Документознавча професіологія: проблеми і перспективи

Категорія (предмет): Документознавство, діловодство

Arial

-A A A+

Вступ

Актуальність теми. Професіографія і професіологія (створення цільової моделі фахівця) є складною науково-практичною системою наукової роботи – це система проведення комплексу наукових досліджень по відбору професійно важливих якостей, які є складовими цільової моделі фахівця: анкетування, бесіди, психологічне тестування, методика дослідження структури особистості.

Освіта в галузі інформаційної діяльності тривалий час була спрямована на підготовку фахівців для традиційних систем державної інформаційної інфраструктури (бібліотечної системи, архівних установ, бібліографічних служб). Перехід інформаційної діяльності в системі управління на новий якісний рівень, широке впровадження автоматизованих інформаційних систем в практику діяльності підприємств і організацій, зміна інформаційних потреб працівників, інтелектуалізація їх діяльності дають поштовх утворенню відповідних структур з документаційного, організаційно-аналітичного забезпечення різних рівнів системи управління, що впливає на структуру професійної групи працівників в галузі організації інформаційного забезпечення і потребує побудови моделі фахівця в галузі інформаційного забезпечення системи управління.

У забезпеченні якості підготовки фахівців, які б відповідали сучасним вимогам практики, рівню розвитку наукових знань та перспективам суспільного розвитку, особливого значення набуває розробка нового змісту освіти документознавців, його нормативноправові регулятиви (система визнання кваліфікацій, правила прийому до ВНЗ, оцінка якості підготовки фахівців на різних ступенях безперервної освіти).

Питання побудови моделі підготовки фахівця для конкретних галузей в умовах сучасного реформування управлінської діяльності та інформатизації всіх сфер соціальної практики є предметом багатьох досліджень. Зокрема, для сфери підготовки нової генерації управлінських кадрів в освіті дидактично обґрунтовано зміст підготовки і виконано побудову моделі менеджера освіти (В.М.Мадзігон, Л.М.Каращук); для сфери управління інформаційними ресурсами суспільства побудовано модель спеціаліста для бібліотечної системи (А.С.Чачко, А.І. Каптєрєв, Н.М.Кушнаренко та ін.).

Об’єкт дослідження — процес фахової підготовки у вищих навчальних закладах спеціаліста.

Предметом дослідження є зміст професіології як наука та навчальна дисципліна.

Мета дослідження полягає в вивченні професіології як наука та навчальна дисципліна.

Розділ 1. Професіологія як галузь науки

1.1. Визначення професіології як науки

Професія (лат. professio, від profiteor–проголошую своєю справою) – офіційно вказане заняття, спеціальність; вид трудової діяльності, що вимагає певної підготовки і, зазвичай, є джерелом існування.

Професіологія – галузь науки, завданнями якої є опис професій чи спеціальностей, основних вимог, які вони висувають до людини, її психофізіологічних і фізичних якостей.

Професії діляться на спеціальності, наприклад, професія – вчитель, спеціальність – вчитель іноземної мови. Із зміною засобів виробництва, розподілом праці професії постійно змінюються. Одні професії зникають, інші з’являються (програміст). Науково-технічний прогрес змінює характер праці, вдосконалює знаряддя праці, змінює й сам предмет праці, внаслідок чого з’являється багато подібних професій. Це викликало необхідність класифікації (групування) професій.

Класифікація професій (за Климовим) побудована із врахуванням чотирьох кваліфікаційних ознак:

1) предмет праці;

2) цілі праці;

3) знаряддя праці;

4) умови праці.

У класифікації професій за предметом праці виділяють 5 типів предметів праці, з якими людина взаємодіє в процесі роботи:

– людина-природа (земля, вода) – людина-жива природа, людина-нежива природа

Підтипи:

  • Вивчення, дослідження, аналіз стану, умов життя рослин і тварин: агроном, овочезнавець, мікробіолог.
  • Догляд за рослинами і тваринами: зоотехнік, пасічник, ветеринар.
  • Профілактика захворювання рослин, тварин, боротьба з шкідниками і збудниками хвороб: мікробіолог, агрохімік.

– людина-техніка (машини, механізми)

Підтипи:

  • Створення складних технічних пристроїв: токар.
  • Монтаж пристроїв: монтажник, машиніст автокрана.
  • Експлуатація технічних засобів: водій, моторист, машиніст.
  • Ремонт технічних пристроїв: слюсар, наладчик.

