Доповнюваність, подільність та інтенсивність, як фактори виробництва

Вступ.

1. Доповнюваність, подільність та інтенсивність, як фактори виробництва

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Мікроекономічна теорія виробництва являє собою вивчення закономірностей перетворення ресурсів у продукт, що відбувається в рамках окремої фірми. Основним інструментом теорії є виробнича функція, з якої потім виводяться функції витрат. В остаточному підсумку, теорія виробництва дозволяє зрозуміти, як при обмеженнях, що задаються виробничою функцією й носить технологічний характер, відбувається рішення завдання максимізації прибутку або мінімізації витрат.

Види факторів виробництва зумовлені різноманітною виробничою діяльністю людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах і регіонах. Наприклад, є фактори (засоби) виробництва сільськогосподарського призначення або такі, що належать до промисловості чи таких її підгалузей, як легка промисловість, машинобудування. Робітники як фактори виробництва можуть бути зайняті в матеріальному виробництві чи духовній сфері, в різних регіонах країни тощо. Види факторів виробництва дуже різноманітні, що є об'єктивною підставою суспільного поділу праці.

1. Доповнюваність, подільність та інтенсивність, як фактори виробництва

Для типів факторів виробництва характерною є визначеність. Вони представлені засобами виробництва (речовий фактор) і безпосередніми виробниками (особистий фактор), наділеними здатністю до праці (в тому числі до підприємницької діяльності), яка реалізується у поєднанні з засобами праці.

Одним з найбільше часто вживаних термінів у цьому випуску нашого видання буде термін "фактор виробництва" або, для стислості, просто "фактор". Ми будемо будувати криву попиту на фактори, досліджувати механізм ціноутворення на ринках факторів, аналізувати розподіл доходу між власниками факторів, словом, проробляти з факторами (і їхніми ринками) масу всіляких операцій.

Для початку проведемо невелику етимологічну (етимологія — наука про походження й історію слів) гру: згадаємо, чи відомі нам якісь слова, які, можливо, є родинними слову "фактор"? Хтось, напевно, згадає англійське "factory" (фабрика), хтось, не заколишньому математикові, відомий зі шкільних часів "факторіал", але, здається, більшості прийде в голову одне дуже відоме слово — слово "факт", тобто "дійсна, невигадана подія, подія, явище". Виявляється, "факт" походить від латинського "factum" — "щось зроблене, що свершились". Наш "фактор" дійсно близький родич "факту": на латині "factor" — " щоробить, виробляючий".

В економіці фактори виробництва — це все те, що, беручи участь у виробничому процесі, створює, робить, робить товари й послуги. Що ж саме? Економісти початку XІ в. говорили звичайно про три факторів виробництва — землі, праці й капіталі. Концепцію трьох факторів легко зрозуміти на прикладі будь-якого, навіть найпростішого , виду людської діяльності. Для того щоб, наприклад, займатися рибним ловом, необхідно, по-перше, щоб водилася риба ("земля"), по-друге, щоб хтось умів неї ловити ("працю") і, по-третє, щоб були деякі знаряддя, що дозволяють ловити рибу, тобто залежно від місцевих умов — вудка, мережа, човен і т.д. Таким чином, якби економісти стали аналізувати прислів'я про те, що "без праці не виловиш і рибку зі ставка", відоме прислів'я могло б здатися їм неповною. Адже для того, щоб виловити рибку, потрібні крім праці ще й вудка, і ставок (так причому з рибою). Найбільш сміливі з економістів могли б піти ще далі, сказавши, що там, де народилося це прислів'я, праця був більше дефіцитним фактором, чим ставок, тому що в противному випадку прислів'я виглядало б трохи інакше, наприклад: "скільки не закидай вудку в пісок, рибку не виловиш".

Помітимо, що серед факторів немає головних і другорядних. Участь кожного з них дорівнює необхідно, і всі вони доповнюють один одного у виробничому процесі[9, c. 129-130].

Особистий і речовий фактори набувають найсуттєвішої якості — суспільного характеру, коли постають не як індивідуальні, а як сукупні фактори. Індивідуальні фактори, як і індивідуальне виробництво, певною мірою є абстракцією. Індивідуальні фактори обох типів (засоби виробництва і робоча сила) в суспільному вигляді — це сукупна робоча сила та сукупні засоби виробництва, сукупний фактор виробництва — однотипний але багатовидовий. Зростання різноманітності видів фактора не змінює його типу, але означає розвиток його суспільного характеру, оскільки примножує й ускладнює зв'язки між різновидовими факторами виробництва одного типу (речового або особистого). Між індивідуальним та сукупним факторами виробництва виникають відносини і єдності, і відчуження.

