Чинники існування соціальної патології в дитячому віці

Вступ.

1. Сутність соціальної патології.

2. Оцінка сучасної ситуації наркоманії та алкоголізму як категорії соціальної патології.

3. Агресивність як одне з явищ соціальної патології.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Принципові положення і напрями розбудови здорової соціальної політики у будь-якій країні, що прагне досягти кращих світових зразків, повинні узгоджуватися із сучасними загальновизнаними поглядами і вимогами світової спільноти щодо формування здорового способу життя. Такі положення в основному викладені в Оттавській Хартії 1986 року і особливо розгорнуті в Аделаїдських рекомендаціях 1988 року, які були прийняті Другою міжнародною конференцією з пропаганди здорового способу життя, котра власне й була присвячена проблемі розбудови здорової політики. Конференція визначила, що формування в суспільстві сприятливої для здоров`я політики є першим з п`яти найважливіших комплексів (груп) заходів щодо формування здорового способу життя, оскільки саме здорова політика визначає суспільну атмосферу, в якій можуть бути ефективними чотири інші групи заходів (створення сприятливих середовищ, навчання персональним навичкам, підсилення активності громад, переорієнтація служб охорони здоров`я).

Політика формування здорового способу життя вимагає:

— цілеспрямованих зусиль усіх професійних політиків, інших державних і громадських діячів, працівників, що причетні до підготовки і прийняття управлінських рішень стосовно прогнозування наслідків цих рішень і дій для індивідуального і суспільного здоров`я;

— поєднання таких зусиль у спільні дії всіх творців політики в усіх галузях діяльності, на всіх ієрархічних рівнях державної структури і громадських організацій, їх зважання на наслідки своїх рішень;

— прагнення суспільства до формування в свідомості усіх творців політики, інших людей, причетних до цього процесу, керівного імперативу відповідальності за стан громадського та індивідуального здоров`я.

1. Сутність соціальної патології

Соціальна патологія — людські дії, учинки, типи поводження, які суспільство розцінює як шкідливі, що підривають правопорядок і суспільну мораль: злочинність, хуліганство, алкоголізм, наркоманія й т.д.

До числа найбільш актуальних проблем у цей час ставиться проблема соціальних відхилень — їхніх причин і механізмів. Поняття "соціальна патологія" уведене Э.Дюркгеймом, у сучасній соціології витиснуто термінами "аномія" або соціальна дезорганізація. У даному дослідженні соціальна патологія розуміється як людські дії, учинки, поводження, які суспільство розцінює як шкідливі, що підривають правопорядок і суспільну мораль. Таким чином робота націлена на вивчення проблем девіантного поводження, і, насамперед , соціальних і соціально-психологічних факторів і причин девіантності, її профілактики й контролю.

Політика формування здорового способу життя широко використовує засіб поєднання різноманітних взаємодоповнюючих підходів до спільних заходів і скоординованих дій будь-яких державних чи недержавних структур і організацій. Виходячи з особливостей ситуації, така політика застосовує законодавчі і фіскальні заходи, оподаткування та організаційні зміни в інтересах здоров`я.

Доцільним компонентом політики формування здорового способу життя є виявлення перешкод для здорових політичних рішень і розробка засобів їх усунення.

Важливим компонентом цієї політики є також прагнення до полегшення політикам здорового вибору, демонстрація шляхів пошуку оптимальних рішень, сприятливих для здоров`я людей. Адже здоровий політичний вибір часто-густо не буває найлегшим тому, що він, як правило, потребує компромісу поміж міркуваннями економічної вигоди і вигоди для здоров`я.

У результаті політика формування здорового способу життя в широкому значенні веде до прибутків та справедливості, сприяє вирівнюванню умов та можливостей, створенню обставин, за яких постачання товарів та надання послуг відповідає інтересам здоров`я людей, середовище стає чистішим і приємнішим для життя. Фактично, політика формування здорового способу життя є соціальною політикою за своїм змістом.

