Бюрократія й бюрократизм у політичному житті суспільства

Вступ

Дослідження бюрократії й бюрократизму дає змогу з´ясувати функціональну значущість цих соціальних явищ, розробити заходи запобігання деформації суспільства, проаналізувати важливі питання соціального управління.

Поява бюрократії як соціального явища пов´язана з потребою управління, регулювання соціально-політичних відносин, і це зумовило формування ще за рабовласницького ладу особливої групи людей, певного соціального прошарку, який спеціалізувався на цьому виді діяльності. Організаційного оформлення ця група набула у вигляді апарату чиновництва. З розвитком суспільства змінювались і організаційні форми і спектр впливу бюрократії, але ніколи не змінювалася сама сутність бюрократії й бюрократизму.

Слід мати на увазі, що тема бюрократії й бюрократизму в політичному житті суспільства є багатоаспектною, її досліджували протягом усієї багатовікової історії розвитку людської цивілізації. Само поняття «бюрократія» вперше з´явилось у 1745 році, його запровадив французький дослідник Вінсент де Турне. Дальший науковий аналіз бюрократії й бюрократизму пов´язаний з іменами таких визначних мислителів, як Г. Гегель, К. Маркс, М. Вебер, Т. Парсонс, Р. Міхельс, О. Тофлер та ін. Термін «бюрократія» походить від франц. bureau — бюро, канцелярія; і грец. kratos — влада, сила і трактувався як панування канцелярії, контори, як специфічна форма соціальної організації і відносин у суспільстві, в якому центри виконавчої влади практично незалежні від більшості її членів. До бюрократії відносили вищий, привілейований прошарок чиновників-адміністраторів у державі.

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення бюрократизму

1.1. Сутність бюрократії й бюрократизму

Поняття «бюрократизм» ширше за своїм змістом, ніж «бюро-кратія», і вживається для характеристики такого стану управління державою чи іншими різними організаціями, де існує «панування канцелярії», відірваність виконавчих органів від інтересів цих організацій, а пріоритет надається власним потребам, де функціонують відносини формалізму, некомпетентності, консерватизму, корупції тощо.

У сучасних наукових дослідженнях простежується широке трактування поняття «бюрократизм», яке використовується для аналізу таких явищ суспільного життя, як недосконалість управління через низький професійний і культурний рівень її працівників, протиставляння групових інтересів суспільним тощо.

Наукові дослідження бюрократії й бюрократизму започаткував Гегель. Він обґрунтував переваги бюрократії й бюрократичних методів управління, які базуються на спеціалізації й поділі праці в урядових структурах. Така спеціалізація, на його думку, давала можливість забезпечувати високу освіченість і професіоналізм, неупередженість і запобігання зловживанням владою та надійний захист державних інтересів [2, c. 155].

У соціально-політичній доктрині Маркса домінує негативна оцінка бюрократії. Вона характеризується як перешкода на шляху історичного прогресу суспільства і представлена як певна соціальна група, управлінсько-організаційна система, особлива корпорація, що має в своєму розпорядженні державу, яка, по-суті, є її приватною власністю. Особливий управлінський статус дає бюрократії змогу, на думку Маркса, підпорядковувати функціонування держави завданням збереження й зміцнення бюрократією свого стану, збереження власних інтересів. Відносини бюрократії й держави є суперечливими, оскільки державні інтереси перетворюються на канцелярські або канцелярські — на державні. І саму державу Маркс розглядав як сукупність різних бюрократичних структур з певними субординаційними зв´язками.

Серед досліджень, які найбільше вплинули на формування наукового уявлення про бюрократію як соціальне явище, політологи виділяють соціальну теорію М. Вебера. Він пов´язував функціонування бюрократії з відносинами управління, панування, позитивно оцінював соціальну роль бюрократії, наголошуючи на тому, що сутність бюрократії — в професіоналізмі управління, складниками якого є раціональні знання управлінської сфери, сувора дисципліна, відповідальність, неупередженість тощо. Ефективність діяльності бюрократії визначається певними умовами та принципами, серед яких:

• створення особливих сфер компетенції шляхом розподілу посад між службовцями, визначення повноважень, якими наділена кожна посадова особа;
• надання прав і забезпечення роботою посадової особи тільки залежно від того, як вона виконує свої службові обов´язки;
• право чиновника регулювати діяльність своїх підлеглих та ін.

Висока оцінка бюрократії М. Вебером (як вершина управлінської раціональності та ефективності; як ідеальний тип управління) пояснюється тими значними перевагами бюрократії, що полягають у створенні раціональних структур з широкими можливостями універсального застосування їх у різних соціальних інституціях. При цьому раціональність М. Вебер розглядав як взаємозв´язок влади, управління та способу життя, а ідеальність — як зразок раціональної організації.

