Догляд за хворими

Категорія (предмет): Медицина

Arial

-A A A+

Вступ.

Розділ 1. Рак шлунку.

1.1. Причини виникнення онкологічних захворювань.

1.2. Клінічні симптоми рака шлунка в початкових стадіях захворювання.

1.3. Лікування.

Розділ 2. Психіка хворих, методи діагностики, реабілітація.

2.1. Психіка онкологічних хворих.

2.2. Методи діагностики.

2.3. Реабілітація хворих.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Щорічно кількість нових випадків виявлення раку у всіх країнах світу складає біля 6 млн. людей. Рівень захворюваності та смертності від злоякісних пухлин в різних країнах і навіть регіонах цих країн варіабельний. В Європі за захворюваністю і смертністю сьогодні на перше місце вийшли рак легені та рак шлунка. В США – у чоловіків рак легені, передміхурової залози, а у жінок — рак молочної залози і товстої кишки. В країнах Азії та Африки домінують злоякісні лімфоми і печінково-клітинний рак. Роль морфологічних досліджень в діагностиці пухлин дуже велика. Незважаючи на появу нових сучасних методів клінічного обстеження онкологічних хворих, зараз ні в кого не викликає сумніву та обставина, що лише детальна морфологічна характеристика новоутворення може надати можливість клініцисту обгрунтовано вибрати метод адекватного лікування, оскільки пухлини різної гістологічної структури і ступеня катаплазії по-різному реагують на терапевтичний вплив. Таким чином, повноцінний онкологічний діагноз завжди є морфологічним з детальною характеристикою структури пухлини в усіх її аспектах.

Мета– охарактеризувати симптоми, методи діагностики, лікування, психічний стан та реабілітаційні заходи хворого на онкологічне захворювання (рак шлунку).

Завдання:

описати причини виникнення захворювання;
визначити клінічні симптоми та лікування;
охарактеризувати психологічний стан хворих;
показати різноманітні методи діагностики;
рекомендації по реабілітації.

Розділ 1. Рак шлунку 1.1. Причини виникнення онкологічних захворювань

На сьогодні висунуто декілька теорій виникнення раку. Приміром, теорія канцерогенного походження онкозахворювань стверджує, що переродження нормальної клітини в ракову відбувається внаслідок потрапляння в неї токсичної речовини. Активно розглядається й теорія вірусного походження: вірус вмонтовується в геном клітини і змінює її, перетворивши на ракову. Причиною раку може стати й хронічне травмування тканини: термічне, хімічне, механічне. Зокрема, відомо, що у бедуїнів (народ, що живе у пустелі), які через відсутність сірників вимушені були зберігати вогонь, тримаючи вугілля в горщиках та притискаючи їх до живота задля збереження певної температури, внаслідок цієї постійної термічної травми виникав рак шкіри. Онкозахворювання спричинюється й хімічною травмою. Скажімо, у трубочистів частіше, аніж у представників інших професій, виникає рак мошонки внаслідок потрапляння на шкіру статевих органів пилу, що містить канцерогени. А куріння цигарок підвищує ризик виникнення раку в 20 разів. Висловлюються й інші думки з приводу виникнення онкозахворювань. Але жодна поки що не може претендувати на абсолютно достовірне пояснення онкомеханізмів.

Рак шлунка — одна із злоякісних пухлин людини, які зустрічаються найчастіше. За статистикою захворюваності рак шлунка займає перше місце в багатьох країнах, зокрема, в скандинавських країнах, Японії, Україні, Росії та інших державах СНД. Разом з тим, в США за останні двадцять років відбулося помітне зниження захворюваності на рак шлунка. Аналогічна тенденція відзначена у Франції, Англії, Іспанії, Ізраїлі. Багато фахівців вважають, що це відбулося завдяки поліпшенню умов зберігання продовольства з широким використанням холодильних установок, що дозволило зменшити потребу в консервантах. У цих країнах знизилося споживання солі, солених та копчених продуктів, підвищилося вживання молочних продуктів, екологічно чистих, свіжих овочів та фруктів.

Висока захворюваність на рак шлунка у вище наведених країнах, за винятком Японії, на думку багатьох авторів, зумовлена вживанням в їжу продуктів, які містять нітрити. З нітритів шляхом перетворення в шлунку утворюються нітрозаміни. Пряма локальна дія нітрозамінів, як вважається, є однією з найважливіших причин виникнення як раку шлунка, так і раку стравоходу. Висока захворюваність на рак шлунка в Японії, як припускають, зв’язана зі споживанням великої кількості копченої риби, яка містить поліциклічні вуглеводи, а не завдяки високому вмісту нітрозамінів у продуктах.

На сьогодні рак шлунка став виявлятися частіше в молодому віці, у вікових групах 40-50 років. Найбільшу групу серед раку шлунка складають аденокарциноми і недиференційовані раки. Раки виникають, як правило, на тлі хронічних запальних захворювань шлунка.

До передракових станів відносять хронічний атрофічний гастрит, хронічну виразку шлунка, аденоматозні поліпи. До передракових гістологічних змін слизової оболонки шлунка відносять кишкову метаплазію і важку дисплазію. Разом з тим, деякі автори вважають, що рак шлунка може розвиватися і de novo, без диспластичних і метапластичних змін, які йому передують.

Питання про гістогенез раку шлунка спірне. Існує декілька гіпотез про джерела виникнення різних гістологічних типів раку шлунка. Наприклад, професор В. В. Сєров вважає, що рак шлунка виникає з єдиного джерела — камбіальних елементів, або клітин-попередників в осередках дисплазії і поза ними. Деякі європейські автори припускають, що аденокарцинома шлунка виникає з кишкового епітелію, а недиференційовані раки з шлункового. Є також думка, що джерелом виникнення аденокарцином є проліферуючі клітини покривно-ямкового епітелію слизової оболонки шлунка, а з епітелію шийок залоз виникають недиференційовані раки.

1.2. Клінічні симптоми рака шлунка в початкових стадіях захворювання

До медичного закладу звернувся 35-річний чоловік з наступними клінічними симптомами: зниження апетиту, почуття тяжкості, розпирання, іноді болючості в надчеревній ділянці, зрідка нудота й блювота, а також різке схуднення та блідість шкірних покровів. Чоловік працює менеджером.

В віці 17-18 років хворів на гастрит. Потім в 25 років переніс операцію на шлунку (язва шлунку).

Клінічні симптоми рака шлунка в початкових стадіях захворювання бідні й невизначені. Не тільки самі хворі, але й лікарі нерідко розцінюють їх як прояв гастриту і, не проводячи повного гастрологічного обстеження, обмежуються призначенням різних медикаментів. Разом із тим, уважно проаналізувавши скарги можна вловити ряд симптомів, що насторожують у відношенні діагнозу рака. У свій час ці симптоми були виділені відомим вітчизняним онкологом О. І. Савицьким у синдром малих ознак, що включає ряд загальних і місцевих симптомів, виявлення яких дає підставу запідозрити у хворих рак шлунка. До них відносяться:

1) зміна самопочуття хворого, що з'являється за кілька тижнів чи навіть місяців до звернення до лікаря і виражається в безпричинній загальній слабкості, зниженні працездатності, швидкій втомлюваності;

2) невмотивоване стійке зниження апетиту або повна втрата його аж до відрази до їжі;

3) явища "шлункового дискомфорту": втрата фізіологічного почуття задоволення від прийняття їжі, відчуття переповнення шлунку, навіть після невеликої кількості їжі, а також почуття тяжкості, розпирання, іноді болючості в надчеревній ділянці, зрідка нудота й блювота;

4) безпричинне прогресуюче схуднення, що супроводжується блідістю шкірних покривів, не пов'язане з іншими захворюваннями;

5) психічна депресія — втрата радості життя, інтересу до навколишнього, до праці, апатія, відчуженість.