У рамках короткого періоду часу деякі фактори виробництва є постійними й величина їхнього використання не може бути змінена. Це означає, що еластичність зміни обсягу випуску не може істотно зміниться. Карта ізоквант може послужити підставою для можливого вибору серед існуючих варіантів організації виробництва (виробничого вибору) у рамках короткого періоду. При двохфакторному аналізі або праця, або капітал є постійним чинником. Важливо відзначити, що виробнича потужність не може бути змінена в короткому періоді часу.

Важливим питанням була взаємозамінність ресурсів у виробничій функції. Економісти розробили кілька видів виробничої функції, що характеризує замінність ресурсів у процесі виробництва. Виробнича функція з постійними коефіцієнтами. Це виробнича функція, у якій ресурси сполучаються в постійному співвідношенні. Фіксовані пропорції факторів виробництва — ставиться до виробничого процесу з постійним співвідношенням капітал-праця. Ізокванта в цьому випадку приймає форму прямого кута, промені якого паралельні осям координат. Тому що фіксоване співвідношення є важливою характеристикою аналізу "витрата-випуск", автором якого був В. Леонтьев, крива такого роду часто називається ізоквантою витрати-випуск або ізоквантою Леонтьева[2, c. 128-129].

При аналізі рівноваги на ринку одного товару положення рівноваги визначалася попитом та пропозицією даного товару, при цьому зовсім не враховувалася ситуація на ринку інших товарів. Адже попит на товар залежить не тільки від його ціни, але й від цін всіх що заміняють і доповнюють його товарів. Точно так само й пропозиція товару залежить від цін на всі ці товари, а також на виробничі ресурси. Очевидно, що порушення рівноваги на ринку одного товару вплине на безліч інших ринків, а це у свою чергу може викликати відповідний вплив на ринок даного товару. Питання лише в силі таких впливів. Іноді вони настільки малі, що ними можна зневажити без серйозного збитку для результатів аналізу, іноді ж облік їх обов'язковий.

Існує два підходи до проблеми економічної рівноваги. Один з них — з позицій часткової рівноваги, коли розглядаються один, два, три й т.д. ринки, узятих ізольовано від іншої економіки. Іншої — з позицій загальної рівноваги, коли розглядається вся економічна система в цілому з усіма її внутрішніми зв'язками й взаємними впливами. Вибір методу аналізу в кожному випадку залежить від мети дослідження й конкретний ринкової ситуації.

Уявимо собі, що в силу якихось причин виросла ціна картоплі. З позицій часткової рівноваги (тобто за інших рівних умов) попит на нього повинен упасти, і найчастіше це дійсно так. Однак чи завжди? Адже якщо ціни інших продуктів харчування виростуть ще більше, ніж ціна картоплі, попит на нього може навіть зрости. Але адже й виробники можуть у цьому випадку використати свою землю не для вирощування картоплі, а для інших, що стали відносно більше вигідними продуктів.

Разом з тим ріст доходу виробників картоплі викличе ріст попиту з їх боку як на виробничі ресурси (наприклад, картоплезбиральні комбайни), так і на споживчі товари (одяг, меблі й т.д. ). Виростуть ціни на ці товари, а отже, і доходи тих, хто їх з. До чого це приведе? На ці й інші подібні питання можна відповісти лише в рамках аналізу загальної економічної рівноваги.

Все-таки, як правило, вивчення конкретного ринку можна досить успішно проводити з позицій часткової рівноваги, аналізуючи один або трохи тісно взаємозалежних між собою ринків. Такий підхід просто необхідний для того, щоб зрозуміти суть процесів, що відбуваються на даному ринку, не затемнених зміною загальної економічної ситуації.

У той же час методи загальної рівноваги є єдино можливими, якщо мова йде про вплив загального росту цін, підвищенні заробітної плати й інших процесів, що зачіпають рівною мірою всі сектори економіки[6, c. 118-119].

Для аналізу споживчих переваг саме й служать криві байдужності.

