Державний контроль і нагляд у сфері економіки

Категорія (предмет): Економічна теорія

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Правові засади здійснення державного фінансового контролю в Україні.

2. Особливості державного контролю і нагляду у сфері економіки.

3. Зміст державного керівництва у сфері економіки.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

За роки державної незалежності в Україні сформовано основні інституційні складові сучасного демократичного суспільства. До останніх відноситься державний контроль – система, яка за формальними ознаками перейшла у спадок від адміністративно-командної економіки, однак набула якісно нових характеристик і за нових умов має виконувати відповідні функції.

Від стану державних фінансів, ступеня їх прозорості, ефективності використання державної власності значною мірою залежать довіра до держави з боку власних громадян та зарубіжної спільноти, умови розвитку бізнесу, інвестиційний клімат. Значним фактором впливу на стан державних фінансів є чинна система державного фінансового контролю. Оскільки становлення державного фінансового контролю в Україні відбувалося одночасно із процесом державотворення і переходом до ринкових відносин, то відсутність належної уваги при формуванні системи державного фінансового контролю призвела до виникнення необхідності її вдосконалення.

Фінансовий контроль як особливе явище є історичною категорією і важливою функцією держави. Фінансовий контроль — це аналіз уповноваженим суб’єктом стану фінансової системи, грошових потоків і фінансових результатів об’єкта контролю та приведення її до встановлених державою параметрів. Головна ознака контролю – це реальна можливість впливу суб’єкта контролю на об’єкт, яка має бути оформлена в нормах права і бути конструктивною дією.

1. Правові засади здійснення державного фінансового контролю в Україні

Формально об'єктом фінансового контролю є фінансові показники діяльності, але оскільки вони або регламентують процес формування, розподілу, перерозподілу і використання фінансових ресурсів, або відображають результативність їх кругообігу, фактичним об'єктом фінансового контролю є весь процес виробничо-господарської діяльності. Саме цим й зумовлюється виключно велика роль фінансового контролю в системі управління суспільними процесами.

Функції державного фінансового контролю, як правило, розподіляються в них між вищими органами державної влади одночасно із закладами управління фінансовою та кредитно-грошовою системою. Конкретні форми розподілу зумовлюються особливостями політичної системи держави. При цьому обов’язково враховується принцип розподілу та врівноваження влад.

На найвищому рівні державного фінансового контролю основні контролюючі функції покладаються на парламенти чи відповідні їх органи. Ними, як правило, створюються спеціальні комітети чи комісії з питань фінансів, бюджету, податків і інших питань фінансової політики, на які покладаються обов'язки контролю за дотриманням норм фінансового законодавства, за реалізацією фінансової політики органами виконавчої влади і головним інструментом її реалізації — державним бюджетом. У федеративних державах парламент здійснює контроль і за дотриманням норм фінансового законодавства всіма членами федерації. Фінансовий контроль парламенту насамперед здійснюється в ході розгляду і затвердження проекту державного бюджету на черговий рік і звіту уряду про його виконання, а також в ході спеціальних парламентських слухань найпринциповіших, найгостріших і найскладніших питань фінансової політики держави, в ході обговорення і прийняття фінансового законодавства, в ряді інших випадків.

Оперативний державний фінансовий контроль здійснюють міністерство фінансів і інші державні органи, наділені функціями управління фінансами, а також спеціальні відомства державного фінансового контролю.

Державний фінансовий контроль здійснюється органами законодавчої (представницької) і виконавчої влади України. До системи органів державного фінансового контролю входять: Верховна Рада України, Міністерство фінансів, Рахункова палата, органи Державної контрольно-ревізійної служби, Державного казначейства, Державної податкової служби, Державної митної служби аудитори та аудиторські служби. Однак, якщо Рахункова палата і ДКРС є спеціальними органами державного фінансового контролю, тобто контроль є основним і єдиним завданням цих органів, то Державна податкова служба, Державне казначейство, внутрівідомчі контрольно-ревізійні підрозділи виконують контрольні функції паралельно з іншими покладеними на них завданнями; вони зобов'язані контролювати лише окремі напрямки руху державних коштів.

Верховна Рада України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу[2, c. 46-48].