Значну увагу дослідженню бюрократії й бюрократизму приділяють західні й американські вчені, які прагнуть знайти відповіді на питання про сутність бюрократії та про її роль у сучасному процесі управління соціальними процесами, про умови і чинники раціональності її діяльності, про чинники, які призводять до ірраціональності функціонування бюрократії, та про особливості завдань бюрократії в демократичних суспільствах [7, c. 158].

1.2. Передумови бюрократизації суспільного життя

Бюрократія й бюрократизм зумовлені потребами управляти, регулювати всі сфери життєдіяльності суспільства. Останнє є надзвичайно складною системою різноманітних відносин і не може успішно функціонувати без свідомого й ефективного впливу соціальних інституцій.

Як відомо, існують дві основні системи соціального управління: а) адміністративна і б) система демократичного самоврядування.

Адміністративна система базується на принципах жорсткої централізації й чіткої субординації її складників, вертикальності передавання управлінських рішень, які підлягають безумовному виконанню й максимально спрощеному зворотному зв´язку. Прагнення до необмеженої влади, як головна особливість адміністративної системи, визначає особливий статус бюрократії в ньому і сприяє бюрократизації всіх сфер суспільного життя.

Система демократичного самоврядування — ще відносно молода система, основні риси якої втілюються в демократичних державах. Ця система ґрунтується на демократичних началах і на колегіальності управління, на широких можливостях брати участь у вирішенні суспільних справ практично всіх громадян, забезпечує гласність, правдивість та поінформованість своїх громадян і спрямована на забезпечення повновладдя законів. Усе це обмежує владу бюрократії, виключає можливість захоплення влади бюрократією, хоч і не гарантує від бюрократизації суспільного життя. Відносна організаційна самостійність управлінських структур за недостатньо відкритих і контрольованих суспільством умов їхньої діяльності дає чиновникам змогу зосереджуватися на піклуванні про свої інтереси, нехтуючи реальними потребами держави.

У реальному суспільному житті використовуються й інші методи управління, зокрема такі, як економічні, колегіальні, науково обґрунтовані та ін. Кожний з них має свої особливості й переваги, які можна використовувати за певних умов. Однією з найважливіших проблем управління є адекватний вибір моделі поєднання методів управління, які б найкраще відповідали загальним умовам розвитку суспільства [3, c. 126].

Адміністративна система соціального управління є найсприятливішою для бюрократизації всіх сфер життєдіяльності суспільства, тому що спирається на монополію управлінських структур, використовує вольове примусово-командне регулювання суспільних процесів, побудована на засадах ієрархічної піраміди підпорядкування, є замкненою, корпоративною, зумовлена внутрішніми відносинами залежності чиновників.

Економічні передумови бюрократизації суспільного життя пов´язані з вирішальним впливом чиновників на процес розподілу й споживання суспільного продукту. Саме тут реалізуються економічні інтереси апарату управління завдяки створенню переваг і сприятливіших умов для привласнення суспільних цінностей і благ. Отже, бюрократія, маючи свої економічні інтереси і засоби впливу на процес розподілу матеріальних і духовних цінностей (ресурсів) суспільства, зацікавлена в зміцненні свого впливу на економіку, а через це — і в бюрократизації економічної сфери суспільства.

Політичні передумови бюрократизації суспільного життя також зумовлені владно-розпорядчими повноваженнями управлінської еліти. Бюрократія є носієм реальної влади в суспільстві і здатна впливати на всі процеси, що відбуваються в ньому. Як дієвий інструмент реалізації влади, бюрократія може виконувати свої функції навіть в умовах соціальної трансформації або в екстремальних умовах. Певна автономність функціонування бюрократії в разі відсутності ефективного контролю за її діяльністю може призводити до емансипації управлінських структур від виконання покладених на них функцій та завдань і до переорієнтації на власні потреби.

Найбільшого рівня бюрократизації суспільне життя набуває саме в тих державах, де владно-політичною основою режиму є авторитарні форми правління. Взаємозв´язок авторитаризму з бюрократизмом формує таке соціальне середовище, в якому домінують відносини жорсткої ієрархічності, рабської покори, догматизму мислення й соціальної пасивності, що становлять духовно-психологічні передумови бюрократії й бюрократизму. Наявність цих духовно-психологічних чинників, у свою чергу, прискорює відчуження влади і владних інституцій від реальних інтересів суспільства, а громадян — від діяльності інститутів управління. Відбувається фетишизація соціальних цінностей, сенсу і сутності суспільного розвитку. Це однаковою мірою негативно впливає і на діяльність управлінських структур, і на суспільні процеси, бо авторитарність та ієрархічність владних відносин призводять до панування адміністративно-командних методів, до зростання волюнтаризму й суб´єктивізму, консерватизму та бездіяльності чиновників, а суспільство, відповідно, втрачає реальні можливості компетентно вирішувати важливі соціальні проблеми [4, c. 96].

