Чайна церемонія в Японії

Категорія (предмет): Культурологія та мистецтво

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Історія розвитку та становлення чайної церемонії.

2. Мистецтво чайної церемонії в Японії.

3. Особливості чайного ритуалу.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Великий вплив на розвиток японської культури в таких її проявах, як архітектура, облаштування садів і прикладне мистецтво, надала чайна церемонія (тя але ю).

Чай став відомий в Японії у VII ст. Звичай пити чай, як і багато іншого, проник в країну з Китаю під час запозичення багатої континентальної культури сусідньої держави. Як це часто траплялось у Японії, чужа культура була не лише сприйнята, але й творче переосмислена. У Японії процес приготування та пригощання чаєм був піднесений до рангу мистецтва, були розроблені каноничні правила чайного дійства, побудовані спеціальні чайні кімнати (cha-shitsu), знання та досвід стали передаватися від вчителя до учня в процесі осягнення духовних, філософських, естетичних та моральних принципів Шляху Чаю.

Вже у XVI столітті європейські　мандрівники, які повернулися з Японії, писали про «чайні церемонії»-«chanoyu», на яких вони спробували надзвичайний напій яскраво-зеленого кольору з гіркуватим присмаком «matcha». Вони розповіли, що крім звичайного чорного та зеленого чаю в Японії є так званий «церемоніальний чай», а сама чайна церемонія чи Шлях Чаю, як її називають самі японці, являє собою вишукану форму спілкування. Називалось ім’я відомого чайного майстра того часу — Сен-но-Рікю. Ця талановита людина зробила значний внесок в розвиток чайного ритуалу та розповсюдження духовних ідеалів чаю. Пам’ять про нього живе в Японії й сьогодні.

1. Історія розвитку та становлення чайної церемонії

До Японії чай потрапив в VIII ст. Його могли привезти буддійські ченці з Китаю, Кореї або Індії, а також японські мандрівники, що відвідували танський Китай. Вважається, що перші плантації чаю були розбиті ченцем Сайсьо в Кіото, біля підніжжя священної гори Хейдзан в 802 р. Проте тільки з XII в. вживання чаю набуває в Японії широке поширення. Це було пов'язано з діяльністю священика Ейсая (1141-1215). Разом з декількома японськими буддійськими ченцями він побував в Китаї. Повернувшись на батьківщину в 1191 р., Ейсай почав проповідувати серед японців дзен-буддизм. Крім того, він привіз з Китаю чайні кущі і став вирощувати чай при дзен-буддійському монастирі.

Чай підносили Будді. Його пили під час релігійних ритуалів і медитацій. Ейсай в своїх творах особливо підкреслював користь чаю для збереження і зміцнення здоров'я.

Розповсюдженню культури чаю і чаювання сприяв і засновник іншого напряму дзен-буддизму в Японії священик Доген (1200-1253), що також побував в Китаї. В XII-XV віках з посиленням впливу дзен-буддійських монастирів пиття чаю одержує популярність не тільки серед ченців, але і серед самураїв, городян, аристократів.

Починаючи з XII в. з Китаю до Японії проникає спосіб приготування роздрібненого чаю. Звідти ж прийшов і звичай влаштовувати своєрідні розваги у формі чайних турнірів. Спочатку такі турніри проводили ченці в монастирях, причому в них брали участь і самураї — прихильники дзен-буддизму. Особливо широке поширення чайні турніри набули в XIV-XV вв. В аристократичних кругах їх влаштовували в двох'ярусних павільйонах, перший поверх яких іменувався "гостьовою терасою", а верхній — "чайним павільйоном".

У чайному павільйоні в "червоному кутку" вивішувалися китайські буддійські свити, іноді це були і китайські картини із зображенням квітів і птахів або пейзажів. На столи перед свитами ставили китайські вази для квітів, курильні і свічники. Всі ці предмети іменувалися "китайськими речами". На інших столиках поміщали тарілки з легкою закускою і судини з напоями.

Звичайно гості збиралися на першому поверсі павільйону, де їм подавалося пригощання. Після невеликого бенкету гості виходили в сад і прогулювалися по його алеях. Сади при павільйонах, де проводилися чайні турніри, були прогулянковими, а не "споглядальними". Поки гості милувалися садом, "господар" чайного турніру закінчував всі приготування. Після його запрошення гості розсаджувалися в певному порядку на ослін, покриту шкурою леопарда, а "господар" — на бамбуковий стілець.

