Державне регулювання соціального комплексу України

Вступ.

1. Соціальна інфраструктура та її роль в економіці.

2. Прогнозування та регулювання галузей (елементів) соціальної інфраструктури в умовах ринкової трансформації України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Реалізація соціальної політики та розбудова соціальної сфери відповідно до пріоритетів національного, суспільного, культурного і духовного відродження обумовлює необхідність державного регулювання розвитку соціальної сфери.

Державні структури повинні регулювати виробництво дефіцитних товарів і послуг і не тільки не допускати згортання цього виробництва, а й добиватись його нарощування. З цією метою має здійснюватися структурна перебудова економіки у контексті досягнення практичних і зрозумілих результатів, здійснюватись конверсія оборонних галузей, їх переорієнтація на створення сучасних технологій, на переоснащення виробництва продукції під запити споживачів, а також на безпосередній випуск товарів, особливо, коли він технологічно можливий без докорінної капіталомісткої модернізації виробництва.

У сучасних умовах вимогою до державного регулювання є забезпечення залежності рівня оплати праці від її результатів з тим, щоб за допомогою цього зацікавити найманих працівників на підприємствах усіх форм власності високопродуктивно працювати, стримувати зростання невиправданих витрат на виробництво, забезпечити їх зниження і на цій основі гальмувати зростання цін та інфляцію.

1. Соціальна інфраструктура та її роль в економіці

Згідно з положеннями соціальної політики громадянам країни мають бути надані рівні стартові можливості: зрозумілі і справедливі; тільки соціальна справедливість сприяє солідарності громадян у суспільстві, створює передумови до соціального консенсусу, взаємодії та гармонії у повсякденному житті.

Слід пам'ятати, що соціальна інфраструктура — це особливий комплекс галузей народного господарства, таких як освіта, охорона здоров'я, культура, мистецтво, житлове і комунальне господарство, торгівля та інші. Соціальна інфраструктура все більше впливає на ефективність суспільного виробництва через головну продуктивну силу суспільства — людей.

Велику роль соціальна інфраструктура відіграє у вирішенні таких соціальних завдань, як зближення за рівнем добробуту міського і сільського населення, згладжування регіональних відмінностей у рівні життя людей, посилення єдності у способі життя різних соціальних груп та прошарків населення. Активно впливає соціальна інфраструктура на формування прогресивної структури споживання і раціонального використання вільного часу працівників матеріального виробництва.

Слід зазначити, що як і в матеріальному виробництві, у соціальній інфраструктурі мають місце економічні відносини, які за своєю економічною суттю є відносинами споживчого, нематеріального виробництва. Останні виявляють себе, по-перше, як економічні відносини доведення матеріальних благ до споживання в соціальній інфраструктурі, по-друге, як економічні відносини створення в соціальній інфраструктурі послуг.

Економічні відносини з приводу доведення матеріальних благ до споживання є відносинами обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. Специфіка економічних відносин з приводу створення послуг визначається тим, що процес створення послуг У соціальній інфраструктурі є одночасно процесом споживання матеріальних благ. А тому відносини з приводу створення послуг у соціальній інфраструктурі є одночасно відносинами суспільно організованого споживання продукції, створеної в матеріальному виробництві.

Слід зазначити, що послуги є предметами споживання. В Україні певним категоріям населення деякі види послуг надають безкоштовно, іншим — на пільгових умовах, ще іншим — у платній формі. Безкоштовні послуги — це послуги соціально-культурних галузей соціальної інфраструктури (освіти, охорони здоров'я і деяких видів культурного обслуговування), розвиток цих послуг забезпечується за рахунок суспільних фондів споживання[4, c. 284-285].

Потрібно з’ясувати, що до соціальної сфери належать галузі соціальної інфраструктури та такі види діяльності:

1. Діяльність із забезпечення ефективної зайнятості населення.

2. Діяльність з формування доходів членів суспільства.