Розділ 2. Основні етапи бюрократизації радянського суспільства

2.1. Командно-бюрократична система як наслідок тоталітаризму і всевладдя номенклатури

Систему влади, що існувала в колишньому радянському суспільстві, дослідники характеризують як командно-бюрократичну систему. її особливість у тому, що регулювання суспільних відносин спиралося тут на суто бюрократичні механізми, основу яких становив командний (примусовий і обов´язковий для виконання) вплив бюрократично-управлінських структур на всі сфери суспільного життя й на кожного громадянина зокрема. Системність проявлялась у цілісності й узгодженості діяльності управлінських структур на основі чітко визначених правил і процедур та відповідних законодавчих актів. Дослідники відзначають, що бюрократизація суспільного життя в радянському суспільстві набула завершеного вигляду, оскільки все було підпорядковано владі бюрократії.

Витоки вітчизняної командно-бюрократичної системи започатковувалися разом із формуванням Російської імперії, яка потребувала великого чиновницького апарату для проведення імперської політики поневолення народів, духовного гноблення й русифікації, що особливо проявлялося щодо українського народу. Серед інших історичних передумов — глибокі пережитки кріпацтва у свідомості й поведінці людей, нерозвиненість капіталізму, низький рівень культури й освіти широких верств населення, значний вплив насильницьких ідей у революційному русі тощо.

Світовий досвід показав, що однією з вагомих умов існування імперії є надзвичайно високий ступінь централізації державного управління. Такий досвід активно використовували в Російській імперії, а пізніше — і в колишньому Радянському Союзі. Ще Вебер зазначав, що соціалізм, побудований на засадах централізованої держави, вимагає порівняно з ринковим капіталізмом вищого ступеня бюрократизації й тим самим створює умови для переродження бюрократії з інструменту раціонального управління в панівну силу («монократичну бюрократію») [11, c. 114-115].

2.2. Особливості бюрократизації радянського суспільства

Після тривалого протистояння різних політичних сил, громадянської війни, що принесла багатомільйонні жертви, почався період воєнного комунізму, який визначають як перший етап бюрократизації радянського суспільства. Характерним для нього стало всезагальне утвердження командних методів у стилі апробованих традицій казарменого комунізму, а отже — і формування довершеної бюрократичної системи управління тоталітарного типу.

Злам непу і знищення решток ринкової економіки, створення системи сталінського соціалізму був другим етапом, який охопив період 20—40-х років 20 ст. Унаслідок жорстоких репресій, придушення навіть найменших проявів опозиційної діяльності відбулося закріплення всевладдя партійно-державної демократії й остаточне відчуження трудящих від політичної влади.

Наступний етап бюрократизації радянського суспільства пов´язують з керівництвом державою М. Хрущова. Цей період характерний проявами волюнтаризму і суб´єктивізму, безмежного новаторства керівництва держави без належного врахування соціальних реалій, а це ще більше посилювало роль бюрократії.

Етапом найвищого розвитку радянського бюрократизму називають період правління державою Л. Брежнєва. Централізація влади й владні повноваження глави держави стають безмежними. Єдина правляча комуністична партія, за конституцією, є керівною і спрямовуючою силою суспільства. Боротьба з інакодумством, ієрархічність, номенклатурність і формалізм стають домінуючими принципами суспільного життя. Відбуваються стагнаційні процеси в усіх сферах суспільства, а це зумовлює необхідність оновлення та інновацій в управлінні.

Період перебудови і незалежного існування Української держави виявив усю складність і суперечливість існуючих соціально-економічних відносин і політичних орієнтацій суспільства, привів до поступового падіння всевладдя компартії і до формування багатопартійності, започаткував демократизацію й реформування економіки і політичної системи. Водночас глибока, тривала суспільна криза засвідчує збереження впливу бюрократії, її нездатність вирішувати складні соціально-економічні проблеми і спрямованість її діяльності на задоволення власних інтересів і потреб [5, c. 85].

