Державне регулювання міжнародної торгівлі та економічні наслідки протекціоністської політики

Вступ.

1. Багатостороннє регулювання зовнішньої торгівлі

2. Державна політика зовнішньої торгівлі

3. Протекціоністська політика держави.

Висновки.

Практичне завдання.

Список використаної літератури.

Вступ

Управління зовнішньоекономічною діяльністю країни і регулювання зовнішньої торгівлі та фінансових потоків на міжнародному рівні набувають усе більшого значення в процесі інтернаціоналізації господарського життя і зростання економічної взаємозалежності країн.

Від виникнення перших систематизованих поглядів Адама Сміта і Давида Рікардо на зовнішню торгівлю до появи системи державного управління зовнішньоекономічною сферою минуло близько двохсот років. Класичний напрямок економічної теорії і сьогодні становить методологічну основу для розроблення міжнародних і національних стратегій, політик і механізмів, хоча, звичайно, ним не обмежується. Система інституцій, органів і механізмів регулювання зовнішньоекономічної діяльності як на національному, так і на міжнародному рівнях відображає також досягнення і проблеми кейнсіанства, інших сучасних шкіл і напрямків економічної науки.

Підкреслимо і те, що управління зовнішньоекономічною діяльністю як наукова дисципліна ґрунтується на макроекономічних теоріях і пов'язаних із ними загальноекономічних концепціях розвитку світового господарства. Управління не може існувати у відриві від них. Більше того, можна сказати, що загальна теорія управління як складова методології управління зовнішньоекономічною діяльністю відіграє у ньому другорядну роль порівняно з макроекономікою і теорією світового господарства.

1. Багатостороннє регулювання зовнішньої торгівлі

Обмін товарів і послуг між різними країнами у зовнішній торгівлі здійснюється на основі міжнародного поділу праці, тобто спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції, що обходиться їм дешевше, ніж в інших країнах та продажу цієї продукції на зовнішньому ринку. Однак жодна країна в світі не дозволить провозити через свої кордони нерегульовані потоки товарів. На їх ввіз та вивіз держава накладає певне обмеження.

Як же держава регулює зовнішню торгівлю, які основні напрямки та інструменти такого регулювання? Головними засобами зовнішньоторговельної політики є тарифне і нетарифне регулювання.

Митний тариф (мито) – це податок, який накладається на товари, що перетинають митний кордон. Якщо податок стягується країною, яка вивозить товар, то він називається вивізним (експортним) митом; якщо стягується країною, що ввозить товар – ввізним (імпортним) митом; якщо стягується країною, через територію якої товар провозять – транзитним митом. Найбільш поширеним є ввізне (імпортне) мито. Воно використовується переважно як засіб підвищення цін на товари, що імпортуються; сплачуючи високе мито, іноземний товаровиробник підвищує ціну на свій товар, що робить його не конкурентноздатним на внутрішньому ринку.

Цей момент використовується для захисту інтересів національного товаровиробника аналогічних товарів. Держава використовує мито також як засіб отримання державних прибутків.

Питання про обкладання товарів митом чи звільнення від нього, про ставки митних зборів регулюються митним законодавством кожної країни. З 1993 р. діє Закон України “Про єдиний митний тариф”, який являє собою систематизований звіт ставок мита, якими обкладаються товари на інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за її межі. Цей митний тариф базується на міжнародних нормах, розвивається та вдосконалюється відповідно до міжнародної теорії та практики митної справи.

Існують такі види мита: адвалерне (нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, що обкладаються митом): специфічне (нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів чи предметів); комбіноване (поєднує обидва вищезгадані види митного обкладання). Найбільш поширені в Україні адвалове та комбіноване мито. Нараховується мито та товари на базі їх митної вартості, яка є ціною товару, що фактично сплачена чи підлягає сплаті на момент перетину митного кордону України. Митна вартість передбачає ціну товару, зазначену в рахунку-фактурі, а також фактичні витрати (якщо їх не включено до рахунку-фактури) на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України; комісійні та брокерські.