Описані симптоми можуть виявлятися або на фоні повного здоров'я, або, частіше, на фоні попереднього тривалого шлункового захворювання. В цих випадках звертають увагу на зміну попередніх, добре знайомих хворому шлункових чи виразкових симптомів і приєднання до них нових неприємних відчуттів.

Лише при вже розвинутому розповсюдженому раку шлунка з'являються яскраві його ознаки: постійні болі, нерідко великої інтенсивності, що віддають у спину, стійка блювота, різка загальна слабкість, що прогресує, схуднення й анемізація (знекровлення).

В зовнішньому вигляді хворого звертає на себе увагу деяка блідість шкірних покривів, на пізніх стадіях вона набуває землистий відтінок, хоча в багатьох хворих особливо в ранніх стадіях, зовнішній вигляд не змінюється.

Діагностика хворого чоловіка.

Пальпація живота при наявності відчутної пухлини надчеревної ділянки дає багато для встановлення діагнозу, однак у більшості випадків, тим більше в ранній стадії процесу, пухлину промацати не вдається.

З лабораторних даних найважливіша підсобна роль належить аналізу шлункового соку й дослідження калу на приховану кров.

Варто лише мати на увазі, що для рака шлунка аж ніяк не обов'язкова відсутність вільної соляної кислоти. Вміст її може бути нормальним чи навіть злегка підвищеним при тих формах рака, що розвиваються на фоні виразкової хвороби. В цих випадках потрібно звертати увагу на тенденцію до зниження кислотності з більш високих цифр, що відзначалися в минулі роки.

Що показали лабораторні аналізи.

Аналіз випорожнень на приховану кров повинен бути проведений за прийнятими правилами після триденної безм'ясної дієти. Позитивна реакція (якщо хворий не страждає гемороєм як можливим джерелам кровотечі) дуже підсилює підозру на наявність ракової пухлини шлунково-кишкового тракту, оскільки в 90% випадків вони звиразковані і кровоточать.

Дослідження крові не дає особливо чітких показників, однак зниження вмісту гемоглобіну й підвищення ШОЕ не можна не враховувати. У крові нерідко визначають карциноембріональний Аг.

Діагностика рака будується на даних додаткового обстеження. Ендоскопія з біопсією і цитологічним дослідженням забезпечує діагностику рака шлунка в 95-99% випадків. Ультразвукове дослідження (УЗД) і комп'ютерна томографія (КТ) черевної порожнини необхідні для виявлення метастазів.

В даний час із розвитком ендоскопічної техніки і її доступності головним методом дослідження в розпізнаванні рака шлунка є гастроскопія із застосуванням гнучкого гастроскопа (гастрофіброскопія). Це дослідження дозволяє побачити ракову пухлину, виявити зону інфільтрації стінки, а також взяти біопсію для морфологічного дослідження. Можливе цитологічне дослідження змиву зі шлунка, в якому виявляють атипові ракові клітини або їхні комплекси.

Велике значення зберігає і рентгенологічне дослідження, яке раніше було основним у діагностиці рака шлунка. Дослідження шлунка в умовах заповнення його контрастною барієвою суспензією дозволяє виявити характерні для рака симптоми — дефект наповнення з депо барію при наявності виразки, а головне більш ранні симптоми — неправильний, злоякісний рельєф слизової або зону відсутності перистальтики внаслідок ригідності інфільтрованої пухлиною стінки. Рентгенологічний діагноз ранніх стадій рака шлунка вимагає високої кваліфікації рентгенолога, особливо при інфільтративних формах рака. В останні роки розроблені додаткові методики, що уточнюють діагностику і ступінь поширення процесу. Зазвичай їх проводять у стаціонарі. Це — пневмогастрографія (дослідження з введенням повітря в шлунок), а також подвійне й потрійне контрастування (з одночасним використанням барієвої суспензії й повітря і дослідження в умовах пневмоперитонеуму).

Нарешті, в сумнівних випадках, коли ніякими дослідженнями не вдається з впевненістю виключити наявність рака шлунка, вдаються до лапароскопії, або останнього етапу діагностики — діагностичної лапаротомії. При цьому оглядають і обмацують шлунок; при відсутності чітких даних розкривають його просвіт і оком контролюють стан слизової оболонки, одночасно взявши відбитки або мазки й провівши біопсію з найбільш підозрілих ділянок. В умовах сучасної хірургічної техніки й знеболювання сама по собі ця операція не небезпечна для хворого і разом із тим дозволяє з впевненістю зняти діагноз рака при його відсутності, в той же час не пропустивши його початкових стадій.

Приблизно 90-95% пухлин шлунка злоякісні, а з усіх злоякісних пухлин 95% складають карциноми. Рак шлунка по захворюваності й смертності займає 2 місце після раку легень. Ця форма злоякісних пухлин є однією з найголовніших, як серед чоловіків, так і серед жінок, зустрічаючись серед перших в 2 рази частіше.

Найбільш часто уражається вік старше 40-45 років, хоча не настільки вже рідко рак шлунка виникає в осіб 30-35-літнього віку і навіть у більш молодих. У чоловіків карциному шлунка виявляють зазвичай у віці 50-75 років.

Виникаючи із залозистого епітелію слизової оболонки шлунка, ракові пухлини мають будову аденокарцином, але нерідко носять і більш анаплазований характер (скірр, солідний рак, колоїдний рак і ін.).

Розрізняють 3 стадії хвороби:

I стадія — діаметр пухлини не більш 2 см, проростання тільки слизової оболонки без видимих метастазів у лімфатичні вузли;

II стадія — діаметр пухлини 4-5 см, проростання підслизового й м'язового шарів, можуть бути регіонарні метастази;

III стадія — великі розміри пухлини, проростання серозної оболонки, сусідніх органів; наявні віддалені метастази.

Після оперативного втручання пухлини, як правило, класифікують по системі TNM.

При раку шлунка розрізняють 4 форми росту:

1. Поліповидний рак, який росте екзофітно — чітко відмежована пухлина, яка росте грибоподібно в порожнину шлунка. Ця форма повільно росте, пізно звиразковується і метастазує, що, природно, забезпечує кращий результат.

2. Блюдцеподібний рак — також екзофітна форма у вигляді чітко обмеженої .плоскої виразки, оточеної високим валом пухлини; дає метастази відносно пізно.

3. Інфільтративно-виразковий рак, що має також .вид виразки, але без чітких меж з дифузною інфільтрацією стінки шлунка.

4. Інфільтруючий рак без видимих меж росту.

Останні дві форми мають високу злоякісність, рано проростають серозний покрив шлунка, дають метастази й дисемінацію по очеревині.

