Цінні папери
Категорія (предмет): Банківська і біржова справа1. Оплата і протест векселів.
2. Фондові біржі та їх завдання.
3. Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні.
Список використаної літератури.
1. Оплата і протест векселів
Протест векселя — це офіційно оформлене актом уповноваженого державного органа підтвердження відмови платника від акцепту або оплати векселя, відмови акцептанта від поставлення на векселі дати акцепту або відмови депозитарію векселя від видачі зразка або оригіналу векселя власникові. Здійснення протесту в найближчі дні після дати платежу необхідно для пред'явлення позову власником векселя векселедавцеві й всім особам, що несуть солідарну відповідальність за головного боржника.
Нотаріус у день прийняття векселя до протесту пред'являє платникові вимога про платіж або акцепт векселя. Якщо після цього піде платіж, нотаріус, не роблячи протесту, повертає вексель платникові з оцінкою на ньому про одержання платежу.
У випадках одержання відмови платника оплатити або акцептувати вексель нотаріус складає акт за встановленою формою про протест із проставленим на векселі відповідної оцінки про здійснення протесту (якщо місцезнаходження платника невідомо, протест векселя відбувається без пред'явлення вимоги про оплату або акцепт векселя з відповідною оцінкою в акті про протест і в реєстрі нотаріальних дій).
Акт про протест векселя звичайно містить: відомості про векселедавця, що пред'явив вексель до протесту й про платника за векселем; реквізити векселя; відомості про пред'явлення нотаріусом вимог про акцепт або платіж і одержанні відмови (із вказівкою мотивів); дані про заявлене посередництво; дату й місце здійснення протесту; дані про нотаріуса, що робить протест, а також його підпис і печатка.
Стягнення заборгованості за векселем у порядку приказного й судочинства виробляється тільки після здійснення протесту. У випадку несплати векселя в строк або відмови платника від акцепту вексель пред'являється до протесту. Юридична мета протесту — збереження прав зворотних вимог до зобов'язаного за векселем особам.
Право вексельного протесту з'являється тоді, коли була зроблена офіційно засвідчена вимога платежу, акцепту, датування акцепту, і вони не були отримані. Необхідно вказати, що неакцептом уважаються наступні обставини:
— відмова поставити на пред'явленому векселі акцептаційний напис;
— проставлення напису, що не вважається акцептаціоним;
— постійна відсутність платника в місці, зазначеному як місце його знаходження (проживання);
— відсутність самого місця проживання або знаходження (тобто відсутність конкретної адреси, наприклад, немає такої вулиці, будинку).
Існують наступні види протесту (ст. 44 Положення про перекладний і простий вексель):
— протест перекладного векселя в неакцепті. Ціль протесту — створення умов для дострокового задоволення вимог кредитора;
— протест у неплатежі за векселем, як по простому, так і перекладному векселі[5, c. 63-64].
Ціль протесту — збереження прав зворотних вимог до зобов'язаного за векселем особам.
Протест становить нотаріус. Для здійснення протесту векселедержатель або його уповноважена особа повинні пред'явити вексель у нотаріальну контору за місцем перебування платника або банка (доміліцірований вексель).
При протесті в неплатежі вексель повинен бути пред'явлений у нотаріальну контору не пізніше 12- ти годин наступного після витікання дати платежу дня. А якщо вексель був пред'явлений до акцепту в останній день строку — не пізніше 12- ти годин наступного після цього строку дня.
Протест у неплатежі векселя строком по пред'явленні може бути зроблений протягом року від дня його складання, тому що такий протест повинен бути зроблений у строки, установлений для пред'явлення до акцепту (тобто протягом одного року від дня складання векселя, якщо тільки трасантом або індосантом не встановлені інші строки), або наступного дня , якщо пред'явлення мало місце в останній день цього строку.
Протест у неплатежі векселя зі строком на певний день або в стільки- то часу від складання або пред'явлення повинен бути зроблений в один із двох робочих днів, які випливають за вдень, у який вексель підлягає оплаті. Якщо мало місце здійснення протесту в неакцепті, пред'явлення його до оплати й здійснення протесту в неплатежі не потрібно. При протесті в неакцепті вексель повинен бути пред'явлений протягом строку пред'явлення до акцепту. А якщо протестується вексель, що підлягає оплаті в певний строк від пред'явлення, і якщо перше пред'явлення такого векселя мало місце в останній день строку, то протест може бути зроблений і наступного дня .
