Державне регулювання страхової діяльності
Категорія (предмет): Страхування1. Суть державного регулювання страхової діяльності.
2. Типи та форми державного регулювання страхової діяльності.
3. Роль держави в регулюванні страхової діяльності. Органи, що здійснюють регулювання.
4. Напрямки вдосконалення державної політики в галузі страхування.
1. Суть державного регулювання страхової діяльності.В кожній країні держава намагається регулювати будь-який вид людської діяльності.
В новому тлумачному словнику української мова термін „регулювати" визначається як „достосовувати, впорядковувати що-небудь керуючись чимось, підкоряючи його відповідним правом. У відповідності до зазначеного розуміння терміну "регулювати"кожна держава має свою створену систему регулювання в країні внутрішніх та міжнародних економічних відносин.
Державне регулювання страхування, як і економіки загалом, є науково обґрунтованим самозахистом суспільного ладу від властивих механізму ринкової економіки тенденцій, що саморуйнуються, які зумовлені наявністю позитивних зворотних зв'язків. Визначальними стуктурними ознаками ринкової економіки є:
— основні форми власності;
— спосіб координації господарських економічних інтересів.
Координація — це механізм впливу соціально-економічної системи на дії господарюючих суб'єктів у відповідності до ''пріоритетних цілей цієї системи". Такий вплив здійснюється як адміністративними, так і економічними засобами, на пріоритетну користь останніх. Тобто регулювання фінансового-господарського механізму у сфері страхування з боку держави направлено на реалізацію головної сучасної цілі суспільного ладу — стабілізацію економіки держави за допомогою організаційного, юридичного, фінансового та мотиваційного впливу на суб'єктів фінансово-господарських відносин.
Система правового регулювання в Україні включає в себе наступну ієрархію нормативно-правових актів:
► Конституція України — основний закон;
► міжнародні договори, згоду на обов’ язковість яких дала Верховна Рада і які в силу цього є частиною національного законодавства України;
► Цивільний Кодекс України;
► Закони України — акти вищої юридичної сили;
► Декрети Кабінету Міністрів (на сьогодні в Україні ще діють близько 50 документів);
► усі інші нормативно-правові акти
В умовах створення правової держави та розвитку ринкової економіки в Україні визначення основ регулювання страхової діяльності має важливе значення. Можна зазначити основні причини необхідності державного регулювання страхової діяльності в Україні. А саме:
— по-перше, гроші за страховку платяться сьогодні, а потенційна вигода буде отримана в майбутньому, а отже, страховики можуть покористуватися та втягнути несправедливий дохід;
— по-друге, страхування є дуже складним предметом, інформаційна асиметрія між страхувальниками та страховиками може призвести до того, що споживачі придбають не той страховий продукт чи заплатять за нього дуже дорого;
— по-третє, страхування — це досить прибутковий вид бізнесу, який повинен підлягати оподаткуванню;
в-четвертих, страхування має великі можливості інвестиційної діяльності, в якій кровно зацікавлена держава.
Державне регулювання страхової діяльності має певні етапи, які можна представити наступним чином:
У зв'язку із зазначеними етапами можна визначити об'єкт державного регулювання страхової галузі — система соціально-економічних відносин з приводу організації захисту від ризиків та здійснення страхового бізнесу за допомогою об'єднання коштів суб'єктів цих відносин. Суб'єктом державного регулювання виступає держава в особі її різноманітних інститутів.
Страхування є об'єктом контролю з боку державних органів, починаючи ще з XV — XVI ст. Насамперед комерційна діяльність страхової компанії повинна регулюватись з метою створення гарантій достатності коштів у страхових товариств для виплати страхових відшкодувань при настанні страхових випадків, а платоспроможність компанії — головна ціль контролю з боку державних страхових наглядів.
2. Типи та форми державного регулювання страхової діяльності.Ліберальний тип (м 'який) тип передбачає, що операції по страхуванню хоча і підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній відносно слабкий (характерно для Великобританії).
Авторитарний (жорсткий) тип — це коли кожний конкретний вид страхування проходить процедуру ліцензування і повинен відповідати певній системі вимог щодо правил страхування, фінансово-годарській діяльності страхової компанії; конкуренція між страховиками чітко регламентується (характерно для Німеччини).
3мішаний тип використовує в певній мірі два зазначених підходи — виважена система регламентації діяльності страхових компаній поєднується з досить гнучкими підходами, які дають можливість забезпечити достатній рівень конкуренції (характерно для Франції.)