– людина-людина (людина, група людей)

Підтипи:

  • Медичне обслуговування: лікар, фельдшер, медсестра і т. д.
  • Виховання та навчання: майстер ПТУ, лектор, вчитель, тренер, хореограф.
  • Побутове обслуговування: телефоніст, офіціант, водій таксі, бібліотекар, продавець, стюардеса.
  • Інформаційне обслуговування: діловод, екскурсовод, журналіст.
  • Захист суспільства та держави: слідчий, юрист, дільничний інспектор.

– людина-знакова система (умовні знаки)

Підтипи:

  • Тексти на рідній та іноземних мовах: коректор, бібліотекар, друкар, копіювальник.
  • Цифри, формули, таблиці: програміст, економіст, касир.
  • Креслення, карти, схеми: кресляр, інженер, технолог, архітектор.
  • Звукові сигнали: штурман, радист.

– людина-художній образ (твори літератури, мистецтва)

Підтипи:

  • Створення, проектування, моделювання художніх творів: композитор, модельєр, закрійник, інженер-технолог, архітектор, скульптор, мистецтвознавець.
  • Відтворення, виготовлення виробів за ескізом, зразком в єдиному екземплярі: ювелір, живописець, реставратор.
  • Відтворення, копіювання художніх виробів, творів: граверний майстер, живописець, актор.

Класифікація професій за цілями праці враховує співпадання суб’єктивних і об’єктивних цілей, коли уявний образ результату праці у свідомості людини співпадає з тим, чого від неї вимагає суспільство. Розрізняють 3 види цілей праці:

– гностичні (пізнавальні) – професія контролера якості товару;

– перетворюючі – професія маляра;

– творчі –професія перукаря.

Класифікація професій за засобами праці включає 4 групи засобів праці:

1) ручні і механізовані;

2) машини й механізми з ручним управлінням;

3) автоматизовані та автоматичні;

4) функціональні (жести, міміка) [18, c. 9-10].

1.2. Основи підготовки спеціаліста

У професіології розрізняють поняття «професія», «спеціальність» і «кваліфікація».

Кваліфікація працівника визначається рівнем спеціальних знань, практичних навичок і характеризує ступінь складності виконуваного робітником конкретного виду роботи. До кваліфікованих робочих кадрів ставляться працівники, які мають теоретичні знання й практичні навички, що вимагають відповідного навчання й атестації.

Будь-яка професійна діяльність відноситься до якій-небудь більш широкій професійній сфери. У класифікаційній картці вказується сфера, до якої відноситься дана професія. При виборі професії треба подумати, чи є бажання працювати саме в цій професійній сфері.

Комплексний, систематизований, багатобічний опис конкретного виду роботи, призначене для психологічного вивчення праці й використання в подальшій практичній діяльності, називають професіограмою [3, c. 65]. Професіограми застосовують для ознайомлення що вчаться й працевлаштовуються з різними професіями в процесі професійного інформування й освіти.

Професіограми основних робітників професій містять дані про процес роботи, відомості про потрібну професійну й загальноосвітню підготовку, гігієнічні й фізіологічні особливості, медичні протипоказання, перспективи професійно-кваліфікаційного росту, економічні дані й ін. Важлива роль у розвитку й удосконалюванні організації професійної орієнтації школярів, організації розробки професіограм належить інженерам по підготовці кадрів підприємств і організацій, організаторам профорієнтаційної роботи.

Сучасний стан інформаційного забезпечення системи управління характеризується зміною інформаційних потреб користувачів, в тому числі, зміщенням акценту з науково-технічної на інші види інформації, значними й швидкими змінами в нових інформаційних технологіях і в організації інформаційної діяльності, а також гострою потребою у професійній підготовці спеціалістів з інформаційного забезпечення системи управління невиробничою сферою.

Сучасний стан освіти в галузі інформаційної діяльності є результатом дії загальних закономірностей її становлення та існування в конкретних соціально-економічних умовах в Україні і пов’язаний з підготовкою спеціалістів для традиційно сформованих організаційно-інформаційних систем державної інформаційної інфраструктури — бібліотечної системи, архівних установ, бібліографічних служб. Вихід інформаційної діяльності за межі забезпечення науково-технічною інформацією, активне включення підприємств і організацій до системи віртуальних комунікацій (електронні публікації в мережі Інтернет про результати й напрями діяльності, рекламно-іміджеві заходи та ін.), широке впровадження автоматизованих інформаційних систем в практику діяльності організацій викликає зміну інформаційних потреб працівників, інтелектуалізацію їх діяльності. Виникає потреба в утворенні відповідних структур з організаційно-аналітичного забезпечення системи управління, внаслідок чого змінюються особливості професійної діяльності в галузі інформаційного забезпечення системи управління невиробничою сферою.

