Духовне здоров’я

Вступ.

1. Необхідність збереження та поліпшення духовного здоров’я.

2. Основні показники та ознаки духовного здоров’я.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Сучасна наука довела вірність вчення стародавніх філософів, що перш за все, слід берегти духовне здоров’я людини, тому що від духовного стану залежить в значній мірі її фізичний розвиток. Власне духовність, як форма прояву морального потенціалу людини, спрямованого на доброзичливість, співучасть та безкорисливість здатна врятувати суспільство і особу від варварства, агресивності та жорстокості. Ми повинні прагнути закладати в свої та дитячі душі милосердя, доброту. Справедливість, розуміння душі іншої людини, її енергетики, звичаїв своїх предків. Без душі немає особистості, без особистості немає прогресу цивілізації, без руху немає життя. Без духовності людина не може подолати хвороби, одужати, бути здоровою і щасливою. Крім духовного здоров’я потрібно вміти берегти і фізичне здоров’я.

Здоров’я – основна умова реалізації фізичних і психічних можливостей і здібностей особистості. Здоров’я – найбільша людська цінність, яку, на багато людей починають цінувати і берегти, втративши значну частину цього скарбу, відпущеного нам природою. Однією з умов збереження здоров’я є здоровий спосіб життя. То ж недарма, першочерговим завданням Державної національної програми „Освіта” (Україна ХХІ ст.) визначено: „…виховання здорової, фізично розвиненої особистості, формування основ знань і навичок здорового способу життя”. Формування основ здорового способу життя вимагає:

· осмислення себе, як представника біологічного виду, здатного до оцінки свого фізичного стану, прогнозування власного здоров’я, збереження його і формування;

· забезпечення соціальної та психологічної захищеності, душевного комфорту, життєрадісного світосприймання, високих моральних та естетичних почуттів, вміння знаходити щастя в творчій діяльності;

· адаптація до соціальних умов, високого рівня культури спілкування і комунікативних навичок.

1. Необхідність збереження та поліпшення духовного здоров’я

До сфери психічного здоров’я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уяв, почуттів тощо. Психічне здоров’я пов’язано з особливостями мислення, характеру, здібностей. Всі ці складові і чинники обумовлюють особливості індивідуальних реакцій на, так би мовити, однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів.

Духовне здоров’я залежить від духовного світу особистості, його сприйняття складових духовної культури людства, освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей в контексті власних ідеалів і світогляду — все це визначає стан духовного здоров’я індивіда. В основі технології «Створення ситуації успіху» лежить особистісно орієнтований підхід до процесу навчання та виховання.

Ситуація успіху – це суб’єктивний психічний стан задоволення наслідком фізичної або моральної напруги виконавця справи, творця явища. Ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх. Створена ситуація стає точкою відліку для змін у взаєминах з оточуючими, для дальшого руху дитини вгору щаблями розвитку особистості. Заряд активного оптимізму, здобутий в юності, гартує характер, підвищує життєву стійкість, здатність до протидії. Успіх, якщо його переживає дитина неодноразово, відкриває період визволення прихованих можливостей особистості, перетворення та реалізації духовних сил. У валеопсихології, т.с. психології здоров’я, що розвивається на стику валеології і психології, передбачається цілеспрямована послідовна робота з повернення людини до самої себе, освоєнню людиною свого тіла, душі, духу, розуму, розвитку «внутрішнього спостерігача» (уміння чути, бачити, почувати себе). Щоб зрозуміти і прийняти себе необхідно «доторкнутися», звернути увагу на свій внутрішній світ. Пізнаючи себе, прислухати до себе, ми вже стаємо на шлях утвору здоров’я.

Для цього необхідно усвідомлення особистої відповідальності за життя і зокрема, за здоров’я. Тисячоріччями чоловік віддавав своє тіло в руки лікарів, і поступово воно перестало бути предметом його особистої турботи. Людина перестала відповідати за сили і здоров’я свого тіла і душі. У результаті цього “душа людини — тьма”. І єдиний шлях звільнення свідомості від ілюзій і нав’язаних схем життя — це наш власний досвід. Кожній людині необхідно повірити в те, що вона має всі можливості для посилення власного життєвого потенціалу, підвищення стійкості до різних хвороботворних, стресогенних факторів. Як пише В. І. Бєлов, маючи у виді насамперед фізичне здоров’я, можна “досягти суперздоров’я і довголіття незалежно від того, у якій би стадії хвороби, передхворобі людина не знаходилася”. Автор також надає методи і способи підвищення рівня психічного здоров’я в розпорядження кожного готового стати творцем власного здоров’я. Дж. Рейнуотер, підкреслюючи відповідальність людини за власне здоров’я і великі можливості кожного у формуванні останнього, вказує: “Те, яке здоров’я має кожний з нас, багато в чому залежить від нашої поведінки в минулому — від того, як ми дихали і рухалися, як ми харчувалися, які віддавали перевагу думкам і відносинам.