Товари в Митному тарифі розміщені відповідно до класифікації Гармонізованої системи опису та кодування товарів (ГС). Саме ця система містить перелік різноманітних товарів, що беруть участь у торговому обігу. Ця система була прийнята радою митного співробітництва (1988 р.). На базі ГС у 1990 р. у СРСР було прийнято Товарну номенклатурну зовнішньоекономічної діяльності (ТНЗЕД), яку сьогодні використовують усі колишні республіки СРСР. За більш загальною класифікацією товари поділяються на такі основні групи:

• сільськогосподарська сировина та продовольство;

• паливо, мінеральна сировина та метали;

• машини, обладнання, транспортні засоби;

• промислові товари народного споживання.

2. Державна політика зовнішньої торгівлі

Державна політика зовнішньої торгівлі в різних країнах спрямована на обмеження в торгівлі товарами перших трьох груп цієї класифікації. вони обкладаються високими ставками експортного мита, підлягають квотування та ліцензування. І, навпаки, держава всіляко заохочує експорт готової промислової продукції. Імпортне мито звичайно найнижче на сировину, та напівфабрикати, а найвище та готову продукцію; цим держава захищає свою переробну промисловість.

У переліку ставок ввізною мита на окремі види товарів митним тарифом України передбачені такі колонки ставок:

Пільгові ставки ввізного мита – це ставки мита, які застосовуються до товарів і предметів, що походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, а також з країн, що розвиваються.

Повні ставки ввізного мита – це ставки мита, які застосовуються до товарів і предметів, що походять з країн, які не проводять до України режим найбільшого сприяння.

Повні ставки застосовують також до всіх видів товарів і предметів (незалежно від країни їх походження, які ввозяться фізичними особами понад визначену суму товарів. яка не обкладається ввізним митом).

Ставки ввізного мита на окремі товари постійно переглядаються і подаються у відповідних постановах Кабінету Міністрів України. На окремі товари може встановлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення. В окремих випадках при ввезенні, чи вивезенні товарів через митний кордон України застосовують спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне мито.

Серед методів нетарифного регулювання найбільш поширеними є квоти на ліцензії. Квоти – це обмежений кількісний обсяг певних товарів. який дозволено імпортувати чи експортувати на територію країни протягом певного періоду (частіше усього року). Квоти бувають індивідуальними – вони обмежують ввіз (вивіз) в одну конкретну країну, груповими – це ті, що встановлюють обсяг ввозу (вивозу) в певну групу країн; глобальними – коли імпорт і експорт обмежуються без посилання на країни, на які ці обмеження поширюються. На кожен вид товару встановлюється лише один вид квоти.

Специфічним типом квотування, яке повністю забороняє торгівлю, є ембарго. що запроваджується щодо експорту чи імпорту певних товарів. Наприклад США ввели ембарго на торгівлю товарами з Нікарагуа з 1984 по 1990 рр., що негативно позначилося на економіці останньої, зокрема, вона отримала заборону збувати в США врожай бананів.

Поряд з квотуванням експорту та імпорту уряд запроваджує ліцензування зовнішньоекономічних операцій. Ліцензія – це дозвіл на імпорт, експорт товарів, що видається компетентними державними органами (в Україні – Міністерством зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі) на певний період часу. У нашій країні використовуються три види ліцензії. Охарактеризуємо кожну зокрема: генеральна ліцензія – відкритий дозвіл на експортно-імпортні операції щодо певного товару (товарів) та (або) з певною країною (групою країн) протягом дії режиму ліцензуванню по цьому товару (товарах); разова (індивідуальна) – дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший, ніж той, що необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції; відкритий (індивідуальна) – це дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу. Обсяг товарів для експорту (імпорту) визначається в ліцензії в кількісному чи вартісному вираженні, до того ж він не повинен перевищувати обсяг встановленої квоти.

Квоти на ліцензії належать до кількісних обмежень нетарифних методів регулювання зовнішньої торгівлі. До них також можна віднести такі заходи, як збільшення кількості необхідної документації, посилення вимог до якості лакування та маркування; ветеринарний, санітарний, екологічний контроль. Значну допомогу експортерам надає держава у вигляді субсидій пільгового кредитування, державного страхування експорту, податкових пільг, консультаційного, інформаційного обслуговування, підготовки кадрів для зовнішньої торгівлі тощо.