На мій погляд, система державного регулювання страхової діяльності, що існує в Україні, за ступенем впливу на розвиток ринку та за методами, що при цьому застосовуються займає проміжне положення між німецькою та французькою. На кожний конкретний вид страхування страхова компанія повинна отримати ліцензію. Законодавчі та нормативні акти встановлюють чіткі вимоги до платоспроможності страховиків (розміру Статутного капіталу, кількості, порядку формування, нормам відрахування та порядку розміщєння страхових та вільних резервів тощо). Разом з тим держава гарантує захист інтересів страхових компаній, а також забезпечує умови вільної конкуренції в здійсненні страхової діяльності. Не дозволяється (за винятком страхування життя та обов'язкових видів страхування) будь-яке централізоване регулювання розмірів страхових тарифів, страхових сум, страхових виплат та інших умов договорів страхування, якщо вони не суперечать законодавству України. Не припускається також втручання з боку держави та інших структур в роботу страхових компаній, за винятком здійснення своїх повноважень органами державного нагляду.
Страховий нагляд — це контроль за діяльністю страхових установ, який здійснюється державними органами. Органи страхового нагляду здійснюють перевірку страхових організацій за їх платоспроможністю, надають рекомендації по використанню вільних коштів та страхових резервів, видають ліцензії на здійснення певних видів страхування, затверджують тарифи премій тощо.
Враховуючи світовий та вітчизняний досвід, можна виділити три форми здійснення державного нагляду за діяльністю страхової організацій.
Мета ліцензування — формування інституту страховиків, який відповідає встановленому законодавством України стандарту підприємницької діяльності.
Ціллю контрольної форми держнагляду є дотримування інтересів суб'єктів страхової діяльності. Предмет зазначеного контролю — ведення страховиком фінансових операцій, пов'язаних з формуванням страхових резервів, розміщенням активів, забезпечення наявності вільних активів в розмірах не менше встановленого нормативу, а також відповідність діяльності виданій ліцензії.
Статистична форма державного нагляду здійснюється на основі перевірки фінансової звітності, що надається страховиком. Склад і форми бухгалтерської звітності, принципи бухгалтерського обліку та план рахунків затверджується відповідними нормативними документами. Страховики зобов'язані оприлюднювати річну звітність про свою діяльність, бухгалтерський баланс та фінансові результати діяльності за підсумком фінансового року.
3. Роль держави в регулюванні страхової діяльності. Органи, що здійснюють регулювання.В сучасних умовах Україна, як і кожна держава, має орган з нагляду за страховою діяльністю. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 166 від 14.03.93 р. був створений Укрстрахнагляд, який підпорядковувався Кабінету Міністрів і забезпечував реалізацію державної страхової політики. До 01.03.2000 р. з боку держави наглядом і контролем у страхуванні займався Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю.
В Законі України про страхування від 04.10.01 р. передбачено здійснення державного нагляду за страховою діяльністю в Україні Уповноваженим органом та його органами на місцях.
Сьогодні в нашій країні органом, який регулює страхову діяльність, є Департамент фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України. До складу цього Департаменту входять наступні Управління:
▪ кредитних і небанківських фінансових установ;
▪ страхової діяльності;
▪ контролю фінансових ринків, ліцензування та нагляду.
Кожне Управління складається з відділів. Відповідно, до Управління страхової діяльності входять такі відділи, як:
▪ розвитку страхової справи та законодавчого забезпечення;
▪ методології, обліку та аналізу страхування;
▪ накопичувального страхування;
▪ нагляду за страховою діяльністю;
▪ ліцензування та ведення справ страховиків.
Крім спеціального органу — Управління страхової діяльності — у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.96 р. за № 1136 в країні створено Експертну Раду з питань організації страхування при Кабінеті Міністрів України, яка в 2000 році невиправдано припинила свою діяльність.
В багатьох країнах світу створюються спеціальні органи по захисту прав страхувальників. Так, наприклад, в Данії створено Комітет по захисту прав страхувальників, який розглядає претензії, скарги в галузі страхування, іпотечного кредитування, банківської справи, туризму. А також створюється система прямих державних гарантій страхувальникам за допомогою удосконалення системи державного нагляду за страховою діяльністю, введенням вимог погодження інвестиційної діяльності страховика з страхувальниками і державою тощо. В Україні в 2001 році низкою міністерств та відомств (наприклад, Міністерством транспорту, фінансів, охорони здоров'я, інш.) була активно підтримана можливість створення Міжвідомчої Координаційної Ради з питань страхування при Кабінеті Міністрів України.
Роль держави в регулюванні страхової діяльності досить значна і, на мій погляд, повинна зводитись до наступного:
1) встановлення норм та вимог до функціонування страхових компаній;
2) використання фінансового механізму в регулюванні страхової справи;
3)контролю за виконанням суб'єктами страхового ринку чинного законодавства України;
4) визначенню обов'язкових видів страхування.
