Державне регулювання зовнішніх ефектів

Категорія (предмет): Політична економіка

Arial

-A A A+

Вступ.

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження зовнішніх ефектів.

1.1. Сутність та форми вияву зовнішніх ефектів.

1.2. Теорія зовнішніх ефектів Пігу.

Розділ 2. Держава як економічний суб’єкт регулювання зовнішніх ефектів.

2.1. Адміністративне регулювання зовнішніх ефектів.

2.2. Податкове регулювання зовнішніх ефектів.

2.3. Приватне вирішення проблеми зовнішніх ефектів.

2.4. “Трагедія общин” та теорема Коуза та її наслідки.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми дослідження. Дослідження сучасних ринкових структур переконали багатьох економістів, що ринок неспроможний вирішити чимало важливих проблем економічного розвитку і розподілу матеріальних благ. Еволюція ринкового механізму виявила ряд притаманних йому дефектів, які стали гальмом у суспільному прогресі, що і послугувало основним аргументом на користь державного регулювання економіки. Серед економістів немає одностайності в оцінці державного втручання в приватну господарську діяльність. Існує багато аргументів за і проти такого втручання. Результати державного втручання змінюють перш за все поведінку мікроекономічних суб'єктів. І з цієї точки зору важливо окреслити основні дефекти ринку, тобто сфери його неспроможності, з'ясувати особливості та наслідки їх регулювання.

Виділяють наступні дефекти ринку:

· циклічний характер розвитку економіки;

· монопольна влада;

· недостатня Інформованість ринкових суб'єктів;

· неспроможність забезпечити виробництво суспільних благ;

· екстерналії, або зовнішні ефекти виробничої діяльності;

· нерівномірний розподіл насущних благ, що суперечить принципу справедливості.

На конкурентних ринках можуть виникати обставини, які ведуть до відхилення обсягів випуску від рівноважних та ефективних. Внаслідок існування цих обставин ринковий механізм нездатний без зовнішнього втручання з боку держави подолати перешкоди на шляху до ефективного випуску, і в таких випадках йдеться про неспроможність ринку.

Крім цього, неспроможність ринку пов'язана з наявністю позитивних та негативних зовнішніх ефектів (екстерналій) та існуванням суспільних благ.

Зовнішні ефекти мають місце у тих випадках, коли на економічний стан суб'єктів здійснюється позитивний або негативний вплив у результаті дій Інших економічних суб'єктів (без сплати за позитивний вплив або компенсації шкоди). Внаслідок такого впливу власні витрати та вигоди (які відображаються у витратах і доходах відповідних виробників та споживачів) відрізняються від суспільних витрат і вигод (тих, що виникають у суспільстві в цілому).

Негативні зовнішні ефекти є вартістю ресурсів, які використовуються виробником, але не сплачуються ним за ринковою ціною.

Позитивні зовнішні ефекти є додатковою користю, яка не відображається в ринковій ціні й отримується третіми особами.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідженнякурсової роботи є теоретичні засади мікроекономіки.

Предмет дослідження — зовнішні ефекти та їх регулювання.

Метою курсової роботиє дослідження зовнішніх ефектів та їх регулювання.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

· охарактеризувати зовнішні ефекти та їх вплив на економіку;

· дослідити рішення проблеми зовнішніх ефектів в теорії і на практиці.

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження зовнішніх ефектів

1.1. Сутність та форми вияву зовнішніх ефектів

Зовннішні ефекти — це не відбиті в ринкових цінах товарів і послуг вигоди або витрати деяких третіх осіб, що не беруть участь у ринковій операції. Ці вигоди або витрати є «зовнішніми» по відношенню до ринкових цін (оскільки вони не враховуються при формуванні цін), за якими здійснюються операції, тобто купівля-продаж товарів і послуг на ринку.

Зовнішні ефекти можуть бути негативними, якщо яка-небудь виробнича або споживча діяльність приводить до виникнення витрат у осіб, що не мають безпосереднього відношення до даної діяльності. Зовнішні ефекти можуть бути позитивними, якщо яка-небудь виробнича або споживча діяльність приводить до виникнення певних вигод (користь) у осіб, що не мають безпосереднього відношення до даної діяльності.

Позитивні зовнішні ефекти — це вигода деяких третіх осіб, не відбита в ціні, за якою здійснюється ринкова операція. Наприклад, біля свого будинку ви розбили чудний садок і найняли садівника, щоб він утримував його у повному порядку. Зрозуміло, ви оплачуєте садівнику його працю. Іншими словами, послуга, яку надає вам садівник, має свою ринкову ціну. Проте своїм чарівним садком насолоджуєтеся не тільки ви один. Ним милуються день за днем всі ваші сусіди. Безумовно, їм набагато приємніше вдихати аромат троянд, ніж запах сміттєвого звалища, яке могло б бути на місці вашого саду.

Таким чином, крім приватної вигоди, що одержується особою, яка оплачує зміст саду, існує ще й зовнішня вигода сусідів, тобто третіх осіб по відношенню до ринкової операції між садівником і особою, яка найняла його на роботу. Причому, сусіди одержують вигоду (задоволення від споглядання садових троянд) абсолютно безкоштовно, тобто їх вигода не врахована при формуванні ринкової ціни на послуги садівника. Тут суспільна вигода буде більша, ніж приватна вигода особи, що оплачує дану послугу, оскільки суспільна вигода включає як приватну вигоду, так і позитивний зовнішній ефект, тобто вигоду третіх осіб[2, c. 105-106].

Інтерналізація зовнішніх ефектів означає переведення зовнішніх ефектів у внутрішні. Інтерналізація позитивних зовнішніх ефектів досягається шляхом коректування приватної вигоди так, щоб вона відображала дійсну суспільну вигоду. Іншими словами, необхідно створити такий механізм, який дозволив би врахувати вигоди третіх осіб при формуванні ціни.