У випадку пропуску зазначених строків векселедержатель втрачає свої права проти індосантів, векселедавця перекладного векселя й інших зобов'язаних по ньому осіб, за винятком акцептанта (або векселедавця простого векселя) і їхніх гарантів.
Якщо векселедавець зняв із себе відповідальність за акцепт, наприклад, застереженням "без відповідальності за акцепт після такого-то числа" (у порядку ст. 9 Положення про перекладний і простий вексель), то векселедавець, пропустивши цей строк, втрачає права в протесті в неакцепті, але зберігає право на регресивні вимоги у випадку неплатежу.
Нотаріус у день прийняття векселя до протесту пред'являє платникові або домицилианту вимога про платіж або акцепт векселя. Якщо після цього піде платіж, нотаріус, не роблячи протесту, повертає вексель платникові з написом на самому векселі про одержання платежу й інших належних сум. якщо платник зробив оцінку про акцепт на перекладному векселі, вексель вертається векселедержателеві без протесту.
У випадках одержання відмови платника (доміціліанта) оплатити або акцептувати вексель нотаріус складає акт за встановленою формою про протест у неплатежі або неакцепті й робить відповідний запис у реєстрі, а також оцінку про протест у неплатежі або неакцепті на самому векселі. Опротестований вексель вертається векселедержателеві або уповноваженому їм особі. Протягом чотирьох робочих днів, що випливають за вдень протесту, векселедержатель повинен сповістити про нього свого індосанта й векселедавця. Відповідно до Закону України "Про державне мито" при здійсненні нотаріусом дій по протестах векселів у неплатежі, неакцепті й недатуванні акцепту стягується держмито в розмірі 1 відсотка неоплаченої (неакцептованої) суми[7, c. 154-156].
2. Фондові біржі та їх завдання
Фондова біржа — це передусім місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів.
Перейнявши від товарної біржі інструментарій торгівлі, фондова біржа досить швидко залишила позаду свою попередницю. У XVII-XVIII століттях фондова біржа періодично ставала епіцентром підвищеної ділової активності, що часто закінчувалася крахом шахрайських, фіктивних підприємств, чиї акції стали причиною ажіотажу. Це був час зародження акціонерних підприємств — вони виникали як епізодичні, випадкові, незакономірні, оскільки обслуговували специфічні потреби, але це гальмувало їх розвиток. Варто пригадати акціонерні компанії типу Ост-Індських (одна була заснована в Голландії, інша — в Англії). Вони виступали формою, в якій монополія на торгівлю з колоніями надавалася групі купців. Більш ідеальною виявилася саме акціонерна форма, оскільки вона дозволяла деякою мірою потенційно забезпечити "соціальну справедливість" і зрівняти привілеї, що отримували купці, які об'єднувалися в такі компанії, їх акції емітувалися досить широко, щоб кожний бажаючий міг їх придбати, а з ними — і доступ до прибутків від колоніальної торгівлі.
Якщо акціонерні товариства, які виникали в цей час, сприяли могутньому поштовху розвитку фондової біржі, то масовий перехід до акціонерної форми, що розпочався у другій половині XIX ст., закріпив за нею пальму першості у біржовому світі: без фондової біржі акціонерна справа по-справжньому розвиватися не може.
Отже фондова біржа є регулятором фінансового ринку, тобто організованим і регулярно функціонуючим ринком з купівлі-продажу цінних паперів та інших фінансових інструментів.
В Україні фондова біржа — акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до Закону "Про цінні папери і фондову біржу", інших законодавчих актів України, статуту і правил фондової біржі.
Фондова біржа може бути створена не менш як 20 засновниками — торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності стосовно цінних паперів за умови внесення ними до статутного фонду не менше 500 тис. грн.
Фондова біржа набуває прав юридичної особи з моменту її реєстрації Кабінетом Міністрів України (Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р. зі змінами і доповненнями, розділ II, ст. 32, 33).