Спочатку три чашки чаю ставилися перед свитами із зображенням Будди. Потім "подавець чашки" (ним, як правило, був син "господаря" чайного турніру) вручав кожному гостеві по черзі чашку з потовченим порошком зеленого чаю, вносив вазу з киплячою водою і бамбуковий чайний віник, наповнював чашу гостя кип'ятком і розмішував чайний порошок віником. Коли всі гості випивали перший запропонований сорт напою, вносилися нові чашки і пропонувався новий сорт. В ході чайного турніру гості повинні були відібрати "хороші" і "погані" сорти. Той, хто правильно вгадував більше число сортів, відзначався призом. Чаювання тривали довго, протягом декількох годин, і носили назви "турнір десяти чашок", "турнір п'ятдесяти чашок", "турнір ста чашок". Чайні турніри перетворювалися на веселі розваги[7, c. 46].

Здавна тяною була неодмінним атрибутом зустрічей японських філософів, поетів і художників. Поступово ця процедура захоплювала і інші шари суспільства, і в XVI — XVII ст. вона стала популярною серед японської аристократії і самураїв. Чайна церемонія як мистецтво тяною оформилася у свого роду систему відпочинку від буденних турбот. В самій класичній формі вона стала відбуватися в чайних будиночках "тясіцу".

2. Мистецтво чайної церемонії в Японії

Ніде чай не має такого символічного значення в житті людини, як у Японії. Тут чаювання — спеціальна церемонія (тя-ною), в якій злилися споглядання природи і предметів мистецтва, роздуми і спілкування. Приготування чаю – це творчість, особливий ритуал, що вимагає тиші, самоти, спокою.

При всьому різноманітті чаїв у Японії існують два основні типи — листовий і пудра. Вищий сорт зеленого чаю — гекуро (у перекладі — коштовна крапля) готують з перших верхніх листочків чайного куща; стертий на порошок він називається маття. Цей чай-пудра призначений лише для чайної церемонії. Чай другого збору — листочки, розташовані на другому ярусі куща, — називається сентя. Це загальна японська назва зеленого чаю. Він недешевий, його подають в добрих ресторанах і вдома, приймаючи гостей. У повсякденному житті японці переважно п'ють бантя, який готують з більшого і старого листя нижньої частини куща. Саме цей різновид чаю подають безкоштовно у всіх ресторанчиках. Він містить мало кофеїну, в підсмаженому бантя відчувається ледь вловимий запах диму, і зазвичай його п'ють улітку холодним.

Також у японців є кукітя, який готують не з листків, а з гілочок і стебел чайного куща, тому він містить мізерну кількість кофеїну. Кукітя не заварюють, а варять на зразок українських чаїв з лікарських трав. У Японії вам неодмінно запропонували б гемайтя — суміш крупного зеленого чаю з повітряними зернами рису, ячмінний чай — мугітя, його п'ють холодним, і чай з морської капусти — комбутя, який робиться з пудри морської капусти. Ритуальним японським чаєм вважається сакураю – заварені окропом підсолені квіти сакури. Його прийнято подавати на весіллях і святах, якими японці вшановують зміну пір року. Все різноманіття відомих і не відомих нам сортів чорного чаю японською звучить як "котя".

Як же відбувається чайна церемонія в сучасній Японії? Господар будинку надсилає запрошення друзям, і ті за два-три дні до чаю дякують йому за виявлену увагу. В день чаювання гості збираються за 15-20 хвилин до призначеного часу в спеціальній кімнаті й вибирають почесного гостя (секяку), яким здебільшого стає людина старшого віку або високого соціального статусу. Чаювання починають з густого чаю. Господар розставляє весь посуд так, щоб він був під рукою, і починає чайне дійство. Спочатку напій готується в одному великому горняті для всіх гостей. За традицією, гості по черзі п'ють з нього, передаючи одне одному. Вважається, що це викликає відчуття близькості. Всі гості висловлюють своє захоплення великим горням для чаювання, секяку від імені усіх просить господаря розповісти історію цього посуду. Після густого чаю подається рідкий. В цей час вносять подушки і таці з тістечками. Рідкий чай готується для всіх відразу в декількох філіжанках. Причому, перед тим як пригубити горнятко, його тричі повертають за годинниковою стрілкою, а коли воно спорожніє, — повертають ще двічі[6, c. 32-35].

У Японії існує багато форм чайної церемонії, проте класикою визнано лише декілька: "нічний чай", "чай зі сходом сонця", "вечірній чай", "вранішній чай", "післяобідній чай", "спеціальний чай". Скажімо, "нічний чай" починається при місяці. Гості приходять приблизно о пів на дванадцяту і йдуть не пізніше четвертої ночі. Як правило, заварюють порошкоподібний чай. Готується він на очах гостей: господар звільняє листки від прожилок і подрібнює їх на порошок у фарфоровій ступці. (Характерним для японського способу заварювання чаю є те, що вода не доводиться до кипіння.) Такий чай буває дуже міцним, його не подають натщесерце, а спершу частують гостей легкими закусками. Чай "зі сходом сонця" п'ють о третій-четвертій ранку. Після цього добрі манери велять залишатися в гостях до шостої. Натомість перед шостою вечора починається вечірній чай. Вранішній практикується у спеку тощо.