Реальна потреба у діяльності інформаційних служб, функціонально включених до структури підприємств і організацій, широкий спектр інформаційних завдань, які перед ними постають, потребують підготовки спеціаліста інформаційного профілю для системи управління [4, c. 76].

Розділ 2. Тенденції розвитку вітчизняної документознавчої професіології

2.1. Формування особливого напряму досліджень — документознавча професіологія

Трактування змісту документознавства як навчальної дисципліни здійснювалося із позицій чинення опору традиційному документознавству та доведення перспективності й необхідності освоєння новітніх тенденцій його розвитку, сповнених документологічними ідеями. І хоча подібного досвіду 1990-х років російських колег, які вдалися до радикального взаємозаміщення книгознавства документознавством, а документознавства — документологією, в Україні не склалося, утім перші навчальні плани та навчально-методичні видання, у т.ч. і підручник Н.М. Кушнаренко, яскраво віддзеркалюють наділення усього нормативно-методичного забезпечення підготовки фахівців єдиним значенням, що припускає інші змістові модуси лише в його межах. Врешті-решт цей підхід здобув поширення як універсальний ключ до розуміння сутності спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність», яка в українській вищій школі другої половини 1990-х років інакше й не розглядалася як продовженням розвитку бібліотечної чи книгознавчої спеціальностей. Поступове визнання відмінностей між ними відбувалось непросто, оскільки це означало заперечення «основ», які водночас засвоювалися [9, c. 35].

Прагнення вищих навчальних закладів окреслити специфіку профілізації спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» первинно наклала суттєвий відбиток на зміст навчальних планів. Так, якщо на початку 2000-х років. Одеський національний політехнічний університет (гуманітарний факультет) забезпечував документно-комунікативну підготовку студентів, Харківська державна академія культури (ХДАК) -інформаційні технології оброблення інформації, інформаційний пошук та аналітику, Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу — аналітична інформаційна діяльність, Київський національний університет культури і мистецтв (КНУКіМ) -документознавство як науки та сфери документально-комунікаційної діяльності, інформаційні технології, то наприкінці 2000-х років ситуація суттєво змінилася. Це сталося, по-перше, завдяки впровадженню освітнього стандарту, ширшої реалізації основних засад кредитно-модульної системи організації навчального процесу згідно з вимогами Болонської конвенції, що призвело до зміцнення блоків професійних дисциплін, по¬друге, більшою зрілістю самого напряму підготовки, який налічує півторадесятирічний досвід апробації, по-третє, новою редакцією Національного класифікатора України ДК 003-2005 «Класифікатор професій», який зафіксував ряд позицій, що відповідають напряму підготовки «Документознавство та інформаційна діяльність».

Яскравим прикладом трансформації освіти упродовж 2004-2008 років стали навчально-методичні напрацювання науково-педагогічного колективу КНУКіМ, який збагатив варіативну компоненту навчальних планів (кваліфікаційні рівні — бакалавр, спеціаліст, магістр) за рахунок посилення блоку управлінських дисциплін, підкреслено орієнтуючись при цьому на підготовку фахівців для управлінської сфери. Відтак, якщо раніше до таких належали курси лише з «Державного управління», «Теорії і практики управління» й «Організації державного апарату України», «Психології управління», то віднині цей дисциплінарний сегмент розширився за рахунок уведення в навчальні плани «Історії державних установ», «ПР в органах державної влади», «Соціології управління», «Глобалістики», «Політичної праксеології», «Антикризового управління», «Документаційного забезпечення управління», «Прийняття управлінських рішень», «Дипломатичного протоколу» тощо. Наскрізне збагачення планів управлінськими дисциплінами виразно засвідчує чітке дотримання педагогами, задіяними у підготовці студентів напряму «Документознавство та інформаційна діяльність», магістральної лінії розвитку спеціальності, зміст якої полягає у слідуванні основним засадам класичного документознавства, що «працює» передусім на управлінську сферу. Доповнення навчальних планів дисциплінами документознавчого циклу -«Керування    документаційними    процесами»,     «Наукова    експертиза документів», «Законодавчо-нормативні й науково-методичні основи архівування документів установ» та ін. сприяло посиленню структурно-логічних міждисциплінарних зв’язків, вигідному доповненню планів тими курсами, які є надзвичайно важливими для практичної підготовки студентів професійної діяльності у майбутньому. Однак, безперечно, актуальними залишаються уточнення змісту освіти за рахунок перегляду структур навчальних дисциплін документально-комунікаційного циклу; документально-комунікаційних дисциплін за блоками навчального плану; на рівні ступеневої освіти; окремої документально-комунікаційної навчальної дисципліни [5, c. 187].

