Дослідження пенсійної реформи в Україні

Категорія (предмет): Страхування

Arial

-A A A+

Вступ

Актуальність теми. Євроінтеграційні орієнтири України, посилення соціальної спрямованості ринкових перетворень вимагають, щоб соціально-економічна політика держави та діяльність уряду щодо її реалізації були направлені на досягнення європейських стандартів якості життя та загальнолюдських цінностей. Це передбачає надійний соціальний захист населення і належне пенсійне забезпечення як один із визначальних чинників суспільного добробуту. В даному аспекті ефективність функціонування пенсійної системи та її реформування стають важливою умовою суспільного розвитку і соціальних перетворень. Досі чинна система державного пенсійного забезпечення в Україні не відповідає цим вимогам. Проведення пенсійної реформи потребує вирішення багатьох проблем, серед яких слід виокремити такі: низьку частку заробітної плати у валовому внутрішньому продукті (ВВП); недостатній для якісного життя розмір пенсій багатьох категорій пенсіонерів; невідповідність системи управління пенсійними ресурсами принципам соціального партнерства; недосконалість законодавчої бази.

За період державної незалежності, а особливо останнім часом, вітчизняна наука приділяла суттєву увагу питанням пенсійного страхування та вирішенню проблем реформування пенсійної системи. Проблеми пенсійного забезпечення населення України, зокрема в аспекті погіршення демографічної структури населення та її впливу на соціальне забезпечення досліджують багато вчених, зокрема Е. Лібанова, В. Яценко, О. Макарова, О. Позняк, Г. Старенко, І. Рябов, В. Шишкін та інші. Однак, і сьогодні проблеми державного управління процесом реформування пенсійної системи в Україні продовжують залишатися актуальними та потребують подальших досліджень.

Метою дослідження є комплексна оцінка і поглиблення теоретичних, методологічних та практичних засад державного пенсійного забезпечення, а також розробка на цій основі практичних рекомендацій з питань його удосконалення та розвитку.

Відповідно до поставленої мети у роботі передбачено вирішити такі завдання:

—         розкрити теоретичні засади пенсійного забезпечення;

—         висвітлити економічний зміст, необхідність і функціональне призначення пенсійної реформи ;

—         проаналізувати діюче в Україні державне пенсійне забезпечення, етапи його становлення та чинники, які впливають на формування доходів і використання коштів Пенсійного фонду України;

—         обґрунтувати концептуальні засади вдосконалення та розвитку державного пенсійного забезпечення в Україні.

Об’єкт дослідження – державне пенсійне забезпечення, доходи і видатки Пенсійного фонду України.

Предметом дослідження є проведення пенсійної реформи в Україні.

У процесі комплексного дослідження пенсійної системи в Україні та проблем її розвитку одержано теоретичні і практичні результати, які у сукупності розв’язують важливе наукове завдання – поглиблення теоретико-методологічних засад державного пенсійного забезпечення і розробка шляхів його вдосконалення.

Матеріали дослідження мають і теоретичне, і практичне значення.

1. Огляд літератури та історіографія питання пенсійної реформи

Роки перетворень пенсійної системи продемонстрували неможливість вирішити поставлені перед нею проблеми, серед яких першочерговими є: принципове підвищення рівня життя пенсіонерів; забезпечення зв’язку розміру пенсії з трудовим (страховим) внеском застрахованої особи в її формування; скорочення об’ємів не забезпеченого фінансовими ресурсами навантаження на систему пенсійного страхування; запобігання проблемам, пов’язаним з негативними демографічними тенденціями, що призводять до скорочення об’ємів надходження фінансових ресурсів в пенсійну систему і зростання зобов’язань по виплаті пенсій; підвищення економічної мотивації (зацікавленості) до сплати страхових внесків; забезпечення поточної і довгострокової фінансової стійкості пенсійної системи і ін. В певній мірі ці проблеми обумовлюються недоліками діючої системи пенсійного забезпечення, відсутністю механізму реформування існуючої системи.

В сучасній українській історіографії це питання ще не дістало належного висвітлення. В останній час серед науковців зростає інтерес до пенсійного забезпечення, з’являються дисертаційні дослідження, статті, присвячені функціонуванню пенсійного забезпечення, подоланню проблем у пенсійному забезпеченні, але практично немає опублікованих праць, в яких би висвітлювались проблеми побудови нової системи пенсійного забезпечення[18, c. 2].

Вагомий внесок у вирішення проблем державного управління соціальним захистом і пенсійним забезпеченням зробили С. Біла, Г. Волощук, С. Горянська, Н. Діденко, В. Єлагін, Е. Лібанова, В. Максимчук, О. Мачульська, О. Палій, С. Погорєлова, Л. Хижняк, П. Шевчук та ін. Принципове для науки державного управління значення у цьому зв’язку мають праці А. Бабича, М. Волгіна, Г. Ковальської, Г. Таггарта, І. Савченка, Д. Сандлера, А. Соловйова, В. Шахова, В. Яценка та ін.

Актуальність дослідження та наявність великої кількості нерозв’язаних теоретичних та практичних проблем, що стосуються реформування і побудови нової системи пенсійного забезпечення, яка б найповніше відповідала конкретним потребам суспільства України на сучасному етапі побудови ринкових відносин, обумовили мету роботи: розгляд передумов, закономірностей і проблем реформування системи пенсійного забезпечення, розробці рекомендацій до механізму побудови такої системи пенсійного забезпечення, яка б дозволила вирішити проблему підвищення її стійкості і ефективності роботи.