Локалізація ракових пухлин у шлунку досить типова. Найчастіше уражається мала кривизна, вихідний відділ шлунка, а також субкардіальні й кардіальні відділи. Порівняно рідко пухлина виникає на великій кривизні і в ділянці дна шлунка.

Причини захворювання.

Причина захворювання — невідома. Відзначають підвищення частоти карциноми серед членів однієї родини (на 20%), а також серед осіб із групою крові А, що припускає наявність генетичного компонента. Деяке етіологічне значення мають дефіцит вітаміну С, консерванти, нітрозаміни.

Для розвитку рака шлунка велику роль відіграють передракові стани — хронічний атрофічний гастрит, хронічна кальозна виразка, перніціозна анемія, стан після резекції шлунка (особливо через 10-20 років після резекції по Більрот-II), аденоматозні поліпи шлунка (частота малігнізації — 40% при поліпах більших 2 см у діаметрі), імунодефіцитні стани, особливо варіабельний некласифікований імунодефіцит (ризик карциноми — 33%), інфікування Helicobacter pylori. Тому, найважливішим методам профілактики рака шлунка є своєчасне радикальне лікування цих захворювань.

Досить важливе значення мають зовнішні канцерогенні фактори: надмірно груба, копчена, жирна, пересмажена чи гостра їжа, неправильний режим харчування й зловживання алкоголем. Очевидно, ці фактори сприяють, у першу чергу, виникненню гастриту, що надалі служить середовищем для появи рака.

1.3. Лікування

У лікуванні рака шлунка головна роль належить хірургічному методу. Хірургічне лікування рака шлунка залежить від поширеності пухлини в шлунку, ступеню ураження регіонарних лімфатичних вузлів і наявності віддалених метастазів. Питання про доцільність додаткових променевих впливів чи застосування хіміопрепаратів знаходиться ще в стадії вивчення.

Для радикального видалення рака шлунка існує три види операцій: субтотальна резекція шлунка при пухлинах, що займають нижню половину шлунка, гастректомія — при поширенні процесу на верхню третину і, нарешті, при дуже невеликих обмежених ураженнях кардіального відділу — резекція верхньої третини шлунка (проксимальна резекція). Шлунок завжди видаляють разом із великим і малим чепцем. Крім того, існують розширені, так звані комбіновані, резекції та гастректомії, коли разом із шлунком і його лімфатичним апаратом частково видаляють сусідні, пророщені раком органи (підшлункову залозу, печінку, поперековоободову кишку).

Операції на шлунку в ракових ослаблених хворих є серйозним втручанням і вимагають ретельної підготовки й ведення післяопераційного періоду.

Передопераційна підготовка полягає в загальнозміцнюючому лікуванні, поповненні організму білковими препаратами, рідиною, вітамінами, в застосуванні тонізуючих засобів, а при наявності звуження вихідного відділу й застої у шлунку неперетравлених харчових мас — щоденне промивання шлунка слабким розчином соляної кислоти.

В післяопераційному періоді на 2-3 дні після резекції шлунка і до 4-6 днів після гастректомії виключають прийом їжі та води через рот. Необхідну кількість рідини й поживних речовин поповнюють шляхом внутрівенних вливань поживних розчинів з інсуліном, вітамінами, а також крові та білкових препаратів, доводячи загальнодобову кількість у середньому до 2 л. Розрахунок потреби організму в різних речовинах ведуть на підставі дослідження крові.

Як і після всіх великих операцій, призначають антибіотики, серцеві засоби, наркотики й кисень. Наступного дня хворим зазвичай додають напівсидяче положення, що полегшує дихальну екскурсію грудної клітки і попереджає застійні явища в легенях. Дуже важливо проведення дихальної гімнастики і регулярне протирання порожнини рота, язика й зубів, а при висиханні губ і язика змазування розчином гліцерину в суміші з водою (1:1) із додаванням кількох крапель спирту. Після дозволу лікаря хворий починає приймати спочатку рідку їжу, а потім поступово розширює дієту, включаючи протерті супи, рідку кашу, сметану, кефір і на 7-10-й день переходить на стіл № 1 (шлунковий).

З можливих ускладнень у перші дні після операції варто мати на увазі загрозу кровотечі в просвіт частини шлунка, що залишилася, що проявляється кривавою блювотою, або у вільну черевну порожнину, тоді виникає картина колапсу. На 2-3-й день потрібно побоюватися розвитку пневмонії, а в наступні 2 дні — виникнення найважчого ускладнення — перитоніту, що вимагає негайного розпізнавання й активних заходів.

Рецидиви рака в куксі шлунка після його резекції виникають при занадто обмеженому, ощадливому її виконанні. В окремих випадках вдається радикально вилікувати хворого від рецидиву повторною операцією, однак частіше поява рецидиву супроводжується розвитком віддалених метастазів, коли допомога хворому неможлива.

При розповсюджених неоперабельних формах рака шлунка розшукують різні можливості паліативного лікування, єдиною з яких дотепер є хіміотерапія із застосуванням одного або декількох препаратів. Зменшення клінічних симптомів досягається при паліативних операціях (гастроентероанастомоз, езофагогастроанастомоз, гастростомія, реканалізація за допомогою лазера).

Рак шлунка в більшості випадків досить рано дає метастази в лімфатичні вузли великого й малого чепця, до воріт селезінки й печінки, а також у групи більш віддалених лімфовузлів — по ходу черевної аорти й у ліву надключичну ямку (метастаз Вірхова). З числа органів, що найчастіше уражаються метастазами, варто вказати печінку, підшлункову залозу, легені, яєчники (метастаз Крукенберга), а також очеревину, що покривається множинними раковими вузликами, що супроводжується випотом рідини в черевну порожнину (асцитом).

До часу постановки діагнозу тільки в 40% пацієнтів існує потенційно виліковна пухлина. Прогноз мало сприятливий. Він у значній мірі залежить від глибини проростання пухлиною стінки шлунка, ступеню ураження регіонарних лімфатичних вузлів і наявності віддалених метастазів. Операція є методом вибору, при ній 5-літнє виживання — в 12% випадків. При поверхневій локалізації пухлини 5-літнє виживання може досягати 70%. При раку у виразці шлунка прогноз трохи кращий (5-літнє виживання складає 30-50%) Ранній діагноз забезпечує найбільш сприятливий прогноз. Клінічне поліпшення при неоперабельній пухлині й метастазах у 20-40% хворих вдається досягти в результаті застосування хіміотерапії, але це мало впливає на тривалість життя.

Профілактика рака шлунка, як відзначалося вище, складається зі своєчасного лікування передракових станів — поліпозу шлунка, хронічної виразки й анацидного гастриту, а також у дотриманні нормального режиму харчування.

Розділ 2. Психіка хворих, методи діагностики, реабілітація 2.1. Психіка онкологічних хворих

Усяке захворювання відбивається на психіці хворого. При онкологічних захворюваннях це виражено більш чітко. Симптоматика пухлинного процесу, що розвивається, не короткочасна, а тривала і наростаюча. Це викликає тривогу. Тривалі болі чи порушення функції важливих органів (нудота, відсутність апетиту, важкість в ділянці патологічного процесу й ін.) роблять людину дратівливою, примхливою, важкою для родини і колективу.

