Винятком є встановлення збору за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюють обласні ради.

Законодавство встановлює загальні правові засади справляння місцевих податків і зборів.

Об'єктом податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про рекламу" від 3 липня 1996 р. реклама — це спеціальна інформація щодо осіб або продукції, яка поширюється у будь-якій формі або будь-яким способом з метою прямого або опосередкованого отримання прибутку.

Платниками податку з реклами є юридичні особи та громадяни. Податок з реклами сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу: на вулицях, магістралях, майданах, будинках, транспорті та в інших місцях. Граничний розмір податку з реклами не повинен перевищувати 0,1% вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5 % за розміщення реклами на тривалий час.

У Положенні про рекламу визначено, що рекламні агентства — це юридичні та фізичні особи, які виготовляють рекламу за заявками рекламодавців або розміщують зазначену рекламу на рекламних носіях.

Комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Відповідно до чинного законодавства відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати місцевих податків і зборів до бюджету місцевого самоврядування покладається на платників. Контроль за сплатою місцевих податків і зборів здійснюють державні податкові інспекції. Сплачуються за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні юридичних осіб або особистих коштів громадян. У листі від 23 січня 2003 р. № 1-222/416 Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва зазначає, що якщо суб'єкт підприємницької діяльності здійснює торгівлю постійно в одному і тому самому спеціально відведеному для цього місці, то він повинен сплатити збір та одержати дозвіл на весь час торгівлі у спеціально відведеному для цього місці до того часу, поки він буде вважати за потрібне здійснювати торгівлю в цьому місці або поки це місце не буде ліквідоване у встановленому законом порядку. Податковим кодексом планується зменшити кількість і запровадити 9 місцевих податків і зборів, зокрема, податок з реклами, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, податок за використання місцевої символіки, ринковий збір, готельний збір, збір за паркування автотранспорту, курортний податок, збір за організацію гастрольних заходів, збір за видачу дозволів на будівництво у населених пунктах об'єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального житлового, дачного будівництва, будівництва садових будинків і гаражів[1. c. 56-58].

Список використаної літератури

1. Корецька В. О. Фінанси: Навчально-методичний посібник/ В. О. Корецька; М-во освіти і науки України, Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка. — Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. — 141 с.

2. Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 356 с.

3. Опарін В. Фінанси: (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін,; М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. — 2-е вид., доп. і перероб.. — К.: КНЕУ, 2002. — 238 с.

4. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

5. Петровська І. Фінанси : (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/ Ірина Петровська, Дмитро Клиновий,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: ЦУЛ, 2002. — 299 с.

6. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.

7. Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. — К.: Знання , 2007. — 235 с.

8. Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К.: Знання , 2006. — 415 с.

9. Фінанси: Вишкіл студії/ Мін-во освіти і науки України, Тенопільська акад. народ. гос-ва, Ін-т фінансів; Ред. С.І. Юрій, Укл.: Т.О. Кізима, Н.П. Злепко, М.М. Тріпак. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 357 с.

10. Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Бла-гун, та ін.. — К.: Знання , 2006. — 247 с.

11. Фещенко Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Лариса Фещенко, Павел Проноза, Любов Меренкова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. — 209 с.