Бухгалтерський облік. Предмет та його ведення

Категорія (предмет): Бухгалтерський облік

Arial

-A A A+

Зміст

Вступ

1. Предмет бухгалтерського обліку

2. Класифікація господарських засобів і джерелїх формування

3. Господарські процеси як об'єкт бухгалтерського обліку

4. Базові принципи бухгалтерського обліку

5. Метод бухгалтерського обліку

6.Висновки

7.Список використаної літератури

Вступ

Бухгалтерський облік, як і будь-яка інша економічна наука, має свої предмет, об'єкти, суб'єкти і метод.

Предмет — це те, на що спрямована пізнавальна, творча та практична діяльність людей. Тому вибір теми курсової роботи „Предмет і метод бухгалтерського обліку” – являється актуальним .

Предмет бухгалтерського обліку в широкому розумінні — все те, що відображається в обліку, тобто господарська діяльність.

У вузькому розумінні предметом обліку виступають факти (дії, події) господарської діяльності, які трансформуються у своїй сукупності в певний стан і результати господарської діяльності.

Отже, вивчення того, що обліковується, розкриває зміст бухгалтерського обліку, а вивчення того, як ведеться облік, якими способами і прийомами його здійснюють, розкриває його метод.

Бухгалтерський облік як невід'ємна частина системи народногосподарського обліку ґрунтується на наукових основах — діалектичному методі й економічній теорії. Науковий зміст методу бухгалтерського обліку визначається підходом до явищ господарської діяльності підприємств, розгляду всіх засобів і процесів у безперервному їх русі і розвитку, єдності, взаємозв'язку і взаємозумовленості.

Метод бухгалтерського обліку — це сукупність способів і прийомів, за допомогою яких господарська діяльність підприємства відображається в обліку.

В даній роботі ми зупинимося на таких питаннях:

  1. розкриємо сутність предмету бухгалтерського обліку;
  2. характеристика господарських засобів і джерел їх формування;
  3. господарські процеси як об'єкт бухгалтерського обліку;
  4. розкрити базові принципи бухгалтерського обліку;
  5. дати визначення методу бухгалтерського обліку та прийомам.

1. Предмет бухгалтерського обліку

Господарський облік відображає процес розширеного суспільного відтворення, а його окремі види — різні сторони цього процесу. Для визначення предмета бухгалтерського обліку треба з'ясувати економічний зміст його об'єктів, тобто сутність сторін процесу суспільного відтворення, які він відображає і контролює.

У широкому розумінні предметом бухгалтерського обліку є процес створення суспільного продукту в тій його частині, яка може бути охоплена інформацією в єдиному грошовому вимірнику, а також його розподіл, обмін і споживання.

Бухгалтерський облік здійснюється в усіх ланках народного господарства — на підприємствах, в організаціях, установах як виробничої, так і невиробничої сфери і служить для спостереження і контролю за їхньою діяльністю. Кожне підприємство (організація, установа) має певне майно — господарські засоби (будівлі, споруди, устаткування, матеріальні та інші ресурси), які утворюються за рахунок певних джерел (сукупності вкладень засновників, прибутку, позикових коштів тощо). Контроль за наявністю і рухом, а також доцільним використанням засобів у кожному господарстві здійснюється за допомогою бухгалтерського обліку. Отже, господарські засоби, що перебувають у розпорядженні окремих підприємств, і джерела їх формування є об'єктом бухгалтерського обліку і належать до змісту його предмета.

Процес розширеного суспільного відтворення ґрунтується на єдності виробництва суспільного продукту (необхідних суспільству матеріальних благ), його розподілу, обміну (обігу) і споживання. Процес виробництва, тобто створення суспільного продукту, здійснюється у ланках виробничої сфери (промисловість, сільське господарство, будівництво тощо). В бухгалтерському обліку відображаються матеріальні, трудові та фінансові затрати на виробництво цього продукту. Таким чином, суспільний продукт і затрати на його виробництво є об'єктом бухгалтерського обліку і належать до змісту його предмета.

Створений у процесі виробництва суспільний продукт підлягає розподілу. Частина його спрямовується на відтворення спожитих у процесі виробництва предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо), а також на відтворення засобів праці (основних засобів) шляхом повного їх відновлення. Друга частина суспільного продукту спрямовується для оплати праці робітників і службовців; на створення загальнодержавних фондів споживання (у вигляді відрахувань до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, сплати податків від прибутку та інших платежів до бюджету тощо); на створення фонду накопичення (прибутку підприємства). Розподіл суспільного продукту суворо контролюється за допомогою бухгалтерського обліку. В обліку відображаються затрати праці і винагорода, що належить кожному працівникові, контролюються розрахунки з бюджетом по податках та інших платежах, з Пенсійним фондом та Фондом соціального страхування по відрахуваннях, з фінансовими та іншими органами.

Отже, процес розподілу суспільного продукту і зобов'язання та розрахунки, що виникають при цьому, є об'єктом бухгалтерського обліку і належать до змісту його предмета.

Для забезпечення безперервності процесу виробництва створений суспільний продукт підлягає обміну (реалізації). Цей обмін здійснюється у формі купівлі-продажу. Обмін — це процес передачі суспільного продукту від виробника до споживача і є формою взаємозв'язку різних господарюючих суб'єктів. У процесі купівлі-продажу виникають певні витрати, пов'язані з транспортуванням, зберіганням, реалізацією тощо. Крім того, товарно-грошовий обіг зумовлює різні розрахункові взаємовідносини між постачальниками, покупцями, банками по кредитах, з бюджетом та ін.

Звідси, процес обігу суспільного продукту, грошові кошти та розрахунково-кредитні операції, що виникають при цьому, є об'єктами бухгалтерського обліку і належать до змісту його предмета.

Із сфери товарного обігу суспільний продукт надходить у сферу споживання (завершальна стадія розширеного суспільного відтворення). Споживання поділяються на виробниче, невиробниче і особисте. Виробниче споживання характеризує використання частини суспільного продукту у вигляді засобів виробництва (засобів праці і предметів праці) для потреб виробництва (створення матеріальних благ) і в бухгалтерському обліку відображається як органічна частина процесу виробництва.

Невиробниче споживанняздійснюється у ланках невиробничої сфери, призначених для задоволення потреб суспільства (державне управління й оборона країни, освіта, культура, охорона здоров'я тощо). Суспільний продукт у цій сфері споживається повністю і вибуває із кругообігу засобів у народному господарстві. Об'єктами бухгалтерського обліку у невиробничій сфері є бюджетні асигнування, тобто кошти, виділені із державного бюджету для забезпечення діяльності цих ланок народного господарства, і контроль за доцільністю їх використання.

Ознайомлення з основними об'єктами бухгалтерського обліку в процесі розширеного суспільного відтворення дає змогу узагальнити їх і дати визначення предмета бухгалтерського обліку в широкому його розумінні.

Предметом бухгалтерського обліку є процес розширеного суспільного відтворення (виробництва, обміну і невиробничого споживання суспільного продукту), а також використання господарських засобів у цих процесах, які узагальнюються у грошовому вимірнику, для надання інформації, необхідної для управління і контролю.

В окремих ланках народного господарства (підприємствах, організаціях, установах) об'єкти бухгалтерського обліку визначаються виконуваними ними функціями у процесі суспільного відтворення. Так, на підприємствах виробничої сфери об'єктами бухгалтерського обліку є господарські засоби та їх використання в процесі постачання, виробництва і реалізації, розрахунково-кредитні відносини, що виникають при цьому, а також фінансові результати діяльності.

Керівництво будь-яким господарством неможливе без добре налагодженого обліку і насамперед — бухгалтерського. Тому кожне господарство має закінчену систему бухгалтерського обліку, який охоплює всі засоби і процеси, забезпечує необхідною інформацією всі рівні управління.

У вітчизняній економічній літературі трактування предмета бухгалтерського обліку різне.

Предмет краще зрозуміти через його елементи.

Предмет бухгалтерського обліку складається з окремих елементів, складових, які називають об'єктами.Під об'єктом обліку розуміють конкретний засіб (майно), джерело його утворення та їх рух у процесі відтворення.

Варто зазначити, що предмет бухгалтерського обліку обмежується рамками господарюючого суб'єкта. Предметом обліку є не самі об'єкти в їх фізичному розумінні, а інформація про них, необхідна для управління. Предмет обліку — це факти господарської діяльності, які характеризують стан та використання ресурсів підприємства, процес придбання, виробництва та збуту, розрахункові відносини підприємства з фізичними і юридичними особами, результати діяльності підприємства, формування інформації для внутрішніх і зовнішніх користувачів.