Прихований, непомітний для хворого вплив на центральну нервову систему вогнища злоякісного росту викликає в багатьох захворілих безпричинну психічну депресію. Цей факт давно помічений клініцистами. Він враховується ними при діагностиці рака внутрішніх органів. Психічна депресія є однією з ознак початкової стадії рака шлунка, легень, кишечника, шийки матки і входить до синдрому "малих ознак рака", запропонованого академіком О. І. Савицьким для ранньої діагностики рака. Психічну депресію хворих повинні мати на увазі і члени родини при взаєминах з онкологічними хворими. Це полегшить розуміння багатьох вчинків хворого.

Не менш важливими, такими, що викликають глибокі зміни психіки хворого, є подразники, що надходять у кору головного мозку через другу сигнальну систему за допомогою слова. Слово впливає на кору головного мозку, на вищу нервову діяльність людини, є в одних випадках могутнім лікувальним фактором, а в інших — причиною психічної травми.

Хворий, 55 років, у післяопераційному періоді переніс гострий психічний розлад у наслідку випадково почутої їм оцінки зробленої йому операції: "марна праця".

Інший хворий, адвокат Г., при чергових контрольних оглядах завжди підбадьорював онколога: "Почуваю себе добре. Майже не худну. Ще пара курсів і видужаю, я — двожильний, не піддамся!".

Чому така різниця в поведінці хворих? Перший, по класифікації І. П. Павлова, належить до категорії людей зі слабким типом вищої нервової діяльності. Другий — представник сильного типу вищої нервової діяльності. Онкологічні хворі зі слабким типом вищої нервової діяльності легко ранимі необережним словом. Вони часто піддані страху захворювання, мають потребу в моральній, психічній підтримці, охоче вислуховують заспокійливі слова онколога і близьких. Підхід до них повинен бути обережним. Будь-який висновок потрібно висловлювати після попереднього з'ясування ступеня наявної в ньому інформації. Більш сприятливі в цьому відношенні хворі з сильним типом нервової діяльності, із деякою інертністю нервових процесів, повільністю їх. Вони сутужніше виводяться з рівноваги, не дають бурхливих реакцій.

Абсолютно чистих типів вищої нервової діяльності людини не існує. У кожнім є лише перевага того чи іншого типу. Про це треба пам'ятати, це попередить нанесення психічної травми захворілому, дозволить краще зрозуміти хворого.

Злоякісні захворювання тривожать всіх. Кілька десятків років тому населення сільських і віддалених районів не знало подробиць про них. Слово "рак" не викликало важких переживань. Культурний рівень тепер високий. Усі знають про це захворювання і, нажаль, перебільшують його небезпеку. Тепер побоюватися травмуючого впливу діагнозу треба у всіх. Різниця лише в силі і тривалості впливу, у характері відповідної реакції. В одних ця реакція виражена різко і видна в стривожених і переляканих очах. В інших не помітно ніякої реакції в зовнішньому прояві за рахунок уміння володіти собою, сильного врівноваженого типу вищої нервової діяльності.

Медичні працівники і близькі повинні орієнтуватися в особливостях психіки онкологічного хворого. Під зовнішньою оболонкою спокійної урівноваженої людини може ховатися і її внутрішня заклопотаність, насторога або розгубленість.

Вимагають уваги й розуміння не тільки ті, хто вперше захворів і ті, хто проходить обстеження. Його потребують і ті, хто закінчив радикальне лікування з III клінічної групи. Вони практично здорові фізично. Стан же їх нервової системи і психіки має ряд особливостей. Вони пережили тривогу захворювання, побоювання можливого діагнозу, госпіталізацію в онкологічному стаціонарі. Перенесли важке оперативне втручання, променеве або комплексне лікування. Їх тривожить питання про стійкість вилікування (чи надовго?), перспектива майбутньої інвалідності, зміни соціального і сімейного стану.

Н. Н. Симонов і А. В. Гнєздилов вивчили 195 хворих, що закінчили радикальне лікування в онкологічному інституті. У всіх досліджуваних хворих були виявлені зміни психічної сфери у вигляді тривожно-депресивного, тривожно-іпохондричного, дисфоричного, астенодепресивного симптомів.

Особливо виражені зміни в психічному статусі у хворих, які піддалися операції екстирпації гортані, прямої кишки, ампутації кінцівки, тотального видалення шлунка й у молодих жінок після ампутації молочної залози, інтенсивної гормональної терапії.

Перевірка стану цих вилікуваних кожні 3 міс. (у перші роки після лікування, рідше в наступні роки) сполучена завжди з важкими переживаннями й страхом можливого виявлення рецидиву чи метастазу.

В перші роки після радикального лікування всіх хворих турбує небезпека рецидиву й метастазу. Вони — постійні слухачі лекцій про рак, читачі онкологічної популярної і часто спеціальної літератури. Виявляють цікавість до всіляких народних "протиракових" засобів і дієт. Багато хто зберігають зв'язок із сусідами по палаті або з хворими подібним захворюванням, стежать за їхнім станом, важко переживають їхні невдачі.

З часом, коли небезпека рецидиву й метастазу усе більш віддаляється і потім зникає зовсім, у хворих з'являється думка, чи не стали вони жертвою профілактики, надмірної лікарської пильності і перестраховки. Вони часто конфліктують з онкологічними працівниками, негативно діють на вперше захворілих.

Незрівнянно частіше хворі, що вилікувалися впливають на інших, уселяючи впевненість у лікування, у могутність променевого чи хірургічного лікування. Багато хто з них є активними і незамінними помічниками онкологів у їхній профілактичній діяльності, у проведенні профілактичних оглядів і, особливо, в переконанні тих, хто відмовився від оперативного лікування своїм власним прикладом — найдійовішим засобом агітації. Особливо цінні хворі, що закінчили лікування 10, 15 чи 20 років тому, стан яких і загальний вигляд гарні.

Невиліковні хворі IV клінічної групи, у яку перейшли у зв'язку з виявленою генералізацією процесу після перенесеного оперативного втручання або радикального променевого лікування, прагнуть втекти від щирого розуміння свого стану, порівняно легко піддаються переконанню про випадковість ускладнення, що з'явилося, і відсутність його зв'язку з раніше перенесеним захворюванням. Їх у цьому переконати не представляє великих труднощів.

Взаємини з онкологічними хворими мають багато специфічного. Гнітить необхідність маскування діагнозу, що змушує бути завжди напоготові, у стані постійного самоконтролю: не сказати зайвого, не забути сказаного раніше.

Питання про діагноз є одним із центральних в онкологічній деонтології. Адже з цим діагнозом населення пов'язує поняття — невиліковність, приреченість, безнадійність. Це не завжди відповідає дійсності. Злоякісні новоутворення в ранній стадії виліковуються повністю й надійно. Незважаючи на пропаганду виліковності, слово "рак" діє гнітюче. Тому в онкологічній практиці прийнято у взаємовідносинах із хворими діагноз "злоякісна пухлина" не вживати і не повідомляти.

Не всі хворі знаходяться в неведенні щодо свого діагнозу. Багато хто знають його. Не всім хворим необхідне маскування діагнозу. Багато стійких людей можуть прийняти його і приймають без важких психічних переживань. Для багатьох непевність, підозра гірше визначеності. Але ці особливості хворих можуть бути відомі тільки лікарю-фахівцю, що веде даного хворого. Тільки він може відступити від загальноприйнятих правил огородження хворого від впливу діагнозу злоякісної пухлини, що травмує. Медичним сестрам і родичам хворого цього робити не рекомендується.