Так, наприклад, якби ваші сусіди узяли на себе частину витрат з оплати послуг садівника, то, по-перше, садок міг бути більшим, по-друге, зарплата садівника стала б вищою і, по-третє, ціна послуги для кожного окремого платника стала б меншою. Дійсно, сума грошей, що сплачується колективно, не така велика для кожного платника, навіть якщо вона перевищує ту суму, яку раніше сплачував єдиний житель даного мікрорайону. Вища ціна операції всіх сусідів з садівником відображає всі суспільні вигоди і приводить до збільшення об'єму виробництва даного блага. Насправді, за іншою ціною садівник, а також його колеги, готові надати більший об'єм послуг відповідно до закону пропозиції. В той же час зниження ціни для кожного окремого покупця даної послуги приведе до збільшення кількості попиту послуги відповідно до закону попиту. Тим самим може значно збільшитися площа саду, і в ньому розцвітуть ще більш екзотичні квіти. Очевидно, що для суспільства розподіл ресурсів буде ефективнішим, якщо скоротитися кількість брудних пустирів і збільшиться площа, займана садами. Отже, при інтерналізації позитивного зовнішнього ми рухаємося до ефективнішого розподілу ресурсів і благ [8, 266].

Питання полягає в тому, чи захочуть ваші сусіди внести свій внесок в оплату послуг садівника? Чесно кажучи, малоймовірно. Адже вони можуть насолоджуватися вашим садом абсолютно безкоштовно. Це дуже серйозна реальна проблема, яка не може бути вирішена в рамках системи ринків і цін. Вона вимагає втручання держави в економічну сферу.

Негативні зовнішні ефекти — це витрати третіх осіб, не включені в ціну товару. Отже, ціна, за якою виробник продаватиме свій товар, виявиться нижчою, ніж ціна, що враховує всі витрати: і

Витрати виробника, так і витрати осіб, які не беруть участь у купівлі-продажі даного товару.

Розглянемо, наприклад, целюлозно-паперову промисловість. У технології виробництва паперу використовується багато води. Тому такі підприємства будують на берегах річок і озер. Але підприємства скидають у водоймища свої відходи. Збиток, що наноситься при цьому скиданням відходів, включає втрату вигод, пов'язаних з використанням річок в інших цілях. Наприклад, чи більше забруднена річка, тим менше вигоди від використання її для рибальства, тим менша її корисність для купання. Якби вдалося примусити підприємства відшкодувати збиток, то ціна паперу збільшилася б.

Таким чином, риболови несуть певні витрати, пов'язані з діяльністю целюлозно-паперових підприємств[8, c. 268].

Сукупні зовнішні витрати (ТЕС) — це сукупний збиток, що наноситься третім особам (в даному випадку — риболовам). Чим більший об'єм випуску (Q) підприємств, тим більша шкода, що наноситься водному середовищу, і тим більші ТЕС (рис. 1.1).

Граничні зовнішні витрати (МЕС) — це додаткові ТЕС, пов'язані з випуском кожної додаткової одиниці продукції- Вони не оплачуються виробниками, а перекладають на третіх осіб.

Припустимо, що МЕС залежать від об'єму випуску (Q) так, як показано на рисунку 1.2, тобто лінійно зростають із збільшенням випуску.

Економічний сенс цього графіка: кожна наступна додаткова одиниця відходів, що скидаються у водоймище, шкодить більше навколишньому середовищу, чим попередня. Це – реальна передумова: малі концентрації шкідливих речовин у воді не так сильно впливають на флору і фауну, як великі концентрації.

Наступна важлива передумова: припустимо, що целюлозно-паперові підприємства діють в умовах досконалої конкуренції на ринку паперу. Тоді (див. рис. 1.3) крива пропозиції (S) на ринку паперу відображає сумарні граничні витрати виробництва індивідуальних виробників – МС.

Граничні приватні витрати всіх фірм галузі (МС) відображають тільки вартість тих чинників виробництва, які використовуються у виробничому процесі, але вони не включають граничні[6, c. 74-75].

Зовнішні витрати у разі існування негативних зовнішніх ефектів.

Параметри рівноваги ринку паперу: Q1 i P1 (рис. 1.3).

Граничні суспільні витрати (MSC) — це всі граничні витрати виробництва: як приватні, так і зовнішні. MSC = МС + МЕС Фірми ухвалюють свої рішення про об'єми випуску на основі низьких МС, не враховуючи МЕС, отже, ціна виявляється дуже низкою, а об'єм випуску дуже великим.

Інтерналізація негативних зовнішніх ефектів — це переведення зовнішніх ефектів у внутрішні, що досягається шляхом коректування граничних приватних витрат так, щоб вони відображали дійсні граничні суспільні витрати.

Щоб інтерналізувати негативний зовнішній ефект, необхідно скласти граничні зовнішні витрати і граничні приватні витрати, тобто одержати граничні суспільні витрати. Інтерналізація негативного зовнішнього ефекту приводить до збільшення ціни товару, що породжує цей ефект, і, отже, до зниження величини попиту на цей товар. На рис. 1.3 показана нова ринкова рівновага при об'ємі випуску галуззю паперу в кількості Q2, що продається за ціною P2.

За наявності негативного зовнішнього ефекту економічна неефективність виявляється як надмірне виробництво, яке викликає дуже велике скидання стічних вод в річку. Причина подібної ефективності полягає в неправильному ціноутворенні. Ринкова ціна P1 дуже низка — вона відображає граничні приватні витрати виробництва фірм, але не граничні суспільні витрати. Тільки при вищій ціні P2 об'єм виробництва на целюлозно-паперових підприємствах буде ефективним і значно меншим у порівнянні з тим об'ємом випуску, який мав місце за відсутності механізму інтерналізації зовнішнього ефекту[1, c. 115-116].

