Документації та заяви

1. Указати, що належить до документації щодо особового складу. Що таке заява? Види заяв, їх реквізити.

2. Пояснити, що таке адреса; які основні правила, встановлені Міністерством зв'язку, слід пам'ятати під час написання адреси. Написати адресу будь-якої установи.

3. Прочитати словосполучення, вказати, як вони називаються. Пояснити їх значення.

4. Прочитати текст, виписати числівники словами.

5. Вищий і найвищий ступені порівняння, складні прикметники в діловому мовленні.

Список використаних джерел.

1. Указати, що належить до документації щодо особового складу. Що таке заява? Види заяв, їх реквізити

До документів особового складу відносяться: автобіографія, резюме, заява, пропозиція, скарга, характеристика, трудова книжка, особовий листок з обліку кадрів.

Заява — це документ, який містить прохання особи або установи щодо здійснення своїх прав або захисту інтересів.

Реквізити:

— Адресат (назва установи або посада, прізвище та ініціали керівника у давальному відмінку, на ім’я яких подається заява).

— Адресант (назва установи або посада, прізвище, ім’я, по-батькові у родовому відмінку (іноді адреса і паспортні дані) особи, яка звертається із заявою).

— Назва виду документа.

— Текст.

— Підстава (додаток): перелік документів доданих до заяви на підтвердження її правомірності.

— Дата.

— Підпис.

Заява пишеться власноручно в одному примірнику. Різновидами заяви є заява-зобов’язання (прохання про надання позики), заява про відкриття рахунка, про притягнення до відповідальності тощо.

Зразок

Ректорові Українського Католицького

Університету о. Борису Гудзяку

Мирош Оксани Володимирівної

Заява

Прошу допустити мене до складання вступних іспитів на денну форму навчання філософсько-богословського факультету.

У 2007 році закінчила 11 класів СШ № 39 м. Львова.

Додаток:

Атестат про загальну освіту (копія або оригінал).

Автобіографія.

Медична довідка (форма 086 – У).

Довідка з місця роботи.

Довідка з місця проживання.

Чотири (шість) фотокартки.

18.07.07 р. Підпис

2. Пояснити, що таке адреса; які основні правила, встановлені Міністерством зв'язку, слід пам'ятати під час написання адреси. Написати адресу будь-якої установи

Адреса — це точна вказівка місця проживання чи перебування кого-небудь або місцезнаходження чого-небудь, складена за певною формою.

Правила, встановлені Міністерством зв'язку, забезпечують якнайшвидше пересилання, зберігання і доставку поштових відправлень. Основні з цих правил повинен знати кожний громадянин.

На всіх відправленнях у межах України пишеться:

1. Прізвище, ім'я та по батькові адресата або назва організації (у давальному відмінку).

2. Назва вулиці, номер будинку і квартири.

3. Назва населеного пункту, міста.

4. Назва району.

5. Назва області.

6. П'ятизначний індекс, присвоєний кожному відділенню зв'язку. Цей індекс призначений для машинного сортування кореспонденції.

Над адресою зазначається вид і спосіб пересилки:

— рекомендована бандероль;

— з повідомленням про вручення;

— з доставкою додому;

— цінний на … грн.;

— вручити особисто;

— до запитання.

Зворотна адреса теж пишеться повністю. Прізвище, ім’я відправника кореспонденції пишеться в називному відмінку. Від правильного написання адреси залежить оперативність працівників підприємства зв'язку під час відправлення кореспонденції адресату.

Зразок.

Апеляційний суд Кіровоградської області

вул. В.Пермська, 2, м. Кіровоград, 25006

3. Прочитати словосполучення, вказати, як вони називаються. Пояснити їх значення

Словосполучення — це смислове і граматичне поєднання двох повнозначних слів (червоний ліхтарик, стояти вгорі, дивитися на екран).

Словосполучення можуть входити в склад речення, можуть вичленовуватися з нього для спеціального аналізу і поза реченням у мові не існують.

Словосполучення поділяються на:

1. лексичні і синтаксичні;

2. іменні, прикметникові, числівникові, займенникові, дієслівні і прислівникові;

3. сурядні і підрядні;

4. прості і складні.