За організаційно-правовою сутністю фондова біржа є фінансово-посередницькою структурою, де, згідно з чинним законодавством та статутом такого підприємства, здійснюються торгові угоди між продавцями і покупцями фондових цінностей за участю біржових посередників[8, c. 145-147].
Правила, за якими функціонує фондова біржа, повинні передбачати:
а) види угод, що укладаються на фондовій біржі;
б) порядок торгівлі на фондовій біржі;
в) умови допуску цінних паперів на фондову біржу;
г) умови і порядок передплати на цінні папери, що котируються на фондовій біржі;
д) порядок формування цін, біржового курсу та їх публікації;
е) перелік цінних паперів, що котируються на фондовій біржі;
є) обов'язки членів фондової біржі щодо ведення обліку та інформації, внутрішній розпорядок роботи комісії фондової біржі, порядок їх діяльності;
ж) систему інформаційного забезпечення фондової біржі;
з) види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір плати за них;
й) правила ведення розрахунків на фондовій біржі;
і) інші положення, що стосуються діяльності біржі.
Фондова біржа не укладає угоди з цінними паперами, а виходячи з сутності своєї ролі, завдань, функцій створює умови, необхідні для їх здійснення, обслуговує угоди.
Основними функціями, які виконують фондові біржі, є:
* мобілізація і концентрація тимчасово вільних грошових капіталів та нагромаджень через реалізацію цінних паперів;
* кредитування та фінансування держави та інших господарських організацій через купівлю їх цінних паперів;
* встановлення ринкової вартості (біржового курсу) цінних паперів;
* забезпечення високого рівня ліквідності вкладень у цінні папери.
Як правило, місце і значення фондової біржі в економічному просторі держави визначається, виходячи зі стану процесу роздержавлення власності, а кількісно оцінюється як рівень питомої ваги акціонерної власності у валовому національному продукті. Своєю діяльністю фондова біржа сприяє концентрації попиту і пропозиції цінних паперів, їх збалансованості завдяки біржовим цінам, які реально відображають рівень ефективності функціонування акціонерного капіталу.
На світовому фондовому ринку сьогодні функціонує близько 200 фондових бірж, які, з точки зору правового статусу, мають певні особливості.
Кожна країна розвиває діяльність фондових бірж, виходячи з національних, економічних та інших особливостей. Однак загалом усі вони належать до однієї з двох біржових систем, а саме моноцентричної або поліцентричної.
Моноцентрична біржова система — абсолютно домінуюче становище займає одна біржа, яка є фінансовим центром країни, інші функціонують на регіональному рівні і вирішують місцеві фінансові проблеми. Так, наприклад, в Англії у центрі біржової діяльності знаходиться міжнародна Лондонська фондова біржа, а регіональні фондові біржі, які фактично втратили самостійність, підпорядковані їй. Така система діє і в інших країнах, зокрема, у Франції та Японії.
Поліцентрична система передбачає при функціонуванні основної, тобто найсильнішої з точки зору фінансових оцінок, діяльність ще кількох фондових бірж з високою питомою вагою біржового обороту. Така система біржової діяльності характерна для Австралії, Німеччини, Канади.
У США склалася біржова система, яка акумулювала основні ознаки як моноцентричної, так і поліцентричної системи. Так, при пануванні Нью-Йоркської фондової біржі регіональні фондові біржі функціонують у межах загальнодержавної системи[1, c. 137-139].
Ознаки класичної фондової біржі:
1) це централізований ринок, із фіксованим місцем торгівлі, тобто наявністю торгової площадки;
2) на даному ринку існує процедура підбору найкращих товарів (цінних паперів), що відповідають певним вимогам (фінансова стійкість і значні розміри емітента, масовість цінного паперу, як однорідного і стандартного товару, масовість попиту, чітко виражена коливаємість цін і т.ін.);
3) існування процедури підбору кращих операторів ринку в якості членів біржі;
4) наявність тимчасового регламенту торгівлі цінними паперами і стандартних торгових процедур;
5) централізація реєстрації операцій і розрахунків по ним;
6) встановлення офіційних (біржових) котувань;
7) нагляд за членами біржі (із позицій їх фінансової стійкості, безпечного ведення бізнесу і дотримання етики фондового ринку).