Існує вісім різновидів японського чаю. Найпоширенішими є шість сортів:

Сен-Ча ("ча" — чай по-японськи): самий типовий вид японського зеленого чаю, що покриває 85% усього обсягу. Збирають тільки м'якоть чайних листів. Збір відбувається звичайно раннім летом. Існує також і елітний сорт того ж сен-ча, зібраний раніше, у якого смак ніжніше, солодше й менш гіркий. І той, і інший чай після парової обробки мнуть і висушують. Чим чай зеленіший, тим він краще. Сен-Ча не повинен містити жодного стебла. Тільки листи, скручені в тоненькі трубочки. Чим вони дрібніше, тим якість гірше. Вони можуть бути довгенькими, але розрубаними бути не повинні.

Бан-Ча готується за тим же рецепті, як і сен-ча, але зі стебел.

Хожи-Ча — це зажарений до коричневого кольору сен-ча або бан-ча. Має дуже сильний аромат.

Генмай-Ча — це суміш хожи-ча або сен-ча з рисинками, приготовленими під високим тиском, і іншими ароматними крупами. Своєрідний присмак смажених круп освіжає подання про чай. Його низький зміст самого чаю дозволяє вживання в будь-який час людям будь-якого віку.

Гекуро-Ча — це самий дорогою і якісний чай. Вирощується під спеціальними полкообразними ґратами, щоб не було прямого влучення сонця. Після температурної обробки його також мнуть і висушують, але серед гекуро буває чай ручної роботи, що позначає, що він м'ят людськими руками. Цей чай п'ють із маленьких чашечек через його насичений смак.

Мат-Ча — виготовляється як гекуро, у півтіні, але без переминання й перетирається в порошок. Цей сорт чаю й використовують для чайної церемонії[2, c. 123-126].

3. Особливості чайного ритуалу

Японці визнають і ретельно культивують канони чайної церемонії не тільки тому, що вона дає їм можливість естетичної насолоди. У ритуалі цієї церемонії вони відчувають самих себе: стругаючи регламентація поводження, точно встановлені приводи для церемонії, цілком певна начиння й т.д.

Для проведення чайної церемонії в більшості випадків досить одного бажання, однак, є приводи й ритуальний план.

Чайний посуд дивно простий: чашки, мідний чайник, бамбукова мішалка, шухлядка для зберігання чаю. Все це несе на собі наліт часу, але все безукоризненно чисто. Японцям імпонує матовість. "Європейці, — пише Танидзаки, — уживають столове начиння зі срібла, сталі або нікелю, начищають її до сліпучого блиску, ми ж такого блиску не виносимо. Ми теж уживаємо вироби зі срібла… але ніколи не начищаємо їх до блиску. Навпаки, ми радуємося, коли цей блиск із поверхні предметів, коли вони здобувають наліт давнини, коли вони темніють від часу… Ми… любимо речі, що носять на собі сліди людської плоті, масляної кіптяви, вивітрювання й дощових набряків". Самий примітивний чайник, дерев'яна ложка для засипання чаю, груба керамічна чашка — все це робить на учасників церемонії заворожуючу дію.

Хазяїн посилає запрошення друзям, і ті за два-три дні до чаю дякують йому за зроблену увагу. У день чаювання гості збираються за 15-20 хвилин до призначеного часу в спеціально відведеної кімнаті й вибирають почесного, гостюючи (секяку), яким звичайно стає людина більше високого, положення або старший за віком. Вони також чітко визначають і наступну ієрархію: хто буде другим, третім і т.д. Саме в такому порядку й будуть гості мити руки, входити в призначену для церемонії кімнату й розсідатися.

Офіційному чаюванню в гостях передує кайсекі, тобто частування різноманітним набором їжі: тут і супи, і рис, і риба, і картопля із приправою й т.д. Хазяїн, пригощаючи гостей, намагається розповісти їм який-небудь цікавий випадок або історію, він робить все можливе, щоб зробити цей час дуже приємним. Для цього гостей пригощають і невеликою порцією саке. Їдять усього потроху, інакше нема рації в чайній процедурі.