Але усі положення загальновизнаних у світі документів є принциповими, не диференційованими до умов конкретної країни, регіону, громади тощо. Передбачається, що розробники здорової соціальної політики адаптуватимуть загальносвітовий досвід до конкретних місцевих умов. Зрозуміло, що соціальна політика формування здорового способу життя є складовою частиною тієї соціальної політики взагалі, яка здійснюється в тий чи іншій країні. З огляду на це, визначитися розібратися в тих особливостях соціальної політики, що притаманні сучасній суспільно-політичній і економічній ситуації, що склалася в Україні в ході трансформаційного процесу останнього десятиліття.

Сьогодні є тисячі людей в Україні, що ведуть здоровий спосіб життя, але їхнє відношення до власного здоров'я не є узвичаєною у суспільстві нормою, скоріше, це становить виняток,ніж норму. Нормою у нас в країні є турбота про здоров'я тільки тоді, коли здоров'я погіршується і починаються хвороби. Тобто для того, щоб здоровий спосіб життя став нормою для більшості людей необхідні значні соціальні зміни, тобто зміни в соціальній політиці. Загальновідомо, що наша країна переживає перехідний період, тобто реально в суспільстві одночасно існують дві соціальні політики — соціальна політика соціалізму і соціальна політика ринкової держави. Притому численні дослідження виявили, що ці складові політики хаотично змішані[5, c. 37-39].

2. Оцінка сучасної ситуації наркоманії та алкоголізму як категорії соціальної патології

Серед особливих контингентів важливо проаналізувати передовсім куріння дітей. Моніторинг дитячого куріння у США показав, що понад 80% курців починають курити до 18 років, а також те, що 5 млн. дітей, які живуть сьогодні, помруть передчасно від хвороб, викликаних курінням.

Серед дітей і молоді України спостерігається високий рівень куріння. За даними досліджень, 40% хлопців та дівчат 10-14 років відповіли, що курили протягом останніх 30 днів. А тих, хто курив 40 і більше разів за своє життя, — 29% (39% хлопців та 18% дівчат). Половина з них викурили першу сигарету у віці до 10 років (серед хлопців цей показник становить 70%, а серед дівчат — 39%). Майже половина (48%) молодих людей у старшій віковій групі (15-22 роки) більш-менш регулярно курять сигарети, тобто курили протягом останніх 30 днів. Серед 10-14-річних курців: 60% курять менше однієї сигарети на день, 38% дівчат та 31% хлопців викурюють від 1 до 5 сигарет на день. Кожний п'ятий з-поміж 13-16-річних підлітків, які проживають у Києві, курить майже кожного дня.

В Україні серед 15-річних курить принаймні один раз на тиждень 45% хлопців та 23% дівчат, а щодня у цьому віці курить 35 % хлопців та 14% дівчат. Це один з найвищих показників у Європі.

Характер та особливості поведінки, які закладаються або формуються на другому десятилітті життя людини, мають віддалені наслідки, особливо у плані розвитку хронічних захворювань. Тому дуже актуальним для молодого віку є їхнє ставлення до тютюнокуріння.

Опитування, проведене серед школярів Києва у 2005 р., показало, що близько 72% підлітків не планують курити роком пізніше, а через 5 років некурцями уявляють себе79% опитаних.

Початок XXI століття в Україні, як і в ряді інших країн СНД, характеризується ускладненням і загостренням комплексу проблем, пов'язаних із споживанням алкогольних напоїв. Пияцтво в сучасному українському суспільстві набуло особливо хворобливого характеру майже за всіма показниками — рівнем споживання алкоголю, захворюваності, смертності на ґрунті зловживання спиртними напоями, прилученням до споживання алкоголю наймолодшої частини населення та ін. Спостерігається все більше прилучення до алкоголю підлітків та жінок.

Проте на тлі стрімкого прилучення молоді до наркотиків і з огляду на традиційно толерантне ставлення до споживання спиртного алкоголізація молодого покоління в уявленні багатьох громадян не є гострою суспільною проблемою. Поширена в суспільстві думка щодо того, що незначне вживання алкоголю не шкодить здоров'ю людини, також є чинником, який свідчить про певний лібералізм громадської думки щодо гострої суспільної проблеми пияцтва. Розвиток ринкових відносин в Україні та відкритість суспільства зумовили істотне розширення ринку алкогольних виробів. Відносна легкість їх придбання і доступні ціни також роблять їх привабливими для споживача, зокрема молоді. Бажання "йти в ногу з часом" стимулює частину молодих людей до атрибутів "модного і стильного життя", ознакою якого в уявленні багатьох є і вживання алкогольних напоїв[9, c. 121-123].