Рахункова палата України:

— здійснює постійний контроль за виконанням державного бюджету в межах та обсягах, визначених Конституцією України та Законом України "Про Рахункову Палату";

— перевіряє використання за призначенням органами виконавчої влади коштів загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів;

— контролює утворення, обслуговування і погашення внутрішнього і зовнішнього державних боргів України;

— відповідність затверджених бюджетних асигнувань державного бюджету бюджетному розпису та виконанням бюджетного розпису;

— контролює ефективність управління коштами державного бюджету Державним казначейством України, а також використання коштів резервного фонду Кабінету Міністрів України, законність та своєчасність руху цих коштів у Національному банку України, уповноважених банках та кредитних установах;

— контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої влади, виконання рішень Верховної Ради про надання Україною позик.

Основним органом державного фінансового контролю по лінії виконавчої влади є Міністерство фінансів України. Воно здійснює контроль за виконанням державного бюджету, за дотриманням Правил складання проектів бюджетів в Україні,, за використанням бюджетних асигнувань та лімітів бюджетних асигнувань розпорядниками бюджетних коштів, а також координує діяльність з контролю за додержанням надходжень та використанням державних коштів.

З метою організації контролю за правильністю складання і виконання бюджетів, зведених фінансових планів галузей народного господарства, управлінь та відділів державних адміністрацій, виконкомів місцевих рад, фінансових планів підприємств, організацій та установ, а також контролю за фінансовою діяльністю, станом збереження і використання матеріальних цінностей, грошових коштів, достовірності обліку і звітності в міністерствах, відомствах, інших органах державної виконавчої влади, на підприємствах, в організаціях та установах в Україні функціонує державна контрольно-ревізійна служба.

Головними завданнями ДКРС Закон визначив здійснення державного контролю за витрачанням коштів і товарно-матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних коштів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їх у подальшому[ 4,c. 65-67].

2. Особливості державного контролю і нагляду у сфері економіки

При здійсненні управління у сфері економіки органи виконавчої влади загальної, галузевої та міжгалузевої компетенції в різних формах і за багатьма напрямами реалізують контрольні і наглядові повноваження. Функції контролю і нагляду виконують органи виконавчої влади (посадові особи) як безпосередньо в процесі управлінської діяльності, так і через спеціально створювані в системі управління організаційно-правові форми контролю.

У сфері економіки контроль (нагляд) тією чи іншою мірою здійснюють фактично всі спеціально створені інспекції, служби та інші органи відповідно до своїх повноважень. Це органи державного пожежного нагляду, залізничного транспорту, органи Міністерства праці і соціальної політики України, органи, що здійснюють санітарний нагляд, та ін.

Специфічні форми контролю здійснюються по галузях економіки. Органи Міністерства екології та природних ресурсів України здійснюють державне управління та контроль за виконанням законодавства, яке закріплює право державної власності на тваринний світ, ліси, води, надра, охороною сільськогосподарських та інших земель, виконанням правил використання земель, землеустрою, правил і норм по ядерній і радіаційній безпеці при використанні джерел іонного випромінювання та ін. Органи, які здійснюють державний пробірний нагляд, розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з виробництвом, переробкою дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, обліком, зберіганням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, їх збиранням і здаванням в державний фонд, та ін. Органи Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України здійснюють нагляд за додержанням стандартів, якості продукції, правил, що діють в метрології, сертифікації, та ін. В економіці відповідні управлінські, регулятивні, координаційні, контрольні (наглядові) повноваження здійснюють податкова адміністрація, контрольно-ревізійна служба, Антимонопольний комітет України. Звичайно, вони реалізують свої повноваження не тільки у сфері економіки, айв інших сферах і галузях діяльності[1, c. 469-470].

В цілому адміністративно-правове регулювання забезпечення ринкової економіки здійснюються у декількох напрямках. З одного боку, воно включає розроблення та реалізацію системи заходів програмного керівництва, прогнозування, структурної перебудови народного господарства, державну підтримку економічного і науково-технічного потенціалу, а з іншого – створення правової та економічної основи соціально-орієнтованого функціонування підприємств, господарських об'єднань, інших організаційно-господарських структур, ефективного управління державним майном.

Конституція України створила базу для подальшого розвитку економічних відносин у ринковому напрямі, урівнявши всіх суб'єктів права власності перед законом. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Основною правовою формою реалізації державної політики в різних сферах є затверджені Верховною Радою України загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, національно-культурного розвитку, охорони довкілля. Головною тенденцією розвитку законодавства про економіку стає комплексний характер регулювання суспільних відносин.