Об'єкти, що обліковуються, за економічним змістом та призначенням можна об'єднати в три групи:

  1. господарські засоби (майно);
  2. джерела господарських засобів;
  3. господарські процеси.

Отже, предметом бухгалтерського обліку є господарські засоби за їх складом і використанням, джерела формування та їх цільове призначення, господарські процеси, що відбуваються на підприємстві.

Для поглибленого вивчення об'єктів бухгалтерського обліку, якими є господарські засоби підприємства використовують групування господарських засобів за двома ознаками:

  • за складом і розміщенням;
  • за джерелами утворення (формування).

Майно підприємства — це основні й оборотні засоби, що належать підприємству, розмір яких відображають у бухгалтерському балансі. Оскільки майно відображають в активі балансу, то прийнято майно називати активами.

Активи (від лат. activus— діяльний, активний)— це ресурси, отримані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до збільшення економічних вигід у майбутньому. Вони поділяються за багатьма класифікаційними ознаками, серед яких, з погляду бухгалтерського обліку, основними є такі:

  • за формами функціонування;
  • за характером участі у процесі обороту;
  • за ступенем ліквідності.

За формами функціонування господарські активи поділяють на такі групи:

  • матеріальні,
  • нематеріальні,
  • фінансові активи.

Матеріальні активи — це засоби підприємства, які мають матеріально-речову форму. До групи матеріальних активів підприємства включають: основні засоби, незавершене будівництво, запаси.

Основні засоби — це сукупність засобів праці, які функціонують у незмінній натурально-речовій формі протягом періоду, більшого, ніж один рік від дати введення в експлуатацію. Вартість основних засобів зменшується поступово з їх фізичним і моральним зношуванням. До основних засобів належать: земля, будівлі, споруди, машини, інструменти, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік), а вартісну межу підприємство встановлює самостійно.

Незавершене будівництво — це вартість недобудованих об'єктів, споруд, будівництво яких здійснюють для власних потреб підприємства.

Запаси — це активи, які утримують з метою подальшого продажу, споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, управління підприємством чи які перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу. До запасів відносять: виробничі запаси, тварин на вирощуванні й відгодівлі, незавершене виробництво, готову продукцію, товари.

Нематеріальні активи — це об'єкти довгострокового вкладення (більше року), що мають вартісну оцінку, але не є речовими цінностями (права користування природними ресурсами, майном, права на знаки для товарів і послуг, об'єкти промислової власності, авторські права, гудвіл тощо). Нематеріальні активи, як і основні засоби переносять свою вартість на витрати виробництва протягом строку їх функціонування шляхом нарахування амортизації за встановленими нормами.

Фінансові активи — це група господарських засобів підприємства у формі готівкових коштів та інших фінансових інструментів, які належать підприємству. До цієї групи належать готівкові кошти в національній та іноземній валютах, фінансові інвестиції підприємства в цінні папери та статутні капітали інших підприємств, дебіторська заборгованість різних фізичних і юридичних осіб перед конкретним підприємством за відвантажену їм продукцію, товари чи надані послуги. Фінансові інвестиції та дебіторська заборгованість можуть бути довгостроковими (з терміном повернення понад рік) і поточними (з терміном повернення до року). Фізичних та юридичних осіб, які мають заборгованість перед цим підприємством, називають його дебіторами.

За характером участі у процесі обороту господарські засоби (активи) поділяють на необоротні та оборотні активи.

Необоротні активи — це сукупність майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесі господарської діяльності підприємства. Як правило, до них належать засоби тривалістю використання більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). До необоротних господарських засобів підприємства належать: основні засоби, капітальні інвестиції, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, інші необоротні активи.

Оборотні активи — це сукупність майнових цінностей, які обслуговують поточну господарську діяльність підприємства і повністю споживаються протягом одного операційного циклу, якщо він менший року, тому всю свою вартість одразу переносять на виготовлену з них продукцію. Як правило, до них належать виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, грошові кошти та їх еквіваленти в касі й на рахунках у банку.

За ступенем ліквідності господарські засоби (активи) підприємства поділяють на абсолютно ліквідні, ліквідні й малоліквідні.

Ліквідність активів підприємства — це ступінь можливості конвертування їх у грошову форму з метою своєчасного забезпечення платежів підприємства за поточними фінансовими зобов'язаннями. Розрізняють ступінь ліквідності за строками: якщо конкретний актив підприємства може набути грошової форми протягом місяця, то такий актив високоліквідний або абсолютно ліквідний, протягом 2—3 місяців — ліквідний, протягом 3—6 місяців — малоліквідний.

До абсолютно ліквідних активів належать кошти та їх еквіваленти, зокрема грошові кошти в національній та іноземній валютах в банках і касі, цінні папери тощо.

До ліквідних активів належать поточні фінансові вкладення та дебіторська заборгованість, виробничі запаси, готова продукція, товари.

До малоліквіднихактивів належать основні засоби, незавершене будівництво, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів.

Поняття ліквідності активів широко використовують при оцінці фінансового стану підприємства та фінансовому аналізі. Форма балансу підприємств в Україні, де відображаються активи, побудована за ступенем зростання ліквідності.

Розглянута класифікація активів підприємства за різними ознаками характеризує передусім їх склад, структуру, а також їх розміщення, тобто вказує на те, куди і в що їх вкладено. Всебічна інформація про активи, представлені в класифікації, є важливим об'єктом бухгалтерського обліку й економічного аналізу, оскільки показує, куди і в що було вкладено кошти підприємства.

Наявні господарські засоби (активи) підприємства формуються за рахунок як власних, так і залучених коштів, або, як прийнято говорити, джерел. Тому господарські засоби підприємства за джерелами їх формування та цільовим призначенням класифікують на:

  • джерела власних засобів;
  • джерела залучених засобів.

До власних джерелформування господарських засобів належать кошти статутного та пайового капіталу (кошти, внесені засновниками на час реєстрації підприємства), додаткового та резервного капіталу, прибутку (одержаного за результатами діяльності). Власний капітал підприємства визначається вартістю його майна — тобто чистими активами, що обчислюються як різниця між вартістю майна (активів) і залучених коштів.

У практиці бухгалтерського обліку до власних джерел відносять власний капітал та забезпечення.

До власного капіталу належать: статутний капітал, пайовий та додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, забезпечення та цільове фінансування, доходи майбутніх періодів.

Статутний капітал формується за рахунок сукупності вкладів засновників (власників) у майно підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами (статутом). Розмір статутного капіталу може змінюватися лише за рішенням засновників (акціонерів) за рахунок додаткових вкладень засновників або за рахунок частини прибутку підприємства. Аналогічно формується і пайовий капітал, наприклад у кооперативах.

Резервний капітал є джерелом коштів, призначених для покриття передбачуваних у майбутньому можливих видатків, резервів на списання прострочених боргів, гарантійних зобов'язань, збитків тощо.

Додатковий капітал формується за рахунок емісійного доходу, дооцінки активів, безоплатно одержаного майна тощо.

Фінансування є джерелом коштів за рахунок державного бюджету та інших фізичних і юридичних осіб. Фінансування діяльності підприємства з державного бюджету називають бюджетним фінансуванням. Якщо кошти підприємству з тією чи іншою спеціальною метою (науково-дослідні роботи, підготовка кадрів, соціальні потреби) надає організація, установа чи спонсор, то таке фінансування називають цільовим.

Прибуток підприємства є безпосереднім джерелом поповнення господарських засобів і відповідних резервів. У бухгалтерському обліку відображають не тільки формування прибутку, а й розподіл прибутку між власниками (нарахування дивідендів), виплати за облігаціями, відрахування в резервний капітал та інше використання.

До залучених джерел формування господарських засобів належать ті, що тимчасово надаються в користування підприємству, а потім повертаються їх власникам на узгоджених між ними і підприємством умовах. До таких джерел відносять: кредити банків, позикові кошти під зобов'язання, кредиторську заборгованість. Залучені кошти можуть бути довгостроковими і поточними (короткостроковими) та мають форму зобов'язань.

Кредити — це позики у грошовій або товарній формах на умовах повернення, що їх надають банки чи інші кредитні установи позичальникові (фізичній або юридичній особі). За користування кредитом сплачують відсоток. Залежно від терміну повернення кредити поділяють на довгострокові (понад рік) і короткострокові (до року).

При кредитуванні підприємств банки дотримуються таких принципів: забезпеченість та цільовий характер кредиту, повернення, строковість та оплатність кредиту.