У всесвітньому масштабі 5% усіх смертей серед молоді у віці від 15 до 29 років викликані вживанням алкоголю.

В Європі кожна четверта смерть чоловіків у віковій групі від 15 до 29 років пов'язана з алкоголем. У деяких частинах Східної Європи мова йде вже про кожну третю смерть. У цілому в Європі щороку помирає від причин, зумовлених алкоголем, близько 55 000 молодих людей.

В цілому у світі від алкогольної залежності страждають 140 мільйонів осіб, в Україні — близько 1 млн. осіб.

Вживання алкоголю у молодіжному середовищі України, за даними соціологічного опитування, характеризується такими показниками: не вживають міцних алкогольних напоїв менш як 55% молодих людей, вина — менш як 40%, пива та слабоалкогольних напоїв — менш як 30% (див. рис. 2.1). Існує певна різниця щодо вживання алкоголю у тендерному аспекті: практично не вживають алкоголь менш як 23% молодих людей чоловічої статі, серед молоді жіночої статі таких було 36%.

Дослідження серед молоді 13-17 років (ЕЗРАО-2003) засвідчує, що 89% опитаних підлітків хоча б раз у житті вживали алкогольні напої, а за останні 30 днів це робили 60% опитаних підлітків, причому серед учнів 10 класів про це повідомили 75%. Щотижневе вживання алкогольних напоїв визнали 20% 13-14-літніх, 27% серед 15-річних, 31 % 16-річних та 36% 17-річних. Сільські підлітки меншою мірою втягнуті у вживання алкоголю. Загалом же можна говорити про досить високий рівень вживання алкоголю молоддю України[1, c. 27-29].

3. Агресивність як одне з явищ соціальної патології

Проблема агресивності одна із самих значних проблем сучасної психології. Найважливішими подіями короткої історії людства є ситуація, у яких одні люди в масовій кількості вбивали інших людей. Сучасні суспільства не відрізняються дружелюбністю, люди буквально придавлені астрономічним військовим бюджетом "мирного часу".

Засвоєння агресивних реакцій на своєму досвіді відіграє важливу роль, але навчання через спостереження робить навіть більший вплив. Немає необхідності вживу репетирувати зразки агресивного поводження — їхнього символічного зображення в кінофільмах, телепередачах, літературі цілком достатньо для формування ефекту навчання в спостерігача. Людина, що стала свідком насильства, відкриває для себе нові грані агресивного поводження, які раніше були відсутні в його поводженні. Спостерігаючи агресивні дії інших, людина може переглянути обмеження свого поводження: іншим можна, значить і мені можна. Постійне спостереження сцен насильства приводить до втрати емоційної сприйнятливості до агресії й чужого болю. У результаті настільки звикає до насильства, що перестає розглядати його як неприйнятну форму поводження.