Сьогодні, зараз ми визначаємо наше здоров’я в майбутньому. Ми самі за нього відповідаємо!”. Людині варто переорієнтуватися з лікування хвороб, тобто «виривання бур’янів», на турботу про своє здоров’я; зрозуміти, що причина нездоров’я насамперед не в поганому харчуванні, некомфортному житті, забрудненому середовищі існування, відсутності належної медичної допомоги, а в байдужості людини до самої себе, у звільненні завдяки цивілізації людини від зусиль над собою, наслідком чого стало руйнування захисних сил організму. Таким чином, підвищення рівня здоров’я зв’язано не з розвитком медицини, а зі свідомою, розумною роботою самої людини по відновленню і розвитку життєвих ресурсів, по перетворенню здорового способу життя у фундаментальну складову образу Я. Для удосконалювання і формування здоров’я важливо вчитися бути здоровим, творчо підходити до власному здоров’я, сформувати потребу, уміння і рішучість діяти здоров’ю своїми руками за рахунок своїх внутрішніх резервів, а не чужих зусиль і зовнішніх умов. “Природа обдарувала людину зробленими системами життєзабезпечення і керування, що представляють собою чітко налагоджені механізми, що здійснюють регуляцію діяльності різних органів, тканин і кліток на різних рівнях у тісній взаємодії центральної нервової й ендокринної систем.

Функціонування організму за принципом саморегулюючої системи з урахуванням стану зовнішнього і внутрішнього середовища дає можливість здійснювати поступове тренування, а також навчання і виховання різних органів і систем з метою збільшення його резервних можливостей”. Як відзначає Э. Чарлтон, колись вважалося, що інформації про наслідки для здоров’я визначеного стилю поведінки буде досить для формування відповідного відношення до нього і зміни в бажану сторону. Він підкреслює, що даний підхід не враховував багатьох соціальних і психологічних факторів, що беруть участь в ухваленні рішення, а також наявності навичок ухвалення рішення. Автор бачить можливість зміни способу життя і відносини до свого здоров’я в демонстрації безпосередніх наслідків небажаної поведінки. Як відзначають ряд авторів, у формуванні здорового способу життя і збереженні здоров’я індивіда велике значення має творчість, що пронизує всі життєві процеси і благотворно впливаючи на них..

Отже, здоров’я багато в чому залежить від способу життя, однак, говорячи про здоровий спосіб життя, у першу чергу мають на увазі відсутність шкідливих звичок. Це, звичайно, необхідне, але зовсім не достатня умова.

Головне в здоровому способі життя — це активний рух самої людини до створення здоров’я, включаючи всі його компоненти. Таким чином, поняття здорового способу життя набагато ширше, ніж відсутність шкідливих звичок, режиму праці і відпочинку, системою харчування, різні що гартують і розвивають вправи; у нього також входить система відносин до себе, до іншого людині, до життя в цілому, а також свідомість буття, життєві цілі і цінності і т.д.. Отже, для створення здоров’я необхідно як розширення уявлень про здоров’я і хвороби, так і уміле використання всього спектра факторів, що впливають на різні складові здоров’я (фізичну, психічну, соціальну і духовну), оволодіння оздоровчими, загальзміцнювальними, природодоцільними методами і технологіями, формування установки на здоровий спосіб життя.

2. Основні показники та ознаки духовного здоров’я

Психічно здорова людина характеризується її можливостями адаптації, соціалізації й індивідуалізації. Ці можливості є в кожної людини, а ступінь їхньої реалізації визначається соціальною ситуацією, тобто тими щоденними умовами розвитку людини, в яких вона реалізує себе, свої думки, можливості, бажання, якості.

Кілька слів про духовне здоров'я людини. До основних його ознак і показників відносяться такі:

· сприймаючи життя як цінність, людина прагне до створення в ньому нових ціннісних якостей. Стан пошуку охоплює людину мимо її волі та індивідуальних зусиль, і людина шукає його джерела поза своїми силами, у сферах, що лежать вище неї;

· гуманістичні способи впливу на себе та на оточуючих (заохочення, покарання, прощення);

· цілісність внутрішнього світу, що задається системою правил і суджень, прийнятих для себе людиною усвідомлено (так звана «життєва філософія»);

· переживання постійної радості від життя як такого.