Зобов'язання за облігаціями — це додатково залучені кошти, які отримує підприємство внаслідок випуску і реалізації (емісії) своїх облігацій на умовах повернення і плати у вигляді премій. Як і кредити банків, вони можуть бути довгостроковими та короткостроковими.

Кредиторська заборгованість — це тимчасово залучені підприємством кошти від фізичних та юридичних осіб, тобто заборгованість підприємства перед іншими фізичними та юридичними особами за отриману від них продукцію, надані ними послуги чи виконані роботи, заборгованість за нарахованими але не сплаченими податками та іншими платежами. Кредиторську заборгованість у межах нормативних термінів оплати рахунків чи зобов'язань вважають нормальною, а в разі порушення термінів платежів — простроченою.

Фізичні та юридичні особи, перед якими дане підприємство має кредиторську заборгованість, називаються кредиторами.

У балансі підприємства джерела залучених коштів називають зобов'язаннями. Зобов'язання — це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій, погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Власний капітал і зобов'язання відображають у балансі з правої сторони і називають пасивами.

Отже, власний капітал і зобов'язання є важливими об'єктами бухгалтерського обліку.

У процесі господарської діяльності господарські засоби перебувають у постійному русі, здійснюють постійний кругооборот, змінюючи при цьому форму і вартість, тобто проходять операційний цикл.

Операційний цикл — це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Основними стадіями кругообороту господарських засобів є такі процеси:

  • постачання (купівлі),
  • виробництва(витрачання/зберігання),
  • реалізації (продажу).

Самі господарські процесії в узагальненому вигляді — це взаємодія трьох складових: засобів праці (будівлі, станки, обладнання, інструменти), предметів праці (сировина, матеріали, паливо, енергія), живої праці (робоча сила).

Господарський процес як частина кругообороту господарських засобів складається з первинних елементів — господарських операцій. Під терміном господарська операція розуміють дію або подію, яка викликає зміни у структурі активів, зобов'язань та власному капіталі підприємства. Більшість господарських операцій є наслідком вольових дій юридичних та фізичних осіб, які укладають угоди, здійснюють технологічні операції. Разом із тим господарські операції можуть мати місце в результаті певних подій, скажімо явищ реальної дійсності, що трапляються незалежно від волі людини (стихійне лихо, моральний знос, інфляційний вплив тощо).

Кожна господарська операція має певні ознаки, які характеризують її сутність. Ознакою господарської операції є те, що якісно відрізняє її від інших операцій і разом з тим дає можливість групувати однорідні господарські операції, наприклад, операції з реалізації продукції можуть відрізнятися залежно від умов поставок і покупців. Показники господарської операції забезпечують кількісну характеристику операції з допомогою відповідних вимірників (натуральних, трудових, грошових).

Отже, господарські операції в сукупності складають господарські процеси, які в цілому формують кругооборот засобів (капіталу). Взаємозв'язок господарських процесів.

Процес постачання (купівлі) — стадія кругообороту, на якій гроші перетворюються в засоби виробництва і ресурси праці. Підприємство в результаті забезпечується матеріальними і трудовими ресурсами. При цьому об'єктами обліку тут є витрати на придбання засобів і ресурсів, обсяг їх заготівлі, розрахункові операції з постачальниками.

Процес виробництва — стадія кругообороту, на якій створюють блага шляхом поєднання засобів виробництва з робочою силою (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг). Виготовлений продукт доставляють до споживача. Тут об'єктами обліку є витрати (засоби праці в розмірі зношеної частини, сировина, паливо, енергія, праця та її оплата), собівартість продукції, наявність та рух готової продукції. Процес реалізації, — стадія кругообороту, на якій реалізують вироблену товарну продукцію, і остання набирає грошової форми, що дає можливість продовження наступного операційного циклу кругообороту капіталу. В процесі реалізації об'єктами обліку є витрати, пов'язані з відвантаженням та реалізацією продукції, обсяг відвантаження та реалізації продукції, обчислення доходу та прибутку від реалізації продукції, розрахунки з покупцями та за зобов'язаннями з податковимита іншими органами.

Г — початкова (стартова) сума капіталу в грошовій формі на початок господарської діяльності підприємства;

Зп

Г — Т — Пп. — вартість закуплених (придбаних) засобів праці (Зп),

Рс предметів праці (Пп) і авансованого капіталу на робочу силу (Рс) у формі виплати заробітної плати персоналу підприємства;

В— виробництво, де відбувається взаємопов'язане використання факторів виробництва, результатом якого є готовий продукт;

Т1 — готовий продукт, вартість якого перевищує поточні витрати на величину заново створеної вартості у формі додаткового продукту;

Г1— приріст раніше авансованої вартості у формі прибутку від реалізації продукції.

2. Класифікація господарських засобів і джерел їх формування

Для управління діяльністю підприємства необхідно знати, якими господарськими засобами воно розпоряджається, де ці засоби розміщені, як вони функціонують в процесі діяльності, а також за рахунок яких джерел утворилися і для чого призначені.

Тому господарські засоби прийнято групувати:

  • за функціональною участю в процесі діяльності;
  • за джерелами утворення (формування) і цільовим призначенням.

Класифікація господарських засобів за функціональною участю в процесі діяльності.За функціональною участю в процесі діяльності господарські засоби (ресурси) підприємства поділяються на необоротні й оборотні активи. Згідно з міжнародними стандартами, під активами розуміють ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до надходження економічних вигод у майбутньому (тобто активи — це ресурси підприємства, які мають активно працювати і давати прибуток).

До необоротних активів належать:

  • основні засоби— матеріальні активи, які функціонують у натуральній формі як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері протягом тривалого часу (більше одного року);
  • нематеріальні активи— необоротні довгострокові активи, які не мають матеріальної форми, але мають вартість і можуть приносити підприємству дохід. До них належить вартість придбаних підприємством прав на користування природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової інтелектуальної власності (патентами, винаходами тощо), вартість права на використання програмного забезпечення для ЕОМ та інші права, які визнані об'єктом права власності підприємства;
  • довгострокові фінансові інвестиції— фінансові вкладення в цінні папери (акції, облігації тощо) інших підприємств на період більше одного року з метою одержання доходів (дивідендів, відсотків), збільшення власного капіталу та інших вигод для підприємства;
  • інші необоротні активи(зокрема, довгострокова дебіторська заборгованість юридичних і фізичних осіб, отримання якої очікується підприємством після 12 місяців з дати балансу) та ін.

До оборотних активів належать грошові кошти та їх еквіваленти, які не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу (або протягом 12 місяців з дати балансу).

Під операційним циклом розуміють проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції (товарів, робіт, послуг).

Виходячи з цього, до складу оборотних активів належать:

  • грошові кошти в касі та на рахунках в банках,якщо вони можуть бути вільно використані для поточних операцій. Кошти, заблоковані на рахунках (наприклад, заморожені в іноземних банках), до оборотних активів не включаються;
  • короткострокові фінансові інвестиції.Включаються до складу оборотних активів за умови, якщо вони є ринковими (тобто існує активний ринок, який дає змогу встановлювати їх ринкову вартість) і, як очікується, будуть реалізовані протягом строку, що не перевищує один рік;
  • дебіторська заборгованість,пов'язана з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), належить до оборотних активів, якщо, як очікується, буде погашена протягом операційного циклу;
  • виробничі запаси(сировини, матеріалів, палива, готової продукції, товарів тощо), які є частиною звичайного операційного циклу підприємства. Відносять до оборотних активів, якщо навіть не очікується, що вони будуть використані (спожиті) або реалізовані протягом 12 місяців з дати балансу.

Витрати майбутніх періодів,тобто витрати, які мали місце в поточному або попередніх звітних періодах, але відносяться до наступних звітних періодів (наприклад, витрати на освоєння нових видів продукції, оплачена наперед орендна плата, передплата періодичних видань тощо), можуть включатися відповідно до складу як оборотних, так і необоротних активів.

Класифікація джерел формування господарських засобів підприємства. Джерела формування господарських засобів (активів) підприємства поділяються на дві групи:

  • джерела власних засобів;
  • джерела залучених (позикових) засобів.

До джерел власних засобів належать: власний капітал, забезпечення зобов'язань, нерозподілений прибуток, цільове фінансування і цільові надходження.

До власного капіталу належать: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток.

Статутний капіталутворюється за рахунок сукупності внесків (у грошовому вимірнику) власників (учасників) у майно підприємства для забезпечення його діяльності, передбаченої установчими документами (статутом).