Забезпечення постійного функціонування пенсійної системи України — одна з найактуальніших задач соціальної політики держави. Складності переходу до ринкової економіки привели до повного розбалансування колись надійної і стабільної системи, що спричиняє певне напруження, а значну частину непрацездатного населення залишає без коштів для існування. «Державна соціальна політика у сфері пенсійного забезпечення й надалі залишається незбалансованою».

Потрібно відмітити і те, що сталася значна деформація головного принципу пенсійного забезпечення — зв’язок з минулим трудовим внеском. Пенсійне законодавство внаслідок прийняття ряду популістських рішень стало незавершеним, все це ускладнює ситуацію. До того ж останні пропозиції Кабінету Міністрів України відносно підвищення пенсійного віку на 5 років не дають позитивного імпульсу для налагодження стабільної діяльності пенсійної системи. «Одним з головних чинників, який ускладнює проведення реформ в Україні, всі без винятку національні дослідники та міжнародні експерти традиційно називають нестабільність законодавчої бази» [8].

Реальна практика свідчить про неефективність діючої пенсійної системи, як з економічної, так і з соціальної і політичної точки зору. Перехід країни до відкритого суспільства і до ринкових відносин передбачає необхідність корінної перебудови системи пенсійного забезпечення.

Необхідність проведення пенсійної реформи в нашій країні усіма визнається. Нинішня не задовольняє нікого.

Солідарна пенсійна система сьогодні виявилася під загрозою фінансової кризи не тільки в Україні, але і в багатьох розвинених країнах. Це зумовлене в основному демографічними причинами, а саме — значним зниженням як рівнів народжуваності, так і рівнів смертності. «Наша країна вже досягла критичного рівня старіння» [5]. Тобто при збереженні теперішніх тенденцій чисельність працездатного населення і далі буде зменшуватися відносно чисельності населення похилого віку, а в таких умовах солідарна система може виявитися нездібною фінансувати все більшу кількість пенсіонерів коштами все меншої кількості працюючих [5, c. 74].

2. Дослідження функціонування пенсійної системи України

Необхідність у пенсійній реформі пов’язана не лише з необхідністю відновлення фінансової стабільності пенсійних систем, але й з необхідністю запровадження ефективних методів розподілу доходів та подолання бідності [6, c.36]. При цьому, фінансова спроможність пенсійної системи є запорукою не лише матеріального добробуту пенсіонерів, а й стабільного економічного зростання та конкурентоспроможності національної економіки.

В Україні, де пенсіонери становлять 30 % населення, пенсії є другим за важливістю джерелом доходів домогосподарств, формуючи майже чверть їх загальної суми [11, c. 10]. Слід зазначити, що, незважаючи на неодноразове підвищення розмірів пенсій, їх сучасний рівень не можна вважати достатнім. Відтак, одним із завдань пенсійної реформи передбачається забезпечення належного рівня пенсій.

На початку запровадження пенсійної системи вона була розроблена як страхування від настання старості і нездатності працювати. Стара система базувалася на демографічній структурі, яка має вигляд піраміди: кожне нове покоління було чисельнішим за попереднє, і тому кількість тих, хто робив внески до пенсійного фонду і в той же час був виробником ВВП, перевищувала кількість пенсіонерів, які є лише споживачами ВВП.

Сьогодні механізм піраміди більше не працює. Нові покоління в європейських країнах є менш чисельними , ніж попередні. Стара схема страхування вже не є виправданою, і швидше, є «ризиком» для більшості населення. Витрати на пенсійну систему для окремого працівника через демографічні чинники зараз є значно вищими, ніж вони були декілька десятиліть назад.

У звіті Європейської Комісії про економічні та бюджетні прогнози щодо впливу старіючого населення на державний бюджет говориться, що фактичне навантаження значно збільшиться. Наприклад, очікується, що ефективний економічний коефіцієнт залежності осіб похилого віку (мається на увазі співвідношення чисельності непрацюючих пенсіонерів до чисельності ефективно працюючого населення) збільшиться з 37% у 2007 році до 72% у 2060 році. Це означає, що на сьогодні 10 працівників утримують 4 пенсіонерів, а в 2060 році будуть утримувати 7 пенсіонерів [7, c. 123].

Слід зауважити, що пенсійна система являє собою інституційну структуру обміну між поколіннями, коли населення працездатного віку (насамперед те, яке працює) бере участь у виробництві, отримуючи лише частину вартості виробленого продукту, а рештою ділиться з пенсіонерами. Тобто, в традиційній пенсійній системі є лише ті, хто платять (молоді), і ті, хто отримують (пенсіонери). При цьому держава не фінансує пенсійні виплати.

Необхідно відмітити, що Україна відстає від країн пострадянського простору з проведення пенсійних реформ і створення адекватної до ринкових умов системи соціального захисту громадян, які втратили працездатність.

Так передбачається, що упродовж 2010-2050 р.р. кількість пенсіонерів в Україні збільшиться на 0,9 млн.осіб (майже весь цей приріст буде забезпечено збільшенням кількості пенсіонерів за віком) і досягне 14,6 млн.осіб. Тобто кількість пенсіонерів буде на чверть більшою, ніж кількість платників пенсійних внесків [10, c.7].

В цих умовах виникає необхідність пошуку резервів збільшення дохідної частини бюджету Пенсійного фонду, адже саме пенсійна система країни має забезпечити громадян достойним, реальним, постійним і надійним доходом у старості відповідно до особистого вкладу кожного протягом періоду його економічної активності. Нинішня ж пенсійна система України цим вимогам не відповідає.