Поліпшенню якісної підготовки кадрів, окрім розроблення і впровадження нових курсів, сприяли наукові дослідження викладачів КНУКіМ, проведення міжнародної наукової конференції «Актуальні проблеми документно-інформаційного забезпечення апарату влади» (2006), започаткування функціонування міжнародного термінологічного семінару із документознавства та суміжних галузей знань (2007, 2008), створення пакетів авторських програмно-методичних матеріалів із кожної дисципліни, їх електронних версій, підготовка та видання оригінальних підручників і навчальних посібників.

Якщо КНУКіМ став провідником класичного1 ставлення до документознавства як навчальної дисципліни, спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність», то більшість навчальних закладів, підпорядкованих Міністерству культури і туризму України, віддають   перевагу   освітнім   експериментам,   базованим   на   адаптації бібліотечного напряму підготовки до узагальнюючих дисциплін -документології чи соціальних комунікацій. Підтвердженням цьому слугують не тільки концептуалізація наукової спеціальності «Соціальні комунікації», проваджена вченими бібліотечно-бібліографічної, книгознавчої сфери, але й монографії, наукові публікації, якими рясніють фахові періодичні видання.

Утім, як відмічалося вище, складно визначити практичну сферу застосування документології. Стосовно зібрання дисциплін під назвою «Соціальні комунікації», то їх складові мають давно усталені прикладні форми функціонування, не потребуючи штучних надбудов. Визначаючи вагомість здобутків українських дослідників -бібліотечних професіологів (В.В. Загуменна, І.Я. Конюкова, М.С. Слободяник, В.К. Скнарь, А.С. Чачко та ін.) для конструювання будь-якої галузевої професіології інформаційної науки, відзначимо обґрунтування багатогранної перспективи міждисциплінарних студії із державного управління та документознавства задля конкретизації вимог до фахівців із інформаційного забезпечення у сфері державного управління, звідси -уточнень змісту освіти. Проте, підтримаємо думку Л.І. Демчиної, що попри деякі складності реформувань сучасної бібліотечно-інформаційної освіти «в контексті документологічної парадигми», в останні два десятиліття яскраво увиразнилась головна тенденція її розвитку — об’єктивне формування блоку навчальних дисциплін документально-комунікаційного циклу, до того ж орієнтованих на електронні бібліотеки, інформаційні центри.

Такі відповіді на запити ринку праці, суспільства, держави, вимоги модернізації освіти у рамках загальнонаціональної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття) дозволяють нам стверджувати про об’єктивну раціональність обраних підходів і їх перспективність. Із цього погляду, документознавча професіологія має кардинальне значення для розвитку спеціальності. Її яскравими провідниками в Україні виступають О.В. Матвієнко, С.В. Дубова, Ю.І. Палеха та ін., котрим належить низка праць, виконана у дусі новітніх досліджень українських і зарубіжних (передусім російської) педагогічних наукових шкіл. Більшість із них присвячена проблемам розбудови інформаційної освіти в Україні, зокрема спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність», екстрапольованій на сферу управління. Відтак, у поле зору дослідників потрапили питання загального характеру — інформаційна освіта як соціальна інституція, зміст діяльності фахівців у галузі менеджменту інформаційних систем, теоретико-методологічні, науково-методичні засади інформаційної освіти, основні напрями її розвитку, ув’язка навчальної спеціальності — «Документознавство та інформаційна діяльність» із науковою — «Документознавство, архівознавство», управління як соціокультурне, політичне й економічне утворення, його різновид — державне управління, особливості управління інформацією, та конкретного — змістове наповнення окремих навчальних дисциплін, що пропонуються для студентів досліджуваного напряму [11, c. 25].