У підприємствах державної форм власності статутний капітал утворюється за рахунок частини виділеного державного національного майна (у вигляді необоротних і оборотних активів) для забезпечення статутної діяльності і в подальшому збільшується за рахунок власного прибутку.

Статутний Капітал підприємств з іноземними інвестиціямиформується за рахунок внесків засновників до його статутного капіталу (валютних коштів, основних засобів, нематеріальних активів тощо). Статутний капітал, зареєстрований в установчих документах такого підприємства, може змінюватися тільки за рішенням його засновників про збільшення або зменшення капіталу, а відповідно, — і частки прибутку кожного з них. Збільшення статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями може бути або за рахунок додаткових внесків засновників, або за рахунок відрахувань до нього частини прибутку; зменшення — в результаті виходу одного або кількох засновників із підприємства, або приписанні збитків, які засновники не зможуть покрити майбутніми прибутками.

Статутний капітал акціонерного товаристваутворюється за рахунок реалізації акцій власної емісії і має дорівнювати сумі, зареєстрованій в установчих документах. Збільшення (зменшення) статутного капіталу акціонерного товариства може відбуватися в результаті збільшення (або зменшення) номінальної вартості акцій, їх кількості (додаткової емісії або анулювання частини акцій, викуплених у акціонерів). Всі зміни статутного капіталу акціонерного товариства вносять до державного реєстру.

Пайовий капіталутворюється за рахунок пайових внесків членів спілок та інших підприємств (колективного сільськогосподарського підприємства, споживчого товариства, житлово-будівельного кооперативу, кредитної спілки тощо), що передбачені установчими документами, для здійснення господарсько-фінансової діяльності.

Додатковий капіталутворюється за рахунок дооцінки необоротних активів, вартості безоплатно одержаних від інших юридичних і фізичних осіб активів тощо.

Резервний капіталстворюється для усунення можливих в майбутньому тимчасових фінансових затруднень і забезпечення нормальної роботи підприємства.

Нерозподілений прибуток— сума чистого прибутку, яка залишилася в обороті підприємства після сплати податків до бюджету та інших обов'язкових платежів і розподілу прибутку між власниками (учасниками) підприємства.

Доходи майбутніх періодів— джерело коштів, одержаних підприємством в поточному або попередніх звітних періодах, але належать до доходів наступних звітних періодів (одержана в рахунок майбутніх періодів орендна плата від орендарів тощо). Вони підлягають зарахуванню до доходів того звітного періоду, до якого належать.

До джерел залучених (позикових)коштів належать зобов'язання по розрахунках, які виникають у підприємства в процесі господарської діяльності і є тимчасовим джерелом утворення певної частини ресурсів (активів) підприємства.

Під зобов'язаннями розуміють заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Підприємства, організації та особи, перед якими дане підприємство має заборгованість по розрахунках, називаються кредиторами, а сама заборгованість — кредиторською.

Зобов'язання поділяються на: довгострокові зобов'язання і поточні зобов'язання.

До довгострокових зобов'язаньналежать:

  • довгострокові кредити банків— заборгованість підприємства банкам по отриманих від них кредитах, строк погашення яких не припадає на звітний період;
  • інші довгострокові фінансові зобов'язання— сума довгострокової заборгованості підприємства щодо зобов'язання із залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки;
  • інші довгострокові зобов'язання(заборгованість по довгострокових векселях, по фінансовій оренді, відстрочених податкових зобов'язаннях тощо).

До складу поточних зобов'язань належать зобов'язання, що підлягають погашенню на вимогу кредиторів, а також та частина зобов'язань, яка буде погашена протягом операційного циклу або протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу. До таких зобов'язань належать:

  • короткострокові кредити банків— сума поточних зобов'язань перед банками за отримані від них короткострокові кредити;
  • кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги— сума заборгованості постачальникам і підрядчикам за одержані матеріальні цінності та надані послуги;
  • поточні зобов'язання по розрахункахз бюджетом та позабюджетних платежах, по оплаті праці, по страхуванню (по соціальному страхуванню, пенсійному забезпеченню, страхуванню майна тощо), з учасниками по нарахованих дивідендах та інших операціях;
  • інші поточні зобов'язання(по векселях виданих, одержаних авансах, внутрішньовідомчих та інших розрахунках).

Класифікація джерел формування господарських засобів (активів) підприємства узагальнена схемою, наведеною нижче :

Класифікація джерел формування господарських засобів (активів) підприємства

Розглянуті дві класифікації господарських засобів (за складом і розміщенням господарських засобів та за джерелами їх формування) характеризують майновий стан підприємства. При цьому, оскільки кожен вид засобів має відповідне джерело утворення, загальні підсумки першого і другого групування повинні бути рівні між собою. Ця рівність служить основою для складання бухгалтерського балансу. Крім того, класифікація господарських засобів та їх джерел значною мірою визначає організацію системи поточного бухгалтерського обліку і характер одержуваної інформації про стан і рух майна підприємства та складання звітності.

3. Господарські процеси як об'єкт бухгалтерського обліку

Основним призначенням сфери матеріального виробництва є виробництво суспільно необхідного продукту. Створення цього продукту відбувається в процесі виробництва. Для забезпечення виробництва має здійснюватися процес постачання необхідними предметами праці (сировиною, матеріалами, паливом тощо). За виробництвом продукції відбувається процес її реалізації. Всі три процеси взаємопов'язані і взаємозумовлені, постійно змінюють один одного і на підприємстві відбувається безперервний кругообіг господарських засобів. Бухгалтерський облік, відображуючи господарські процеси, забезпечує інформацію, необхідну для управління цим кругообігом.

Процес виробництваналежить до основної фази кругообігу господарських засобів: у ньому відбувається створення матеріальних благ. У процесі виробництва відбувається споживання предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо) і засобів праці (у формі їх зносу), а також живої праці робітників (у формі оплати праці). Затрати праці у вартісному вимірнику (нарахованої оплати праці) поряд з вартістю спожитих засобів праці і предметів праці включаються до собівартості випущеної із виробництва готової продукції. Отже, в бухгалтерському обліку відображається як процес виробничого споживання, з одного боку, так і процес створення продуктів праці — з іншого боку.

Вартість заново створеного продукту відрізняється від вартості продуктів, з яких він створений, не тільки якістю і призначенням, а й збільшеною вартістю, оскільки крім вартості спожитих засобів виробництва до неї входить нова вартість, створена працею робітників — національний дохід.

Об'єктами бухгалтерського обліку в процесі виробництва є затрати підприємства на виробництво продукції, що дає змогу визначити її собівартість, а також обсяг виготовленої продукції (в натуральних і вартісному вимірниках).

Дві інші фази кругообігу засобів (постачання виробничих запасів і реалізація готової продукції) відбуваються у сфері обігу. Обіг залежить безпосередньо від виробництва і водночас має певне самостійне значення: він є сполучною ланкою між виробництвом і споживанням.

У процесі постачання підприємство витрачає грошові кошти, а натомість придбаває у постачальників предмети праці, необхідні для виробництва продукції. Об'єктами бухгалтерського обліку в процесі постачання є затрати на цей процес (що дає змогу визначити фактичну собівартість придбаних виробничих запасів), обсяг придбаних предметів праці (в натуральних і вартісному вимірниках), а також розрахунки з постачальниками та іншими підприємствами й організаціями, які виникають у процесі постачання.

Процес реалізаціїполягає у передачі готової продукції, створеної у процесі виробництва, споживачам (покупцям). Така передача здійснюється шляхом купівлі-продажу за укладеними угодами. Внаслідок реалізації підприємство одержує від покупців грошові кошти (виручку від продажу), але в більшому розмірі, ніж їх було витрачено на виробництво і реалізацію продукції на суму чистого доходу (прибутку), що входять до відпускної (продажної) вартості продукції. Отже, прибуток, створений у процесі виробництва, набуває грошової форми у процесі реалізації. Реалізація, завершуючи виробничий процес, забезпечує відновлення і розширення виробництва.

Об'єктами бухгалтерського обліку в процесі реалізації є: обсяг реалізованої продукції (в натуральних і вартісному вимірниках), витрати, пов'язані з реалізацією, фінансовий результат від реалізації (як правило, прибуток), а також розрахунки з покупцями (за реалізовану продукцію), бюджетом (за і податками), банками (по кредитах) та іншими господарюючими суб'єктами, що виникають у процесі реалізації. Отже, бухгалтерський облік відображає не тільки господарські процеси, та й їх результати.

У процесі кругообігу господарські засоби постійно змінюють свою форму: у процесі постачання вони із грошової форми перевтілюються у виробничі запаси; у процесі виробництва предмети праці (під дієш засобів праці і самої праці) набувають форми продуктів праці; у процесі реалізації продукти праці (готова продукція) набувають знову грошової форми.