Національна пенсійна реформа, що була започаткована в 2004 р., так і не дала вагомих результатів, тому більшість проблем залишаються невирішеними. Про це свідчить низький рівень пенсій переважної більшості пенсіонерів і нерівні умови пенсійного забезпечення. Так пенсія 55% пенсіонерів не перевищує 800 грн., а їх частка в загальній сумі видатків на виплату пенсій складає усього 38% [2, 25]. Крім того, випереджальними темпами зростають пенсійні видатки порівняно з можливостями економіки щодо їх забезпечення, а питома вага пенсійних видатків у ВВП в Україні одна з найвищих у світі й має тенденцію до зростання. Якщо у 2004-2007 роках цей показник становив 12-14%, у 2008 р.- 15,8% ВВП, то у кризовому 2009 році він досяг 18,0% ВВП, при цьому трансферти з держбюджету склали майже 40% доходів Пенсійного фонду [2, 25].

Існуючий в Україні сумарний розмір пенсійного збору -35,2 % — є одним із найвищих у Європі, що пов’язано не лише з високим рівнем старіння населення, а й з «національними особливостями» зайнятості та соціального захисту [11, c.10]. Проте, незважаючи на досить значні внески до Пенсійного фонду України, коштів катастрофічно не вистачає.

Прогноз демографічної ситуації в Україні та її вплив на пенсійну систему свідчить про те, що кількість платників внесків до 2050 року зменшиться на 25%, а одержувачів пенсій зросте на 8%. У 2009 році виплата пенсій за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України становила майже 80% всіх пенсійних виплат, решта фінансувалась з Державного бюджету України.

Отже, одним із резервів фінансової стабілізації пенсійної системи є залучення до пенсійного страхування якомога ширших верств населення. Нині кількість застрахованих осіб, які регулярно сплачують пенсійні внески, становить 15,2 млн. осіб, або 73 % загальної чисельності зайнятих. Тобто більше чверті зайнятого населення не бере участі у пенсійному страхуванні. Передусім це пов’язано з тим, що майже 4,7 млн. зайнятих осіб працюють у неформальному секторі економіки, з них 3,1 млн. — в особистому селянському господарстві.

Негативний вплив на пенсійну систему справляє і макроекономічна ситуація в Україні. Існуючий низький рівень заробітних плат призводить до недостатнього обсягу надходжень до пенсійного фонду, оскільки, як відомо, розмір страхових внесків безпосередньо залежить від величини фонду оплати праці.

Незадовільне макроекономічне становище зумовлює низький рівень надходжень до державного бюджету України, що унеможливлює достатнє покриття дефіциту пенсійного фонду за рахунок державних коштів [1, c. 7].

Фактором, який також негативно впливає на стан пенсійної системи в Україні, є «тінізація» виплати заробітної плати роботодавцями своїм працівникам, що веде до приховування її від оподаткування і несплати внесків до відповідних фондів соціального страхування, в тому числі й пенсійного.

Як показує практика багатьох країн, варіантом розвитку пенсійної системи є підвищення пенсійного віку. При цьому, важливу роль відіграє вибір оптимального варіанту підвищення пенсійного віку. Враховуючи соціально-економічну ситуацію в Україні, підвищення пенсійного віку доцільно було б проводити у два етапи:

1-ий — підвищення пенсійного віку жінок до 58-60 років (враховуючи галузь діяльності ), чоловіків — до 62 років;

2-ий — підвищення пенсійного віку жінок і чоловіків до 62¬65 років, як це практикується в європейських країнах.

Підвищення пенсійного віку для жінок на п’ять років дасть змогу зменшити навантаження пенсіонерів на платників внесків у 2021році з 97% до 87% [6, c. 36].

Крім цього, одночасне підвищення пенсійного віку для обох статей дасть змогу наростити обсяги зайнятості та виробництва, що в свою чергу матиме позитивний ефект для створення додаткового ВВП.

Проте, підвищення пенсійного віку лише на деякий час дає можливість призупинити посилення тиску процесів старіння на пенсійну систему, адже після досягнення нової межі пенсійного віку, коли певна частина колишніх працівників починають «масово» виходити на пенсію, навантаження на платників внесків починає зростати.

Тому, світовою практикою вирішення проблеми демографічного перекосу та незбалансованості солідарної пенсійної системи, крім підвищення пенсійного віку і подовження періоду трудової активності, є перехід на умови індивідуалізації пенсійних рахунків, зменшення пільгових умов призначення пенсій.

Впровадження пенсійної реформи в цьому напрямку дасть можливість забезпечити:

—         запровадження механізму, що гарантуватиме право власності на кошти, накопичені за рахунок зборів на пенсійне страхування, і відповідно встановлюватиме очікуваний розмір пенсії на рівні, який може бути підтриманий без посилення тягаря на наступне покоління, що, в свою чергу, призведе до міжгенераційної рівноваги;

—         такий розподіл коштів, отриманих від зборів на пенсійне забезпечення, який гарантуватиме позитивні зовнішні умови для зростання ВВП, використовуючи фінансові ринки;

—         комбінація двох зазначених заходів [3, c. 7].