Словосполучення поділяються на лексичні і синтаксичні.

Лексичні словосполучення існують у мові в готовому вигляді і завжди називають одне і те ж поняття (бабине літо, за тридев'ять земель).

Лексичні словосполучення називають ще синтаксично нерозкладними словосполученнями.

У реченні лексичні словосполучення виконують роль одного члена речення.

Синтаксичні (вільні) словосполучення виникають у процесі мовлення при збереженні лексичного значення слів, від яких вони утворюються (мамина казка, говорити пошепки).

Синтаксис розглядає лише синтаксично вільні словосполучення.

До складу словосполучення завжди входять головне і залежне слово.

Головним є слово, від якого ставиться питання.

Залежним — слово, яке відповідає на це питання.

Напр., поле (яке?) зелене; виїхати (куди?) на дорогу.

Залежно від того, якою частиною мови є головне слово, словосполучення поділяються на іменні, прикметникові, числівникові, займенникові, дієслівні і прислівникові.

Словосполучення поділяються на сурядні і підрядні.

Сурядне словосполучення — це смислове і граматичне поєднання двох повнозначних слів як граматично рівноправних.

Підрядне словосполучення — це смислове і граматичне поєднання двох повнозначних слів як граматично нерівноправних: одне з них — головне, інше — залежне (старий будинок, маленька красуня).

Словосполучення також можуть бути простими і складними.

Просте словосполучення утворюється поєднанням двох повнозначних.

Складне словосполучення — поєднанням трьох і більше повнозначних слів.

У нього грошей кури не клюють — лексичне словосполучення,

бити байдики — лексичне словосполучення,

віч-на-віч — лексичне словосполучення,

танцювати під чиюсь дудку — лексичне словосполучення,

летіти стрілою — лексичне словосполучення,

клювати носом — лексичне словосполучення,

пустити червоного півня — лексичне словосполучення,

добрі наміри — лексичне словосполучення,

за царя Гороха — лексичне словосполучення,

від усього серця — лексичне словосполучення.

Всі наведені вище словосполучення — лексичні, тому що існують у готовому вигляді і завжди називають одне і те ж поняття та виконують роль одного члена речення.

4.Прочитати текст, виписати числівники словами

Десятина — офіційна одиниця вимірювання площі, що застосовувалася в Росії та Україні. Дорівнювала 2400 квадратних сажнів (сажень — 2,13м).

Дві тисячі чотиристаквадратних сажнів.

Лан — міра надільної орної землі. Поступово зменшуючись від 30 до 10 десятин, набув вигляду 3 ділянок розміром 400 на 96 ліктів.

Від тридцяти до десяти десятин, набув вигляду трьох ділянок розміром чотириста на дев`яносто шістьліктів.

Гона — міра відстані, що дорівнювала довжині ланів. Оскільки останні бували у різних селах неоднаковими, гона була нестабільною одиницею. Розрізнялися невеликі — 60 сажнів, середні — 80 та добрі гони — 120 і більше сажнів. Слово походить від гонятися, тобто орати лан багато разів від початку і до краю (Довідник)

Шістдесятсажнів, середні вісімдесят та добрі гони – сто двадцять і більше сажнів

5.Вищий і найвищий ступені порівняння, складні прикметники в діловому мовленні

Ступені порівняння якісних прикметників (і похідних від них прислівників): звичайний, вищий і найвищий.

В утворенні та вживанні вищого і найвищого ступенів зчаста трапляються помилки. Тож годиться запам’ятати:

1. В українській мові вищий ступінь утворюється за допомогою суфіксів -іш-, -ш-, що їх додають до основи чи кореня звичайної (так званої нульової) форми якісного прикметника: новий — новіший, розумний — розумніший; молодий — молодший, дешевий — дешевший. Причому може відбуватися чергування звуків: с+ш — щ (високий — вищий), г, з, ж+ш — жч (дорогий — дорожчий, низький — нижчий, тяжкий — тяжчий).