3. Діяльність із соціального забезпечення і соціального захисту.

4. Діяльність, що забезпечує споживання, форми і способи їх задоволення.

5. Охорона здоров'я.

6. Народна освіта.

7. Торгівля та громадське харчування.

8. Житлове та комунальне господарство.

9. Діяльність з екологічного захисту громадян.

10. Культура і мистецтво.

1. Діяльність із забезпечення ефективної зайнятості населення Ця діяльність здійснюється такими структурами, як Міністерство праці та соціальної політики України, Державна служба зайнятості, Державний Фонд сприяння зайнятості, Інспекції служби зайнятості.

2. Діяльність з формування доходів членів суспільства Діяльність з формування доходів членів суспільства здійснюють такі структури, як Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Міністерство праці та соціальної політики, Головна державна податкова інспекція та державні податкові інспекції за місцем постійного проживання громадян.

3. Діяльність із соціального забезпечення і соціального захисту Діяльність із соціального забезпечення і захисту громадян здійснюють такі структури, як Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Міністерство праці та соціальної політики.

4. Діяльність, що забезпечує споживання, форми і способи їх задоволення

Потрібно пам'ятати, що споживання буває індивідуальним, а також загальним, ідеться про задоволення суспільних потреб в управлінні, науці, обороні, користуванні будовами, спорудами, приладами, засобами техніки.

Споживання індивідуальне — харчів, одежі, житла тощо — це споживання благ і послуг, які перебувають у приватній власності сімей чи індивідів; воно саморегулюється під впливом збільшення і розвитку виробництва, зростання доходів, зміни цін на товари і послуги.

Загальне споживання — це споживання засобів, що перебувають У державній чи колективній власності, яке може бути платним чи безплатним. Воно може прогнозуватись, плануватись, ре-гулюватись. Споживання в цілому повинно мати чітко виважені організаційні, юридичні, власницькі та податкові межі, ґрунтуватись на рівновазі між попитом і пропозицією, між власне споживанням і нагромадженням.

З цього приводу Верховна Рада приймає Закон про Державний бюджет, де передбачаються розміри сумісного споживання через фінансування різних заходів.

5. Охорона здоров'я

Це галузь, що охоплює мережу поліклінік, лікарень, санаторіїв, систему диспансеризації населення, інші заклади, підприємства медичного профілю, які призначені зміцнювати здоров'я людей, збільшувати довголіття народу, задовольняти потреби в медичному обслуговуванні, надавати лікувально-профілактичну допомогу.

6. Народна освіта

Галузь, що охоплює мережу закладів та установ, де навчаються учні та студенти, підвищують кваліфікацію спеціалісти та робітники і зайнято майже два мільйони фахівців, які готують висококваліфікованих спеціалістів.

7. Торгівля та громадське харчування

Це галузі, що здійснюють кінцеву реалізацію товарів з метою їх кінцевого споживання. Розвиток чи занепад цих галузей відбивається на стані та динаміці галузей і підприємств виробничої сфери, і навпаки.

8. Житлово-комунальне господарство та побутове обслуговування

Житлове господарство — це галузь, в якій створюється житловий фонд, де відбувається реконструкція і оновлення житла, його матеріально-технічне забезпечення і збереження; в цій галузі зосереджене комунальне господарство та комунальні послуги.

9. Діяльність з екологічного захисту громадян

Вона спрямована на забезпечення природокористування, збереження і збільшення природних ресурсів, підтримки екологічної безпеки людей завдяки оновленню виробничих фондів, підвищенню їх надійності і безаварійності; пошук засобів протистояння спробам підприємств і підприємців забруднювати навколишнє середовище, перевищувати нормативний рівень викидів, створення і поліпшення законодавства щодо захисту природних ресурсів від нищівного використання.