Як специфічна об'єктивно необхідна функція держави контроль розподіляється між різними частинами економічної системи відповідно до місця їх у цій системі і з урахуванням особливостей сфер суспільного життя, в яких вона здійснюється. На сучасному етапі стратегічна лінія розвитку політичної системи суспільства полягає у вдосконаленні демократії, у більш повному здійсненні самоуправління народу на підставі активного і дійового впливу трудящих у вирішенні питань державного і громадського життя. Суть державної влади в Україні полягає в тому, що управлінські функції здійснюються безпосередньо там, де це можливо, за активної участі трудящих[5, c. 87-88].

Функції контролю правової держави з ринковою економікою включають у себе сприяння діяльності підприємців (підприємств, об'єднань, концернів, кооперативів, акціонерних товариств та ін.) щодо процесів, які вони виконують, за допомогою економічних стимулів. До них належать пільгове державне кредитування виробництва продукції народного споживання, податкова система тощо. Економічний контроль сприяє підвищенню ефективності виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств з різними формами власності. При цьому поєднуються державний контроль (в особі податкових інспекцій) і внутрішній контроль власників (підприємців), зацікавлених у виконанні державних замовлень, контрактів, завдань з метою підвищення економічної ефективності господарської діяльності. Контроль виконання цих завдань дає змогу визначити наукову обґрунтованість їх, прогресивність, напруженість, забезпечення ресурсами, тобто якість управлінських рішень, які приймають власники (підприємці).

За допомогою контролю держава захищає інтереси споживачів, перевіряє якість продукції, усіх видів обслуговування, забезпечує доступність і вірогідність інформації про кількість, якість і асортимент продукції на ринку.

Раціональне господарювання неможливе без застосування системи економічних заходів щодо додержання законодавства у галузі господарської політики, тобто без систематичного і діяльного контролю з боку держави за виробництвом, розподілом і споживанням суспільного продукту і використанням суспільної праці, як живої, так і матеріалізованої.

Отже, контроль — це система спостереження і перевірки відповідності процесу функціонування об'єкта управління прийнятим управлінським рішенням, встановлення результатів управлінського впливу на керований об'єкт виявленням відхилень, допущених у ході виконання цих рішень.

За допомогою контролю встановлюють причини і винних у відхиленнях із метою усунення негативних явищ і недопущення їх у майбутньому. Контроль як функція управління є засобом зворотного зв'язку між об'єктом і системою управління, інформує про дійсний стан керованого об'єкта, фактичне виконання управлінського рішення. Розвиток контролю в економічних системах управління підпорядкований продуктивним силам і виробничим відносинам.

Підвищення ефективності виробництва, демонополізація його в умовах ринкової економіки, удосконалення розподілу, обміну і споживання неможливі без повного контролю використання товарно-грошових відносин відповідно до нового їх змісту. Слід посилити фінансовий контроль за кількістю і якістю роботи, застосовувати весь арсенал економічних важелів і стимулів. Контроль є основою правової держави[8, c. 72-74].

3. Зміст державного керівництва у сфері економіки

Державне керівництво у сфері економіки повинно мати за мету створення механізму демократичного управління, який би спрямовувався і контролювався виконавчою владою. Президентська влада при цьому має бути максимально пристосована для енергійного керівництва виконавчою владою, забезпечувати принципи соціальної справедливості, людської гідності та відповідальності держави перед громадянами, а останніх — перед державою і суспільством.

Державне керівництво у сфері економіки має за мету органічне поєднання заходів економічного зростання і фінансової стабілізації з активною соціальною політикою, стабілізацією та наступним підвищенням життєвого рівня населення, його платоспроможного попиту, який нині є основним стимулюючим чинником виходу із економічної кризи. Основними напрямами, що охоплюються державним керівництвом у сфері економіки, є: фінансова політика та її стабілізація; грошово-кредитна політика і зміцнення банківської системи; інноваційно-інвестиційна діяльність; прискорення приватизаційних процесів; посилення управління державним сектором економіки; зовнішньоекономічна політика і залучення іноземних інвестицій; подолання платіжної кризи; політика доходів та регулювання заробітної плати; стимулювання малого бізнесу; соціальна політика (погашення заборгованості у виплаті заробітної плати, пенсійна реформа, зайнятість населення та ін.).

Державне керівництво економікою пов'язане також з дерегуляцією економіки, яка передбачає реформування процедури ліцензування підприємництва, реєстрації підприємств, лібералізацію фінансових операцій, майнових та орендних обмежень.