Багато хворих знають і порівняно легко переносять діагноз, звикають до нього. Але це не повинно притупити пильність. У відношенні діагнозу треба бути особливо обережним, не давати втягувати себе в розмови про нього. "Питання діагнозу і прогнозу знаходяться в компетенції лікаря" — от відповідь, що може і повинна відгородити від непотрібної розмови.

Огороджувати хворого від факторів, що травмують психіку, — обов'язок тих, хто доглядає за хворим. Відволікати його від хвороби, намагатися переключити його увагу на інші враження, інтереси — оздоровчий фактор. Відволікати, але не представляти хворобу як легко переборне тимчасове захворювання. Ця тактика не досягає успіху. Хворі цьому не вірять і дратуються, вважають, що їх приймають за довірливих простаків.

Грубий обман дратує хворого. Щоб мистецьки відводити його від діагнозу, треба знати й пам'ятати про все, що було сказане хворому раніше. Хворі пам'ятають раніше сказане лікарем або родичами, а ті часто забувають. Обман розкривається і веде до стресових реакцій. У відносинах із хворими необхідно бути правдивим. Правда сприяє взаємній повазі, розумінню і благодійній дії психотерапії. Але мова йде лише про правду, корисну хворому.

Усі відомості, що можуть і повинні впливати на хворого, повинні йому повідомлятися. Усе те, що в якому-небудь ступені може спричинити негативну дію, хворому повідомляти не можна. Не можна вдаватися в деталі. Хворим вони не потрібні. Наприклад, зниження гемоглобіну в межах припустимих помилок підрахунку може розстроїти хворого; зниження кількості лейкоцитів на число, цілком припустиме при променевій терапії, може викликати паніку. Таку правду нема чого повідомляти хворому.

Перелічити всі правила взаємовідносин із хворими на всі випадки життя неможливо. Цього і не потрібно: Якщо онкологічні працівники й родичі щиро бажають надати посильну допомогу і з любов'ю відноситься до своїх підопічних, вони завжди знайдуть потрібне слово.

Про деяких хворих потрібно виявляти постійну турботу, періодично підбадьорювати їх. Кожне зайве відвідування онколога для них добродійно. Для інших — джерело занепокоєння, показник неблагополуччя в їхньому здоров'ї, якихось погіршень, що наступили.

2.2. Методи діагностики

Застосування різноманітних методів діагностики необхідне для виявлення пухлинного процесу, визначенні його стадії і виборі тактики лікування хворих, що страждають онкологічними захворюваннями. У багатьох випадках для диференціальної діагностики необхідно провести кілька досліджень, використовуючи різні методи. При плануванні дослідження насамперед необхідно враховувати індивідуальні особливості пацієнта й особливості перебігу захворювання, а також знати принципи, можливості й обмеження кожного з методів, щоб забезпечити максимально ефективну діагностику і лікування. Тому вибір методу діагностики і тактики дослідження є одним з основних компонентів лікування онкологічних пацієнтів, а аналіз результатів крім відповіді на питання про наявність пухлини повинний сприяти одержанню інформації про тип пухлини, стадії пухлинного процесу і про залучення в патологічний процес суміжних з ураженим органом анатомічних структур. Для кваліфікованого й ефективного дослідження з застосуванням різноманітних методів діагностики, а значить і успішного лікування онкологічних хворих, необхідно тісна взаємодія онкологів, лікарів-рентгенологів, радіологів, лаборантів, гістологів, імунологів, лікарів функціональної діагностики та ін.

Першим істотним етапом у розпізнаванні злоякісної пухлини є консультація лікаря, який проводить огляд хворого, з'ясовує історію розвитку захворювання, зміну його проявів протягом часу (анамнез).

При опитуванні виявляється давність захворювання (поява первинних симптомів пухлини), динаміка росту пухлини. Ці дані допомагають розпізнавати візуальні форми рака: нижньої губи, шкіри, слизової оболонки порожнини рота, пухлини м'яких тканин, молочної залози. Пухлини внутрішніх органів чітких симптомів початку патологічного росту зазвичай не мають. Злоякісний ріст у них частіше починається на фоні хронічного запального процесу, без яскравих симптомів. Злоякісна пухлина , що вже виникла, в I і II стадії росту найчастіше безболісна, без яскраво вираженої симптоматики. Але ретельно зібраний анамнез дозволяє і в цих випадках запідозрити початок злоякісного новоутворення. Академік О. І. Савицький описав ряд малих неспецифічних симптомів — "синдром малих ознак", одночасна наявність яких у хворого є специфічною для злоякісної пухлини. Це: 1) невмотивована слабкість, швидка стомлюваність, 2) схуднення, 3) анемізація (недокрів'я, що проявляється блідістю), 4) психічна депресія.

У залежності від локалізації процесу, як доповнення до перерахованих ознак, з'являються інші характерні ознаки. Наприклад, при раку бронхів — сухий надсадний кашель, повторні атипові пневмонії; при раку прямої кишки — почуття неповного її спорожнювання, хибні позиви і т.д.

Онкологи, що приймають первинного хворого, надають велике значення старанності збору анамнезу. Багато хто з них роз'яснює хворим значення анамнезу в постановці діагнозу і просить згадати всі зміни в стані функцій організму останнім часом. Однак, як і при інших захворюваннях, анамнез дає тільки орієнтовні дані і може привернути увагу на якийсь орган, де підозрюється пухлинний процес.

При огляді хворого лікар досліджує пухлину чи ділянку її передбачуваної локалізації; стан регіонарних і віддалених лімфатичних вузлів (шийні, пахвові, пахові). При пухлині шкіри, губи, язика огляд ураженої ділянки проводиться за допомогою лупи. При підозрі на пухлину органів черевної порожнини обстежуються лімфатичні вузли малого таза. У жінок обов'язково необхідно проводити обстеження per vaginum (через піхву) і per rectum (через пряму кишку), у чоловіків — per rectum. Ці дослідження лікар-онколог може провести самостійно або направити хворого до фахівця гінеколога чи уролога.

Рентгенографічене обстеження — є основним методом розпізнавання при пухлинах легень, шлунка, товстої кишки. Тому цей метод застосовується при обстеженні онкологічних хворих. Сучасна рентгенологія широко застосовує томографічне (пошарове) дослідження і з контрастуванням органа. За останні роки значно розширилося застосування спеціальних методів дослідження, таких як ангіографія, бронхографія, що підвищують ефективність діагностичних досліджень, які в основному виконуються в стаціонарі. Флюорографія, особливо великокадрова, відіграє велику роль у профілактичних оглядах населення.

Рентгенографічене обстеження э одним з основних, що проводяться з профілактичною метою. Кожна доросла людина повинна проходити профілактичні огляди з рентгенографією легень не рідше одного разу на рік.