Якщо пенсійна система може зробити пенсійні фонди доступними для інвестування, то вони стимулюватимуть зростання ВВП. Одночасно слід зауважити, що індивідуальні рахунки ані зменшують, ані збільшують рівень пенсійних виплат, які вимірюються у відносному вираженні, оскільки усі пенсії в будь-якій системі є лише частиною ВВП, виробленою працюючими поколіннями, але призначеною для пенсіонерів.

Як правило, індивідуальні пенсійні рахунки вважаються частиною методу використання фінансових ринків для пенсійних систем (наприклад, Чилі). Однак, такі країни, як Швеція та Польща використовують систему нефінансових фіксованих внесків (НФВ), тобто індивідуальні рахунки, для яких непотрібні фінансові ринки, що є немаловажним фактором для тих країн, де такі ринки майже не розвинуті.

Аналізуючи функціонування пенсійної системи України, необхідно враховувати світовий досвід. Розглянемо пенсійні системи найбільш розвинутих країн світу: Франції, Німеччини, Англії та Росії.

В Німеччині виконується принцип солідарності поколінь (тобто робітники фактично оплачують пенсії сучасним пенсіонерам, очікуючи, що їх пенсії оплатять наступні покоління). Пенсійна система трирівнева: обов’язкове державне пенсійне забезпечення (до них люди відкладають 10 % від заробітної плати на протязі всієї трудової діяльності, а держава вкладає 20 % дотацій), пенсійне страхування на підприємствах, приватні фонди страхування (в них беруть участь лише 10 % пенсіонерів). Трудова база відрахування до пенсійних фондів 5-35 років. Пенсійний вік для чоловіків -65 років, для жінок — 60 років. Середня пенсія становить 70 % від заробітної плати (для чоловіків — 950 євро, для жінок — 500 євро). Пенсію отримує і той, хто працював лише 5 років (300 євро), а той, хто не має і 3 років стажу пенсію не отримує взагалі [7, c. 125].

У Великобританії пенсійне забезпечення має назву «Національна система страхування». Пенсійний вік для чоловіків 65 років і 60 років для жінок. Існує два види пенсій: державна базова (однакові розміри для усіх) і державна страхова (25 % від розміру заробітної плати). З 2010 року трудовий стаж став 30 років для усіх. Середня пенсія становить 95,25 фунтів стерлінгів на тиждень.

Після проведення пенсійної реформи (2002 рік) в Росії існує два рівня пенсійного забезпечення: обов’язкове пенсійне страхування, державне пенсійне забезпечення. Пенсія складається з трьох частин: базова (формується з єдиного соціального податку), страхова та накопичувальна. Також існує і додаткове пенсійне забезпечення («корпоративна пенсія»). Пенсійний вік для чоловіків — 60 років, для жінок — 55 років.

Таблиця 1. Показники, що комплексно характеризують пенсійну систему України:

Роки 2006 2007 2008 2009 2010 Витрати ПФУ, млрд. грн. 65,5 74,4 101,9 143,5 165,7 Доходи ПФУ, млрд. грн. 42,2 54,3 76,0 102,0 103,1 Інвестиційний дохід, отриманий НПФ, млн. грн. 9,7 45,3 68,1 86,8 202,1 Середня пенсія, грн. 316,2 406,8 478,4 751,4 898,4 Розмір ВВП, млрд. грн. 441 544 721 948 913 Частка пенсій у ВВП, % 15,3 12-14 12-14 15,8 18,1 Річна інфляція споживчих цін, % 10,3 11,6 16,6 22,3 12,5 Кількість пенсіонерів, млн. осіб 14,1 14,0 13,9 13,8 13,7 Кількість зайнятих економічно активних (млн. осіб) у віці 15-70 років, рівень зайнятих до всього населення означеного віку, % 20,7 57,7% 20,7 57,9% 20,9 58,7% 21,0 59,3% 20,2 57,7% Ставка внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, % до нарахування заробітної плати 33,3 — 34,3 32,8 — 33,8 33,7 — 35 34,2 — 35,2 35,2

Також можна зазначити, що в Україні найнижчий пенсійний вік серед інших країн, а також велика кількість пільгових пенсій. В Україні найбільше пенсійне навантаження виникає за рахунок працюючого населення, що призводить до зменшення кількості платників страхових внесків [7, c. 127].

3. Реформування пенсійної системи України

Вже опубліковано Закон «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», а це означає, що з 1 жовтня в країні почнеться пенсійна реформа.

Найсуперечливішою проблемою пенсійної реформи стало збільшення пенсійного віку. Відзначимо одразу: підвищення пенсійного віку для чоловіків, які претендують на звичайну пенсію, не передбачено.

Зміни торкнуться лише чоловіків, які претендують на деякі види спеціальних пенсій. Це — народні депутати, судді, держслужбовці, журналісти й інші категорії, яким пенсія призначається згідно з нормами закону про держслужбу, а також науковці. Для них пенсійний вік з 2013 року поступово буде підвищений з 60 до 62 років.

Чоловіки, які народилися з 1 січня 1953 року по 31 грудня 1953-го, зможуть отримувати спеціальну пенсію з 60 років і 6 місяців.

Чоловіки, які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954-го, зможуть отримувати спеціальну пенсію з 61 року.

Чоловіки, які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955-го, зможуть отримувати спеціальну пенсію з 61 року і 6 місяців.

Чоловіки, які народилися після 1 січня 1956 року, зможуть отримувати спеціальну пенсію з 62 років.

Підкреслимо: це стосується лише спеціальних пенсій. У період з 60 до 62 років такі пенсіонери мають право на звичайну страхову пенсію. І лише з 62-х зможуть звернутися за спеціальними виплатами.