Функції фондової біржі:
а) створення постійно діючого ринку;
б) визначення цін;
в) поширення інформації про товари і фінансові інструменти, їх ціну умови обігу;
г) підтримка професіоналізму торгових і фінансових посередників;
д) вироблення правил;
е) індикація стану економіки, її товарних сегментів і фондового ринку.
Усього у світі біля 150 фондових бірж, найкрупнішими є наступні: Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська, Тайванська, Сеульська, Цюріхська, Парижська, Гонконгська і біржа Куала Лумпур.
Прагнення власників однакових цінних паперів зійтися в одному місці випливає з характеру акцій і облігацій як товарів, біржових по своєму походженню. Але акціонерні товариства, хоча і виникали як великі для свого часу підприємства, не могли претендувати на охоплення своєю діяльністю всієї території країни. Виходить, і свої акції вони могли збувати в основному там, де базувалися і були відомі. Тому фондові біржі організуються в центрах великих економічних районів. Це загальна закономірність. Надалі шляхи розвитку можуть бути різними.
Найбільше логічно висування на передній план біржі, що знаходиться в головному фінансовому центрі країни. На цій біржі концентруються акції компаній, що довели масштаби своїх операцій до загальнонаціональних. Провінційні ж біржі поступово марніють. Так складається моноцентрична біржова система. У найбільше закінченому вигляді вона існує в Англії. Власне, серед офіційних біржових назв уже немає Лондонської біржі, однієї з найстарших у світі. З недавніх часів вона іменується Міжнародною фондовою біржею, оскільки вона увібрала в себе не тільки всі біржі Великобританії, але й Ірландії. Моноцентричними є також біржові системи Японії, Франції[5, c. 108-109].
3. Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні
Випущені акціонерними товариствами акції й облігації поступають в обіг, створюючи ринок цінних паперів. Про масштаби цього ринку свідчить той факт, що сьогодні в капіталістичних країнах вартість всіх акцій і облігацій, що знаходяться в обігу, перевищує річний обсяг їх валового національного продукту. Більша частина цінних паперів реалізується через спеціально створений інститут — фондову біржу (цінні папери іноді називають фондами).
Акціонерний капітал живе як би подвійним життям, маючи дві форми існування. З одного боку, це дійсний капітал, що реально функціонує в системі суспільного відтворення. З другий капітал, поданий у формі цінних паперів. Капітал, інвестований у цінні папери, існує як би в особливій системі координат, і його динаміка безпосередньо визначається станом, кон'юнктурою ринку цінних паперів, далеко не завжди адекватно відображаючи реальні економічні процеси.
Саме цей двійник реального капіталу, називаний фіктивним капіталом, що має особливий рух поза кругообігом дійсного капіталу, як специфічний товар і обертається на фондовій біржі.
Категорія фіктивного капіталу відбиває подальший розвиток капіталізму, і по мірі монополізації виробництва її значення зростає. Джерело прибутків по фіктивному капіталу цілком схований. Створюється уявлення, що цінні папери мають здібність приносити прибуток самі по собі. Особливо це виявляється в облігаціях державних позик, коли держава непродуктивно розтрачує отримані кошти. Ця форма фіктивного капіталу не тільки не має вартості, але часто і не представляє ніякого реального капіталу: адже відсотки по облігаціях виплачуються в основному за рахунок податків.
В даний час, у зв'язку зі значним розвитком державного сектору в економіці і збільшенням розмірів державного боргу, ринок цінних паперів усі більше заповнюється цінними паперами, що випускаються урядами. Особливо це помітно в тих країнах, де фондові біржі прямо контролюються урядами й активно використовуються для рефінансування державного бюджету, наприклад, Італія, у меншому ступені Німеччина. Зрощування монополій і держави виявляється в їх спільних операціях із фіктивним капіталом.
Держава усе частіше виступає на ринку цінних паперів як боржник, кредитор і гарант здійснюваних операцій. У епоху, коли інфляція, насамперед у результаті зростаючих дефіцитів державного бюджету, набуває широкого розмаху, зв'язок фіктивного капіталу з державою збільшує інфляційні процеси, і усе більший контроль держави над операціями з фіктивним капіталом для покриття бюджетного дефіциту може привести до виникнення кризових ситуацій.