Перехід засобів підприємства з однієї форми в іншу називається кругообігом господарських засобів. Кругообіг господарських засобів можна показати за допомогою схеми.

Господарські засоби в процесі кругообігу набувають різних форм і водночас перебувають у всіх трьох формах. Це є обов'язковою умовою безперебійності виробництва: порушення в будь-якій ланці процесу кругообігу господарських засобів призводить до погіршення роботи підприємства. Важливе значення для підвищення ефективності використання господарських засобів має скорочення часу їх перебування у кожній стадії кругообігу, тобто прискорення їх обіговості. Збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції зумовлює одержання більшого прибутку господарством.

У ланках невиробничої сфери(державне управління, оборона країни, освіта, культура, охорона здоров'я тощо) до об'єктів бухгалтерського обліку належать бюджетні асигнування (виділені із бюджету кошти для здійснення їхньої діяльності) і контроль за правильністю їх використання.

Таким чином, господарські засоби і процеси, пов'язані з виробництвом і обігом суспільного продукту, а також його невиробничим споживанням, є конкретними об'єктами бухгалтерського обліку і у своїй сукупності складають його предмет.

4. Базові принципи бухгалтерського обліку

Слово принцип (від лат. principium— основа, первоначало)- вихідне положення будь-якої теорії, науки, що визначає всі наступні положення, які випливають з його твердження. На відміну від вихідних положень природничих наук, принципи бухгалтерського обліку розробляються людьми і можуть не діяти в разі зміни економічної ситуації.

Загальне визнання облікових принципів залежить від того, наскільки вони відповідають трьом критеріям, доречності, об'єктивності й здійсненності.

Принцип доречний, якщо інформація про певну господарську одиницю має зміст і принесе користь споживачам інформації.

Принцип об'єктивний, якщо на інформацію не впливають особисті думки, дії чи оцінки тих, хто її готує. Об'єктивність передбачає надійність, перевіреність, відповідність дійсності.

Принцип здійсненний, якщо його реалізація не спричиняє надмірних труднощів чи витрат.

Принцип бухгалтерського обліку — це правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні ґрунтується на таких основних принципах: обачність, повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність доходів і витрат, превалювання змісту над формою, історична (фактична) собівартість, єдиний грошовий вимірник, періодичність.

Обачність — принцип, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку мають запобігати недооцінці зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства. Це означає, що витрати та зобов'язання потрібно відображати в бухгалтерському обліку відразу ж після отримання інформації про ймовірність їх виникнення, а активи та доходи — лише тоді, коли їх реально отримано або зароблено.

Повне висвітлення — принцип, згідно з яким фінансова звітність має містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі. Це означає, що користувачам надана суттєва та доречна інформація про фінансовий стан і результати господарської діяльності підприємства.

Автономність— принцип, який означає, що кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства. Цей принцип застосовується навіть у випадку, коли власник несе повну матеріальну відповідність за зобов'язаннями підприємства. Цей принцип сприяє досягненню чіткого визначення сфери підзвітності, тобто господарська діяльність пов'язується з конкретним суб'єктом.

Послідовність — принцип постійного (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і має бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності.

Безперервність — принцип, який передбачає, що оцінку активів та зобов'язань підприємства здійснюють, виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі. Тобто підприємство не збирається ліквідуватися та істотно скорочувати свою діяльність — не виникає потреби розподілу активів для покриття зобов'язань та розрахунку з власниками.

Нарахування та відповідність доходів і витрат — принцип, який означає, що для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, здійсненими для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображають у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Виходячи з цього принципу, доходи слід відображати в обліку і звітності в тому періоді, коли їх було зароблено, а витрати — на основі відповідності цим доходам. Витрати, які не мають безпосереднього зв'язку з певними доходами, слід відображати в тому періоді, коли вони виникли.

Превалювання змісту над формою — принцип, коли операції обліковують відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Цей принцип засвідчує, що бухгалтерський облік не є засобом простої фіксації формальних даних. Тому наявність чи відсутність первинних документів або законодавчих актів не завжди є підставою для відображення чи невідображення операцій у бухгалтерському обліку з метою складання фінансової звітності.

Історична (фактична) собівартість — принцип, відповідно до якого пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво і придбання. Проте пріоритетність історичної (фактичної) собівартості стосується, головним чином, первісної вартості активів і зобов'язань.

Єдиний грошовий вимірник — принцип вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у фінансовій звітності в єдиній грошовій оцінці. Підприємства України ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність у грошовій одиниці України — гривні. Поряд з тим в аналітичному обліку широко застосовують натуральні й трудові вимірники, іноземні валюти.

Періодичність — принцип, що означає можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності. Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік, а проміжну звітність складають щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року.

Отже, розглянуті десять принципів бухгалтерського обліку і фінансової звітності, які в Україні законодавче закріплено, є важливою складовою методології бухгалтерського обліку і базою для створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, що є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів. На основі принципів розробляють національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, які будуть вивчатися в курсі "Фінансовий облік".

5. Метод бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік як невід'ємна частина системи народногосподарського обліку ґрунтується на наукових основах — діалектичному методі й економічній теорії. Науковий зміст методу бухгалтерського обліку визначається підходом до явищ господарської діяльності підприємств, розгляду всіх засобів і процесів у безперервному їх русі і розвитку, єдності, взаємозв'язку і взаємозумовленості.

Метод бухгалтерського обліку — це сукупність способів і прийомів, за допомогою яких господарська діяльність підприємства відображається в обліку. Він складається з ряду елементів, головні з яких:

1) документація;

2) інвентаризація;

3) рахунки;

4) подвійний запис;

5) оцінка;

6) калькуляція;

7) баланс;

8) звітність.

Разом з тим, бухгалтерський облік має свої, властиві тільки йому способи дослідження, що зумовлені особливостями його предмета, тобто об'єктів, що відображаються і контролюються, а також завдань і вимог, що ставляться до обліку. До цих особливостей передусім треба віднести безперервність кругообігу господарських засобів в процесі діяльності підприємства. Для забезпечення безперервного і суцільного спостереження за господарськими операціями в бухгалтерському обліку застосовується документація — спосіб первинної реєстрації об'єктів обліку. При цьому кожна господарська операція обов'язково оформляється відповідним документом, який служить письмовим доказом її здійснення. Документи (у тому числі складені за допомогою обчислювальної техніки на машинозчитувальних носіях — магнітних, паперових) служать обґрунтуванням для відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку. Тому вони повинні містити всю необхідну інформацію, бути своєчасно складені і підписані посадовими особами, відповідальними за здійснення операції.

Проте в процесі господарської діяльності можуть мати місце такі події, які в момент їх виникнення неможливо оформити відповідним документом (наприклад, природні втрати або псування матеріальних цінностей при зберіганні, несправність ваговимірних приладів, зловживання матеріально відповідальних; осіб, помилки в обліку тощо), що призводить до розбіжностей між фактичною наявністю цінностей і показниками обліку. Для виявлення таких розбіжностей періодично проводять інвентаризацію, під час якої перевіряють фактичну наявність матеріальних цінностей; одержані дані порівнюють з показниками обліку, а виявлені розбіжності (нестачі, лишки) документують і відображають в обліку. Поряд з документацією інвентаризація служить важливим засобом контролю за достовірністю показників обліку, збереженням господарських засобів, законністю здійснюваних операцій.

Бухгалтерський облік відображає велику кількість різноманітних об'єктів — засобів, джерел їх формування, господарських процесів, для узагальнення яких вимагається єдиний вимірник — оцінка. Оцінка — це спосіб грошового вимірювання засобів і процесів. За допомогою оцінки натуральні і трудові вимірники переводять у грошовий. В результаті грошової оцінки підприємство може визначити загальну вартість основних і оборотних засобів, що перебувають в його розпорядженні, контролювати їх використання в процесі господарської діяльності. Грошова оцінка є необхідною передумовою для відображення господарських операцій в обліку.

Основні принципи оцінки господарських засобів встановлюються державними органами і є обов'язковими для підприємств і організацій всіх форм власності, чим забезпечується єдність оцінки засобів у всьому народному господарстві. В окремих випадках оцінка може бути здійснена тільки після відображення всіх затрат, пов'язаних з певним господарським процесом (наприклад, фактичну собівартість готової продукції можна визначити тільки після відображення в обліку всіх затрат, пов'язаних з процесом її виробництва). Собівартість об'єктів обліку (придбаних матеріалів, виготовленої продукції, виконаних робіт) визначають за допомогою калькуляції, яка служить обґрунтуванням для їх грошової оцінки. Отже, оцінка і калькуляція потрібні для вартісного вимірювання об'єктів бухгалтерського обліку.