1.2. Теорія зовнішніх ефектів Пігу

Залежновід сфери прояву розрізняють зовнішні ефекти:

• у сфері виробництва, коли один виробник впливає на діяльність іншого;

• у сфері споживання, коли один споживач впливає на рівень корисності іншого;

• між виробництвом та споживанням, коли господарська діяльність виробника впливає на добробут споживачів;

• між споживанням та виробництвом, коли споживання індивідів впливає на господарську діяльність фірм.

Залежно від характеру впливу одних мікроекономічних суб’єктів на інших розрізняють негативні і позитивні зовнішні ефекти.Негативні зовнішні ефекти виникають, коли діяльність одних суб’єктів завдає шкоди іншим. В умовах негативних екстерналій ринкова рівновага не є ефективною, їх вплив призводить до додаткових витрат третіх осіб, знижує результативністьконкурентного розподілу ресурсів.

Виробник, діяльність якого спричиняє негативний зовнішній ефект, виробляє за кривою пропонування, яка відповідає його граничним приватним витратам (рис. 12.6). Оскільки він не сплачує за шкоду, яку завдає третім особам, і не несе витрат, пов’язаних з усуненням негативного ефекту, його крива розташована нижче кривої граничних суспільних витрат , які включають витрати на очищення забрудненого середовища, або граничні екстернальні витрати : . Приватний виробник обирає оптимальний обсяг випуску за правилом , тому виробляє обсяг більший, ніж суспільно оптимальний, за нижчою рівноважною ринковою ціною.Вплив негативного ефекту, спричиненого діяльністю одного виробника на стан іншого, породжує в останнього додаткові витрати, пов’язані з необхідністю усунення негативного впливу. Рівноважна ціна на його продукцію зростає, а обсяг продажу скорочується.

Виробництво, пов’язане з негативними зовнішніми ефектами, призводить до неефективного використання ресурсів економіки. Виробник – забруднювач штучно використовує надлишкові ресурси, а інший виробник недоотримує їх і випускає менше продукції порівняно з ефективним випуском. У результаті структура економіки виявляється неефективною, її можна поліпшити, усунувши вплив негативного зовнішнього ефекту за допомогою державного регулювання[7, c. 163-164].

Позитивні зовнішні ефекти створюють додаткову вигоду для третіх осіб, які не сплачують за неї відповідному споживачу або виробнику.

У випадку позитивного зовнішнього ефекту у виробництві суспільні витрати менші, ніж приватні на всіх обсягах випуску, суспільно оптимальна кількість продукції більша, а її ціна нижча, порівняно з рівноважними ринковими. Такий позитивний зовнішній ефект називається технологічним переливом. Уряду доцільно надати субсидії таким виробникам на величину різниці між приватними і суспільними граничними витратами. Це дозволить зрушити криву пропонування праворуч і збільшити рівноважну кількість продукції до суспільно оптимальної.

Для виробника, діяльність якого пов’язана зі створенням позитивного зовнішнього ефекту, рівноважна ринкова ціна відображає лише цінність даного товару для його споживачів і не відображає додаткової зовнішньої вигоди (МЕВ). З точки зору суспільства було б доцільно збільшити виробництво цього товару. Якби споживачі сплачували за додаткову вигоду, то ціна товару була б вищою і відображала б не граничну приватну, а граничну суспільну вигоду .

У разі впливу позитивного зовнішнього ефекту, створеного одним виробником, на іншого останній має можливість значно знизити свої граничні приватні витрати, його пропонування зростає. З точки зору суспільства фірма, яка користується позитивним ефектом, не тільки завищує обсяг виробництва, але й занижує ціну. А фірма, що продукує позитивний ефект, недоодержує виторгу і прибутку.

З метою коригування наслідків зовнішніх ефектів уряд може застосовувати:

٠ прямі (адміністративні) методи регулювання – заборони або встановлення обмежень (нормативів) на викиди речовин, які забруднюють довкілля, запровадження штрафних санкцій;

٠ ринкові методи – встановлення прав власності на ресурси та вільний обмін цими правами, запровадження коригуючих податків і субсидій, продаж дозволів на викиди.

Ринкові методи переводять додаткові суспільні витрати або вигоди з зовнішніх ефектів у приватні внутрішні витрати чи вигоди окремої фірми, оптимізують розподіл ресурсів, сприяють здешевленню суспільного виробництва продукції. Цей процес отримав назву інтерналізації або трансформації зовнішніх ефектів[11, c. 121-123].

Теоретичними методами інтерналізації негативних зовнішніх ефектів є податок Пігу та субсидія Пігу, ідея яких полягає у доведенні приватних граничних витрат до рівня суспільних.

Не завжди інтерналізація зовнішніх ефектів потребує втручання держави. У випадку визначеності прав власності і можливості обміну цими правами покращенню ситуації сприяють приватні рішення, а ринок може самостійно справитись з проблемами зовнішніх ефектів. Коли приватні сторони мають можливість досягти згоди і не несуть надмірних додаткових витрат з розподілу ресурсів, то вони здатні укласти взаємовигідну угоду і досягти ефективного результату. Це твердження одержало назву теореми Коуза. Результативність угоди залежить від рівня трансакційних витрат – витрат на укладання угод, пов’язаних зі встановленням прав власності.Регулювання діяльності монополій пов’язане зі створенням законодавчої бази такого регулювання – антимонопольного законодавства. Антимонопольні закони покликані сприяти розвиткові конкурентної економіки, забороняючи дії, що обмежують конкуренцію.Антимонопольне законодавство спрямоване на захист і посилення конкуренції в першу чергу в тих галузях, де має місце постійний ефект масштабу, тобто довгострокові середні і граничні витрати незмінні і рівні для будь-яких обсягів виробництва. У таких галузях конкуренція можлива і бажана, оскільки витрати малих, середніх і великих фірм однакові, тому ніхто з них не має переваг. Проте суспільство за конкурентних умов отримає більше продукції за нижчими цінами, підвищиться ефективність розподілу ресурсів.