Можна виділити основні моделі регулювання державою ринку цінних паперів. Перша модель — регулювання фондового ринку зосереджується переважно в державних органах, і лише невелика частина повноважень щодо нагляду, контролю, встановлення обов'язкових правил поведінки передається державою самоврядним організаціям професійних учасників ринку. Такий підхід, наприклад, застосовується у Франції.
Друга модель — максимально можливий обсяг повноважень передається самоврядним організаціям, значне місце в контролі займають не жорсткі нормативні приписи, а переговорний процес, індивідуальні узгодження з професійними учасниками ринку, і при цьому держава зберігає за собою основні контрольні функції, можливості в будь-який момент втрутитись у процес саморегулювання. Яскравий приклад такої моделі — ринок цінних паперів Великобританії.
У реальній практиці розвинутих зарубіжних країн ступінь централізації та жорсткість державного регулювання ринку цінних паперів коливається між цими двома крайніми моделями[6, c. 183-186].
З числа більш ніж 30 країн з розвинутими ринками цінних паперів понад 50 відсотків мають самостійні відомства (комісії з цінних паперів — модель США), приблизно у 15 відсотках країн за фондовий ринок відповідає Міністерство фінансів. У деяких країнах з банківською моделлю ринку цінних паперів (наприклад, Німеччина, Австрія, Бельгія) основну відповідальність за останній несе Центральний банк та орган банківського нагляду (він відокремлений від Центрального банку). Унікальною в цьому відношенні є Швейцарія, де немає єдиного державного органу, що централізував би регулювання фондового ринку (ці функції розподілені по регіонах).
Порівняльний аналіз механізму функціонування ринку цінних паперів у зарубіжних країнах свідчить, що:
по-перше, структура державних органів, що регулюють фондовий ринок, залежить від моделі ринку, прийнятої в тій чи іншій країні (банківський, небанківський), ступеня централізації управління в країні та автономії регіонів (у країнах з федеративним устроєм частина повноважень держави на ринку цінних паперів передана територіям, наприклад, у США — штатам, у Німеччині — землям);
по-друге, загальною тенденцією є створення самостійних відомств — комісій цінних паперів.
Український ринок цінних паперів, незважаючи на його незначні обсяги, має винятково складну та суперечливу структуру державних органів, що здійснюють його регулювання. Ця складність пояснюється такими причинами:
а) змішана (банківська і небанківська) модель ринку цінних паперів і як наслідок — Національний банк і небанківські державні органи в ролі регулюючих інстанцій;
б) масштабна приватизація, за якої значна частина державних підприємств перетворюється в акціонерні товариства, створюються інвестиційні фонди, здійснюється у великих масштабах первинне розміщення акцій приватизованих підприємств, що, у свою чергу, викликає активне втручання в регулювання ринку цінних паперівФонду державного майна України.
На сьогодні в Україні функції державного регулювання фондового ринку, відповідно до чинного законодавства, розподілені між різними міністерствами та відомствами. Контрольні та регулятивні функції стосовно професійних учасників фондового ринку щодо їх діяльності з приватизаційними паперами здійснює Фонд державного майна України. Ним також регулюються питання видачі дозволів та ліцензій на здійснення фінансовими посередниками представницької, комерційної та посередницької діяльності з приватизаційними паперами.
Контрольні й регулятивні функції здійснює такожНаціональний банк України.
Антимонопольний комітет Українивідповідно до Закону України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції» та ряду нормативних актів здійснює контроль за придбанням крупних пакетів акцій підприємств, що займають монопольне становище на ринку, а також пакетів акцій інших підприємств, сумарна вартість придбання яких перевищує 100 тис. доларів США (контроль за економічною концентрацією). Крім того, Антимонопольний комітет України контролює питання дотримання антимонопольного законодавства у процесі здійснення спільного інвестування інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями, а також іншими учасниками ринку.
Певні регулятивні функції здійснюють також Міністерство юстиції, Міністерство економіки. Державна податкова інспекція та Державний митний комітет.
З метою комплексного правового врегулювання відносин, що виникають на ринку цінних паперів, забезпечення захисту інтересів громадян України та держави, запобігання зловживанням та порушенням у цій сфері Указом Президента України від 12 червня 1995 р. № 446/95 створеноДержавну комісію з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).