У Японії існує багато форм чайної церемонії, однак строго встановлено лише трохи: нічний чай, чай зі сходом сонця, вечірній чай, ранковий чай, пообідній чай, спеціальний чай.

Нічний чай починається при місяці. Гості приходять приблизно о пів на дванадцяту й ідуть не пізніше чотирьох годин ночі. Звичайно заварюють порошкоподібний чай. Готується він на очах гостей: листи звільняють від прожилок і подрібнюють у порошок у ступі. Такий чай буває дуже міцним, його не з на порожній шлунок. Тому спочатку гостей легко пригощають різною їжею.

Чай "зі сходом сонця" п'ють біля трьох або чотирьох годин ранку. Гості залишаються при цьому до шести годин.

Вечірній чай починається біля шести годин вечора. Ранковий практикується в жарку погоду, гості збираються до шести годинників ранку.

Пообідній чай звичайно подається тільки з тістечком приблизно після години дня.

Спеціальне чаювання (риндаї тяною) організується по яких-небудь урочистих випадках: зустріч із друзями, свята, зміна пори року й т.д.[5, c. 51-53].

Японці говорять, що всякий, хто добре знаком із чайною церемонією, повинен уміти регулювати своє поводження у всіх випадках життя з легкістю, достоїнством і добірністю. Японські дівчини перед заміжжям брали уроки тяною, щоб придбати гарну поставу, витончені манери. Існують різні школи Мистецтва чаю. Характер чайної церемонії багато в чому залежить від приводу зустрічі й від пори року. Учасники одягаються в спокійні тони: в однотонні шовкові кімоно й спеціальні білі носки, призначені для дерев'яного взуття. У кожного невелике складане віяло. Весь ритуал ділиться на дві дії.

Перша дія

Гості (як правило, п'ять чоловік) спочатку в супроводі хазяїна випливають по спеціальній доріжці крізь півморок саду. Чим ближче до чайного будинку, тим більше вони віддаляються від суєтного миру. Підійшовши до невеликого басейну із прозорою водою, обмивають руки й рот. Вхід у чайний будинок низький, і гостям доводиться буквально вповзати через нього, упокорюючи свою вдачу.

Невеликий по розмірі чайний будинок розділений на три частини: чайну кімнату, кімнату очікування й підсобне приміщення. Н.С.Миколаєва в "Японських садах" прекрасно описала цю церемонію: "Низько нахиляючись, один за іншим, вони проходять у двері, залишаючи взуття на спеціальному камені. Останній із що ввійшли засовує двері. Хазяїн з'являється не відразу. Гості повинні звикнути до висвітлення кімнати, уважно розглянути висячу картину, оцінити витончену принадність єдиної квітки, внутрішньо відчути, угадати підтекст церемонії, пропонованої хазяїном. Якщо в нішу поміщений сувій каліграфії, виконаний яким-небудь методом, то й розпис чашки буде відзначатися такими ж властивостями. Відзвуком ніжних ліній осінніх трав у букеті виявиться тонка вишуканість малюнка на керамічному блюді. Тільки після того, як гості освоїлися з обстановкою, з'являється хазяїн і глибокий уклін привітає гостей, мовчачи сідає напроти них, у жаровні, над якою вже заздалегідь підвішений казанок з киплячою водою. Поруч із хазяїном на циновці розставлені всі необхідні предмети: чашка (сама дорогоцінна реліквія), коробочка з порошком зеленого чаю, дерев'яна ложка, бамбуковий віночок, яким збивають чай, залитий ледве охолодженим окропом. Відразу коштують керамічні посудини — для холодної води, для ополіскування й інші предмети; все стародавнє, але бездоганно чисте, і тільки ківш для води так лляний рушник новою, блискаючою білизною".

Входячи в чайну кімнату, де коштує жаровня для чайника, гість чемно кланяється. Потім, тримаючи перед собою складане віяло, виражає замилування висячої в ніші сувоєм. Закінчивши огляд, вдячні гості сідають і привітають хазяїна.

Всі стадії ритуалу проходять у строгому порядку. Присівши, гості приступають до насолод. Потім хазяїн запрошує їх у сад. Про початок церемонії сповіщає гонг — п'ять і сім ударів. Після гонга гості залишають сад і вертаються в чайну кімнату. У кімнаті тепер світліше, відсунута бамбукова штора за вікном, а замість сувою в ніші — ваза із квітами. Підбору квітів, як і сувою, "хазяїн" приділяв особливе значення. Уважалося, що, як і все в чайній церемонії, букет повинен бути складений за принципом єдності контрастів, наприклад гілка сосни — символ стійкості й вічності — сусідила з ніжною й тендітною камелією. Дуже часто це була одна польова квітка або одна гілка.