Держава також здійснює регулювання діяльності природних монополій, що виникають у галузях, де зростання обсягів виробництва супроводжується значною економією на масштабах. Внаслідок значного зростаючого ефекту масштабу криві і є спадними і не перетинаються в межах аналізованих обсягів випуску. Якби природна монополія діяла як проста монополія, то вона б максимізувала прибуток за правилом , випускаючи обсяг за ціною з рівновагою в точці (рис. 1.5)[16, c. 96-98].

Оптимальний з точки зору суспільства обсяг випуску відповідає точці конкурентної рівноваги . Але рівновага в точці для монополії неможлива, оскільки тут суспільно оптимальна ціна не покриває довгострокових середніх витрат, фірма була б збитковою і залишила б галузь. В іншому разі монополія потребувала б урядових субсидій, щоб зберегти конкурентну ціну і конкурентний обсяг випуску.

Кращим варіантом вважається політика ціноутворення, за якою фірма не буде отримувати монопольного прибутку, але окупить всі свої середні витрати і отримуватиме нормальний прибуток, достатній, щоб утримати монополію в даній галузі.

Добитись цього можна двома способами – встановленням двокомпонентного тарифу або встановленням ціни на рівні середніх витрат. Двокомпонентний тариф – це система ціноутворення, за якою користувачі платять фіксовану суму за право стати на обслуговування, а потім додатково сплачують за споживання кожної одиниці даного виду товару чи послуги. Доход від фіксованої оплати дозволяє фірми покрити всі витрати, навіть якщо змінна частина оплати встановлюється за граничними витратами.Інший спосіб – встановлення для монополії ціни справедливого прибутку на рівні . Ціноутворення на рівні середніх витрат (рівновага в точці ) дещо зменшує обсяг виробництва і підвищує ціну порівняно з конкурентними, тому вважається теоретично менш задовільним, хоча і більш поширене на практиці.

Встановлення суспільно оптимальної ціни або ціни справедливого прибутку дозволяє знизити ціни продукції чи послуг та збільшити обсяги їх пропонування порівняно з монопольними.

У процесі державного регулювання економічної діяльності ринкових суб’єктів проявляються певні вади або неспроможність самої державної влади. Будь-яке суспільство по суті змушене робити компромісний вибір між двома неспроможностями – неспроможністю ринку і неспроможністю державної влади.

На думку Коуза, для успішного функціонування ринку важливе значення мають як трансакційні витрати, так і права власності. Якщо трансакційні витрати невеликі, а права власності чітко визначені і виконуються суб'єктами господарювання — ринок здатний до саморегулювання настільки, що може усувати навіть соціальне значущі зовнішні ефекти (екстерналії). Зовнішні ефекти — це витрати, або вигоди, зв'язані з економічною діяльністю, що стосуються осіб, які не є учасниками даної ринкової угоди. Наприклад, забруднення навколишнього середовища якимось підприємством, шум аеропорту тощо. Той, хто спричиняє ці «ефекти», часто змушує населення збільшувати витрати на охоронні заходи, але далеко не завжди компенсує їх[3, c. 86-87].

Отже, А. Пігу доводив, що ринкова система нездатна її розв'язати, оскільки зовнішні ефекти не можна оцінити. Тому він обґрунтував необхідність державного втручання і запровадження спеціального податку на винних. Р. Коуз довів помилковість теоретичних висновків А. Пігу і показав можливість трансформації зовнішніх ефектів у внутрішні витрати учасників ринкової угоди без будь-якого втручання держави. Цей висновок має назву теореми Коуза. Державне втручання не завжди бажане. Воно буде ефективним тоді, коли витрати державного втручання будуть меншими за витрати, зв'язані з нестабільністю ринку.

Розділ 2. Держава як економічний суб’єкт регулювання зовнішніх ефектів

2.1. Адміністративне регулювання зовнішніх ефектів

Регулювання – визначення певної поведінки, як необхідної, бажаної або як забороненої. Прикладом може бути регулювання захисту навколишнього середовища. Таке регулювання включатиме контроль за кількістю шкідливих викидів фабрики або вимоги до нової технології, прийнятої фірмою для зменшення шкідливих викидів. Однак, для впровадження повноцінного регулювання, урядовцям потрібно бути обізнаними навіть у дрібницях специфічних промисловостей. Урядовим регуляторам здебільшого важко здобути такі відомості.

З метою коригування наслідків зовнішніх ефектів уряд може застосовувати:

· прямі (адміністративні) методи регулювання — заборони або встановлення обмежень (нормативів) на викиди речовин, які забруднюють довкілля, запровадження штрафних санкцій;

· ринкові методи — встановлення прав власності на ресурси та вільний обмін цими правами, запровадження коригуючих податків і субсидій, продаж дозволів на викиди.

Адміністративні методи випливають із необхідності регулювати деякі види економічної діяльності з погляду захисту інтересів громадян, суспільства в цілому, природного середовища. В економічно розвинутих країнах за нормальних умов адміністративні методи відіграють другорядну роль. Використання таких стає доцільним тоді, коли ринковий механізм і економічні засоби ДРЕ виявляються недостатніми або діють надто повільно. Основними інструментами адміністративного регулювання, як уже було сказано, є ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні замовлення, ціни і т. д.

Ліцензії — це спеціальні дозволи, які видаються суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів. Ліцензування спрямоване на захист економічних інтересів країни, суспільства та його членів як споживачів товарів та послуг. Складовим елементом ліцензування є перелік видів підприємницької діяльності, що мають дозвільний (ліцензійний) статус. В Україні порядок видачі та скасування ліцензій визначається «Положенням про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності» (Постанова Кабінету Міністрів України)[12, c. 214-215].