Згідно з цим Указом комісію було створено як центральний орган державної виконавчої влади, який забезпечує реалізацію єдиної державної політики щодо цінних паперів і функціонування фондового ринку в Україні та координацію діяльності міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку ініціювала прийняття Указу Президента України від 18 листопада 1995 р. № 1080/95 «Про внесення зміни до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії», згідно з яким державний контроль за діяльністю інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній забезпечують Міністерство фінансів України, а в межах повноважень, визначених законодавством України, — Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
Крім того, відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» ця комісія здійснює контроль за випуском та збігом цінних паперів, призначає державних представників на фондовій біржі, а також веде реєстрацію емісій всіх видів цінних паперів та видає дозволи на діяльність по їх випуску й обігу, а також від імені держави випускає державні цінні папери.
Додаткові повноваження щодо контролю за дотриманням законодавства на ринку цінних паперів, запобігання та припинення його порушень, накладення санкцій були надані комісії Законом України від 30 жовтня 1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»[2, c. 5-9].
Головними завданнями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку згідно з цим законом є:
— формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;
— координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;
— здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, дотримання законодавства у цій сфері;
— захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;
— сприяння розвитку ринку цінних паперів;
— узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.
Державна комісія з цінних паперівта фондового ринку відповіднодо покладених на неї завдань:
— встановлює вимоги до випуску (емісії) й обігу паперів та їх похідних, інформації про випуск цінних паперів, у тому числі — іноземних емітентів, які здійснюють випуск цінних паперів на території України, та порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів;
— встановлює стандарти випуску (емісії) цінних паперів, інформації про випуск цінних паперів, що пропонуються для відкритого продажу, в тому числі іноземних емітентів, які здійснюють випуск цінних паперів на території України, та порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, що пропонуються для відкритого продажу;
— видає дозволи на обіг цінних паперів українських емітентівза межами території України;
— здійснює реєстрацію випусків цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, у тому числі цінних паперів іноземних емітентів;
— встановлює вимоги щодо допуску цінних паперів іноземних емітентів та обігу їх на території України;
— реєструє правила організаційно оформлених ринків цінних паперів;
— встановлює вимоги та умови відкритого продажу (розміщення) цінних паперів на території України;
— встановлює порядок та видає дозволи на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну, розрахунково-клірингову діяльність з цінними паперами та інші передбачені законодавством спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення окремих видів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства щодо цінних паперів;
— визначає за погодженням з Міністерством фінансів України, а щодо діяльності банків на ринку цінних паперів — також з Національним банком України, особливості ведення обліку операцій з цінними паперами та складання звітності з них та їх похідних;
— встановлює порядок і здійснює державну реєстрацію фондових бірж і торговельно-інформаційних систем, призначає державних представників на фондових біржах, у депозитаріях та торговельно-інформаційних системах;
— встановлює порядок і реєструє саморегулівні організації, що створюються особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на ринку цінних паперів (далі — саморегулівні організації);
— встановлює вимоги та стандарти обов'язкового розкриття інформації емітентами та особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на ринку цінних паперів, забезпечує створення інформаційної бази даних про ринок цінних паперів відповідно до чинного законодавства;
— бере участь у підготовці відповідних проектів міжнародних договорів України, здійснює співробітництво з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав, міжнародними організаціями з питань, що віднесені до їх компетенції;
— координує роботу щодо підготовки фахівців з питань фондового ринку, видає дозволи та здійснює контроль за навчальними закладами з підготовки фахівців, встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які здійснюють професійну діяльність з цінними паперами та проводить сертифікацію фахівців;
— організовує проведення наукових досліджень з питань функціонування фондового ринку в Україні;
— інформує громадськість про свою діяльність та стан розвитку ринку цінних паперів;
— роз'яснює порядок застосування чинного законодавства щодо цінних паперів.
ДКЦПФР також надано значних повноважень щодо застосування санкцій до учасників ринку цінних паперів за порушення чинного законодавства України.