3. Протекціоністська політика держави

Держава регулює зовнішньоекономічну діяльність і тим, що підписує різні торговельні угоди, які визначаються принцип торговельних взаємовідносин з іноземними державами. Основними рисами таких взаємовідносин у наш час є протекціонізм та лібералізації (вільна торгівля).

Протекціонізм має на меті забезпечити сприятливі умови для реалізації на внутрішньому ринку товарів національного виробництва, захистити внутрішній ринок від іноземної конкуренції, зменшити безробіття.

Особливого захисту від іноземної конкуренції потребують молоді галузі, які не зможуть витримати початковий період розвитку, якщо їх не захистити від стихії конкуренції. Якщо ж їм подати такий тимчасовий захист, вони зможуть “стати на ноги”, залучити кваліфікованих працівників, спеціалістів, запровадити передову технологію. Спочатку ціни на продукцію цієї галузі будуть для споживача доволі високими, але з часом витрати на виробництво зменшаться, відповідно знизяться і ціни. Наприклад, такі нові індустріальні країни, як Сінгапур, Корея, часто на стадії індустріалізації захищали свої галузі обробної промисловості від імпортних товарів, а зараз Сінгапур посідає одне з провідних місць у світі серед економічних лідерів.

Як же реалізується політика на практиці? Саме через ті ж мита, квоти, ліцензії, про які йшлося раніше. Мито, квоти підвищують ціни на імпортні товари, скорочуючи споживання імпорту, змушують споживачів купувати менше імпортних товарів, збільшують доходи уряду, держави.

Протекціонізм може збільшити зайнятість, створити нові робочі місця, підвищуючи ціни на імпортні товари, і таким чином, збільшуючи попит на товари національного виробництва. Зростання внутрішнього попиту спонукає фірми наймати більшу кількість робітників, тим самим скорочуючи безробіття.

Однак, незважаючи на зазначені економічні переваги, протекціонізм має ряд недоліків. Головний з них, на якому неодноразово наголошували сучасні американські економісти П.Семюелсон та В.Нордгаус, полягає в тому, що вільна торгівля допомагає потроху усім, тоді як протекціонізм – небагатьом, але дуже сильно. Наприклад, квота США на цукор є вигідною його виробникам, але коштує американським споживачам понад 1 млрд. дол. на рік, тобто 1,5 цента на день. Ще Адам Сміт писав, що свободі торгівлі непереборно протистоять, насамперед, приватні інтереси окремих індивідів. Дійсно, мито підвищує ціни на товари відчуженого виробництва, вони обходяться споживачу дорожче, ніж за вільної торгівлі, це є плата за протекціонізм.

Крайнім виявом протекціонізму є “торговельні війни” – вживання урядами країн-партнерів заходів для обмеження доступу на їх внутрішні ринки експортних товарів. У практиці міжнародних економічних відносин було чимало торговельних воєн. Наприклад, у середині 50-х років виникли “годинникова війна” між Швейцарією та США. Американські виробники годинників домагалися від уряду 50% підвищення мита на імпортні годинники. На початку 70-х років відбулась “текстильна війна” між Японією та США, яка, в свою чергу, намагалася здійснити квотування імпортного текстилю. У середині 70-х років розпочалася колективна, торговельна “війна” країн ЄС, США, Австралії, Канади. Ці країни звинувачували Японію у демпінгових цінах з багатьох товарних позицій. Досвід зовнішньоекономічної діяльності свідчить про те, що доводити країни до стану “торгівельної війни” небезпечно, бо від цього втрачають усі країни.

Значна робота з лібералізації торгівлі почала проводитися після другої світової війни, коли розпочала свою діяльність ГААТ (Генеральна угода щодо тарифів (мит) і торгівлі 1947 р.). У її статуті йдеться про піднесення рівня економічного розвитку країн за рахунок значного зменшення мит, квот та інших бар’єрі для торгівлі, усунення дискримінації у міжнародній торгівлі, зменшення торговельних бар’єрів (мит, квот тощо); усі країни одержують статус країн найбільшого сприяння” – якщо країна піднімає свої мита вище від домовлених рівнів, то вона мусить компенсувати свої торговельним партнерам їхні економічні витрати; торговельні конфлікти повинні залагоджуватися за допомогою консультацій та арбітражу.