2. Значення вищого ступеня має також сполучення звичайної форми прикметника зі словами більш або менш: більш вдалий, більш доступний, менш вередливий, менш зрозумілий. Однак для української мови природнішими є форми із суфіксами -іш-, -ш- (зеленіший, солодший). Прислівники більш, менш найчастіше поєднуються з відносними прикметниками, дієприкметниками: “Цей район більш населений, ніж промисловий”.

Припускаються похибок ті, хто сполучає лексеми більш чи менш з формою вищого ступеня прикметника, а не з нульовою. Отже, більш лагідний, менш тривкий (а не більш лагідніший, менш тривкіший).

3. Найвищий ступінь порівняння прикметників утворюється за допомогою префікса най-, який додають до форми вищого ступеня: швидший — найшвидший, миліший — наймиліший. Форми найвищого ступеня можуть уживатися також з підсилювальними частками щонай… (що+най), якнай… (як+най), котрі надають їм значення найбільшої або найменшої міри якості ще категоричніше: щонайдорожчий, щонайтісніший, якнайкращий, якнайменший.

4. Аналітична (складена) форма найвищого ступеня порівняння утворюється додаванням слів найбільш або найменш до нульової форми: найбільш прогресивний, найбільш зручно, найменш рентабельний, найменш переконливо.

5. Не слід за російською мовою для вираження найвищого ступеня використовувати слово самий: самий близький, самий небезпечний, самий щирий. По-українському: найближчий, найнебезпечніший, найщиріший. Природні фрази: найбільша (а не сама більша) заслуга, найвартісніші (а не самі вартісні) речі, найважливіший (а не самий важливий) іспит.

6. У нашій мові ступені порівняння прикметників утворюються і вживаються не зовсім так, як у російській. Лучшие люди українською не кращі, а найкращі люди, высшая мера наказания — не вища, а найвища міра покарання, высшее качество — не вища, а найвища якість; словосполучення высшая аттестационная комиссия треба перекладати найвища атестаційна комісія, высший законодательный орган — найвищий законодавчий орган.

7. Вищий ступінь порівняння прикметників часто виражається в російській мові не прикметником, а прислівником: брат моложе меня. По-українському: брат молодший від мене (за мене, ніж я). Неправильно: брат молодший мене, брат молодше мене.

8. Крім ступенів порівняння, українська мова володіє іншими засобами вираження міри якості. Це суфікси, префікси, відповідні прислівники: білявий, чорнявий, кислуватий (суфікси можуть мати значення неповного виявлення ознаки, тому ненормативним є вислів сир трохи кислуватий), прегарний, дуже гарний, надзвичайно талановитий і т. ін.

Для цього можуть добре прислужитися чимало сполучень простої (синтетичної) форми вищого ступеня зі словами багато, набагато, значно, далеко, ще, якомога тощо: багато кращий, не набагато сильніший, значно густіший, далеко менший, ще рівніший, “Якомога швидше утікай” (Іван Котляревський).

Невживаними в літературній мові є утворення з префіксом по-: поближче, повище, повлучніше, погарячіше, поглибше, поласкавіше, пошвидше. Тут можна легко обійтися і без нього: ближче, вище, швидше…

Драматизований — драматичний — драматургічний

Драматизований — відображений у драматичній формі; такий, що посилює напруженість. Драматизована (інсценована) повість. Драматизована ситуація.

Драматичний — сповнений драматизму. Драматична поза. Драматичний тенор.

Драматургічний — який стосується драматургії, драматурга. Драматургічна майстерність.

Зачин — почин

Передають різні відтінки значення. Зачин — перші вступні рядки або фрази у художніх творах. “Письменник майстерно користувався казковим засобом зачинів і закінчень” (з журналу). Почин — 1. Перші моменти вияву якоїсь дії, початок. “Він (Тугар Вовк) святкував почин свого нового життя” (Іван Франко).

2. Ініціатива, починання. Патріотичний почин.

Низинний — низовий

Збігаються у розумінні “нижчий від навколишніх земель; котрий перебуває на низині (низовині)”. Низинний край, низинна рослина.

Тільки низовий уживається в значеннях:

а) вітер, який дме низом, переважно від води;

б) низове козацтво;

в) який пов’язаний з широкими масами, обслуговує їх. Низовий осередок, низова партійна робота.