А ось для жінок закон передбачив підвищення пенсійного віку на п’ять років — з 55 до 60-ти. Причому для всіх пенсіонерок (які претендують як на звичайні, так і на спеціальні виплати) збільшення пенсійного віку проходитиме за єдиною схемою. Утім, після внесених у вересні доповнень у закон змінилася дата, з якої почнуть підвищувати пенсійний вік для прекрасної статі: це відбудеться не з 1 вересня (як було вказано в колишній редакції документа), а з 1 жовтня. Таким чином, весь «перехідний» графік зрушився на місяць [9, c. 4].

Після закінчення перехідного періоду жінки виходитимуть на пенсію в тому ж віці, що й чоловіки, — в 60 років. Перехідний же період розтягнуть на десять років, упродовж яких кожні півроку вік виходу на пенсію для жінок збільшиться на 6 місяців.

Жінки, які народилися до 30 вересня 1956 року, можуть піти на пенсію в 55 років.

Жінки, які народилися з 1 жовтня 1956-го по 31 березня 1957 року, зможуть піти на заслужений відпочинок у 55 років і 6 місяців.

Жінки, які народилися з 1 квітня 1957-го по 30 вересня 1957 року, — в 56 років.

Жінки, які народилися з 1 жовтня 1957-го по 31 березня 1958 року, — в 56 років і 6 місяців.

Жінки, які народилися з 1 квітня 1958-го по 30 вересня 1958 року, — в 57 років.

Жінки, які народилися з 1 жовтня 1958-го по 31 березня 1959 року, — в 57 років і 6 місяців.

Жінки, які народилися з 1 квітня 1959-го по 30 вересня 1959 року, — в 58 років.

Жінки, які народилися з 1 жовтня 1959-го по 31 березня 1960 року, — в 58 років і 6 місяців.

Жінки, які народилися з 1 квітня 1960-го по 30 вересня 1960 року, — в 59 років.

Жінки, які народилися з 1 жовтня 1960-го по 31 березня 1961 року, — в 59 років і 6 місяців.

Жінки, які народилися з 1 квітня 1961-го і пізніше, йтимуть на пенсію в 60 років.

При цьому закон передбачає низку «бонусів» для тих, хто вийде на пенсію пізніше.

По-перше, жінкам, які народилися по 31 грудня 1961 року (тобто тим, хто відчує на собі всі тяготи перехідного періоду), виплачуватиметься надбавка у розмірі 2,5 відсотка за кожні шість місяців пізнішого виходу на пенсію — з 55-ти до 60 років.

По-друге, щоб пом’якшити всі наслідки перехідного періоду, до 1 січня 2015 року жінкам залишили можливість виходити на пенсію в 55 років. Але тільки за наявності трудового стажу не менше 30 років і за умови звільнення з роботи. При цьому розмір пенсії зменшується на 0,5 відсотка за кожен повний або неповний місяць дострокового виходу на заслужений відпочинок.

Якщо жінка, яка таким чином раніше піде на пенсію, знову влаштується на роботу до досягнення належного пенсійного віку, то видача дострокової пенсії припиняється. Проте після звільнення розмір виплат буде перерахований: відсотки, на які їй зменшили раніше призначену пенсію, переглядаються з урахуванням новопридбаного стажу. Також відсотки можуть бути розраховані наново в тому випадку, якщо жінка влаштується на роботу вже після настання пенсійного віку. Але при цьому відмовиться отримувати пенсію.

І жінкам, і чоловікам залишили можливість вийти на заслужений відпочинок за півтора року до настання пенсійного віку в тому випадку, якщо їх звільнили у зв’язку зі скороченням штатів, ліквідацією або реорганізацією підприємства або ж через невідповідність працівника посаді за станом здоров’я. Важлива зміна полягає в тому, що такі пенсії призначатимуть лише за наявності страхового стажу, необхідного для отримання мінімальної пенсії, який з 1 жовтня збільшиться для жінок до 30 років, а для чоловіків — до 35 років [10, c. 7].

Також залишили можливість дострокового виходу на пенсію чорнобильцям (на два, п’ять і десять років раніше). В оформленні цих дострокових пенсій з’явився новий нюанс. Оскільки пенсійний вік для жінок у нас поступово підвищуватиметься, відповідно відсовуватиметься і їхній достроковий вихід на пенсію. Наприклад, жінка, яка народилася 2 червня 1959 року, може вийти на пенсію (відповідно до графіка) в 58 років. Але якщо вона є чорнобильцем і має право на два роки раніше піти на заслужений відпочинок, то зможе зробити це не в 53 роки, як зараз, а в 56 років.

По-третє, в законі передбачена виплата надбавок як жінкам, так і чоловікам, які добровільно вирішать піти на пенсію пізніше. При цьому відкласти вихід на пенсію дозволяється навіть на один-два місяці. Мінімальний і максимальний періоди відстрочення також не передбачені — хоч на рік, хоч на 20 років.

Надбавки встановлені в таких розмірах:

0,5 відсотка за кожен повний місяць страхового стажу у випадку, якщо чоловік відклав вихід на пенсію менш ніж на 60 місяців;

0,75 відсотка за кожен повний місяць страхового стажу, якщо чоловік відстрочив вихід на пенсію більш ніж на 60 місяців.