Духовне здоров'я проявляється у зв'язку людини з усім світом і виражається в:

· релігійних почуттях;

· почутті краси та світової гармонії;

· почутті замилування та благоговіння перед життям.

Найбільш плідні дослідження духовного здоров'я у представників гуманістичної психології. Так, А. Маслоу вважав, що люди, здорові духовно, мають особливі характеристики, які відрізняють їх від інших людей за низкою показників. Ці люди задовольнили свої потреби в безпеці, причетності, любові, повазі та самоповазі й тому можуть прагнути до самоактуалізації, тобто до здійснення своєї місії, покликання, долі, прагнення до єдності своєї особистості.

До характеристик здорових людей, підтверджених спостереженнями А. Маслоу, можна віднести такі:

Об'єктивне сприйняття реальності. Духовно здорові люди менш емоційні та більш об'єктивні у сприйнятті реальності, терпимі до суперечливості та невизначеності. Вони вітають сумнів і неходжені шляхи.

Повне прийняття себе, інших і природи. Духовно здорові люди приймають себе такими, які вони є як на психічному, так і на фізіологічному рівні, та відчувають при цьому радість життя (у них добрий апетит, сон, секс тощо). Із розумінням вони ставляться до основних біологічних процесів у організмі. Подібним чином вони сприймають інших і людство в цілому.

Безпосередність, простота та природність поведінки. Як точно помітив М. Литвак (1997), із цими людьми спілкуватись так само просто, як і з японською технікою. Однак ця простота спілкування не означає, що вони доступні для кожного в будь-який момент і що вони так само прості «всередині».

Захопленість і відданість будь-якій справі (сконцентрованість на проблемі, а не на собі). Духовно здорові люди прихильні до якогось завдання, обов'язку, покликання чи улюбленої роботи, що вважають для себе життєвою місією. Говорячи словами А. Маслоу, вони живуть, щоби працювати, а не працюють, щоб жити.

Незалежність і потреба в самоті. Вони мають велику потребу в недоторканності внутрішнього життя, самоті, спілкуванні із собою.

Автономія, незалежність від культури й оточення. Вони більше покладаються на свій власний потенціал і внутрішні джерела росту та розвитку. У цьому сенсі вони самодостатні, тобто незалежні насправді, а не в сенсі заяви своєї позиції.

Свіжість оцінки та сприйняття. Духовно здорові люди кожний день свого життя сприймають як захоплюючу та хвилюючу подію. Для них стократне сприйняття веселки так само прекрасне та чудове, як і сприйняття першої веселки в житті.

Верховні або містичні переживання. Ці люди здатні переживати моменти сильного хвилювання або високої напруги, екстатичні стани. Коли вони переживаються? У кульмінаційні моменти любові й інтимності, творчості, осяяння, відкриття та злиття із природою.

Суспільний інтерес, почуття причетності, єднання з іншими, доброзичливість. Це виражається в жалі, симпатії та любові до всього людства (часто у вигляді ставлення старшого брата до молодшого).

Глибокі міжособистісні відносини. У цих людей вузьке коло спілкування, тому що дійсне спілкування, стан духовної єдності з іншими вимагають часу та зусиль. Однак їхнє спілкування відрізняється глибиною пережитих почуттів. Крім того, для цих людей характерне високе почуття емпатії, співпереживання.

Демократичний тип характеру. У цих людей немає упереджень до іншого класу, раси, релігії, статі, віку, професії, сексуальної орієнтації, інших атрибутів статусу. Вони охоче вчаться в кожного, якщо тільки в нього можна чомусь навчитись. У той же час вони не вважають усіх без винятку рівними. А. Маслоу писав: «Ці індивіди самі по собі є елітою, вибирають у друзі також еліту, але це еліта характеру, здатностей і таланта, а не народження, раси, крові, імені, родини, віку, молодості, слави або влади».

Розмежування засобів і цілей. У повсякденному житті вони більш певні, послідовні та тверді, ніж інші, у відношенні того, що правильне, а що помилкове, добре чи погане. Вони дотримуються певних моральних та етичних норм, хоча деякі з них релігійні в ортодоксальному розумінні цього слова. У той же час для них часом сам процес означає більше, ніж мета, нехай і дуже гарна.