Виклад — викладання

Виклад — письмова чи усна розповідь про щось; стиль, манера розповіді, опису. Детальний виклад, популярний виклад, форма викладу. “Доцент перейшов до викладу головних думок свого реферату” (Микола Руденко).

Викладання — дія або результат її, коли щось викладають, виймаючи з чогось, тощо. Викладання товарів у крамниці, викладання візерунків.

Складні прикметники пишуться разом і через дефіс. Разом пишуться:

1. Складні прикметники, утворені від .складних іменників, що пишуться разом: лісостеповий, радіофізичний, самохідний.

2. Складні прикметники, утворені від сполучення слів, залежних одне від одного (підрядний зв'язок між словами):

а) від прикметника з іменником: народногосподарський (народне господарство), східнослов'янський (східні слов'яни);

б) від числівника з іменником: двадцятиповерховий, п'ятнадцятирічний (але: 125-річний);

в) від дієслова з іменником: сталеплавильний, деревообробний, машинобудівний;

г) від прислівника з прикметником чи дієприкметником: важкохворий, вищеназваний, свіжо зрубаний.

Примітка. Такі прикметники слід відрізняти від словосполучень, що складаються з прислівника та прикметника чи дієприкметника: суспільна корисний, суспільна необхідний, чітко виражений, різко окреслений.

Прислівник у таких словосполученнях пишеться окремо від прикметника чи дієприкметника тому, що він логічно наголошується, є членом речення.

3. Складні прикметники-терміни: складносурядний, новогрецький, дрібнокаліберний, геологорозвідувальний. Через дефіс пишуться:

1. Складні прикметники, утворені від складних іменників, які пишуться через дефіс: віце-президентський (віце-президент), унтер-офіцерський (унтер-офіцер).

2. Складні прикметники, між частинами яких встановлюється сурядний зв'язок (можна поставити сполучник І): південно-східний, мовно-літературний, навчально-виховний, масово-політичний.

3. Складні прикметники, що означають різні кольори або відтінки кольорів: жовто-зелений, блідо-рожевий (але: жовтогарячий — один колір), а також ті, що виражають якість з додатковим відтінком: кисло-солодкий, гіркувато-солоний.

4. Складні прикметники, перша основа яких закінчується на -ико (-іко): історико-культурний, механіко-математичний.

5. Складні прикметники з першою частиною військова-, воєнна-: військово-морський, воєнно-стратегічний (але: військовозобов'язаний, військовополонений).

6. Складні прикметники, в яких перша складова частина не має прикметникового суфікса, але за змістом однорідна з другою частиною й приєднується до неї за допомогою сполучного голосного о або е, м'ясо-молочний, крохмале-патоковий.

Примітка. Складні прикметники цього типу, що виступають як наукові терміни, пишуться разом: зернобобові, головоногі.

7. Складні прикметники, в яких повторюються ті самі або споріднені слова з метою підсилення значення: білий-білий, давній-прадавній.

8. Складні назви проміжних сторін світу: південно-східний, північно-західний.

Список використаних джерел

1. Глущик С. В. Сучасні ділові папери: Навч. посібник для вищ. та середн. спец. навч. закладів. -К.: А.С.К., 2000, 2002. -397, с.
2. Дудик П. С. Стилістика української мови: Навчальний посібник. — К. : Вид. центр "Академія", 2005. — 367, с.
3. Ладоня І. О. Українська мова: Навчальний посібник для студентів вузів I-II рівнів акредит. -К.: Вища школа, 2001. -157, с.
4. Пономарів О. Д.Стилістика сучасної української мови: Підруч. для студ. Вуз.. — К. : Либідь, 1993. — 247, с.
5. Потелло Н. Я. Українська мова і ділове мовлення: Навчальний посібник. -К.: МАУП, 2002. -254, с.
6. Сучасна українська літературна мова: Підручник для студентів філолог. спец. вузів. -К.: Вища шк., 1997. -492, с.
7. Сучасна українська мова: Підручник для студ. вузів. -К.: Либідь, 2001. -398, с.
8. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення. — К.: Вища школа, 1997. -270, с.