Зміст державного керівництва у сфері економіки полягає в: удосконаленні взаємодії центральних органів виконавчої влади і органів державної виконавчої влади на місцях, органів місцевого самоврядування, організацій та об'єднань роботодавців; чіткому закріпленні компетенції центральних і місцевих органів виконавчої влади в економічній сфері; поглибленні децентралізації в управлінні економікою, гарантуванні реалізації економічних прав місцевих органів виконавчої влади, підприємств і установ, невтручанні в питання, віднесені до їх компетенції та компетенції органів місцевого самоврядування; удосконаленні правового статусу міністерств і відомств, що здійснюють управління галузями народного господарства; конкретизації в нормативних актах (статутах) завдань і функцій центральних органів виконавчої влади, їх повноважень по координації і регулюванню у відповідних галузях і сферах управління; передачі в державну власність на місцях підприємств, установ, організацій загальнодержавної власності або розширенні їх впливу на таких суб'єктів; підготовці фахівців для галузей народного господарства, недержавних структур — на договірних засадах, їх перепідготовці та перекваліфікації та ін. [1, c. 472-473]

У нових умовах господарювання важливого значення набуває договірна практика в управлінській діяльності. Особливо універсальною вона є в економічній сфері, де на всіх рівнях необхідно впорядковувати взаємовідносини. Це стосується принципів планування спільної чи погодженої діяльності сторін, правового механізму скасування чи зміни раніш прийнятих рішень, спрямованих на здійснення мети договору між сторонами, порядку вирішення спорів між ними і відповідальності за невиконання зобов'язань за договором, взаємного подання сторонами інформації та різних документів. У сфері економіки договірна управлінська практика ще фактично не склалася, а тому немає конкретного аналізу змісту і видів управлінських економічних договорів.

Одним з головних напрямів державного керівництва економікою залишається удосконалення системи органів виконавчої влади у цій сфері, встановлення їх правового статусу на всіх рівнях. Процес формування системи цих органів і законодавства про них відбувається під впливом розмежування предметів відання між центром і місцями, підприємствами, установами, організаціями, підвищення управління в галузях економіки.

Серед органів управління економікою визначальне місце посідає Кабінет Міністрів України, який розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, здійснює управління об'єктами державної власності, спрямовує і координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Функції та повноваження Кабінету Міністрів у законодавчих актах, крім Конституції, не закріплені. Практика ж його діяльності свідчить про те, що він забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання економіки України, сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та забезпечення соціальної спрямованості економіки, вживає заходів щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції.

Важливими напрямками діяльності Кабінету Міністрів є забезпечення розробки і виконання програм структурної перебудови в галузях економіки, державної аграрної політики, задоволення продовольчих потреб населення, проведення земельної та інших реформ. Деякі повноваження і функції Кабінету Міністрів спрямовані на здійснення заходів, пов’язаних з реалізацією промислової політики, визначенням пріоритетності галузей промисловості для прискореного їх розвитку, обсягів продукції (робіт) для державних потреб, порядку формування та розміщення замовлень на її виробництво та ін. [4, c. 106-107]

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері економіки є Міністерство економіки України (далі — Мінекономіки України). Мінекономіки України утворене 15 грудня 1999 р. на базі Міністерства економіки України, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Державного інвестиційно-клірингового комітету. Національного агентства України з питань розвитку та європейської інтеграції, Державної служби експортного контролю та Агентства з питань спеціальних (вільних) економічних зон, що ліквідовані. Відповідно до Положення про Міністерство економіки України, затвердженого Указом Президента України від 23 жовтня 2000 p., Мінекономіки України організує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Основними його завданнями є розробка пропозицій про формування державної економічної політики; визначення пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку України, структурної перебудови економіки, проектів прогнозів та індикативних планів, комплексних економічних державних програм; координація діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з виконанням цих програм; створення організаційно-економічного механізму поглиблення економічної реформи; опрацювання пропозицій щодо державного регулювання економіки та ін.

Відповідно до покладених на Мінекономіки України завдань воно має право: координувати здійснення органами виконавчої влади заходів спрямованих на реалізацію економічної політики України; заслуховувати доповіді керівників центральних органів виконавчої влади з питань розвитку економіки; представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних економічних організаціях; координувати розподіл іноземних кредитів, іноземної технічної допомоги; здійснювати перевірки додержання підприємствами і організаціями державної дисципліни цін; застосовувати економічні санкції згідно з чинним законодавством та ін.

З питань реалізації економічної політики рішення Мінекономіки України є обов'язковими до виконання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності.