Квоти — визначають частку суб'єктів ринку у виробництві, споживанні, експорті, імпорті і т. п. товарів та послуг. Квотування здійснюється з метою створення конкурентного середовища, захисту вітчизняного ринку, стабілізації цін на внутрішньому ринку.

Санкції — це заходи держави, спрямовані на покарання суб'єктів ринку, які не виконують установлених правил діяльності. У порядку економічних санкцій держава може вимагати сплати неустойки, штрафів, пені за невиконання суб'єктами ринку певних зобов'язань, а також вилучати на користь державного або місцевих бюджетів виручку від незаконної діяльності.

Норма — це, по-перше, науково обґрунтована міра суспільне необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції заданої якості, по-друге, правила поведінки людей і здійснення певних видів економічної діяльності. Норматив — поелементна складова норми, яка характеризує кількість вироблених або використаних у споживанні товарів (робіт, послуг, ресурсів) на будь-яку одиницю, наприклад, на душу населення, на одного зайнятого, на одиницю часу (площі, об'єму), на одну гривню ВВП і т. п. За допомогою норм і нормативів здійснюються планово-економічні розрахунки, регулювання у сферах виробництва, праці, соціального захисту населення, охорони навколишнього природного середовища.

Стандарти — це єдині норми за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимірювань, методами випробування та контролю, правилами пакування, маркування та зберігання продукції, технології виробництва. Об'єктами стандартизації є конкретна продукція, норми та нормативи, вимоги, методи, терміни, позначення і т. ін., які мають перспективу багаторазового використання і застосовуються в різних галузях господарства, а також у міжнародних економічних відносинах. Дотримання державних стандартів є обов'язковим для всіх суб'єктів економічної діяльності.

Державне замовлення є інструментом як адміністративного, так і економічного регулювання. Коли йдеться про адміністративне регулювання, мається на увазі, що для підприємств, які повністю або частково перебувають у державній власності, а також для підприємств-монополістів, державні замовлення на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) є обов'язковими.

Ціни теж можуть використовуватися як інструменти адміністративного регулювання. Метою такого регулювання є запобігання руйнівному впливу вільного ціноутворення на економіку. Держава здійснює адміністративний вплив через: встановлення фіксованих цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення, запровадження механізму декларування зміни цін, заморожування цін на певний термін і т. д. [1, c. 248-249]

Ліцензії на забруднювання. Інший метод – давати фірмам ліцензію на забруднювання до певного рівня та дозволити продавати цю ліцензію на забруднювання іншим фірмам. Таким чином, уряд створив би новий дефіцитний ресурс: ліцензію на забруднювання. Буде розвиватися ринок торгівлі ліцензіями, сили попиту та пропозиції, в свою чергу, ефективно розмістять цей ресурс. Фірми, які витрачають великі кошти на зменшення шкідливих викидів, будуть готові заплатити якнайбільше за ліцензії на забруднювання. Фірми з низьким рівнем витрат на зменшення шкідливих викидів бажатимуть продати свої ліцензії. Як і при застосуванні податкової системи, фірми мають платити за забруднення навколишнього середовища, і це змушує їх враховувати витрати на боротьбу із забрудненням при прийнятті виробничих рішень[1, c. 276].

2.2. Податкове регулювання зовнішніх ефектів

Одна з найпростіших можливостей інтерналізації зовнішніх ефектів полягає в об’єднанні виробників і отримувачів зовнішнього ефекту в межах єдиної господарської одиниці. Коли відбувається об’єднання тих, хто зазнає збитків (і, відповідно, тих хто приносить вигоду, з тими, хто нею користується), зовнішні ефекти за визначенням стають внутрішніми. Це створює стимули для оптимізації масштабів відповідних видів діяльності, а отже — для ефективного внутрішнього використання ресурсів. Для благ з позитивними зовнішніми ефектами об’єднання тих, хто у цьому благові зацікавлений, означає створення приватного товариства (наприклад, об’єднання для будівництва власної греблі), чи приватного клубу за інтересами (наприклад, спортивного клубу). Таке децентралізоване вирішення проблеми позитивних зовнішніх ефектів дієвіше, ніж державне надання відповідних благ.

Податки та субсидії можна використовувати для урівноваження приватного стимулювання з соціальною ефективністю. В цьому випадку уряд оподатковуватиме діяльність з негативними зовнішніми ефектами та надаватиме субсидії для діяльності з позитивними зовнішніми ефектами. В прикладі з виробництвом алюмінію уряд може оподаткувати виробників на кожну тону проданого алюмінію. Такі дії пересунуть криву пропозиції алюмінію догори на величину податку. Якщо податок точно відображає суспільні витрати, пов’язані із забрудненням, нова крива пропозиції співпадатиме з кривою суспільних витрат. Виробники алюмінію тоді вироблятимуть оптимальну для суспільства кількість алюмінію. Такі податки називають податками, що трансформують зовнішні ефекти у внутрішні, бо вони примушують покупців та продавців на ринку враховувати зовнішні ефекти їх діяльності[14, c. 218-219].

Економісти в основному стверджують, що податки є менш коштовним шляхом зменшення забруднення, ніж регулювання. Уряд може досягти зменшення забруднення до будь-якого бажаного рівня, встановлюючи відповідний податок. Податок чітко визначає “ціну” на право забруднювати навколишнє середовище. Виробництва, яким необхідно витрачати найвищі кошти на зменшення шкідливих викидів, виберуть сплату податку на забруднення. Відповідно, податок гарантуватиме, що виробництва з невеликим рівнем витрат на зменшення шкідливих викидів будуть продовжувати політику зменшення рівня забруднення. Однак, суттєвим обмеженням для застосування цього методу є те, що уряд не завжди знає криву прийнятності для забруднення. Таким чином, важко визначити, які встановити податки для зменшення забруднення до необхідного рівня.