10. Культура і мистецтво

Це галузь і заклади, які призначені для духовного життя людей,; утвердження норм моралі, виховання глибоких і твердих переконань громадян, прищеплення віри в гідність людини, в її високе призначення, це середовище, в якому вирощується і наснажується ; особистість, в якому громадяни вдосконалюють свої погляди на] істину, формують свої відносини з іншими людьми[6, c. 251-253].

2. Прогнозування та регулювання галузей (елементів) соціальної інфраструктури в умовах ринкової трансформації України

Сучасний розвиток соціальної інфраструктури, до якої належать в основному галузі соціально-культурного призначення, значно відстає від вимог суспільства. Матеріальна база цих галузей не перевищує 48—50 % нормативного рівня. Понад 7 млн жителів України стоять у черзі на одержання житла.

У катастрофічному становищі перебуває медичне обслуговування населення, скоротилася середня тривалість життя, зменшилася народжуваність, поширюються процеси депопуляції населення республіки.

На особливу увагу заслуговує розвиток освіти і культури. Рівень освіти в Україні набагато нижчий порівняно з освітнім потенціалом розвинених країн; значна кількість структур культури і мистецтв узагалі на межі припинення своєї діяльності і творчості. Неприпустимо знижується інтелектуальний потенціал суспільства.

Дії держави щодо регулювання процесів у галузях соціальної сфери мають базуватися на таких принципах:

· забезпечення державної підтримки розвитку соціальної сфери на рівні, який дає змогу населенню одержувати послуги в обсягах, що гарантують нормальні умови життєдіяльності;

· максимальне залучення недержавних коштів на утримання та розвиток установ соціально-культурного призначення;

· комерціалізація соціальної сфери та діяльності її установ має здійснюватися лише за умови, що впровадження тут ринкових відносин не завдаватиме шкоди суспільству.

Ситуація, що склалась у соціальній сфері України, потребує активнішого втручання держави в регулювання процесів функціонування соціальної інфраструктури.

У конкретних галузях соціальної сфери державне регулювання здійснюється з урахуванням їх особливостей. Так, стосовно такого об'єкта, як житлове і комунальне будівництво, дії держави спрямовуються на забезпечення гарантій права громадян на житло шляхом розвитку будівництва житла за рахунок усіх джерел фінансування; розширення конкуренції у сфері виробництва, реконструкції, ремонту та обслуговування житла; захисту прав користувачів житла[5, c. 211-213].

Держава має сприяти розширенню житлового будівництва в середніх і малих містах v селищах і в сільській місцевості за рахунок вирівнювання соціальної інфраструктури населених пунктів. Особливості державного втручання в розвиток комунального господарства зумовлюються специфікою цього об'єкта. Державне регулювання має за мету забезпечити:

· економне витрачання в житлово-комунальному господарстві питної води, електро- і теплоенергії, газу тощо;

· випереджувальний розвиток комунального господарства в сільській місцевості;

· розвиток міського пасажирського електротранспорту та санітарного очищення населених пунктів;

· поетапний перехід на бездотаційну роботу підприємств і установ житлово-комунального господарства.

Основні напрямки державного регулювання розвитку торгівлі: сприяння створенню регіональної структури торгівлі і громадського харчування; формування структури роздрібного товарообігу, яка б забезпечила максимальне наближення фактичного споживання до раціональних норм для непродовольчих товарів і фізіологічних норм для продуктів харчування.

Забезпечуючи розвиток побутового обслуговування як об'єкта державного регулювання, у сучасних умовах потрібно враховувати постійне скорочення фізичних обсягів побутових послуг через неспроможність населення їх сплачувати. Це передбачає необхідність розроблення відповідних програм щодо забезпечення підприємств служби побуту обладнанням з метою створення розгалуженої мережі малопотужних підприємств, які формували б закінчену інфраструктуру в кожному мікрорайоні, місті, селі, а також щодо запровадження належних економічних стимулів для розвитку побутового обслуговування на селі.