Так, відповідно до ст. II Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку накладає на юридичні особи штрафи:
— за випуск в обіг та розміщення цінних паперів, не зареєстрованих відповідно до чинного законодавства, — у розмірі до 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі 150 відсотків прибутку (надходжень), одержаних у результаті цих дій;
— за діяльність на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено чинним законодавством, — у розмірі до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
— за неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації — у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
— за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень; рішень про усунення порушень щодо цінних паперів — у розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
ДКЦПФР може також накладати адміністративні стягнення на посадових осіб учасників ринку цінних паперів.
Частину своїх повноважень щодо регулювання та контролю ринку цінних паперів ДКЦПФР може делегувати саморегулівним організаціям учасників ринку цінних паперів, створення яких передбачено ст. 17 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні». Так, вона може передати саморегулівним організаціям функції:
— розробки та впровадження правил, стандартів і вимог щодо здійснення операцій на фондовому ринку;
— сертифікації фахівців фондового ринку;
— надання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють підприємницьку діяльність на фондовому ринку;
— збору, узагальнення та аналітичної обробки статистичної інформації про підприємницьку діяльність на фондовому ринку.
Можливе делегування саморегулівним організаціям та інших повноважень, якщо це не суперечить чинному законодавству.
Порядок створення та діяльності саморегулівних організацій в Україні визначається Положенням про саморегулівну організацію ринку цінних паперів, затвердженим наказом ДКЦПФР № 329 від 11 грудня 1996 р., та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 грудня 1996 р. за № 749/1774.
Відповідно до Положення саморегулівна організація є безприбутковою організацією з правами юридичної особи.
Саморегулівна організація створюється в організаційно-правових формах, передбачених законодавством, діє на основі Статуту, установчого договору (якщо це передбачено для обраної організаційно-правової форми) (далі — установчі документи), а також правил цієї організації.
Статус саморегулівної організації можуть одержати:
а) громадські організації фізичних осіб — професійних учасників ринку цінних паперів;
б) об'єднання юридичних осіб — професійних учасників ринку цінних паперів.
Статус саморегулівної організації надається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку тим організаціям чи об'єднанням, кількість учасників яких становить не менш ніж 25 відсотків від загальної кількості осіб, що здійснюють конкретний вид професійної діяльності на ринку цінних паперів на підставі дозволів (ліцензій), виданих ДКЦПФР.
Метою заснування і діяльності саморегулівної організації є:
— забезпечення високого професійного рівня діяльності учасників ринку цінних паперів;
— представництво учасників саморегулівної організації та захист їх професійних інтересів;
— професійна підготовка та підвищення кваліфікації фахівців — учасників саморегулівної організації, уповноважених здійснювати операції з цінними паперами;
— інформування своїх учасників стосовно законодавства про цінні папери та про всі зміни, що вносяться до нього;
— розробка та контроль за дотриманням норм і правил поведінки, регламентів, правил здійснення операцій з цінними паперами, вимог до професійної кваліфікації фахівців — учасників саморегулівної організації, уповноважених здійснювати операції з цінними паперами, та інших документів, передбачених законодавством;
— впровадження ефективних механізмів розв'язання спорів між учасниками саморегулівної організації, учасниками саморегулівної організації та їх клієнтами;
— розробка та впровадження заходів щодо захисту клієнтів учасників саморегулівної організації та інших інвесторів, а також додержання етичних норм і правил поведінки учасників саморегулівної організації у їх взаєминах з клієнтами[7, c. 194-199].
Список використаної літератури
1. Про цінні папери і фондову біржу: Закон України // Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999.
2. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні: Закон України // Галицькі контракти. — 1997. — № 1.
3. Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні: Закон України.
4. Положение о порядке регистрации выпуска акций ОАО и облигаций предприятий // Бухгалтерия. — 2001. — № 25/1. 18 июня. — С. 9-18.
5. Калина А. В.,Корнеев В. В., Кощеев А. А. Рынок ценных бумаг (теория и практика): Учебн. пособие. — 2-е изд. дополненное и переработанное. — К.: МАУП, 1999 . — §2,6, 15.
6. Мендрул О. Г., Павленко І. А. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навч. посібник. — Вид. 2-ге, доп. та перероб. — К: КНЕУ, 2000.
7. Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003.
8. Фінансові послуги України: Енциклопедичний довідник. У 6 т. -К: Укрбланковидав, 2002. — Т. 1.