Класичним прикладом використання податків для інтерналізації негативних зовнішніх ефектів є податок Пігу, основна ідея якого полягає в тому, що економічні суб’єкти, діяльність який призводить до виникнення зовнішніх витрат, необхідно оподатковувати так, щоб при оптимальному, з народногосподарської точки зору, випуску приватні граничні витрати дорівнювали суспільним.

Податок Пігу дає змогу збільшити граничні приватні витрати виробників товару до рівня граничних суспільних. Аналогічний підхід може бути використано для інтерналізації позитивних зовнішніх ефектів за допомогою субсидій.

Застосування податку (субсидій) Пігу потребує вирішення цілої низки інформаційних проблем, які пов’язані з визначенням грошових оцінок екстерналій та “правильної” величини податку.

Іншу можливість інтерналізації зовнішніх ефектів за допомогою податків та субсидій надає підхід, який ґрунтується на застосуванні штрафних санкцій. При цьому підході, на відміну від податку Пігу, відмовляються від визначення точки народногосподарського оптимуму. Як показник оподаткування, використовується фізичний розмір завданої шкоди (або будь-яка тісно пов’язана з ним величина)[16, c. 187-188].

Торгівля правами на забруднення (ліцензії). Цей підхід до інтерналізації зовнішніх ефектів містить в собі елементи теореми Коуза та підходу, що грунтується на застосуванні штрафних санкцій. Він знаходить все ширше застосування при проведенні заходів щодо охорони довкілля. Держава визначає припустимий для даного регіону обсяг викидів та, виходячи з цього, розподіляє (продає) між підприємствами регіону права (ліцензії) на забруднення на певний період). Підприємства отримують також право продавати ці ліцензії. Роль держави у такому випадку обмежується визначенням прав власності та формуванням ринку купівлі-продажу ліцензій. Кожен власник фірми постає перед вибором: чи використати її самому, чи перепродати. Інтерналізація зовнішніх ефектів на основі торгівлі правами на забруднення може бути ефективним інструментом розподілу обмеженого ресурсу “довкілля” не тільки між економічними суб’єктами однієї країни, але й між різними країнами.

Наприкінці 1997 року в Кіото відбулась міжнародна конференція, де було прийнято рішення про те, що для різних країн викиди парникових газів до атмосфери фіксуються на рівні 1990 року та вводиться система торгівлі квотами на викиди. Для США зниження викидів навіть на 1% призводить до величезних економічних збитків, тому США мають намір купувати квоти в інших держав. Україна, в якій порівняно з 1990 роком обсяги валового внутрішнього продукту скоротились більш як на 50%, має змогу продавати квоту. Нині розробляється механізм торгівлі, передбачають, що тонна викидів буде коштувати від 20 до 100 дол[4, c. 255-256].

2.3. Приватне вирішення проблеми зовнішніх ефектів

Хоча зовнішні впливи мають тенденцію призводити до неефективності ринків, урядове втручання не є обов’язковим для розв’язання цієї проблеми. За деякими обставинами люди здатні до прийняття власних рішень. Іноді проблематичні питання вирішують за допомогою наступних “засобів”:

· Моральні норми та етика. Наприклад, деякі люди не смітять, хоча закони про чистоту не є примусовими, та їх порушення не переслідується.

· Благодійні товариства. Більшість таких товариств укладено для розв’язання проблем, створених зовнішніми ефектами. Наприклад, благодійні товариства, чия діяльність спрямована на захист навколишнього середовища.

· Особиста зацікавленість взаємопов’язаних сторін призводить до інтеграції різних типів бізнесу. Загальновідомим прикладом є садівник у яблучному садку та бджоляр, які живуть поруч. Кожен бізнес має позитивний зовнішній ефект на інший бізнес: бджоли допомагають вирощувати яблука, запилюючи яблуневі квіти; в свою чергу вони використовують нектар з яблунь для “виробництва” меду. Ці зовнішні ефекти можуть бути перетворені на внутрішні шляхом об’єднання діяльності обох фірм. Тоді ця об’єднана фірма матиме можливість визначати оптимальну кількість яблуневих дерев та бджіл.

· Контракт між зацікавленими сторонами. У прикладі, наведеному вище, контракт між садівником та бджолярем міг би вирішити проблему недостатньої кількості яблуневих дерев або бджіл.

Регулювання діяльності монополій пов'язане зі створенням законодавчої бази такого регулювання — антимонопольного законодавства. Антимонопольні закони покликані сприяти розвиткові конкурентної економіки, забороняючи дії, що обмежують конкуренцію[17, c.316-318].

Антимонопольне законодавство спрямоване на захист і посилення конкуренції в першу чергу в тих галузях, де має місце постійний ефект масштабу, тобто довгострокові середні і граничні витрати незмінні і рівні для будь-яких обсягів виробництва. У таких галузях конкуренція можлива і бажана, оскільки витрати малих, середніх і великих фірм однакові, тому ніхто з них не має переваг. Проте суспільство за конкурентних умов отримає більше продукції за нижчими цінами, підвищиться ефективність розподілу ресурсів.

Оптимальний з точки зору суспільства обсяг випуску відповідає точці конкурентної рівноваги. Але рівновага в точці для монополії неможлива, оскільки тут суспільно оптимальна ціна не покриває довгострокових середніх витрат, фірма була б збитковою і залишила б галузь. В іншому разі монополія потребувала б урядових субсидій, щоб зберегти конкурентну ціну і конкурентний обсяг випуску.

Добитись цього можна двома способами — встановленням двокомпонентного тарифу або встановленням ціни на рівні середніх витрат. Двокомпонентний тариф — це система ціноутворення, за якою користувачі платять фіксовану суму за право стати на обслуговування, а потім додатково сплачують за споживання кожної одиниці даного виду товару чи послуги. Доход від фіксованої оплати дозволяє фірми покрити всі витрати, навіть якщо змінна частина оплати встановлюється за граничними витратами.