Цікавлячись передусім освітою, що «ґрунтується на інформаційно-комунікаційних, соціальних і гуманітарних науках і відповідних навчальних дисциплінах, дає необхідні й постійно поновлювані знання … для життя і діяльності у високотехнологічному інформаційно насиченому суспільстві» і, присвятивши ряд ґрунтовних досліджень її інноваційним аспектам, педагогічним основам підготовки менеджерів інформаційних систем, дослідники, як згадувалося вище, не обійшли увагою й насущні проблеми фахової підготовки студентів для інформаційного забезпечення управління. Посилаючись на загальнотеоретичні й методологічні основи системи професійної освіти в Україні, вимоги до моделі професіонала у контексті сучасної суспільної та інформаційно-технологічної ситуації, враховуючи принципи дидактики новітньої освіти, ключові проблеми її інформатизації, О.В. Матвієнко і С.В. Дубова запропонували для обговорення концепцію професійної підготовки фахівців з інформаційного забезпечення державного управління, актуалізувавши при цьому у постановочному плані ряд важливих завдань   розвитку   навчальної   спеціальності   «Документознавство   та інформаційна діяльність». Для праць цих дослідників властивий розгорнутий теоретичний підхід до висвітлення результатів дослідження, базований на загальних наукових методах моделювання, абстрагування, виведення загального із конкретного і навпаки, гіпотетичного припущення та ін., що відповідає меті і завданням більшості їхніх розробок, акцентованих на постановці галузевих проблем інформаційної професіології.

Погоджуємося з багатьма резонними міркуваннями О.В. Матвієнко, яка, вивчаючи проблеми і перспективи розвитку документознавчої професіології в Україні, вказала на ряд суттєвих завдань, що мають бути розв’язані науковцями-педагогами, причетних до підготовки фахівці за напрямом, у першу чергу. Це:

1)       проблема синтезу теоретичного вивчення феномену професії та практики професійної діяльності фахівця;

2)       прогнозування змісту професійного навчання документознавців, обумовленого залежністю його етапів — мета навчання — зміст навчання — освітня кваліфікаційна характеристика, навчальний план, навчальні програми —добір, систематизація і класифікація навчально-методичного матеріалу — оперативне корегування навчальної документації;

3)       самоідентифікація документознавця на соціально-професійному рівні у контексті управлінських функцій;

4)       соціалізація фахівця, прийняття документознавцем норм і цінностей сфери державного управління.

Розв’язання більшості названих проблем — суть діяльності передусім професіологів, котрі, послуговуючись конкретним навчально-методичним забезпеченням надання освітніх послуг, з урахуванням діагностичних обстежень інфраструктур базових сфер діяльності суспільства, що розглядаються потенційним місцем можливого працевлаштування випускника навчального закладу, й вибудовують пропозиції стосовно корегування змісту професійної підготовки [14, c. 164-165].

2.2. Труднощі та перспективи розвитку документознавчої професіології

Аналізуючи чинні навчальні плани, навчально-методичне забезпечення, у т.ч. і модерні видання зі спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» [4;35;37;45;46;78;79], безперечно, простежується адекватність пропонованих знань системі професійної діяльності майбутнього фахівця. Це, до прикладу, підтверджують і результати проведених С.В. Дубовою педагогічних експериментів (аудиторія інтерв’юерів — студенти ІІ і IV років навчання спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» КНУКіМ, 2006 р.), які продемонстрували високу готовність студентів до активної навчальної діяльності, що ґрунтується на потребі особи оволодівати обраною професією, а отже й усвідомлення, розуміння ними статусу, престижності знань і спеціальності, відтак, підтвердивши правильну педагогічну установку професорсько-викладацького складу навчального закладу.