У структурі Мінекономіки України створена Державна інспекція по контролю за цінами. Мінекономіки України підпорядковані відділи в справах роздержавлення власності та демонополізації виробництва і державні інспекції по контролю за цінами в АРК, областях, містах Києві та Севастополі.

В областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах утворені управління економіки відповідних місцевих державних адміністрацій. Свої повноваження вони здійснюють згідно з Типовим положенням про управління економіки обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації від 12 січня 1996 p. (зі змінами від 13 травня 1996 p.) та Типовим положениям про управління економіки районної, районної в містах Києві та Севастополі державних адміністрацій від 8 червня 1996 p., затвердженими відповідними постановами Кабінету Міністрів України. Основними завданнями управлінь економіки є реалізація державної економічної політики України та її регіональних напрямів; сприяння комплексному економічному і соціальному розвитку області (міста), району, вдосконаленню розміщення продуктивних сил, розвитку міжрегіональних та міжнародних економічних зв'язків; проведення державної політики в галузі ціноутворення. У межах цих завдань управління економіки наділені відповідними повноваженнями.

Безпосереднє управління державними підприємствами і організаціями, що діють у сфері економіки, здійснює керівник — генеральний директор (директор), який очолює адміністрацію відповідного суб'єкта. Свої функції керівник організації, установи, підприємства здійснює згідно з контрактом, укладеним між ним і Мінекономіки України, та статутом (положенням), затвердженим Мінекономіки України, якщо вони входять до сфери його управління. [1, c. 475-476]

Казенні підприємства виконують свої завдання відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про підприємства в Україні». Управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Вони призначають на посаду та звільняють з посади керівника казенного підприємства за погодженням з Кабінетом Міністрів України, затверджують статут підприємства та зміни до нього, здійснюють контроль за додержанням статуту та приймають рішення у зв'язку з його порушенням, контроль за використанням майна, яке є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, планування і фінансовий контроль за господарською діяльністю та ін.

Отже, економічний контроль — це система органів державного і господарського управління, які здійснюють контроль за економічним і соціальним розвитком країни; формуванням і витрачанням Державного бюджету України відповідно до законодавчого регулювання, прийнятого Верховною Радою України, та Конституції України.

Ринкові відносини ґрунтуються на розширенні прав підприємств, роздержавленні власності та існуванні різних її форм, демократизації управління у використанні економічних важелів та стимулів, спрямованих на підвищення ефективності праці та її оцінку за кінцевим результатом. У зв'язку з цим демократичний напрям розвитку контролю господарської діяльності підприємств полягає у застосуванні економічних важелів.

Контроль за виконанням планів і договірних зобов'язань, результатами виробничої та фінансово-господарської діяльності здійснюється згідно з законодавством про підприємства, підприємницьку діяльність, господарські товариства та ін. За результатами контролю розробляють заходи, які сприяють більш ефективному господарюванню, додержанню принципу соціальної справедливості в розподілі результатів праці за внеском кожного трудящого.

Таким чином, суть економічного контролю в демократичному суспільстві в умовах ринкової економіки полягає в регулюванні процесу розширеного відтворення суспільна необхідного продукту відповідно до конституційних норм[3, c. 56-57].

Висновки

Список використаної літератури

1. Адміністративне право України: Підручник/ Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 544 с.

2. Вітвицька Н. Державний фінансовий контроль: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2003. — 408с.

3. Державний фінансовий контроль:ревізія та аудит: інтегрований навчально-атестаційний комплекс: / Петро Германчук, Ігор Стефанюк, Наталія Рубан та ін. — К. : АВТ, 2004. — 423 с.

4. Дрозд І.Державний фінансовий контроль: навчальний посібник / Ірина Дрозд, Володимир Шевчук ; Киівський нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Державна академія статистики, обліку та аудиту Держкомстату України. — К. : Імекс-ЛТД, 2007. — 303 с.

5. Дудко В. Державний фінансовий контроль: Навч. посіб. для вищих навч. закл.. — Чернівці : Прут, 2005. — 483с.

6. Наринский А.С., Гаджиев Н.Г. Контроль в условиях рыночной экономики. – М.: Финансы и статистика, 2004. – 176 с.

7. Оперативный контроль экономической деятельности предприятия/ Б.И.Валуев, Л.П. Горлова, Е.Л. Зернов и др. – М.: Финансы и статистика, 2006. – 224 с.

8. Романів М.В. Державний фінансовий контроль і аудит: Навч.- метод. посібник / О.Д. Василик (ред.). — К. : НІОС, 1998. — 220с.