Сьогодні ГААТ/СОТ вдалося знизити митні ставки на імпортну продукцію до 10%. Під егідою ГААТ/СОТ країни збираються на чергові збори, щоб визначити торговельні бар’єри і домовитися про їх усунення, розширити вільну торгівлю. Зони вільної торгівлі створені США, Канадою і Мексикою; завдяки діяльності ГААТ/СОТ створюються регіональні торговельні об’єднання – Європейська асоціація вільної торгівлі, Латиноамериканська асоціація інтеграції та ін. Україна, як і ряд інших країн СНД, має статус “спостерігача” і наміри стати членом ГААТ/СОТ, але для цього треба підняти свою економіку, вдосконалити свою економіку, вдосконалити правову базу, лібералізувати митне законодавство до норм, які регламентуються ГААТ/СОТ.

При наступальному (або агресивному) протекціонізмі захищаються не найменш розвинуті та уразливі виробництва і а, навпаки, ті галузі економіки, які за умов протекціоністських заходів здатні вже сьогодні або найближчим часом здійснити наступ (агресію) на відповідні світові товарні ринки.. Комбінацією, селективного і наступального є протекціонізм тотальний (суцільний), коли майже рівномірно захищаються всі галузі національної економіки.

Висновки

Органічною складовою зовнішньоекономічної політики є політика зовнішньоторговельна, що можна визначити як курс дій урядових і владних структур, використання таких принципів, методів та інструментів впливу на розвиток торгівлі країни, завдяки яким забезпечується досягнення визначених цілей та реалізація національних інтересів.

Зміст, структура та напрями зовнішньоторговельної політики визначаються такими складовими:

• експорт та імпорт (товарна і регіональна структури, обсяг співвідношення, динаміка);

• мито і митні податки (елементи митного тарифу — товарної класифікації тарифу, структура тарифу, методи визначення країни походження товару, види та рівень ставок митний склад та рівень митних податків);

• кількісні обмеження (види, контингенти, рівень);

• нетарифні методи регулювання (технічні бар'єри, адміністративні формальності, валютно-кредитне регулювання тощо);

• підтримка національного експорту (фінансова-кредитна, податкова, валютно-кредитна, організаційно-технічна тощо).

Щодо зазначених складових прийнято також говорити планування відповідної державної політики щодо експорту, кількісних обмежень, підтримки національного виробника — експортера тощо.

Протекціонізм виник як державна політика, і тривалий час його інструменти застосовувались тільки національними урядами. Розвиток інтеграційних процесів зумовив появу протекціонізму, який провадять інтеграційні угруповання стосовно третіх країн, тобто за кількістю суб'єктів.

Практичне завдання

Розробити демографічну програму для двох країн світу –Бангладеш та Австралії.

Виконання практичного завдання включає кілька етапів:

1.Користуючись енциклопедичними довідниками, матеріалами Інтернету дати загальну характеристику країн,демографічну ,програму для яких Ви будете розробляти.

Бангладеш

Народна Республіка Бангладеш, держава в Південній Азії, утворена на місці колишньої пакистанської провінції Східний Пакистан. Її політичні лідери 26 березня 1971 оголосили про державотворення за назвою Бангладеш, що означає "бенгальський народ". Фактична дата підстави 16 грудня 1971, коли пакистанські війська здалися об'єднаному командуванню східнобенгальских та індійських збройних сил, що їх підтримала. Країна розташована головним чином у межах дельтових рівнин Гангу й Брахмапутри й гірської області на стику з М’янмою і північно-східною Індією. Бангладеш граничить із Індією й на дуже короткій ділянці з М’янмою, на півдні обмивається водами Бенгальської затоки. Площа 144 тис. кв. км. Чисельність населення 125,7 млн. чоловік. Бангладеш одна із самих густонаселених країн миру. Столиця й найбільше місто — Дакка.

Австралія

Австралія, материк у Південній півкулі, а також незалежна держава, офіційна назва якого — Австралійський Союз. До складу цієї держави, крім самого материка, входять о.Тасманія й інші острови. Материк обмивається водами Тихого океану на сході, Індійського океану — на заході й півдні.