Головними „регулювальниками" компромісу інтересів суб'єктів страхових відносин в Україні є органи трьох гілок влади, що побудовані за ієрархічною ознакою, а також Національний банк України. Законотворча влада представлена Кабінетом Міністрів України, де вирішальну роль відіграють комітети, підкомітет, комісії з економічних питань. Саме тут досягаєгься компроміс між групами економічних інтересів, узгоджуються регіональні програми розвитку страхової галузі з іншими програмами економічної діяльності. Судова влада покликана слідкувати за суворим дотриманням законів, постанов, положень тощо. До органів, які відповідальні за економічну ситуацію відносяться Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Національний банк.
Державне регулювання страхової діяльності в Україні здійснюють наступні органи:
► Кабінет Міністрів України;
► Міністерство фінансів України;
► Ліга страхових організацій України
Поступово в Україні створюється достатнє правове поле страхової діяльності, яке базується на законодавчій базі та раціональному державному регулюванні, контролі в цій галузі економіки. Хоча говорити про розвиток страхового ринку та страхової справи в Україні ще досить рано.
Отже, здорова макроекономічна і структурна державна політика є суттєвою передумовою стабільності системи страхування й запобігання серйозним викривленням страхового ринку.
4. Напрямки вдосконалення державної політики в галузі страхування.Основні засади вдосконалення державної політики в галузі страхування базуються на європейських підходах до контрольної діяльності держави, які формуються міжнародною організацією страхових наглядів та Комітетом зі страхування при Європарламенті. Їх можна визначити так:
- подальша інтеграція України в міжнародні страхові структури,
- розвиток законодавчої і нормативної бази;
- розробка стандартів електронного обігу та обліку;
- створення умов для взаємовигідної інтеграції страхової та банківської систем;
- формування об’єднань страховиків з найважливіших проблем страхування;
- створення оптимальної структури співвідношення між обов’язковим і добровільним страхуванням;
- залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;
- створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.
Подальший розвиток законодавчої та нормативної баз передбачає розробку й ухвалення низки законодавчих актів, які розвивають страхове законодавство України. Насамперед це стосується перестрахування, а також діяльності страхових посередників.
Потребує невідкладного впорядкування нормативна база у сфері обліку, статистичної і бухгалтерської звітності, аудиту. Не вирішено повністю, як саме в системі обліку слід ураховувати передання резервів перестраховикові або резерви в майбутніх виплатах після вирішення спірних питань тощо. Необхідна комплексна система фінансових показників та їх розшифрувань для страхової компанії (окремі форми звітності для податкових і статистичних органів, органів страхового нагляду, а також преси і страхувальників).
Важливо також законодавчо й нормативно вдосконалювати систему страхування життя, медичного та пенсійного страхування, страхування політичних ризиків, діяльності товариств взаємного страхування і т. ін.
Розвиток страхового ринку потребує вирішення багатьох актуальних питань через об’єднання страховиків, що спеціалізуються на найважливіших напрямках страхової діяльності.
В Україні набула поширення така форма, як страхові бюро. Членство в таких бюро, що створені відповідно до рішень Уряду України, є обов’язковим для всіх страховиків, котрі отримали ліцензію на певний вид діяльності. Першим таким бюро стало Моторне (транспортне) страхове бюро. Воно об’єднало страховиків, які здійснюють страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Далі згідно із законодавством України створено Морське та Авіаційне страхові бюро — об’єднання страховиків, які страхують морські та авіаційні ризики. Проектами відповідних актів законодавства передбачено також створення Ядерного й Космічного страхових бюро. А за планами найближчим часом можуть бути створені бюро страхування фінансових та експортних ризиків.
Особливістю бюро є те, що законодавче регулювання та нагляд з боку держави тут органічно поєднуються із саморегуляцією з боку страхового ринку. Фактично створюється орган, де страховики самостійно на демократичних засадах встановлюють загальні «правила гри», затверджують нормативні регуляційні документи щодо розвитку галузі, координують здійснення страхування, погоджуючи умови страхування, страхові тарифи, розмір комісійних і т.ін., а також проводять єдину міжнародну політику.
При цьому ніхто не повинен втручатися в нормальну конкурентну боротьбу за ринок і клієнтів. Держава здійснює свій нагляд через наглядові Ради, що є в кожному бюро. Крім того, загальні умови функціонування цих бюро також затверджуються державними органами.
У найближчій перспективі державне регулювання через обов’язкові пули — страхові бюро — може стати одним із основних напрямків державного впливу в галузі страхування.
Важливе значення має також подальша інтеграція України у світові структури, що визначають міжнародну політику в галузі страхування.
Україна лише з 1992 року почала активно залучатися до міжнародної інтеграції. Очевидно, що за час, який минув відтоді, наша країна ще не ввійшла в усі необхідні структури як на європейському, так і на світовому рівні. Проте вже є певні успіхи в цьому плані. Так, у 1997 році Україна першою з країн СНД стала асоційованим членом системи «Зелена картка».