Хазяїн витирає чайницю й ложку спеціальною тканиною й миє віночок у гарячій воді, що наливає із чайника ковшем. Потім кладе три ложки попередньо розтертого в спеціальній порцеляновій ступці порошкоподібного зеленого чаю в чашу, заливає ковшем гарячої води й збиває чай, поки чай злегка не загустіє. Всі рухи рук, корпуса, особливі, воістину церемоніальні, при цьому особа строге й нерухливе.

Міцний зелений чай готується з молодих листів чайних кущів у віці від двадцяти до сімдесятьох і більше років. Норма закладки чаю в середньому — 1 чайна ложка порошку чаю на 200 грамів води. Важливою особливістю японського способу є те, що не тільки чайник, але сама вода для заварювання чаю повинна бути від сімдесятьох до дев'яносто градусів. Час заварювання при цьому не виходить за межі 3 — 5 хвилин.

Друга дія

Головний гість кланяється, ставить чашу на долоню лівої руки, підтримуючи правої. Розміряним рухом рук, чашка повільно підноситься до рота. Зробивши невеликий ковток, оцінює смак чаю; робить ще кілька ковтків, витирає пригубленное місце спеціальним папером і передає чашу наступному гостеві, що після декількох ковтків відправляє її далі, поки, пройшовши по колу, чаша не повернеться до хазяїна.

На смак чай надзвичайно терпкий. Його концентрація відповідає приблизно 100 — 200 грамам сухого чаю на 500 грамів води. Але в той же час такий чай дуже ароматний. Присутності в чаї аромату японці надають вирішального значення.

За все коло чашка випивається повністю й ця процедура повинна займати не більше десяти хвилин. Розмов у другому дійстві не ведеться, і всі сидять у чинних позах, у строгих парадних одіяннях. У цілому, сам процес чаювання являє собою досить тривалу церемонію, що відбувається цілком на очах її учасників. Таким чином, чай по-японськи представляється не як гастрономічна реальність, а як ритуальне групове дійство, що має глибокі історично-філософські корені загальнонаціональної японської культури і є одним з видів мистецтва Японії[1, c. 142-146].

Висновки

Чайна церемонія, відома в Японії як тяною, є естетичним обрядом, властивим японській культурі, який визначає порядок і процес чаювання подрібненого в порошок зеленого чаю матча.

За минуле століття традиції Шляху Чаю стали міцнішими, і зараз це унікальне явище відомо на весь світ. Послідовники Сен-но-Рікю, послідовники з чайних шкіл будинку Сен продовжували та розвивали стародавні традиції. Найбільш значні фігури у сучасному чайному світі — послідовник Великого майстра в п’ятнадцятому поколінні Сен Генсіцу та його наступник, сучасний глава школи «Урасенке» Дзабосай Сен Сосіцу XVI. Завдяки старанням та піклуванню Сен Генсіцу традиції школи «Урасенке» стали відомі більш ніж у 60 країнах світу, де за п’ятдесят років активної освітньої діяльності багато людей отримали можливість познайомитись з живою культурою японського Чаю.

Естетичні ідеали Шляху Чаю лягли в основу багатьох видів японського мистецтва та ремесел, збагатили японську культуру; вони й зараз визначають основні принципи японського етикету та смаку. Шлях Чаю охоплює не тільки процедуру приготування чаю та спілкування з гостями, але й виготовлення чайного посуду, знання образотворчих мистецтв, літератури, каліграфії, проектування та будівництво чайних домів та кімнат, садову архітектуру. Тому, хто вивчає світ чаю необхідно самому сісти за гончарське коло, взяти в руки кисть, спробувати на себе труд архітектора та столяра. Познайомитись з правилами віршування та мистецтвом складання квітів та гілок «chabana»…

Список використаної літератури

1. Арутюнянц М. Дорога чая //Крестьянка. — 2007. — № 6: Хозяюшка. — C. 142-146

2. Афанасьев Б. Чайная церемония: Как это делается в Японии//Стиль жизни. — 2005. — № 3: Прилож. к газете "Бизнес". — C. 123-126

3. Леонтьева Е. Чайные церемонии //Украина-центр. — 2005. — 11 марта. — C. 8

4. Самбрус Н. Время ча — но — ю: Чайная церемония //Бизнес. — 2004. — 8 марта. — C. 80-82

5. Смирнова Т. Чайная церемония //Аристократ. — 2003. — № 1. — C. 51-55

6. Степанова Н. Чайна церемонія //Біологія. — 2007. — № 31. — C. 32-35

7. Чайные церемонии //МК-Бульвар. — 2002. — № 42. — C. 46