Господарські операції, оформлені відповідними документами, мають розрізнений характер. Тому виникає необхідність у групуванні операцій за певними однорідними ознаками, щоб отримати потрібну інформацію про наявність і рух окремих видів засобів та джерел їх формування, про здійснення окремих господарських процесів і одержаних по них результатах. Таке групування в бухгалтерському обліку забезпечується за допомогою системи рахунків.

Рахунки бухгалтерського облікує способом групування господарських операцій, оформлених відповідними документами, за економічно однорідними ознаками для систематичного контролю за змінами засобів та їх джерел в процесі господарської діяльності. На кожен об'єкт бухгалтерського обліку відкривається окремий рахунок, записи на якому здійснюють тільки на підставі відповідних документів. В результаті отримують систематизовану інформацію, необхідну для управління, аналізу і контролю за діяльністю господарства.

Господарські операції, що безперервно здійснюються на підприємстві, спричинюють взаємопов'язані і взаємозумовлені зміни в засобах та джерелах їх формування. Це зумовлює необхідність відображати господарські операції в системі рахунків способом подвійного запису, при якому суму кожної операції записують в певному порядку на двох рахунках. Наприклад, операція придбання матеріалів призводить, з одного боку, до збільшення виробничих запасів, а з іншого — до зменшення грошових коштів на рахунку підприємства, сплачених постачальнику за придбані цінності. Тому операцію по придбанню матеріалів записують на двох рахунках: на одному з них відображають надходження матеріальних цінностей, а на другому — витрачання грошових коштів. Відповідно, відпуск матеріалів на виробництво продукції за допомогою подвійного запису відображається як збільшення затрат виробництва і зменшення запасів матеріалів на складах. Такий спосіб запису господарських операцій в системі рахунків розкриває їх економічний зміст і забезпечує контроль за використанням ресурсів.

Таким чином, оцінені об'єкти бухгалтерського обліку підлягають економічному групуванню в системі рахунків із застосуванням способу подвійного запису, що забезпечує взаємозв'язок показників господарської діяльності.

Порядок відображення господарських операцій на рахунках, а також перелік самих рахунків (план рахунків) встановлюється Міністерством фінансів України і є обов'язковим для підприємств усіх форм власності.

Для одержання інформації про наявність і склад майна підприємства періодично складають бухгалтерський баланс, в якому порівнюють сукупність засобів господарства в грошовій оцінці з джерелами їх формування і цільовим призначенням. Оскільки кожний вид засобів господарства має певне джерело утворення, то загальна вартість засобів дорівнює джерелам їх формування. Ця рівність зберігається після будь-якої господарської операції. Обґрунтуванням для складання балансу служать записи на рахунках. Щоб забезпечити достовірність показників балансу, записи на рахунках періодично уточнюють за допомогою інвентаризації. Періодичне складання балансу дає змогу здійснювати контроль за змінами у складі засобів та їх джерелах, визначати фінансовий стан підприємства.

Для одержання інформації про результати діяльності підприємства за звітний період, крім балансу, на підставі записів на рахунках складають інші форми звітності (звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал тощо). Звітність завершує поточний облік у системі рахунків і повністю зумовлена його даними. Показники балансу та інших форм звітності аналізують для одержання інформації, необхідної для управління і контролю. Склад звітності, порядок заповнення звітних форм розробляється і затверджується Міністерством фінансів України за погодженням з Держкомстатом України.

Таким чином, основними способами (або елементами) методу бухгалтерського обліку є:

  • документація й інвентаризація;
  • оцінка і калькуляція;
  • система рахунків і подвійний запис;
  • баланс та інші форми звітності.

При цьому, окремі елементи методу не виступають самостійно, ізольовано від інших, а навпаки, тісно взаємопов'язані між собою і становлять метод бухгалтерського обліку тільки у своїй єдності. Так, документація в бухгалтерському обліку служить способом первинного спостереження за господарськими операціями і є єдиною підставою для відображення їх в системі рахунків; узагальнення об'єктів обліку на рахунках зумовлює необхідність грошової оцінки; взаємозв'язок обліковуваних об'єктів вимагає їх подвійного запису на рахунках; за даними поточного обліку в системі рахунків складають баланс та інші форми звітності. Реальність показників обліку перевіряється й уточнюється за допомогою інвентаризації. Таке поєднання елементів методу бухгалтерського обліку забезпечує суцільне, безперервне і взаємопов'язане відображення господарських операцій, а також одержання узагальненої інформації, необхідної для управління.

Отже, метод бухгалтерського обліку — це система способів, що забезпечують суцільне, безперервне і взаємопов'язане відображення і узагальнення у грошовій оцінці об'єктів обліку для контролю за збереженням господарських засобів і забезпечення інформацією, необхідною для управління.

За умов впровадження автоматизованих систем управління, використання сучасної високопродуктивної обчислювальної техніки всі елементи методу бухгалтерського обліку (рахунки, подвійний запис, оцінка, калькуляція, балансове узагальнення) зберігаються, проте відбуваються докорінні зміни в техніці збирання, реєстрації та опрацювання облікової інформації. Підвищення оперативності й аналітичності облікової інформації має велике значення для посилення стратегічних і регулюючих функцій управління.

Бухгалтерський облік, як і кожна наука, має свій метод. Слово метод (від гр. methodos— дослідження)означає спосіб дослідження явищ, підхід до вивчення явищ, планомірний шлях встановлення істини, взагалі — прийом, спосіб дії. У своїй основі метод є інструментом вирішення головного завдання науки — пізнання об'єктивних законів дійсності з метою використання їх у практичній діяльності людей.

Отже, методологія — це вчення про методи, за допомогою яких пізнають об'єкт дослідження або предмет науки, яким є для нас бухгалтерський облік.

Для розкриття сутності бухгалтерського обліку широко використовують загальнонаукові методи: діалектичний, історичний та системний підходи, метод індукції і дедукції.

Діалектичний метод дає змогу вивчати облік у сукупності процесів, що видозмінюються та взаємозалежні.

Історичний підхід розглядає облік як продукт історичного становлення і розвитку потреб людини і суспільства.

Системний підхід визначає облік як внутрішньо структурований і організований об'єкт. У процесі відображення господарської діяльності економічного суб'єкта використовують методи індукції (від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнення) та дедукції (від загального до часткового, від загальних суджень до окремих або інших висновків). У практиці бухгалтерського обліку більше прикладів індукції, оскільки господарські операції спочатку розкривають зміст мікропроцесів і лише потім відбувається їх групування й узагальнення у звітності. Взагалі методи індукції і дедукції тісно пов'язані з методичними прийомами: синтезом та аналізом, які безпосередньо виявляються в синтетичному та аналітичному обліках.

Теоретичною основою бухгалтерського обліку є економічна теорія з її політичною економією, мікро- та макроекономікою, історією економічної думки. Господарські факти (явища і процеси) вивчають у бухгалтерському обліку за економічними законами і категоріями.

Поряд із загальнонауковими методами та теоретичною основою бухгалтерський облік є самостійною економічною прикладною наукою і має свої специфічні методи (прийоми), обумовлені сутністю самого предмета, технологією обліку! завданнями та вимогами.

Метод бухгалтерського обліку — це сукупність спеціальних прийомів, за допомогою яких вивчають його предмет.

Бухгалтерський облік вивчає свій предмет за допомогою таких методів:

  • хронологічного і систематичного спостереження;
  • вимірювання господарських засобів і процесів;
  • реєстрації та класифікації даних з метою їх систематизації;
  • узагальнення інформації з метою звітності.

Перелічені методи дають змогу формувати бухгалтерську інформацію для зовнішніх і внутрішніх користувачів. Облікові дані формуються за допомогою таких інструментів — елементів методу:

  • документування;
  • інвентаризація;
  • оцінка;
  • калькулювання;
  • рахунки;
  • подвійний запис;
  • бухгалтерський баланс;
  • бухгалтерська звітність.

Методу спостереження відповідають прийоми документування та інвентаризації; вимірювання здійснюють шляхом оцінки і калькулювання; реєстрація та класифікація (поточне групування) проводяться на рахунках за допомогою подвійного запису; узагальнення інформації з метою звітності відбувається у бухгалтерському балансі та фінансовій звітності.

Дані інструменти забезпечують технологію облікового процесу — трансформацію даних про окремі господарські операції в різноманітну інформацію для управління.