Комп'ютерна томографія. Серед методів, що дозволяють одержувати зображення різних ділянок людського тіла, комп'ютерній томографії (КТ) приділяється особливе значення, а саме роль стандарту. Якість КТ-зображення, а значить і його інформативність, залежать від фізичних характеристик і особливостей будови органа (щільності, концентрації електронів на одиницю маси й інші властивості біологічних тканин), а також від енергії використовуваного рентгенівського випромінювання. Перевагами КТ є більш висока в порівнянні з іншими методами візуалізації деталізація по контрасту, можливість одержати за короткий час велику кількість поперекових проекцій, що особливо цінно для локалізації області, з якого надалі буде братися проба тканини для біопсії, а також для планування хірургічного втручання і наступної радіотерапії. Обмеженням методу КТ при дослідженнях внутрішніх органів є відсутність можливості одержувати зображення від великих ділянок у повздовжніх і фронтальних проекціях. Цей недолік можна перебороти, використовуючи в ході дослідження спеціальні контрастні речовини.

Ультразвуковая томография — високоінформативний метод дослідження, застосовується для діагностики пухлин органів черевної порожнини (особливо печінки, жовчного міхура, голівки підшлункової залози) й заочеревинного простору (нирок, наднирників), малого тазу (сечового міхура, матки, яєчників, передміхурової залози), щитовидної залози, м'яких тканин тулуба і т.д. Під час дослідження також може бути виконана прицільна пункція пухлини.

Останнім часом з розвитком сучасної апаратури велике поширення одержала доплеросонографія — УЗД-дослідження з використанням ефекту Доплера. При цьому стало можливим спостерігати напрямок і швидкість кровотоку в судинах органа чи патологічного утворення, що дає додаткову цінну інформацію про його будову.

Оскільки ультразвукова томографія сполучає у собі високу інформативність із простотою й безпекою дослідження, вона широко використовується як обов'язковий метод дослідження при підозрі на рак будь-яких локалізацій для виключення наявності метастазів у внутрішні органи і, у першу чергу, печінку.

Ендоскопічний метод дослідження завдяки досягненням сучасної електроніки й оптики набув вирішального значення для ранньої діагностики рака внутрішніх локалізацій: шлунка, стравоходу, товстої і прямої кишок, бронхів. Ендоскопічні апарати з волоконною оптикою (гастроскопи, інтестіноскопи, колоноскопи, бронхоскопи й ін.) дають можливість ретельно оглянути всю слизову оболонку внутрішніх органів, зробити цитологічне дослідження, а при необхідності — узяти шматочок тканини для гістологічного дослідження.

Ендоскопічно можна оглянути не тільки порожнинні органи, але і природні порожнини нашого тіла — грудну (плевральну) порожнину, черевну, порожнини суглобів, середостіння й ін. Огляд плевральної порожнини (торакоскопія) і черевної (лапароскопія) застосовуються для огляду зовнішньої поверхні внутрішніх органів.

Лабораторні дослідження.

Клінічні аналізи: аналіз крові, сечі, шлункового соку, калу необхідний у діагностиці первинного хворого. Наявність прихованої крові в сечі, калі, харкотинні є важливим симптомом злоякісної пухлини. Істотне значення має встановлення факту наростаючої анемізаціі (знекровлення).

Біохімічні методи дослідження дають корисну інформацію при обстеженні онкологічних хворих. Хоча специфічних біохімічних змін в організмі онкологічних хворих не встановлено, при деяких пухлинах виявляються деякі характерні зміни. При дисемінованному раку передміхурової залози високий рівень кислої фосфатази встановлений у 75% хворих (однак при локалізованому раку — нижче 20%); при раку підшлункової залози — збільшення амілази (25%), при раку печінки — збільшення печінкової фракції лужної фосфатази.

Велике практичне значення має виявлення високого рівня к-фетопротеїну при раку печінки, яєчка, різних тератокарциномах; карциноембріонального антигену — при раку товстої кишки; хоріонічного гонадотропіна — при хоріонепітеліомі матки і яєчка.

Біохімічні тести можуть виявити ендокринну секрецію пухлини і пояснити багато клінічних синдромів, обумовлених тканиноспецифічною чи паранеопластичною ендокринною активністю. Виявляється високий рівень АКТГ, антидіуретичного, паратиреоїдного, тиреостимулюючого, фолікулостимулюючого, лютеотропного, меланостимулюючого гормону, еритропоетину; кортизолу, адреналіну, норадреналіну, інсуліну, гастрину, серотоніну і т.д.

Біохімічні методи дозволяють з'ясувати вміст рецепторів деяких гормонів у пухлинній тканині (естрадіол, прогестерон, тестостерон, кортикостероїди). Такий аналіз роблять при біопсії або видаленні пухлини зі швидким заморожуванням тканини; результат дослідження корисний для вироблення лікувальної тактики (наприклад, при раку молочної залози й ін.).

Досягнення генетики і молекулярної біології останніх десятиліть відкривають у перспективі принципово нові можливості в діагностиці й лікуванні злоякісних новоутворень. Вплив конкретних генетичних порушень, що лежать в основі пухлинного росту, дозволив знайти специфічні молекулярні маркери. На їхній основі розробляються тести ранньої діагностики пухлин. В даний час сформувалося кілька напрямків використання молекулярних тестів в онкології. Самі методи діагностики ще повинні пройти клінічні випробовування.

Цитологічний метод дослідження отримав заслужене визнання й поширення. Простота й доступність його використання в поліклінічних закладах, а головне — достовірність, дозволяють у багатьох випадках розпізнавати ранні форми злоякісного процесу. Уперше він був застосований для діагностики рака шийки матки. У мазках із стінок піхви були виявлені ракові клітини. В даний час цитологічний метод широко застосовується при дослідженні харкотиння хворих із підозрою на рак бронхів, легень, виділень із соска молочної залози і пунктату з пухлини, що дає можливість більш рано поставити діагноз рака молочної залози. Дослідження промивних вод шлунка, бронхів допомагає встановленню більш точного діагнозу. При підозрі на рак язика, нижньої губи, шкіри діагноз може бути поставлений у найранішій стадії при використанні цитологічного дослідження відбитків звиразкованого місця.

Біопсія — видалення або скусування шматочка пухлини чи підозрілої на пухлину тканини для гістологічного дослідження. Вона буває тотальною, коли пухлина, або підозрілий на метастаз лімфатичний вузол видаляється повністю. Якщо для дослідження, висікається лише ділянка пухлини чи підозрілої на пухлину тканини — це інцизійна біопсія. Біопсію вперше у світі зробив у 1875 р. засновник патологічної анатомії у Росії М. М. Руднєв. Широке застосування біопсія знайшла в онкологічних закладах, як один із достовірних діагностичних методів. Біопсія широко використовується в поліклінічних закладах при ендоскопічних дослідженнях прямої і товстої кишок, шийки матки й інших органів. Отриманий при цьому матеріал терміново передається в патологоанатомічне відділення або використовується на місці (для термінового гістологічного дослідження), або занурюється у фіксуючу рідину, якщо биопсійний матеріал направляється через якийсь час. Якщо матеріал для гістологічного дослідження отримують за допомогою спеціальної або звичайної ін'єкційної голки, біопсія називається пункційною. В онкологічних кабінетах і відділеннях поліклінік пункційна біопсія проводиться звичайною тонкою ін'єкційною голкою. Одночасно з отриманого шляхом аспірації (відсмоктування) матеріалу готується 1-2 і більше цитологічних мазки, що направляються в клінічну лабораторію до цитолога.

При підозрі на меланому, на озлоякіснення пігментної плями чи пігментної бородавки біопсія, як правило, протипоказана.