Показники, пов’язані з «небажанням працювати в органах державної влади», а також вибору професії, не можна трактувати через недосконалість існуючих програм підготовки фахівців. Йдеться про відсутність системної професійної орієнтації майбутніх студентів на рівні загальноосвітнього навчального закладу, складності адаптації «вчорашнього учня» до вимог вищого навчального закладу, труднощі його соціалізації за нових умов навчання, проходження виробничої практики, неготовність і небажання сфери державного управління прийняти фахівця з документознавства та інформаційної діяльності як управлінця з огляду на існуючі стереотипи виняткової бездоганності підготовки вихідця із іншої системи професійного навчання, а саме — державного управління, який, до того ж, має багаторічний досвід роботи, загалом — суспільства і держави соціально захистити, матеріально підтримати молодого спеціаліста, відсутність серйозних державних програм багатоступеневої післядипломної освіти на кшталт західноєвропейських освітніх стандартів та багато інших об’єктивних і суб’єктивних для цього причин. Такими виявилися б результати соціологічного опитування студентів й інших навчальних спеціальностей, які переживають етап фахового становлення. Скоріше за все, йдеться про закономірні труднощі початкового періоду конституювання напряму підготовки з документознавства та інформаційної діяльності, які природно є комплексними. Проте, треба погодитися зі слушним міркуванням С.В. Дубової щодо повернення позитивного досвіду минулого -запровадження наскрізного спецкурсу «Професійне спрямування», який акумулював би здобуті знання, вміння і навички у ході аудиторної та поза аудиторної роботи студента задля професійного самовизначення [14, c. 166].

Постановка проблеми — це лише початок її розв’язання і ніякі декларативні гасла не пришвидшать розвиток документознавства як науки чи інформаційного менеджменту — складової інформаційної діяльності, їх трансформації у навчальні дисципліни — фундаментуючі для досліджуваного напряму, оскільки еволюція будь-якої дисципліни залежить від зовнішніх і внутрішніх, об’єктивних і суб’єктивних чинників, і далеко не завжди залежить від волі більшості чи меншості педагогічної корпорації. Відтак, майже п’ятнадцятилітнє обговорення теми, постановка проблеми удосконалення документознавчої освіти в Україні, зрештою, має перейти в наступну стадію еволюції — теоретичне обґрунтування практичного втілення нагальних завдань фаху в життя. І не повчальне протиставлення, а тільки консолідована співпраця педагогів із провідними представниками наук документально-комунікаційного циклу здатна продукувати позитивні для справи рішення. Саме тому пошук найоптимальніших форм об’єднання зусиль і повинен стати першочерговим завданням науковців-теоретиків і педагогів-практиків, причетних до розвитку напряму «Документознавство та інформаційна діяльність» в Україні [17, c. 110].

Висновки

Отже, розвиток системи освіти і розвиток ринку праці потребують сьогодні особливих зусиль для знаходження точок взаєморозуміння у діалозі. Сучасні процеси глобалізації у світі визначають переважаючим напрям діалогу з позиції пошуку умов і засобів, які об’єднують названі системи. Саме ця умова є важливою складовою національної безпеки України.

Зрозуміло, що основою такого діалогу є пошук шляхів взаємодії та інноваційних основ формування толерантності ринку освіти і ринку праці. Актуальність цієї проблеми набуває значної гостроти в умовах системної кризи, яка охопила Україну. Нині існує об’єктивна потреба — формувати нову парадигму розвитку і професійної підготовки фахівців в умовах вищого навчального закладу.

У процесі формування адекватної самооцінки важливим моментом є усвідомлення дитиною власних можливостей і здібностей. У ході навчальної діяльності, позакласної та гурткової роботи, на заняттях факультативів гімназисти реалізують свої можливості та визначають загальні і спеціальні здібності. Вони мають творчі папки, ведуть щоденники саморозвитку, де формулюють мету свого життя, ідеали, ставлять перед собою завдання, записують досягнення, тобто вчаться планувати діяльність. Спостереження педагогів (куратори працюють за програмою ПІРСО) і цілеспрямована робота психолога допомагають дітям остаточно визначити власні здібності в тій чи тій сфері діяльності, співвіднести їх розвиток зі спрямованістю своєї особистості.

Практично будь-яка діяльність складається з різних проблемних ситуацій, і людині увесь час доводиться вирішувати різні професійні завдання:

— одним людям краще даються рішення в ситуаціях, де потрібно вибрати одне з декількох готових рішень;

— іншим — у ситуаціях, де потрібно запропонувати щось нове;

— третім — краще не міркувати, а діяти.

В одній і тій же проблемній ситуації одна людина буде перебирати різні способи виходу із ситуації, інша — шукати причини й аналізувати можливі наслідки. Отже, звичні для людини способи мислення, найбільш характерні стратегії виходу з таких складних ситуацій виявляються й у звичайних життєвих, і в професійних обставинах. Якщо професія постійно вимагає від працівника застосовувати непритаманний йому спосіб мислення, він буде відчувати емоційний дискомфорт і не зможе досягти успіху в даній діяльності.