Материк Австралія відділена Бассовою протокою шириною 240 км від о. Тасманія на південно-сході й Торресовою протокою шириною 145 км від о. Нова Гвінея на північному сході. Найкоротша відстань від Австралії до Індонезії через Тиморське море 480 км, а до Нової Зеландії через Тасманово море 1930 км. Австралія простирається на 3180 км із півночі на південь і на 4000 км зі сходу на захід. Це самий маленький материк: його загальна площа, включаючи острів Тасманію, становить 7682,3 тис. кв. км. Довжина берегової лінії 36 700 км. На півночі глибоко вдасться в сушу затока Карпентарія, а на півдні — Велика Австралійська затока.

Хоча Австралійський материк — один з найдавніших у світі, він тривалий час був відокремлений від інших масивів суши й тому там збереглися багато унікальних тварин, включаючи різних сумчастих (наприклад, кенгуру й коала) і яйцекладущих (качкодзьоб і єхидний).

Австралія відрізняється високим рівнем розвитку сільського господарства й видобувної промисловості і є одним з основних постачальників вугілля, золота, пшениці й залізної руди на світовий ринок. Обробна промисловість теж досить розвинена, але орієнтована переважно на внутрішній ринок. Австралія імпортує багато автомобілів, устаткування (комп'ютерів, засобу зв'язку й ін. продуктів хімічної промисловості).

В Австралії діє федеративна система керування. Загальнонаціональний уряд був створений в 1901 на основі угоди про утворення федерації шести штатів. Серед них — Новий Південний Уельс (площа 801,6 тис. кв. км; населення 6,3 млн. чоловік), Вікторія (227,6 тис. кв. км і 4,6 млн. чоловік), Квінсленд (1727,2 тис. кв. км і 3,4 млн. чоловік), Південна Австралія (984 тис. кв. км і 1,5 млн. чоловік), Західна Австралія (2525,5 тис. кв. км і 1,8 млн. чоловік) і Тасманія (67,8 тис. кв. км і 0,5 млн. чоловік). Є також дві території, які, по конституції, перебувають під юрисдикцією центрального уряду, але здобувають все більші права самоврядування, наближаючись до рівня штатів. Це Північна територія (1346,2 тис. кв. км і 0,2 млн. чоловік) і Австралійська столична територія (2,4 тис. кв. км і 0,3 млн. чоловік), де перебуває місто Канберра — столиця країни й резиденція уряду.

2. Використовуючи статистичні дані, які розміщені на сайті http://www.cia.gov/cia/publications/factbook/ ґрунтовно проаналізувати та оцінити демографічну ситуацію ,що склалась у кожній з цих країн.

Бангладеш

Відповідно до перепису населення 1951, на території Бангладеш (тоді провінції Східної Пакистан) проживало 44 957 тис., а в 1961 — 54 353 тис. чоловік, тобто темпи щорічного демографічного росту становили близько 2%. У наступне десятиліття вони підвищилися до 2,7%. Незважаючи на прийняту програму "планування родини" і більші людські втрати через катастрофічний циклон в l970 і громадянської війни 1971, чисельність населення в 1970-і роки продовжувала швидко збільшуватися. Відповідно до переписів 1974 і 1981, у країні налічувалося відповідно 76 398 тис. і 89 940 тис. жителів, тобто щорічний приріст населення оцінювався в 2,4%. В 1981-1995 темпи приросту населення знизилися до 1,6% у рік. У 2006 чисельність населення склала 147,365 352 млн. чоловік. Приріст населення небагато знизився до 2,08%. Коефіцієнт народжуваності на 2004 становить 29,8 на 1000 чоловік, а коефіцієнт смертності — 8,27 на 1000 чоловік. Середня тривалість життя в країні склала 62,46 (62,47 у чоловіків і 62,45 у жінок).

Бангладеш належить до числа самих густонаселених країн миру (середній показник щільності населення — 873 чоловік на 1 кв. км). Найвища щільність відзначена в областях Дакка й Читтагонг (1017 чоловік на 1 кв. км). У приміських зонах Дакки, Нараянганджа, Читтагонга й Кхулни цей показник перевищує 1550 чоловік на 1 кв. км. Найнижча щільність населення в горах (в окрузі Гірський Читтагонг 78 чоловік на 1 кв. км в 1991), а також у прибережних районах округів Кхулна й Патуакхалі (300-350 чоловік на 1 кв. км). В округах Дінаджпур на північно-заході й Сілхет на північному сході країни в 1991 налічувалося менш 400 чоловік на 1 кв. км.