Розглянемо тепер два особливих випадки конфігурації криві байдужності. Відзначимо насамперед , що багато товарів перебувають один з одним у відносинах взаємозамінності й взаємодоповнюваності з погляду споживачів. Взаємозамінними називають товари, які служать для задоволення однакових або подібних потреб, так що споживач може вибрати якийсь один із цих товарів (сигарети різних марок). З іншого боку, товари, які споживаються спільно (сірники й сигарети), називаються взаємодоповнюваних. Представимо криві байдужності для двох крайніх випадків: зробленої взаємозамінності (якщо споживачеві однаково, які сигарети купити) і твердої взаємодоповнюваності (якщо сірники використаються тільки при палінні).

У випадку зробленої взаємозамінності два товари розглядаються як один товар, і крива байдужності вироджується в пряму лінію (мал. 1), тобто гранична норма заміни стає постійною величиною. При твердій взаємодоповнюваності (мал. 2) кожному рівню задоволення споживача відповідає одна комбінація товарів. Збільшення кількості одного товару без збільшення кількості іншого не змінює корисності цієї комбінації для споживача (гранична норма заміни дорівнює нулю).

Взаємозв'язок між попитом на товар і його ціну визначається корисністю товару з позиції споживача. Корисність залежала лише від кількості одиниць, що здобувають, даного товару. Очевидно, однак, що в реальній дійсності попит споживача на деякий товар залежить від намірів по закупівлі інших товарів не тільки з погляду обмеженого бюджету (чим більше засобів витрачається на яблука, тим менше залишається на книги), але й з погляду корисності (чим більше купується яблук, тим менше потрібно груш). Іншими словами, споживач зіштовхується з необхідністю вибору оптимального набору або комбінації декількох (а в більше широкому змісті — усіх) товарів, що здобувають їм,, причому скорочення споживання одного товару може бути замінене (компенсовано) збільшенням споживання іншого товару без зниження загальної корисності даного товарного набору.

Проблема вибору оптимального набору товарів привела в економічній науці до виникнення техніки, так званих кривих байдужності, що і буде проілюстрована в дійсному розділі на прикладі двох товарів.

Уявимо собі, що споживачеві потрібно вибрати деяку комбінацію двох товарів. Очевидно, будь-який акт вибору має дві сторони: бажання (які визначаються смаками й перевагами) і можливості (доступність товарів для споживача)[8, c. 116-119].

Висновки

У дослідженнях факторів виробництва застосовують кілька припущень:

припущення абсолютної необхідності основних факторів: якщо хоч один вид ресурсу відсутній, виробництво неможливе;

припущення монотонності: додаткове використання будь якого фактора у виробництві сприяє збільшенню обсягів випуску продукції;

припущення взаємозамінності основних факторів виробництва: деяку кількість одного фактора можна замінити певною кількістю іншого фактора. З цією властивістю пов'язана проблема вибору технології для кожної фірми. Згідно теорії факторів виробництва, у створенні продукту і його вартості рівноправно беруть участь всі фактори виробництва.

Кожному фактору приписують свою продуктивність, тобто здатність створювати свою частку продукту. Після реалізації виробленої продукції власники кожного фактора, у відповідності з його продуктивністю, — одержують свою частку доходу у вигляді заробітної плати, прибутку або ренти.

Список використаної літератури

1. Андреюк Н. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Наталія Андреюк,. — К.: Кондор, 2004. – 174 с.

2. Базілінська О. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Олена Базілінська, Оксана Мініна; За ред. Олени Базілінської; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 349 с.

3. Ватаманюк Остап З. Мікроекономіка: Навч. посіб.. — Л. : Інтелект-Захід, 2004. — 176с

4. Вініченко І. І. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ І. І. Вініченко, Н. В. Дацій, С. О. Корецька; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 265 с.

5. Гончарова Н.М. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 304 с.

6. Горобчук Т. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Тетяна Горобчук,; М-во освіти і науки України, Житомирський інженерно-технологічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 271 с.

7. Задоя А. Мікроекономіка: Курс лекцій та вправи: Навч. посібн./ Анатолій Задоя,. — К.: Знання, 2001. — 211 с.

8. Кириленко В. Мікроекономіка: Навчальний посібник для економ. спец. студ. вузів/ Володимир Кириленко,. — К.: Таксон, 2003. — 334 с.

9. Косік А. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Алла Косік, Галина Гронтковська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 415 с.

10. Лісовицький В. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Володимир Лісовицький,. — 3-є вид., доп. та переробл.. — К.: Кондор, 2007. — 163 с.

11. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій/ В.Базилевич, В.Лук'янов, Н.Писаренко, Н.Квіцинська; М-во освіти України, Київ. держ.торг.-екон. ун-т. — К.: Четверта хвиля, 2001. — 246 с.