Домінуючий, тобто переважний, спосіб мислення є стійкою характеристикою особистості. Довідатися, який спосіб мислення в людини переважає, можна, проаналізувавши, рішення яких задач дається йому легше всього, які життєві ситуації для нього найбільш привабливі, яке хоббі має.

Отже, для повного уявлення про вимоги, що ставить професія до організму людини, його психіки та стану здоров’я, складається професіограма. Професіограма — це вичерпний опис особливостей певної професії, що розкриває зміст професійної праці, а також вимог, які вона ставить перед людиною.

Професіологія ж вивчає та детально описує професії чи спеціальності, основні вимоги, які вони висувають до людини, її психофізіологічних і фізичних якостей. Якщо людина хоче вибрати професію відповідно до своїх індивідуальних особливостей, йому більше підійдуть професіограми, побудовані на основі психологічного вивчення професій, чим ті, що побудовані на підставі формальних ознак професій. Так, при зміні професії чи при виборі запасного варіанта, краще орієнтуватися на професії, пов’язані з такими психологічними характеристиками: спосіб мислення; тип особистості; спосіб взаємодії з людьми.

Список використаної літератури

  1. Kалугин Н.И., Сазонов А.Д., Симоненко В.Д. Профессиональная ориентация учащихся.–М.;Просвещение, 1983.
  2. Барановский А.Б., Потапенко Г.М., Щекин Г.В. Система методов профессиональной ориентации. Основы профессиональной ориентации:Учебно-методическое пособие.–К., 1991.
  3. Бездрабко В.В. Управлінське документознавство: навч. посіб. — К.: Четверта хвиля, 2006. — 208 с.
  4. Дубова С.В. Досвід підготовки інформаційних спеціалістів в зарубіжних країнах // Рідна школа. — 2001. — № 10. — С.76-77.
  5. Дубова С.В. Морально-етичні аспекти діяльності документознавців у сфері державного управління // Державне управління і право: зб. наук. праць. У 2-х ч. Ч.1 / КНУКіМ. — К., 2006. — Вип. 1. — С. 186-188
  6. Дубова С.В. Особливості професійної діяльності фахівців з документно-інформаційного забезпечення органів державної влади // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики: зб. матеріалів ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 16-18 травня 2006 р. — К., 2006. — С. 13-14.
  7. Захаров Н.Н. Профессиональная ориентация школьников.–М.:Просвещение, 1988.
  8. Захаров Н.Н. Симоненко В.Д. Профессиональная ориентация школьников.–М.;Просвещение, 1989.
  9. Матвієнко О. Інформаційна освіта: інноваційні аспекти. [Монографія]. -К.: КНУКіМ, 2003. — 126 с.
  10. Матвієнко О. Педагогічні основи підготовки менеджерів інформаційних систем. — К., 2001. — 259 с.
  11. Матвієнко О. Теоретико-методологічні підходи до розроблення концептуальних основ інформаційної освіти // Вісн. Кн. палати. — 2004. — № 7.
  12. Матвієнко О., Дубова С. Професіоналізація інформаційної діяльності у сфері державного управління // Вісн. Національної академії державного управління при Президентові України. — 2007. — № 1. — С.52-60
  13. Матвієнко О.В. Документознавча професіологія: проблеми і перспективи //Вісник Книжкової палати.-2007.-№5.-С.30-32
  14. Матвієнко О.В. Розвиток професіології інформаційної сфери соціально-педагогічна вимога інформатизації суспільства // Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики» (Київ, 16-18 травня 2006 р.). — К., 2006. — С. 164-166
  15. Морозюк І. Документознавство та інформаційна діяльність: проблеми спеціалізацій і вимоги практики // Вісн. Кн. палати. — 2003. — № 8. — С.18-20
  16. Палеха Ю. Основні чинники впливу на вузівську підготовку документознавців // Студії з архівної справи та документознавства. — 2004. — Т. 11. — С.168-171.
  17. Палеха Ю. Підготовка документознавців-інформаційних аналітиків -нагальна потреба інформаційного суспільства // Студії з архівної справи та документознавства. — 2007. — Т. 15. — С. 108-110.
  18. Професійна орієнтація молоді / Випуск 1.–Тернопіль, 1995.
  19. Швецова-Водка Г.М. Документознавство: навч. посіб. — К.: Знання, 2007. — 398 с.