У Бангладеш переважають бенгальці (98%). Їхню етнічну основу склали переважно індоарійські племена. Монголоїдні народності зосереджені в деяких східних округах. Бенгальська мова, що входить в індоарійську язикову групу, виникла на базі санскриту, пракритів і впали й згодом зазнав впливу від арабської, перської й англійської мов. Бенгальська мова перемінила англійський як державну мову, хоча останній використається в державних установах, ділових колах і в навчальних закладах.

Австралія

По оцінці на 2006, населення Австралії становило 20,264082 млн. чоловік, у т.ч. у Новому Південному Уельсі проживало 6 306,3 тис., Вікторії 4 627,3 тис., Квінсленді 3 430,4 тис., Західної Австралії 1 811,1 тис., Тасманії 471,8 тис., на Австралійській столичній території 309 тис. і на Північній території 189,2 тис. Вікторія й Австралійська столична територія — самі густонаселені райони; великі пустельні області Північної території й Західної Австралії найменш населені.

Ріст населення залежить від природного приросту й міграції. Темпи природного приросту населення Австралії за останні 50 років значно скоротилися, і в цей час народжуваність досягає 1,76 дитини розраховуючи на одну жінку, що набагато нижче багаторічної норми відтворення населення (2,1 дитини). Тривалість життя значно збільшилася — 83,52 рік для жінок і 77,64 років для чоловіків.

За даними перепису 2006, 13,2 млн. чоловік, або 74% усього населення, є віруючими. У країні переважають християни — 12,6 млн. чоловік (71% населення), серед них — католики (26,4%), прихильники англіканської церкви (20,5%), Об'єднаної церкви (11%), пресвітеріани (5%), православні (4%), баптисти (2%) і лютерани (2%). Серед нехристиянських віросповідань найбільшим числом послідовників відрізнялися буддизм і мусульманство (по 200 тис. чоловік у кожної, тобто по 1,1% усього населення). Потім випливали іудаїзм і індуїзм (по 70 тис. чоловік, тобто по 0,4%).

У країні, що ще перебуває на стадії демографічного вибуху, основна мета демографічної політики полягає в зниженні коефіцієнтів народжуваності й природного приросту населення. Народжуваність зменшується в результаті популяризації й поширення контрацептивів, санітарної освіти, консультування з питань планування родини, пропаганди переваг малодітної родини, а також стимулювання малодітності за допомогою різного роду економічних і адміністративних мір. Деякі країни в якості однієї з таких мір не тільки допускають, але й усіляко привітають добровільну стерилізацію чоловіків і жінок.

Проведення демографічної політики в країнах, що розвиваються, з високими темпами росту населення особливо актуально. Однак, реалізація демографічної політики утруднена недостачею фінансових ресурсів і часто обмежується лише декларативними заявами. Найчастіше ця політика взагалі не приймається громадянами через традиції багатодітності, високого соціального статусу материнства й, особливо, батьківства. Уряду більшості мусульманських країн взагалі відкидають втручання держави в планування родини.

Австралія

Демографічна політика звичайно ґрунтується на комплексі різних мір: економічних, адміністративно-правових, виховних і пропагандистських.

Австралія – країна з досить невеликою кількістю населення, і їй варто проводити політику до збільшення населення.

До числа економічних заходів, спрямованих на стимулювання народжуваності, ставляться оплачувані відпустки й різні посібники при народженні дітей, допомоги на дітей залежно від їхньої кількості, віку й складу родини — по прогресивній шкалі, різні позички, кредити, податкові й житлові пільги й т.д. Адміністративно-правові міри включають законодавчі акти, що регулюють вік вступу в шлюб, разводимость, відношення до абортів і застосування контрацептивов, майнове положення матері й дітей у випадку розпаду родини, режим праці працюючих жінок і ін. Виховні й пропагандистські міри спрямовані на формування суспільної думки, норм і стандартів демографічного поводження, визначення відносини до релігійних і інших традицій і звичаїв відтворення населення й політику планування родини (внутрісімейне регулювання дітородіння), до полового виховання й утворення молоді й ін.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

4. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

5. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

7. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

8. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

9. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

10. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

11. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і нау-ки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.