При цьому охочому перенести вихід на пенсію на пізніший термін тепер не потрібно йти до Пенсійного фонду й писати відповідну заяву. Період відстрочення визначатиметься просто за фактом звернення за виплатами. Тобто прийде чоловік за пенсією не в 60, а в 65 років, значить, йому до виплат автоматично додадуть суму за 60 «відмовних» місяців — 30 відсотків.

Право на відстрочення й подальше збільшення пенсії мають тільки ті, хто звернеться за призначенням пенсійних виплат після набуття чинності закону. Надбавка дається громадянам у віці від 60 років. Причому це стосується як чоловіків, так і жінок. Крім того, на збільшення пенсії мають право лише ті, хто після досягнення пенсійного віку продовжили працювати.

Ще одним суперечливим пунктом реформи стало збільшення необхідного страхового стажу. Почнемо з того, що закон підвищує мінімальний стаж для призначення пенсії з 5 до 15 років. Нині чоловік отримує право на пенсію, лише якщо в нього не менше 5 років стажу. Якщо він пропрацював менше, йому виплачують державну соціальну допомогу як людині, яка не має права на пенсію, у розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму для непрацездатних (священикам — 50 відсотків, інвалідам — від 60 до 100 відсотків).

Після набуття чинності закону, щоб отримати право на пенсію, потрібно буде пропрацювати 15 років. І ті люди, в кого стаж менше 15 років, отримуватимуть замість пенсії державну допомогу. До речі, новий закон поступово збільшує вік, із якого жінки зможуть претендувати на державну соціальну допомогу, — до 63 років. Зараз на неї мають право розраховувати жінки з 58 років і чоловіки з 63-х.

Але повернемося до нових вимог. Мабуть, нюанс реформи, що лякає найбільше, — збільшення на 10 років страхового стажу, що дає право на мінімальну пенсію. Для жінок із 1 жовтня він виросте з 20 до 30 років, для чоловіків — із 25 до 35 років. Нагадаємо, що це положення закону викликало безліч чуток, аж до того, що пенсії через це зменшаться на 500 гривень. Що ж відбудеться насправді?

Почнемо з головного: даний стаж впливає на призначення й розміри мінімальної пенсії. І не більше. Річ у тому, що у нас у країні існує таке поняття, як мінімальна пенсія, — сума, менше якої людині не виплачується. Вона встановлена на рівні прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб і складає нині 764 гривні. Таким чином, якщо людині з урахуванням її стажу й заробітку нарахували пенсію в розмірі 500 гривень (буває й таке), то платити їй будуть не менше 764 гривень. Але лише за умови, що її стаж не менший, ніж необхідний. Якщо зараз необхідний стаж складає для жінок 20 років, для чоловіків — 25 років, то після ухвалення закону він збільшився: для жінок — до 30-ти, для чоловіків — до 35 років. Якщо стаж буде меншим, мінімальні виплати призначають людині пропорційно стажу. Але це зовсім не означає, що людині взагалі не призначать пенсію.

Наприклад, жінка пропрацює 25 років і піде на пенсію за віком. Варіант перший: їй нарахують пенсію вище мінімальної — припустимо, 1000 гривень. Так ось, навіть при неповному стажі вона все одно отримуватиме цю суму — 1000 гривень.

Варіант другий: її пенсія виявиться нижче мінімальної — припустимо, 500 гривень. Раніше їй платили б повноцінну мінімальну пенсію — 764 гривні, оскільки стаж перевищує необхідний 20-річний на цілих п’ять років. Але після ухвалення закону у неї до необхідного стажу (30 років) не вистачатиме п’яти років. Таким чином, жінці з 25-річним стажем уже не почнуть видавати повноцінну мінімальну пенсію. Їй встановлять мінімальні гарантії пропорційно відпрацьованому стажу. Оскільки 25 років — це 83 відсотки від обов’язкових 30 років стажу, то вона отримає право на 83 відсотки мінімальної пенсії:

764 гривні (мінімальна пенсія) х 83 відсотки = 634 гривні 12 копійок.

Виходить, що жінці, яка після набуття чинності закону вийде на пенсію з неповним страховим стажем (25 років) і якій нарахують пенсію нижче мінімальної (у нашому прикладі — 500 гривень), платитимуть не 764 гривні, а 634 гривні 12 копійок.

Але, якщо такій жінці призначать пенсію вище мінімальної, припустимо, 1000 гривень, то ці 1000 гривень вона й отримуватиме. Навіть не зважаючи на те, що до повного стажу їй не вистачає п’яти років. І тим більше відсутність необхідного страхового стажу (30 або 35 років) не є причиною для відмови в призначенні пенсії.

Проте не можна забувати, що в нас існують доплати за стаж. Зараз люди за кожен рік понад необхідний стаж отримують надбавку в розмірі максимум один відсоток мінімальної пенсії. Тобто чоловікові з 40-річним стажем призначають надбавку в розмірі 15 відсотків, оскільки він пропрацював на 15 років довше (адже раніше необхідний стаж для чоловіків складав 25 років). Новий закон зберіг надбавку за «зайвий» стаж. Але оскільки необхідний стаж збільшений, то у такого чоловіка вже буде не 15, а всього лише 5 років додаткового стажу. І відповідна надбавка — 5 відсотків. Якщо врахувати, що максимальний розмір надбавки за стаж у нас згідно із законом складає 7 гривень 64 копійки (1 відсоток мінімальної пенсії), то через це новопризначені пенсії можуть бути на 76 гривень 40 копійок меншими [9, c. 4].