Новітні методи діагностики з використанням сучасних досягнень науки в галузях променевої, магнітної і ядерної фізики

Радіоізотопна діагностика.

В онкологічній практиці застосовується метод сканування органів при підозрі їх на пухлинне ураження (первинне чи метастатичне). Метод контактної бета-радіометрії використовується в діагностиці меланом шкіри, при поверхнево розташованих пухлинах молочної залози, при хворобі Педжета.

Радіонуклідні методи дуже перспективні (мається на увазі створення пухлиноспецифічних мічених антитіл). В даний час для діагностики застосовують сцинтиграфію кістяка, мозку, легень; для характеристики функціонального стану — сцинтиграфію нирок, печінки.

Радіоімунологічне дослідження засноване на аналізі вмісту моноклональних антитіл у досліджуваних тканинах, дозволяє виявляти багато видів пухлин на ранніх етапах розвитку процесу, коли розміри пухлин малі. Тести на виявлення антитіл, специфічних для визначеного виду пухлин, дозволяють найбільше ефективно вирішувати проблему низької деталізації по контрасту між тканинами схлжої щільності, характерної для звичайних рентген-досліджень.

Магнітно-резонансна томографія (МРТ) — це метод одержання зображень, індукованих сигналом ядерного магнітного резонансу. Принциповою відмінністю МРТ від КТ є те, що при МРТ вимірюваною величиною є намагніченість ядер визначеного типу, що знаходяться у виділеному елементі об'єму, у той час як при КТ — коефіцієнт поглинання рентгенівського випромінювання різними біологічними тканинами. Клінічне застосування методу МРТ полягає у вивченні просторового розподілу ядер водню, фосфору і деяких інших елементів у тілі людини. Основною величиною, що регіструється у МР-дослідженні, є відгук магнітних ядер на вплив перемінного магнітного поля, що залежить від щільності ядер і інших параметрів, специфічних для кожної ділянки тіла.

Переваги МРТ: метод дозволяє досягати винятково високого контрастування тканин, одержувати в ході одного дослідження зображення у всіх анатомічних проекціях, вивчати динамічні процеси, пов'язані з рухом біологічних рідин (крові, ліквору, сечі, жовчі), а також, завдяки застосуванню контрастних речовин, з високою точністю розрізняти навколопухлинний набряк і власне пухлину. До недоліків МРТ варто віднести досить високу (не тільки в Україні, але і в усьому світі) вартість дослідження, а також неможливість його проведення при наявності у пацієнта феромагнітних імплантатів.

ЯМР-спектроскопія in vivo. Історія ядерного магнітного резонансу (ЯМР) почалася з відкриття на початку 40-х років минулого століття фундаментального фізичного явища — магнітного резонансу. Протягом десятиліть багато аспектів його розвитку були пов'язані з дослідженням властивостей і структури різних хімічних речовин. Удосконалювання техніки дослідження розширювало коло розв'язуваних із застосуванням ЯМР задач і дозволяло досліджувати усе більш складні об'єкти, зокрема структуру біомолекул і їхньої функції в організмі на рівні клітин.

Одержувана in vivo біохімічна інформація, що характеризує рівень енергозабезпечення клітин і особливості метаболізму у виділеній ділянці будь-якої біологічної тканини, дозволяє онкологу одержати дуже цінні дані (що доповнюють МРТ-дослідження) про наявність і тип пухлини, ступень її злоякісності і схоронності органів і систем. Особливо значима метаболічна інформація, одержувана при динамічному дослідженні пацієнтів з онкопатологією: вона дає можливість поетапно оцінювати ефективність лікування, підбираючи дозу препарату чи променевого впливу, фіксуючи миттєві або віддалені реакції на проведену терапію.

Серед безлічі клінічних додатків методу МРС найбільша кількість відноситься до дослідження пацієнтів з пухлинами головного мозку.

Позитронна емісійна томографія (ПЕТ) є винятково ефективним методом клінічних досліджень пацієнтів з онкопатологією; його широке поширення в останнє десятиліття пов'язане насамперед з розробкою і технічним удосконаленням приладів, призначених для дослідження всього тіла. ПЕТ дозволяє одержувати унікальну інформацію про метаболічну активність пухлин і змінах метаболізму, пов'язаних із проведеною терапією. По швидкості й інтенсивності нагромадження ізотопопомічених метаболітів чи спеціальних лікарських препаратів можна судити про біологічні особливості пухлинної тканини в порівнянні з тканиною інтактною, а також — що особливо цінне для онкології — оцінювати ефективність лікування і складати прогноз подальшого перебігу процесу.

Термографія. Це створення за допомогою спеціального апарату, чутливого до теплового випромінювання, зображення тіла людини, де різними кольорами відображаються ділянки з різною температурою шкіри. Термографічне дослідження молочних залоз дозволяє діагностувати ракове ураження в 80-87 % досліджуваних. Поєднання термографічного дослідження з рентгенологічним підвищує точність діагностики локалізації до 99 %. Термографічне дослідження ефективне при діагностиці рака щитовидної залози, при меланомі шкіри.

Розробка нових методів лабораторної діагностики, в тому числі імунологічних, створення нових контрастних речовин для КТ і МРТ і нових препаратів для ПЭТ, нових методик для ПЭТ, емісійної томографії, МРС — це новий етап розвитку методів діагностики і лікування онкозахворювань. Завдяки удосконаленню методів діагностики, спрямованому на виявлення пухлини і вивчення змін метаболічних процесів в організмі під впливом пухлини, скорочується час дослідження і спрощуються діагностичні процедури, які вдається проводити амбулаторно. Застосування сучасних методів діагностики не зменшує цінності гістологічних досліджень. Тільки аналіз усієї сукупності даних, отриманих з використанням різноманітних методів діагностики, сприяє правильній інтерпретації результатів досліджень і ефективному лікуванню.

2.3. Реабілітація хворих

Повна фізіологічна реабілітація хворих настає в більш пізній термін — до кінця першого року після операції. Психосоціальній реабілітації у частини хворих заважає помисливість. До операції їх турбувало питання, скільки виріжуть? Після операції — як жити без шлунка? У результаті помисливості вони надмірно обмежують харчування. Недолік білкової й рослинної їжі веде до виснаження, авітамінозу.

Деякі хворі, навпаки, не витримують тривалого дотримання режиму харчування, порушують його, переходять на 3-4-разове харчування, систематично не приймають шлунковий сік чи розчини соляної кислоти. У результаті порушується функція кишечника, з'являється анемізація (недокрів'я).

Навколишні близькі люди покликані допомогти хворому попередити ці ускладнення. Жорсткості режиму харчування, як і зневаги їм, не можна допускати. Метод впливу — доброзичлива бесіда з хворим про необхідність точного виконання рекомендацій лікаря.

У випадку труднощів потрібно звернутися до онкологів, які доповнять бесіду прикладами про аналогічних хворих, що дотримували запропонований режим харчування, дієту протягом усього призначеного терміну, у результаті чого настало відновлення нормального процесу харчування й травлення, хворі повернулися до колишньої роботи і колишніх побутових умов харчування. На обліку в онкологічних закладах є багато хворих, які піддалися радикальній операції з приводу рака шлунка. З них більш третини живуть після операції понад 5 років, можуть бути прикладом можливості відновлення нормального харчування й здоров'я після такої операції, як гастректомія. Цими переконливими прикладами можна зняти підвищену помисливість, острах ускладнень і переконати в необхідності виконання режиму на весь призначений термін.