Державну підтримку розвитку побутового обслуговування на селі слід здійснювати у таких напрямках:

· прирівнювання підприємств служби побуту при оплаті електроенергії до сільськогосподарських споживачів;

· зниження чи звільнення від податку на додану вартість, на прибуток соціально необхідних видів послуг;

· зниження ставок орендної плати.

Оскільки ці підприємства є комунальною власністю й усі платежі вносять до місцевих бюджетів, регулювання цих питань є прерогативою місцевих органів влади.

Державне регулювання розвитку освіти та культури має забезпечити досягнення показників освітнього рівня населення розвинених країн, а найближчим часом — задовольнити потреби галузей народного господарства у кваліфікованих працівниках і спеціалістах відповідно до структурної переорієнтації.

Пріоритетними напрямками в галузі освіти мають стати підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників і спеціалістів. Зміна структури й обсягів підготовки спеціалістів має відповідати напрямкам структурної переорієнтації економіки країни і навіть випереджати її.

Основними джерелами фінансування освіти та культури і надалі будуть кошти державного та місцевих бюджетів. Поряд з цим державне регулювання має забезпечити створення умов для подальшого залучення до сфери освіти та культури додаткових недержавних джерел фінансування.

Для обґрунтування розвитку соціальної сфери, що охоплює освіту, культуру, охорону здоров'я та фізичну культуру, соціальний захист населення, використовуються соціально-економічні норми і нормативи[7, c. 352-353].

Висновки

Соціальна сфера — одна з найважливіших сфер життя суспільства, в якій реалізуються соціальні інтереси всіх верств населення, відносини суспільства і особи, умови праці й побуту, здоров'я, відпочинку.

Соціальна сфера — це сукупність галузей і видів діяльності, підприємств, фірм, закладів та установ, які мають забезпечити задоволення потреб людей у матеріальних благах, послугах, відтворенні роду, створити умови для співіснування і співпраці людей у суспільстві згідно з відпрацьованими законами і правилами з метою створення мегаполісів, розвитку масових комунікацій, зміцнення держави.

Слід пам'ятати, що суть сучасної політики в Україні полягає в тому, що в країні будується соціально спрямована економіка, яка дасть людині все необхідне для нормального життя за європейськими стандартами; утворюється новий тип солідарності різних соціальних верств населення, свідома коаліція людей, які обрали шлях розбудови вільної демократичної держави.

Соціальна політика держави виходить із необхідності надання конкретної допомоги бідуючим верствам і прошаркам населення: одиноким громадянам похилого віку, тим, що втратили здатність до самообслуговування, хворим, дітям тощо.

Список використаної літератури

1. Дідківська Л. Державне регулювання економіки : Навчальний посібник/ Любов Дідківська, Людмила Головко,. -К.: Знання-Прес, 2000. -316 с.

2. Державне регулювання економіки : Навчальний посібник/ Сергій Чистов, Анатолій Никифоров, Тамара Куценко та ін.; М-во освіти України; КНЕУ. -2-ге вид., доопрац. і доп.. -К.: КНЕУ, 2005. -316 с.

3. Державне регулювання економіки : Підручник для студ. вуз./ Іван Михасюк, Алла Мельник, Михайло Крупка, Зіновій Залога; За ред. І.Ммхасюка. -Львів: Українські технології, 1999. -639 с.

4. Державне регулювання економіки : Навчальний посібник/ Сергій Чистов, Анатолій Никифоров, Тамара Куценко, та ін.; М-во освіти України; КНЕУ. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: КНЕУ, 2000. -316 с.

5. Стеченко Д. Державне регулювання економіки : Навчальний посібник/ Дмитро Стеченко,. -К.: Вікар, 2003. -262 с

6. Черевко Г. Державне регулювання економіки в АПК : Навчальний посібник/ Георгій Черевко,. -К.: Знання , 2006. -339 с.

7. Швайка Л. Державне регулювання економіки : Навчальний посібник/ Любов Швайка,. -К.: Знання , 2006. -435 с.