Інший спосіб — встановлення для монополії ціни справедливого прибутку на рівні . Ціноутворення на рівні середніх витрат (рівновага в точці) дещо зменшує обсяг виробництва і підвищує ціну порівняно з конкурентними, тому вважається теоретично менш задовільним, хоча і більш поширене на практиці.

У процесі державного регулювання економічної діяльності ринкових суб'єктів проявляються певні вади або неспроможність самої державної влади. Будь-яке суспільство по суті змушене робити компромісний вибір між двома неспроможностями — неспроможністю ринку і неспроможністю державної влади[15, c. 271-272].

2.4. “Трагедія общин” та теорема Коуза та її наслідки

Англійським економістом Р. Коузом був запропонований новий підхід до проблеми врегулювання негативних зовнішніх ефектів без участі держави, в основу якого покладені права власності. Р. Коуз вважав, що у деяких випадках ринок може самостійно справитись з проблемами зовнішніх ефектів. Він стверджував, що коли приватні сторони мають можливість прийти до згоди і не несуть надмірних додаткових витрат з розподілу ресурсів, то вони здатні укласти взаємовигідну угоду і досягти ефективного результату. Це твердження одержало назву теореми Коуза [11, c. 394].

Але для вирішення проблеми потрібно визначити права власності на ресурси і можливість вільного обміну ними правами. Якщо, наприклад, фермер або риболовецька артіль, які потерпіли від забруднення озера, є його власниками, закон стоїть на варті прав приватної власності. Тому вони можуть у судовому порядку вимагати заборони діяльності фірми, яка створює зовнішній ефект. Фірма – забруднювач, перед якою постає перспектива закриття, буде прагнути вступити у переговори. У цьому випадку сторони можуть досягти домовленості і без втручання суду. Фірма може запропонувати фермерам і рибалкам компенсацію за завдані збитки або погодитись сплачувати певну суму за можливість скидати в озеро визначену кількість відходів. Ділове співробітництво сторін на взаємовигідній основі дозволить обом оптимізувати свій стан. Фірма буде готова платити фермерам і рибалкам, доки втрати прибутку від скорочення виробництва не почнуть переважати платні за дозвіл на забруднення. Фермери і рибалки будуть погоджуватись отримувати платню, доки вона компенсує їх втрати.

Або навпаки, якби власником озера була сама фірма – забруднювач, рибалки і фермери погодились би сплачувати фірмі за скорочення викидів відходів виробництва в озеро. Однак, зацікавленим сторонам іноді не вдається вирішити проблему, пов'язану з екстерналіями через різні причини. Це можуть бути великі витрати на укладання угоди (трансакційні витрати), наприклад, треба заплатити юристу, запрошеному для складання контракту. Або сторони можуть просто порушити договір. Або зацікавлених осіб дуже багато і переговори з кожним обходяться надто дорого. Кожна сторона хоче заключити угоду, якомога більш вигідну для неї.

Коли мова йдеться про розподіл доходів, то виграє той, хто першим отримав права власності на ресурси. Все залежить від трансакційних витрат, пов’язаних з встановленням прав власності. Той, хто має більші витрати, має менше шансів одержати вигоду від переговорів. Крім того, успіх переговорів залежить від точності оцінки кожним учасником своїх вигод і витрат, розмірів можливих збитків і шкоди. У деяких випадках їх неможливо оцінити через технічні причини, в інших – через нечітко визначені права власності або з соціальних причин[5, c. 231-232].

Найпростіший метод вирішення проблем – об'єднання тих виробників, що завдають шкоду, з тими, хто від неї страждає, в єдину господарську одиницю (те саме стосується і позитивних зовнішніх ефектів). У такому випадку зовнішні ефекти стають внутрішніми, з'являються стимули для оптимізації тих чи інших видів діяльності з метою більш ефективного використання ресурсів, які стали спільною власністю.

Ще один новий підхід поєднує в собі елементи теореми Коуза та штрафних санкцій. Він був апробований у США і одержав схвальні відгуки економістів. Це – запровадження дозволів на викиди з правом їх продажу – купівлі. Тут повністю задіяний ринковий механізм. Держава визначає допустимий для даного регіону обсяг викидів і, виходячи з цього, продає підприємствам цього регіону права (ліцензії) на забруднення території на певний період. Дозволи на забруднення мають ринкову цінність, фірми можуть купувати і продавати їх. Кожен власник ліцензії вибирає, використати самому право забруднення чи продати його іншій фірмі. Фірми, що знизили рівень викидів порівняно з дозволом, можуть продати його тим фірмам, які не мають можливості зменшити забруднення. Купивши дозвіл на додаткові забруднення, фірми можуть розширювати виробництво, враховуючи те, що загальна маса викидів залишиться у межах дозволених по регіону. Так само нові фірми, які хочуть розпочати свою діяльність у даному регіоні, повинні купити таку кількість дозволів, щоб загальний рівень забруднення не зріс. Так створюється ринок зовнішніх впливів. Введена у 80-х роках у США, ця система, за даними деяких дослідників, дала можливість скоротити державні видатки на контроль за забрудненням повітря. Цей підхід включає в себе також переваги системи стандартів.

Однак, теорема Коуза спрацьовує лише тоді, коли зацікавлені сторони не мали труднощів при укладанні та виконанні угоди. Укладання угоди також може не призвести до бажаного результату навіть, якщо можливий варіант, що задовольняє всіх.

Іноді зацікавлені сторони не можуть вирішити проблему зовнішніх ефектів через трансакційні витрати, тобто кошти, які фірми витрачають в процесі укладання та виконання угоди. Прикладом трансакційних витрат можуть бути витрати на консультаційні послуги адвоката при укладанні та виконанні угоди. Укласти ефективну угоду особливо важко при великій кількості зацікавлених сторін, оскільки координування всіх потреб є дуже коштовним. Коли укладання приватних угод не спрацьовує, уряд може взяти участь у прийнятті рішень[15, c. 210-211].