Отже, зміст реформ пенсійної системи України на даному етапі стосується переважно підняття пенсійного віку. Тоді, коли головною метою реформування пенсійної системи має стати забезпечення належного рівня життя людей похилого віку на засадах соціальної справедливості. Лише це стане запорукою стабілізації ситуації у пенсійній системі.

4. Удосконалення пенсійного забезпечення в Україні

Отже, метою реформи пенсійної системи є посилення соціального захисту осіб, які втратили працездатність, забезпечення гідного рівня їх життя в результаті стійкого розвитку пенсійної системи. Для цього необхідно вирішити такі завдання:

—         стабілізувати солідарну пенсійну систему;

—         запровадити загальнообов’язкове накопичувальне страхування і розвивати добровільне накопичувальне пенсійне страхування;

—         поліпшити адміністрування пенсійної системи.

Для стабілізації солідарної пенсійної системи необхідно здійснити наступне:

—         Підвищити мінімальну тривалість страхового стажу для одержання пенсії за віком з поточних 5 до 15 років, що і передбачено проектом Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

—         Вирівняти пенсійний вік для жінок і чоловіків (поступово з кроком 0,5 року протягом 10 років).

—         Наблизити пенсійний вік до європейських стандартів (65 років) для учасників II рівня пенсійної системи (особи, яким у момент запровадження накопичувального року виповниться не більше 35 років) [12, c. 5]. Підвищення пенсійного віку планується здійснювати двома шляхами. Перший — це поступове вирівнювання пенсійного віку жінок і чоловіків Другий напрямок пенсійної реформи стосуватиметься тих, хто увійде в другий рівень накопичувальної пенсійної системи на дату впровадження 2-го рівня (до кінця 2012 року). Ці громадяни виходитимуть на пенсію у 65 років. Слід сказати, що запровадження другого рівня у 2012 році є досить сумнівним, оскільки проектом Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» передбачено, що перерахування страхових внесків до Накопичувального пенсійного фонду запроваджуватиметься, починаючи з року, в якому буде забезпечено бездефіцитність бюджету Пенсійного фонду.

—         Стимулювати більш пізній вихід на пенсію шляхом підвищення нормативної тривалості стажу з 20/25 років до 30/35 років з одночасним збільшенням коефіцієнта обліку кожного року наднормативного стажу або кожного року відтермінування виходу на пенсію.

—         Звільнити солідарну систему від невластивих для неї виплат (дострокові й пільгові пенсії).

—         Обмежити максимальний розмір пенсій, що виплачуються з солідарної системи й/або за рахунок коштів державного бюджету.

—         Здійснювати виплату пенсій за віком для всіх пенсіонерів, які працюють, у розмірах, визначених Законом про обов’язкове пенсійне страхування.

—         Поступово перерозподіляти частку внеску на пенсійне страхування від роботодавця до працівника;

—         Визначити умови участі самозайнятих осіб у соціальному страхуванні, відокремлення внеску на соціальне страхування від єдиного податку.

—         Створити рівні умови індексації пенсій незалежно від закону, за яким призначена пенсія.

—         Скорочення пільг щодо дострокового виходу на пенсію й зі сплати внесків [14, c. 2].

Для введення й розвитку накопичувальних складових пенсійної системи необхідні:

—         уточнення умов запровадження II рівня (у т.ч. розміру внеску, оцінювання величини одного року стажу в солідарній системі для учасників дворівневої системи тощо);

—         передання Пенсійному фонду України функцій збирання й адміністрування коштів II рівня пенсійної системи, введення системи єдиних пенсійних рахунків;

—         забезпечення можливості залучення приватних компаній для управління активами й спрямування внесків II рівня до недержавних пенсійних фондів за бажанням і вибором застрахованих осіб;

—         забезпечення виплат дострокових (підвищених) пенсій для особливих категорий професій, пов’ язаних з ризиком для життя, за рахунок запровадження корпоративних (професійних) пенсійних схем;

—         диверсифікованість схем приватного недержавного пенсійного страхування.

У 2012-2014 роках планується забезпечити розвиток недержавного пенсійного забезпечення. Окрім змін у солідарній системі, протягом 2012-2014 років мають бути завершені підготовчі заходи із запровадження обов’язкової накопичувальної системи пенсійного страхування, тобто введення II рівня. З початку запровадження II рівня пенсійної системи застрахована особа зможе самостійно обирати недержавні пенсійні фонди для сплати страхових внесків, збір яких здійснюватиме Пенсійний фонд. Щоб накопичені кошти надійно зберігалися, були захищені від ризиків і успішно інвестувалися, буде удосконалено законодавство з питань недержавного пенсійного забезпечення з урахуванням світового досвіду.

Отже, подальше реформування системи пенсійного страхування, спираючись на вже досягнуті результати, повинно бути сконцентроване на формуванні цілісної системи напрямів, форм і методів пенсійного страхування та усунення суперечностей, які виникли на попередньому етапі. Внаслідок цього повинні досягатися основні цілі соціальної політики та створюватися єдність економічних та соціальних умов для забезпечення як соціальної стабільності, так і розвитку національної економіки [5, c. 79].

Саме тому у 2010 році Комітет з економічних реформ при Президентові України схвалив Програму економічних реформ на 2010-2014 рр., в якій окремий розділ присвячений реформі системи пенсійного страхування. Крім того, з метою комплексного реформування пенсійної системи України, у 2010 році Кабінетом Міністрів України розроблено проект Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №7455 та у грудні 2010 року даний проект винесено на обговорення громадськості. І от 29 вересня 2011 року, врахувавши зауваження громадськості, у тому числі зауваження фахівців Пенсійного фонду України, даний проект було розглянуто і затверджено Верховною Радою України та підписано Президентом України.