Сучасні політичні дослідження визначають бюрократизм як таку систему влади, що ґрунтується на сукупності формальних і неформальних зв´язків службовців, певних повноважень управлінських структур, які дозволяють ігнорувати право жити за власними законами і процедурами, функціонувати бюрократії як надзаконній владі. Авторитарність, корпоративність та ієрархічність бюрократичної влади призводять до деградації соціальної системи.

Нинішній період соціально-економічного розвитку України з особливою актуальністю виявив необхідність підготовки і формування нової управлінської еліти.

Перешкодою бюрократизації суспільних процесів і перетворенню бюрократії з раціональної в ірраціональну структуру, як показує сучасний досвід розвитку держав, є впровадження системи демократичного самоврядування, забезпечення необхідних умов для повноцінного функціонування правової держави і громадянського суспільства.

Розділ 3. Сучасний стан та розвиток бюрократії

3.1.Бюрократія в демократичному суспільстві

Проблеми, пов´язані з роллю та функціями бюрократії в демократичному суспільстві, набувають все більшої актуальності. Особливість статусу бюрократії в демократичному суспільстві зумовлюється суперечливістю вимог до її діяльності: бюрократію хочуть бачити незалежною, відповідальною за свої дії, і водночас — підпорядкованою, залежною від уряду й урядових структур.

Як складовий елемент системи управління, бюрократія є важливою й необхідною умовою функціонування демократичного суспільства. Ефективна й незалежна бюрократія є надійним засобом збереження демократичних засад суспільства, запобігання політичній корупції. І разом з тим бюрократія може бути потенційною загрозою функціонування демократичного суспільства, бо це пов´язане з прагненням необмеженої влади та неконтрольованої діяльності. У сучасних демократичних суспільствах простежуються тенденції посилення впливу бюрократії на розвиток економіки і на розподіл ресурсів, тенденції зростання ролі бюрократії загалом. Потенційна загроза бюрократії демократичній системі полягає в тому, що вона може бути інструментом для розширення й посилення впливу держави, обмеження сфери функціонування громадянського суспільства. Це може статись, якщо бюрократія уникне контролю за її діяльністю з боку тих виборних органів, успішній діяльності яких вона повинна сприяти [8, c. 136].

Суперечливість, а в багатьох випадках невизначеність ролі й функцій бюрократії в демократичному суспільстві призводять до конфліктності, до намагання політичних діячів і керівників бюрократичних структур розширити свої повноваження. Управлінська еліта, з одного боку, залежить від уряду, втілює в життя політику, визначену політичним керівництвом, а з іншого — сама бере участь у розробленні політики уряду, виступає як повноправний партнер.

У сучасних демократичних державах демократія стає все могутнішою і незалежною, її повноваження й компетенція чітко не визначені, часто суперечливі, а це може призводити до загострення боротьби за владу.

Таким чином, для демократичного суспільства наявність могутньої й компетентної бюрократії є важливою умовою його функціонування. І разом з тим для запобігання всевладдю бюрократії, перетворенню інтересів бюрократії у визначальний сенс її діяльності необхідні чітке визначення сфер компетенції, забезпечення відкритості й підзвітності управлінської еліти виборним органам і органам самоврядування [2, c. 65-66].

3.2. Бюрократія в сучасному українському суспільстві

Особливість функціонування бюрократії в сучасному українському суспільстві визначається складними трансформаційними процесами. Об´єктивна необхідність реформування всіх сфер суспільного життя поставила перед усіма управлінськими структурами проблему кардинально змінити систему управління, її принципи, методи, кадрове забезпечення тощо.

Послаблення, а потім і розпад централізованої авторитарної системи управління колишнього Радянського Союзу, втрата впливу чиновницького апарату часів командно-адміністративної системи відкрили можливість формування корпоративної бюрократії. Управлінську еліту України складали представники державної бюрократії переважно міністерств і відомств, партійна еліта, директорський корпус промислових підприємств та колгоспів тощо. З формуванням і зміцненням недержавного сектора економіки зростає вплив компрадорської буржуазії, псевдоринкових, тіньових і кримінальних структур. Значного впливу набуває новостворювана партійно-політична еліта.

Поразка компартії змусила українську політичну й державну бюрократію піти на компроміс з іншими політичними силами, зокрема з силами демократичної орієнтації, залучити і їх до влади і таким чином зберегти на тривалий період свій вплив, реалізувати свої корпоративні інтереси [10, c. 143-144].

Розкол опозиції, пасивність і невизначеність значної частини суспільства щодо реформаційних процесів, нездатність громадян захистити свої соціальні інтереси, права та свободи — усе це дало українській корпоративній бюрократії змогу тривалий час зосереджувати свою головну увагу на задоволенні власних інтересів, уникаючи вирішення найгостріших соціальних проблем.