Висновки

Таким чином, у розпорядженні економічної політики є різні засоби усунення небажаних наслідків зовнішніх ефектів, використання яких сприяє тому, щоб обсяги виробництва благ з екстерналіями наближалися до ефективних, а саме:

· встановлення прав власності на ресурси і можливість вільного обміну цими правами;

· колективне або державне надання благ, яким притаманні зовнішні ефекти;

· заборона або встановлення обмежень на викиди речовин, які забруднюють довкілля (адміністративне регулювання);

· запровадження коригуючих податків і субсидій.

Мета використання всіх цих інструментів (за винятком державного надання таких благ) полягає у включенні додаткових суспільних витрат або додаткової суспільної вигоди від благ із зовнішніми ефектами до приватних (внутрішніх) витрат або, відповідно, до приватних (внутрішніх) вигод економічних суб'єктів. У цьому випадку кажуть про інтерналізацію зовнішніх ефектів.

Наявність зовнішніх ефектів означає, що принцип "виключення" поширюється не на всі елементи витрат і вигод учасників економічних процесів і визначається, таким чином, існуючими правами власності. Позитивні зовнішні ефекти обумовлені відсутністю прав власності, які дозволяли б виробнику блага з позитивним зовнішнім ефектом перешкодити безкоштовному споживанню даного блага. До тих пір, поки споживач блага може користуватися ним задарма, він навряд чи буде добровільно відшкодовувати витрати, пов'язані з його виробництвом. Якщо припустити, що виробництво такого блага треба фінансувати за рахунок добровільних внесків, то обсяги його, з народногосподарської точки зору, були б надто малі.

У випадку виробництва блага з негативним зовнішнім ефектом винуватець спричиненої при цьому шкоди особі (у відповідності до існуючих прав власності) не несе відповідальності за всі наслідки свого виробництва, а потерпіла особа (через відсутність у неї відповідних прав) не може захистити себе від шкоди. Якби риболовецьке підприємство, доходи якого знижуються через забруднення озера, мало право власності на озеро, то виникненню негативного зовнішнього ефекту можна було б запобігти.

Згідно з теоремою Коуза, зовнішні ефекти можуть бути інтерналізовані, якщо встановити право власності на ресурси і дозволити вільний обмін цими правами (за умови, що операційні витрати настільки малі, що ними можна знехтувати). Незалежно від того, кому будуть надані ці права, у процесі вільного обміну правами досягається ефективний розподіл ресурсів. Проте, коли мова йде про розподіл доходів, виграє той, хто першим отримав права на використання ресурсів. Інтерналізація зовнішніх ефектів на основі переговорів видається дуже привабливою, але це лише теорія.

Практичне використання такого підходу пов'язане з серйозними проблемами. Необхідною умовою вирішення проблеми екстерналій є свобода при укладанні угод і чітке встановлення (упорядкування) прав власності на ресурси. Практична придатність цього методу визначається трансакційними витратами, пов'язаними з встановленням прав власності. Найважливіший фактор, що впливає на розмір трансакційних витрат, – кількість економічних суб'єктів, які беруть участь у переговорах. У сторони з вищими трансакційними витратами гірші можливості здійснити свої вимоги. Крім того, однією з найважливіших передумов успішної інтерналізації зовнішніх ефектів шляхом переговорів є те, що всі учасники можуть оцінити свої вигоди та витрати (однак насправді досить важко обрахувати, наприклад, розмір збитку (шкоди), що завдається протягом тривалого часу).

Список використаної літератури

1. Архієреєв С. Політична економія: Навч. посібник для студ. екон. спец. / Національний технічний ун-т "Харківський політехнічний ін-т"; Харківський економіко-правовий ун-т / Сергій Ігоревич… Архієреєв (ред.). — Х. : ТОВ "ПРОМЕТЕЙ", 2006. — 364с.

2. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2003. — 526 с.

3. Біленко Т. І., Бодров Володимир Григорович, Волинцев В. В., Глаголєва О. Б., Гримайло В. М. Політична економія: Навч. посібник / Володимир Олександрович Рибалкін (ред.), Володимир Григорович Бодров (ред.). — К. : Академвидав, 2004. — 672с.

4. Дмитриченко Л. Політична економія: навч.-метод. посібник за кредитно-модульною системою (для студ. спец. "Економічна теорія") / Донецький національний ун-т. Обліково- фінансовий факультет. Кафедра економічної теорії. — Донецьк : Норд-Прес, 2008. — 141с.

5. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. — Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2005. — 408 с.

6. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.

7. Кукурудза І. Політична економія: матеріали до лекцій та семінарів / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Вид. 2-ге, доп. — Черкаси : Вид. від. ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, 2007. — 368c.

8. Мельник Л. Політична економія: Навч. посіб. для підгот. бакалаврів з напряму 0501 "Економіка і підприємництво" в агр. вищ. навч. закл. III-IV рівнів акредитації — Д. : Пороги, 2005. — 430с.

9. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. — К.: Знання-Прес, 2007. — 687 с.

10. Оганян Г. Політична економія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП) / Георгій Артемович Оганян (ред.). — К. : МАУП, 2003. — 520с.

11. Палехова В. Політична економія: підручник / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія". — Миколаїв, 2007. — 332с.

12. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. — К.: ЦУЛ, 2003. — 411 с.

13. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.

14. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Волинцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. — К.: Академвидав, 2004. — 671 с.

15. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с.

16. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. — Львів: Світ. –2006 — Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. — 2006. — 678 с.

17. Федоренко В. Політична економія: підручник / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : Алерта, 2008. — 486с.