Висновки

Аналіз сучасного стану пенсійної системи в Україні та досвід європейських реформ в даній сфері соціального захисту населення дозволяють визначити ряд заходів, спрямованих на підвищення стабільності пенсійних програм, а саме:

1)       стабілізація солідарної пенсійної системи;

2)       підвищення віку виходу на пенсію, враховуючи галузь діяльності;

3)       підвищення рівня зайнятості працездатного населення, що дозволить забезпечити ріст ВВП;

4)       запровадження     загальнообов’язкового накопичувального пенсійного страхування та розвиток добровільного накопичувального пенсійного страхування за рахунок більш ефективного використання фінансових ринків.

Солідарна система вже фінансово неспроможна забезпечити достатній рівень пенсій. Сумарних відрахувань недостатньо для утримання такого рівня пенсій. Тому необхідно долучити до цієї системи інші, недержавні організації. Також треба забезпечити фінансову стійкість і соціальну справедливість солідарної системи. Для цього необхідно забезпечити обов’язкове державне пенсійне страхування, встановити порядок визначення пенсій та обмежити максимальні пенсії. Також необхідні економічні стимули для пізнішого виходу людей на пенсію.

Існує необхідність створення нових фінансових інструментів, що забезпечуватимуть доходність пенсійних активів. Необхідно створити другий рівень пенсійної системи, за допомогою якого пенсіонери будуть одержувати додатково до виплат за солідарною системою, пенсії з обов’язкової накопичувальної системи. Тому доцільно створити Накопичувальний пенсійний фонд, до якого зайняті люди будуть вкладати частину коштів на старість.

Доцільно реформувати і третій рівень пенсійної системи, тому що він ще не отримав належного розвитку. Недосконалим залишається і нормативно-правове регулювання умов участі людей у недержавному пенсійному забезпеченні.

Добровільна система пенсійних заощаджень дозволить людям, які мають таку можливість, вкладати більше грошей на старість. У цій системі фінансуються і дострокові пенсії.

Пенсійна реформа має підштовхнути людей до участі у недержавних пенсійних фондах, за допомогою інформаційно-роз’яснювальної роботи.

Список використаної літератури

  1. Андрусенко І. Сучасна пенсійна система України потребує кардинального реформування // Праця і зарплата. — 2011. — 26 січня. — С. 6-7
  2. Биліна О. Для стабільності реформи // Вісник Пенсійного фонду України. — К., 2010. — № 7.
  3. Бондаренко К. Пенсійна реформа в Україні: елемент євроінтеграції // Урядовий кур’єр. — 2011. — 15 березня. — С. 7
  4. Гузик Т. Пенсійна реформа сьогодні: від А до Я // Вісник Пенсійного фонду України. — К., 2010. — № 5.
  5. Коваль О.П. Особливості початкового етапу запровадження загальнообов’язкової накопичувальної пенсійної системи // Фінанси України. — 2011. — № 6.- С.73-83
  6. Кокіна В. Поговоримо про пенсійну реформу // Економіка в школах України. — 2011. — № 2. — С. 36-38
  7. Креховецька Л. Г. Використання досвіду зарубіжних країн у створенні трирівневої пенсійної системи України // Демографія та соціальна економіка. — 2010. — № 2. — С. 123-130
  8. Лібанова Е. Чи потрібна Україні пенсійна реформа: спроба неополітизованого аналізу // Дзеркало тижня. — 07.09.2010.
  9. Максимчук В. Пенсія по-новому // Голос України. — 2011. — 1 жовтня. — С. 4
  10. Мельник С. Пенсійній реформі альтернативи немає // Урядовий кур’єр. — 2011. — 6 травня. — С. 7
  11. Пенсійна реформа потрібна (добірка статей) // Урядовий кур’єр. — 2011. — 15 березня. — С. 1-10
  12. Поволоцкая Л. С 1 октября постепенно начнет увеличиваться пенсионный возраст для женщин, а минимальный стаж для получения пенсии вырастет с 5 до 15 лет: Опубликован Закон «О мерах относительно законодательного обеспечения реформирования пенсионной системы» // Факты и комментарии. — 2011. — 21 сентября. — С. 5
  13. Половинчак Ю. Пенсійна реформа: кардинальні кроки // Україна Бізнес Ревю. — 2011. — 31 січня. — С. 1-2
  14. Половинчак Ю. Пенсійна реформа: перший крок // Україна Бізнес Ревю. — 2011. — 18 липня. — С. 2
  15. Програма економічних реформ України на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» // Вісник Пенсійного фонду України. — К., 2010. — №6.
  16. Рудик В.К. Соціальні чинники запровадження і розвитку накопичувального пенсійного страхування // Актуальні проблеми економіки. — 2011. — № 4. — С. 195-202
  17. Свєнчіцкі М. Виправлення пенсійної системи // Дзеркало тижня. — 2010. — № 17.
  18. Ткаченко Л. Шляхи реформування пенсійної системи // Праця і зарплата. — 2011. — 5 травня. — С. 2-3
  19. Україна в 2005-2009 роках: стратегічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку : [моногр. / за заг. ред. Ю.Г. Рубана]. — К. : НІСД, 2009. — 756 с.
  20. Цирфа Г. Пенсійна система сьогодні і завтра // Дзеркало тижня. — 2008. — № 1.