Суперечливість загальнодержавних і корпоративних інтересів чиновницького апарату не раз виявлялась у протистоянні корпоративної бюрократії реформаційним процесам, у шаленій, що загрожує руйнацією молодої держави, протидії могутніх корумпованих кланів, пов´язаних з управлінськими структурами, зусиллям демократичних сил щодо стабілізації соціально-економічних і політичних відносин. Корумпованість і клановість в Україні, за висновками вітчизняних і зарубіжних експертів, уже протягом кількох років досягають такого рівня, що загрожують національній безпеці.

Отже, нагальними завданнями сучасного українського суспільства є чітке законодавче врегулювання статусу і функцій бюрократії, спрямування її на розв´язання найактуальніших суспільних проблем, повернення довіри громадян до влади та інститутів управління [5, c. 134].

Висновки

Узагальнюючи найважливіші результати досліджень, треба зазначити, що дуже важливо і необхідно, щоб здійснювали управління й виробляли політичні рішення саме професіонали, які пов´язані не лише співробітництвом, взаємозалежністю, а й своєрідною бюрократичною корпоративністю. Необхідність бюрократії зумовлюється самою природою організації та управління соціальними процесами. Водночас домінуюча роль демократії, на думку О. Тоффлера, можлива лише в індустріальному суспільстві, де вона розробляє і втілює в життя стандартизовані рішення, що їх приймають у вищих ешелонах суспільної ієрархії. У новій «суперіндустріальній цивілізації» (інформаційній цивілізації) функції бюрократії, за Тоффлером, будуть виконувати об´єднання, що створюватимуться лише на час розв´язання певних завдань, а централізована бюрократія повинна буде передати свої функції децентралізованим спільнотам. Формування бюрократії стало наслідком дедалі зростаючої політичної централізації суспільства, тоді як демократичний розвиток передбачає децентралізацію всього суспільного життя і, відповідно, втрату домінуючої ролі бюрократії.

Політичні події останніх років все більше привертають увагу дослідників до нових реалій і процесів, у тому числі до^ такого соціального явища, як бюрократія й бюрократизм. Світовий досвід показує, що бюрократія є важливою ланкою системи управління соціальними процесами і потребує ґрунтовного аналізу політологів.

Список використаної літератури

1. Антоненко В. Г., Бабкін В. Д., Бабкіна Ольга Володимирівна, Бебик В. М., Головатий М. Ф. Політологія: Підручник / Ольга Володимирівна Бабкіна (ред.), Володимир Павлович Горбатенко (ред.). — 3. вид., перероб., доп. — К. : ВЦ «Академія», 2006. — 568с.
2. Бабкіна О. В., Безродний Є. Ф., Горбатенко В. П., Дмитренко С. П., Дорофей В. Т. Політологія: Посібник для студ. вузів / О.В. Бабкіна (ред.), В.П. Горбатенко (ред.). — К. : Видавничий центр «Академія», 2004. — 366с.
3. Балтін В. Політологія: Навч.-метод. посіб. / Національний ун-т харчових технологій. — К. : НУХТ, 2005. — 290с.
4. Бойко О. Д., Горбатенко В. П., Денисюк С. Г., Зеленько Г. І., Коваленко А. О., Корнієнко А. О. Прикладна політологія: навч. посіб. / В.П. Горбатенко (ред.). — К. : Академія, 2008. — 472с.
5. Вегеш М. М., Остапець Ю. О., Бондар В. Л., Буркало В. В., Зан М. П. Політологія: підручник / М.М. Вегеш (ред.). — 3-тє вид., перероб. і доповн. — К. : Знання, 2008. — 384с.
6. Воробйов Є. Політологія: наука про політику: Підручник для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.), Микола Іванович Горлач (заг.ред.). — 4. вид., випр. та доп. — К. : Єдінорог, 2002. — 640с.
7. Гелей С. Політологія: Навчальний посібник/ Степан Гелей, Степан Рутар. — 5-є вид., перероб. і доп.. — К.: Знання , 2004. — 645 с.
8. Дробінка І. Г. Політологія: Навчальний посібник/ І. Г. Дробінка, Т. М. Кришталь, Ю. В. Підгорецький; Мін-во освіти і науки України. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 289 с.
9. Іщенко М. Політологія: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Черкаси : Видавництво ЧНУ, 2004. — 387с.
10. Кузь О. Політологія: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2004. — 340с.
11. Обушний М. Політологія: Довідник/ Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Ми-коли Обушного; КНУ ім. Т. Г.Шевченка. — К.: Довіра, 2004. — 599 с.