Головне джерело живих прикладів агресивного веління для більшості дітей є родина. Численні дослідження показали, що для родин, з яких виходять агресивні діти, характерні особливі взаємини між членами родини. Подібні тенденції психологами описаний як "цикл насильства", Діти схильні відтворювати ті види взаємин, які "практикують" їхні батьки по відношенню друг до друга. Діти, вибираючи методи з'ясування відносин із братами й сестрами, копіюють тактикові дозволу конфліктів у батьків. Коли діти виростає й одружуються, вони використають відрепетировані способи вирішення конфліктів і, замикаючи цикл, передають їх своїм дітям, за допомогою створення характерного стилю дисципліни. Схожі тенденції спостерігаються й усередині самої особистості ( принцип спирали). Вірогідно встановлене, що жорстокий обіг з дитиною в родині не тільки підвищує агресивність його поводження у відношенні з однолітками, але й сприяє розвитку схильності до насильства в більш старший вік, перетворюючи фізичну агресію в життєвий стиль особистості. А.А. Реан у відносно недавніх дослідженнях виявив високий рівень агресії в групі зовнішніх цілком благополучних старшокласників. 53 % учасників експерименту дали високі показники по параметрі спонтанна агресія, а вірогідно низькі — тільки 9%. Спонтанна агресія — це підсвідома радість, що випробовує особистість спостерігаючи труднощів в інших. Такій людині робить приємність демонструвати навколишньої їхньої помилки. Це спонтанно виникаюче, невмотивоване бажання зіпсувати комусь настрій, розлютити досадити, поставити в тупик своїм питанням або відповіддю. По параметрі реактивна агресія високі показники мали ледве менш половини випробуваних, а низькі тільки 4%. Реактивна агресія проявляється в недовірливості до людей; образ вони просто гак, як правило, не прощають і довго їх пам'ятають. Очевидна конфликтность особистості, агресивність у відстоювання своїх інтересів, високий показник дратівливості як емоційної нестійкості, швидка втрата самовладання, неадекватно різку реакцію викликають навіть дріб'язку. Доцільно розрізняти типи ординарної й парадоксальної соціалізації агресії. Ординарна соціалізація агресії — це безпосереднє засвоєння навичок агресивного поводження й розвиток агресивної готовності особистості або в результаті діяльного досвіду, або як наслідок спостереження агресії. При парадоксальній соціалізації агресії зміни особистості відбувається незалежно від вищезгаданих факторів[8, c. 157-159].

Висновки

Історично першим підходом, що використали соціальні реформатори й дослідники соціальних проблем наприкінці XІ — початку XX століття, був підхід соціальної патології. Його фундамент становить органічна аналогія, тобто розуміння структури й функцій людського суспільства за аналогією із природою живих організмів. З даної точки зору, люди або ситуації є соціальними проблемами в тім ступені, у якій вони перешкоджають "нормальній" роботі соціального організму. Соціальні проблеми, таким чином,розглядалися як хвороби або патології суспільства. При цьому розходження між нормальним і патологічним, "здоровим" станом суспільства і його "хворобою" уважалося в рамках підходу соціальної патології саме собою.

Агресивність як стійка особистісна характеристика формується внаслідок значного досвіду придушення можливостей самореалізації. Придушення здійснюється поза агресивним контекстом, навпроти, блокування актуальних особистісних потреб найчастіше пов'язане із зайвою турботою про особистості, у рамках виховної стратегії, описуваної як "гіпер-опіка". Парадоксальну соціалізацію агресії можна розглядати як агресивний слід соціального досвіду, що позбавляє особистість самостійності. Підтвердженням цього підходу є отримані дані про прямий зв'язок таких особистісних якостей, як "сором'язливість" і "спонтанна агресивність".

Не можна назвати ці дані втішними, суспільство, хворе агресією й нетерпимістю, заражає й своє молоде покоління. Небезпека полягає в тому, у нового покоління хвороба може стати вродженою і масово., перетворитися із соціальної патології в соціальну норму.

Список використаної літератури

1. Василькова Ю.В. Социальная педагогика: для студентов пед.вузов и колледжей. — М., 2000.
2. Взаємозв’язок соціальної роботи і соціальної політики. — М.: Аспект пресс, 1997.- С.44-62
3. Заславская Т.И. Социальные механизмы трансформации общества // Социологический журнал . -1995.-№3. С.5-21.
4. Консультативное мнение по выработке курса политики для стран с переходной экономикой: Тасис-проект “Социальная защита в Украине”.
5. Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учебное пособие для вузов. – М.: Академия, 2000.
6. Норт Д., Інститути, інституціональні зміни і функціонування економіки // Фонд економічної книги “Початку”.- М.,1997.
7. Словарь-справочник по социальной педагогике и социальной работе Автор-составитель М.В.Звяглова. – В.Новгород, 2003.
8. Социальная педагогика: Курс лекцийПод общей ред. М.А.Галагузовой. – М.: ВЛАДОС, 2000.
9. Шакурова М.В. Методика и технология работы социального педагога: Учебное пособие для вузов. – М.: Академия, 2004.
10. Шептенко П.А. Методика и технология работы социального педагога: Учебное пособие для вузов. – М.: Академия, 2001.