Філософське почуття гумору. Ці люди віддають перевагу доброзичливому, філософському гумору, що висміює дурість людства в цілому, на відміну від інших людей, які можуть одержувати задоволення від жартів, що висміюють чиюсь неповноцінність, що принижують когось чи непристойно ставляться до нього. Гумор духовно здорових людей викликає посмішку, а не сміх.

Креативність, творчий підхід до життя. Для них характерна природна та спонтанна креативність, що дозволяє буденну справу здійснювати щораз по-новому. Крім того, їхній творчий підхід проявляється насамперед у повсякденних справах, а не як у видатних талантів у поезії, мистецтві, музиці чи науці. Ось чому А. Маслоу якось помітив, що в першокласному супі більше творчості, чим у другосортній поезії.

Опір окультуренню. Вони в гармонії зі своєю культурою, разом з тим зберігають певну внутрішню незалежність від неї. Вони традиційні й нічим не відрізняються від інших, поки вимоги культури не зачіпають їх основні, базисні цінності.

Сказане вище може привести до висновку, що здорові духовно люди — ангели. У них є недоліки і, як інші люди, вони недосконалі. Однак вони нагадують нам, що потенціал психологічного росту людини, її можливості стати духовно здоровою набагато вище, ніж ті, котрих досягло людство.

Людина не є пасивною, цілком залежною від зовнішнього середовища істотою. Завдяки своїй унікальній тілесно-душевній організації вона спромоглася піднятися над світом тварин, стала суспільною особистістю, здатною планомірно і цілеспрямовано діяти, змінюючи навколишній світ, своє життя і власну сутність.

Духовно-культурне панування над природою(одночасно із залежністю від неї) вирізняє людину з-поміж живих істот, робить її творцем свого життя, його матеріальних, духовних та культурних реалій. Крім того, людина здатна відокремлювати значуще, ціннісне від корисного, доцільного, функціонального, що збагачує особливим змістом її життя і форми взаємодії з довкіллям.

Комплексним показником стану людського суспільства є рівень здоров'я самих людей. За сучасними уявленнями, здоров'я — це природний стан організму, що перебуває в повній рівновазі з біосферою і характеризується відсутністю будь-яких патологічних змін.

Висновки

Здоров’я людини — одна з центральних проблем сьогодення. Валеологія — вчення про здоров’я здорової людини — сформувалась як наукова дисципліна, що об’єднує розділи теорії, діагностики та стимуляції здоров’я. Валеологічне трактування терміна «здоров’я» потребує переосмислення існуючих концепцій і понять. З погляду валеології здоров’я — це самостійний стан організму, не пов’язаний з патологією. Нині людина, її здоров’я стають об’єктом вивчення широкого кола наукових дисциплін, а власне здоров’я прийнято трактувати як триєдність фізичного, психічного та соціального статусів. Здорова людина — це всебічно розвинута особистість, яка живе в гармонії з навколишнім середовищем (природним, соціальним, інтелектуальним, духовним), а здоров’я як системоутворюючий чинник пов’язує усі сфери людського існування — науку, культуру, економіку, екологію, етику, освіту, політику тощо.

Духовне здоров`я залежить від духовного світу особистості, зокрема складових духовної культури людства — освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду — все це обумовлює стан духовного здоров`я індивіда.

Духовне здоров’я людини – визначається багатством духовного світу особистості, знанням і сприйняттям духовної культури (цінностей освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики тощо), включає рівень свідомості, особливості світогляду, життєвої самоідентифікації, ставлення до сенсу життя, оцінку власних здібностей і можливостей їх реалізації відповідно до індивідуальної ментальності.

Список використаної літератури

1. Вайнер Н. Валеология. Учебник для вузов. – М.: Флинта, 2001. – 416 с.

2. Грибан В.Г. Валеологія: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 256 с.

3. Климова В. Человек и его здоровье. – М.: Знание, 1986. – 290 с.

4. Книга о здоровье: Сборник /Под ред. Ю.П. Лисицина. – М.: Медицина, 1988. – 509 с.

5. Лисицын Ю.П. Концепция формирования здорового образа жизни //Сб. научных трудов. – М., 1991. – с. 3-27

6. Лисицын Ю.П. Слово о здоровье. – М., 1993

7. Петленко В.П. Валеология человека. – Спб., 1998

8. Петрушин В.И., Петрушина Н.В. Валеология: Учебное пособие. – М.: Гардарики, 1992. – 432 с.

9. Чумков Б.Н. Валеология: Курс лекций. – М.: Педагогическое общество России, 2002. – 407 с.