Документування — спосіб первинного спостереження і відображення господарських операцій у первинних бухгалтерських документах (рахунках, накладних, чеках, ордерах тощо). Це початок і основа облікового процесу, без якого бухгалтерський облік неможливий. Кожна господарська операція фіксується за допомогою документа, заповненого з дотриманням певних вимог, що надають йому юридичної сили.

Інвентаризація — метод підтвердження достовірності даних бухгалтерського обліку. Проводиться шляхом описування, підрахунку, виміру, зважування й оцінки всіх залишків засобів і коштів у натурі, виявлення фактичної наявності й стану залишків майна підприємства і зіставлення їх з даними бухгалтерського обліку. Це метод контролю наявності та руху майна, заборгованості, роботи матеріально відповідальних осіб.

Оцінка — спосіб грошового вимірювання об'єктів бухгалтерського обліку. За допомогою оцінки натуральні й трудові вимірники (характеристики) господарських засобів перераховують у вартісні. У бухгалтерському обліку оцінка об'єктів обліку ґрунтується переважно на показнику фактичних витрат на їх створення чи придбання (історичної собівартості). Майно та господарські операції оцінюють у національній валюті України шляхом підсумовування проведених витрат.

Калькулювання — це метод обчислення собівартості виготовлення продукції або виконаних робіт, наданих послуг. Суть методу полягає в тому, що обґрунтовують, визначають і розподіляють витрати, які належать до того чи іншого об'єкта калькулювання (виробу, процесу, замовлення тощо). Облік кругообороту капіталу базується на трьох калькуляціях: собівартості придбання (постачання, закупки), виробничої собівартості та повної собівартості реалізованої продукції.

Бухгалтерські рахунки — спосіб поточного групування у встановленому порядку. Рахунок — це локальна інформаційна система для групування економічно однорідних об'єктів обліку. Рахунок відображає стан та рух засобів, їх джерел і господарських процесів.

Подвійний запис — метод відображення господарської операції на рахунках; техніка бухгалтерського обліку. Подвійний запис є продуктом кругообігу господарських засобів, відображає подвійність господарських процесів. Суть його полягає у подвійному відображенні в бухгалтерському обліку кожної господарської операції: за дебетом одного і кредитом іншого рахунка однієї і тієї ж суми. Подвійний запис не тільки важливий технічний, а й контрольний прийом.

Бухгалтерський баланс — метод узагальнення даних через рахунки і подвійний запис. Баланс показує склад майна суб'єкта діяльності за видами (складом і використанням) і джерелами утворення на певну дату в узагальненому вартісному вимірнику. Містить дані для аналізу фінансового стану його активів та ліквідності підприємства. Бухгалтерський баланс показує залишки на рахунках, які характеризують, з одного боку, майно суб'єкта господарювання, а з другого — його власний і залучений капітал. Бухгалтерський баланс є однією з основних форм бухгалтерської звітності.

Бухгалтерська звітність — метод підсумкового узагальнення й одержання підсумкових показників за звітний період. Це впорядкована система взаємопов'язаних економічних показників господарської діяльності підприємства за звітний період. Звітність складається за певними правилами і стандартами на підставі даних рахунків бухгалтерського обліку з певною системою їх групування.

Методичні прийоми бухгалтерського обліку взаємопов'язані, доповнюють один одного і в сукупності становлять одне ціле — метод бухгалтерського обліку.

Прийомами, які можуть бути застосовані в теорії та практиці бухгалтерського обліку, є:

  • аналіз;
  • синтез;
  • індукція;
  • дедукція;
  • моделювання;
  • абстрагування;
  • аналогія;
  • експертиза;
  • зустрічна перевірка;
  • логічна перевірка;
  • арифметична перевірка;
  • тематична перевірка;
  • камеральна перевірка;
  • документальна перевірка;
  • перевірка за змістом;
  • формальна перевірка;
  • нормативно-правова перевірка;
  • перевірка версії;
  • балансовий метод;
  • інвентаризація;
  • вибіркові спостереження;
  • суцільні спостереження;
  • контрольні замірювання робіт;
  • контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво;
  • контрольний обмір.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підприємство самостійно визначає систему і форми внутрішньогосподарського обліку, звітності та контролю господарських операцій.

У процесі функціонування бухгалтерський облік сформував свій метод у системі прикладних економічних наук.

Широкого розповсюдження в практиці бухгалтерського обліку набув такий прийом дослідження, як аналіз (від гр. analyses — розклад) — процес розчленування явища або предмету на складові частини.

Аналіз — це не тільки вивчення предмету шляхом розчленування його на складові, кожна з яких аналізується окремо у межах одного цілого, але часто-густо прийом економічного аналізу застосовується для розкриття причинних зв'язків, що зумовлюють результати явищ і процесів (середні й відносні величини, групування, індексний метод, коефіцієнти автономії, довготермінового залучення коштів, маневрування власними коштами підприємства, нагромадження амортизації, реальної вартості основних засобів, коефіцієнти ліквідності (платоспроможності) тощо).

Але в окремих випадках під час дослідження господарсько-фінансової діяльності підприємства не уникнути синтезу (від гр. sunthhesis— сполучення, поєднання, складання) — прийому дослідження об'єкта в його цілісності, в єдності його частин.

Наприклад, аналізуючи виконання умов договорів на постачання товарів за окремими підприємствами фірми, наприкінці роблять загальний висновок про забезпечення товарними запасами по фірмі в цілому.

Індукція(від лат inductio- наведення) — прийом дослідження, за яким загальний висновок складається на підставі ознайомлення не за всіма ознаками, а лише за їх частиною, тобто шляхом отримання висновків від окремого до загального (наприклад, витрати за елементами вивчають, насамперед, за даними аналітичного обліку, а відтак — синтетичного обліку).

Дедукція(від лат. deduction— виведення) — прийом дослідження, за яким передусім вивчається стан об'єкта в цілому, а потім — — стан його складових елементів, тобто висновки одержують від загального до окремого (наприклад, витрати досліджують загалом по всій фірмі, а відтак — за окремими дочірніми підприємствами).

Моделювання(від лат. modulus— міра, зразок, стандарт, тип, марка) — спосіб наукового пізнання, який грунтується на заміні об'єкта, що вивчається, на його аналог, модель, що містить істотні прикмети оригіналу.

Абстрагування(від лат. abstrahere— відволікати) — прийом відволікання, тобто за допомогою абстракції переходять від конкретних об'єктів до загальних понять (за перевіркою стану збереження матеріальних цінностей на окремих

складах, абстрагуючись, роблять висновки щодо зберігання їх на гуртовні у цілому).

Аналогія(від гр. analogia— відповідність, подібність) — прийом наукових висновків, за допомогою якого досягається пізнання ознак суб'єктів на основі їх подібності до інших. Застосовується для підтвердження ідентичності підписів у відомостях на виплату заробітної плати, отримання грошей під звіт на підставі видаткових касових ордерів, отримання матеріальних цінностей матеріально відповідальними особами на підставі накладних, рахунків-фактур тощо.

Експертиза(від лат. expertus— досвідчений) — дослідження, що виконують залучені фахівці (експерти), експертні комісії, які завершуються створенням акту, висновку чи сертифікату якості, відповідності; перевірка дійсності документів, грошових знаків, цінних паперів.

Зустрічна перевірка(від англ. mutualcheck) — перевірка достовірності, доцільності й правильності відображених документів, що належать до однієї й тієї ж або різних, але взаємопов'язаних господарських операцій та знаходяться в різних підрозділах підприємства, що перевіряється, або на інших підприємствах.

Логічна перевірка(від англ. logicalchecking) — здійснюється шляхом зіставлення господарських операцій, відображених у документі, з різними взаємопов'язаними показниками та фактами, щоб з'ясувати, чи була об'єктивна можливість здійснення такої операції.

Арифметична перевірка(від англ. arithmeticcheck) — перевірка документів, що здійснюється з метою з'ясування правильності підрахунків та виявлення зловживань, що приховані за неправильними арифметичними діями (виявлення випадків викривлення собівартості продукції, обсягів будівельно-монтажних робіт, привласнення грошей тощо).

Тематична перевірка— проводять податкові адміністрації за завданням вищих податкових органів на основі

оперативної інформації, наданої податковою міліцією чи іншими правоохоронними органами. Метою перевірки є дослідження питань бухгалтерського обліку (обліку валютних операцій, результатів зовнішньоекономічної діяльності, порядку оподаткування та ін).