Подальша інтеграція України в міжнародні структури дозволить вивірити державну політику щодо регулювання страхової діяльності згідно із застосовуваними у світі формами, методами та важелями. Розвинені країни — члени Європейського Союзу — мають максимально ідентифіковані методи державного регулювання, установлювані відповідними директивами цього Союзу. Наша країна, стаючи поступово повноправним членом найавторитетніших міжнародних організацій, оволодіває методами впливу держави на страховий ринок, що відповідають найвищим світовим стандартам.
Державна політика має також удосконалюватися через сприяння оптимізації співвідношення між обов’язковим та добровільним страхуванням.
Закон України «Про страхування» передбачає запровадження нових видів обов’язкового страхування тільки внесенням змін до цього Закону, тобто можливості запровадження такого страхування дуже обмежені і процедура досить складна.
Таке положення цілком виправдане, оскільки введення того чи іншого виду обов’язкового страхування підвищує ступінь відповідальності держави. Тобто при розширенні поля обов’язкового страхування держава фактично змушує громадян або юридичних осіб до використання цієї послуги. А оскільки в умовах демократичного суспільства та ринкової економіки примушення з боку держави має бути мінімальним, відповідальність при запровадженні обов’язкового страхування набуває великої ваги.
У цьому плані сьогодні постають три головні завдання. Перше— перегляд щодо можливого зменшення діючих видів обов’язкового страхування. Друге — упорядкування умов та порядку здійснення зазначених видів. І третє — введення нових видів тільки в разі реальної потреби в цьому.
Деякі види обов’язкового страхування слід упорядковувати, удосконалюючи умови їх проведення, якомога чіткіше встановлюючи обов’язки страховика й визначаючи форми типових договорів. Завдання з упорядкування діючих видів обов’язкового страхування стосується насамперед таких його видів, як авіаційні ризики, втрата врожаю, нещасні випадки на транспорті.
У цілому сфера розширення поля обов’язкового страхування уже значною мірою вичерпана, і головне завдання полягає нині не у запровадженні нових видів, а у вдосконаленні діючих.
Зазначене завдання споріднене з таким: залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування.
Сьогодні держава не в змозі вирішувати такі важливі соціальні питання, як медичне обслуговування, виплата пенсій, надання допомоги з безробіття, відшкодування витрат при травматизмі на виробництві і т. ін. лише за рахунок державного бюджету. Отже, потрібно залучати кошти підприємств, роботодавців, працівників. Якщо таке залучення здійснювати напряму, то це фактично означатиме введення нових видів податків. Крім того, кошти, які залучаються, мають деякий час розміщуватися так, щоб приносити додатковий дохід.
Такі завдання може виконати страховий ринок. Відносини, які виникають при залученні страхового ринку до вирішення соціальних програм, якісно відрізняються від відносин, пов’язаних із прямим відчуженням коштів. Роботодавці, підприємства та працівники вступають у гарантійні цивільно-правові відносини, де страхова компанія бере зобов’язання отримати додатковий дохід завдяки розміщенню взятих коштів і здійснити ті виплати, під які взято зобов’язання (пенсії, допомога, компенсації тощо).
Тому найближчим часом необхідно законодавчо визначити поле, що його має посідати страховий ринок у соціальних програмах, і прийняти необхідні рішення щодо його входження в ці програми. Зауважимо, що страховий ринок не може повністю взяти на себе виконання функцій за соціальними програмами. Держава за рахунок своїх власних коштів має гарантувати мінімум соціальних благ за всіма напрямками.
Важливе значення для держави має нині створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у системі страхування.
Тепер головне завдання державної політики — налагодити дворівневу підготовку. Перший — базовий бакалаврський рівень — має забезпечувати оволодіння фундаментальними знаннями як у галузі страхування, так і в цілому з економіки, фінансів, основ математики і т.ін. Цей рівень повинен охоплювати здебільшого молодь після здобуття середньої освіти, а також молодь, що вже має деякий досвід роботи на страховому ринку.
Другий — рівень спеціаліста та магістра — повинен охоплювати передусім тих, хто має освіту бакалавра з економіки, а також тих, хто має досвід роботи на страховому ринку і раніше здобув вищу освіту за іншим профілем, осіб з досвідом керівної роботи на страховому ринку. При цьому слід розвивати базу спеціалізованої підготовки на рівні магістрів та спеціалістів.
Завдання держави — регулювати також систему короткотермінової перепідготовки кадрів з дуже вузьких питань, таких як актуарні проблеми, перестрахування тощо.
І, нарешті, серйозного значення набуває сьогодні посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.
Література- Забарило Р Державне регулювання страхової діяльності. Київ 2005р
- Демченко Р.О Страхування, 2004 р
- Панкратов Р.О Страхування, 2005р