При резекції шлунка разом із пухлиною видаляється не весь, а велика частина шлунка (3/4 або 4/5) з обома чепцями і регіонарними лімфатичними вузлами. Кукса шлунка зазвичай з'єднується з худою кишкою. У результаті операції організм позбавляється основних зон моторної й секреторної функцій шлунка і його вихідного відділу, який регулює надходження їжі із шлунка в кишечник у міру її обробки. Створюються нові анатомо-фізіологічні умови для травлення, що ведуть до ряду патологічних станів, пов'язаних з оперативним втручанням, і є його наслідком.

З'являються хворобливі симптоми, називані синдромом демпінгу (синдром скидання). Недостатньо оброблена їжа із шлунка попадає безпосередньо в худу кишку великими порціями. Це викликає подразнення початкового відділу худої кишки. Відразу ж після їжі або під час її виникають почуття жару, приступ серцебиття, пітливість, запаморочення до непритомності, різка загальна слабкість. Ці явища незабаром (через 15-20 хв.) після прийняття горизонтального положення поступово проходять. В інших випадках нудота, блювота й болі спастичного характеру настають через 10-30 хв. послу їжі і тривають до 2 годин. Вони — результат швидкого просування їжі по петлі худої кишки й вимикання з травлення дванадцятипалої кишки. Безпосередньої небезпеки для життя демпінг-синдром не представляє, але лякає хворих і затьмарює їхнє існування, якщо не приймати необхідних профілактичних заходів. Дієта повинна містити поменше вуглеводів (картопля, солодощі) і побільше білкових і жирових продуктів. Іноді призначають за 10-15 хв. до їжі 1-2 столові ложки 2 % розчину новокаїну.

Недостатність моторної функції шлунка можна заповнити ретельним пережовуванням їжі, повільною їжею; секреторну функцію шлунка можна врегулювати прийомом під час їжі шлункового соку або розчинів соляної, лимонної кислот. При відсутності воротарного відділу шлунка необхідно призначити дробове харчування з прийомом їжі 5-6 разів на добу.

Хворий і родичі при виписці із стаціонару отримують докладний інструктаж про дієту й режим харчування. Їх не треба забувати. Рекомендується гіпонатрієва (обмеження солі), фізіологічно повноцінна дієта з високим вмістом білків, нормальним вмістом складних і різким обмеженням легкозасвоюваних вуглеводів, нормальним вмістом жирів. У ній повинне бути обмежено вміст механічних і хімічних подразників слизової оболонки і рецепторного апарату ЖКТ (соління, маринади, копчення, консерви, гарячі, холодні і газовані напої, алкоголь, шоколад, пряності і т.п.), максимально зменшений вміст азотистих екстрактивних речовин (особливо пуринів), тугоплавких жирів, альдегідів, акролеінів. Виключають сильні стимулятори жовчовиділення й секреції підшлункової залози, а також продукти й страви, здатні викликати демпінг-синдром (солодкі рідкі молочні каші, солодке молоко, солодкий чай, гарячий жирний суп і ін.). Усі страви готують у вареному виді чи на парі, протертими. Енергетична цінність — 2800 — 3000 ккал/добу. Особливу увага хворий повинен приділяти значенню повільного прийому їжі з ретельним пережовуванням її, систематичності й обов'язковості прийому розчинів соляної кислоти. Для запобігання руйнації зубної емалі під дією на неї соляної кислоти зазвичай рекомендують хворим готувати для себе слабкі розчини її у фруктовому соку або морсі. На 1 л фруктового морсу — 1 столова ложка 3 % розчину хлористоводневої (соляної) кислоти. Цей підкислений морс приймати ковтками під час їжі. Це нешкідливо для зубів і приємно. При дотриманні режиму харчування, дієти, систематичного прийому розчину соляної кислоти повна реабілітація хворого з відновленням працездатності настає в найближчі 4-6 міс.

Якщо симптоматика патології шлунка настає через тривалий час після операції, треба думати про можливий рецидив злоякісної пухлини. Світлий проміжок від моменту радикальної операції до появи ознак рецидиву рака в культі шлунка зазвичай продовжується 2-3 р.; для рецидиву після тотальної гастректомії (у ділянці анастомозу зі стравоходом) — один рік.

Ниюча біль у надчеревній ділянці, пов'язана з прийомом і характером їжі, відрижка, блювота є показанням для направлення хворого на позачерговий огляд онколога, дослідження його рентгенологічно й ендоскопічно. Це обов'язково й у випадках, коли світлий проміжок значно менше.

Висновки

Повноцінним життя онкологічного хворого можна вважати тоді, коли стан його не обтяжує, хвороба не займає всі думки і не заважає займатися важливими для нього справами й одержувати від цього задоволення. На це спрямований комплекс заходів, що у медицині називаються реабілітацією.

Зробити життя хворого на рак щасливим складно, тим більш у випадку, коли людина не була щасливою до хвороби. Але хвороба — це гарний привід задуматися про сенс життя і про те, що робить його повним і щасливим.

Питаннями сенсу життя, його наповнення займається не медицина. Це питання філософське й духовне. У суспільстві існує безліч напрямків, вчень і рухів, покликаних побудувати відношення людини до життя так, щоб полегшити його вагу, легко переносити негоди і бачити в ньому сенс при будь-яких обставинах.

Список використаних джерел

Бережная Н. М. Иммунология злокачественного роста: Проект "Наукова книга". — К. : Наукова думка, 2005. — 790, с.
Бурлака А. П. Радикальні форми кисню та оксиду азоту при пухлинному процесі : наукове видання. — К. : Наукова думка, 2006. — 226, с.
Вагнер Р. И. Предупреждение рака: науково-популярна література. — М. : Медицина, 1991. — 31 с.
Васильев В. Н. Здоровье и стресс : матеріал технічної інформації. — М. : Знание, 1991. — 158, с.
Василюк Ф. Е. Психология переживания: Анализ преодоления критич. ситуаций . — М. : Изд-во МГУ, 1984. — 200 с.
Глемзер Б.Человек против рака: монографія. — М. : Мир, 1992. — 304 с.
Гринберг Дж. Управление стрессом : науково-популярна література / Джеррольд Гринберг,. — 7-е изд. — М. ; СПб. ; Нижний Новгород : Питер, 2004. — 495 с.
Китаев-Смык Л. А. Психология стресса: монографія. — М. : Наука, 1983. — 368 с.
Коган Б. М. Стресс и адаптация: науково-популярна література. — М. : Знание, 1990. — 64 с.
Марищук В. Л. Поведение и саморегуляция человека в условиях стресса : учбовий посібник. — СПб. : Изд. дом "Сентябрь", 2001. — 259 с.
Панин Л. Е. Биохимические механизмы стресса: наукове видання. — Новосибирск : Наука. Сиб. отд-ние, 1983. — 233 с.
Розов В. І.Адаптивні антистресові психотехнології: Навчальний посібник. — К. : Кондор, 2005. — 276, с.
Что нужно знать о раке. — М. : Медицина, 1995. — 78, с.