Камеральна перевірка— перевірка правильності розрахунків платників податків з бюджетом, яку здійснюють у податковій адміністрації на основі поданих звітів, розрахунків, декларацій.

Документальна перевірка— перевірка правильності розрахунків платників податків із бюджетом, яку здійснюють безпосередньо на підприємстві за даними бухгалтерського обліку, звітності та первинних документів.

Перевірка за змістом(від англ. conceptualchecking) — перевірка законності господарських операцій, що відображені у документах.

Перевірка формальна(від англ. formalcontrol) — перевірка правильності здійснюваних виправлень у документах, наявності та достовірності тих реквізитів, які передбачені для даного типу документів. За допомогою формальної перевірки можна визначити наявність недоброякісних документів.

Нормативно-правова перевірка(від англ. legalchecking) — є можливість виявити неправильність застосування у документах цін, розцінок, розміру податків, норм трудових затрат, природного убутку, витрат сировини і матеріалів, виходу готової продукції, відповідність продукції стандартам і технічним умовам, дотримання інших нормативів; перевірка господарських операцій з точки зору їх відповідності різним нормативним актам, інструкціям, стандартам, положенням, чинним законодавчим актам (при нарахуванні заробітної плати, списанні витрат на собівартість продукції (робіт, послуг), застосуванні норм природного убутку і т. п.).

Перевірка версії(від англ. versionckeck) — передбачає перевірку тих наслідків, які логічно обумовлені версією. Коли

всі наслідки підтверджені документами, версія вважається перевіреною і доведеною.

Балансовий прийомполягає у порівнянні, зіставленні протилежних величин, які характеризують одне і те саме явище (наприклад, активи і пасиви). Він застосовується для перевірки правильності ведення обліку в грошових і натуральних одиницях виміру, при складанні балансу.

Інвентаризація(від лат. inventarion— опис) — перевірка наявності й стану об'єктів органолептичним способом, тобто шляхом огляду, підрахунку, зважування, обміру тощо.

По суті інвентаризація — це перевірка фактичної наявності запасів, сировини, готової продукції, товарів та інших цінностей, які зіставляють з даними бухгалтерського обліку і отримують результат — нестача, надлишок, пересортиця, природний убуток,

Контрольні замірювання робіт— прийом фактичного контролю за дотриманням норм витрачання сировини та матеріалів у виробництві, на будівництві, транспорті тощо.

Найчастіше контрольне замірювання застосовується для перевірки фактично виконаних і зданих за актом здавання — приймання будівельно-монтажних робіт (при цьому встановлюють економію або перевитрати будівельних матеріалів).

Контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво, або контрольний розкрій матеріалів, здійснюється з метою перевірки фактичного витрачання сировини і матеріалів у виробництві, виходу готової продукції, відходів виробництва, продуктивності обладнання, а також з'ясування реальності розробки і застосування норм витрачання сировини і матеріалів, палива тощо. Цей спосіб є ефективним засобом виявлення випадків необгрунтованого списання сировини і матеріалів на випуск продукції як за завищеними нормами, так і понад встановлені норми. Результати контрольного запуску оформляються актом, який підписуютьперевіряючий, технолог і працівники підприємства. Як виникає потреба у висновку спеціаліста, то за згодою керівника підприємства запрошують фахівців. За необхідне сировина чи готова продукція можуть підлягати експерт або лабораторному аналізу для визначення їхньої якості.

Прийом контрольного обміру. За його допомогою фактичний обсяг виконаних робіт на окремих ділянках зіставляється з обсягом робіт, оформлених за документами, підставі яких здійснено нарахування заробітної плати списання матеріалів, а також з обсягом робіт, передбачених проектно-кошторисною, нормативною і технологічною документацією. Крім того, за допомогою контрольного обміру можна виявити факти завищення виконаних або незапроцентованих робіт. При виявленні завищеної вартості виконані робіт не допускається залік вартості виконаних, але не включених в акти приймання робіт.

За результатами обміру перевіряючий складає акт і відомість перерахунку вартості робіт. Ці документи підписують перевіряючий, представники замовника і підрядника.

Кожну господарську операцію оформляють відповідним документом, який є письмовим підтвердженням її здійснення. Але не всі явища можуть бути зафіксовані документах (природний убуток, помилки в обліку тощо). А тому виявити не зафіксовані у документах явища допомагає інвентаризація, при якій засоби перевіряють в натурі отримані дані порівнюють з бухгалтерськими, а виявлені розходження (нестачу, надлишок, пересортицю, природник убуток) записують у порівняльну відомість.

Оцінка— це спосіб переведення натуральних і трудових показників у грошові, що є підставою для запису їх у бухгалтерському обліку.

Для того, щоби з'ясувати суму затрат по кожному окремому об'єкту (наприклад, за готовою продукцією) необхідно визначити собівартість за допомогою калькуляції — основи грошової оцінки суб`єкта.

Кожна господарська операція відображається на рахунках способом подвійного запису (на дебеті одного і кредиті іншого рахунка).

Бухгалтерський облік використовує систему рахунків як спосіб групування господарських операцій за економічно однорідними ознаками з метою контролю за складом господарських засобів і джерелами їх утворення у процесі господарської діяльності. Ці господарські операції відображаються у спеціальних таблицях, тобто на рахунках бухгалтерського обліку.

Баланс відображає господарські засоби за їх складом і розміщенням з одного боку, та джерелами їх утворення і цільовим призначенням — з іншого. Це звіт про фінансовий стан підприємства на певну дату.

Бухгалтерська звітність — це система взаємопов'язаних показників, які характеризують господарсько-фінансову діяльність за відповідний період.

Висновки

Отже, ми в своїй роботі розглянули предмет і метод бухгалтерського обліку і можемо зробити наступні висновки.

  • Предметом бухгалтерського облікує господарські засоби за їх складом і використанням, джерела формування та їх цільове призначення, господарські процеси, що відбуваються на підприємстві.
  • Предметом бухгалтерського обліку є процес розширеного суспільного відтворення (виробництва, обміну і невиробничого споживання суспільного продукту), а також використання господарських засобів у цих процесах, які узагальнюються у грошовому вимірнику, для надання інформації, необхідної для управління і контролю.
  • Метод бухгалтерського обліку— система способів і прийомів, що забезпечують суцільне, безперервне і взаємопов'язане відображення та економічне узагальнення в грошовому вираженні об'єктів бухгалтерського обліку з метою охорони права власності та контролю за процесами отримання прибутку, його руху та розподілу.
  • Бухгалтерський облік вивчає свій предмет за допомогою таких методів:

— хронологічного і систематичного спостереження;

— вимірювання господарських засобів і процесів;

— реєстрації та класифікації даних з метою їх систематизації;

— узагальнення інформації з метою звітності.

Список використаної літератури

  1. Бутинець Т. А. Бухгалтерський облік: Навч. посібник; Ред. Ф.Ф.Бутинець; М-во освіти і науки України; Житомир. інж.-технол. ін-т. -Житомир: ПП "Рута", 2000. -670 с.
  2. Бухгалтерський облік: концептуальніоснови теорії: Навчально-практичний посібник для студентів вищих навчальних закладів за спеціальністю "Облік і аудит"/ Н. І. Верхоглядова, С. Б. Ільіна, В. П. Шило, О. М. Брадул; Ред. В. В. Сопко; М-во освіти і науки України, Ін-т підприємництва "Стратегія". — Київ: ТОВ "Видавничий дім "Професіонал", 2004. -179 с.
  3. Джога Р. Т. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Підручник; Ред. Роман Джога,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2003. — 483 с.
  4. Загородній А. Г.Бухгалтерський облік: Основи теорії та практики: Навч. посіб. -2-е вид., перероб. і доп.. — К.: Знання, 2003. -327 с.
  5. Косміна Р. М. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. — К.: Вища шк., 2003. -173 с.
  6. Лень В. С.Бухгалтерський облік в Україні: основи та практика: Навчальний посібник; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. -575 с.
  7. Лишиленко О. В. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник,. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -631 с.
  8. Матвіїв М. Я. Бухгалтерський облік на малих підприємствах за різними формами: Навчальний посібник; М-во освіти і науки України. -2-е вид., стереотипне. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. -350 с.
  9. Сопко В. В. Бухгалтерський облік: Навч. посібник; Ред. О.П.Бондаренко; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. -К.: Вид-во КНЕУ, 1998. — 448 с.
  10. Сопко В. Природа бухгалтерського обліку // Економіка. Фінанси. Право. -2001. -№ 1. — С.33-35
  11. Чебанова Н. В. Бухгалтерський облік: Посібник; — К.: Академія, 2002. -671 с.